Справа № 135/490/26
Провадження № 1-кп/135/104/26
іменем України
30.04.2026 м. Ладижин
Ладижинський міський суд Вінницької області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участі секретаря судових засідань ОСОБА_2 ,
розглянувши в режимі відеоконференції у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Ладижин Вінницької області клопотання начальника Гайсинського відділу Вінницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_3 про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 у кримінальному провадженні №12026020240000019 від 17.01.2026 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,
сторони кримінального провадження: прокурор ОСОБА_5 , обвинувачений ОСОБА_4 , захисник ОСОБА_6 ,
І. Обставини справи та суть клопотання
На розгляді в Ладижинському міському суді Вінницької області перебуває кримінальне провадження №12026020240000019 від 17.01.2026 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
30.04.2026 до суду надійшло клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_4 .
Клопотання обґрунтовано тим, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, - у самовільному залишенні військової частини з метою ухилитися від військової служби, в умовах воєнного стану.
Ухвалою слідчого судді Ладижинського міського суду Вінницької області від 16.03.2026 відносно ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою без визначення застави до 14 травня 2026 року включно.
В обґрунтування клопотання прокурор зазначив, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною п'ятою статті 407 Кримінального кодексу України, яке відповідно до статті 12 КК України належить до категорії тяжких злочинів. Санкція частини п'ятої статті 407 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк до десяти років.
Прокурор зазначив про наявність ризиків, передбачених пунктами 1, 3 та 5 частини першої статті 177 КПК України, які станом на момент розгляду клопотання не зменшилися, а саме: ризику переховування обвинуваченого від суду, незаконного впливу на свідків у кримінальному провадженні, а також ризику вчиненні іншого кримінального правопорушення або продовження кримінального правопорушення, у вчиненні якого його обвинувачено.
Посилаючись на частину восьму статті 176 КПК України, прокурор зазначив, що під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину, передбаченого статтею 407 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої статті 176 КПК України, а саме - тримання під вартою, у зв'язку з чим застосування іншого, більш м'якого запобіжного заходу щодо обвинуваченого є неможливим. На підставі викладеного прокурор просив продовжити строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_4 на строк 60 (шістдесят) днів.
ІІ. Позиції сторін у судовому засіданні
2.1. Позиція сторони обвинувачення (прокурора)
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_4 підтримав за викладених у ньому обставин.
2.2. Позиція сторони захисту (обвинуваченого та його захисника)
Обвинувачений ОСОБА_4 у судовому засіданні свою вину у вчинення кримінального правопорушення за викладених в обвинувальному акті обставин визнав, водночас просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора та застосувати до нього більш м'який запобіжний захід. Вказує на відсутність з його боку фактів переховування від органу досудового розслідування та впливу на свідків.
Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_6 повністю підтримала позицію свого підзахисного.
ІІІ. Установлені судом обставини, положення закону, яким суд керувався, та мотиви, з яких суд виходив при постановленні ухвали
Суд, дослідивши клопотання прокурора та додані до нього матеріали, заслухавши думку прокурора, пояснення обвинуваченого та його захисника, дійшов висновку, що клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підлягає задоволенню з огляду на таке.
3.1. Норми права, якими керується суд
Відповідно до частини першої статті 333 Кримінального процесуального кодексу України, під час судового провадження заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються згідно з положеннями розділу ІІ цього Кодексу з урахуванням особливостей, визначених у розділі ІІІ.
Згідно з частиною першою статті 131 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення його дієвості. Відповідно до пункту 9 частини другої цієї ж статті, одним із таких заходів є запобіжний захід.
Метою застосування запобіжного заходу, відповідно до частини першої статті 177 КПК України, є забезпечення виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, а також запобігання наявним ризикам. Отже, застосування запобіжного заходу має забезпечувати ефективність кримінального провадження шляхом досягнення його цілей.
Як убачається з матеріалів справи, ухвалою слідчого судді Ладижинського міського суду Вінницької області від 16.03.2026 щодо ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою без визначення застави - до 14 травня 2026 року включно.
Зі змісту зазначеної ухвали убачається, що підставами для її постановлення були встановлені слідчим суддею ризики, передбачені пунктами 1, 3, 5 частини першої статті 177 КПК України, а саме: ризик переховування від суду, незаконного впливу на свідків у кримінальному провадженні, а також ризик вчинення іншого кримінального правопорушення або продовження кримінального правопорушення.
Відповідно до частини п'ятої статті 131 КПК України, при розгляді питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони зобов'язані подати докази обставин, на які посилаються.
Згідно з частинами третьою, четвертою та п'ятою статті 199 КПК України, суд зобов'язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор не доведе, що: заявлені раніше ризики не зменшились або не зникли, з'явилися нові ризики, що виправдовують продовження тримання під вартою.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: (1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення; (2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу, і на які вказує прокурор; (3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності інші обставини, перелік яких визначений у ст. 178 КПК.
