Справа №583/1744/26 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-сс/816/353/26 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія -
30 квітня 2026 року м. Суми
Сумський апеляційний суд колегією суддів судової палати з розгляду кримінальних справ у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 , суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
учасників кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_6 ,
представника власника майна ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 10 квітня 2026 року, про арешт майна, -
установив:
Ухвалою слідчого судді Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 10 квітня 2026 року задоволено клопотання слідчого СВ Сумського РУП ГУНП в Сумській області ОСОБА_8 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні, внесеному 27 грудня 2025 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025200480003253 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 191, ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 366-2 КК України.
Накладено арешт з метою забезпечення збереження речових доказів на тимчасово вилучене майно в ході проведення обшуку 3 квітня 2026 року за місцем мешкання ОСОБА_9 за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: мобільний телефон торгівельної марки IPHONE, модель 17 PRO МАХ, серійний номер imei 1: НОМЕР_1 , іmei 2: НОМЕР_2 , в якому перебуває сім-картка Vodafone з абонентським номером НОМЕР_3 .
Своє рішення слідчий суддя умотивував тим, що майно, вилучене в ході проведеного обшуку за місцем мешкання ОСОБА_9 , визнані речовими доказами по справі, а їх зникнення, втрата, пошкодження або настання інших наслідків може перешкодити кримінальному провадженню.
В поданій апеляційній скарзі представник власника майна ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу слідчого судді та відмовити слідчому у задоволенні клопотання про арешт майна. В обґрунтування скарги вказує на те, що вилучений під час обшуку мобільний телефон був придбаний після подій, які розслідуються в даному провадженні, а отже не містить інформації, яка має відношення до нього. Окрім цього, даний мобільний телефон використовується ОСОБА_9 в особистих та службових цілях, доступ до нього та копіювання даних, в тому числі і перенесених зі старого мобільного телефону, під час проведення слідчої дії не обмежувався власником. Не погоджується і з висновками слідчого судді щодо необхідності перевірки перенесення знищеної інформації зі старого телефону на новий, яка можлива лише із залученням експерта, оскільки за даними офіційного сайту Apple таке перенесення фактично не є можливим. Також зазначає, що матеріали клопотання не містять жодних доказів, які б свідчили про незаконні дії ОСОБА_9 , її причетність до злочинів, що розслідуються в даному кримінальному провадженні. Наведені обставини, на думку адвоката ОСОБА_7 , свідчать про відсутність підстав для арешту зазначеного мобільного телефону та суто формальний характер поданого слідчим клопотання.
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши наведені в скарзі доводи, апеляційний суд дійшов наступних висновків.
У відповідності із ч. 1 ст. 173 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.
Згідно абз. 2 ч. 1 ст. 170 КПК України, завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України арешт майна є заходом забезпечення кримінального провадження.
Згідно з ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, що: існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора; може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням.
Наведені умови є взаємопов'язаними та підлягають обов'язковому доведенню у їх сукупності, а недоведеність хоча б однієї з них виключає можливість застосування арешту майна як заходу забезпечення кримінального провадження.
Під обґрунтованою підозрою у розумінні ч. 3 ст. 132 КПК України слід розуміти наявність фактичних даних, які об'єктивно підтверджують існування події кримінального правопорушення та дозволяють дійти висновку про його реальність, а не гіпотетичність.
Як убачається з матеріалів клопотання, наданих слідчому судді, вони обмежуються самим клопотанням слідчого, витягом з ЄРДР, ухвалою про надання дозволу на проведення обшуку, протоколом обшуку та постановою про визнання вилученого майна речовими доказами.
При цьому витяг з ЄРДР містить лише загальні формулювання про можливе вчинення кримінальних правопорушень, які зводяться до того, що невизначені службові особи можуть бути причетні до підроблення документів, заволодіння бюджетними коштами та внесення недостовірних відомостей до декларацій.
Разом з тим, у матеріалах клопотання відсутні будь-які фактичні дані, які б дозволяли зробити обґрунтований висновок про реальність таких подій та їх обставини.
Зокрема, у матеріалах клопотання відсутні будь-які конкретні відомості щодо способу вчинення кримінального правопорушення; часу, місця та інших істотних обставин події; конкретного комунального підприємства, про яке йдеться; кола службових осіб, які могли бути причетні до правопорушення; розміру можливих збитків або предмета кримінально протиправних дій; інших ознак, які б обґрунтовували саме кваліфікацію за ч. 4 ст. 191 КК України.
Аналогічно, відомості щодо кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 366 та ч. 1 ст. 366-2 КК України, не містять конкретизації об'єктивної сторони таких діянь, способу їх вчинення та інших фактичних даних, які б свідчили про їх реальне існування.
