15 квітня 2026 року м. ТернопільСправа № 921/738/25
Господарський суд Тернопільської області у складі судді Руденка О.В.
за участі секретаря судового засідання Касюдик О.О.
розглянув справу
за позовом позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Плантагро"
до відповідача Приватного агропромислового підприємства "Збаразьке"
про: стягнення 2 061 810,05 грн, з яких: 378 938,12 грн основний борг; 263 662,94 грн інфляційне збільшення; 183 626,65 грн 10% річних; 574 526,45 грн пеня, в розмірі подвійної облікової ставки НБУ та 661 055,89 грн 36% річних за користування товарним кредитом (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог)
за участі представника позивача: Добросько Л.В., адвокат (в режимі відеоконференції)
Суть справи:
До Господарського суду Тернопільської області через систему "Електронний суд" поступила позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Плантагро" до Приватного агропромислового підприємства "Збаразьке" про стягнення заборгованості.
Судом відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
В обґрунтування заявлених вимог, підтриманих у судовому засіданні повноважним представником, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки №09/12/2020-1_ЗЗР від 09.12.2020 в частині повної та своєчасної сплати коштів за поставлений товар, що зумовило виникнення заборгованості, з врахуванням відсотків річних, інфляційних втрат та пені, сума яких заявлена до стягнення у судовому порядку.
Відповідач не забезпечив явку свого повноважного представника у судові засідання, відзиву на позов, не подав, хоча про дату, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином, в порядку визначеному процесуальним законодавством.
Так, оскільки Приватним агропромисловим підприємством "Збаразьке" не було виконано свого обов'язку з реєстрації свого електронного кабінету у Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), то ухвала суду про відкриття провадження у справі №921/738/25 та всі послідуючі ухвали суду направлялись відповідачу на адресу місцезнаходження, вказану у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, рекомендованими листами з повідомленням про вручення. Однак поштові відправлення не були вручені відповідачу і були повернуті до суду з підстав відсутності адресата за вказаною адресою.
Разом з тим, сприяючи сторонам у доведенні своїх правових позицій, судом неодноразово відкладались судові засіданні саме за клопотаннями відповідача, хоча підготовче провадження у справі було закрите ще 09.02.2026.
Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.
Застосовуючи практику Європейського суду з прав людини під час розгляду справи, слід зазначити, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").
Судом також враховано, що за ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
При цьому суд зазначає, що в силу приписів ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Також суд відзначає, що сам лише факт перебування 15.04.2026 керівника відповідача на лікарняному не може слугувати підставою для відкладення розгляду справи. Адже, на вказану дату Підприємством для представлення його інтересів у даному спорі залучено адвоката, причини неявки в судове засідання якого взагалі нічим не обґрунтовано.
З огляду на викладене, з метою дотримання розумних строків вирішення цього спору, приймаючи до уваги висновки Європейського суду з прав людини у справі "В'ячеслав Корчагін проти росії" суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178, ч. 1 ст. 202 ГПК України, а неподання відповідачем відзиву на позов та неявка його представника у судові засідання не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.
Відтак, за положеннями ч. ч. 8, 9 ст. 165, ч. 1 ст.251 ГПК України суд вирішує справу за наявними у ній матеріалами.
Розгляд даного спору здійснювався в режимі відео конференції з технічною фіксацією судового процесу в порядку ст.ст.197, 222 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.
Між ТОВ "Плантагро" (Постачальник) та Приватним агропромисловим підприємством "Збаразьке" (Покупець) 09.12.2020 було укладено договір поставки №09/12/2020-1_ЗЗР (далі - Договір) згідно з п.п.1.1., 1.2. якого Постачальник зобов'язується поставити Покупцю продукцію виробничо-технічного призначення (товар), а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити вартість товару. Найменування, асортимент та кількість товару, який підлягає поставці за договором, зазначаються в Додатках, які є його невід'ємною частиною.
За умовами п.п. 2.1-2.3 укладеного правочину ціна товару в національній валюті та її еквівалент в іноземній валюті (долар США або Євро) зазначаються у Додатках до договору. Ціна товару в національній валюті є орієнтовною та остаточно визначається на дату фактичної оплати товару на умовах договору. Еквівалент ціни товару в іноземній валюті, який зазначено в Додатку, є незмінним на весь період дії договору. Загальна вартість товару, що постачається за договором (ціна Договору), визначається Додатками та видатковими накладними з урахуванням п. 3.2 договору. У випадку розбіжності даних у Додатках та у видаткових накладних щодо кількості, асортименту та ціни товару, перевагу має видаткова накладна.
