Номер провадження: 11-кп/813/758/26
Справа № 495/10306/17
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
29.04.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисників: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
обвинувачених: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
розглянувши у відкритому судовому в режимі відеоконференції між Одеським апеляційним судом та ДУ «Ізмаїльський слідчий ізолятор» за участю обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_10 апеляційну скаргу прокурора Білгород-Дністровської окружної прокуратури Одеської області ОСОБА_11 на вирок Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 19.02.2025 року в кримінальних провадженнях №12017160240003838 від 11.11.2017 року та №12017160240003705 від 02.11.2017 року щодо:
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в с. Коротнє Слободзейського району Республіки Молдова, громадянина Молдови, молдованина, з середньою освітою, неодруженого, офіційно не працюючого, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України,
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який народився в м. Дрезден Республіки Німеччина, громадянина України, українця, з середньою освітою, розлученого, який має двох неповнолітніх дітей, офіційно не працюючого, який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого:
-17.07.2023 року Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області за ч.1 ст.309 КК України до 3 (трьох) місяців арешту,
засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.115, ч.1 ст.125, ч.2 ст.194, ч.1 ст.299 КК України,
встановив:
Оскарженим вироком ОСОБА_10 визнаний винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.115, ч.1 ст.125, ч.2 ст.194, ч.1 ст.299 КК України, та йому призначене покарання:
- за ч.1 ст.115 КК України у виді 8 (восьми) років позбавлення волі;
- за ч.1 ст.125 КК України у виді штрафу на користь держави в розмірі 850 гривень;
- за ч.2 ст.194 КК України у виді 3 (трьох) років позбавлення волі;
- за ч.1 ст.299 КК України у виді 3 (трьох) років обмеження волі.
На підставі ч.1 ст.70 КК України, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_10 призначено остаточне покарання у виді 8 (восьми) років позбавлення волі.
На підставі ч.4 ст.70 КК України, шляхом поглинання менш суворого покарання, призначеного вироком Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 17.07.2023 року, більш суворим призначеним вироком Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 19.02.2025 року, ОСОБА_10 призначено остаточне покарання у виді 8 (восьми) років позбавлення волі.
Запобіжний захід у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_10 до набрання вироком законної сили залишено без змін.
Строк відбуття покарання обвинуваченому ОСОБА_10 рахується із моменту затримання, з 12.11.2017 року.
Вироком суду ОСОБА_9 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, та йому призначене покарання у виді 7 (семи) років 6 (шести) місяців позбавлення волі.
Запобіжний захід у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_9 до набрання вироком законної сили залишено без змін.
Строк відбуття покарання обвинуваченому ОСОБА_9 рахується із моменту затримання - з 13.11.2017 року.
Вироком суду вирішено долю речових доказів у кримінальному провадженні.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_12 про відшкодування майнової шкоди в розмірі 20000 грн та моральної шкоди в розмірі 50000 грн задоволено частково.
Стягнуто із обвинуваченого ОСОБА_10 на користь потерпілої ОСОБА_12 відшкодування моральної шкоди в розмірі 10000 грн.
Згідно вироку суду ОСОБА_10 та ОСОБА_9 визнані винуватими у скоєнні кримінальних правопорушень за наступних обставин.
11.11.2017 року, приблизно о 00:30 год., більш точний час в ході досудового розслідування встановити не надалось можливим, між обвинуваченим ОСОБА_9 , обвинуваченим ОСОБА_10 та потерпілою ОСОБА_13 , які перебували поблизу електроопори №71 залізничної платформи «ТІРА» по вулиці Сонячній в місті Білгород-Дністровський Одеської області у ході розмови виникла сварка, під час якої обвинувачені ОСОБА_9 та ОСОБА_10 на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків, реалізуючи свої злочинні дії з метою умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині нанесли тяжкі тілесні ушкодження руками та ногами в область голови, тулубу, кінцівок потерпілої ОСОБА_13 , а саме: поєднану травму голови, шиї та грудної клітки, яка включає до себе: закриту черепно-мозкову травму у вигляді наступних ушкоджень: множинних саден (8 штук) та синців (13 штук) на обличчі, які займають лобну, праву та ліві очні, праву та ліву виличні, праву та ліву щічні ділянки, ділянку носу, ділянку підборіддя та нижньощелепні ділянки забитої рани у тем'яно-потиличній ділянці декілька лівіше від серединної лінії, крововиливів у м'які тканини голови в усіх ділянках, крововиливу під тверду мозкову оболонку на основі черепа та частково опуклій поверхні, загальним об'ємом 130 мл вогнищевих крововиливів під м'якими мозковими оболонками місцями з вогнищами розміщення тканини головного мозку, закриту травму шиї у вигляді наступних ушкоджень: синців на передній та бокових поверхнях шиї (7 штук), крововилив у м'які тканини органокомплексу гортані зліва, повного перелому великого ріжка поблизу верхівки, закриту травму грудної клітки у вигляді садна і синців на передній поверхні грудної клітки у середній третині по серединній лінії, на правій та лівій молочних залозах (8 штук), перелому грудини між 2-м та 3-м ребрами з крововиливом у м'які тканини грудної клітки у проекції перелому, також виявлені синці на зовнішній поверхні правового плеча у нижній третині, на задній поверхні правого передпліччя у нижній третині, на задньозовнішній поверхні правого зап'ясткового суглоба, на задній поверхні лівого ліктьового суглоба, садно на передній поверхні лівого колінного суглоба.
