23 квітня 2026 року
м. Хмельницький
Справа № 675/998/25
Провадження № 22-ц/820/870/26
Хмельницький апеляційний суд у складі колегії
суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Грох Л.М. (суддя-доповідач), Янчук Т.О., Ярмолюка О.І.,
секретар судового засідання Плінська І.П.,
з участю представника апелянтки,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Ізяславської міської ради Шепетівського району Хмельницької області про визнання права власності за набувальною давністю за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області в складі судді Пашкевича Р.В. від 12 січня 2026 року.
Заслухавши доповідача, пояснення учасника справи, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, суд
У червні 2025 року ОСОБА_1 , звертаючись в суд з цим позовом до відповідача, вказувала, що 01.03.1990 року вона була прийнята в члени колгоспу ім. Фрунзе с. Михля Ізяславського району. Надалі, у зв'язку з реорганізацією колгоспу, вона була прийнята у члени РВК, згодом СГВК «Хлібороб», де працювала до моменту його ліквідації.
На той час колгоспом АДРЕСА_1 були частково збудовані ряд житлових будинків, в одному з яких під АДРЕСА_2 з січня 1995 року стала проживати позивач. При цьому жодних договорів про набуття права користування на це будинковолодіння вона не укладала. Власними силами ОСОБА_1 добудувала вказаний будинок і в січні 1996 року Ізяславським БТІ було проведено його технічний огляд та введено в експлуатацію.
ОСОБА_1 вчиняла ряд дій щодо одержання права власності на вказаний будинок. Так, після виготовлення технічної документації на будинок, нею подано заяву до КСП ім. Фрунзе про продаж спірного будинку. Також пізніше, в 2005 році позивачка зверталася до засновників СГВК «Хлібороб», які прийняли рішення про передачу їй в дар будинку. Однак, відповідних договорів щодо купівлі чи дарування будинку з ОСОБА_1 так і не було оформлено.
Отже, з січня 1995 року позивачка, не оформивши право власності на вказане майно, відкрито володіє та користується даним будинком, зареєстрована та проживає у ньому. Позивачка провела ряд ремонтних робіт з метою поліпшення умов проживання у вказаному будинку та виготовила технічний паспорт на нього.
Тому просила визнати за ОСОБА_1 право власності на будинок садибного типу з господарськими будівлями та споруди АДРЕСА_3
Рішенням Ізяславського районного суду Хмельницької області від 12 січня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Ізяславської міської ради Шепетівського району Хмельницької області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду як незаконне та задовольнити її позов. На її думку, суд першої інстанції не врахував, що відкритість і безперервність володіння нею спірним будинковолодінням більше 10 років підтверджується даними інвентаризаційної справи на будинковолодіння, в якій відомості про неї як користувача та голову двору значаться починаючи з 20.01.1995 року і надалі. Водночас факти її звернень до загальних зборів про продаж їй чи передання в дар спірного будинковолодіння, відсутність будь-яких правочинів щодо її права користування спірним будинковолодінням у матеріалах інвентаризаційної справи та відповідної інформації про неї як власника чи користувача в реєстрі речових прав на нерухоме майено, є свідченням володіння цим майном без достатньої правової підстави. Спірне будинковолодіння надано їй адміністрацією колгоспу імені Фрунзе як члену колгоспу при відсутності будь-яких зловживань або неправомірних дій з її боку, це є свідченням добросовісності її дій саме на момент заволодіння будинком. Відсутність в архіві рішень правління чи загальних зборів членів КСП імені Фрунзе про виділення будинку для неї не змінює факту добросовісності її дій, бо в іншому випадку до неї з очевидністю вживалися б відповідні заходи реагування для звільнення неправомірно зайнятого будинковолодіння. Реєстрація права власності на спірне будинковолодіння за КСП імені Фрунзе відбулася лише 31.01.1996 року, що підтверджується наявним у інвентаризаційній справі реєстраційним посвідченням. На момент її вселення в спірний будинок цей будинок не мав власника. Вселяючись в будинок, вона діяла за усної згоди адміністрації колгоспу по аналогії з іншими особами, і була впевнена, що на будинок не претендують інші особи, тому приводила будинок до придатного для проживання стану, і була переконана, що стає новим власником цього будинку.