У розділі 3 угоди сторони погодили умови оплати. Так, оплата товару здійснюється Покупцем в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок Постачальника в порядку, на умовах та у строки, визначені договором та додатками до нього. У випадку поставки товару на умовах попередньої оплати допускається оплата та поставка товару на підставі рахунку на попередню оплату, що містить істотні умови поставки, без укладення додатків до договору. Датою оплати товару вважається день зарахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника.
Сторони погодили, що визначення ціни та загальної вартості товару, що підлягає оплаті Покупцем, здійснюється в національній валюті України, виходячи із курсу продажу долару США або Євро до гривні, встановленому на Міжбанківській валютній біржі (графа закриття/ASK) на момент закриття торгів у день, що передує даті оплати товару (надалі курс Міжбанку). Для визначення курсу Міжбанку сторони використовують дані, розміщені на вебсайті http/minfin.com/ua/currency/mb/archive/, якщо інші джерела визначення курсу іноземних валют не зазначені в додатках до договору (надалі Джерело курсу іноземних валют).
Оплата товару, який постачається на умовах попередньої оплати, здійснюється Покупцем на підставі рахунку на оплату, сформованого Постачальником, з урахуванням умов пунктів 3.1. та 3.2. Термін дії рахунку на оплату складає 2 банківських дні, включаючи дату його оформлення, якщо інше не буде погоджено сторонами. В разі порушення строків оплати, визначених рахунком на оплату, зарахування платежів здійснюється Постачальником, виходячи з курсу банку, встановленого на момент надходження грошових коштів на банківський рахунок Постачальника. Оплата товару, який постачається на умовах відстрочення оплати чи з використанням вексельного способу розрахунків, здійснюється Покупцем, з дотриманням умов пунктів 3.2. та 3.5.
Відповідно до п.3.5 договору, в тому разі коли на день проведення Покупцем оплати товару, отриманого на умовах відстрочення оплати або з використанням вексельного способу розрахунків (дата зарахування коштів або передачі векселя), курс іноземної валюти, зазначений з дотриманням умов п. 3.2. договору є вищим за відповідний курс іноземної валюти, що використаний на дату оформлення видаткової накладної, сторони для визначення вартості товару застосовують відповідну формулу.
Товар, що був отриманий Покупцем в межах Договору тільки за видатковими накладними (без підписання Додатку та без здійснення попередньої оплати), підлягає повній оплаті з дотриманням умов пунктів 3.2., 3.3. Договору, не пізніше 10 банківських днів з моменту його отримання.
Договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2021, а в частині проведення розрахунків за поставлений товар до моменту проведення остаточних розрахунків. Закінчення дії цього Договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору. Якщо жодна із сторін не заявить про розірвання договору за місяць до його закінчення, договір вважається пролонгованим на наступний рік на тих самих умовах (п. 9.2. договору).
Між сторонами 09.12.2020 підписано Додаток №1-ЗЗР до договору поставки №09/12/2020-1_ЗЗР, яким контрагенти узгодили товар, що підлягає поставці, у зазначеному асортименті, кількості, за ціною та вартістю на загальну суму 95 697,60 грн з ПДВ. Відповідно до п. 3.2. договору сторонами погоджено "Джерело курсу іноземних валют": "курс Міжбанку". "Курс Міжбанку" на день підписання Додатку складає: 1 дол. США 28,16 грн.
Відповідно до п.п. 3, 4, 5 Додатку №1-ЗЗР оплата повної вартості товару, який постачається на умовах Додатку, здійснюється Покупцем з дотриманням умов пунктів 3.2-3.3 договору поставки у наступному порядку: 100% від загальної вартості товару покупець сплачує на умовах відстрочення оплати в строк до 11.01.2021. У разі несвоєчасної оплати, термін дії попередньої оплати може бути продовжено та діє протягом 2 банківських днів протягом виставлення нового рахунку (або перерахунку). У разі порушення Покупцем зобов'язань щодо оплати отриманого товару на строк понад 15 календарних днів, Покупець відповідно до вимог ст. 536 та ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України, зобов'язаний сплатити на користь Постачальника плату за користування товарним кредитом (користування чужими грошовими коштами) у розмірі 36% річних, нарахованих на вартість отриманого, але неоплаченого покупцем товару. Нарахування відсотків за користування товарним кредитом здійснюється від дня, коли товар підлягав оплаті за умовами додатку та закінчується днем повної оплати вартості отриманого товару.
