Номер провадження: 11-сс/813/1053/26
Справа № 521/4917/26 1-кс/521/1626/26
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
про відмову у відкритті провадження
22.04.2026 року м. Одеса
Суддя-доповідач судової палати з розгляду кримінальних справ Одеського апеляційного суду ОСОБА_2 , перевіривши в порядку ст.396 КПК України апеляційну скаргу захисника ОСОБА_3 на ухвалу слідчого судді Пересипського районного суду м.Одеси від 13.04.2026 року,
встановив:
Оскарженою ухвалою слідчого судді відмовлено в задоволенні клопотання слідчого про застосування до ОСОБА_4 , яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.367 КК України, запобіжного заходу у виді застави та застосовано запобіжний захід у виді особистого зобов'язання, з покладанням обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України.
Не погодившись із ухвалою слідчого судді, захисник ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу та постановити нову, якою відмовити в задоволенні клопотання слідчого.
Перевіривши зміст апеляційної скарги та її доводи, суддя-доповідач дійшов висновку про таке.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст.24 КПК України (далі - КПК) встановлено, що кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому КПК України.
В ухвалі Європейського суду з прав людини від 08.01.2008 року щодо прийнятності заяви №32671/02 у справі «Скорик проти України» зазначено, що право на суд, одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак ці обмеження не повинні впливати на користування правом у такий спосіб і до такої міри, що саму його суть буде порушено. Вони повинні відповідати законній меті, і тут має бути розумний ступінь пропорційності між засобами, що застосовуються, та метою, яку намагаються досягнути.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду, такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (пункт 57 Рішення у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства» від 28 травня 1985 року, пункт 96 Рішення у справі «Кромбах проти Франції» від 13 лютого 2001 року).
Порядок звернення до суду за судовим захистом у кримінальному провадженні врегульований Кримінальним процесуальним кодексом України. Зокрема, подання апеляційної скарги на рішення слідчого судді, постановленого за наслідками розгляду скарги, заяви чи клопотання учасника кримінального провадження має відбуватись з дотриманням певних умов.
Відповідно до положень ч.1 ст.1 КПК порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством, аналіз якого свідчить, що унормування кримінальних процесуальних відносин відбувається шляхом чіткого та імперативного визначення процедур, регламентації прав їх учасників для попередження свавільного використання владними органами своїх повноважень і забезпечення умов справедливого судочинства.
Зазначеному імперативному принципу відповідає використана у КПК законодавча техніка, зокрема в ч.ч. 1, 2 ст. 309 КПК, що містить вичерпний перелік судових рішень слідчого судді, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування в апеляційному суді, та цей перелік розширеному тлумаченню не підлягає.
Такими рішеннями слідчого судді є ухвали про: відмову у наданні дозволу на затримання; застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або відмову в його застосуванні; продовження строку тримання під вартою або відмову в його продовженні; застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту або відмову в його застосуванні; продовження строку домашнього арешту або відмову в його продовженні; поміщення особи в приймальник-розподільник для дітей або відмову в такому поміщенні; продовження строку тримання особи в приймальнику-розподільнику для дітей або відмову в його продовженні; направлення особи до медичного закладу для проведення психіатричної експертизи або відмову у такому направленні; арешт майна або відмову у ньому; тимчасовий доступ до речей і документів, яким дозволено вилучення речей і документів, які посвідчують користування правом на здійснення підприємницької діяльності або інших, за відсутності яких фізична особа - підприємець чи юридична особа позбавляються можливості здійснювати свою діяльність; відсторонення від посади або відмову у ньому; продовження відсторонення від посади; відмову у здійсненні спеціального досудового розслідування; закриття кримінального провадження на підставі частини дев'ятої статті 284 цього Кодексу.
Під час досудового розслідування також можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження або на рішення слідчого, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження на підставі пункту 9-1 частини першої статті 284 цього Кодексу, про скасування повідомлення про підозру чи відмову у задоволенні скарги на повідомлення про підозру, повернення скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора або відмову у відкритті провадження по ній.
Таким чином слід констатувати, що до вказаного переліку, який є вичерпним, не входить ухвала слідчого судді про застосування до підозрюваного запобіжного заходу у виді особистого зобов'язання.
Аналогічний правовий висновок зробив Верховний Суд у постанові від 28.05.2019 року (справа №752/1604/17, провадження № 51-6863км18), в якій вказав, що ухвала слідчого судді про застосування запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання не підлягає апеляційному оскарженню.
Відповідно до ч.4 ст.399 КПК суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження лише, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.
Статтею 422 КПК передбачений порядок перевірки ухвал слідчого судді, однак в зазначеній нормі закону не передбачені дії апеляційного суду, щодо апеляційних скарг на ухвали слідчого судді, що не підлягають оскарженню.
При цьому, на думку судді-доповідача, в подібних випадках слід керуватися положеннями ч.6 ст.9 КПК, відповідно до яких у випадках, коли положення цього кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч.1 ст.7 цього кодексу.
Враховуючи те, що в апеляційній скарзі захисник ОСОБА_3 порушує питання про скасування ухвали слідчого судді, на яку згідно із кримінальним процесуальним законом, не може бути подана апеляційна скарга, суддя-доповідач вважає, що в даному випадку необхідно застосувати загальне правило, передбачене ч.4 ст.399 КПК, а саме відмовити у відкритті апеляційного провадження та повернути апеляційну скаргу особі, яка її подала разом із доданими матеріалами.
Керуючись ст.ст. 7, 9, 24, 309, 399, 422 КПК України, суддя-доповідач,
постановив:
Відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_3 на ухвалу слідчого судді Пересипського районного суду м.Одеси від 13.04.2026 року про застосування до підозрюваної ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді особистого зобов'язання.
Копію ухвали разом з апеляційною скаргою та всіма доданими до неї матеріалами невідкладно надіслати захиснику ОСОБА_3 .
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з моменту набрання нею законної сили.
Суддя
Одеського апеляційного суду ОСОБА_2