В судовому засіданні представник апелянтки підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній мотивів.
Ізяславська міська рада у заяві просила розглядати справу без участі її представника, щодо апеляційної скарги покладається на думку суду.
Апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Так, судом встановлено, що відповідно до архівних довідок архівного відділу №2 Шепетівської районної державної адміністрації Хмельницької області №06-15/Г-161/2025 від 07.04.2025 року, №06-14/274/2025 від 16.06.2025 року, а також даних трудової книжки позивача, ОСОБА_1 з 01.03.1990 року працювала у КСП ім. Фрунзе с. Лютарка Ізяславського району Хмельницької області, правонаступником всіх майнових, немайнових, трудових прав та зобов'язань якого в подальшому стало СВК «Хлібороб» с. Лютарка Ізяславського району Хмельницької області.
Згідно розпорядження Ізяславської РДА №22 від 31.01.1996 року «Про признання права власності на житлові будинки», признано право власності на житлові будинки, розташовані в АДРЕСА_4 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 . Факт реєстрації будинку АДРЕСА_2 підтверджується також наявним в справі, виданим 31.01.1996 року Ізяславським районним бюро технічної інвентаризації реєстраційним посвідченням на будинковолодіння приналежне державним, кооперативним та громадським організаціям, підприємствам та установам.
З виписки Лютарського старостинського округу Шепетівського району Хмельницької області №446 від 04.04.2025 року та довідки №573 від 05.08.2020 року вбачається, що згідно записів погосподарської книги №7 за 1991 - 1995 роки с. Михля, ОСОБА_1 є головою двору, зареєстрована з 27.01.1995 року і фактично проживає за адресою АДРЕСА_2 . Номер об'єкта ПГО №01561 в погосподарській книзі №7 на ОСОБА_1 .
Відповідно до листа Лютарського старостинського округу Шепетівського району Хмельницької області №79/12.7-06 від 04.07.2025 року, згідно запису погосподарської книги №7 за 2021-2024 роки в с. Михля зареєстровано два житлових будинки під АДРЕСА_2 - один перебуває у власності ОСОБА_2 - номер об'єкта погосподарського обліку 0155-1, а другий житловий будинок перебуває у користуванні ОСОБА_1 - номер об'єкта по господарського обліку 0156-1.
Згідно листа КП Шепетівське РБТІ №21 від 02.04.2025 року з метою впорядкування номера житлового будинку з господарськими будівлями загальною площею 96,3 кв.м., житловою площею 70,0 кв.м., яким розташований в АДРЕСА_3 , в якому проживає ОСОБА_1 , рекомендовано надати будинку АДРЕСА_8 , оскільки житловий будинок АДРЕСА_2 ) вже зареєстрований на іншого власника будинку.
Згідно витягу із протоколу загальних звітно-виборних зборів членів КСП ім. Фрунзе №1 від 26.01.1996 року вирішено продати жилий будинок АДРЕСА_3 ОСОБА_1 .
За витягом з протоколу засідання зборів засновників СГВК «Хлібороб» с.Лютарка №1 від 28.01.2005 року вирішено задовольнити заяву ОСОБА_1 та дати дарственну на хату, в якій вона проживає, тому що вона будувала її своїми силами.
Договори купівлі-продажу чи дарування спірного будинку на користь ОСОБА_1 не укладалися, право власності на вказаний будинок нею не оформлено.
Згідно листа архівного відділу №2 Шепетівської районної державної адміністрації Хмельницької області №06-15/Г-499/2025 від 05.12.2025 року, в протоколах засідання правління та протоколах загальних зборів уповноважених членів КСП ім. Фрунзе с.Лютарка Ізяславського району Хмельницької області за 1990 - 1994 роки відсутні відомості про виділення будинку для ОСОБА_1 .
