Номер провадження: 22-ц/813/5909/26
Справа № 521/9095/25
Головуючий у першій інстанції Гуревський В. К.
Доповідач Лозко Ю. П.
22.04.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Лозко Ю.П. (суддя-доповідач), Карташова О.Ю., Кострицького В.В.,
вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження у цивільній справі
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на ухвалу Хаджибейського районного суду м. Одеси від 25 серпня 2025 року
у цивільній справі за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа: Печерська районна у місті Києві державна адміністрація про усунення перешкод у спілкуванні з сином та встановлення порядку побачень та спілкування з сином
встановив:
Ухвалою Хаджибейського районного суду м. Одеси від 25 серпня 2025 року вказану вище заяву задоволено частково. Зобов'язано ОСОБА_1 , його батьків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , до ухвалення рішення у справі, забезпечити спілкування (контакт) малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір'ю ОСОБА_3 у телефонному режимі по відео- або аудіозв'язку, в тому числі у месенджерах «Viber», «Telegram», «WhatsApp» - щовівторка, щочетверга та щонеділі, тривалістю до 10 хвилин у кожен з таких днів, у проміжок часу з 19:00 год по 20:00 год за місцевим часом країни проживання сина.
Не погодившись з вказаною ухвалою суду, 24 березня 2026 року засобами електронного зв'язку через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Чернецька Г.М., звернувся з апеляційною скаргою та клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 01 квітня 2026 року визнано наведені ОСОБА_1 підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження неповажними. Апеляційну скаргу залишено без руху, запропоновано скаржнику протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали, усунути недоліки апеляційної скарги, що зазначені в тексті цієї ухвали. Роз'яснено скаржнику, що у випадку неподання заяви або якщо викладені в заяві підстави пропуску строку будуть визнані неповажними, у відкритті апеляційного провадження буде відмовлено.
Ухвала суду мотивована тим, що вперше з апеляційною скаргою ОСОБА_1 звернувся в межах п'ятнадцятиденного строку на апеляційне оскарження. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 12 вересня 2025 року (провадження №22-ц/813/7441/25) апеляційна скарга на підставі ст.ст. 357, 364 ЦПК України була повернута скаржнику на підставі поданої ним заяви про відкликання апеляційної скарги. Отже, повернення поданої скаржником вперше апеляційної скарги було наслідком волевиявлення саме ОСОБА_1 , тому ця обставина не може вважатися поважною причиною пропуску строку на апеляційне оскарження та не свідчить про наявність підстав для поновлення пропущеного строку. Повернення апеляційної скарги відбулося із причин, які повністю залежали від скаржника, що позбавляє суд можливості оцінювати такі причини пропуску строку (див. постанову Верховного Суду від 24 липня 2023 року в справі N 200/3692/21 (провадження N К/990/17155/23). Крім цього, між повторним звернення з апеляційною скаргою (24 березня 2026 року) і отриманням копії ухвали Одеського апеляційного суду від 12 вересня 2025 (17 вересня 2025 року) минув проміжок часу тривалістю 189 календарних днів, що не свідчить про повторне звернення з апеляційною скаргою упродовж розумного строку, без невиправданих затримок і зайвих зволікань. Право повторного звернення з апеляційною скаргою не звільняє скаржника від обов'язку дотримуватися належної процесуальної поведінки, діяти розумно, добросовісно користуючись наданими законом процесуальними правами, зокрема й правом на апеляційне оскарження. Доводи скаржника про те, що він позбавлений процесуальної можливості оскаржити у касаційному порядку постанову Одеського апеляційного суду від 22 січня 2026 року, тому єдиним можливим способом захисту своїх прав вважає повторне звернення з апеляційною скаргою, колегією суддів відхилено, оскільки відповідно до ч.4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. З наданих скаржником доказів убачається, що підставою повернення апеляційної скарги вперше слугувало саме його волевиявлення, тому саме на ОСОБА_1 покладався ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням процесуальної дії (подання заяви про відкликання апеляційної скарги). Інших поважних причин, які б могли слугувати підставами для поновлення строку на апеляційне оскарження, скаржник не навів.