Також між сторонами 13.01.2021 підписано Додаток №2-ЗЗР до договору поставки №09/12/2020-1_ЗЗР, яким контрагенти погодили товар, який підлягає поставці, у зазначеному асортименті, кількості, за ціною та вартістю на загальну суму 258 180 грн з ПДВ. Відповідно до п. 3.2. договору сторонами погоджено "Джерело курсу іноземних валют": "курс Міжбанку". "Курс Міжбанку" на день підписання Додатку складає: 1 дол. США 28,05 грн.
Відповідно до п.п. 3, 4, 5 Додатку №1-ЗЗР оплата повної вартості товару, який постачається на умовах Додатку, здійснюється Покупцем з дотриманням умов пунктів 3.2.-3.3. договору поставки у наступному порядку: 100% від загальної вартості товару покупець сплачує на умовах відстрочення оплати в строк до 12.02.2021. У разі несвоєчасної оплати, термін дії попередньої оплати може бути продовжено та діє протягом 2 банківських днів протягом виставлення нового рахунку (або перерахунку). У разі порушення Покупцем зобов'язань щодо оплати отриманого товару на строк понад 15 календарних днів, Покупець відповідно до вимог ст. 536 та ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України, зобов'язаний сплатити на користь Постачальника плату за користування товарним кредитом (користування чужими грошовими коштами) у розмірі 36% річних, нарахованих на вартість отриманого, але неоплаченого покупцем товару. Нарахування відсотків за користування товарним кредитом здійснюється від дня, коли товар підлягав оплаті за умовами додатку та закінчується днем повної оплати вартості отриманого товару.
На виконання умов договору поставки та додатку № 1-ЗЗР позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 95 697,60 грн, що підтверджується видатковими накладними:
- №3486 від 09.12.2020 на суму 28 113,60 грн;
- №3487 від 09.12.2020 на суму 40 550,40 грн;
- №3488 від 09.12.2020 на суму 27 033,60 грн.
Також на виконання умов договору та додатку №2-ЗЗР Постачальником поставлено , а Покупцем прийнято товар на загальну суму 289 483,80 грн, що підтверджується наступними документами:
- зміна вартості товару №63 від 01.06.2021 на суму 31 303,80 грн;
- видаткова накладна №4 від 13.01.2021 на суму 258 180 грн.
Судом встановлено, що зазначені вище первинні документи підписані представниками обох сторін без будь-яких зауважень, заперечень чи застережень.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання досягнутих домовленостей Покупцем частково здійснено оплату поставленого товару на загальну суму 133 697,60, що підтверджується наступними платіжними інструкціями:
- №2 від 12.01.2021 на суму 95 697,60 грн;
- №52 від 20.1.02021 на суму 10 000 грн;
- №@2PL973602 від 09.04.2021 на суму 5 000 грн;
- №@2PL878153 від 12.04.2021 на суму 5 000 грн;
- №@2PL152845 від 13.04.2021 на суму 5 000 грн;
- №@2PL186488 від 15.04.2021 на суму 8 000 грн;
- №@2PL346529 від 20.04.2021 на суму 5 000 грн.
Отже, за доводами Постачальника, після отримання товару, порушуючи досягнуті домовленості, Покупець не здійснив повністю його оплату. Наведена обставина слугувала підставою для звернення ТОВ "Плантагро" до суду з відповідним позовом.
Дослідивши подані докази та наведені обґрунтування суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Статтею 11 ЦК України закріплено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст. 626 Цивільного кодексу України).
За своєю правовою природою правовідносини між контрагентами в межах даного спору врегульовано положеннями глави 54 Цивільного кодексу України.
Згідно із ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Так, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (статті 655 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві ціну проданого товару.
Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В розумінні ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Стаття 612 ЦК України визначає одним із основних видів порушення зобов'язання прострочення боржника. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання чи не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо оплати отриманого товару, а тому несвоєчасне виконання/невиконання в повному обсязі зобов'язання є його порушенням.
Відповідач не спростував факту поставки та отримання ним товару в асортименті, кількості та цінами за Договором поставки та додатками до нього за вищезазначеними видатковими накладними, що враховується судом під час встановлення обставин справи.
