Справа № 635/4365/15-к (1-кп/635/559/26) Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/1004/26
22 квітня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретаря судового засідання ОСОБА_5
за участю захисника ОСОБА_6
прокурора ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Харків в режимі відеоконференції кримінальне провадження, внесене 30 березня 2013 року до ЄРДР за №12013220430001596, за апеляційною скаргою прокурора Харківської окружної прокуратури Харківської області ОСОБА_8 на ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 04 березня 2026 року, якою відмовлено у задоволенні клопотання прокурора про оголошення у міжнародний розшук та обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_9 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.191, ч.3 ст.191, ч.1 ст.366 КК України,-
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини
В провадженні Харківського районного суду Харківської області на розгляді перебуває кримінальне провадження, внесене 30 березня 2013 року до ЄРДР за №12013220430001596, за обвинуваченням ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.191, ч.3 ст.191, ч.1 ст.366 КК України.
Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 04 березня 2026 року відмовлено у задоволенні клопотання прокурора про оголошення у міжнародний розшук та обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_9 .
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
Прокурор ОСОБА_8 в апеляційній скарзі просить поновити строк на апеляційне оскарження та скасувати ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 04 березня 2026 року, якою їй відмовлено у задоволенні клопотання про оголошення у міжнародний розшук та обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_9 , ухвалити нове рішення, яким задовольнити її клопотання у повному обсязі.
В обгрунтування клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження посилається на те, що повний текст оскаржуваної ухвали вона отримала 09.03.2026 року (копія розписки додається), та 11.03.2026 року звернулась до суду з апеляційною скаргою.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що обвинувальний акт перебуває на розгляді нового складу суду з 2023 року.
На виклики до суду ОСОБА_9 не з'являється, поважність причин свого неприбуття до суду не повідомив, клопотань про участь у судовому засіданні в режимі від нього також не надходило до моменту подання клопотання прокурором до суду.
Разом із тим, 02.08.2023 року виїхав з України, та до теперішнього часу не повертався. На зв'язок із представниками сторони обвинувачення та суду не виходить, що, в свою чергу свідчить про його переховування від органів досудового розслідування та суду.
При цьому, проведення заходів щодо встановлення фактичного місцезнаходження ОСОБА_9 можливе тільки у рамках міжнародного сповіщення Генерального секретаріату Інтерполу або запиту про правову допомогу у кримінальному провадженні щодо осіб, які розшукуються органами правопорядку України, для досягнення цілі міжнародного співробітництва з використанням інформаційної системи Інтерполу.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор у судовому засіданні підтримала доводи, викладені в апеляційній скарзі та просила її задовольнити у повному обсязі, оголосити ОСОБА_9 у міжнародний розшук та обрати відносно нього запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Захисник ОСОБА_6 , заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги прокурора, зазначив, ОСОБА_9 подавав до районного суду заяву про закриття кримінального провадження, наразі також бажає приймати участь у розгляду справив в режимі відеоконференції. При цьому, прокурор жодним чином не обгрунтовує неможливість вирішення цього питання в режимі відеоконференцзв'язку, або у відсутність обвинуваченого ОСОБА_9 за його заявою.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора на підтримку апеляційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне:
Мотиви суду
Відповідно до вимог ст.2 КПК України завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України. Відповідно до частини 5 статті 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Окрім того, стаття 17 Закону України № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, а стаття 18 цього Закону визначає порядок посилання на Конвенцію та практику суду.
Відповідно до ст.29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як на підставах та у порядку, встановлених законом.
Крім того, відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України, ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і застосовується в порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
Вимога законності не може бути задоволена лише шляхом дотримання національного законодавства, яке само по собі повинно відповідати Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Плесо проти Угорщини»), тому позбавлення волі може бути цілком законним з точки зору внутрішнього права, однак, бути свавільним, виходячи зі змісту Конвенції, порушуючи тим самим її положення (рішення ЄСПЛ у справі «А. та інші проти Об'єднаного Королівства»).
З наведеного витікає, що рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень Європейського суду.