Копію вказаної вище ухвали суду у порядку, передбаченому п.2 ч.6 ст. 272 ЦПК України скаржник та його представниця отримали 06 квітня 2026 року та 03 квітня 2026 року відповідно, що підтверджується довідками про доставку електронного документа.
12 квітня 2026 року засобами електронного зв'язку через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Чернецька Г.М., подав клопотання у якому просить поновити строк на апеляційне оскарження, посилаючись на те, що у цьому випадку мова йде не про повторне звернення з апеляційною скаргою, а про оскарження ухвали суду після набрання нею законної сили 22 січня 2026 року, оскільки фактично оскаржувана ухвала набрала законної сили після скасування в апеляційному порядку постановою Одеського апеляційного суду від 22 січня 2026 року іншої ухвали Хаджибейського районного суду м. Одеси від 09 вересня 2025 року. Будучи позбавлений можливості оскаржити постанову Одеського апеляційного суду від 22 січня 2026 року у касаційному порядку, ОСОБА_1 змушений захищати свої права і права свого сина, шляхом апеляційного оскарження ухвали Хаджибейського районного суду м. Одеси від 25 серпня 2025 року, подавши апеляційну скаргу 24 березня 2026 року (протягом 15 днів з дня отримання ухвали Верховного Суду від 10 березня 2026).
Перевіривши матеріали справи, доводи скаржника щодо поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали Хаджибейського районного суду м. Одеси від 25 серпня 2025 року, колегія суддів зауважує про таке.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У своїй практиці Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) сформував правову позицію, відповідно до якої встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (справи "Белле проти Франції" (Bellet v. France), "Ільхан проти Туреччини" (Ilhan v. Turkey), "Пономарьов проти України", "Щокін проти України" та інші).
Зокрема, аналіз практики ЄСПЛ дозволяє виокремити такі фундаментальні обґрунтування на користь прийняття рішення про поновлення пропущеного строку звернення до суду: 1) рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві; щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права (справа "Белле проти Франції" (Bellet v. France)); 2) не можуть бути встановлені обмеження щодо реалізації права на судовий захист у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено; ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями (справа "Мушта проти України"); 3) суворе застосування строку без урахування обставин справи може бути непропорційним щодо цілі забезпечення правової визначеності та належного здійснення правосуддя, а також перешкоджати використанню доступних засобів правового захисту (справа "Станьо проти Бельгії" (Stagno v. Belgium)).
Одним з елементів права на справедливий суд є право на виправлення судової помилки, включаючи право на скасування неправосудного рішення та прийняття правового рішення у справі відповідно до запроваджених державою процедур. При цьому забезпечення права на апеляційне і касаційне оскарження включає, як можливість оскарження судового рішення, так і обов'язок суду належним чином обґрунтувати свою відповідь на доречні доводи особи, яка оскаржує судові рішення, у разі відмови в такому перегляді.
Доступність права на оскарження у зв'язку із пропуском встановленого строку неодноразово була предметом розгляду ЄСПЛ. Так, у своєму рішенні у справі "Скорик проти України" Суд зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право в апеляційних судах на основні гарантії, передбачені Конвенцією. Так, повинні враховуватися особливості провадження, що розглядається, відповідно до національного правопорядку, а також роль апеляційного суду в них. У справі "Зубак проти Хорватії" (Zubac v. Croatia) ЄСПЛ, розглядаючи загальні принципи стосовно доступу до судів вищої інстанції та обмеження ratione valoris (компетенція з огляду на цінність), зробив висновок, що стаття 6 Конвенції не зобов'язує Договірні держави створювати апеляційні чи касаційні суди, проте якщо такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6 Конвенції, наприклад, у тій частині, у якій вона гарантує учасникам судового процесу ефективне право на доступ до суду.
Таким чином, ЄСПЛ роз'яснив, що положення статті 6 Конвенції, включаючи право на доступ до суду, поширюються також на апеляційне чи касаційне оскарження судового рішення, якщо таке право передбачено національним законодавством. Відповідно поновлення пропущеного строку на апеляційне чи касаційне оскарження судового рішення є механізмом забезпечення певної гнучкості та пропорційності при вирішенні питання про допуск скаржника до апеляційного чи касаційного судів.
