Справа № 212/14518/25
2/212/1735/26
30 квітня 2026 року місто Кривий Ріг
Покровський районний суд м. Кривого Рогу у складі: головуючого судді Феняка О.Р., за участю секретаря судового засідання Луценко А.С., за відсутності учасників справи та без здійснення фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Бахмутської міської військової адміністрації Бахмутського району Донецької області про визнання права власності на нерухоме майно,
12 грудня 2025 року до Покровського районного суду м. Кривого Рогу надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Бахмутської міської військової адміністрації Бахмутського району Донецької області про визнання права власності на нерухоме майно, в якій позивач просить: Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на житловий будинок, загальною площею 53,90 кв.м, з них житлова площа 33,51 кв. м., на підставі договору купівлі-продажу, від 25.03.2005 року, посвідчений Другою артемівською державною нотаріальною конторою, та зареєстрований у реєстрі за № 1329, згідно технічного паспорту, виданий 28.01.2005 року Артемівським бюро технічної інвентаризації, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Свої позовні вимоги позивач обґрунтувала наступним.
Позивачка отримала у власність житловий будинок, згідно договору купівлі-продажу від 25.03.2005 року, посвідчений Другою артемівською державною нотаріальною конторою, та зареєстрований у реєстрі за № 1329, згідно технічного паспорту, виданий 28.01.2005 року Артемівським бюро технічної інвентаризації, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно технічного паспорта на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 на праві власності та має загальну площу 53,90 кв.м, з них житлову площу 33,51 кв. м.
Право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 позивачка не встигла своєчасно зареєструвати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому звернулася із заявою до державного реєстратора на нерухоме майно Диканської селищної ради Полтавської області щодо реєстрації права власності на закінчений будівництвом об'єкт - житловий будинок, що знаходиться за адресою: в АДРЕСА_1 та надала вище перелічені документи. Але отримала відмову на проведення державної реєстрації права власності на житловий будинок № 79329516 від 09.06.2025 року. Під час розгляду заяви було здійснено пошук інформації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрах до 2013 року, та направлено запит до КП «Бахмутське бюро технічної інвентаризації» в результаті чого встановлено, що за обліковими даними КП «Бахмутське БТІ» станом на 31.12.2012 року у реєстрових книгах містяться 2 записи: 1) Право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_1 згідно договору купівлі-продажу, посвідченого Другою Артемівською державною нотаріальною конторою за реєстром № 1329 від 25.03.2005 року, про що зроблено запис в реєстровій книзі № 5-13-91, дата реєстрації - 04.04.2005 року; 2) Право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровано за ОСОБА_2 згідно договору дарування, посвідченого Другою Артемівською державною нотаріальною конторою за реєстром № 3131 від 24.09.2002, про що зроблено запис в реєстровій книзі № 1-181, дата реєстрації - 10.01.2008.
Позивачка зверталася до Бахмутської міської військової адміністрації з проханням провести впорядкування адрес, проте листом № С-227/53/0/9-25 від 13.08.2025 року їй було відмовлено, оскільки згідно з Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 року № 376 с. Покровське включено до пункту 2 розділу II «Тимчасово окуповані Російською Федерацією території України», а відтак провести коригування адрес неможливо.
При цьому згідно інформаційної довідки № 430963433 ОСОБА_1 є власницею земельної ділянки з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . На теперішній час у позивачки немає документів, які б могли підтвердити право власності на вказаний житловий будинок, окрім договору купівлі-продажу та технічного паспорта. У зв'язку з викладеним, позивачка вимушена звернутись до суду з даним позовом про визнання права власності на нерухоме майно.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.12.2025 року для розгляду зазначеної позовної заяви визначено суддю Феняка О.Р.
Ухвалою суду від 18.12.2025 було прийнято позовну заяву до розгляду в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою суду від 30.03.2026 судом закрите підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
Позивачка ОСОБА_1 не з'явився в судове засідання, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлена належним чином та завчасно, до початку розгляду надала клопотання про розгляд справи без участі позивача.
В судове засідання відповідач не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлена належним чином та завчасно. Надав до суду заяву в якій просив розгляд справи проводити без участі представника відповідача. Не заперечував проти задоволення позовних вимог. Відзиву на позов подано не було.