ЄСПЛ наголосив, що пунктом 3 статті 5 Конвенції гарантовані загальні принципи щодо права на судовий розгляд протягом розумного строку або звільнення під час провадження. Зокрема, ЄСПЛ послався на практику застосування статті 5 Конвенції у рішення «Кудла проти Польщі» та «МакКей проти Сполученого Королівства». У вказаних рішеннях ЄСПЛ констатував, що основною метою статті 5 Конвенції є запобігання свавільному або необґрунтованому позбавленню свободи. Безперервне тримання під вартою є виправданим лише за умови, якщо у справі наявний значний суспільний інтерес, який переважає принцип поваги до особистої свободи. ЄСПЛ підкреслив, що саме на національні судові органи покладається обов'язок дотримання розумності строків досудового тримання під вартою та встановлення існування вказаного суспільного інтересу з одночасним врахуванням принципу презумпції невинуватості.
Згідно ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Положеннями ст. 331 КПК України передбачено, що під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу («Запобіжні заходи, затримання особи»).
В свою чергу, ч. 6 ст. 193 КПК України передбачає, що слідчий суддя, суд розглядає клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та може обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного, обвинуваченого лише у разі доведення прокурором наявності підстав, передбачених ст. 177 цього Кодексу, а також наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, та/або оголошений у міжнародний розшук. У такому разі після затримання особи і не пізніш як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю підозрюваного, обвинуваченого розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м'який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
Згідно із приписами п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Відповідно до вимог ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення, наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, і на які вказує слідчий і прокурор; недостатність підстав для застосування більш м'якого запобіжного заходу для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
В свою чергу, положення ч. 2 ст. 177 КПК України передбачають, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч. 1 цієї статті.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні клопотання прокурора про обрання щодо обвинуваченого ОСОБА_9 , суд першої інстанції виходив із того, що прокурором не доведена необхідність оголошення обвинуваченого у міжнародний розшук з метою встановлення його місця знаходження, як і наявність заявлених ризиків, передбачених п.1, п3 ч.1 ст.177 КПК України.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками районного суду з огляду на наступне.
Як встановлено судом, на розгляді вХарківського районного суду Харківської області з вересня 2023 року перебуває кримінальне провадження відносно ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.191, ч.3 ст.191, ч.1 ст.366 КК України.
В підготовчому судовому засіданні 03.10.2023 року обвинувачений ОСОБА_9 не прибув, натомість, був присутній його захисник - адвокат ОСОБА_10 , який надав суду копію заяви від імені обвинуваченого ОСОБА_9 , в якій останній повідомив, що він внаслідок воєнної агресії росії проти України був змушений виїхати з України у квітні 2022 року, де перебуває і зараз, внаслідок чого фізично прибути в судові засідання не в змозі, проти закриття кримінальної справи проти нього через закінчення строків давності не заперечує.
Водночас, обвинувачений ОСОБА_9 на зв'язок не вийшов, його захисник ОСОБА_10 в судові засідання не прибув, в телефонному режимі повідомив суд про те, що більше не здійснює захист обвинуваченого ОСОБА_9 .
Згідно відповіді Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України встановлено, що ОСОБА_9 виїхав з України 02.08.2023 року через пункт пропуску Шегині.
Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 02.12.2024 року за клопотанням клопотанням прокурора оголошено у розшук обвинуваченого ОСОБА_9 , провадження у справі зупинено.
На виконання вище зазначеного судового рішення, відділом поліції №3 ХРУП №1 ГУНП в Харківській області повідомлено, що ОСОБА_9 перетнув кордон України на виїзд в пункті пропуску Шегині 02.08.2023 року, та до теперішнього часу не повернувся. Крім того, зазначена його можлива адреса мешкання у Швейцарії і номери контактних телефонів.
Обгрунтовуючи необхідність оголошення обвинуваченого ОСОБА_9 у міжнародний розшук та обрання відносно нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою, прокурор звертає свою увагу, зокрема, на те, що ОСОБА_9 перетнув кордон у 2023 році та до теперішнього часу до України не повертався з метою уникнення від кримінальної відповідальності з огляду на суворість покарання, яке йому загрожує, а тому, вважає, що заявлені ризики, передбачені п.1, п.3 ч.1 ст.177 КПК України, існують. При цьому, проведення заходів щодо встановлення фактичного місцезнаходження ОСОБА_9 можливе тільки у рамках міжнародного сповіщення Генерального секретаріату Інтерполу або запиту про правову допомогу у кримінальному провадженні щодо осіб, які розшукуються органами правопорядку України, для досягнення цілі міжнародного співробітництва з використанням інформаційної системи Інтерполу.
Згідно ч. 1 ст. 335 КПК України, якщо обвинувачений ухилився від явки до суду, суд зупиняє судове провадження стосовно такого обвинуваченого до його розшуку. Розшук обвинуваченого, який ухилився від суду, оголошується ухвалою суду, організація виконання якої доручається слідчому та/або прокурору.
