8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"01" травня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/613/26
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Рильової В.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплоарматура" (місцезнаходження: 04073, м.Київ, вул. Куренівська, 16-а; код ЄДРПОУ: 44721189)
до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОНОМСТРОЙ» (місцезнаходження: 61183, м.Харків. вул. Червоної Яни, 9-А, кв.361; код ЄДРПОУ: 41966829)
про стягнення 8 860,70 грн.
без виклику учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю "Теплоарматура" (позивач) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОНОМСТРОЙ» (відповідач) заборгованості у розмірі 8 860,70 грн.(основна заборгованість у розмірі 7000,00 грн., пеня у розмірі 357,50 грн., інфляційні втрати у розмірі 68,12 грн., 3% річних у розмірі 35,08 грн., штраф у розмірі 1400,00 грн.).
Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати.
Ухвалою суду від 02.03.2026 судом позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплоарматура" прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 922/613/26.
03 березня 2026 року до Господарського суду Харківської області через систему "Електронний суд" надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплоарматура" (вх.№5182 від 03.03.2026) про відкликання позовної заяви та повернення сплаченого судового збору за подання позову в розмірі 3 328,00 грн. у зв'язку з оплатою відповідачем основної заборгованості.
Оскільки повернення позовної заяви після відкриття провадження у справі не передбачено ГПК України, суд ухвалою від 06.03.2026 відмовив в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплоарматура" про відкликання позовної заяви (вх.№5182 від 03.03.2026.
30.04.2026 до Господарського суду Харківської області від позивача надійшла заява (вх.№103868 від 30.04.2026) в якій останній зазначає, що основний борг у розмірі 7000,00 грн., відповідачем оплачено, що підтверджується платіжною інструкцією №15 від 27.02.2026. Відтак позивач просить суд задовольнити позовні вимоги у частині стягнення пені у розмірі 357,50 грн. грн., штраф у розмірі 20% від суми заборгованості 1400,00 грн., 3% річних у розмірі 35,08 грн. та інфляційні втрати у розмірі 68,12 грн.
З матеріалів справи вбачається, що копію ухвали Господарського суду Харківської області від 06.03.2026 про відкриття провадження у справі № 922/613/26 було направлено в паперовій формі - рекомендованим листом з повідомленням про вручення, за юридичною адресою Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОНОМСТРОЙ» згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Однак, зазначене відправлення не вручено адресатові та повернуто до суду із позначкою "адресат відсутній за вказаною адресою", згідно Довідки про причини повернення/досилання відділення поштового зв'язку Укрпошти від 14.03.2026.
Відповідно до ч. 1 ст. 232 ГПК України, судовими рішеннями є: 1) ухвали; 2) рішення; 3) постанови; 4) судові накази.
Отже ухвала є судовим рішенням.
Відповідно до статті відповідно до пунктів 4, 5 частини 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п'ять календарних днів з дня надходження листа до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.
Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21 березня 2019 року у справі № 916/2349/17.
Крім того, за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи вищевикладене, Суд зазначає, що відповідач має доступ до судових рішень та мав можливість ознайомитись з ухвалами суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Враховуючи наведені приписи чинного законодавства, копія ухвали про відкриття провадження у справі є врученою відповідачу 24.02.2026, а тому він мав право подати відзив на позовну заяву не пізніше 11.03.2026 (включно). Однак відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався, у визначений судом строк відзив на позов не надав.
Отже, суд належним чином виконав вимоги Господарського процесуального кодексу України щодо направлення процесуальних документів учасникам справи та здійснив всі необхідні дії з метою належного їх повідомлення про розгляд даного позову, а відповідач, у відповідності до пункту 5 частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України визнається таким, що був належним чином повідомленим про розгляд даної справи.
Разом з цим, відповідач наданими йому процесуальними правами не скористався; у встановлений статтею 251 ГПК України п'ятнадцятиденний строк (в даному випадку до 11.03.2026 включно) відзив на позовну заяву до суду не подав.
Згідно статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини другої статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Частиною четвертою статті 240 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши справу № 922/613/26 в межах строку, встановленого статтею 248 Господарського процесуального кодексу України; всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для вирішення спору по суті, суд встановив таке.
11.01.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Теплоарматура" (далі також - позивач, Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Автономстрой" (далі також - відповідач, Покупець) укладено договір поставки № 1412/24-сб (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, Постачальник зобов'язується передавати у власність Покупця, а Покупець приймати та оплачувати товар на умовах і у порядку, визначених цим договором, в асортименті, кількості та за цінами, вказаними в рахунку-фактурі та видаткових накладних, які є невід'ємною частиною цього договору.
