02 квітня 2026 року
справа № 990/183/25
провадження № 11-451заі25
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого Погрібного С. О.,
судді-доповідачки Стрелець Т. Г.,
суддів Банаська О. О., Білоконь О. В., Булейко О. Л., Воробйової І. А., Гімона М. М., Губської О. А., Ємця А. А., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартинюк Н. М., Пількова К. М., Стефанів Н. С., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.,
за участю:
секретаря судового засідання Рожок В. В.,
позивачки ОСОБА_1 ,
представника позивачки Осколкова І. Л.,
представника Вищої ради правосуддя Белінської О. В.,
розглянувши в судовому засіданні справу № 990/183/25 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 листопада 2025 року (судді Олендер І. Я., Ханова Р. Ф., Юрченко В. П., Желтобрюх І. Л., Гончарова І. А.),
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. У квітні 2025 року ОСОБА_1 (далі також - позивачка, скаржниця) через свого представника - адвоката Осколкова Івана Леонідовича звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний адміністративний суд, КАС ВС) як суду першої інстанції з позовом до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада, відповідач), у якому просила:
- визнати протиправним і скасувати рішення ВРП № 615/0/15-25 від 25 березня 2025 року «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України»;
- поновити ОСОБА_1 на посаді судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області.
2. Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 зазначила, що наказом в. о. голови Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області № 09-ос/г від 09 вересня 2016 року на підставі Указу Президента України № 342/2016 від 22 серпня 2016 року «Про переведення суддів» її зараховано до штату Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області.
Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС України, Комісія) від 07 червня 2018 року № 133/зп-18 призначено кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема її як судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області, та встановлено черговість етапів кваліфікаційного оцінювання.
ВККС України рішенням № 226/ко-24 від 04 грудня 2024 року «Про встановлення факту відмови судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_1 від проходження кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді» встановила факт її відмови від проходження кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді та внесла подання до ВРП про звільнення судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_1 із займаної посади.
ВРП у рішенні № 615/0/15-25 від 25 березня 2025 року «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України» дійшла висновку про обґрунтованість рішення ВККС України від 04 грудня 2024 року № 226/ко-24 та вирішила звільнити суддю ОСОБА_1 з посади судді.
ОСОБА_1 у позовній заяві наголосила, що відповідно до підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України підставою звільнення судді з посади є відмова судді від проходження оцінювання на відповідність займаній посаді, а саме систематична (тричі) неявка судді на будь-який з етапів такого оцінювання за відсутності для цього поважних причин.
Натомість оскаржуване рішення ВРП ухвалене без належної, детальної і всебічної перевірки всіх наданих нею доказів на підтвердження поважності причин неявки на іспит, призначений на 27 серпня 2018 року, 01, 22 серпня, 12 вересня, 30 жовтня 2024року.
Поважність причин неявки на іспит у межах кваліфікаційного оцінювання позивачка пояснює так:в оцінюванні, яке відбувалося у 2018 році, вона не могла брати участі у зв'язку з її притягненням до кримінальної відповідальності, про що надавала до ВККС України заяву про відкладення такого оцінювання до закінчення розгляду по суті та набрання вироком законної сили у відповідному кримінальному провадженні; після поновлення у січні 2021 року повноважень судді Комісія ухвалювала додаткові рішення, встановлюючи чергові дати проведення іспиту, зокрема 01 серпня, 12 вересня та 30 жовтня 2024 року, але в цей період часу вона перебувала на стаціонарному лікуванні; стосовно неприбуття на оцінювання, призначене на 22 серпня 2024 року, ОСОБА_1 пояснила, що з 5 серпня по 06 вересня 2024 року перебувала у щорічній основній відпустці.
Позивачка вважає, що наведені нею причини неявки на іспит у межах кваліфікаційного оцінювання спростовують висновки Комісії та ВРП щодо неповажності таких причин.
Також ОСОБА_1 пов'язує поняття «систематична неявка» з безперервною повторністю неявок на іспит без поважних причин. Проте наведені нею причини неявки на іспит у визначені Комісією дати спростовують висновки ВККС України та ВРП про її відмову від проходження зазначеного оцінювання. Крім того, наполягає, що в її діях немає ознак свідомого ухилення від іспиту.
Також позивачка наголошує, що отримані нею повідомлення ВККС України про дати проведення кваліфікаційного іспиту в межах оцінювання судді на відповідність зайнятій посаді не містили роз'яснень граничної дати проходження оцінювання чи кінцевого строку, після якого можливі негативні наслідки для судді у разі його непроходження. Тому позивачка не могла об'єктивно оцінити ризики та своєчасно вжити заходів для забезпечення участі в оцінюванні, що підкреслює відсутність належної правової визначеності у діях Комісії.
Зауважила, що після винесення ВККС України рішення від 04 грудня 2024 року вона звернулася до Комісії з відповідною заявою «Про допуск ОСОБА_1 до складання кваліфікаційного іспиту (кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді) одночасно з кандидатами на посаду судді, які беруть участь у доборі на посаду судді місцевого суду, оголошеному рішенням ВККС України від 11 грудня 2024 року № 366/зп-24». Комісія включила позивачку до списку осіб, які звернулись до неї для участі в доборі та переведенні до місцевого суду, а в подальшому допустила до складання іспиту.
ОСОБА_1 вважає, що такими своїми діями вона висловила бажання та можливість узяти участь у кваліфікаційному оцінюванні.
У зв'язку із цим звернулася до ВККС України із заявою, в якій просила розглянути питання про відзив указаного подання до ВРП про її звільнення. Проте на час прийняття ВРП оскаржуваного рішення її клопотання не було розглянуте ВККС України.
Також позивачка зауважила, що в листі від 04 березня 2025 року вона повідомила ВРП, що як суддя зі стажем понад 29 років вона має переважне право на подання заяви про відставку. Проте відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, залишив цю заяву поза своєю увагою.
ОСОБА_1 зазначила, що на адвокатський запит відповідач підтвердив відсутність заяв про порушення нею вимог щодо несумісності та про відсутність на розгляді дисциплінарних палат ВРП відкритих дисциплінарних справ щодо неї, зокрема й рішень про притягнення її до дисциплінарної відповідальності із застосуванням дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення судді з посади з підстав, визначених пунктами 3, 6 частини шостої статті 126 Конституції України. Така інформація, на думку позивачки, свідчить про відсутність підстав для ухвалення оскаржуваного рішення.
Крім того, наголосила, що її звільнення на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України є недопустимим, оскільки вичерпний перелік підстав для звільнення судді з посади визначений у частині шостій статті 126 Конституції України.
Таке своє твердження позивачка обґрунтовує посиланням на висновок Конституційного Суду України у Рішенні від 19 листопада 2013 року у справі
№ 10-рп/2013, що в основному Законі України закріплено вичерпний перелік підстав для звільнення судді з посади і його законодавче розширення чи звуження є неможливим (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).
Також ОСОБА_1 зауважила про велике навантаження на неї як на суддю та про необхідність розгляду справ у встановлені законом строки. Вважає, що здійснення судочинства у визначені Комісією дні для складання іспиту не може свідчити про неповажність причин її неявки на іспит. Здійснення ж судочинства в дні іспиту не може свідчити про можливість її участі в іспиті, оскільки це відбувалось під час захворювання на пієлонефрит, при якому вранці та ввечері їй робили медичні маніпуляції у лікарні. Наголосила на неможливості їздити у потязі на тривалі відстані та про захворювання ока, яке спричинило заборону тривалого перебування біля монітора та роботу за ком'ютером. Пояснила, що могла сприймати та слухати справи а також за допомогою свого помічника, який готував проєкти судових рішень, перевіряла їх та вносила до Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - ЄДРСР).
ОСОБА_1 зауважила, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 липня 2022 року у справі № 9901/61/19 вказала на можливість не з'являтися на кваліфікаційний іспит у разі тимчасової непрацездатності, підсумувавши, що сам кандидат має оцінювати завчасно свій стан для проходження або непроходження профоцінювання, оскільки усю відповідальність за отримані бали несе саме він, незважаючи на стан свого здоров'я.
Позивачка наголосила, що її неявка на іспит пов'язана зі станом здоров'я на момент призначених іспитів, що підтверджується наданими доказами, однак відповідач цього не врахував, не перевірив факту відсутності «систематичної (тричі) неявки», не дослідив її професіоналізму та залишив поза увагою те, що звільнення судді з посади є крайньою мірою, яка повинна бути виправдана виключно очевидними й доведеними фактами злісного ухилення від оцінювання, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню.
