30 квітня 2026 року
м. Київ
cправа № 913/374/24
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду: Кібенко О. Р. (головуючої), Бенедисюка І. М., Васьковського О. В., Зуєва В. А., Малашенкової Т. М., Чумака Ю. Я.,
перевіривши наявність підстав для передачі на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду справи
за касаційними скаргами Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на:
рішення Господарського суду Луганської області від 16.12.2024;
постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.09.2025;
додаткове рішення Господарського суду Луганської області від 03.01.2025;
постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.09.2025;
додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.09.2025,
у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"
до Селянського фермерського господарства "Моноліт" та ОСОБА_1
про стягнення 1 607 607,17 грн,
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ "ПриватБанк" звернулося до суду з позовом про стягнення солідарно з Селянського фермерського господарства "Моноліт" (далі - СФГ "Моноліт", відповідач-1) та ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , відповідач-2) заборгованості за кредитним договором у сумі 1 607 607,17 грн, яка складається із простроченої заборгованості за кредитом в сумі 1 160 092,76 грн та заборгованості зі сплати процентів за користування кредитними коштами у сумі 447 514,41 грн.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням СФГ "Моноліт" зобов'язань з повернення сум кредиту, сплати процентів за кредитним договором, виконання зобов'язань за яким забезпечено договором поруки, який укладений між АТ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 .
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Господарський суд Луганської області рішенням від 16.12.2024 (суддя Вінніков С. В.) у цій справі позов задовольнив частково. Стягнув солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованість за кредитом у сумі 1 160 092,76 грн, проценти за користування кредитом у сумі 161 147,65 грн. У решті позову відмовив.
2.2. Господарський суд Луганської області додатковим рішенням від 03.01.2025 (суддя Вінніков С. В.) у цій справі, яке Східний апеляційний господарський суд (колегія суддів: Гребенюк Н. В., Слободін М. М., Шутенко І. А.) постановою від 11.03.2025 залишив без змін, стягнув з АТ "ПриватБанк" на користь СФГ "Моноліт" витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 2 288,73 грн; стягнув з АТ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 12 140,75 грн.
2.3. Східний апеляційний господарський суд постановою від 11.03.2025 (колегія суддів: Гребенюк Н. В., Слободін М. М., Шутенко І. А.) у цій справі скасував рішення Господарського суду Луганської області від 16.12.2024 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про солідарне стягнення з відповідачів процентів за користування кредитними коштами у сумі 286 366,76 грн та ухвалив у цій частині нове рішення, яким задовольнив вказані позовні вимоги. Стягнув солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованість зі сплати процентів за користування кредитними коштами у сумі 286 366,76 грн. В іншій частині рішення Господарського суду Луганської області від 16.12.2024 залишив без змін.
2.4. Верховний Суд постановою від 27.05.2025 (колегія суддів: Малашенкова Т. М., Бенедисюк І. М., Булгакова І. В.) у цій справі скасував постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.03.2025 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.03.2025, прийняту за результатом перегляду додаткового рішення. Справу №913/374/24 передав на новий розгляд до Східного апеляційного господарського суду.
2.4.1. Суд касаційної інстанції у своїй постанові зазначив, що для правильного застосування судами норм статей 1048, 1050, 252, 530 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) суд має відповісти за чергою на такі питання: по-перше, чи є визначена сторонами у пункті 6.2 кредитного договору вказівка на певні обставини подією, яка неминуче має настати; по-друге, які правові наслідки погодження також умов у договорі кредитування у співвідношенні з означеними у пункті 7.14- 7.16, 7.22 та 7.17 цієї постанови, по-третє, чи є у разі подання позову, з огляду на те що примірник позову надсилається учаснику справи, а повернення позову відбулося судом на підставі частини четвертої статті 174 ГПК України, повідомленням, яке можна кваліфікувати як подане у порядку статті 1050 ЦК України. При цьому, Суд виходить з того, що у зв'язку із зверненням до боржників за кредитним договором з позовом про стягнення заборгованості боржнику стає відомим, що банк вимагає достроково повернути кошти. Для визначення моменту виникнення обов'язку щодо повернення коштів за кредитом важливим є як об'єктивні (сам факт порушення прав банку на вчасне отримання ним коштів), так і суб'єктивні (боржник/поручитель дізналися/дізнався або повинні/повинен були/був дізнатися про те, що позичальник допустив порушення, у зв'язку з чим банк пред'явив вимогу щодо дострокового стягнення заборгованості). По-четверте, суд має встановити наявність/відсутність підстав для стягнення з ОСОБА_1 сум після 16.02.2023. Водночас, як свідчить зміст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, суд зазначеного вище не встановив, у зв'язку з чим дійшов передчасного висновку про задоволення позовних вимог в частині, що оскаржувалася ОСОБА_1 .