З урахуванням умов п. 3.1. Договору поставки та п. 3 Додатків №1-ЗЗР від 09.12.2020, №2-ЗЗР від 13.01.2021 строк оплати товару на суму 95 697,60 грн (поставка відповідно до додатку №1-ЗЗР) до 11.01.2021; на суму 258 180 грн (поставка відповідно до додатку №3-ЗЗР) до 12.02.2021.
Як вже зазначалось вище, відповідачем отриманий товар частково сплачено платіжною на загальну суму 133 697,60 грн.
Заборгованість відповідача перед позивачем за договором поставки станом на дату звернення до суду з даним позовом становила 251 483,80 грн.
У постанові від 21.06.2017 Верховним Судом України у справі №910/2031/16 зроблено висновок, що якщо у договорі визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті та передбачено, що сума, яка підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, проте фактично такий платіж ще не здійснено, оскільки боржник не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором, стягненню підлягає сума у гривнях, яка визначається еквівалентно за офіційним курсом відповідної валюти на день подання позову (заяви про збільшення позовних вимог).
У пунктах 1, 3 Додатку №1-ЗЗР до договору сторони погодили, що відповідно до п. 3.2. Договору поставки сторонами погоджено Джерело курсу іноземних валют: курс Міжбанку. Курс Міжбанку на день підписання Додатку складає: 1 дол. США 28,16 грн. Оплата повної вартості товару, який постачається на умовах Додатку, здійснюється покупцем з дотриманням умов пунктів 3.2.-3.3. Договору поставки (з дотриманням умов п. 3.2., 3.5. Договору).
У пунктах 1, 3 Додатку №2-ЗЗР до договору зазначено, що відповідно до п. 3.2. Договору поставки сторонами погоджено Джерело курсу іноземних валют: курс Міжбанку. Курс Міжбанку на день підписання Додатку складає: 1 дол. США 28,05 грн. Оплата повної вартості товару, який постачається на умовах Додатку, здійснюється покупцем з дотриманням умов пунктів 3.2.-3.3. Договору поставки (з дотриманням умов п. 3.2., 3.5. Договору).
Позивачем у доданому до матеріалів справи розрахунку, зазначено, що станом на 01.12.2025 згідно з інформацією, розміщеною на офіційному сайті Мінфіну курс продажу долару до гривні 1 дол. США 42,266 грн.
Отже, з врахуванням п.3.5. договору, заборгованість відповідача станом на 01.12.2025 складає 378 938,12 грн.
Відповідачем не подано заперечень та контррозрахунку щодо суми боргу за видатковими накладними.
Відтак, враховуючи наявні в матеріалах справи видаткові накладні, суд дійшов висновку, що заборгованість по спірній поставці станом на час звернення із позовною заявою до суду складає 378 938,12 грн, з огляду на що позов у цій частині заявлених вимог підлягає задоволенню повністю
Щодо вимог по стягненню інфляційних та 10% річних.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За умовами п. 6.8. Договору поставки у разі невиконання покупцем зобов'язань щодо оплати товару чи невиконання зобов'язань, передбачених пунктами 3.2., 3.3. Договору, покупець відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, сплачує на користь постачальника 10% річних. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати. Сторони погодили, що сплата коштів, передбачених цим пунктом, є особливим видом відповідальності, передбаченим ст. 625 Цивільного кодексу України, та не відноситься до неустойки (штрафу чи пені).
Відповідно до поданого розрахунку, позивачем пред'явлено до стягнення 183 626,65 грн 10% річних за період з 13.02.2021 по 01.12.2025 та 263 662,94 грн інфляційних нарахувань за період з 13.02.2021 по 30.11.2025.
У постанові №373/2054/16-ц від 16.01.2019 Велика Плата Верховного Суду вказала, що у частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення. Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.
Отже, здійснивши перерахунок 10% річних, з врахуванням правової позиції Верховного Суду, розміру заборгованості станом на день прострочення, дати виникнення боргу, дати часткової оплати, період існування заборгованості, суд вважає, що стягненню підлягають 10% річних в розмірі 121 854,14 грн. В решті позову слід відмовити за безпідставністю.
У постанові №296/10217/15 від 07.07.2020 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, то зазначена норма ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов'язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти, тому індексація у цьому випадку застосуванню не підлягає.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти.