3. У додаткових поясненнях позивачки зазначено, що 08 жовтня 2025 року вона перенесла операцію, після якої перебуває на тривалому курсі реабілітації та медикаментозного лікування. На підтвердження вказаних обставин надано: виписний епікриз № 3426/1742 від 13 жовтня 2025 року; докази відвідування онколога 28 жовтня 2025 року; копія чека № 8823 від 29 жовтня 2025 року. Подані докази підтверджують, що у 2024-2025 роках позивачка перебуває у хворобливому, фізично виснаженому та емоційно вразливому стані, що потребує особливого врахування судом при оцінці її поведінки у вказаний період. Представник позивача просив долучити до матеріалів справи вказані докази та врахувати викладені доводи ОСОБА_1 під час розгляду цієї справи.
Позиція відповідача щодо доводів позовної заяви
4. У відзиві відповідач заперечував проти аргументів позивачки про наявність поважних причин її неявки на іспит у межах кваліфікаційного оцінювання судді на відповідність займаній посаді та просив відмовити в задоволенні позову.
ВРП зазначила, що Комісія п'ять разів визначала дату складання іспиту в межах кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді, а саме 27 серпня 2018 року, 1 і 22 серпня, 12 вересня і 30 жовтня 2024 року.
Отже, суддя Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_1 мала не одну можливість узяти участь у складанні іспиту, однак такою можливістю не скористалася. До ВККС України попередньо із заявами про поважність причин неявки на кваліфікаційне оцінювання не зверталася.
Подана ж суддею Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_1 до Комісії 02 грудня 2024 року заява з копіями медичних довідок та наказу голови суду про надання їй відпустки були ретельно досліджені ВККС України під час встановлення факту відмови від проходження кваліфікаційного оцінювання судді на відповідність займаній посаді.
ВККС України дійшла висновку, що ці документи не підтверджують поважності причин неявки судді ОСОБА_1 на іспит, оскільки немає даних про тимчасову непрацездатність позивачки у період з 1 серпня до 30 жовтня 2024 року; до того ж у дні іспиту, зокрема 1 серпня, 12 вересня, 30 жовтня 2024 року, а також напередодні та наступного дня після нього суддя ОСОБА_1 здійснювала правосуддя.
Оцінивши в сукупності наведені в рішенні ВККС України факти та обставини, матеріали суддівського досьє, пояснення адвоката та долучені ним копії документів, ВРП в оскаржуваному рішенні дійшла висновку, що Комісія в порядку, установленому Законом України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), у межах своїх дискреційних повноважень ухвалила вмотивоване рішення, яке містить обґрунтовані висновки щодо відмови судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_1 від проходження кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді, унаслідок чого суддя ОСОБА_1 підлягає звільненню.
ВРП наголосила на відсутності належних доказів, що суддя ОСОБА_1 у визначені дні іспиту не могла взяти участь у складанні іспиту в межах кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді.
Рада вважає, що, ухвалюючи оскаржуване рішення, вона діяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, з дотриманням принципів пропорційності та законності, а саме рішення містить конкретну підставу звільнення судді ОСОБА_1 , визначену Конституцією України, є вмотивованим та підписане повноважним складом.
Також Рада зазначила, що у зверненні від 20 лютого 2025 року за вх. № 818/0/6-25 позивачка доводила до відома ВРП, що має гарантоване право піти у відставку незалежно від результатів кваліфікаційного оцінювання, проте, із самою заявою про звільнення її у відставку до ВРП не зверталась.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
5. Касаційний адміністративний суд рішенням від 11 листопада 2025 року у задоволенні позову відмовив повністю.
Своє рішення суд першої інстанції обґрунтовував тим, що відповідно до підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України та пункту 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII підставою для звільнення судді з посади, зокрема, є відмова такого судді від його оцінювання на відповідність займаній посаді.
Відмовою від проходження оцінювання судді на відповідність займаній посаді вважається систематична (тричі) неявка судді на будь-який з етапів такого оцінювання за відсутності для цього поважних причин або за відсутності інформації про причини неявки.
Суд установив, що ВККС України п'ять разів визначала ОСОБА_1 дати складання іспиту в межах кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді, а саме: 27 серпня 2018 року, 1 і 22 серпня, 12 вересня і 30 жовтня 2024 року.
Позивачка була належним чином повідомлена про всі дати проведення кваліфікаційного іспиту (основні та резервні), проте у визначені дати для складання іспиту в межах зазначеного оцінювання не з'явилась.
За таких обставин Касаційний адміністративний суд дійшов висновку, що суддя Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_1 мала не одну можливість узяти участь у складанні іспиту, однак такою можливістю не скористалася. До Комісії із заявами про поважність причин неявки на кваліфікаційне оцінювання не зверталася.
Подана ж позивачкою до ВККС України 02 грудня 2024 року заява з копіями відповідних медичних довідок та наказу голови суду про надання їй відпустки були ретельно досліджені Комісією під час встановлення факту відмови від проходження кваліфікаційного оцінювання судді на відповідність займаній посаді.
Так, Комісія встановила, що у дні складання іспиту (1 серпня, 12 вересня, 30 жовтня 2024 року), а також напередодні та наступного дня після іспиту суддя ОСОБА_1 здійснювала правосуддя, на підставі чого зроблено висновок, що вона могла взяти участь у складанні іспиту в межах кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді у визначені для цього дні. Надані ж ОСОБА_1 документи не підтверджують поважності причин її неявки на вказаний етап оцінювання.
Оскільки суддя Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_1 тричі не з'явилась на етап «Складання іспиту» без поважних причин, ВККС України встановила факт відмови судді від проходження кваліфікаційного оцінювання судді на відповідність займаній посаді.
З такими висновками Комісії погодилась і ВРП в оскаржуваному рішенні, у зв'язку із чим дійшла висновку про наявність підстав для звільнення позивачки з посади судді.
КАС ВС установив, що оскаржуване рішення ВРП від 25 березня 2025 року ухвалено її повноважним складом та підписано всіма членами ВРП, які брали участь у його ухваленні. Відповідачем були розглянуті доводи позивачки щодо відмови в задоволенні подання ВККС України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді.
Суд першої інстанції визнав доводи позивачки про невмотивованість оскаржуваного рішення безпідставними та зазначив, що рішення ВРП містить посилання на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.
Суд також не встановив поважних причин, що вказують про об'єктивно непереборні обставини, які б не залежали від волевиявлення позивачки та перешкоджали їй бути присутньою на іспиті в усі визначені для цього дати.
КАС ВС наголосив, що про відмову від проходження кваліфікаційного оцінювання може свідчити не лише відповідна заява, а й поведінка судді, спрямована на ухилення від проходження оцінювання.
Також суд першої інстанції зазначив про непідтвердження доводів позивачки, що вона зверталась до ВРП із заявою про її звільнення у відставку.
Підсумувавши викладене, Касаційний адміністративний суд вирішив, що наведені мотиви оскаржуваного рішення ВРП не свідчать про його безпідставність та протиправність.
Короткий зміст доводів ОСОБА_1 в апеляційній скарзі
6. Не погодившись із рішенням Касаційного адміністративного суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове - про задоволення позовних вимог.
ОСОБА_1 вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є необґрунтованим та незаконним, оскільки прийнято з порушенням норм процесуального права, а саме без здійснення дослідження усіх обставин справи та доказів на їх підтвердження.
Позивачка звертає увагу, що частина шоста статті 126 Конституції України, яка містить вичерпний перелік підстав для звільнення судді, не передбачає такої підстави для звільнення, як «невідповідність судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання». Тому її звільнення з посади судді на підставі підпункті 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України є недопустимим, незаконним і таким, що порушує принцип правової визначеності та верховенства права.
На думку позивачки, суд першої інстанції залишив поза увагою, що ВККС України та ВРП не довели її очевидної відмови чи ухилення від проходження кваліфікаційного іспиту. Вона ж у свою чергу на момент прийняття ВККС України рішення надала усі належні докази неможливості складання іспиту та прямо заявила, що не мала на меті ухилитися від його проходження.
ОСОБА_1 зазначила про помилковість висновку суду першої інстанції щодо неповажності причин її неявки на кваліфікаційне оцінювання судді на відповідність зайнятій посаді з огляду на здійснення нею в дні іспиту правосуддя та ухвалення судових рішень.
Так, на думку позивачки, належне здійснення суддею своїх службових обов'язків щодо забезпечення права громадян на судовий розгляд у розумні строки жодним чином не свідчить про можливість складання іспиту, який потребує зовсім інших фізичних умов та значно більших навантажень, зокрема тривалої роботи з монітором, що за медичними показаннями було тимчасово їй заборонено.
Наголошено на тому, що, перебуваючи тимчасово на лікуванні (пієлонефрит, офтальмологічні проблеми), вона могла здійснювати розгляд справ у звичному середовищі з дотриманням медичних обмежень, зокрема завдяки допомозі помічника судді.