2.5. За результатами нового розгляду Східний апеляційний господарський суд постановою від 03.09.2025 (колегія суддів: Тихий П. В., Плахов О. В., Россолов В. В.) рішення Господарського суду Луганської області від 16.12.2024 у цій справі залишив без змін.
2.6. Також Східний апеляційний господарський суд постановою від 03.09.2025 у цій справі додаткове рішення Господарського суду Луганської області від 03.01.2025 залишив без змін.
2.7. Східний апеляційний господарський суд додатковою постановою від 17.09.2025 (колегія суддів: Тихий П. В., Плахов О. В., Россолов В. В.) стягнув з АТ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у справі № 913/374/24 у розмірі 10 000,00 грн.
3. Короткий зміст вимог касаційних скарг
3.1. АТ "ПриватБанк" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою (касаційна скарга 1) на рішення Господарського суду Луганської області від 16.12.2024, постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.09.2025, додаткове рішення Господарського суду Луганської області від 03.01.2025 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.09.2025 у справі № 913/374/24, у якій просило скасувати рішення Господарського суду Луганської області від 16.12.2024 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 286 366,76 грн суми процентів за користування кредитними коштами, та постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.09.2025 за результатами його перегляду й ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити вказані позовні вимоги. Стягнути солідарно з СФГ "Моноліт" на користь АТ "ПриватБанк" заборгованість зі сплати процентів за користування кредитними коштами у сумі 286 366,76 грн, в іншій частині рішення Господарського суду Луганської області від 16.12.2024 у справі № 913/374/24 - залишити без змін. Скасувати додаткове рішення Господарського суду Луганської області від 03.01.2025 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.09.2025, прийняту за результатом його перегляду, про стягнення з АТ "ПриватБанк" витрат на професійну правничу допомогу адвоката та ухвалити постанову, якою відмовити у повному обсязі у стягненні з АТ "ПриватБанк" на користь СФГ "Моноліт" та ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
3.2. АТ "ПриватБанк" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою (касаційна скарга 2) на додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.09.2025 у справі № 913/374/24 в частині стягнення з АТ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 10 000,00 грн та ухвалити нове рішення в цій частині, яким відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення.
4. Доводи особи, яка подала касаційні скарги
4.1. Касаційні скарги подані на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та обґрунтовані таким.
4.2. Доводи скаржника щодо першої касаційної скарги узагальнено зводяться до того, що апеляційний господарський суд застосував положення частини другої статті 1050 ЦК України без урахування висновків щодо застосування цієї норми права, викладених у постановах Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 646/5060/16-ц, від 18.03.2024 у справі № 524/1187/22, від 27.03.2019 у справі № 521/21255/13, від 03.03.2021 у справі № 522/799/16-ц.
4.3. На думку скаржника, апеляційний суд, залишивши без змін додаткове рішення Господарського суду Луганської області від 03.01.2025, застосував положення статті 221 ГПК України без урахування висновку щодо застосування цієї норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 10.01.2024 у справі № 285/5547/21, від 23.04.2024 у справі № 914/2230/23. Також апеляційний суд застосував положення статті 126 ГПК України без урахування висновку щодо застосування цієї норми права, викладеного у постанові Верховного Суду від 03.11.2023 у справі №914/2355/21 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 та від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.
4.4. Доводи скаржника щодо другої касаційної скарги узагальнено зводяться до того, що апеляційний суд застосував положення статті 126, частин 9, 14 статті 129, статті 244 ГПК України без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2024 у справі № 921/357/20, від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19 та постановах Верховного Суду від 18.05.2020 у справі № 530/1731/16, від 12.11.2024 у справі № 910/16893/23.
5. Доводи інших учасників справи
5.1. Відповідач-2 у відзиві на касаційну скаргу просив касаційну скаргу АТ "ПриватБанк" на рішення Господарського суду Луганської області від 16.12.2024, постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.09.2025, додаткове рішення Господарського суду Луганської області від 03.01.2025 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.09.2025 у справі № 913/374/24 залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.
5.2. Від відповідача-1 відзив на касаційні скарги до Суду не надходив.
6. Підстави передачі справи на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - об'єднана палата)
6.1. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 26.02.2026 справу № 913/374/24 передав на розгляд об'єднаної палати, оскільки колегія суддів у цій справі вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів іншої палати, викладеного у постанові від 27.05.2025 у справі № 913/374/24, щодо застосування положень частини другої статті 1050 ЦК України при визначенні моменту настання строку виконання основного зобов'язання, за наявності обставин звернення банку до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості та повернення цього позову судом в контексті того, чи є це дією, яка засвідчує зміну строку виконання основного зобов'язання. Тобто від висновку, відповідно до якого для повідомлення, яке можна кваліфікувати як подане у порядку статті 1050 ЦК України, визначальним є сам факт звернення з позовом до суду про стягнення кредитної заборгованості без необхідності враховувати обставин прийняття його судом та ухвалення рішення.