Всі вказані ушкодження (садна, синці, рана, крововиливи, перелом грудини) отримані внаслідок багаторазової дії тупого травмуючого предмета з обмеженою поверхнею по ударному механізму, індивідуальні ознаки якої в ушкодженнях не відобразилися, якими не виключено могли бути стиснута у кулак кисть, ступня, а також інші предмети, за короткий проміжок часу, обчислюваний хвилинами та розташовуються у суміжних ділянках тіла, що не дає змогу встановити послідовність їх спричинення, перелом лівого великого ріжка під'язикової кістки, поблизу верхівки є непрямим по морфології та міг утворитися від згинання при прикладанні травмуючої сили вдалині від місця перелому, перелом грудини є прямим та утворився при прикладанні травмуючої сили у місці перелому. Всі вказані ушкодження спричинені прижиттєво. Сукупність ушкоджень, які складають комплекс закритої черпно-мозкової травми та закритої травми шиї були небезпечними для життя в момент їх спричинення і мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень, перелом грудини при звичайному перебігу у живих осіб, зазвичай, викликає тривалий розлад здоров'я строком більше ніж 21 день і мають ознаки тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, садна і синці на кінцівках мають незначні скороминущі наслідки тривалістю не більше 6 днів і мають ознаки легких тілесних ушкоджень, від сукупності яких потерпіла ОСОБА_13 померла. Смерть потерпілої ОСОБА_13 перебуває у прямому причинному зв'язку із отриманою закритою черепно-мозковою травмою та закритою травмою шиї у вигляді саден та синців, крововиливів під тверду та м'які мозкові оболонки з ділянками розм'якшення тканини мозку, перелому під'язикової кістки та настала від набряку головного мозку з 10.11.2017 року на 11.11.2017 року у проміжок часу від 21:00 до 01:00.
Крім того, 02.11.2017 року приблизно о 14:00 год (більш точний час в ході проведення досудового розслідування та судового розгляду встановити не надалось можливим) обвинувачений ОСОБА_10 прийшовши в кімнату будинку АДРЕСА_1 , у якій окремо проживає потерпіла ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , вчинив з потерпілою сварку на ґрунті особистих неприязних відносин, у ході якої у обвинуваченого ОСОБА_10 виник злочинний умисел спрямований на спричинення тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_12 , реалізуючи який обвинувачений ОСОБА_10 умисно наніс кулаками своїх рук множинні удари в голову, грудну клітку та спину потерпілої ОСОБА_12 , чим спричинив останній тілесні ушкодження, а саме: синці на правій і лівій тім'яних ділянках, у лівій скроневій ділянці, у правій піднижньощелепній ділянці, на передній поверхні правого плеча у верхній третині, на лівій молочній залозі, у лівій лопатковій ділянці. Синці утворилися безпосередньо в місці прикладання травмуючої сили від багаторазових дій тупих предметів з обмеженою контактуючою поверхнею по ударному механізму мають незначні скороминущі наслідки тривалістю не більше 6 днів і відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень. Після чого з місця вчинення злочину зник.
Крім того, 02.11.2017 року, приблизно о 14:00 год (більш точний час в ході проведення досудового розслідування та судового розгляду встановити не надалось можливим), обвинувачений ОСОБА_10 шляхом вільного доступу зайшов на територію домоволодіння АДРЕСА_1 , на ґрунті особистих неприязних відносин у ОСОБА_10 виник злочинний умисел, спрямований на умисне пошкодження чужого майна шляхом підпалу, у ході якого останній за допомогою заздалегідь підготовленої рідини бензину А-95, які він приніс із собою у пластиковій пляшці, облив металопластикове вікно білого кольору, яке вбудоване у вищевказаний будинок, після чого за допомогою заздалегідь приготовлених сірників підпалив його. У результаті злочинних дій ОСОБА_10 було пошкоджене, шляхом підпалу, металопластикове вікно, яке належить потерпілій ОСОБА_12 після чого з місця вчинення кримінального правопорушення зник.
Крім того, 02.11.2017 року, приблизно о 01:00 год. (більш точний час в ході проведення досудового розслідування та судового розгляду встановити не надалось можливим) ОСОБА_10 прийшовши в жилу кімнату будинку АДРЕСА_1 , у якій окремо проживає потерпіла ОСОБА_12 вчинив з останньою сварку на ґрунті особистих неприязних відносин, в ході якої обвинувачений побачив ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка має окрас рижий з маскою по кличці ОСОБА_15 , після чого у останнього виник злочинний намір на вбивство останньої. Далі, продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_10 своїми обома руками жорстко схопивши Бельгійську вівчарку- ОСОБА_16 по кличці ОСОБА_15 , за задні лапи виніс останню на подвір'я будинку АДРЕСА_1 , де почав жорстко з особливою зухвалістю, за допомогою своєї фізичної сили, підносячи голову і тіло вівчарки до асфальтного покриття подвір'я, тим самим наніс множинні удари, заподіяв множинні тілесні ушкодження в області голови, у результаті дії яких настала смерть тварини. Далі, після скоєного, обвинувачений ОСОБА_10 , взявши труп тварини, виніс його на територію городу, який розташований на території домоволодіння, де в купі сухостою сховав труп Бельгійської вівчарки- ОСОБА_16 по кличці Аріна, а сам з місця скоєння злочину зник.