Таких висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд України у постанові від 01 березня 2017 року у справі № 6-284цс17. Наведений висновок не був змінений, і Верховний Суд від нього не відступав. Крім того цей висновок Верховного Суду України був неодноразово застосований Верховним Судом, зокрема: у постановах Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2019 року у справі № 130/1058/16; від 23 жовтня 2019 року у справі № 369/661/15-ц; від 23 вересня 2019 року у справі № 638/4106/16-ц; від 20 лютого 2019 року у справі № 638/10417/15-ц та у постанові Касаційного господарського суду від 11 жовтня 2018 року у справі № 905/192/18.
Оскільки позивачем застосовано грошовий еквівалент іноземної валюти, про що подано заяву про збільшення позовних вимог, враховуючи вище наведену правову позицію, вимоги в частині стягнення інфляційних втрат задоволенню не підлягають.
Щодо вимог по стягненню 36% річних за користування чужими коштами.
Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором, розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Відповідно до ч. 5 ст. 694 ЦК України якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.
Відповідно до умов п. 4 Додатків №1_ЗЗР, №2_ЗЗР до договору у разі порушення Покупцем зобов'язань щодо оплати отриманого Товару на строк понад 15 календарних днів, Покупець, відповідно до вимог ст. 536 та ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України, зобов'язаний сплатити на користь Постачальника плату за користування товарним кредитом у розмірі 36%, нараховану на вартість отриманого, але неоплаченого Покупцем Товару.
Згідно з поданим розрахунком позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення, за період з 13.02.2021 по 01.12.2025, 661 055,89 грн 36% річних за користування чужими коштами.
Враховуючи вище наведену правову позицію, суд звертає увагу на те, що при обрахунку 36% річних за користування чужими коштами за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.
Отже, здійснивши перерахунок 36% річних за користування чужими коштами, з врахуванням правової позиції Верховного Суду, розміру заборгованості станом на день прострочення, дати виникнення боргу, дати часткової оплати, період існування заборгованості, суд вважає, що стягненню підлягають 36% річних в розмірі 438 674,91 грн. В решті позову слід відмовити за безпідставністю.
Щодо заявленої до стягнення пені суд вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.
Відповідно до п. 6.2. договору Покупець за несвоєчасну оплату товару сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення.
Пунктами 6.5., 6.9. укладеного правочину сторони погодили, що у разі порушення Покупцем графіку оплат за отриманий товар, згідно п. 3 додатків до договору, протермінованою буде вважатися вся сума заборгованості. Всі штрафні санкції (пені, штрафи, проценти) нараховуються на всю суму, яка підлягає оплаті до повного виконання зобов'язань за договором.
Сторони домовились про те, що стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за цим договором відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України не обмежуються строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов'язання, а строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій у відповідності до ст. 259 Цивільного кодексу України продовжується до 3 років.
Позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення пеню в розмірі 574 526,45 грн за період з 13.02.2021 по 01.12.2025 на суму заборгованості в розмірі 378 938,12, тобто на суму, яка визначена еквівалентно за офіційним курсом відповідної валюти на день подання позову.
Судом враховано позицію Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладену у постанові від 13.07.2018 у справі №916/2393/17, у якій вказано, що визначення ж суми простроченого платежу (ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань"), на яку нараховується пеня, має здійснюватися у гривні за курсом НБУ на день прострочення, а не на час пред'явлення позову.
Таким чином, проаналізувавши наданий ТОВ "Плантагро" розрахунок позовних вимог в частині стягнення пені, враховуючи розмір заборгованості станом на день прострочення, дату виникнення боргу, дату часткової оплати, період існування заборгованості, провівши відповідний перерахунок, суд вважає, що стягненню підлягає пеня в розмірі 381 271,88 грн. В решті позову слід відмовити за безпідставністю.
Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають значення.
При застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України приймається до уваги, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними та конкретизуються судом у кожному конкретному випадку, а вказані норми направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником, оскільки за своєю правовою природою штрафні санкції, виконують стимулюючу функцію.
У той же час зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 року в справі № 904/4685/18, від 21.11.2019 року в справі № 916/553/19.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків. При цьому слід враховувати, що правила частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.
Отже, наявність обставин, які мають істотне значення при вирішенні питання про зменшення розміру санкцій, вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації.
Суд зазначає, що неустойка має подвійну правову природу. Вона є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником. Завданням неустойки, як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності, є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання. Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами.
Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з'ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об'єктивну істину.