З огляду на зазначене вище, суду належать вирішити, чи довели сторони кримінального провадження обставини, на які вони посилаються, вирішуючи це питання, суд виходив із такого.
Стаття 177 КПК України визначає, що ризики, які виправдовують застосування запобіжного заходу, можуть полягати, зокрема, у: переховуванні від суду; спробах впливу на свідків; можливості вчинення іншого кримінального правопорушення або продовження кримінального правопорушення, у вчиненні якого його обвинувачено.
Підставою застосування або продовження запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри, а також реальних ризиків, які дають суду підстави вважати, що обвинувачений може вчинити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Наявність таких ризиків передбачає встановлення обґрунтованої ймовірності вчинення зазначених дій у майбутньому, а не їх безумовного настання. КПК України не вимагає доведення того, що обвинувачений обов'язково здійснить відповідні дії, однак вимагає доведення реальної можливості їх вчинення у конкретному кримінальному провадженні.
Отже, першочергово суд має встановити, чи доведено існування ризиків, на які посилається прокурор, та оцінити співмірність обраного запобіжного заходу поставленим процесуальним цілям.
3.2. Оцінка наявності ризиків, передбачених статтею 177 КПК України
3.2.1. Ризик переховування від суду (п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України)
Ризик переховування обвинуваченого ОСОБА_4 від суду оцінюється як реальний, обґрунтований та такий, що не зменшився з моменту обрання запобіжного заходу.
Обґрунтовуючи цей ризик, суд виходить із того, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, який відповідно до ст. 12 КК України належить до категорії тяжких злочинів, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років.
Також суд враховує, що з огляду на положення Загальної частини Кримінального кодексу України цей злочин належить до такої категорії, що виключає можливість звільнення від відбування покарання з випробуванням відповідно до ст. 75 КК України, а також призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, відповідно до ст. 69 КК України.
Отже, існування ризику переховування підтверджується ймовірністю для обвинуваченого бути засудженим на тривалий строк, що утворює об'єктивне обґрунтування мотиву переховування.
Поряд з цим, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях вказує, що небезпеку переховування від правосуддя не можна констатувати, виходячи виключно з суворості можливого покарання; її треба визначати з врахуванням низки інших факторів, які можуть або підтвердити наявність небезпеки переховування від правосуддя, або зробити її настільки незначною, що вона не може слугувати виправданням для тримання під вартою (п. 33 рішення у справі «W v.Switzerland», заява № 14379/88, 26.01.1993).
З цього слідує, що саме по собі обвинувачення у вчиненні тяжкого злочину не є беззаперечним свідченням того, що у обвинуваченого існує бажання переховуватись від суду, а тому така обставина має значення лише у випадку встановлення інших релевантних факторів.
У даному кримінальному провадженні таким істотним індивідуалізованим фактором є попередня поведінка обвинуваченого: за даними досудового розслідування, після факту самовільного залишення місця несення військової служби він більше двох років перебував поза місцем служби, не вчинив жодних дій щодо добровільного повернення до частини чи повідомлення командування про своє місцезнаходження. Така модель поведінки свідчить про готовність обвинуваченого тривалий час ухилятися від виконання покладених на нього обов'язків і уникати контролю з боку військового командування та державних органів, що об'єктивно підсилює ризик його переховування і від суду.
Додатковим елементом, який посилює цей ризик, є дія в Україні воєнного стану, запровадженого Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України № 2402-ІХ від 24.02.2022, який неодноразово продовжувався і діє дотепер. В умовах воєнного стану можливості державних органів щодо контролю за пересуванням та поведінкою осіб на значній частині території України є об'єктивно обмеженими, що створює сприятливі умови для ухилення від правосуддя для осіб, схильних до такої поведінки.
З огляду на викладене, суд переконаний, що ризик переховування є актуальним, а будь-який інший запобіжний захід, крім тримання під вартою, не зможе забезпечити безперервну участь обвинуваченого у судових засіданнях та виконання ним процесуальних обов'язків.
3.2.2. Ризик незаконного впливу на свідків (п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК)
Оцінюючи можливість незаконного впливу на свідків, суд виходить із того, що відповідно до передбаченої КПК України процедури показання свідків отримуються спочатку на стадії досудового розслідування шляхом їх допиту слідчим чи прокурором, а надалі, після направлення обвинувального акта до суду, такі показання підлягають безпосередній перевірці під час судового розгляду шляхом допиту свідків у судовому засіданні (статті 23, 224, 352 КПК України). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав у судовому засіданні або отриманих у порядку, визначеному статтею 225 КПК України, і не вправі ґрунтувати рішення на показаннях, наданих слідчому чи прокурору, або посилатися на них як на самостійне джерело доказів (ч. 4 ст. 95 КПК України), оскільки жоден доказ не має наперед встановленої сили.
За таких умов ризик впливу на свідків зберігається до моменту їх безпосереднього допиту судом, а встановлення обмежень щодо контактів обвинуваченого з певними особами може бути необхідним для забезпечення належного отримання та збереження доказової інформації.