Прийом-передача товару здійснюється повноважними представниками постачальника та покупця. Поставка товару здійснюється згідно Міжнародних правил «Інкотермс-2020» (з урахуванням внутрішньодержавних особливостей застосування даних правил) на умовах EXW (Україна, м. Харків, вул. Фонвізіна, буд. 18).
Як передбачено п. 3.1.-3.3. договору, загальна сума договору становить 1 000 000,00 (один мільйон гривень 00 копійок), у тому числі ПДВ - 166 666,67 (сто шістдесят шість тисяч шістсот шістдесят шість гривень 67 копійок), але не більше, що є орієнтовною, а не сталою величиною, яка визначається за домовленістю Сторін. Остаточна загальна сума цього Договору визначається з підсумку цін товару, поставленого Постачальником відповідно до умов цього договору та отриманого Покупцем за період дії даного договору. Ціни на товар вказуються у рахунках- фактурах та видаткових накладних на товар, які є невід'ємною частиною цього договору. Оплата здійснюється в національній валюті України у формі безготівкових розрахунків. Покупець здійснює оплату за отриманий товар протягом 10 календарних днів з моменту отримання товару. Товар вважається оплаченим Покупцем при надходженні коштів на поточний рахунок Постачальника. Допускається попередня оплата товару (аванс) з ініціативи Покупця. Сторони можуть погодити інший порядок оплати в додатках до договору.
Відповідно до пунктів 4.1 та 4.2 Договору поставка товару здійснюється окремим партіями на підставі прийнятих постачальником до виконання замовлень покупця. Партією товару є товар, поставлений по одній видатковій накладній.
Строк поставки товару, який є в наявності на складі постачальника впродовж 5 робочих днів.
Підписання Покупцем видаткової накладної свідчить про те, що Покупець згоден з ціною на товар, вказаною в накладній, перевірив кількість, асортимент, тару поставленої партії товару та погоджується на прийняття всього товару як належно поставленого згідно цього Договору з дотриманням строків його постачання (п. 4.8. договору).
За змістом п. 5.2. договору, за прострочку поставки товару Постачальник на вимогу Покупця сплачує штраф у розмірі 0,1 % від вартості непоставлених в строк товарів.
У пункті 4.9 Договору узгоджено, що підписання покупцем видаткової накладної свідчить про те, що покупець згоден з ціною на товар, вказаною в накладній, перевірив кількість, асортимент, тару поставленої партії товару та погоджується на прийняття всього товару як належно поставленого згідно цього Договору з дотриманням строків його постачання.
Відповідно до п. 5.4. договору, у випадку порушення Покупцем строків оплати, Покупець на вимогу оплачує Постачальникові пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення. Неустойка сплачується за весь період невиконання або неналежного виконання Покупцем своїх зобов'язань, включаючи день повного розрахунку за поставлений товар. Крім цього, за прострочку оплати більш ніж на 30 календарних днів, з Покупця стягується штраф у розмірі 20% від суми прострочки.
Даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 28.10.2025 включно, а в частині виконання зобов'язань до повного їх виконання сторонами. Якщо жодна сторона не повідомить іншу за 30 календарних днів до дати закінчення строку дії Договору, він вважається пролонгованим на один рік на тих самих умовах. Кількість автоматичних пролонгацій може становити не більше 2 термінів (п. 7.1 Договору).
Договір підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено печатками.
На виконання умов Договору, позивачем поставлено відповідачу товар вартістю 9 730,80 грн. згідно видаткової накладної № Днеп -020646 від 23.12.2025.
Звертаючись з позовом до суду, позивач зазначає, що свої зобов'язання за Договором виконав належним чином, поставивши відповідачу замовлений товар, натомість покупець, в порушення взятих на себе зобов'язань за Договором, оплату отриманого товару в повному обсязі не здійснив сплативши частково 2 730,80 грн., що підтверджуєьбся платіжною інструкцією №9 від 26.01.2026, в зв'язку з чим за відповідачем обліковується заборгованість в розмірі 7000,00 грн.
Також у зв'язку з порушенням відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором, позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню у розмірі 357,50 грн. грн., штраф у розмірі 20% від суми заборгованості 1400,00 грн., 3% річних у розмірі 35,08 грн. та інфляційні втрати у розмірі 68,12 грн.