Однак кваліфікаційне оцінювання необхідно проходити виключно особисто, упродовж тривалого та безперервного часу та за умов, які включають роботу за монітором, що було медично заборонено на той час ОСОБА_1 .
Також ОСОБА_1 , посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 липня 2022 року у справі № 9901/61/19, зазначила про можливість не з'являтися на кваліфікаційний іспит у разі тимчасової непрацездатності, адже суддя має оцінювати завчасно свій стан для проходження або непроходження оцінювання, оскільки усю відповідальність за отримані бали несе саме вона, незважаючи на стан свого здоров'я.
На переконання позивачки, вона подала до ВККС України усі необхідні докази, що підтверджують поважність її неявок на кваліфікаційне оцінювання, проте їх не було взято до уваги.
ОСОБА_1 вважає, що КАС ВС не дослідив питання систематичності (тричі) її неявки без поважних причин для проходження кваліфікаційного іспиту.
Наполягає, що в такому випадку системність слід розглядати, як повторюваністьпевних дій кілька разів поспіль без перерв, чого, на її переконання, не було. На підтвердження цього зазначає про таке:
- 27 серпня 2018 року (вперше призначено іспит) не брала участі в оцінюванні у зв'язку з притягненням її до кримінальної відповідальності, про що подавала до ВККС України заяву про відкладення її оцінювання до закінчення розгляду по суті та набуття вироком законної чинності у кримінальному провадженні;
- 01 серпня 2024 року (основна дата) у зв'язку з надмірним завантаженням відправляла правосуддя, незважаючи на загальний хворобливий стан у цілому;
- 22 серпня 2024 року (резервна дата) відповідно до наказу № 51-в/г від 30 липня 2024 року про надання невідбутої щорічної основної відпустки ОСОБА_1 з 05 серпня 2024 року по 06 вересня 2024 року перебувала у відпустці;
- 12 вересня 2024 року (резервна дата) у зв'язку з надмірним завантаженням, відправляла правосуддя, незважаючи на загальний хворобливий стан у цілому;
- 30 жовтня 2024 року (додаткова резервна дата) у зв'язку з отриманням цього дня ушкодження правового ока, про що зазначено у виписці з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 31 жовтня 2024 року Білгород-Дністровської міської багатопрофільної лікарні, у якій зазначено про встановлення ОСОБА_1 діагнозу ерозія рогівки правого ока.
ОСОБА_1 також робить посилання на рішення ВККС України № 114/зп-25 від 04 червня 2025 року та зазначає, що Комісія цим рішенням призначала іншим суддям додаткову резервну дату навіть після трьох неявок. На думку позивачки, це підтверджує, що ВККС України не розцінює неявку (тричі) як безумовну відмову від проходження оцінювання. Такі дії Комісії свідчать про різне ставлення до суддів у однакових фактичних обставинах та про порушення принципів правової визначеності, рівності та недопущення дискримінації, встановлених статте 24 Конституції України і пунктом 1 статті 6 Конвенції.
Позивачка наголосила, що КАС ВС не надав вмотивованої оцінки тому факту, що 04 березня 2025 року вона подала до ВККС України заяву про допуск до складання кваліфікаційного іспиту (кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді) одночасно з кандидатами на посаду судді, які беруть участь у доборі на посаду судді місцевого суду, оголошеному рішенням Комісії від 11 грудня 2024 року № 366/зп-24. Вказана заява стала підставою її включення до списку осіб, які звернулись до Комісії про проведення іспиту, що, на її переконання, виключає факт відмови від проходження іспиту.
Крім того, позивачка вважає, що відповідач та КАС ВС проігнорували її право на відставку, яке є конституційною гарантією незалежності суддів відповідно до пункту 4 частини шостої статті 126 Конституції України.
Так, ОСОБА_1 зазначає, що вона надсилала до ВРП заяву про намір реалізувати гарантоване право на відставку. Проте ВРП призначила на 25 березня 2025 року засідання для розгляду матеріалів про її звільнення з посади судді.
Позивачка вважає, що рішення ВРП від 25 березня 2025 року прийнято з порушенням внутрішнього законодавства та міжнародних стандартів, які не допускають свавільного звільнення суддів без доказів серйозного проступку.
Рух апеляційної скарги
7. За результатом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Великої Палати Верховного Суду 10 грудня 2025 року доповідачем у справі визначено суддю Стрелець Т. Г.
Велика Палата 11 грудня 2025 року постановила ухвалу про відкриття провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду від 11 листопада 2025 року, а ухвалою від 22 січня 2026 року призначила апеляційний розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи на 15 годину 02 квітня 2026 року.
Позиція відповідача щодо доводів апеляційної скарги
8. У відзиві ВРП заперечує проти аргументів апеляційної скарги, просить суд відмовити в її задоволенні та залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Доводи відповідача за своїм змістом зводяться до цитування рішення суду першої інстанції щодо правомірності дій Ради з огляду на недоведення позивачкою поважності причин неявки (тричі) на кваліфікаційний іспит.
ВРП вважає, що її оскаржуване рішення є мотивованим та прийнятим відповідно до процедури, встановленої чинним законодавством.
Позиція учасників судового засідання
9. У судовому засіданні позивачка та її представник підтримали аргументи апеляційної скарги та просили суд задовольнити її вимоги.
Представниця ВРП просила апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення з підстав, викладених у відзиві на скаргу.
Обставини справи, встановлені судом
10. Президент України Указом від 15 листопада 1995 року № 1055/95 призначив ОСОБА_1 на посаду судді Кіровського районного суду міста Донецька.
Верховна Рада України Постановою від 14 грудня 2000 року № 2149-ІІІ «Про обрання суддів» відповідно до пункту 27 статті 85, частини першої статті 128 Конституції України постановила обрати ОСОБА_1 безстроково суддею Кіровського районного суду міста Донецька.
Кабінет Міністрів України розпорядженням від 7 листопада 2014 року 1085-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії розмежування» затвердив перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та перелік населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення.
До цього переліку включено, зокрема, місто Донецьк.
Згідно з листом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 січня 2016 року № 9-65/0/4-16 розпорядженням цього суду від 2 вересня 2014 року № 27/0/38-14 територіальну підсудність справ (проваджень) Кіровського районного суду міста Донецька у зв'язку з припиненням його діяльності визначено Красноармійському міськрайонному суду Донецької області.
ВККС України рішенням від 24 червня 2015 року № 46/зп-15 прикріпила ОСОБА_1 до Слов'янського міськрайонного суду Донецької області.
Рішенням Комісії від 08 квітня 2016 року № 56/пс-16 «Про розгляд питання щодо рекомендування судді Кіровського районного суду міста Донецька ОСОБА_1 , обраної безстроково, для переведення до іншого суду того самого рівня без конкурсу» рекомендовано суддю Кіровського районного суду міста Донецька ОСОБА_1, обрану безстроково, для переведення на посаду судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області.
Президент України Указом № 342/2016 від 22 серпня 2016 року «Про переведення суддів» перевів суддю Кіровського районного суду міста Донецька ОСОБА_1 на роботу на посаду судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області.
Наказом в. о. голови Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області № 09-ос/г від 09 вересня 2016 року ОСОБА_1 зараховано до штату Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області.
11. Рішенням ВККС України від 7 червня 2018 року № 133/зп-18 призначено кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема й судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_1.
Рішенням Комісії від 26 листопада 2018 року № 282/зп-18 установлено, що ОСОБА_1 27 серпня 2018 року не з'явилася для складання іспиту.
Законом України від 16 жовтня 2019 року № 193-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» повноваження членів ВККС України було припинено, що унеможливило завершення процедури кваліфікаційного оцінювання. Повноважний склад ВККС України сформовано 1 червня 2023 року.
Рішенням ВККС України від 19 червня 2024 року № 199/зп-24 визначено графік складання іспиту для 105 суддів у межах кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді або кваліфікаційного оцінювання у зв'язку з накладенням дисциплінарного стягнення, зокрема щодо судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_1 .
12. Рішенням Комісії від 10 липня 2024 року № 218/зп-24 внесено зміни до її рішення від 19 червня 2024 року № 199/зп-24 і визначено датою складання іспиту за цивільною спеціалізацією 01 серпня 2024 року (резервні дати іспиту в разі неявки в основну дату - 22 серпня та 12 вересня 2024 року).
ВККС України належним чином повідомила суддю Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_1 про дату, час і місце проведення іспиту, а також про обов'язкову присутність, що не заперечується позивачкою.
