Справа № 936/1595/25
Закарпатський апеляційний суд
30.04.2026 м. Ужгород
Суддя Закарпатського апеляційного суду Феєр І. С., розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді справу про адміністративне правопорушення № 33/4806/833/25, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Воловецького районного суду Закарпатської області від 27.11.2025.
Цією постановою:
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, пенсіонер, проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 , визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 01 (один) рік.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 605 грн 60 коп.
З протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР № 1 № 504184 від 05.11.2025 та постанови судді від 27.11.2025 вбачається, що ОСОБА_1 05.11.2025 о 13 год, в селищі Воловець по вул. Карпатській, керував автомобілем марки «Daewoo Lanos» д.н.з. НОМЕР_1 , у стані алкогольного сп'яніння. Огляд на стан сп?яніння проводився у встановленому законом порядку зі згоди водія із застосуванням приладу «Драгер Алкотестер 0125». Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.9 «а» Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить постанову суду скасувати, а провадження у справі закрити. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає про те, що постанова суду прийнята з невірним застосуванням норм процесуального права, що істотно вплинуло на правильність вирішення справи. Суд не з'ясував усіх обставин справи, не зважаючи на його письмові пояснення та доводи, в яких звертав увагу на конкретні порушення процедури виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, не перевірив відповідність документів в матеріалах справи Інструкціям і належної оцінки не надав. Суд не перевірив законність зупинки транспортного засобу. Рапорт складений іншим працівником поліції, а не тим, хто оформляв протокол. Таким чином, обставини та причини зупинки взагалі належним чином не зафіксовані. В матеріалах справи також
-2-
відсутні фідеофіксація зупинки транспортного засобу, пояснення причини зупинки, фіксація зовнішніх ознак сп'яніння, факт відсторонення від керування. Крім того, відеозапис розірваний і не фіксує ключові моменти події, а також відсутнє жодне посилання на те, звідки взяті відеозаписи що містяться в матеріалах справи. Суд не надав жодної оцінки відповідності та допустимості відеозаписів, попри це визнав відео належним доказом. Суд першої інстанції не перевірив, чи вручався йому акт огляду на стан алкогольного сп'яніння та чи складений він відповідно до вимог закону. Судом першої інстанції формально прийнято на віру всі надані поліцією документи, не перевірено процедуру їх отримання. Крім того, у постанові суд послався на інший номер приладу «Драгер» ніж той, що вказаний в акті огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів, через це неможливо встановити, який прилад реально використовувався. Отже результат такого огляду не може вважатися достовірним доказом. Суд на цю суперечність уваги не звернув та не з'ясував, який прилад фактично використовувався. Крім того, наявні суперечності в доказах між направленням на медичний огляд та матеріалами справи. У направленні на мединий огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного сп'яніння зазначено, що огляд щодо нього не проводився і в заклад охорони здоров'я він не доставляся. Вказане свідчить про те, що огляд на стан алкогольного п'яніння щодо нього взагалі не проводився ні на місці зупинки, ні в медичному закладі. Разом з тим, в оскаржуваній постанові, суд посилається на існування результатів такого огляду, проте це прямо суперчить змісту направлення. Крім того, у судовому засіданні повідомляв про те, що пребуває на лікарняному, у зв'язку з чим приймає призначені медикаменти та категорично не вживає алкоголь. Суд ці обставини не дослідив та не надав їм належної оцінки.
Будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду апеляційної скарги, що підтверджується поштовою кореспонденцією, а також довідкою про доставку смс-повідомлення, ОСОБА_1 на розгляд справи щодо нього не з'явився, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляв та доказів про поважність причин неявки не надав. Тому, враховуючи вимоги закону про розгляд справи в розумні строки, передбачені ч. 4 ст. 294 КУпАП, а також рішення Європейського суду з прав людини «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» від 07.07.1989 про те, що у випадках коли поведінка учасників судового засідання свідчить про умисний характер їх дій направлений на невиправдане затягування процесу чи зловживання своїм процесуальним правом, суд має реагувати на вказані випадки законними засобами, аби не було знівельовано ключовий принцип верховенство права, в тому числі проводити судове засідання у відсутність особи, якщо таке затягування може нашкодити справі чи іншим учасникам справи, апеляційний суд вважає за необхідне розглянути справу за відсутності ОСОБА_1 , що не може розцінюватись як порушення його прав, передбачених ст. 268 КУпАП.