Не погоджуючись з вироком суду, прокурор Білгород-Дністровської окружної прокуратури Одеської області ОСОБА_11 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вирок в частині засудження ОСОБА_9 та ОСОБА_10 за ч.1 ст.115 КК України та в частині призначення покарання з підстав невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність в частині засудження дій обвинувачених за ч.1 ст.115 КК України, невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень та особі обвинувачених внаслідок м'якості, а також істотного порушення вимог кримінального процесуального закону.
Прокурор просить ухвалити новий вирок, яким визнати винуватим ОСОБА_9 за п.12 ч.2 ст.115 КК України та призначити йому покарання у виді 15 (п'ятнадцяти) років позбавлення волі.
ОСОБА_10 прокурор просить визнати винуватим за п.12 ч.2 ст.115 КК України та призначити йому покарання у виді 15 (п'ятнадцяти) років позбавлення волі.
Одночасно прокурор просить вважати ОСОБА_10 засудженим за ч.1 ст.299 КК України до 3 (трьох) років позбавлення волі, за ч.1 ст.125 КК України до штрафу у розмірі 50 (п'ятдесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 850 (вісімсот п'ятдесят) грн. На підставі ст.ст.49, 74 КК України прокурор просить звільнити ОСОБА_10 від призначеного покарання за ч.1 ст.299, ч.1 ст.125 КК України.
Також прокурор просить вважати ОСОБА_10 засудженим за ч.2 ст.194 КК України до 3 (трьох) років позбавлення волі.
На підставі ч.1 ст.70 КК України, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим покаранням, остаточно призначити ОСОБА_10 покарання у виді 15 (п'ятнадцяти) років позбавлення волі.
В іншій частині вирок місцевого суду прокурор просить залишити без змін.
Мотивуючи вимоги апеляційної скарги, прокурор посилається на те, що місцевим судом необґрунтовано перекваліфіковано дії обвинувачених ОСОБА_10 та ОСОБА_9 із п.12 ч.2 ст.115 КК України на ч.1 ст.115 КК України та призначено занадто м'яке покарання.
Окрім цього, в апеляційній скарзі прокурор просив під час апеляційного розгляду в порядку ч.3 ст.404 КПК України повторно дослідити докази у кримінальному провадженні, а саме: висновок судово-медичної експертизи №314 від 11.11.2017 року, допитати свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_17 , обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , протоколи слідчих експериментів за участю обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , відеозаписи до них, а також дані які характеризують особи обвинувачених.
До початку апеляційного розгляду обвинувачений ОСОБА_9 та його захисник ОСОБА_7 , а також захисник ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10 , подали заперечення на апеляційну скаргу прокурора, просили вирок залишити без змін.
Апеляційний розгляд, відповідно до положень ч.4 ст.405 КПК України, проведено без участі потерпілої ОСОБА_12 , яка будучи повідомленою про дату, час та місце розгляду у судові засідання не з'явилася, клопотань про відкладення розгляду справи не подавала.
Потерпіла ОСОБА_12 надіслала до суду пояснення, в яких повідомила про неможливість її прибуття в судове засідання за станом здоров'я.
Згідно оскарженого вироку потерпіла ОСОБА_18 померла.
Колегія суддів вважає, що на стадії апеляційного перегляду оскарженого рішення, судом були створені всі умови для реалізації права учасників процесу на доступ до правосуддя.
Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції.
У своїх рішеннях Європейський Суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
У судовому засіданні апеляційного суду 29.04.2026 року, обвинувачений ОСОБА_10 заявив клопотання про звільнення його від кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.125, та ч.1 ст.299 КК України, у зв'язку з закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності на підставі ст.49 КК України.
Захисник ОСОБА_8 підтримав клопотання обвинуваченого ОСОБА_10 , просив його задовольнити.
Прокурор не заперечував проти задоволення клопотання обвинуваченого ОСОБА_10 та його захисника.
Захисник ОСОБА_7 та обвинувачений ОСОБА_9 віднесли розгляд заявленого клопотання на розсуд суду.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 29.04.2026 року клопотання обвинуваченого ОСОБА_10 та його захисника ОСОБА_8 задоволено, вирок суду в частині засудження обвинуваченого ОСОБА_10 за ч.1 ст.125, та ч.1 ст.299 КК України скасований, обвинувачений звільнений від кримінальної відповідальності та провадження в цій частині закрито, у зв'язку з закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності на підставі ст.49 КК України.
Заслухавши суддю-доповідача; прокурора ОСОБА_6 , який частково підтримав апеляційну скаргу прокурора місцевої прокуратури, просив скасувати вирок в частині призначеного покарання та ухвалити в цій частині новий вирок, який призначити ОСОБА_10 покарання за ч.1 ст.115 та ч.2 ст.194 КК України, із застосуванням положень ч.1 ст.70 КК України у виді 10 (десяти) років позбавлення волі, а обвинуваченому ОСОБА_9 за ч.1 ст.115 КК України у виді 10 (десяти) років позбавлення волі, а в частині вимог щодо перекваліфікації дій обвинувачених із ч.1 ст.115 на п.12 ч.2 ст.115 КК України, скаргу не підтримав;обвинувачених ОСОБА_10 , ОСОБА_9 та їх захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора; дослідивши матеріали кримінального провадження; провівши судові дебати та надавши останнє слово обвинуваченим; колегія суддів дійшла висновку про таке.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України (далі - КПК), вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_10 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.194 КК України, за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються наявними в ній доказами, та ці обставини ніким не оспорюються.
