Номер провадження: 22-ц/813/2743/26
Справа № 505/2842/24
Головуючий у першій інстанції Івінський О. О.
Доповідач Кострицький В. В.
28.04.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя Кострицький В.В. (суддя - доповідач),
судді Назарова М.В., Лозко Ю.П.,
за участю секретаря судового засідання Булацевської Я.В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - Куяльницька сільська рада Подільського району Одеської області
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Подільського міськрайонного суду Одеської області від 09 вересня 2025 року, ухвалене у складі судді Івінського О.О., у приміщенні того ж суду,
у цивільний справі за позовом ОСОБА_1 до Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, за участі третьої особи: Центру надання адміністративних послуг Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, про припинення права власності на земельну ділянку,-
установив:
Короткий зміст позовних вимог.
ОСОБА_1 22 липня 2024 року звернулася до суду із позовом до Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, за участі третьої особи: Центру надання адміністративних послуг Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, та просив скасувати рішення 11 сесії ХХІІІ скликання Олексіївської сільської ради Котовського району Одеської області від 26.09.2001 № 63 в частині передачі у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки, площею 4,5657 га, кадастровий номер 5122980400:01:002:0191, розташованої на території Олексіївської сільської ради Подільського (бувшого Котовського) району Одеської області; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ІV-ОД № 055596 виданого головою Олексіївської сільської ради Подільського району 16.01.2002 на ім'я ОСОБА_1 ; зобов'язати державного реєстратора центра надання адміністративної послуг Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області скасувати державну реєстрацію прав та обтяжень на належну ОСОБА_1 на праві приватної власності, земельну ділянку, площею 4,5657 га, кадастровий номер 5122980400:01:002:0191, розташовану на території Олексіївської сільської ради Подільського (бувшого Котовського) району Одеської області.
В обґрунтування вимог зазначає, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка, площею 4,5657 га, кадастровий номер 5122980400:01:002:0191, розташована на території Олексіївської сільської ради Подільського (бувшого Котовського) району Одеської області, згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ІV-ОД № 055596 виданого головою Олексіївської сільської ради Подільського району 16.01.2002. Згідно акта обстеження земельної ділянки сільськогосподарського призначення із земель приватної власності поле № НОМЕР_1 за межами с. Олексіївка, ОСОБА_2 виконала винос в натуру пайової земельної ділянки № 232 поля № 31 площею 4,57 га та встановила межові знаки. Відповідно до межових знаків, встановлених ОСОБА_3 , всі межі між іншими пайовими земельними ділянками відповідно змістилися в бік яру, що розташований з північного краю поля. Земельні частки (паї) № НОМЕР_2 площею 4,5 га та № НОМЕР_3 площею 4,57 га, які належать ОСОБА_4 та ОСОБА_5 опинилися на дні яру, на землях державної власності. Таким чином, враховуючи, що земельна ділянка ОСОБА_1 опинилася на дні яру і вона не може нею користуватися, тому бажає відмовитися від свого права власності на спірну земельну ділянку, з чим і вимушена звернутися до суду з даним позовом.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Подільського міськрайонного суду Одеської області від 09 вересня 2025 року у задоволенні позовних вимогах ОСОБА_1 до Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, за участі третьої особи: Центру надання адміністративних послуг Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, про припинення права власності на земельну ділянку - відмовлено.
В обґрунтування рішення суд першої інстанції зазначив, що позивачем не надано доказів та судом не встановлено, що земельна ділянка опинилася на дні яру і вона не може нею користуватися та у разі бажання добровільної відмови власника від права на земельну ділянку вона має можливість звернутися з письмовою заявою до органу місцевого самоврядування (сільської, селищною, міської ради) або до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області.
Доводи апеляційної скарги.
Не погоджуючись з оскаржуваним рішенням, позивач подала апеляційну скаргу в якій просила рішення Подільського міськрайонного суду від 09.09.2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовільнити в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків, які не відповідають фактичним обставинам справи та наявним доказам.