У суддівському досьє містяться копії відповідного повідомлення від 12 липня 2024 року та звіту про його успішне доставлення на офіційну електронну пошту Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області.
Суддя Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_1 в основну та резервні дати для складання іспиту не з'явилась.
ВККС України не отримала інформації про наявність поважних причин її неявки. У суддівському досьє містяться копії повідомлень від 2 та 26 серпня 2024 року про дату, час і місце проведення іспиту, обов'язкову присутність, а також про встановлення факту, що суддя не з'явилась для складання іспиту в межах кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді. У суддівському досьє також містяться копії звітів про успішне доставлення цих повідомлень на офіційну електронну пошту Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області.
13. Рішенням ВККС України від 25 вересня 2024 року № 297/зп-24 здійснено повторний автоматизований розподіл справ між членами Комісії для продовження кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді, зокрема щодо судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_1 . Згідно із протоколом повторного розподілу між членами ВККСУ від 30 вересня 2024 року справу судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_1 розподілено члену ВККС України Сидоровичу Р. М.
ВККС України рішенням від 16 жовтня 2024 року № 321/зп-24 додатковою резервною датою проведення іспиту для 35 суддів у межах кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді або кваліфікаційного оцінювання у зв'язку з накладенням дисциплінарного стягнення, зокрема й судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_1 , визначила 30 жовтня 2024 року.
ВККСУ належним чином повідомила суддю Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_1 про дату, час та місце проведення іспиту, обов'язкову присутність, а також встановлення факту, що суддя не з'явилась у попередні дати для складання іспиту в межах кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді, що позивачка не заперечує.
У суддівському досьє містяться копії відповідного повідомлення від 17 жовтня 2024 року та звіту про його успішне доставлення на офіційну електронну пошту Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області. У додаткову резервну дату, а саме 30 жовтня 2024 року, суддя Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_1 для складання іспиту в межах кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді не з'явилась. ВККСУ не отримала інформації про наявність поважних причин неявки.
14. 02 грудня 2024 року Комісія отримала заяву судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_1 від 29 листопада 2024 року, у якій суддя повідомила, що вона не відмовлялась від проходження оцінювання, але були поважні причини її неявки. Зокрема, позивачка зазначила, що наказом голови Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 30 липня 2024 року № 51-в/г їй було надано невикористану частину щорічної основної відпустки тривалістю 33 календарні дні з 5 серпня до 6 вересня 2024 року; водночас у липні - жовтні 2024 року суддя перебувала на стаціонарному лікуванні в медичних закладах.
На підтвердження своїх доводів ОСОБА_1 долучила до заяви: копію вказаного наказу голови Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області, відповідно до якого судді ОСОБА_1 надано невикористану частину щорічної основної відпустки з 5 серпня до 6 вересня 2024 року; копію довідки Комунального некомерційного підприємства «Білгород-Дністровська міська багатопрофільна лікарня» від 3 липня 2024 року, згідно з якою суддя перебувала на стаціонарному лікуванні з 2 липня 2024 року; копію виписки з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого, відповідно до якої лікар рекомендував судді звільнення від роботи з 31 жовтня до 2 листопада 2024 року; копію консультаційного висновку спеціаліста від 6 вересня 2024 року.
15. ВККС України надіслала запит голові Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області, у відповідь на який було надано інформацію, що суддя ОСОБА_1 перебувала у відпустках із 5 серпня до 6 вересня, 3, 4 жовтня та 25 жовтня 2024 року. У зв'язку зі службовою необхідністю 19 та 21 серпня 2024 року суддю ОСОБА_1 було відкликано з відпустки. Відомостей щодо тимчасової непрацездатності судді ОСОБА_1 з 1 серпня до 30 жовтня 2024 року до суду не надходило.
Згідно із інформацією з копій табелів обліку використання робочого часу (наявних також у матеріалах справи) суддя ОСОБА_1 у дні складання іспиту в межах кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді відпрацювала повний робочий день 1 серпня, 12 вересня та 30 жовтня 2024 року. Суддя ОСОБА_1 також відпрацювала повний робочий день 21 серпня 2024 року - у переддень складання іспиту в межах кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді (а. с. 105-108, том 1).
Проаналізувавши наведені дані, зокрема документи, які надала суддя ОСОБА_1, та інформацію, яку надав голова Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області, ВККС України дійшла висновку, що суддя ОСОБА_1 не виконувала повноважень у зв'язку з перебуванням у відпустці з 5 до 18 серпня, 20 серпня, з 22 серпня до 6 вересня, 3, 4 та 25 жовтня 2024 року.
Водночас оскільки даних про тимчасову непрацездатність судді ОСОБА_1. з 1 серпня до 30 жовтня 2024 року до суду не надходило, у Комісії не було підстав вважати, що в зазначений час вона була неспроможна здійснювати правосуддя.
16. ВККС України також встановила, що згідно з даними ЄДРСР суддя ОСОБА_1 здійснювала правосуддя та ухвалювала рішення, зокрема, у такі дні: 31 липня 2024 року (переддень іспиту) прийняла принаймні одинадцять ухвал та шість рішень; 1 серпня 2024 року (день іспиту) три ухвали, два рішення та чотири постанови; 2 серпня 2024 року (наступного дня після іспиту) дев'ять ухвал, три рішення та дві постанови; 11 вересня 2024 року (переддень іспиту) прийняла принаймні сім ухвал, три постанови, три рішення; 12 вересня 2024 року (день іспиту) п'ять ухвал, одну постанову та один вирок; 13 вересня 2024 року (наступного дня після іспиту) чотирнадцять ухвал, дві постанови, одне рішення та один вирок; 29 жовтня 2024 року (переддень іспиту) прийняла принаймні сімнадцять ухвал, три судових накази, два рішення, одну постанову; 30 жовтня 2024 року (день іспиту) чотири ухвали, одне рішення, один судовий наказ; 31 жовтня 2024 року (наступного дня після іспиту) дев'ять ухвал.
З урахуванням установленого Комісія дійшла висновку, що у дні складання іспиту (1 серпня, 12 вересня, 30 жовтня 2024 року), а також напередодні та наступного дня після іспиту суддя ОСОБА_1 здійснювала правосуддя, а отже, могла взяти участь у складанні іспиту в межах кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді.
Водночас у суддівському досьє, заяві судді, доданих до заяви документах, інформації голови Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області немає відомостей про причини неявки судді ОСОБА_1 на кваліфікаційне оцінювання. Отже, згідно з матеріалами суддівського досьє суддя Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_1 не з'явилась для складання іспиту в межах кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді, інформація про причини неявки 1 серпня, 12 вересня та 30 жовтня 2024 року відсутня.
З урахуванням зазначеного Комісія дійшла висновку, що оскільки суддя Білгород- Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_1 тричі не з'явилась на етап «Складання іспиту», не надала інформації про причини неявки, відповідно до абзацу третього пункту 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII є підстави для встановлення факту відмови судді від проходження кваліфікаційного оцінювання судді на відповідність займаній посаді.
17. Рішенням ВККС України у пленарному складі від 04 грудня 2024 року № 226/ко-24 встановлено факт відмови судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_1 від проходження кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді та внесено до ВРП подання про звільнення судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_1 із займаної посади.
18. Згідно із протоколом автоматизованого розподілу справи між членами ВРП від 31 грудня 2024 року вказане подання з рекомендацією передано члену Ради Бондаренко Т. З.
30 січня 2025 року член ВРП Бондаренко Т. З. за результатами розгляду подання з рекомендацією ВККС України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області склала висновок, яким запропонувала звільнити ОСОБА_1 з посади судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України (а.с 153-157, том 1).
19. Засідання ВРП призначалися на 25 лютого, 11 і 25 березня 2025 року. Рада своєчасно та належним чином повідомляла суддю ОСОБА_1 про час і місце проведення таких засідань з використанням усіх можливих засобів, а саме шляхом надіслання електронною поштою письмового запрошення та оприлюднення відповідного запрошення на своєму офіційному вебсайті, що позивачка не спростовує та не заперечує.
25 лютого 2025 року ОСОБА_1 у засідання ВРП не прибула, надіслала заяву, в якій просила відкласти розгляд матеріалів про звільнення її з посади судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області на підставі підпункту 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, посилаючись на те, що вона має гарантоване право піти у відставку незалежно від результатів кваліфікаційного оцінювання.
11 березня 2025 року суддя ОСОБА_1 у засідання ВРП не прибула у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю. Прибув адвокат Гелхвіідзе Д. Р. , з яким суддя ОСОБА_1 01 березня 2025 року уклала договір про надання правничої допомоги. Адвокат подав до ВРП клопотання про відкладення розгляду матеріалів про звільнення судді ОСОБА_1 , посилаючись на тимчасову непрацездатність судді, а також на необхідність належної підготовки сторони захисту для подання ним ґрунтовного заперечення на рекомендацію ВККСУ (а. с. 183, том 1).