Водночас у матеріалах, наданих суду, відсутні відомості про вчинення ОСОБА_4 конкретних дій, спрямованих на вплив на свідків (погрози, вмовляння, пропозиції тощо) до моменту розгляду цього клопотання. Враховуючи характер інкримінованого діяння, наявність у обвинуваченого мотиву уникнути кримінальної відповідальності, можливість його обізнаності із особами свідків та місцем їх перебування, а також те, що свідки ще не допитані судом, суд оцінює ризик незаконного впливу на свідків як реальний з огляду на вказані обставини, хоча й такий, що наразі не підтверджується конкретними фактами вже вчиненого впливу.
3.2.3. Ризик вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення (п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України)
Суд визнає обґрунтованим ризик того, що обвинувачений ОСОБА_4 може продовжити інкриміновану йому злочинну діяльність або вчинити інше кримінальне правопорушення.
ОСОБА_4 обвинувачується у самовільному залишенні військової частини або місця служби в умовах воєнного стану, що за своєю суттю полягає в ухиленні від виконання обов'язків щодо проходження військової служби. Така модель попередньої поведінки свідчить про сформовану установку обвинуваченого на ухилення від виконання обов'язків військової служби в умовах воєнного стану, а відтак обумовлює реальний, а не лише гіпотетичний ризик того, що, перебуваючи на волі, він продовжуватиме самовільно не з'являтися до військової частини, чим фактично продовжить інкриміноване кримінальне правопорушення.
З урахуванням особливостей воєнного стану, коли значна частина території держави є зоною активних бойових дій або має обмежені можливості для ефективного контролю за пересуванням осіб, покладення на обвинуваченого обов'язків, передбачених більш м'якими запобіжними заходами (з'являтися за викликом, не відлучатися з населеного пункту, не залишати місце служби тощо), за відсутності фактичних механізмів їх реального контролю не здатне належним чином нейтралізувати зазначений ризик продовження ухилення від служби. За таких обставин ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, підлягає визнанню доведеним і слугує додатковою підставою для продовження до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
ІV. Неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу
Здійснюючи оцінку особистості обвинуваченого відповідно до вимог ст. 178 КПК України, суд враховує як обставини, що свідчать на користь ОСОБА_4 , так і ті, що посилюють установлені ризики. Обвинувачений одружений, офіційно працевлаштований, має на утриманні двоє неповнолітніх дітей; водночас за матеріалами провадження він протягом тривалого часу - ухилявся від проходження військової служби в умовах воєнного стану, не вживаючи жодних законних заходів для врегулювання свого статусу. Також суду не надано відомостей про стан здоров'я або інші обставини, які б унеможливлювали застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується лише у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не здатен запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу. В загальному правилі слідчий суддя зобов'язаний перевірити можливість досягнення мети запобіжного заходу шляхом застосування менш суворих обмежень.
Водночас ч. 8 ст. 176 КПК України встановлює спеціальне імперативне правило, згідно з яким під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину, передбаченого ст. 407 КК України, застосовується виключно запобіжний захід, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 176 КПК України, тобто тримання під вартою. Оскільки ОСОБА_4 є військовослужбовцем та обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, в умовах дії воєнного стану застосування щодо нього будь-якого іншого, більш м'якого запобіжного заходу законодавець прямо виключив.
За таких обставин, на підставі комплексного дослідження матеріалів клопотання, наданих доказів та заслуханих пояснень сторін, суд дійшов висновку про наявність достатніх підстав для задоволення клопотання прокурора.
V. Питання про визначення застави
Згідно з частиною четвертою статті 183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтею 407 Кримінального кодексу України.
Розглядаючи питання про доцільність визначення застави у даному кримінальному провадженні, суд враховує характер інкримінованого ОСОБА_4 діяння - тривале самовільне залишення військової частини в умовах воєнного стану, високий ступінь його суспільної небезпеки, а також установлені ризики переховування від суду, незаконного впливу на свідків і продовження інкримінованого кримінального правопорушення. З огляду на попередню тривалу модель ухилення від служби та обмеженість можливостей контролю за поведінкою обвинуваченого в умовах воєнного стану, внесення застави не створило б належних гарантій його належної процесуальної поведінки і не усунуло б зазначених ризиків.
За таких обставин, керуючись імперативними вимогами закону та зважаючи на дію воєнного стану, суд вважає за необхідне реалізувати право, передбачене ч. 4 ст. 183 КПК України, та не визначати розмір застави при продовженні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_4 .
З огляду на викладене, керуючись статтями 12 КК України, 22, 131-133, 177, 178, 183, 194, 197, 333, 371, 372, 375, 376 КПК України, суд
Клопотання начальника Гайсинського відділу Вінницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_3 про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 у кримінальному провадженні №12026020240000019 від 17.01.2026 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 (шістдесят) днів, тобто до 28 червня 2026 року (включно).
Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги до Вінницького апеляційного суду через Ладижинський міський суд протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Суддя