Комунальним підприємством «Шепетівське РБТІ» на замовлення ОСОБА_1 оформлено технічний паспорт на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться в АДРЕСА_3 .
Правовстановлюючі документи на вказаний будинок за адресою: АДРЕСА_3 відсутні, право власності на дане нерухоме майно не зареєстроване за позивачем в установленому законом порядку.
Наведене підтверджується матеріалами справи та не оспорюється сторонами.
Відмовляючи в позові, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з недоведеності позивачем всіх умов, передбачених ст. 344 ЦК України, для визнання права власності на будинок за набувальною давністю. Позивачка не довела добросовісність заволодіння нею спірним нерухомим майном, оскільки вона знала про належність спірного будинковолодіння колгоспу та його правонаступникам, з якими намагалася укласти відповідні правочини та оформити право власності на будинок з інших підстав. Позивачкою не доведено, що при заволодінні спірним житловим будинком воне не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Факт утримання нерухомого майна та проведення ремонтних робіт з метою поліпшення умов для проживання у вказаному будинку не може бути самостійною підставою для визнання права власності на майно в порядку ст.344 КК України.
Доводи апеляційної скарги про помилковість вказаних висновків суду та наявність підстав для застосування набувальної давності і визнання з цих підстав права власності на житло за позивачем є безпідставними.
Так, згідно з ч. ч. 1, 4 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
За змістом вказаної норми задоволення вимог щодо визнання права власності на майно в порядку набувальної давності можливе лише за умов: добросовісності заволодіння, відкритості, безперервності, безтитульності володіння.
Окрім того, за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого власнику було відмовлено.
Отже, набувальна давність поширюється на випадки фактичного безтитульного (незаконного) володіння чужим майном.
Наявність у володільця певного юридичного титулу, зокрема, договору найму, оренди, зберігання тощо, виключає застосування набувальної давності, але не позбавляє особу можливості набути право власності на таке майно у визначеному позасудовому порядку.
Заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю є добросовісним, якщо володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном, а також те, що він не став його власником. ОСОБА_1 стверджує, що не знала про неправомірність заволодіння майном, хоча мала знати. Володілець майна повинен бути впевнений, в тому, що він заволодів майном за обстави, які є достатніми для отримання права власності на це майно.
Так, згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 14 травня 2019 року у справі №910/17274/17, добросовісність як підстава для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України та одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.
Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об'єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об'єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
Як вбачається з матеріалів справи, дійсно, позивачка вселилася в спірний будинок та зареєструвала своє місце проживання в ньому в січні 1995 року.
При цьому реєстрація права власності на спірне будинковолодіння за КСП імені Фрунзе відбулася 31.01.1996 року.
Разом з тим, сторона позивача визнає, що на час вселення в будинок ОСОБА_1 не отримала жодних документів (рішення зборів колгоспників, рішення правління колгоспу, цивільно-правові угоди тощо) на підтвердження отримання права власності на вказаний будинок.
Тож за цих обставин позивачка в момент заволодіння цим майном мала б знати (хоча, як стверджує, не знала), що вона не набула право власності на будинок.
Обставини, за яких ОСОБА_1 заволоділа майном, не давали їй підстав вважати, що спірний будинок вона набула з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
За наведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для застосування набувальної давності згідно ст. 344 ЦК України.
Та обставина, що спірний будинок, в який вселилася позивачка, був недобудований, і вона власними силами завершувала його будівництво та виконувала опоряджувальні роботи, з врахуванням змісту ст. 344 ЦК України не має істотного значення і не є достатньою підставою для набуття права власності на це майно за набувальною давністю.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Судове рішення суду ґрунтується на повно, всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 12 січня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 01 травня 2026 року.
Судді Л.М. Грох
Т.О. Янчук
О.І. Ярмолюк