Порушень при вирішенні судом першої інстанції питання щодо дослідження доказів відносно тих обставин, які ніким не оспорюються, апеляційним судом не встановлено, тому ці обставини, як і юридична кваліфікація скоєного ОСОБА_10 кримінального правопорушення за ч.2 ст.194 КК України, не є предметом апеляційного розгляду, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції, відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України, переглядає вирок суду лише в межах апеляційної скарги прокурора в частині правильності кваліфікації дій обвинувачених за ч.1 ст.115 КК України та призначеного покарання.
В апеляційній скарзі прокурор місцевої прокуратури стверджує про необґрунтованість перекваліфікації місцевим судом дій обвинувачених ОСОБА_10 та ОСОБА_9 із п.12 ч.2 ст.115 КК України на ч.1 ст.115 КК України, а також про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень та особам обвинувачених внаслідок його м'якості, тому апеляційний розгляд проводиться в межах апеляційних вимог прокурора.
Згідно вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно з положеннями ст. 2 КПК завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно статей 7, 9 КПК зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження. Під час кримінального провадження суд зобов'язаний неухильно додержуватися вимог Конституції України, КПК України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства, практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до ч. 2 ст. 24 КПК кожному гарантується право на перегляд вироку, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Окрім того, ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов?язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно ст. 84 КПК, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Відповідно до ст. 94 КПК слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
При цьому, згідно ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Прокурор в апеляційній скарзі не погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно кваліфікації дій ОСОБА_10 та ОСОБА_9 за ч.1 ст.115 КК України та вважає, ці висновки такими, що не відповідають обставинам кримінального провадження та дослідженим доказам, оскільки на його переконання в діях обвинувачених наявний склад злочину, передбаченого п.12 ч.2 ст.115 КК України.
Окрім цього, в апеляційній скарзі прокурор місцевої прокуратури заявляв клопотання про повторний допит: обвинувачених ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , потерпілої ОСОБА_12 та свідка ОСОБА_17 , а також дослідження письмових доказів по справі.
Однак, в судовому засіданні апеляційного суду стороною обвинувачення не доведено існування підстав для задоволення клопотання, з урахуванням приписів ч.3 ст.404 КПК.
Прокурор відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_6 , у судовому засіданні апеляційного суду, клопотання прокурора ОСОБА_11 про повторне дослідження доказів не підтримав, посилаючись на відсутність підстав для задоволення клопотання та доцільності повторного дослідження доказів, які наведені в апеляційній скарзі.
Прокурор ОСОБА_11 у судове засідання апеляційного суду не з'явився, додаткових пояснень щодо заявленого клопотання про повторне дослідження доказів не надав.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 30.03.2026 року відмовлено в задоволенні клопотання прокурора ОСОБА_11 про повторне дослідження доказів.
За результатами апеляційного перегляду колегією суддів встановлено, що суд першої інстанції, за результатами розгляду кримінального провадження, дійшов висновку про відсутність в діях ОСОБА_10 та ОСОБА_9 складу злочину, передбаченого п.12 ч.2 ст.115 КК України за кваліфікуючими ознаками: умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині (умисне вбивство), вчинене за попередньою змовою групою осіб.
При цьому, місцевий суд визнав доведеним вчинення обвинуваченими ОСОБА_10 та ОСОБА_9 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, за кваліфікуючими ознаками: умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.
Твердження прокурора ОСОБА_11 про наявність в діях ОСОБА_10 та ОСОБА_9 ознак вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб та необхідності кваліфікації дій обвинувачених за епізодом вбивства ОСОБА_13 за п.12 ч.2 ст.115 КК України, колегія суддів визнає необґрунтованими, з огляду на таке.
Статтею 337 КПК визначено, що судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, крім випадків, передбачених цією статтею.
З метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
Згідно з приписами п.2 ч.3 ст.374 КПК, у мотивувальній частині вироку, у разі визнання особи винуватою, зазначаються: формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений; докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів; мотиви зміни обвинувачення, підстави визнання частини обвинувачення необґрунтованою, якщо судом приймалися такі рішення; обставини, які пом'якшують або обтяжують покарання; мотиви призначення покарання, звільнення від відбування покарання, застосування примусових заходів медичного характеру при встановлені стану обмеженої осудності обвинуваченого, застосування примусового лікування відповідно до ст. 96 КК України, мотиви призначення громадського вихователя неповнолітньому; підстави для задоволення цивільного позову або відмови у ньому, залишення його без розгляду; мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.
Приписами ст.23 КПК визначено, що суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.
Дослідивши матеріали кримінального провадження та проаналізувавши зміст викладених в мотивувальній частині вироку доказів, колегія суддів дійшла висновку, що вирок щодо визнання винуватими обвинувачених ОСОБА_10 та ОСОБА_9 за ч.1 ст.115 КК України відповідає приписам зазначених положень кримінального процесуального закону.
Місцевий суд, з урахуванням формулювання обвинувачення в обвинувальному акті, за результатами дослідження під час судового розгляду доказів, встановив недоведеність поза розумним сумнівом вчинення обвинуваченими злочину за попередньою змовою групою осіб, однак встановив достатність доказів на доведеність вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК України.