Під ухиленням від суду слід розуміти будь-які умисні дії, вчинені певною особою з метою уникнути кримінальної відповідальності за скоєний злочин, що змушує правоохоронні органи вживати заходів, спрямованих на розшук і затримання правопорушника. Особою, яка ухиляється від суду, визнається відома цим органам особа як така, що скоїла певний злочин і вчинила дії з метою переховування місця свого перебування від суду.
Належною процедурою стосовно обвинуваченого, який перебуває за кордоном, є його притягнення до кримінальної відповідальності заочно або шляхом екстрадиції в Україну.
Норми КПК України не містить визначення терміну «міжнародний розшук», при цьому таке поняття використовується в цьому кодексі як обов'язкова підстава для здійснення спеціального досудового розслідування чи провадження (in absentia) (ч. 5 ст. 139, 297-1, 297-4, 323 КПК України). Зважаючи на це у даному випадку застосуванню підлягають загальні положення ст. 9 КПК України, відповідно до вимог якої, закони та інші нормативно-правові акти України, положення яких стосуються кримінального провадження, повинні відповідати цьому Кодексу.
З системного аналізу норм КПК України, Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», Інструкції з організації взаємодії органів досудового розслідування з іншими органами та підрозділами Національної поліції України в запобіганні кримінальним правопорушенням, їх виявленні та розслідуванні» та інших відомчих нормативно-правових актів, можна дійти висновку, що законодавство передбачає три види розшуку: 1) внутрішньодержавний (національний) розшук; 2) міждержавний розшук; 3) міжнародний розшук.
Внутрішньодержавний (національний) розшук осіб направлений на розшук осіб, які вчинили кримінальне правопорушення на території України. Такий розшук може здійснюватися шляхом проведення уповноваженими суб'єктами відповідних ОРЗ, слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій у межах ОРС або кримінального провадження.
Міжнародним розшуком є комплекс зазначених заходів, що заснований на нормах національного і міжнародного права та здійснюються поза межами держави - ініціатора за запитами спеціально уповноважених органів держав, силами правоохоронних запитуваних країн з використанням можливостей Міжнародної організації кримінальної поліції - Інтерпол.
Розшук особи в Україні та міжнародний розшук особи відрізняється як за територією, на якій здійснюється даний розшук, так і за суб'єктами, які його здійснюють.
Згідно приписів розділу IV Інструкції «Про порядок використання правоохоронними органами України інформаційної системи Міжнародної організації кримінальної поліції Інтерпол», затвердженої спільним наказом від 17.08.2020 № 613/380/93/222/414/510/2801/5, для публікації в базі даних Інтерполу Червоного оповіщення щодо осіб, які розшукуються з метою їх затримання, арешту, обмеження свободи пересування та подальшої видачі (екстрадиції) в Україну необхідною умовою є наявність обраного розшукуваній особі запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
У свою чергу Міжнародною організацією кримінальної поліції Інтерпол звернено увагу на те, що підтвердженням оголошення особи в міжнародний розшук є не наявність внесених відомостей в базу даних Інтерпол, а прийняте процесуальне рішення ініціатором розшуку, зокрема на стадії досудового розслідування - постанова органу досудового розслідування про оголошення особи в міжнародний розшук, а на стадії судового розгляду-відповідна ухвала суду.
Аналіз норм чинного законодавства дає підстави для висновку, що розшук є комплексом слідчих, оперативно-розшукових, розшукових, інформаційно-довідкових, сигнальних та інших заходів, які здійснюються правоохоронними органами в місцях можливого перебування розшукуваних. При цьому, міжнародним розшуком є комплекс зазначених заходів, що заснований на нормах національного і міжнародного права та здійснюються поза межами держави-ініціатора за запитами спеціально уповноважених органів держав, силами правоохоронних запитуваних країн з використанням можливостей Міжнародної організації кримінальної поліції - Інтерпол.
Розшук особи в Україні та міжнародний розшук особи відрізняється як за територією, на якій здійснюється даний розшук так і суб'єктами, які його здійснюють. Прийняття судом ухвали про оголошення особи у розшук, шляхом задіяння міжнародного співробітництва є єдиним способом реалізації та виконання цього рішення суду та встановлення точного місцезнаходження обвинуваченої за кордоном.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо того, що прокурором не доведена необхідність оголошення обвинуваченого ОСОБА_9 у міжнародний розшук, так як його місце знаходження було встановлено внаслідок розшукових заходів органами поліції України, крім того, з урахуванням того, що останній перебував у розшуку, провадження у справі було зупинено, судові засідання тривалий час не призначались, а тому відсутні підстави вважати, що ОСОБА_9 був належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду за встановленими поліцією засобами зв'язку, оскільки такі дії можливі тільки після відновлення провадження у справі.