Зокрема, суд неналежним чином оцінив подані докази, не врахував їх у сукупності та фактично проігнорував важливі обставини, підтверджені матеріалами справи.
Було порушено вимоги статті 81 ЦПК України, оскільки обов'язок доведення обставин застосовано формально, без належного аналізу доказів.
Суд не надав належної оцінки акту обстеження земельної ділянки, який підтверджує, що спірна ділянка фактично опинилася в яру та є непридатною для використання за цільовим призначенням.
Крім того, залишено поза увагою те, що позивачка неодноразово намагалася врегулювати спір у позасудовому порядку, звертаючись до органу місцевого самоврядування.
Також суд порушив вимоги статей 76 та 89 ЦПК України, оскільки не здійснив всебічної, повної та об'єктивної оцінки доказів. Оскаржуване рішення не містить належної мотивації, що є порушенням статей 212-213 ЦПК України.
Окремо слід зазначити, що висновок суду про можливість добровільної відмови від права власності на земельну ділянку не відповідає суті позовних вимог, оскільки позивачка просила припинити право власності у зв'язку з непридатністю ділянки, а не просто відмовитися від неї.
Таким чином, рішення суду є необґрунтованим і незаконним та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Щодо явки сторін.
Сторони належним чином повідомлені про час, місце та дату судового засідання, однак до судового засідання не з'явились, позивачка просила справу розглядати без її участі, заяв про відкладення не подано, що не перешкоджає апеляційному перегляду справи відповідно до ст. 372 ЦПК України.
Позиція апеляційного суду.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374, ст. 375 ЦПК України апеляційний суд за результатами розгляду має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегією суддів встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка, площею 4,5657 га, кадастровий номер 5122980400:01:002:0191, розташована на території Олексіївської сільської ради Подільського (бувшого Котовського) району Одеської області, згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ІV-ОД № 055596 виданого головою Олексіївської сільської ради Подільського району 16.01.2002.
Відповідно до акту прийомки-передачі межових знаків на зберігання виданою Олексіївською сільською радою Подільського району Одеської області 25.09.2018, було складено акт про таке: 1. Межі земельної ділянки за кадастровим номером 5122980400:01:002:0191, розташована на території Олексіївської сільської ради Подільського району Одеської області, площею 4,5657 га, наданої власнику земельної ділянки ОСОБА_1 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва закріплені в натурі (на місцевості) межовими знаками у кількості 9 шт., відповідно до п.3.1.3 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої Наказом Держкомзему від 18.05.2010 № 376. 2. Власник земельної ділянки претензій щодо меж та конфігурації земельної ділянки не має. 3. Власниками/користувачами суміжних земельних ділянок претензій до існуючих меж не заявлено. 4. Межові знаки пред'явлені та передані на зберігання ОСОБА_1 як/якого про адміністративну відповідальність за знищення межових знаків згідно з пунктом «е» частини першої ст. 211 ЗК України та ст. 56 КУпАП ознайомлено.
Згідно акту обстеження земельної ділянки сільськогосподарського призначення із земель приватної власності поле № НОМЕР_1 за межами с. Олексіївка від 31.10.2018, в результаті обстеження комісія виявила, що ОСОБА_6 спеціалістами ліцензійної землевпорядної організації виконала винос в натуру пайової земельної ділянки № НОМЕР_4 поля № 31 площею 4,47 га та встановила межові знаки. Відповідно до межових знаків, встановлених ОСОБА_6 , всі межі між іншими пайовими земельними ділянками відповідно змістилися в бік яру, що розташований з північного краю поля. Земельні частки (паї) № НОМЕР_2 площею 4,57 га та № НОМЕР_3 площею 4, 57 га, які належать ОСОБА_1 та ОСОБА_7 опинилися на дні яру, на землях державної власності. Рекомендовано громадянам, яким на правах приватної власності належать земельні ділянки розташовані на полі № 31 за межами с. Олексіївка Подільського району Одеської області звернутися до ліцензійної землевпорядної організації з метою проведення корегування поля.