Дослідивши зібрані по справі докази, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 245, 280 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, а орган чи посадова особа при розгляді справи про адміністративне правопорушення, з урахуванням положень, викладених у ст. 251, 252 КУпАП, зобов'язані з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи і, керуючись законом і правосвідомістю, оцінити докази за своїм внутрішнім переконанням в їх сукупності.
-3-
Ці вимоги закону, всупереч доводів апеляційної скарги, судом першої інстанції при розгляді справи щодо ОСОБА_1 належним чином дотримані.
Відповідно до підпункту а) пункту 2.9 Правил дорожнього руху України, водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин.
Згідно до ч. 1 ст. 130 КУпАП відповідальність настає за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Згідно пункту 6 розділу І Інструкції «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої спільним наказом МВС та МОЗ № 1452/735 від 09.11.2015, огляд на стан сп'яніння проводиться: поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом (далі - спеціальні технічні засоби); лікарем закладу охорони здоров'я (у сільській місцевості за відсутності лікаря фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку).
Висновки суду щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП відповідають фактичним обставинам справи, підтверджуються наявними і дослідженими судом доказами.
Незважаючи на невизнання ОСОБА_1 своєї вини у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, його вина стверджується протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 504184 від 05.11.2025, зміст якого відповідає вимогам ст. 256 КУпАП.
З протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР № 1 № 504184 від 05.11.2025 вбачається, що ОСОБА_1 05.11.2025 о 13 год, в селищі Воловець по вул. Карпатській, керував автомобілем марки «Daewoo Lanos» д.н.з. НОМЕР_1 , у стані алкогольного сп'яніння. Огляд на стан сп?яніння проводився у встановленому законом порядку зі згоди водія із застосуванням приладу «Драгер Алкотестер 0125». Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.9 «а» Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Крім того, вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП стверджується: роздруківкою тесту № 267 від 05.11.2025, відповідно до якого ОСОБА_1 о 13 год 20 хв 05.11.2025 знаходився у стані алкогольного сп'яніння, проміле - 0,49; направленням на медичний огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції; актом огляду ОСОБА_1 на стан сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів; відеозаписом на DVD диску з нагрудних боді-камер поліцейських.
Вказані докази отримані з дотриманням встановленого законом порядку та передбаченими способами. Відповідно відсутні будь-які сумніви у їх достовірності та істинності.
При розгляді справи цим доказам суд дав належну оцінку, а тому твердження ОСОБА_1 в апеляційній скарзі про те, що висновки суду не відповідають фактичним
-4-
обставинам справи, є необгрунтованими. Наведені докази є допустимими, належними і достатніми для підтвердження висновків суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
У протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР 1 № 504184 від 05.11.2026 зазначено: дату і місце його складення; посаду, прізвище, ім'я та по батькові працівника поліції, який склав протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; а також зазначено, що ОСОБА_1 роз'яснено його права та обов'язки, передбачені ст. 63 Конституції України, ст. 268 КУпАП, чим скористався ОСОБА_1 , зазначивши, що у зв'язку із травмою знаходиться на лікарняному, увечері випив знеболювальне на основі спирту.
Матеріали справи не містять доказів про порушення поліцейським ВП № 2 Мукачівського РУП ГУ НП в Закарпатській області Бегешем Ю. В. законодавства при складанні протоколу про адміністративне правопорушення, оскільки поліцейським дотримано вимоги ч. 2 ст. 251, ст. 256, 265-2, 266, 268 КУпАП, Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі. Протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР 1 № 504184 від 05.11.2025 складено у відповідності до вимог, встановлених ст. 256 КУпАП, уповноваженим на такі дії працівником поліції, у спосіб, з підстав та з дотриманням порядку, встановлених законом.
Жодних заяв або клопотань, або інших пояснень ОСОБА_1 з приводу незаконних дій працівників поліції, матеріали справи не містять.