Так, місцевим судом встановлено, що відповідно до формулювання обвинувачення в обвинувальному акті, ОСОБА_10 та ОСОБА_9 обвинувачення за вчинення умисного вбивства ОСОБА_13 за попередньою змовою не висувалось. Зокрема у формулюванні обвинувачення не зазначено про наявність у обвинувачених попередньої змови на вбивство потерпілої, а також зазначено, що умисел на вбивство потерпілої виник у обвинувачених на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків.
Згідно п.13 ч.1 ст.3 КПК обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.
Процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування, відповідно до положень ч. 4 ст. 110 КПК, є обвинувальний акт, який повинен відповідати вимогам, передбаченим у ст. 291 КПК.
Відповідно до положень п.5 ч.2 ст.291 КПК обвинувальний акт повинен містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.
Проте, як вбачається з матеріалів кримінального провадження обвинувальний акт містить протиріччя між викладенням фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, та правовою кваліфікацією кримінального правопорушення, в якому обвинувачуються ОСОБА_10 та ОСОБА_9 .
Органом досудового розслідування дії обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_10 були кваліфіковані за п.12 ч.2 ст.115 КК України, як вчинення вбивства, тобто умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині за попередньою змовою групою осіб.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до п.2 ст.28 КК України вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб означає спільне вчинення цього злочину декількома (двома і більше) суб'єктами злочину, які заздалегідь домовились про спільне його вчинення. Домовитись про спільне вчинення заздалегідь - означає дійти згоди щодо його вчинення до моменту виконання його об'єктивної сторони. Таким чином, ця домовленість можлива на стадії готування злочину, а також у процесі замаху на злочин.
Як випливає з ч.2 ст.28 КК України домовленість повинна стосуватися спільності вчинення злочину (узгодження об'єкта злочину, його характеру, місця, часу, способу вчинення, змісту виконуваних функцій тощо). Така домовленість може відбутися у будь-якій формі: усній, письмовій, за допомогою конклюдентних дій тощо.
Учасники вчинення злочину такою групою діють як співвиконавці. При цьому можливий технічний розподіл функцій, за якого кожен співучасник виконує певну роль. Так, з урахуванням конкретних обставин справи та змісту спільного умислу осіб, що вчиняють вбивство за попередньою змовою до таких дій можуть бути віднесені: передача іншому співучаснику зброї, подолання опору потерпілого або приведення його у безпорадний стан з метою полегшення заподіяння йому смерті іншим виконавцем тощо.
Місцевим судом встановлено, що згідно повідомлення про підозру ОСОБА_10 від 12.11.2017 року, останній підозрювався в умисному протиправному заподіянні смерті іншій людині, тобто у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, а саме в тому, що 11.11.2017 року, приблизно о 00:30 год., між ОСОБА_10 та ОСОБА_13 , які перебували поблизу електроопори №71 залізничної платформи «Тіра» по вул.Сонячній в м.Білгород-Дністровський Одеської області, виникла сварка, в ході якої ОСОБА_10 , з метою вбивства, наніс тілесні ушкодження ОСОБА_13 , яка від останніх померла.
Згідно повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри від 24.01.2018 року, ОСОБА_10 повідомлено про підозру в умисному протиправному заподіянні смерті іншій людині, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, тобто у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого п.12 ч.2 ст.115 КК України, зокрема в тому, що 11.11.2017 року, приблизно о 00:30 год., між ОСОБА_10 , ОСОБА_9 та ОСОБА_13 , які перебували поблизу електроопори №71 залізничної платформи «Тіра» по вул.Сонячній в м.Білгород-Дністровський у ході розмови виникла сварка, під час якої ОСОБА_9 та ОСОБА_10 на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків, реалізуючи свої злочинні дії з метою умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині нанесли чисельні тілесні ушкодження руками та ногами в область голови, тулубу та кінцівок ОСОБА_13 , від яких остання померла.
Крім того, згідно повідомлення про підозру ОСОБА_9 від 14.11.2017 року, він підозрювався в умисному протиправному заподіянні смерті іншій людині, тобто у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, а саме в тому що 11.11.2017 року, приблизно о 00:30 год., між ОСОБА_9 та ОСОБА_13 , які перебували поблизу електроопори №71 залізничної платформи «Тіра» по вул. Сонячній в м.Білгород-Дністровський Одеської області виникла сварка, в ході якої ОСОБА_10 , з метою вбивства, наніс тілесні ушкодження ОСОБА_13 , від яких остання померла.
Згідно повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри від 24.01.2018 року, ОСОБА_9 повідомлено про підозру у умисному протиправному заподіяння смерті іншій людині, вчинене за попередньою змовою групою осіб, тобто у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого п.12 ч.2 ст.115 КК України, а саме в тому, що 11.11.2017 року, приблизно о 00:30 год., між ОСОБА_10 , ОСОБА_9 та ОСОБА_13 , які перебували поблизу електроопори №71 залізничної платформи «Тіра» по вул. Сонячній в м.Білгород-Дністровський у ході розмови виникла сварка, під час якої ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків, реалізуючи свої злочинні дії з метою умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині, нанесли чисельні тілесні ушкодження руками та ногами в область голови, тулубу та кінцівок ОСОБА_13 , від яких остання померла.