20. 21 березня 2025 року до ВРП надійшло клопотання адвоката позивачки про відмову в задоволенні подання ВККС України щодо звільнення ОСОБА_1 з посади судді.
У клопотанні зазначено таке:
- суддя ОСОБА_1 неодноразово інформувала Комісію про наявність поважних причин неявки для складання іспиту в межах кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді. Так, суддя ОСОБА_1 у дати складання іспиту перебувала у відпустці, мала проблеми зі здоров'ям, перебувала на лікуванні у медичних закладах, що підтверджується відповідними наказами голови суду, медичними довідками і виписками;
- ВККСУ не взяла до уваги поважності причин неявки судді ОСОБА_1 для складання іспиту та незаконно прийняла 04 грудня 2024 року рішення № 226/ко-24, яким констатувала відмову судді від проходження оцінювання;
- Комісія добросовісно не оцінила поважності причин неявки судді ОСОБА_1 для складання іспиту;
- немає підстав вважати, що суддя ОСОБА_1 свідомо і безпідставно ухилялася від кваліфікаційного оцінювання;
- ВККС України порушила вимоги належної процедури, оскільки не забезпечила судді можливості надання усних пояснень чи перенесення дати складання іспиту для вивчення обставин більш детально;
- суддя ОСОБА_1 пропонувала альтернативні варіанти складання іспиту після закінчення відпустки, за умови повного одужання чи в інший час, коли не було б об'єктивних перешкод. Проте належної реакції від ВККСУ не було, що свідчить про недотримання процедури і неврахування індивідуальних обставин, а отже, порушення принципу справедливості;
- 04 березня 2025 року суддя ОСОБА_1 звернулася до ВККСУ із заявою про складання кваліфікаційного іспиту одночасно із кандидатами на посаду судді, що свідчить про активну позицію судді щодо завершення кваліфікаційного оцінювання.
До вказаного клопотання адвокат Гелхвіідзе Д. Р. долучив копії: виписки із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого на ім'я ОСОБА_1 від 31 жовтня 2024 року, з якої вбачається, що ОСОБА_1 31 жовтня 2024 року перебувала в амбулаторно-поліклінічному закладі (Білгород-Дністровська міська багатопрофільна лікарня) і їй рекомендовано звільнення від роботи з 31 жовтня до 02 листопада 2024 року; довідки про перебування на стаціонарному лікуванні, з якої вбачається, що ОСОБА_1 перебуває на стаціонарному лікуванні з 02 липня 2024 року до «теперішній час» (довідка видана 03 липня 2024 року); консультативного висновку спеціаліста від 06 вересня 2024 року, з якого вбачається встановлення ОСОБА_1 відповідного діагнозу та відповідних медичних рекомендацій; наказу голови Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 30 липня 2024 року № 51-в/г про надання судді ОСОБА_1 невідбутої частини щорічної основної відпустки тривалістю 33 календарні дні за період роботи з 23 листопада 2021 року до 22 листопада 2022 року з 05 серпня до 06 вересня 2024 року; заяви судді ОСОБА_1 до ВККС України від 04 березня 2025 року, згідно з якою ОСОБА_1 просить допустити її до складання кваліфікаційного іспиту (кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді) одночасно з кандидатами на посаду судді, які беруть участь у доборі на посаду судді місцевого суду, оголошеному рішенням ВККСУ від 11 грудня 2024 року № 366/зп-24; скриншоту про надсилання заяви від 04 березня 2025 року до Комісії; скриншоту списку осіб, які звернулися до Комісії щодо складання іспиту.
21. 25 березня 2025 року суддя ОСОБА_1 у засідання ВРП не прибула. Прибув адвокат Гелхвіідзе Д. Р., який надав пояснення, аналогічні викладеним у письмовому клопотанні від 21 березня 2025 року.
25 березня 2025 року ВРП, заслухавши представника позивача, ухвалила рішення № 615/0/15-25 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України.
З наявного в матеріалах справи витягу з протоколу засідання ВРП від 25 березня 2025 року № 27 встановлено, що «за» звільнення ОСОБА_1 проголосували 14, «проти» - 0 її членів (а. с. 134, 135, том 1).
Норми права, які регулюють спірні правовідносини, та позиція Великої Палати
22. Велика Палата заслухала суддю-доповідачку, дослідила та оцінила доводи, наведені в апеляційній скарзі, аргументи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу; повно та всебічно перевірила матеріали справи і дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_5 не підлягає задоволенню.
ОСОБА_1 звернулася до суду із цим позовом, вважаючи, що ВРП, погодившись з обґрунтованістю рішення ВККС України від 04 грудня 2024 року № 226/ко-24, прийняла без належних на те підстав протиправне рішення про її звільнення з посади судді на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України».
Протиправність дій ВРП ОСОБА_1 обґрунтовує наявністю поважних причин її неявки на кваліфікаційний іспит, які не були враховані ні ВККС України, ні ВРП.
Відповідач у цій справі доводить правомірність своїх дій щодо звільнення позивачки з посади судді у зв'язку з наявністю законних підстав для цього, а саме через відмову ОСОБА_1 від проходження кваліфікаційного оцінювання судді на відповідність займаній посаді, яка полягала у систематичній (тричі) неявці судді на етап такого оцінювання за відсутності для цього поважних причин.
Оцінюючи висновки суду, рішення якого переглядається, та аргументи учасників справи, Велика Палата Верховного Суду виходить з такого.
23. Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Частинами першою та другою статті 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частина друга статті 2 КАС України встановлює, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, судовий контроль за реалізацією суб'єктами владних повноважень їхніх повноважень здійснюється за визначеними частиною другою статті 2 КАС України критеріями, зокрема чи діяли вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
З огляду на обставини спірних правовідносин Велика Палата вважає, що першочергово у межах розгляду цієї справи необхідно надати відповідь на питання, чи були в ОСОБА_1 поважні причини неявок на кваліфікаційне оцінювання судді на відповідність займаній посаді, які потягли такий наслідок, як встановлення факту її відмови від проходження зазначеного оцінювання.
24. 30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII), яким, зокрема, викладено статті 124-129, 130, 131, 147, 148, 149, 151, 153 в новій редакції.
Частина перша статті 124 Конституції України визначає, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.
Відповідно до частини першої статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Норма частини шостої вказаної статті Конституції України визначає, що підставами для звільнення судді є: 1) неспроможність виконувати повноваження за станом здоров'я; 2) порушення суддею вимог щодо несумісності; 3) вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді; 4) подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням; 5) незгода на переведення до іншого суду в разі ліквідації чи реорганізації суду, в якому суддя обіймає посаду; 6) порушення обов'язку підтвердити законність джерела походження майна.
Законом № 1401-VIII розділ XV «Перехідні положення» Конституції України доповнено пунктом 16-1, підпункт 4 якого визначає, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п'ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади. Порядок та вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання встановлюються законом.
Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1401-VIII з дня набрання чинності цим Законом, зокрема, призначення, припинення повноважень та звільнення суддів здійснюється відповідно до Конституції України з урахуванням внесених цим Законом змін.
25. Згідно з преамбулою Закону № 1402-VIII цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Відповідно до норм статті 112 Закону № 1402-VIII суддя може бути звільнений з посади виключно з підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції України.
Рішення про звільнення судді з посади ухвалює ВРП у порядку, встановленому Законом України «Про Вищу раду правосуддя».
Згідно з пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п'ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», оцінюється колегіями ВККС України в порядку, визначеному цим Законом, за правилами, які діяли до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар'єри», та з урахуванням особливостей, передбачених цим розділом.
За результатами такого оцінювання колегія ВККС України, а у випадках, передбачених цим Законом, - пленарний склад Комісії, ухвалює рішення про відповідність або невідповідність судді займаній посаді. Таке рішення ухвалюється за правилами, передбаченими цим Законом для ухвалення рішення про підтвердження або про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.
Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням ВРП на підставі подання відповідної колегії або пленарного складу ВККС України. Відмовою від проходження оцінювання судді на відповідність займаній посаді вважається систематична (тричі) неявка судді на будь-який з етапів такого оцінювання за відсутності для цього поважних причин або за відсутності інформації про причини неявки.
Факт відмови судді від проходження оцінювання на відповідність займаній посаді встановлюється рішенням Комісії у пленарному складі. Під час ухвалення такого рішення у засіданні Комісії може брати участь представник Громадської ради доброчесності.
У разі систематичної (тричі) неявки судді на будь-який з етапів оцінювання на відповідність займаній посаді Комісія може розглянути питання щодо відповідності такого судді займаній посаді за його відсутності.