Будь-яких обставин, які б свідчили про відсутність складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, у діях ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі не зазначено і під час апеляційного перегляду справи не встановлені, а доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин події.
Суддею першої інстанції досліджені та перевірені доказами обставини, які поза розумним сумнівом свідчать про беззастережну винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, що ставиться йому за провину.
Поліцейським у протоколі зазначено, що огляд водія проведений за допомогою приладу «Драгер Алкотестер 0125». Результат огляду на стан сп'яніння - 0,49 проміле. Апеляційний суд враховує, що результат тесту ОСОБА_1 , проведеного працівниками поліції, а саме - 0,49 проміле, перевищує гранично допустиму норму (0,2 проміле) та беззаперечно вказує на перебування особи у стані алкогольного сп'ягніння. Крім того, ОСОБА_1 з результатом погодився, підписав всі адміністративні матеріали складені щодо нього, зауважень поліцейським не висловлював.
З огляду на викладене, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не вживав алкогольних напоїв, оскільки такі спростовуються наявними в матеріалах справи та наведеними вище доказами.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 у зв'язку з переломом ребер приймав увечері знеболювальний лікарський препарат на основі спирту, нічим не підтверджені, належних та допустимих доказів на підтвердження цих доводів матеріали справи не містять, відтак не спростовують факту порушення ОСОБА_1 вимог п. 2.9 «а» Правил дорожнього руху України.
Як такі, що не знаходять свого підтвердження, а також не спростовують висновків суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та не дають підстав для скасування
-5-
оскаржуваної постанови суду першої інстанції, апеляційний суд відхиляє і доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції послався на інший номер приладу «Драгер», ніж той, який зазначений у акті огляду, оскільки огляд ОСОБА_1 на стан алкогольного сп'яніння проводився 05.11.2025 о 13 год 20 год за допомогою приладу «Драгер 0125», що підтверджується наявною в матеріалах справи роздруківківкою відповідного технічного засобу.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги в цій частині, апеляційний суд звертає увагу на те, що зазначення працівниками патрульної поліції в акті огляду іншого номера приладу «Драгер» є технічною помилкою і не впливає на кваліфікацію вчиненого ОСОБА_1 діяння, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП. Разом з тим, суд апеляційної інстанції також звертає увагу на те, що із вказаним актом огляду ОСОБА_1 погодився, та будь яких зауважень працівникам поліції з цього приводу не висловлював.
З цих підстав і доводи апеляційної скрги про те, що в матеріалах справи відсутні докази вручення ОСОБА_1 акту огляду на стан алкогольного сп'яніння, апеляційний суд визнає неспроможними, оскілький акт огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів містить особистий підпис ОСОБА_1 , що свідчить про його ознайомлення із зазначеним актом.
Безпідставними визнає апеляційний суд і доводи апеляційної скарги про те, що направлення на медичний огляд ОСОБА_1 є суперечливим і не відповідає фактичним обставинам справи, виходячи з того, що його огляд на стан алкогольного сп'яніння 05.11.2025 проводився за допомогою технічного приладу «Драгер 0125», з результатом якого останній погодився, проходити огляд в медичному закладі не бажав. Відтак, відомості зазначені в направленні на медичний огляд про те, що ОСОБА_1 у медичний заклад не доставлявся є належними, допустимими та відповідають фактичним обставинам справи.
Неспроможними апеляційний суд визнає також і доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що матеріали справи не містять обґрунтування причин зупинки транспортного засобу, яким він керував, оскільки такі належним чином не зафіксовані.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги в цій частині, апеляційний суд визнає їх такими, що жодним чином не спростовують факту порушення ОСОБА_1 вимог п. 2.9 «а» Правил дорожнього руху України.
Між тим апеляційний суд зазначає, що законність чи незаконність зупинки водія не спростовує факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом та перебування його у стані алкогольного сп'яніння.
Щодо тверджень апеляційної скарги про те, що відеозапис є недопустимим доказом, оскільки не є безперервним, то такі на думку апеляційного є необґрунтованими, оскільки нормами КУпАП не передбачено долучення до протоколу повністю всього безперервного відеозапису. Те, в якому обсязі надається відеозапис відносить виключно до дискреційних повноважень працівників поліції.