6.2. Мотиви, з яких виходила колегія суддів судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів, передаючи цю справу на розгляд об'єднаної палати, зазначено у розділі 7 цієї ухвали.
7. Підстави повернення справи на розгляд колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
7.1. Згідно з частиною другою статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об'єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати.
7.2. Частини перша, третя, четверта статті 303 ГПК України передбачають, що питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати може бути вирішене до прийняття постанови судом касаційної інстанції. Про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій - четвертій статті 302 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п'ятій або шостій статті 302 цього Кодексу.
7.3. Об'єднана палата неодноразово зазначала про умови (підстави) для передачі справи на розгляд об'єднаної палати, як і підстави для здійснення розгляду справи об'єднаною палатою, а також про критеріїв щодо прийняття / повернення справ, переданих на розгляд об'єднаної палати (див. ухвали від 11.07.2024 у справі № 909/1167/17, від 09.08.2024 у справі № 909/1043/24, від 03.09.2024 у справі № 925/555/21, від 03.09.2024 у справі № 910/15002/23, від 27.09.2024 № 922/3929/23, від 05.12.2024 у справі № 910/4017/22, від 17.01.2025 у справі № 911/22/24 (911/747/24), від 06.06.2025 у справі № 910/4017/24, від 08.09.2025 у справі № 912/1769/24, від 03.10.2025 у справі № 910/7486/24, від 17.10.2025 у справі № 910/16507/23, від 19.12.2025 у справі № 916/5778/23, від 06.02.2026 у справі № 910/1686/24 та від 06.02.2026 у справі № 904/1809/24).
7.4. Так, умовами (підставами) для передачі справи на розгляд об'єднаної палати, як і підставами для здійснення розгляду справи об'єднаною палатою, є:
1) наявність висновку щодо застосування конкретної норми (норм) права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати;
2) такий висновок має бути зроблено в подібних правовідносинах.
7.5. Відступаючи від висновку щодо застосування норми права, об'єднана палата може шляхом буквального, звужувального чи розширювального тлумачення відповідної норми або повністю відмовитися від її висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши належні способи тлумачення юридичних норм.
7.6. Отже, визначальними і ключовими аспектами, які має з'ясувати об'єднана палата під час вирішення питання щодо прийняття / повернення справи відповідно до положень статей 302, 303 ГПК України, є наявність висновку щодо застосування норми права, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду в подібних правовідносинах у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати.
7.7. Тобто можна виснувати, що в усіх випадках на стадії прийняття / повернення справи об'єднана палата має перевіряти наявність / відсутність у постанові, від якої колегія суддів пропонує відступити, висновків щодо застосування норми права, чи формулювалися вони у рішенні Верховного Суду саме у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати та чи подібними є правовідносини.
7.8. Стосовно визначення, що саме вважати (1) висновком щодо застосування норми прав, (2) висновком за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд, (3) висновком щодо застосування норм права, викладеного у постановах Верховного Суду, та (4) висновками Верховного Суду щодо застосування норм права, викладеними у постановах, якими суд направив справу на новий розгляд, та постановах, якими завершений розгляд справи, об'єднана палата зазначає таке.
7.9. Велика Палата Верховного Суду зазначала, що чинний ГПК України оперує поняттям "висновок" у різних значеннях, зокрема таких, як: умовивід суду; висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а також викладений у постанові Верховного Суду висновок по суті позовних вимог, вимог апеляційної або касаційної скарги; складова резолютивної частини судового рішення.
7.9.1. За змістом статей 314, 315 ГПК України постанова, прийняттям якої завершується перегляд судових рішень у касаційному порядку, складається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин; у мотивувальній частині рішення, зокрема, зазначаються висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд, а в резолютивній частині відповідний висновок суду касаційної інстанції по суті вимог касаційної скарги і позовних вимог.
7.9.2. З огляду на викладене висновком щодо застосування норми права в подібних правовідносинах якраз і є висновок за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд, а також висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, та який має міститися в мотивувальній частині постанови суду касаційної інстанції.
7.10. Саме такі висновки викладено в пункті 198 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 у справі № 911/952/22, пунктах 48- 51 ухвали Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2024 у справі № 911/1095/22, ухвали Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 910/66607/21.
7.11. Велика Палата Верховного Суду у пунктах 69- 71 постанови від 07.09.2022 у справі № 910/22858/17 зазначила таке:
"69. Відповідно до статті 315 ГПК України постанова суду касаційної інстанції складається із вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частин. У мотивувальній частині зазначаються: а) мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного в касаційній скарзі та відзиві на касаційну скаргу; б) доводи, за якими суд касаційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої та (або) апеляційної інстанції; в) висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд; г) дії, що їх повинні виконати суд першої та (або) апеляційної інстанції у разі скасування судового рішення і передачі справи на новий розгляд.