Відповідно до пункту 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII положення цього Закону застосовуються з урахуванням норм розділу XV «Перехідні положення» Конституції України.
26. З огляду на наведені норми чинного законодавства на момент виникнення спірних правовідносин Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими доводи ОСОБА_1 , про те що звільнення судді на підставі підпункт 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України з огляду на висновки Рішення Конституційного Суду України від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013 є незаконним.
Так, у мотивувальній частині Рішення Конституційного Суду України від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013 зазначено, що в Основному Законі України закріплено вичерпний перелік підстав для звільнення судді з посади, що унеможливлює законодавче розширення чи звуження цього переліку.
Указане Рішення ухвалено за результатами розгляду подання Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України(конституційності) статей 103, 109, 131, 132, 135, 136, 137, підпункту 1 пункту 2 розділу XII «Прикінцеві положення», абзацу четвертого пункту 3, абзацу четвертого пункту 5 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» з наступними змінами.
Зважаючи на реформування судової системи шляхом прийняття змін до Конституції України у 2016 році та ухвалення нового судоустрійного закону, беручи до уваги характер та природу спірних правовідносин, які виникли внаслідок запровадження такого заходу перевірки відповідності суддів займаній посаді, як кваліфікаційне оцінювання, Велика Палата Верховного Суду вважає помилковими посилання позивачки на наведені висновки Конституційного Суду України.
При цьому підпункт 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції Україниє самостійною, окремою, відмінною від наведених у статті 126 Конституції Українипідставою звільнення судді з посади в разі виявлення невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності за результатами проведеного відповідно до цієї норми Конституції України оцінювання чи відмови судді від такого оцінювання.
Аналогічний висновок щодо застосування зазначених норм права у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду вже викладала у постановах від 14 листопада 2019 року у справі № 9901/31/19 (провадження № 11-423заі19), від 23 січня 2020 року у справі № 9901/433/19 (провадження № 11-1205заі19) та від 17 грудня 2020 року у справі № 9901/160/19 (провадження № 11-237заі20).
27. Повертаючись до процедури проведення кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність зайнятій посаді, необхідно зазначити про таке.
Норма пункту 7 частини першої статті 93 Закону № 1402-VIII визначає, що ВККС України проводить кваліфікаційне оцінювання.
Відповідно до частин першої - п'ятої статті 83 Закону № 1402-VIII кваліфікаційне оцінювання проводиться ВККС України з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями.
Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність.
Кваліфікаційне оцінювання за критерієм професійної компетентності проводиться з урахуванням принципів інстанційності та спеціалізації.
Підставами для призначення кваліфікаційного оцінювання є: 1) заява судді (кандидата на посаду судді) про проведення кваліфікаційного оцінювання, у тому числі для участі у конкурсі; 2) рішення ВККС України про призначення кваліфікаційного оцінювання судді у випадках, визначених законом.
Порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються ВККС України.
Згідно із частиною п'ятою статті 85 Закону № 1402-VIII кваліфікаційне оцінювання включає такі етапи: 1) складення іспиту; 2) дослідження досьє та проведення співбесіди.
На виконання вимог Закону № 1402-VІІІ рішеннями Комісії від 03 листопада 2016 року № 143/зп-16 затверджено Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення (далі - Положення № 143/зп-16).
Пунктами 1 і 4 глави 6 розділу ІІ Положення № 143/зп-16 передбачено, що встановлення відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання здійснюється членами Комісії за їх внутрішнім переконанням відповідно до результатів кваліфікаційного оцінювання.
Рішення про підтвердження здатності здійснювати правосуддя суддею (кандидатом на посаду судді) у відповідному суді ухвалюється, зокрема, у випадку отримання ним мінімально допустимих і більших балів за результатами іспиту, а також бала, більшого за 0, за результатами оцінювання критеріїв особистої компетентності, соціальної компетентності професійної етики та доброчесності.
Відповідно до пункту 10 розділу V Положення № 143/зп-16 за результатами кваліфікаційного оцінювання судді для підтвердження відповідності займаній посаді Комісія ухвалює одне з таких рішень: про відповідність займаній посаді судді; про невідповідність займаній посаді судді.
Рішення про підтвердження відповідності судді займаній посаді ухвалюється у разі отримання суддею мінімально допустимого і більшого бала за результатами іспиту, а також більше 67 відсотків від суми максимально можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв за умови отримання за кожен з критеріїв бала більшого за 0 (Положення № 143/зп-16).
28. Зі змісту оскаржуваного рішення ВРП встановлено, що в межах кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, призначеного рішенням ВККС України від 7 червня 2018 року № 133/зп-18, датами складання ОСОБА_1 іспиту визначено 27 серпня 2018 року, 01 і 22 серпня, 12 вересня і 30 жовтня 2024 року.
Водночас суддя Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_1 в основну та резервні дати для складання іспиту не з'явилась, хоча була належним чином повідомлена про дати, час і місце проведення іспиту, а також про обов'язкову присутність.
У подальшому, після неявки на іспит, позивачка також повідомлялась про встановлення факту, що суддя не з'явилась для складання іспиту в межах кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді.
До ВККС України попередньо не надходила інформація про наявність поважних причин неявки судді у визначені дати, зокрема 01 і 22 серпня, 12 вересня і 30 жовтня 2024 року.
Лише 02 грудня 2024 року до ВККС України надійшла заява судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_1 від 29 листопада 2024 року, у якій суддя повідомила, що вона не відмовлялась від проходження оцінювання, але були поважні причини її неявки, а саме:
- наказом голови Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 30 липня 2024 року № 51-в/г їй було надано невикористану частину щорічної основної відпустки тривалістю 33 календарні дні з 5 серпня до 6 вересня 2024 року;
- у липні - жовтні 2024 року вона перебувала на стаціонарному лікуванні в медичних закладах.
ВККС України рішенням від 4 грудня 2024 року № 226/ко-24, прийнятим у пленарному складі, на підставі абзацу третього пункту 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, у зв'язку з тим, що суддя Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_1 тричі не з'явилась на етап «Складання іспиту» (01 серпня, 12 вересня, 30 жовтня 2024 року), не надала інформації про причини неявки, встановила факт відмови цієї судді від проходження кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді та внесла до ВРП подання про звільнення судді із займаної посади.
В оскаржуваному рішенні ВРП від 25 березня 2025 року № 615/0/15-25 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України» рішення ВККС України визнано вмотивованим та таким, що містить обґрунтовані висновки щодо відмови ОСОБА_1 від проходження кваліфікаційного іспиту.
29. Пунктом 12 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - № 1798-VIII) встановлено, що питання про звільнення судді з підстави, визначеної підпунктом 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, розглядаються на засіданні ВРП в пленарному складі на підставі подання ВККС України в порядку, визначеному статтею 56 цього Закону. Оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання відбувається в порядку, встановленому статтею 57 цього Закону.
Частиною першою статті 56 Закону № 1798-VIII передбачено, що питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, розглядається на засіданні ВРП.
Суддя, стосовно якого розглядається питання про звільнення, повідомляється про засідання ВРП у порядку, визначеному цим Законом. Неявка судді на засідання незалежно від причин не перешкоджає розгляду питання за його відсутності (абзац другий частини третьої статті 56 Закону № 1798-VIII).
Відповідно до частини шостої статті 56 Закону № 1798-VIII за результатами розгляду питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, ВРП ухвалює вмотивоване рішення.
Згідно із частиною першою статті 57 Закону № 1798-VIII рішення ВРП про звільнення судді з посади з підстав, визначених пунктами 1, 2 та 4 частини шостої статті 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване з підстав, визначених законом.
Частина друга вказаної статті Закону № 1798-VIII визначає, що рішення ВРП про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:
1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;
2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні;
3) рішення не містить посилань на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.
Рішення ВРП про звільнення судді з підстави, визначеної пунктом 5 частини шостої статті 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване з підстав, визначених частиною другою цієї статті, або у випадку, якщо суддя не був належним чином повідомлений про засідання ВРП, на якому було ухвалене рішення.
30. Перевіряючи оскаржуване рішення ВРП від 25 березня 2025 року на його відповідність пунктам 1, 2 частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII, Велика Палата Верховного Суду виходить з такого.
Частиною другою статті 131 Конституції України, якій кореспондує частина перша статті 5 Закону № 1798-VIII, визначено, що ВРП складається з двадцяти одного члена, з яких десятьох - обирає з'їзд суддів України з числа суддів чи суддів у відставці, двох - призначає Президент України, двох - обирає Верховна Рада України, двох - обирає з'їзд адвокатів України, двох - обирає всеукраїнська конференція прокурорів, двох - обирає з'їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ.