Отже законодавець надав суду можливість зменшувати штрафні санкції, який, у свою чергу, має керуватися при вирішенні такого питання не лише принципом свободи договору, який полягає у можливості узгодити сторонами правочину різноманітні штрафні санкції, але і принципом справедливості, добросовісності та розумності.
При цьому законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, і дане питання вирішується судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Усе зазначене судом вище кореспондує усталеній та послідовній позиції Верховного Суду, відступів від якої станом на момент виникнення спору та розгляду цієї справи Верховним Судом не зроблено.
Зі встановлених у цій справі обставин слідує:
- пеня є лише санкцією за невиконання зобов'язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні розміру неустойки позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі з урахуванням задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу, процентів річних та інфляційних нарахувань;
- часткове задоволення вимог позивача по стягненню відсотків річних виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредитором;
- відсутні підстави вважати, що порушення зобов'язання відповідачем потягло за собою значні збитки для позивача; обставин понесення будь-яких збитків, майнових та/або фінансових втрат позивача судом не встановлено;
- наявність очевидної неспівмірності у сукупності заявленої до стягнення суми пені, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання (заявлена до стягнення сума пені складає більше 100% від заявленої суми основного боргу);
- застосування до відповідача неустойки у розмірі, заявленому позивачем до стягнення, не може відповідати критеріям розумності та справедливості, позаяк цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права.
Отже, враховуючи викладене, а також те, що позивачем, крім штрафних санкцій у вигляді пені, заявлені і інші нарахування (відсотки річних, відсотки за користування чужими грошовими коштами, інфляційні нарахування), які у повій мірі компенсують негативні наслідки від несвоєчасного виконання відповідачем своїх зобов'язань по договору, внаслідок чого відповідне зменшення пені є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов'язання в цій справі, суд дійшов висновку про зменшення розміру пені на 30%, у зв'язку з чим стягненню підлягає пеня в сумі 266 890,32 грн.
Таке зменшення суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі, що запобігатиме настанню негативних наслідків для обох сторін, які знаходяться в рівних несприятливих економічних умовах.
У прохальній частині позову позивач просить суд зазначити в рішенні суду про нарахування 3% річних на суму основного богу в розмірі 378 938,12 грн, починаючи з 01.12.2025 до виконання рішення суду. Роз'яснити органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, що у випадку часткової оплати Приватним агропромисловим підприємством "Збаразьке" суми основного боргу, нарахування 3% річних повинно здійснюватися на залишок заборгованості.
Відповідно до ч.10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.
Остаточна сума відсотків у такому випадку розраховується за правилами, визначеними в рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними постанові від 16.10.2024 у справі №911/952/22, положення частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України закріплює механізм, який позбавляє кредитора необхідності звернення до суду з позовом щодо нарахування та стягнення, зокрема, відсотків за наступні періоди невиконання зобов'язання після того, як був розглянутий по суті і задоволений його позов про стягнення боргу, відсотків за невиконання того самого зобов'язання між тими ж сторонами.
Застосування частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України полягає у продовженні нарахування відсотків поза часовими межами, в яких суд розглянув і вирішив спір по суті позовних вимог.
Отже, положення вказаної норми урегульовують можливість нарахування відсотків до моменту виконання рішення суду і при прийнятті рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки, суд вправі відповідно до частини десятої статті 238 Господарського процесуального кодексу України зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків до моменту виконання рішення суду.
Частині десятій статті 238 Господарського процесуального кодексу України кореспондують норми частин 11, 12 статті 26 Закону "Про виконавче провадження", якими конкретизується порядок виконавчих дій виконавця щодо нарахування пені, відсотків до моменту виконання рішення суду за механізмом (формулою) визначеним у цьому рішенні суду. Зокрема, визначено: якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі; до закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.
Таким чином, зазначаючи в тексті судового рішення про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення, суд лише реалізує своє право на вчинення дій, встановлене ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України.
Остаточна сума відсотків у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду, і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.
Водночас вимога про зазначення в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення не є самостійною позовною вимогою немайнового характеру, яка повинна оплачуватись судовим збором в розумінні норм Господарського процесуального кодексу України, оскільки вказана вимога заявляється безпосередньо не до відповідача у справі, а є за своєю правовою природою клопотанням позивача, заявленим до суду, про використання останнім передбаченого ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України відповідного права.