70. Згідно із частиною четвертою статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
71. Отже, наведені норми права розрізняють висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд, та висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У свою чергу норми ГПК України не поділяють висновків Верховного Суду щодо застосування норм права на ті, що викладені у постановах, якими справу направлено на новий розгляд, та ті, що викладені у постановах, якими завершений розгляд справи. Подібний підхід також відсутній у судовій практиці. Кожна постанова Верховного Суду в силу частини третьої статті 317 ГПК України є остаточною і оскарженню не підлягає, а якщо в ній викладені висновки щодо застосування норми права, то такі висновки підлягають врахуванню іншими судами при вирішенні подібних спорів.
7.12. Отже, Велика Палата Верховного Суду однозначно шляхом тлумачення норм права виснувала, що норми ГПК розрізняють "висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд" та "висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду".
7.13. Велика Палата відмовилася відступати від висновку об'єднаної палати та колегій Касаційного господарського суд, з огляду на те, що в них "зазначено не про те, що якщо висновок Верховного Суду про застосування норми права викладено у постанові, якою справу направлено на новий розгляд, то він є неостаточним та необов'язковим для врахування іншими судами, а про те, що направлення справи на новий розгляд не означає остаточного формування судом касаційної інстанції правового висновку у цій справі, тобто остаточного вирішення спору" (пункт 72 постанови Великої Палати від 07.09.2022 у справі № 910/22858/17).
7.14. Разом з тим правовий висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або низки норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов'язкове для суду та інших суб'єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору (пункт 18.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2024 у справі № 191/4364/21).
7.15. Отже, з урахуванням доктринального тлумачення поняття "висновок щодо застосування норми права" Верховний Суд має повноваження щодо перевірки того, чи наявний взагалі в постанові (постановах), на які посилається скаржник, висновок щодо застосування норми права, тоді як аналіз того, чи є висновок саме висновком щодо застосування норми права, можна визначити за такими критеріями: 1) висновок щодо застосування норми права повинен містити посилання на конкретну норму (норми) матеріального або процесуального права; 2) такий висновок не повинен буквально повторювати норму права, а має розширювати або тлумачити її зміст; 3) висновок може бути таким, який застосовується до інших випадків у подібних правовідносинах; 4) висновок щодо застосування норми права необхідно відрізняти від правової оцінки суду; 5) потрібно розрізняти висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд, та висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
7.16. Верховний Суд у складі колегії суддів судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів, передаючи справу № 913/374/24 на розгляд об'єднаної палати, ставить питання про необхідність відступу від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів судової палати для розгляду справ щодо захисту прав інтелектуальної власності, а також пов'язаних з антимонопольним та конкурентним законодавством, викладеного у постанові від 27.05.2025 у справі № 913/374/24, щодо застосування норм частини другої статті 1050 ЦК України, які обґрунтовані посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц.
7.17. У мотивації такої необхідність колегія суддів судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів виходила з того, що висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, якими Верховний Суд обґрунтував свою постанову від 27.05.2025, є загальними та підлягають врахуванню у спорах, що виникають з кредитних правовідносин, лише у разі подібності обставин у справі, що розглядається, з обставинами справи № 310/11534/13-ц.
7.18. Колегія суддів судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів вважає за наявності загального висновку, що "звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни", інші обставини у справі № 310/11534/13-ц та справі № 913/374/24, з наявністю яких пов'язане застосування цього висновку, не є подібними.
7.19. Як стверджує колегія суддів, у постанові від 27.05.2025 у справі № 913/374/24 Верховний Суд поставив під сумнів висновки суду апеляційної інстанції про те, що сам факт звернення АТ "ПриватБанк" до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором від 18.03.2021 не може вважатися реалізацією права вимоги у розумінні частини другої статті 1050 ЦК України, оскільки позовна заява повернута без її розгляду по суті, які відповідають висновкам Верховного Суду, сформованим у справах № 646/5060/16-ц та № 524/1187/22, однак питання про відступ від цих висновків Верховний Суд не вирішував.
7.20. На думку колегії суддів судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів, Верховний Суд у постанові від 27.05.2025 у справі № 913/374/24, передаючи цю справу на новий розгляд до Східного апеляційного господарського суду, незважаючи на формулювання, що для правильного застосування судами норм статей 1048, 1050, 252, 530 ЦК України суд (апеляційної інстанції) має відповісти, зокрема, на питання: "чи є у разі подання позову, з огляду на те що примірник позову надсилається учаснику справи, а повернення позову відбулося судом на підставі частини четвертої статті 174 ГПК України, повідомленням, яке можна кваліфікувати як подане у порядку статті 1050 ЦК України. При цьому, Суд виходить з того, що у зв'язку із зверненням до боржників за кредитним договором з позовом про стягнення заборгованості, боржнику стає відомим, що банк вимагає достроково повернути кошти. Для визначення моменту виникнення обов'язку щодо повернення коштів за кредитом важливим є як об'єктивні (сам факт порушення прав банку на вчасне отримання ним коштів), так і суб'єктивні (боржник / поручитель дізналися / дізнався або повинні / повинен були / був дізнатися про те, що позичальник допустив порушення, у зв'язку з чим банк пред'явив вимогу щодо дострокового стягнення заборгованості)", фактично виклав висновок про застосування норми частини другої статті 1050 ЦК України у спірних правовідносинах. До того ж колегія суддів вважає, що Верховний Суд за результатами розгляду справи зобов'язаний був викласти висновок про застосування норми права у спірних правовідносинах, який мав би враховувати суд апеляційної інстанції під час нового розгляду. Вказівки Верховного Суду стосувалися виключно проведення судом апеляційної інстанції оцінки умов кредитного договору та правильного застосування норм статей 1048, 1050, 252, 530 ЦК України.