За правилами статті 18 Закону № 1798-VIII ВРП є повноважною за умови обрання (призначення) на посаду щонайменше п'ятнадцяти членів, серед яких більшість становлять судді (включаючи суддів у відставці), та складення ними присяги.
Частиною першою статті 26 Закону № 1798-VIII визначено, що ВРП діє у пленарному складі, якщо інше не встановлено цим Законом.
За змістом частини другої статті 30 Закону № 1798-VIII засідання ВРП у пленарному складі є повноважним, якщо в ньому бере участь більшість від складу ВРП.
Відповідно до частини першої статті 34 Закону № 1798-VIII рішення ВРП ухвалюється більшістю членів ВРП, які беруть участь у засіданні ВРП, якщо інше не визначено цим Законом.
Велика Палата зазначає, що зміст наявного в матеріалах справи витягу з протоколу засідання ВРП від 25 березня 2025 року № 27 та копії оскаржуваного рішення підтверджують, що це рішення ухвалили і підписали 14 її членів, що становить більшість від її складу.
Отже, немає підстав, визначених пунктами 1, 2 частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII, для скасування оскаржуваного рішення ВРП.
31. Оцінюючи спірне рішення в аспекті його відповідності пункту 3 частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII, Велика Палата виходить з такого.
Під час розгляду справи встановлено, що підставою для звільнення ОСОБА_1 з посади судді став висновок ВРП про її відмову від проходження кваліфікаційного іспиту, якому передувало рішення ВККС України про встановлення такого факту.
Зі змісту рішення ВРП вбачається, що ОСОБА_1 тричі не з'явилась на етап «Складання іспиту», а саме: 01 серпня, 12 вересня, 30 жовтня 2024 року без поважних на те причин.
Позивачка ж в апеляційній скарзі зазначає, що такі висновки ВККС України та ВРП спростовуються поданими нею 02 грудня 2024 року до ВККС України документами, які не були взяті до уваги ні вказаними суб'єктами, ні судом та висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 липня 2022 року у справі № 9901/61/19, який визначив можливість не з'являтися на кваліфікаційний іспит у разі тимчасової непрацездатності.
Перевіряючи наведені доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити про таке.
32. Як установлено ВККС України, ВРП та судом першої інстанції, позивачка до заяви від 02 грудня 2024 року приєднала копії: наказу голови Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 30 липня 2024 року № 51-в/г; довідки Комунального некомерційного підприємства «Білгород-Дністровська міська багатопрофільна лікарня» від 03 липня 2024 року, згідно з якою вона перебувала на стаціонарному лікуванні з 02 липня 2024 року; виписки з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого, відповідно до якої лікар рекомендував судді звільнення від роботи з 31 жовтня до 02 листопада 2024 року; консультаційного висновку спеціаліста від 6 вересня 2024 року.
З метою підтвердження інформації, наведеної ОСОБА_1 , Комісія надіслала запит голові Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області.
Згідно з інформацією, наданою головою вказаного суду, суддя ОСОБА_1 перебувала у відпустках із 05 серпня до 06 вересня, 03, 04 жовтня та 25 жовтня 2024 року. У зв'язку зі службовою необхідністю 19 та 21 серпня 2024 року суддю ОСОБА_1 було відкликано з відпустки. Відомостей щодо тимчасової непрацездатності судді ОСОБА_1 з 01 серпня до 30 жовтня 2024 року до суду не надходило.
Відповідно до копій табелів обліку використання робочого часу (наявних також у матеріалах справи) суддя ОСОБА_1 у дні складання іспиту в межах кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді відпрацювала повний робочий день 01 серпня, 12 вересня та 30 жовтня 2024 року. Також суддя ОСОБА_1 відпрацювала повний робочий день 21 серпня 2024 року - у переддень складання іспиту в межах кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді.
На підставі вказаної вище інформації Комісія встановила, що суддя ОСОБА_1 не виконувала повноважень у зв'язку з перебуванням у відпустці з 05 до 18 серпня, 20 серпня, з 22 серпня до 06 вересня, 03, 04 жовтня та 25 жовтня 2024 року.
Водночас Комісією не встановлено наявність документів, які б підтверджували, що у період з 01 серпня до 30 жовтня 2024 року ОСОБА_1 була тимчасово непрацездатна та неспроможна здійснювати правосуддя.
Крім того, з відомостей ЄДРСР Комісія встановила, що ОСОБА_1 здійснювала правосуддя не лише у дні складання іспиту, зокрема 01 серпня, 12 вересня, 30 жовтня 2024 року, а також напередодні та наступного дня після іспиту.
За наведених обставин Велика Палата Верховного Суду не вбачає наявності підстав для висновку, що 01 серпня, 12 вересня та 30 жовтня 2024 року позивачка не прибула на кваліфікаційне оцінювання з поважних причин.
33. Стосовно ж свого висновку у постанові від 07 липня 2022 року у справі № 9901/61/19 (провадження № 11-256заі21), на який посилається позивачка, Велика Палата Верховного Суду зазначає про таке.
Предметом розгляду цієї справи була правомірність рішень ВККС України та ВРП про звільнення судді з посади на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України», зобов'язання ВККС України повторно призначити кваліфікаційне оцінювання.
У межах розгляду вказаної справи встановлено, що суддя отримала менше 50 відсотків від максимально можливого бала за складання анонімного письмового тестування, а отже, не склала іспиту й не може бути допущена до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє та проведення співбесіди».
Велика Палата Верховного Суду в контексті спірних правовідносин зазначила, що суддя не скористалася наданим їй пунктом 13 розділу ІІІ Положення № 143/зп-16 правом не проходити кваліфікаційне оцінювання 27 серпня 2018 року у непрацездатному стані, підтвердженням чого є лист непрацездатності.
Також було наголошено, що стверджуване позивачкою порушення ВККС України її прав у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю не знайшло свого підтвердження, оскільки, як установив суд, позивачка, незважаючи на наявність у неї поважних причин та нормативно визначеної можливості не проходити кваліфікаційне оцінювання 27 серпня 2018 року, вирішила складати іспит, що свідчить про її власне волевиявлення. Інакше кажучи, позивачка вирішила не використовувати своє право, але коли дізналася про результат кваліфікаційного оцінювання, то почала наводити аргументи на захист своїх прав, щоб не зазнати негативних наслідків указаного результату.
Тобто у наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що суддя має підставу не проходити в певний день кваліфікаційне оцінювання у разі тимчасової непрацездатності, яка підтверджується листком непрацездатності.
34. Так, відповідно до змісту пункту 13 розділу ІІІ «Порядок проведення кваліфікаційного оцінювання» Положення № 143/зп-16 поважними причинами неявки судді для проходження кваліфікаційного оцінювання є обставини, настання яких не залежить від волі судді і які перешкоджають участі судді у кваліфікаційному оцінюванні та підтверджуються відповідними документами.
Про причини неявки суддя зобов'язаний письмово повідомити Комісію протягом п'яти робочих днів після виходу на роботу або припинення дії обставин, які були причиною неявки на кваліфікаційне оцінювання, а також звернутися до Комісії з письмовою заявою для встановлення строків проведення стосовно нього кваліфікаційного оцінювання.
Отже, якщо стан здоров'я судді унеможливлює його явку на іспит, то він як учасник кваліфікаційного оцінювання має право звернутися до Комісії з письмовою заявою для встановлення строків проведення стосовно нього кваліфікаційного оцінювання в порядку, передбаченому пунктом 13 розділу ІІІ Положення.
ОСОБА_1 пояснює поважність причини неприбуття на кваліфікаційне оцінювання у наведені дати, зокрема, тимчасовою непрацездатністю.
Водночас відповідно до визначень, які містяться у нормі пунктів 15, 16 частини першої статті 1 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування»:
медичний висновок про тимчасову непрацездатність - електронний документ, що формується на підставі медичних записів в електронній системі охорони здоров'я та містить висновок лікаря за результатами медичної експертизи з тимчасової втрати працездатності, що засвідчує тимчасову непрацездатність та є підставою для створення листка непрацездатності (пункт 15);
листок непрацездатності - сформований програмними засобами електронного реєстру листків непрацездатності на підставі медичного висновку про тимчасову непрацездатність або документа, що засвідчує факт усиновлення дитини, і зареєстрований за єдиним реєстраційним номером цього реєстру електронний документ, що є підставою для звільнення від роботи, призначення страхових виплат відповідно до законодавства про соціальне страхування (пункт 16).
Разом із цим під час вирішення питання про встановлення факту відмови судді ОСОБА_1 від проходження кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді та наявності підстав для звільнення її на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України було встановлено, що в дні іспиту, напередодні та наступний день після них позивачка здійснювала правосуддя та приймала судові рішення.