Разом з цим, 30.04.2026 до Господарського суду Харківської області від позивача надійшла заява (вх.№103868 від 30.04.2026), в якій останній зазначає, що основний борг у розмірі 7000,00 грн., відповідачем оплачено, що підтверджується платіжною інструкцією №15 від 27.02.2026. Вдітак позивач просить суд задовольнити позовні вимоги у частині стягнення пені у розмірі 357,50 грн. грн., штраф у розмірі 20% від суми заборгованості 1400,00 грн., 3% річних у розмірі 35,08 грн. та інфляційні втрати у розмірі 68,12 грн.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Згідно пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Пунктом 1 частини першої статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 662 Цивільного кодексу України, зазначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Порушенням зобов'язання, відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
При цьому, за приписами частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За змістом ст. 13, 74 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених ст. 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
Верховний Суд зауважує, принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення Європейського Суду від 27.10.1993 у справі "DOMBO BEHEERB.V. v. THE NETHERLANDS").
Верховний Суд також звертає увагу, що обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.
Матеріалами справи підтверджено, що у відповідача станом на час подання позову утворилась заборгованість у розмірі 7000,00 грн., що не спростовано відповідачем.
Разом з цим, як вбачається з матеріалів справи, основний борг у розмірі 7000,00 грн., відповідачем оплачено, що підтверджується платіжною інструкцією №15 від 27.02.2026.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Закриття провадження у справі - це форма завершення справи, яке зумовлене передбаченими законом обставинами, які повністю відкидають можливість судочинства.
Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, в тому випадку коли спір врегульовано самими сторонами шляхом перерахування боргу (передачі майна чи усунення перешкод у користуванні ним) після звернення кредитора з позовом за умови подання доказів такого врегулювання.
При цьому суд роз'яснює позивачу, що ч. 3 ст. 231 ГПК України визначено, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Приймаючи до уваги, що до відкриття провадження у справі відповідачем повністю погашено основну заборгованість за поставку товару у розмірі 7 000,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією: №15 від 27.02.2026, провадження у справі в частині позовних вимог щодо стягнення основної заборгованості у розмірі 7 000,00 грн. суд вважає за необхідне закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
Водночас закриття провадження у справі в зазначеній частині не перешкоджає розгляду інших позовних вимог, які залишаються неврегульованими між сторонами, зокрема щодо стягнення пені, штрафу, 3 % річних, інфляційних втрат.
Позивач за прострочення строків оплати за поставлений товар, нарахував та просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 35,08 грн. та інфляційні втрати у розмірі 68,12 грн.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013).
Відповідно до п. 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справі № 924/312/18 від 13.02.2019, у справі № 910/5625/18 від 24.04.2019, у справі №910/21564/16 від 10.07.2019.
Здійснивши перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат, з урахуванням умов договору, прострочення відповідачем сплати грошового зобов'язання та порядку розрахунків погодженого сторонами, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню, а саме: 3% річних у розмірі 35,08 грн. та інфляційні втрати у розмірі 68,12 грн., відповідно за визначений позивачем період.
Також позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 357,50 грн. грн., та штраф у розмірі 20% від суми заборгованості 1400,00 грн.,
Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За змістом п. 5.2. договору, за прострочку поставки товару Постачальник на вимогу Покупця сплачує штраф у розмірі 0,1 % від вартості непоставлених в строк товарів.
Відповідно до п. 5.4. договору, у випадку порушення Покупцем строків оплати, Покупець на вимогу оплачує Постачальникові пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення. Неустойка сплачується за весь період невиконання або неналежного виконання Покупцем своїх зобов'язань, включаючи день повного розрахунку за поставлений товар. Крім цього, за прострочку оплати більш ніж на 30 календарних днів, з Покупця стягується штраф у розмірі 20% від суми прострочки.
Тобто, при укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов'язання з оплати поставленого товару у строк, який визначений у договорі.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Дослідивши та перевіривши наданий позивачем розрахунок пені та штрафу, господарський суд дійшов висновку, що він є обґрунтованим, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 357,50 грн. грн., штраф у розмірі 20% від суми заборгованості 1400,00 грн., підлягають задоволенню.
Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з урахуванням закриття провадження у справі щодо стягнення основного боргу.
Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується частиною першою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підставі, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, а також висновки суду про часткове задоволення позову, судові витрати, понесені позивачем, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-80, 123, 126, 129, 232-233, 237-238, 240-241 ГПК України Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОНОМСТРОЙ» (місцезнаходження: 61183, м.Харків. вул. Червоної Яни, 9-А, кв.361; код ЄДРПОУ: 41966829) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплоарматура" (місцезнаходження: 04073, м.Київ, вул. Куренівська, 16-а; код ЄДРПОУ: 44721189) пеню у розмірі 357,50 грн. грн., штраф у розмірі 20% від суми заборгованості 1400,00 грн., 3% річних у розмірі 35,08 грн. та інфляційні втрати у розмірі 68,12 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 698,90 грн.
Закрити провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення основної заборгованості у розмірі 7 000,00 грн. на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 256 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "01" травня 2026 р.
СуддяВ.В. Рильова
Справа №922/613/26