Відповідно до обвинувального акту, затвердженого 24.01.2018 року прокурором Білгород-Дністровської місцевої прокуратури Одеської області ОСОБА_19 у кримінальному провадженні №12017160240003838 від 11.11.2017 року відносно ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , останні обвинувачувались у тому, що 11.11.2017 року, приблизно о 00:30 год., між ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та потерпілою ОСОБА_13 , які перебували поблизу електроопори №71 залізничної платформи «Тіра» по вул.Сонячній в м.Білгород-Дністровський Одеської області у ході розмови виникла сварка, під час якої обвинувачені ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків, реалізуючи свої злочинні дії з метою умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині, нанесли тяжкі тілесні ушкодження руками та ногами в область голови, тулубу та кінцівок потерпілої ОСОБА_13 , від яких остання померла.
Тобто, місцевим судом чітко встановлено, що протягом досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження, сторона обвинувачення, протягом семи років, фактично підтримувала обвинувачення, відповідно до якого ОСОБА_10 та ОСОБА_9 вчинили інкримінований їм злочин не за попередньою змовою групою осіб, а на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, що підпадає під кваліфікацію за ч.1 ст.115 КК України, і таке обвинувачення на стадії судового розгляду прокурором не змінювалось.
Оскільки сторона обвинувачення, згідно обвинувального акту фактично не обвинувачувала ОСОБА_9 та ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п.12 ч.2 ст.115 КК України, що підтверджується як змістом фактичних обставин, так і формулюванням обвинувачення в обвинувальному акті, зокрема не вказувала на вчинення обвинуваченими умисного вбивства за попередньою змовою групою осіб, не зазначала коли саме вони дійшли згоди щодо його спільного вчинення (узгодження об'єкта злочину, його характеру, місця, часу, способу вчинення, змісту виконуваних функцій тощо), місцевий суд дійшов законного та обґрунтованого висновку, що судовий розгляд, у відповідності до вимог ст.337 КПК, може проводитись лише в межах фактично висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту.
Колегія суддів вважає, що місцевий суд, розглянувши кримінальне провадження в мажах фактично пред'явленого обвинувачення, оцінивши в сукупності дослідженні по справі докази, надавши їм належну юридичну оцінку та дійшов обґрунтованого висновку, що кваліфікація дій обвинувачених за п.12 ч.2 ст.115 КК України, як вчинення умисного вбивства за попередньою змовою, не знайшла свого підтвердження в ході судового розгляду.
З урахуванням викладеного, доводи апеляційної скарги прокурора про необхідність кваліфікації дій обвинувачених ОСОБА_10 та ОСОБА_9 за п.12 ч.2 ст.115 КК України, з посиланням на доведеність ознаки попередньої змови групою осіб, колегія суддів визнає необґрунтованими.
Водночас факт вчинення обвинуваченими ОСОБА_10 та ОСОБА_9 умисного вбивства ОСОБА_13 , на переконання колегії суддів, за результатами судового розгляду є доведеним, тому висновок місцевого суду щодо наявності в діях обвинувачених ознак кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України: умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, є законним та обґрунтованим.
Зважаючи на відсутність обґрунтованого клопотання щодо повторного дослідження доказів, в тому числі й з урахуванням відсутності заперечень сторони обвинувачення стосовно правильності викладення у вироку змісту та суті показань потерпілих, свідків та письмових доказів, колегія суддів не надає іншу оцінку цим доказам, оскільки погоджується з висновками місцевого суду та не вбачає таких порушень, які могли істотно вплинути на висновки суду першої інстанції, або викликати сумніви у допустимості та достовірності цих доказів.
Разом з цим, колегія суддів визнає слушними доводи сторони обвинувачення про невідповідність призначеного обвинуваченим ОСОБА_9 та ОСОБА_10 покарання тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особам обвинувачених, з огляду на таке.
Так, положеннями ст. 50 КК України визначено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
У відповідності до загальних засад призначення покарання, визначених ст.65 КК України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, зокрема, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного та обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Згідно пункту 1 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 24 жовтня 2003 року (із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України №8 від 12 червня 2009 року), при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
На думку колегії суддів, місцевий суд не в повній мірі дотримався наведених вимог кримінального закону, оскільки призначаючи обвинуваченим ОСОБА_10 та ОСОБА_9 покарання за ч.1 ст.115 КК України, не врахував всіх обставин кримінального провадження, наслідків вчиненого злочину та особи обвинувачених.
Як вбачається з вироку, приймаючи рішення щодо призначення виду та розміру покарання, місцевий суд послався на врахування: ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень; характер та обставини вчинених кримінальних правопорушень; їх наслідки; дані про особи обвинувачених ОСОБА_10 та ОСОБА_9 ; наявність обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_9 та відсутність обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_10 .
Так, при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_9 , місцевий суд врахував тяжкість вчиненого злочину, особу обвинуваченого, який за місцем проживання характеризується посередньо, неодружений, не має на утриманні неповнолітніх дітей, не працює, є раніше не судимим, а також його вік та стан здоров'я. Одночасно місцевим судом враховано обставину, яка пом'якшує покарання: щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення. Врахувавши вказані обставини, місцевий суд дійшов висновку, що виправлення та перевиховання обвинуваченого ОСОБА_9 можливе лише в умовах ізоляції від суспільства, із призначенням покарання у виді 7 років 6 місяців позбавлення волі.