Надано Лист №К-294 від 12.04.2024, в якому ОСОБА_1 рекомендовано звернутися до суду.
Згідно ч. 2 ст. 373 ЦК України право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.
Згідно зі статтями 125, 126 ЗК України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до положень статті 79-1 Земельного кодексу України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється в т.ч. у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності.
Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.
У преамбулі Закону України від 07.07.2011 №3613-УІ «Про Державний земельний кадастр» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; надалі - Закон №3613-УІ) зазначено, що цей Закон установлює правові, економічні та організаційні основи діяльності у сфері Державного земельного кадастру.
Відповідно до статті 1 Закону №3613-УІ: державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами; державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.
За нормами ч. 2 ст. 5 Закону державний земельний кадастр ведеться на електронних та паперових носіях. У разі виявлення розбіжностей між відомостями на електронних та паперових носіях пріоритет мають відомості на паперових носіях.
За приписами статті 9 цього Закону внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Державний кадастровий реєстратор, зокрема: перевіряє відповідність поданих документів вимогам законодавства; формує поземельні книги на земельні ділянки, вносить записи до них, забезпечує зберігання таких книг; здійснює внесення відомостей до Державного земельного кадастру або надає відмову у їх внесенні; присвоює кадастрові номери земельним ділянкам.
Статтею 21 Закону №3613-УІ визначено, що відомості про межі земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру на підставі: відповідної документації із землеустрою щодо формування земельних ділянок - у випадках, визначених ст.79-1 Земельного кодексу України, при їх формуванні; технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) - у разі встановлення (відновлення) меж земельної ділянки за її фактичним використанням відповідно до статті 107 Земельного кодексу України та у разі зміни меж суміжних земельних ділянок їх власниками; на підставі технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель - за результатами інвентаризації земель; на підставі проектів землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) - у разі виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв).
У відповідності до ч. 4 ст. 25 Закону України «Про Державний земельний кадастр» поземельна книга закривається у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки.
Відповідно до пунктів 60, 61 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою КМУ від 17 жовтня 2012 року №1051, - запис у поземельній книзі скасовується (поновлюється) Державним кадастровим реєстратором на підставі рішення суду.
Скасування (поновлення) запису в Поземельній книзі здійснюється шляхом внесення до Державного земельного кадастру відомостей про його скасування (поновлення) із зазначенням дати та ініціалів Державного кадастрового реєстратора, який скасував (поновив) запис, та формування з використанням програмного забезпечення Державного земельного кадастру нових аркушів Поземельної книги.
Згідно ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Частиною першою статті 153 ЗК України передбачено, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів (частина третя 152 ЗК України).
Згідно з статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно зі статтями 16, 391, 386 ЦК України власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.
За змістом частини другої та пункту «б» частини третьої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осібна земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
Згідно зі статтею 125 ЗК України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
Відповідно до статті 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності виникає на підставах, не заборонених законом, і вважається придбаним правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність придбання права власності не встановлена судом.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» кадастровий номер земельної ділянки - це індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування.
Внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Державний кадастровий реєстратор: здійснює реєстрацію заяв про внесення відомостей до Державного земельного кадастру, надання таких відомостей; перевіряє відповідність поданих документів вимогам законодавства; формує поземельні книги на земельні ділянки, вносить записи до них, забезпечує зберігання таких книг; здійснює внесення відомостей до Державного земельного кадастру або надає відмову у їх внесенні; присвоює кадастрові номери земельним ділянкам; надає відомості з Державного земельного кадастру та відмову у їх наданні; здійснює виправлення помилок у Державному земельному кадастрі; передає органам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно відомості про земельні ділянки (стаття 9 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).
Відповідно до статті 11 вказаного Закону відомості про об'єкти Державного земельного кадастру під час внесення їх до Державного земельного кадастру мають відповідати існуючим характеристикам об'єктів у натурі (на місцевості), визначеним з точністю відповідно до державних стандартів, норм та правил, технічних регламентів.