7.21. Суд касаційної інстанції у постанові від 27.05.2025 дав конкретну вказівку суду апеляційної інстанції надати оцінку під час нового апеляційного розгляду обставинам звернення АТ "ПриватБанк" 16.02.2023 з позовом до Господарського суду Луганської області про стягнення солідарно з СФГ "Моноліт" та ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором від 18.03.2021 № 31648279-КД-1 за тілом кредиту в сумі 1 152 494,28 грн, заборгованості за процентами за період з 02.02.2022 до 01.02.2023 у сумі 151 342,72 грн в ракурсі того, що примірник позову надсилався учаснику справи, а повернення позову відбулося судом на підставі частини четвертої статті 174 ГПК України, тобто чи є це повідомленням, яке можна кваліфікувати як подане у порядку статті 1050 ЦК України.
7.22. Колегія суддів, якій надійшла справа № 913/374/24 після її нового розгляду судом апеляційної інстанції, вважає, що у спірних правовідносинах правильним є застосування висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду, сформованих у справах № 646/5060/16-ц та № 524/1187/22, згідно з якими сам факт звернення банку до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості, у разі неприйняття його (позову) судом до розгляду не є дією, яка засвідчує зміну строку виконання основного зобов'язання. Особливо, враховуючи встановлені у справі № 913/374/24 обставини, підписання позову особою, повноваження якої не підтверджені. У такому разі навіть за умови отримання боржником копії цієї позовної заяви відсутність у особи, що її підписала, повноважень на звернення з таким позовом, що стало підставою для її повернення судом без розгляду, не може вважатися, що банк висловив свою волю на дострокове повернення позики та що такий позов є повідомленням (вимогою) в розумінні частини другої статті 1050 ЦК України. Таким висновкам відповідала постанова Східного апеляційного господарського суду від 11.03.2025 у цій справі, яку скасував Верховний Суд постановою від 27.05.2025. Направлення Верховним Судом справи № 913/374/24 на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з наданням висновку щодо застосування частини другої статті 1050 ЦК України у спірних правовідносинах та вказівок про застосування цієї норм матеріального права, які є обов'язковими для суду апеляційної інстанції, ставить іншу колегію Верховного Суду, визначену автоматизованою системою для розгляду справи № 913/374/24 після нового розгляду справи, у ситуацію, за якої вона (колегія) позбавлена можливості відкрито відступити від висновків Верховного Суду, викладених ним у постанові від 27.05.2025 у справі № 913/374/24.
7.23. За висновками колегії суддів судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів при оцінці рішень судів попередніх інстанцій, ухвалених за результатами нового розгляду, з дотриманням попередньо наданих їм Верховним Судом вказівок інша колегія Верховного Суду позбавлена можливості робити висновок щодо застосування норм права, відмінний від наданого вже Верховним Судом за результатом перегляду у касаційному порядку судових рішень судів попередніх інстанцій у цій справі, без відступу від нього (висновку), оскільки такі дії поставлять суди попередніх інстанцій у становище правової невизначеності. До того ж це знівелює принцип забезпечення сталості та єдності судової практики, стабільності правозастосування у межах однієї справи.
7.24. Отже, на думку колегії суддів судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів, для забезпечення принципу стабільності правозастосування у межах однієї справи необхідно відступити від попередніх висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 27.05.2025 у цій справі № 913/374/24, оскільки в іншому разі колегія суддів ставиться в умови необхідності здійснення прихованого відступу, коли позиція суду може бути змінена лише шляхом прийняття рішення у цій справі без врахування наявних у цій справі попередніх висновків суду, тобто без формального відступу від них, що загалом характеризується як негативне явище для правової визначеності.
7.25. Також колегія суддів судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів зазначила, що викладена в ухвалі об'єднаної палати від 09.08.2024 у справі № 909/1043/21 позиція, згідно з якою за змістом частини другої статті 302 ГПК України підставою передачі справи на розгляд об'єднаної палати може бути необхідність відступлення від раніше сформульованого висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах в іншій справі, а не в тій справі, яка передається на розгляд об'єднаної палати і в якій сформульовано попередній висновок, Велика Палата Верховного Суду визнала помилковою, про що зазначила в ухвалі від 17.12.2025 у справі № 913/374/24.