При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_10 , судом першої інстанції враховано, що він за місцем проживання характеризується посередньо, розлучений, має двох неповнолітніх дітей, не працює, раніше не судимий, а також його вік та стан здоров'я.
Врахувавши, що обвинувачений ОСОБА_10 скоїв декілька кримінальних правопорушень, одне з яких (ч.1 ст.115 КК України), згідно зі ст.12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, його ставлення до скоєного, а саме те, що він не розкаявся у вчиненому та не сприяв розкриттю кримінальних правопорушень, місцевий суд дійшов висновку про необхідність призначення останньому за ч.1 ст.115 КК України покарання у виді 8 (восьми) років.
Разом з цим, на думку колегії суддів, обґрунтовуючи свій висновок щодо розміру покарання, місцевим судом не враховано в повній мірі тяжкість злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, а також конкретні обставини його вчинення, а саме кількість та характер нанесених обвинуваченими ушкоджень потерпілій ОСОБА_13 , сукупність яких потягла за собою позбавлення життя людини, яке є найвищою соціальною цінністю. Місцевим судом також не враховано той факт, що після вчиненого,обвинувачені залишили місце скоєння злочину, допомогу ОСОБА_13 не надали, швидку медичну допомогу для неї не викликали.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до оскарженого вироку обвинувачений ОСОБА_10 свою вину у вчиненні кримінальних правопорушень не визнав та наполягав, що тілесні ушкодження ОСОБА_13 наносив обвинувачений ОСОБА_9 , який фактично визнав факт нанесення ним та обвинуваченим ОСОБА_10 тілесних ушкоджень потерпілій. Обвинувачений ОСОБА_10 також не визнавав своєї вини у заподіянні потерпілій ОСОБА_12 легких тілесних ушкоджень, вбивства собаки та підпалу майна потерпілої.
Колегія суддів звертає увагу, що в місцевому суді, заперечуючи причетність до вчинення кримінальних правопорушень, обвинувачений ОСОБА_10 наполягав на тому, що під час досудового розслідування він себе оговорив внаслідок застосування до нього фізичного тиску з боку працівників поліції.
Під час апеляційного розгляду, ухвалою Одеського апеляційного суду від 12.01.2026 року, ТУ ДБР розташованого у м. Миколаєві було доручено провести перевірку обставин, викладених в поясненнях обвинуваченого ОСОБА_10 щодо застосування до нього працівниками поліції недозволених заходів фізичного та психологічного впливу під час досудового розслідування кримінального провадження, шляхом внесення відомостей до ЄРДР та проведення досудового розслідування.
Другим слідчим відділом (з дислокацією в м. Одесі) Територіального управління ДБР, розташованого у м. Миколаєві, проведено досудове у кримінальному провадженні №62026150020001297 від 03.04.2026 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.365 КК України, відомості за яким були внесені на підставі ухвали апеляційного суду.
16.04.2026 року постановою слідчого закрито кримінальне провадження №62026150020001297 від 03.04.2026 року, у зв'язку із встановленням відсутності події кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.365 КК України.
При цьому, згідно постанови слідчого, допитаний під час досудового розслідування кримінального провадження №62026150020001297 у якості свідка ОСОБА_10 надав покази про те, що працівники поліції тілесні ушкодження йому не спричиняли, та він їх отримав самостійно до моменту затримання, заявив про відсутність у нього претензій та просив закрити кримінальне провадження.
Таким чином слід констатувати, що доводи обвинуваченого ОСОБА_10 під час судового розгляду щодо застосування до нього працівниками поліції недозволених заходів фізичного та психологічного впливу під час досудового розслідування кримінального провадження, не знайшли свого підтвердження.
На думку колегії суддів, наведене також свідчить, що непослідовна позиція обвинуваченого ОСОБА_10 , вочевидь вказує на не усвідомлення останнім скоєного, не визнання ним вини, відсутність щирого каяття та осуду своїх вчинків, що безумовно підлягає врахуванню при призначенні покарання.
Обвинувачений ОСОБА_9 під час розгляду справи в місцевому суді свою вину визнав частково, підтвердив факт нанесення ним тілесних ушкоджень ОСОБА_13 , а також обвинуваченим ОСОБА_10 . Обвинувачений ОСОБА_9 заявив про щире каяття у скоєному, однак заперечував факт змови з ОСОБА_10 на умисне вбивство потерпілої, побиття якої сталося внаслідок раптово виниклих неприязних стосунків, оскільки остання здійснила крадіжку майна.
З огляду на наведені обставини, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при призначенні покарання обвинуваченим ОСОБА_10 та ОСОБА_9 в повній мірі не враховано, що останні вчинили особливо тяжкий злочин, передбачений ч.1 ст.115 КК України, не взято до уваги конкретні обставини справи, відношення обвинувачених до скоєного, характер протиправних дій винних, та головне - наслідки їх вчинення - заподіяння смерті людині.
Зазначені обставини, на думку колегії суддів, свідчать про слушність доводів апеляційної скарги сторони обвинувачення про м'якість призначеного обвинуваченим покарання.
З огляду на наведені обставини, призначений місцевим судом строк покарання, на думку колегії суддів, не відповідає ступеню тяжкості вчиненого та особам обвинувачених внаслідок його м'якості, є не достатнім для виправлення обвинувачених, оскільки в повній мірі не сприятиме запобіганню вчинення аналогічних кримінальних правопорушень іншими особами, може породити в них відчуття безкарності, впевненість в тому, що умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині не призведе до справедливого покарання у виді позбавлення волі, що є неприпустимим.