Фактично наведена у витягу з ЄРДР інформація зводиться до припущення про можливе вчинення невизначеними особами невизначених дій, що саме по собі не може вважатися достатньою підставою для висновку про існування обґрунтованої підозри щодо вчинення кримінального правопорушення у розумінні п. 1 ч. 3 ст. 132 КПК України.
Апеляційний суд наголошує, що сам по собі факт внесення відомостей до ЄРДР не є достатнім для висновку про існування обґрунтованої підозри, а лише засвідчує початок досудового розслідування.
За відсутності будь-яких додаткових матеріалів, які б підтверджували викладені у витягу з ЄРДР відомості, сторона обвинувачення не виконала обов'язку доказування, покладеного на неї п. 1 ч. 3 ст. 132 КПК України.
Допущення можливості застосування такого істотного втручання у право власності особи за відсутності належно обґрунтованої підозри фактично створює ситуацію, за якої сам по собі формальний запис у ЄРДР може слугувати підставою для обмеження конституційних прав особи.
Такий підхід суперечить вимогам кримінального процесуального закону, принципу верховенства права та призводить до непропорційного, необґрунтованого втручання у права особи.
Крім того, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 132 КПК України слідчий, прокурор зобов'язані довести, що потреби досудового розслідування виправдовують саме той ступінь втручання у права особи, який пропонується застосувати.
Ця вимога відображає принцип пропорційності, згідно з яким втручання у права особи допускається лише тоді, коли воно є необхідним і не може бути замінене менш обмежувальними заходами.
Однак клопотання слідчого та ухвала слідчого судді не містять належного обґрунтування чому саме арешт майна є необхідним заходом та чому досягнення мети розслідування неможливе без такого втручання.
Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 132 КПК України необхідною умовою застосування заходу забезпечення кримінального провадження є доведення можливості досягнення мети, для якої такий захід застосовується.
Це означає, що сторона обвинувачення повинна обґрунтувати не лише абстрактну доцільність заходу, а й реальний зв'язок між його застосуванням і досягненням конкретного результату.
Однак у матеріалах справи відсутні будь-які дані, які б свідчили про те, що вилучений у ОСОБА_9 мобільний телефон, має доказове значення або існують об'єктивні підстави вважати, що такі відомості можуть бути отримані з нього. Посилання на можливість виявлення видалених даних є припущенням і не підтверджене жодними фактичними обставинами.
Таким чином, твердження про можливість досягнення мети арешту майна є не доведеним, що свідчить про недотримання вимог п. 3 ч. 3 ст. 132 КПК України.
Разом з тим, навіть за умови формального існування кримінального провадження, клопотання слідчого не містить належного обґрунтування того, що вилучене під час обшуку майно відповідає критеріям речових доказів, визначених ст. 98 КПК України.
Слідчий суддя, погоджуючись із доводами слідчого, обмежився загальними твердженнями про те, що вилучений телефон може містити відомості, які мають значення для кримінального провадження, не навівши при цьому жодного конкретного обґрунтування.
Таким чином, висновок слідчого судді про відповідність вилученого майна критеріям ст. 98 КПК України є необґрунтованим.
Апеляційний суд наголошує, що втручання як у право власності, так і у право на повагу до приватного і сімейного життя повинно відповідати принципу пропорційності та бути належним чином обґрунтованим.
Натомість у даному випадку арешт майна фактично ґрунтується виключно на припущеннях та загальних формулюваннях, без належного фактичного підґрунтя.
Допущення можливості обмеження права власності особи і втручання у право до приватного життя за таких умов суперечить вимогам кримінального процесуального закону та принципу верховенства права.
У відповідності з п. 2 ч. 1 ст. 409 КПК України підставою для скасування судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 411 КПК України, судове рішення вважається таким, що не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, якщо висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду.
З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що слідчим та прокурором усупереч вимогам ст. 132, 173 КПК України не було доведено обґрунтованої підозри щодо вчинення кримінального правопорушення та необхідності арешту майна, а висновки слідчого судді про наявність підстав для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження не підтверджуються належними і допустимими доказами, дослідженими під час судового розгляду, та є передчасними і необґрунтованими.
За таких обставин ухвала слідчого судді не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та підлягає скасуванню, із постановленням нової ухвали, якою у задоволенні клопотання про накладення арешту на майно слід відмовити.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 418, 419 і 422 КПК України, апеляційний суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 задовольнити.
Ухвалу слідчого судді Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 10 квітня 2026 року, якою накладено арешт на майно вилучене 3 квітня 2026 року під час обшуку квартири АДРЕСА_2 - скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання слідчого про арешт майна - відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Час проголошення повного тексту ухвали о 8 год. 40 хв. 1 травня 2026 року.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4