7.26. Об'єднана палата, перевіряючи наявність / відсутність у постанові від 27.05.2025 у справі № 913/374/24 висновків щодо застосування норми прав, чи формулювалися вони у рішенні Верховного Суду, зазначає таке.
7.27. Скасовуючи постанову апеляційного суду від 11.03.2025 у справі № 913/374/24 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.03.2025 у справі №913/374/24, ухвалену за результатом перегляду додаткового рішення та направляючи цю справу на новий розгляд до апеляційного суду, Верховний Суд в контексті доводів касаційних скарг зазначив таке.
7.28. Так, суд апеляційної інстанції, скасувавши рішення в частині відмови у задоволенні позову та ухваливши в цій частині нове рішення про задоволення позову, виходив з того, що сам факт звернення АТ "ПриватБанк" до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором від 18.03.2021 не може вважатися реалізацією права вимоги у розумінні частини другої статті 1050 ЦК України, оскільки позовна заява повернута без її розгляду по суті і є фактично неподаною, в тому числі у зв'язку з відсутністю доказів повноважень у особи на підписання позовної заяви. Звернення кредитора з позовом про стягнення заборгованості може змінити умови договору лише у випадку ухвалення судом рішення по суті, натомість, оскільки у цій справі позов повернуто через порушення процесуальних норм, вказане не може кваліфікуватися як реалізація банком права вимоги або зміна строків виконання кредитного договору. З огляду на викладене повернення позовної заяви через невиконання процесуальних вимог не свідчить про відмову кредитора від права вимоги або про припинення права на нарахування процентів, а кредитор зберігає можливість звернення до суду.
7.29. Однак Верховний Суд вважав висновки суду апеляційної інстанції (див. пункт 7.28 цієї ухвали) передчасними з огляду на таке.
7.29.1. Суди встановили, що позивач обов'язки за умовами договору виконав, надавши кредитні кошти СФГ "Моноліт". Останній зобов'язався за договором повертати кредит з процентами періодичними платежами відповідно до графіка платежів.
7.29.2. Колегія суддів касаційного господарського суду наголосила, що "строк дії договору" та "строк/термін виконання зобов'язання" за своїм юридичним змістом не є тотожними поняттями та залежно від умов договору, укладеного між сторонами, останні можуть як співпадати між собою, так і бути відмінними один від одного. Отже, з огляду на правову природу поняття "строк кредитування" Суд розмежовує його із поняттям "строк дії договору".
7.29.3. За умовами договору сторони погодили щомісячну сплату відсотків за кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом, який наданий до 01.12.2025 включно. Так, в межах строку кредитування до 01.12.2025 відповідач мав, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами згідно з графіком платежів. Отже, сторони узгодили строк кредитування до 01.12.2025.
7.29.4. Щодо строку дії кредитного договору Верховний Суд зазначив, що суди процитували пункт 6.2 кредитного договору.
7.29.5. Верховний Суд зауважив, що зі змісту судових рішень з'ясування судами попередніх інстанцій змісту правовідносин за доводами, зокрема, ОСОБА_1 , в цій частині не відбулося у повній мірі.
7.29.6. Верховний Суд виходив з того, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами договору строку надання позики (тобто за період правомірного користування нею). Після спливу такого строку чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право позикодавця нараховувати проценти за позикою припиняється. Права та інтереси позикодавця в охоронних правовідносинах (тобто за період прострочення виконання грошового зобов'язання) забезпечує частина друга статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Такий правовий висновок Велика Палата Верховного Суду зробила у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 4-10цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18).
7.29.7. Суд першої інстанції встановив, що 16.02.2023 АТ "ПриватБанк" звернулося з позовом до Господарського суду Луганської області про стягнення солідарно з СФГ "Моноліт" та ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором від 18.03.2021 № 31648279-КД-1 за тілом кредиту в сумі 1 152 494,28 грн, заборгованості за процентами за період з 02.02.2022 до 01.02.2023 у сумі 151 342,72 грн. Ухвалою Господарського суду Луганської області у справі № 913/50/23 зазначена позовна заява та додані до неї документи повернуті позивачу. Суд дійшов висновку, що "у зв'язку із зверненням АТ "ПриватБанк" із позовом до суду 16.02.2023 у справі №913/50/23, позивач змінив порядок, умови та строк повернення позичальником наданих кредитних коштів у сумі 1 152 494,28 грн. Отже, граничним строком повернення позичальником кредитних коштів у сумі 1 152 494,28 грн є 16.02.2023".