Також, відповідно до пояснень, наданих захисником ОСОБА_6 у судовому засіданні районного суду, відповідно до яких останній зазначив, що у процесі спілкування з попереднім захисником його підзахисного ОСОБА_9 - адвокатом ОСОБА_10 , останній повідомив, що обвинувачений не переховується від суду, може приймати участь у судовому розгляді в режимі відеоконференції, однак, викликів у судові засідання він не отримував.
Окрім того, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, відмовивши у обранні що до обвинуваченого ОСОБА_9 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Водночас, відповідно до ч.1 ст.193 КПК України, розгляд клопотання про застосування запобіжного заходу здійснюється за участю прокурора, обвинуваченого, його захисника, крім випадків передбачених ч.6 ст.193 КПК.
Відповідно до ч.6 ст.193 КПК слідчий суддя, суд розглядає клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та може обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного, обвинуваченого лише у разі доведення прокурором наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, а також наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, та/або оголошений у міжнародний розшук.
Тобто, законодавець чітко визначив, що участь обвинуваченого під час розгляду клопотання про застосування щодо нього запобіжного заходу є обов'язковою, за виключенням випадків, передбачених ч.6 ст.193 КПК.
Таким чином, перш, ніж клопотати про обрання обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою за відсутності обвинуваченого на підставі ч.6 ст.193 КПК, прокурор мав надати докази перебування обвинуваченого у міжнародному розшуку.
Тобто, прокурор спочатку мала звернутися із клопотанням про оголошення обвинуваченого у міжнародний розшук та довести вказані обставини (або існування інших обставин передбачених ч.6 ст.193 КПК), та лише після оголошення обвинуваченого ОСОБА_9 у міжнародний розшук, прокурор мала право подавати клопотання про обрання обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою в порядку ч.6 ст.193 КПК.
У даному ж випадку, ініціюючи питання щодо розгляду клопотання про обрання обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою за відсутності останнього, прокурором не було долучено доказів перебування обвинуваченого ОСОБА_9 у міжнародному розшуку чи наявності інших підстав, передбачених ч.6 ст.193 КПК.
Разом із тим, приймаючи рішення про відмову у задоволенні поданого прокурором клопотання, судом першої інстанції було, зокрема, враховано ту обставину, що у даному кримінальному провадженні убачаються підстави для його закриття у відповідності дотст.49 КК України (закінчення строків давності).
При цьому, слід зазначити, що за наявності підстав для закриття кримінального провадження згідно зі ст. 49 КПК України, обрання щодо обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою (позбавлення волі) є незаконним. Таке обмеження волі порушує конституційні права обвинуваченого, оскільки зникли правові підстави для його кримінального переслідування.
Тримання під вартою є найбільш суворим заходом, який застосовується лише за наявності обґрунтованої підозри та ризиків, визначених ст. 177 КПК України. За відсутності законних підстав для притягнення до відповідальності, обмеження свободи є порушенням прав людини.
На підставі вище наведеного, колегія суддів вважає, що доводи, які наведені в апеляційній скарзі прокурора, були предметом детального дослідження в ході розгляду клопотання прокурора в суді першої інстанції та судом надана вірна оцінка вище вказаним обставинам.
За таких обставин, ухвала суду є законною, обґрунтованою та вмотивованою, відповідає вимогам ст.370, 372 КПК України, практиці ЄСПЛ, а тому підстав для її скасування та обрання ОСОБА_11 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про що йде мова в апеляціній скарзі прокурора, колегія суддів не вбачає.
Порушень судом вимог кримінального процесуального закону, які б були підставою для скасування ухвали, в даному провадженні не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись ст. 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -
Клопотання прокурора Харківської окружної прокуратури Харківської області ОСОБА_8 задовольнити, поновити строк на апеляційне оскарження ухвали Харківського районного суду Харківської області від 04 березня 2026 року.
Апеляційну скаргу прокурора Харківської окружної прокуратури Харківської області ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 04 березня 2026 року про відмову у задоволенні клопотання прокурора про оголошення у міжнародний розшук та обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_9 залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.
Колегія суддів:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_12