З аналізу практики ЄСПЛ вбачається, що поновлення строку на оскарження судового рішення може бути обґрунтованим та вважається співвідносним та виправданим стосовно неповного забезпечення принципу правової визначеності, у випадках, якщо: 1) недотримання строків було зумовлене діями (бездіяльністю) суду попередньої інстанції, зокрема, особі не надіслано протягом строку на оскарження судового рішення копію повного тексту рішення суду попередньої інстанції (справа "Мушта проти України"); 2) пропуск строку на оскарження обумовлений особливими і непереборними обставинами суттєвого та переконливого характеру (справи "Рябих проти росії", "Устименко проти України"); 3) відновлення строку необхідне для виправлення фундаментальних недоліків або помилок правосуддя (виправлення серйозних судових помилок) (справи "Безруков проти росії", "Брумареску проти Румунії" (Brumarescu v. Romania)).
ЄСПЛ неодноразово зауважував, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (див., mutatis mutandis, пункт 27 рішення ЄСПЛ від 26 квітня 2007 року у справі "Олександр Шевченко проти України", "Пономарьов проти України" від 03 квітня 2008 року).
Безпідставне та необґрунтоване поновлення строків на апеляційне оскарження рішення суду є порушенням законних права та інтересів сторін і суперечить принципу правової визначеності та праву на справедливий суд, що закріплене у статті 6 Конвенції (пункт 53 рішення ЄСПЛ від 29 жовтня 2015 року у справі "Устименко проти України").
Легітимними обмеженнями визнаються встановлені законодавчим органом вимоги щодо строків оскарження судових рішень. При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства.
Вказані правові висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі N 361/161/13-ц (провадження N 61-37352сво18).
Відповідно до пункту 6 частини другої статті 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
За змістом частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу повинні добросовісно користуватися процесуальними правами
Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом (частина перша статті 126 ЦПК України).
За змістом ст. 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку (частина третя статті 357 ЦПК України).
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 358 цього Кодексу (частина четверта статті 357 ЦПК України).
Суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними (пункт 4 частини першої статті 358 ЦПК України).
Колегією суддів за допомогою підсистеми «Електронний суд» встановлено, що копію оскаржуваної ухвали Хаджибейського районного суду м. Одеси від 25 серпня 2025 року до електронного кабінету скаржника та його представниці, адвоката Чернецької Г.М. доставлено 27 серпня 2025 року о 08:17 год, що підтверджується карткою руху документа.
Відтак, право на поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали суду, обумовлене часом отримання копії оскаржуваної ухвали суду, для скаржника обраховується з 28 серпня 2025 року і закінчувався 11 вересня 2025 року включно. Проте апеляційну скаргу засобами електронного зв'язку повторно подано 24 березня 2026 року, тобто з пропуском строку, встановленого пунктом 1 частини 2 статті 354 ЦПК України.
Вперше з апеляційною скаргою ОСОБА_1 звернувся 07 вересня 2025 року, тобто в межах строку на апеляційне оскарження. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 12 вересня 2025 року (провадження №22-ц/813/7441/25) апеляційна скарга на підставі ст.ст. 357, 364 ЦПК України була повернута скаржнику на підставі поданої ним заяви про відкликання апеляційної скарги.
Між повторним звернення з апеляційною скаргою (24 березня 2026 року) і отриманням копії ухвали Одеського апеляційного суду від 12 вересня 2025 (17 вересня 2025 року) минув проміжок часу тривалістю 189 календарних днів, що не свідчить про повторне звернення з апеляційною скаргою упродовж розумного строку, без невиправданих затримок і зайвих зволікань.
Окрім обставин в обґрунтування поважності причин строку на апеляційне оскарження, яким вже була надана правова оцінка в ухвалі Одеського апеляційного суду від 01 квітня 2026 року, скаржник посилається на те, що оскаржувана ухвала ним оскаржується не повторно, а після набрання нею законної сили 22 січня 2026 року та упродовж 15 днів з дня отримання копії ухвали Верховного Суду від 10 березня 2026 року, якою відмовлено у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою, поданою на постанову Одеського апеляційного суду від 22 січня 2026 року.