7.29.8. Крім цього, суд першої інстанції зауважив, що з вимогою про розірвання кредитного договору до суду або з повідомленням до позичальника АТ "ПриватБанк" не зверталося. Відповідно до умов кредитного договору та договору страхування АТ "ПриватБанк" перерахував 18.03.2023 ПрАТ "Страхова компанія "Уніка" страхову премію у сумі 7 598,48 грн, що підтверджується випискою з рахунка за період з 09.03.2021 до 03.07.2024. Суд зауважив, що перерахування вказаних грошових коштів позивач здійснив згідно з умовами кредитного договору, оскільки станом на 18.03.2023 указаний кредитний договір не був розірваний, його умови в частині можливості скористатися позичальником кредитними коштами на сплату страхових платежів відповідно до укладеного договору страхування були чинними.
7.29.9. Як убачається зі змісту оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції погодився з такими висновками суду першої інстанції та визнав їх правильними.
7.29.10. Колегія суддів, крім вже зазначеного, звернулася до постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц (на яку посилається скаржник), у якій зазначено, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні.
7.29.11. Втім, суд апеляційної інстанції зазначеного не врахував.
7.29.12. Верховний Суд виходив з того, що, з'ясовуючи зміст правовідносин сторін договору, суди мають виходити з умов договору, його буквального та логічного змісту, з намірів сторін саме того договору, з приводу якого виник спір, а також з того, що сторони правовідносин мають діяти добросовісно. Близька за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 17.01.2019 у справі №923/241/18, від 21.05.2019 у справі №925/550/18, від 19.06.2019 у справі №923/496/18, від 12.08.2021 у справі №910/7914/20, від 21.10.2021 у справі №908/3027/20, від 05.02.2025 у справі № 920/451/23.
7.29.13. За усталеною правовою позицією тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення неясностей та суперечностей у трактуванні його положень Суд може тлумачити правочин, розглядаючи справу за будь-якою позовною вимогою, що слідує із цього правочину, або за окремим позовом, предметом якого є вимога про тлумачення правочину (див. пункти 59- 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 у справі №911/952/22, постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28 січня 2020 року у справі № 915/692/19, від 05 лютого 2020 року у справі № 910/15161/18, від 09 липня 2020 року у справі № 922/404/19, від 19 грудня 2023 року у справі № 925/1205/22, постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13 вересня 2023 року у справі № 757/5305/13-ц, від 11 жовтня 2023 року у справі № 753/13820/16-ц, від 13 березня 2024 року у справі № 686/16312/22 тощо).
7.29.14. Отже, для правильного застосування судами норм статей 1048, 1050, 252, 530 ЦК України суд першочергово має відповісти на такі питання: по-перше, чи є визначена сторонами у пункті 6.2. кредитного договору вказівка на певні обставини подією, яка неминуче має настати; по-друге, які правові наслідки погодження також умов у договорі кредитування у співвідношенні з означеними у пунктах 7.14- 7.16, 7.22 та 7.17 цієї постанови, по-третє, чи є у разі подання позову, з огляду на те що примірник позову надсилається учаснику справи, а повернення позову відбулося судом на підставі частини четвертої статті 174 ГПК України, повідомленням, яке можна кваліфікувати як подане у порядку статті 1050 ЦК України.
7.29.15. Крім цього, Суд виходив з того, що у зв'язку із зверненням до боржників за кредитним договором з позовом про стягнення заборгованості боржнику стає відомим, що банк вимагає достроково повернути кошти. Для визначення моменту виникнення обов'язку щодо повернення коштів за кредитом важливим є як об'єктивні (сам факт порушення прав банку на вчасне отримання ним коштів), так і суб'єктивні (боржник/поручитель дізналися/дізнався або повинені/повинен були/був дізнатися про те, що позичальник допустив порушення, у зв'язку з чим банк пред'явив вимогу щодо дострокового стягнення заборгованості).
7.29.16. По-четверте, суд має встановити наявність/відсутність підстав для стягнення з ОСОБА_1 сум після 16.02.2023.
7.29.17. Водночас, як свідчить зміст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, суд зазначеного не встановив, у зв'язку з чим дійшов передчасного висновку про задоволення позовних вимог в частині, що оскаржувалася ОСОБА_1 .
7.29.18. Так, суд апеляційної інстанції допустив неправильне застосування вказаних у цьому розділі постанови норм матеріального права, що є вагомим, ключовим та першочерговим, та залишив поза увагою положення статей 236, 237, 270, 282 ГПК України щодо обов'язку, визначеного процесуальним законом, стосовно повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Отже, доводи касаційної скарги ОСОБА_1 знайшли своє часткове підтвердження.
7.29.19. З огляду на те що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, зазначені у цій постанові і, зокрема, частину другу статті 1050 ЦК України, та порушив норми процесуального права (статті 236, 237, 270, 282 ГПК України), що мало своїм наслідком невстановлення обставин на підставі наданих сторонами доказів, що є визначальними, вагомими, ключовими і першочерговим у цій справі у вирішенні спору, ураховуючи доводи касаційних скарг, які є нерозривними у їх сукупності, межі розгляду справи судом касаційної інстанції, імперативно визначені статтею 300 ГПК України, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
7.30. Об'єднана палата виходить з того, що аналіз змісту постанови Верховного Суду від 27.05.2025 у справі № 913/374/24 свідчить, що суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду та передав справу на новий розгляд з підстав неповного з'ясування обставин справи, неналежної оцінки умов кредитного договору, неналежної оцінки доводів фізичної особи, а також щодо передчасності висновків щодо правових наслідків звернення банку з попереднім позовом.