Суд також зауважує, що застосування ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України сприятиме швидшому виконанню відповідачем судового рішення в частині сплати основного боргу, а позивач позбавиться необхідності ще раз звертатися до суду з позовом про стягнення з відповідача додатково нарахованих процентів за допущене ним прострочення після ухвалення судом рішення.
При цьому суд враховує, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18).
Таким чином, з метою позбавлення позивача необхідності звернення до суду з позовом про стягнення 3% річних, суд доходить висновку про те, що правомірним є нарахування 3% річних з наступного дня після закінчення визначеного позивачем періоду нарахування 3% річних, тобто з 02.12.2025 (наступний день після закінчення визначеного позивачем періоду нарахуванням 3% річних), а не з 01.12.2025 як вказує позивач.
При цьому, з врахуванням вище наведеного, при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України, тобто заборгованість у розмірі 251 483,80 грн.
Нарахування на суму боргу 3 % річних (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) відбувається незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
При цьому суд зауважує, що умовами договору поставки встановлений розмір річних на рівні 10%, але з огляду на те, що позивач у прохальній частині позовної заяви визначив розмір відсотків річних на рівні 3%, з урахуванням закріпленого статтею 2 Господарського процесуального кодексу України такого принципу господарського судочинства, як диспозитивність та відсутності будь-яких заяв позивача щодо коригування розміру відсотків річних, суд враховує позицію останнього щодо заявленого розміру відсотків річних.
За таких обставин на підставі ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України суд вважає за необхідне зазначити в рішенні суду про нарахування трьох процентів річних з 02.12.2025 на заборгованість у розмірі 251 483,80 грн до моменту фактичного виконання судового рішення з урахуванням вимог законодавства України, що регулюють таке нарахування (ст. 625 Цивільного кодексу України).
При цьому належить роз'яснити органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, що в разі часткової сплати відповідачем боргу, 3% річних нараховуються на залишок заборгованості, що залишився.
Враховуючи вищевикладене в сукупності, суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити частково.
Інші, долучені до матеріалів справи докази, доводи та пояснення були ретельно досліджені судом, однак наведених вище висновків вони не спростовують. В свою чергу, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України". Європейський суд з прав людини, зокрема, зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
З урахуванням висновків, до яких дійшов суд при вирішенні даного спору, суду не вбачається за необхідне надавати правову оцінку кожному із доводів, наведених учасниками судового процесу в обґрунтування власних правових позицій, оскільки решту аргументів, суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують висновків суду.
Відповідно до п. 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статями 20, 42, 46, 73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного агропромислового підприємства "Збаразьке" (вул. Данила Галицького, буд. 109, м. Збараж, Тернопільський район, Тернопільська область, 47302, код ЄДРПОУ 30556748) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Плантагро" (вул. Колгоспна, буд. 7, с. Помоклі, Переяслав - Хмельницький район, Київська область, 08442, код ЄДРПОУ 41157998) - 378 938 (триста сімдесят вісім тисяч дев'ятсот тридцять вісім) грн 12 коп. основний борг, 10% річних в сумі 121 854 (сто двадцять одну тисячу вісімсот п'ятдесят чотири) грн 14 коп., пеню в розмірі 266 890 (двісті шістдесят шість тисяч вісімсот дев'яносто) грн 32 коп., 36% річних за користування товарним кредитом в розмірі 438 674 (чотириста тридцять вісім тисяч шістсот сімдесят чотири) грн 91 коп. та 15 848 (п'ятнадцять тисяч вісімсот сорок вісім) грн 87 коп. в повернення сплаченого судового збору. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
3. В решті позову відмовити.
4. В порядку ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України нарахувати до стягнення з Приватного агропромислового підприємства "Збаразьке" (вул. Данила Галицького, буд. 109, м. Збараж, Тернопільський район, Тернопільська область, 47302, код ЄДРПОУ 30556748) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Плантагро" (вул. Колгоспна, буд. 7, с. Помоклі, Переяслав - Хмельницький район, Київська область, 08442, код ЄДРПОУ 41157998) 3% річних на суму основного боргу 251 483,80 грн починаючи з 02.12.2025 і до моменту виконання рішення суду за формулою: СОБ*3*КДП)/КДР/100 = сума процентів річних, де СОБ - сума основного боргу, 3 - 3 відсотків річних, КДП - кількість днів прострочення, КДР - кількість днів у році.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, в порядку та строки встановлені ст.ст. 256-257 ГПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст рішення складено 01.05.2026.
Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет за вебадресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.
Суддя О.В. Руденко