За нормами статті 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр» до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки: кадастровий номер; місце розташування, у тому числі дані Державного адресного реєстру (за наявності); опис меж; площа; міри ліній периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об'єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку тощо.
За змістом статті 16 цього Закону земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер; кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі.
Відповідно до статті 21 Закону України «Про державний земельний кадастр» відомості про межі земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру на підставі: відповідної документації із землеустрою щодо формування земельних ділянок - у випадках, визначених статтею 79-1 ЗК України, при їх формуванні, на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) - у разі встановлення (відновлення) меж земельної ділянки за її фактичним використанням відповідно до статті 107 ЗК України та у разі зміни меж суміжних земельних ділянок їх власниками; на підставі проектів землеустрою щодо впорядкування існуючих землеволодінь - у разі зміни меж суміжних земельних ділянок їх власниками.
Відповідно до ст. 140 Земельного кодексу України, підставами припинення права власності на земельну ділянку є: а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника; г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; д) конфіскація за рішенням суду; е) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом; є) примусове вилучення земельних ділянок з мотивів суспільної необхідності.
Добровільна відмова власника земельної ділянки від права приватної власності на землю проводиться за його письмовою заявою і тільки на користь держави чи територіальної громади. У разі згоди на одержання права власності на земельну ділянку органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування укладають угоду про передачу права власності на земельну ділянку, яка підлягає нотаріальному посвідченню. При добровільній відмові від права приватної власності на землю передача земельної ділянки державі чи територіальній громаді проводиться безкоштовно.
Суд першої інстанції зазначено, що позивачем не надано доказів та судом не встановлено, що земельна ділянка опинилася на дні яру і вона не може нею користуватися та у разі бажання добровільної відмови власника від права на земельну ділянку вона має можливість звернутися з письмовою заявою до органу місцевого самоврядування (сільської, селищною, міської ради) або до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області.
Вирішуючи спір, суд, дослідивши та давши оцінку поданим позивачем доказам, дійшов висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 про припинення права власності на земельну ділянку не підлягають задоволенню.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції є правильним по суті, однак підлягає доповненню мотивами, наведеними нижче.
Як убачається з матеріалів справи, позивач, обґрунтовуючи заявлені вимоги, посилається на обставини, пов'язані із зміщенням меж земельних ділянок у результаті проведення землевпорядних робіт та фактичним розташуванням належної їй земельної ділянки, що, на її думку, унеможливлює її використання за цільовим призначенням.
Водночас предметом позову визначено вимоги про скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акта на право власності та скасування державної реєстрації права власності.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до статей 15, 16 ЦК України та статті 152 ЗК України спосіб захисту має бути належним та ефективним, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечує його реальне поновлення.
Однак у даному випадку обраний позивачем спосіб захисту таким вимогам не відповідає.
Задоволення позовних вимог про скасування рішення органу місцевого самоврядування та визнання недійсним державного акта не призведе до відновлення можливості користування земельною ділянкою, не усуне наслідків можливого зміщення меж та не вирішить питання фактичного розташування земельної ділянки.
Фактично доводи позивача свідчать про наявність спору щодо меж земельної ділянки або необхідність їх коригування, що має вирішуватись у передбачений законом спосіб, зокрема шляхом встановлення (відновлення) меж земельної ділянки, внесення змін до відомостей Державного земельного кадастру або вирішення спору щодо меж між суміжними землекористувачами, а не шляхом визнання незаконними правовстановлюючих документів.
При цьому матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що рішення органу місцевого самоврядування від 26.09.2001 року та виданий на його підставі державний акт були прийняті з порушенням вимог законодавства.
Навпаки, встановлено, що право власності позивача виникло у встановленому законом порядку, на підставі рішення компетентного органу, а його незаконність позивачем не доведена.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки акту обстеження земельної ділянки та іншим доказам, не спростовують правильності висновків суду, оскільки навіть за умови підтвердження зазначених обставин вони не свідчать про незаконність набуття права власності, а лише вказують на можливі недоліки у визначенні меж земельної ділянки.