Статтею 409 КПК регламентовані підстави для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, в тому числі й невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Згідно ч.1 ст.414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Згідно з п.2 ч.1 ст.420 КПК, суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш тяжкого покарання.
Згідно з вимогами ч.1 ст.421 КПК, обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв'язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання, скасувати неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання, збільшити суми, які підлягають стягненню, або в інших випадках, коли це погіршує становище обвинуваченого, лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.
З огляду на викладене, вирок суду першої інстанції, на підставі ч.2 ст.409, ст.414 КПК, в частині призначеного обвинуваченим покарання підлягає скасуванню з постановленням апеляційним судом в порядку ст.420 КПК нового вироку в цій частині.
Вирішуючи питання про призначення покарання обвинуваченим ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 24 жовтня 2003 року визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст.12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).
Апеляційний суд враховує тяжкість вчинених кримінальних правопорушень, конкретні обставини справи, характер протиправних дій обвинувачених, їх наслідки та дані про особи обвинувачених.
Так, при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_10 , колегія суддів враховує, що останній розлучений, має двох неповнолітніх дітей, не працює, а також його вік та стан здоров'я. Обвинувачений ОСОБА_10 вину у вчиненні кримінальних правопорушень не визнав, щирого каяття не має.
Обставин, які відповідно до ст.66 КК України пом'якшують покарання, а також обставин, які відповідно до ст..67 КК України, обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_10 , колегією суддів не встановлено.
При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_9 , колегія суддів враховує, що останній за місцем проживання характеризується посередньо, неодружений, не має на утриманні неповнолітніх дітей, не працює, раніше не судимий.
Обставинами, які відповідно до ст.66 КК України пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_9 , колегія суддів визнає часткове визнання вини. Обставин, які згідно ст.67 КК України, обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_9 , колегією суддів не встановлено.
Також при призначенні покарання, колегія суддів враховує позицію потерпілої ОСОБА_12 , яка в своїх поясненнях на адресу апеляційного суду зазначила про обґрунтованість покарання, призначеного місцевим судом обвинуваченому ОСОБА_10 .
При призначенні покарання колегія суддів також враховує, що вчинене обвинуваченими ОСОБА_10 та ОСОБА_9 кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.115 КК України, відповідно до ст.12 КК України, відносяться до особливо тяжких злочинів.
Колегія суддів наголошує, що відповідно до ч.2 ст.50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Так, згідно ст.ст. 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, що є необхідним і достатнім для її виправлення та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом'якшують і обтяжують.
Норми зазначеного Кодексу наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.
Отже, колегія суддів, враховуючи тяжкість вчиненого, суспільну небезпечність скоєних діянь, їх наслідків, та особи обвинувачених, приходить до висновку про те, що обвинуваченим ОСОБА_10 та ОСОБА_9 має бути призначене покарання у виді позбавлення волі у більшому розмірі, ніж визначив місцевий суд, яке буде справедливими, необхідним і достатнім для виправлення обвинувачених.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, вирок суду скасуванню в частині призначеного покарання, з ухваленням за правилами ст.420 КПК апеляційним судом нового вироку в цій частині.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 409, 413, 420, 424, 426, 532 КПК України, апеляційний суд,
ухвалив:
Апеляційну скаргу прокурора Білгород-Дністровської окружної прокуратури ОСОБА_11 - задовольнити частково.
Вирок Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 19.02.2025 року, в кримінальних провадженнях №12017160240003838 від 11.11.2017 року та №12017160240003705 від 02.11.2017 року, яким обвинувачений ОСОБА_10 визнаний винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.115, ч.2 ст.194 КК України, та обвинувачений ОСОБА_9 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України - скасувати в частині призначеного покарання та ухвалити в цій частині новий вирок, яким:
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , призначити покарання:
- за ч.1 ст.115 КК України у виді 8 (восьми) років 6 (шести) місяців позбавлення волі;
- за ч.2 ст.194 КК України у виді 3 (трьох) років позбавлення волі;
На підставі ч.1 ст.70 КК України, шляхом часткового складання призначених покарань, призначити ОСОБА_10 остаточне покарання у виді 9 (дев'яти) років позбавлення волі.
Строк відбування покарання ОСОБА_10 відраховувати із дати набрання вироком апеляційного суду законної сили.
На підставі ч.5 ст.72 КК України зарахувати ОСОБА_10 в строк відбування покарання строк його попереднього ув'язнення в період з 12.11.2017 року по 29.04.2026 року, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , призначити покарання за ч.1 ст.115 КК України у виді 8 (восьми) років 6 (шести) місяців позбавлення волі.
Строк відбування покарання ОСОБА_9 відраховувати із дати набрання вироком апеляційного суду законної сили.
На підставі ч.5 ст.72 КК України зарахувати ОСОБА_9 в строк відбування покарання строк його попереднього ув'язнення в період з 13.11.2017 року по 29.04.2026 року, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
В іншій частині вирок місцевого суду залишити без змін.
Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржений в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення, а засудженими, які тримаються під вартою, в той же строк, з моменту вручення їм копії вироку.
Копії вироку після його проголошення негайно вручити засудженим та прокурору, інші учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді.
Копія вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учасникам судового провадження, які не були присутні в судовому засіданні.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4