Щодо наведених вище підстав, колегія суддів, зауважує про таке.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями) (стаття 261 ЦПК України).
Тлумачення статті 261 ЦПК України з урахуванням принципу розумності та "методу чесного читання" свідчить, що у частині першій статті 261 ЦПК України передбачено загальне правило для всіх судових рішень, які постановлюються у формі ухвали. Ухвала суду набирає законної сили за правилами, передбаченим для рішення суду (стаття 273 ЦПК України), тільки в тому випадку, коли для конкретного виду ухвал це прямо передбачено процесуальним законом (статті 460, 479, 480, 487 ЦПК України). Можливість апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції при цьому значення не має і на момент набрання нею законної сили не впливає.
Аналогічні висновки щодо строку і порядку набрання ухвалами законної сили наведені також у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11 квітня 2019 року у справі N 910/6543/18 та від 30 березня 2020 року у справі N 910/6543/18, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13 квітня 2022 року у справі N 580/3356/20 (адміністративне провадження N К/9901/31235/20) та у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 12 січня 2023 року у справі N 761/13085/14-ц (провадження N 61-6496св21) та від 30 січня 2023 року у справі N 501/3311/21 (провадження N 61-9509св22).
З викладеного вище убачається, що оскаржувана ухвала Хаджибейського районного суду м. Одеси набрала законної сили відповідно до статті 261 ЦПК України 25 серпня 2025 року, тобто з моменту її прийняття, а не з 22 січня 2026 року, як про те стверджує скаржник.
Копію вказаної вище ухвали суду скаржник отримав у порядку, передбаченому
ст. 272 ЦПК України та реалізував право на апеляційне оскарження в межах строку, визначеного ст. 354 ЦПК України, звернувшись з апеляційною скаргою 07 вересня 2025 року, яку згодом відкликав, подавши відповідну заяву 09 вересня 2025 року, яку задоволено ухвалою Одеського апеляційного суду від 12 вересня 2025 року.
Отже, наслідком повернення апеляційної скарги, поданої вперше, слугувало саме волевиявлення скаржника та реалізація ним права, передбаченого ст. 364 ЦПК України.
Результати перегляду в апеляційному порядку іншої ухвали суду Хаджибейського районного суду м. Одеси від 08 вересня 2025 року, якою скасовані заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Хаджибейського районного суду міста Одеси від 25 серпня 2025 року про забезпечення позову та ухвалення Одеським апеляційним судом постанови від 22 січня 2026 року про скасування ухвали суду Хаджибейського районного суду м. Одеси від 08 вересня 2025 року, а також прийняття Верховний Судом ухвали від 10 березня 2026 року про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на вказану постанову апеляційного суду, не мають правового значення в аспекті вирішення поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, зважаючи на те, що вказані вище ухвали суду першої інстанції є окремими (самостійними) процесуальними судовими рішеннями.
Колегія суддів зауважує, що правовим наслідком постановлення судом ухвали про скасування заходів забезпечення позову, є саме скасування раніше застосованих заходів забезпечення позову, а не самого судового рішення на підставі якого такі були застосовані.
Частиною четвертою статті 357 ЦПК України передбачено, що у тому разі якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 358 цього Кодексу.
У відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
З урахуванням наведеного, колегія суддів доходить висновку про наявність передбачених процесуальним законом підстав для відмови у задоволенні клопотання скаржника про поновлення строку на апеляційне оскарження та відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Хаджибейського районного суду м. Одеси від 25 серпня 2025 року.
Керуючись ст.ст. 357, 358 ЦПК України
ухвалив:
Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали Хаджибейського районного суду
м. Одеси від 25 серпня 2025 року.
Відмовити ОСОБА_1 у відкритті апеляційного провадження за його апеляційною скаргою на ухвалу Хаджибейського районного суду
м. Одеси від 25 серпня 2025 року.
Копію ухвали надіслати учасникам справи в порядку, визначеному статтею 272 ЦПК України, скаржнику надіслати копію ухвали разом з апеляційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий Ю.П. Лозко
Судді: О.Ю. Карташов
В.В. Кострицький