Посилання апелянта на положення статті 347 ЦК України та статей 140, 142 ЗК України щодо можливості добровільної відмови від права власності також не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки така відмова здійснюється у позасудовому порядку шляхом подання відповідної заяви до органу місцевого самоврядування, а не шляхом скасування правовстановлюючих документів у судовому порядку.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивач просила припинити право власності на земельну ділянку, яка є непридатною для використання, та при цьому не відмовлялася від неї на користь держави або територіальної громади, колегія суддів оцінює критично.
Як убачається зі змісту позовної заяви, позивач прямо зазначала, що у зв'язку з тим, що земельна ділянка фактично опинилася на дні яру та вона позбавлена можливості користуватися нею за цільовим призначенням, вона бажає відмовитися від свого права власності на таку земельну ділянку .
Отже, за своєю правовою природою заявлені вимоги фактично спрямовані на припинення права власності шляхом добровільної відмови від нього, незалежно від того, яким чином позивач формально сформулювала позовні вимоги.
Водночас відповідно до статей 140, 142 Земельного кодексу України добровільна відмова власника від права власності на земельну ділянку здійснюється у позасудовому порядку шляхом подання відповідної заяви до органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади, з подальшим оформленням передачі земельної ділянки у власність держави чи територіальної громади.
Таким чином, незалежно від того, чи розцінювати заявлені вимоги як припинення права власності або як відмову від нього, обраний позивачем спосіб захисту не відповідає визначеному законом порядку реалізації такого права та є неналежним і неефективним.
Крім того, формулювання позовних вимог про скасування рішення органу місцевого самоврядування та визнання недійсним державного акта не узгоджується із фактично заявленою метою, а саме припиненням права власності у зв'язку з неможливістю користування земельною ділянкою, що додатково свідчить про невідповідність обраного способу захисту змісту порушеного права.
Також позивачем не надано доказів звернення до органів місцевого самоврядування із заявою про відмову власника від права на земельну ділянку.
За таких обставин доводи апеляційної скарги у цій частині не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
Більше того, як убачається з матеріалів справи, компетентний орган прямо роз'яснював позивачу можливість звернення до суду з вимогами про визнання недійсними відповідних актів з метою подальшого коригування площі земельної ділянки, однак такі роз'яснення не змінюють правової природи спірних правовідносин та не можуть слугувати підставою для задоволення позову, якщо обраний спосіб захисту не є належним та ефективним.
Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм процесуального права, зокрема статей 81, 89, 212, 213 ЦПК України, є безпідставними, оскільки суд першої інстанції дослідив надані докази у їх сукупності, надав їм належну оцінку та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Незгода апелянта з оцінкою доказів не свідчить про її неправильність та не є підставою для скасування судового рішення.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги не спрямовані на ефективний захист порушеного права, а підстави для визнання оскаржуваних рішень та правовстановлюючих документів незаконними відсутні.
З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції є правильним по суті, однак підлягає зміні шляхом доповнення його мотивувальної частини наведеними висновками, тоді як доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Оскльки рішення суду зімнено лише в частині мотивів відмови у задоволені позову понесені апелянтом судові витрати розподілу не підлягають.
Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги
За змістом частини 1,4 статті 376ЦПК України підставами для зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
З огляду на зазначене апеляційну скаргу ОСОБА_1 належить задовольнити частково, а рішення суду змінити шляхом доповнення мотивувальної частини рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 мотивами викладеними у дійсній постанові.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-
ухвалив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Подільського міськрайонного суду Одеської області від 09 вересня 2025 року - змінити, доповнивши його мотивувальну частину висновками, викладеними в цій постанові.
В решті рішення залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду.
Головуючий суддя В.В. Кострицький
Судді М.В. Назарова
Ю.П. Лозко