Справа розглядається за відсутності учасників справи, тому у відповідності до ст. 247 ч. 2 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, всебічно, повно, об'єктивно оцінивши надані докази та давши їм належну оцінку, суд встановив наступне.
Згідно із ст. 4 ч. 1 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів
Відповідно до ст. 13 ч. 1 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності із положеннями ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Згідно із ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Докази мають бути належними, допустимими, достовірними (ст. ст. 77, 78, 79 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого майнового або немайнового права та інтересу.
Як вбачається з матеріалів справи в технічному паспорті, виданому на житловий будинок індивідуального житлового будівництва за адресою: АДРЕСА_1 , власником зазначено ОСОБА_1 .
Згідно договору купівлі-продажу від 25.03.2005 року, посвідчений Другою артемівською державною нотаріальною конторою, та зареєстрований у реєстрі за № 1329, ОСОБА_3 продала ОСОБА_1 житловий будинок, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та розташований на земельній ділянці.
Відповідно до Витягу з Державного реєстру правочинів №819660 від 25.03.2005 на підставі договору куплі-продажу ОСОБА_3 відчужила, а ОСОБА_1 набула права власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .
Згідно рішення №79329516 від 09.06.2025 Державний реєстратор прав на нерухоме майно Кривенко Р.С. Диканської селищної ради Полтавської області відмовила в проведені реєстраційних дій за заявою від 03.06.2025 за реєстраційним номером 67251063 про реєстрацію об'єкту нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , через суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, а саме за вказаною адресою зареєстровано право власності за іншою особою.
Згідно довідки про оціночну вартість об'єкта нерухомості, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 складає 70141,63 грн.
Згідно листа КП «Бахмітське бюро технічної інвентаризації» №264 від 07.04.2025 за результатами перевірки облікової інформації станом на 31.12.2012 року у реєстрових книгах містяться 2 записи: 1) Право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_1 згідно договору купівлі-продажу, посвідченого Другою Артемівською державною нотаріальною конторою за реєстром № 1329 від 25.03.2005 року, про що зроблено запис в реєстровій книзі № 5-13-91, дата реєстрації - 04.04.2005 року; 2) Право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровано за ОСОБА_2 згідно договору дарування, посвідченого Другою Артемівською державною нотаріальною конторою за реєстром № 3131 від 24.09.2002 року, про що зроблено запис в реєстровій книзі № 1-181, дата реєстрації - 10.01.2008 року
Згідно листа Бахмутської міської військової адміністрації від 13.08.2025 № С-227/53/0/9-25 позивачці було відмовлено в проханні впорядкування адрес, оскільки згідно з Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 року № 376 с. Покровське включено до пункту 2 розділу II «Тимчасово окуповані Російською Федерацією території України», а відтак провести коригування адрес неможливо.
Згідно з інформаційної довідки №430963433 від 12.06.2025 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору куплі-продажу власником 1/1 частки є ОСОБА_4 , на підставі договору дарування власником 1/1 частки є ОСОБА_2 .
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб'єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Право на застосування певного способу захисту порушеного права існує у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб'єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов'язань).
Захист порушених цивільних прав та інтересів є елементом механізму правового регулювання цивільних відносин, саме тих, у яких й відбулося порушення зазначених прав або інтересів особи. Такий захист цивільних прав та інтересів їх учасників є необов'язковим (факультативним) у структурі такого механізму, оскільки він з'являється лише за необхідності вирівнювання викривленого розвитку правового регулювання цивільних відносин з метою приведення їх у певний стан - відповідно до умов договору або положень законодавства.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються, зокрема, Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 № 1952-IV(далі - Закон № 1952-IV).
Згідно із п. 1 ч. 1ст. 2 Закону № 1952-IV- державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України № 1952-IV, речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:
1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;
2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною 3 цієї статті у випадках, визначених статтею 28 цього Закону, та в інших випадках, визначених законом (ч. 4ст. 3 Закону № 1952-IV).
За правилом абз. 4 ч. 5 ст. 3 Закону № 1952-IVдержавна реєстрація прав проводиться будь-яким державним реєстратором за заявами у сфері державної реєстрації прав.
Так, ч. 3 ст. 10 Закону № 1952-IV врегульовано, що державний реєстратор:
1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями;
2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення;
3) під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов'язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв'язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв'язку з вчиненням такої дії.