7.31. У зазначеній постанові Верховний Суд не вирішив остаточно питання про те, чи є подання позову, який повернуто без розгляду, належною вимогою кредитора у розумінні частини другої статті 1050 ЦК України, а, навпаки, прямо вказав на необхідність встановлення відповідних обставин судом апеляційної інстанції під час нового розгляду.
7.32. Формулювання судом касаційної інстанції переліку питань, які підлягають дослідженню судом нижчої інстанції, не може розцінюватися як остаточний висновок щодо застосування норми матеріального права. Такі вказівки спрямовані на забезпечення повного та всебічного розгляду спору, а не на остаточне вирішення спірного правового питання.
7.33. Отже, доводи колегії суддів, яка передала цю справу на розгляд об'єднаної палати, про те що у постанові від 27.05.2025 вже містився обов'язковий висновок, від якого необхідно відступати, є помилковим.
7.34. Посилання колегії суддів на те, що інша колегія Верховного Суду не може дійти відмінного висновку після нового розгляду справи без формального відступу від висновків, викладених у попередній постанові, не є підставою для передачі справи на розгляд об'єднаної палати, адже якщо постанова касаційного суду містить висновки щодо неповноти встановлення фактичних обставин та необхідності повторного дослідження доказів, то після нового розгляду суд касаційної інстанції оцінює вже інші, з урахуванням нових установлених обставин, мотивів судів попередніх інстанцій та доводів касаційної скарги.
7.35. У такому випадку формування "нового" правового висновку за результатами повторного касаційного перегляду не є відступом від попереднього висновку, якщо раніше такий висновок щодо застосування норми права остаточно не формулювався.
7.36. Інакше тлумачення призвело б до необґрунтованого обмеження касаційного перегляду після нового розгляду справи та штучного розширення підстав для передачі справ до об'єднаної палати.
7.37. Крім цього, об'єднана палата зазначає, що посилання колегії суддів на ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 17.12.2025 у справі № 913/374/24 не спростовує наведених висновків, оскільки сама собою можливість відступу від висновку, сформульованого у тій самій справі, не означає наявності такого висновку в кожному випадку передачі справи на новий розгляд, тобто кожного разу необхідно перевіряти саме наявність висновків, навіть якщо справа передавалася на новий розгляд.
7.38. З огляду на викладене постанова Верховного Суду від 27.05.2025 у справі № 913/374/24 не містить остаточного висновку про те, що повернутий без розгляду позов у будь-якому випадку є належною вимогою кредитора за частиною другою статті 1050 ЦК України. Так само ця постанова не містить і протилежного висновку про неможливість кваліфікації такого позову як вимоги кредитора. Суд касаційної інстанції лише вказав на необхідність дослідження сукупності об'єктивних та суб'єктивних чинників: змісту повідомлення боржника, умов договору, спрямованості волевиявлення кредитора, належності представництва, моменту отримання відповідної інформації боржником та інших обставин, що мають значення для правильного застосування статті 1050 ЦК України.
7.39. Отже, колегія суддів, яка розглядала справу після нового апеляційного перегляду, не була позбавлена можливості самостійно оцінити встановлені судами обставини та застосувати відповідні норми права без звернення до об'єднаної палати.
7.40. Крім цього, доводи колегії суддів про необхідність передачі справи на розгляд об'єднаної палати зводяться до незгоди з попередньою постановою Верховного Суду та власного розуміння наслідків направлення справи на новий розгляд, однак не свідчать про існування сформульованого висновку щодо застосування норми права, від якого необхідно відступити.
7.41. Відсутність у постанові Верховного Суду від 27.05.2025 у справі № 913/374/24 остаточного висновку щодо застосування частини другої статті 1050 ЦК України виключає застосування частини другої статті 302 ГПК України.
7.42. За таких обставин підстави для розгляду справи об'єднаною палатою відсутні, а справа № 913/374/24 підлягає поверненню відповідній колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.
Керуючись статтями 234, 235, 301, 302, 314 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду
Справу № 913/374/24 за касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Господарського суду Луганської області від 16.12.2024, постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.09.2025, додаткове рішення Господарського суду Луганської області від 03.01.2025, постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.09.2025, додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.09.2025 повернути відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття та не підлягає оскарженню.
Головуюча суддя О. Кібенко
З окремою думкою
Судді І. Бенедисюк
О. Васьковський
В. Зуєв
Т. Малашенкова
Ю. Чумак
Відповідно до частини третьої статті 314 ГПК України ухвалу оформив суддя І. Бенедисюк.