Ця обставина підтверджує, що у розумінні висновку Великої Палати Верховного Суду у справі № 9901/61/19 позивачка не мала законних підстав вважатись тимчасово непрацездатною. Надані ж ОСОБА_1 докази вказаного не спростовують.
35. Так само не може свідчити про поважність причини неявки на іспит 30 жовтня 2024 року виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 31 жовтня 2024 року, видана Білгород-Дністровською міською багатопрофільною лікарнею, у якій зазначено, що 30 жовтня 2024 року ОСОБА_1 отримала ушкодження правового ока, у зв'язку із чим їй встановлено діагноз - ерозія рогівки правого ока.
Як уже зазначалось, позивачка здійснювала правосуддя 29, 30, 31 жовтня 2024 року та приймала судові рішення, а тому немає підстав вважати, що вона не могла бути на іспиті вказаного дня чи мала для цього поважні причини.
Разом із цим вказана виписка не може бути беззаперечним доказом отримання травми саме 30 жовтня 2024 року, оскільки такий висновок зроблено лікуючим лікарем 31 жовтня 2024 року зі слів позивачки.
Проте позивачка не надала пояснень, в який саме час вона отримала ушкодження, чому звернулась до лікаря лише 31 жовтня 2024 року та взагалі, чи мала вона намір бути цього дня на оцінюванні та які дії для цього попередньо вчинила.
36. Не може свідчити про поважні причини неявок ОСОБА_1 на іспит у визначені ВККС України дні й інформація, зазначена її представником у клопотанні про долучення доказів від 03 вересня 2025 року (а. с. 1-14, том 2) та додаткових поясненнях у справі від 07 листопада 2025 року (а. с. 25-30, том 2), стосовно діагностованого ОСОБА_1 у 2025 році захворювання та проведеної у зв'язку із цим 08 жовтня 2025 року операції.
Зміст доданих представником позивачки до вказаних клопотання та додаткових пояснень документів (консультаційні висновки лікаря, виписки з медичної картки стаціонарного хворого, виписний епікриз) свідчить, що захворювання у ОСОБА_1 виявлено під час планового обстеження у травні 2025 року, ознаки появи якого вона, з її слів, помітила близько місяця тому.
Отже, в додатково наданих представником позивачки поясненнях йде мова про події, які відбувались вже після того, як пройшли дати, на які було призначено ВККС України іспит в межах кваліфікаційного оцінювання позивачки як судді, та після прийняття ВРП оскаржуваного рішення.
Про наведені вище обставини ні ВККС України, ні ВРП не повідомлялись, а тому не могли бути враховані під час прийняття рішень, які досліджуються в межах розгляду цієї справи.
37. Також не може вважатись поважною причиною неявки на етап кваліфікаційного оцінювання й велике навантаження на суддю, оскільки проходження зазначеного оцінювання також є обов'язком судді, з успішним проходженням якого пов'язана можливість здійснення правосуддя.
38. Велика Палата Верховного Суду вважає безпідставним посилання ОСОБА_1 на рішення ВККС України від 04 червня 2025 року № 114/зп-25, яким, на її переконання, Комісія призначала іншим суддям додаткову резервну дату навіть після трьох неявок, що свідчить про різне відношення до суддів та застосування норми, на підставі якої її звільнено.
У контексті наведеного важливо зазначити, що вирішенню питання встановлення факту відмови ОСОБА_1 від проходження кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді передували п'ять дат, у які мало відбутись її оцінювання. Проте позивачка не з'явилася у ці дати на оцінювання та не повідомила ВККС України про підстави неявки на останні чотири з них. Лише після цього Комісією було ініційовано розгляд питання про встановлення факту відмови судді від проходження кваліфікаційного оцінювання.
Тому Велика Палата Верховного Суду не вбачає неоднакового, дискримінаційного ставлення до позивачки у порівнянні з іншими суддями.
39. Крім того, важливо зауважити, що ОСОБА_1 звернулася до ВККС України з поясненнями про причини неявки не попередньо, а вже коли її було повідомлено про розгляд Комісією питання про встановлення факту її відмови від проходження кваліфікаційного оцінювання. Тобто до цього позивачка ігнорувала кваліфікаційне оцінювання, проте, дізнавшись про ініціювання ВККС України вирішення питання встановлення вказаного факту, почала наводити аргументи на виправдовування своєї поведінки, щоб не зазнати можливих негативних для себе наслідків. Така поведінка ОСОБА_1 не може вважатись добросовісною.
40. Також необхідно зазначити, що норма, на підставі якої було встановлено факт відмови позивачки від проходження кваліфікаційного оцінювання, передбачає систематичну (тричі) неявку судді на будь-який з етапів такого оцінювання.
Така систематична неявка позивачки на іспит пов'язується з датами його проведення, а саме: 1 серпня, 12 вересня, 30 жовтня 2024 року.
ОСОБА_1 цієї обставини не спростувала наданими поясненнями та доказами на їх підтвердження.
Водночас твердження позивачки, що систематична неявка пов'язується з її безперервністю, впродовж трьох призначених дат іспиту, є її особистим трактуванням норм права.
Обставина ж, що після встановлення зазначеного факту ОСОБА_1 04 березня 2025 року подала до ВККС України заяву про допуск до складання кваліфікаційного іспиту, одночасно з кандидатами на посаду судді, які беруть участь у доборі на посаду судді місцевого суду, оголошеному рішенням Комісії від 11 грудня 2024 року № 366/зп-24, не нівелює встановленого факту та наявності підстави для звільнення судді.
41. Необґрунтованими є й посилання позивачки на неврахування КАС ВС тієї обставини, що вона надсилала до ВРП заяву про намір реалізувати гарантоване право на відставку, яка була проігнорована відповідачем.
Відповідно до пункту 4 частини шостої статті 126 Конституції України однією із підстав для звільнення судді є подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.
Згідно з нормою пункту 11 частини п'ятої статті 48 Закону № 1402-VIII незалежність судді забезпечується правом судді на відставку.
Питання звільнення судді з посади за його заявою про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням врегульовано статтею 116 Закону № 1402-VIII.
Частина перша вказаної статті Закону № 1402-VIII встановлює, що суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 137 цього Закону, має право подати заяву про відставку.
Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею до ВРП, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви ухвалює рішення про звільнення судді з посади (частина третя вказаної статті Закону № 1402-VIII).
Таким чином, з огляду на зміст норм чинного законодавства право на відставку пов'язано з наявністю у судді стажу роботи на посаді судді не менше двадцяти років та з його волевиявленням, яке реалізується у спосіб звернення до ВРП з відповідною заявою.
Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 не зверталась до ВРП із заявою про звільнення її у відставку. У свою чергу, відповідач у відзиві на позов зазначив, що ОСОБА_1 у зверненні до ВРП від 20 лютого 2025 року за вх. № 818/0/6-25 доводила до відома, що має гарантоване право піти у відставку, незалежно від результатів кваліфікаційного оцінювання, однак з такою заявою не звернулася.
Під час апеляційного розгляду цієї справи позивачка не спростувала таких обставин.
Разом із цим чинне законодавство не передбачає поетапності реалізації суддею права на відставку, зокрема звернення до ВРП із заявою-повідомленням про такий намір, і така заява не може підміняти (бути тотожною) заяву, визначену статтею 116 Закону № 1402-VIII.
42. З огляду на встановлені у цій справі обставини Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком КАС ВС про обґрунтованість та вмотивованість рішення ВРП від 25 березня 2025 року № 615/0/15-25 та відсутність підстав вважати, що воно прийняте з порушенням норми пункту 3 частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII.
Підсумовуючи викладене, оцінивши обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів, наведених позивачкою в апеляційній скарзі, Велика Палата Верховного Суду висновує, що суд першої інстанції при розгляді цієї справи повно та всебічно встановив обставини справи, що мають значення для її вирішення, і дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Висновок за результатами розгляду скарги
43. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
На підставі частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки КАС ВС розглянув цю справу з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, то апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Щодо розподілу судових витрат
44. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 266, 308, 310, 315, 316, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 листопада 2025 року у справі № 990/183/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя С. О. Погрібний
Суддя-доповідачка Т. Г. Стрелець
Судді: О. О. Банасько О. В. Кривенда
О. В. Білоконь М. В. Мазур
О. Л. Булейко Н. М. Мартинюк
І. А. Воробйова К. М. Пільков
М. М. Гімон Н. С. Стефанів
О. А. Губська О. В. Ступак
А. А. Ємець І. В. Ткач
Л. Ю. Кишакевич О. С. Ткачук
В. В. Король В. Ю. Уркевич