Відповідно до частини 1 статті 27 Закону № 1952-IV державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема: свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості; інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.
Статтею 24 Закону № 1952-IVпередбачено умови для відмови в державній реєстрації прав, зокрема, подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями (п.п. 4, 5 ч. 1 ст. 24 Закону).
Зміст наведених норм дає підстави дійти висновку, що законодавцем чітко встановлено процедуру розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, яка включає в себе перевірку документів на предмет відповідності таким вимогам законодавства, відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями, а також наявності підстав для проведення державної реєстрації прав, зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав.
Відповідно до вимог ч.5 ст.26-3 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011р. № 3038-VI, адреса (крім реквізиту, визначеного пунктом 10 частини четвертої цієї статті) присвоюється, змінюється, коригується, скасовується: виконавчим органом сільської, селищної, міської ради - у разі, якщо об'єкт знаходиться у межах території, на яку поширюються повноваження сільської, селищної, міської ради; місцевою державною адміністрацією - у разі, якщо об'єкт знаходиться у межах території, на яку не поширюються повноваження сільської, селищної, міської ради, а також у разі неприйняття органом з присвоєння адреси рішення про присвоєння, зміну, коригування, скасування адреси у строк, визначений цією статтею. У містах з районним поділом за рішенням міських рад повноваження щодо присвоєння, зміни, коригування, скасування адрес можуть делегуватися виконавчим органам районних в місті рад.
За таких умов присвоєння, зміна, коригування та скасування адреси відповідно до вимог закону відноситься до дискреційних повноважень органів місцевого самоуправління.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 висловлено правову позицію, що реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави.
У постанові Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 363/4852/17 зроблено висновок, що державна реєстрація не є способом набуття права власності. Вона виступає лише засобом підтвердження фактів набуття чи припинення прав власності на нерухоме майно або інших речових прав.
Суд звертає увагу на те, що система державної реєстрації прав, яка проводиться відповідно до Закону № 1952-IV, запроваджена в Україні з 01 січня 2013 року, до цього часу державна реєстрація права власності та інших речових прав на об'єкти нерухомого майна, які розташовані на земельних ділянках, проводилася реєстраторами БТІ в Реєстрі права власності на нерухоме майно та на паперових носіях (реєстрових книгах та реєстраційних справах), які зберігаються в БТІ. При цьому Закон про державну реєстрацію не розмежовує, чи була проведена реєстрація у Державному реєстрі прав, інших електронних реєстрах або на паперових носіях.
Тобто, до 2013 року державна реєстрація таких об'єктів нерухомого майна вже проводилася, але реєстр був паперовий і зберігався в архіві відповідного БТІ.
Судом констатує, що наявними в матеріалах справи документами право позивача на об'єкти нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , на житловий будинок та земельну ділянку підтверджується належними чином, та фактично ніким не оспорюється чи не визнається.
Питання неможливості реєстрації права власності позивача через відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями свідчить про наявність спору в площині правильності реєстрації речових прав, зокрема в позовній заяві позивач вказує на помилковість реєстрації права власності ОСОБА_2 на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору дарування №3131 від 24.09.2002.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Засіб захисту, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Дана правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові №21-1465а15 від 16 вересня 2015 року.
Оскільки позивач не погоджується з відмовою державного реєстратора у здійсненні реєстрації його права власності у відповідності до наявного правовстановлюючого документу, а також вважає помилковим реєстрацію права власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 , суд вважає, що саме оскарження рішення державного реєстратора призведе до потрібних результатів, наслідків, та дасть найбільший ефект, що буде ефективним способом захисту майнового права, тоді як звернення за визнанням права власності в порядку ст. 392 ЦК України, в даному випадку не призведе до такого результату.
Звертаючись з вимогами Бахмутської міської військової адміністрації Бахмутського району Донецької області, позивачем не зазначено, яким саме чином вказана особа порушила права власності позивача.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За таких обставин, суд прийшов до висновку, про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки у задоволенні позовних вимог позивачу відмовлено, то судові витрати по справі підлягають віднесенню на сторону позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. ст. ст. 4, 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265, 274-279 ЦПК України, суд,
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Бахмутської міської військової адміністрації Бахмутського району Донецької області про визнання права власності на нерухоме майно - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення в повному обсязі виготовлено 30.04.2026.
Суддя: О. Р. Феняк