Неодноразово суд апеляційної інстанції в справах про адміністративне правопорушення наголошував на тому, що скасування судового рішення виключно на підставі формальної констатації, зокрема за наявності технічних помилок, відсутність безперервності відеозапису, за відсутності інших підстав для скасування постанови суду жодним чином не сприятиме досягненню мети адміністративного провадження і адміністративної відповідальності за вчинення протиправного діяння. Такий підхід був би проявом надмірного формалізму та істотно порушував би основні принципи правовладдя (невідворотності покарання за вчинене порушення, справедливості, рівності тощо).
-6-
Згідно ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Тобто, наявні в матеріалах справи фрагменти відеозаписів та інші матеріалі справи, які узгоджується повністю зі змістом обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР 1 № 504184 від 05.11.2025, є достатньою доказовою базою для належної фіксації порушення п. 2.9 «а» Правил дорожнього руху України, а тому є допустимими і належними і в сукупноті з іншими доказами наявними в матеріалх справи, проза розумним сумнівом свідчать про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
З приводу доводів ОСОБА_1 про те, що рапорт інпектора СРПП ВП № 2 Мукачівського РУП складений не тим правцівником поліції, який складав протокол про адміністративне правопорушення, апеляційний суд вказує на те, що наявний в матеріалах справи рапорт від 02.11.2025 не стосується адміністративної справи, що розглядається, однак і не впливає на кваліфікацію вчиненого ОСОБА_1 адміністративного правопорушення. Окрім того, зазначений протокол не був предметом дослідження судом першої інстанції.
На які-небудь інші доводи, які би давали підстави для скасування чи зміни судового рішення в апеляційній скарзі не вказується й під час перевірки справи в апеляційному суді такі не виявлені.
Також судом першої інстанції з урахуванням вимог ст. 33 КУпАП, зокрема, характеру вчиненого ОСОБА_1 адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП і накладено стягнення у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік відповідно до санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП, що хоч і є суворим, проте безальтернативним видом стягнення.
З таким висновком суду першої інстанції погоджується і суд апеляційної інстанції і вважає, що з врахуванням наведених обставин, а саме, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, таке порушення правил дорожнього руху є грубим та потенційно небезпечним як для самої особи, яка керує транспортним засобом, що є джерелом підвищеної небезпеки, так і для інших учасників дорожнього руху, тяжкість ймовірних наслідків.
При цьому, апеляційний суд ураховує, що в рішенні у справі «О' Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати (далі Суд) постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16.10.2008) Європейський суд вказав, що при призначенні покарання для того, щоб втручання (вилучення спеціального права) вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити особистий надмірний тягар для особи.
Враховуючи обставини справи, суд приходить до висновку, що адміністративне стягнення, накладене на ОСОБА_1 відповідає характеру вчиненого правопорушення, встановлене у межах санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП, а тому підстав для його зміни, навіть з урахуванням даних про його особу, не вбачається.
-7-
Неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які були б підставою для скасування постанови судді та закриття провадження у справі, апеляційним переглядом не встановлено.
Порушень вимог закону, які б ставили під сумнів доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та необґрунтованість накладеного на нього адміністративного стягнення, не вбачається, відтак постанова суду є законною та обґрунтованою, підстав для її скасування немає, а тому апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
При прийнятті рішення враховуються положення нормативно-правових актів про те, що сторони провадження в справах про адміністративні правопорушення є вільними у використанні своїх прав у межах та в спосіб, передбачених цими актами; ст. 294 КУпАП у частині перегляду судового рішення в межах апеляційної скарги; те, що стороною захисту не надано жодних доказів у підтвердження доводів апеляційної скарги та спростування висновків суду першої інстанції і будь-яких обґрунтованих клопотань із цього приводу не заявлено, а не з'явившись на розгляд справи сторона захисту позбавила себе можливості здійснити такі дії під час апеляційного розгляду справи.
Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а постанову судді Воловецького районного суду Закарпатської області від 27.11.2025 щодо нього, - без змін.
Постанова апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя