Рішення від 20.04.2026 по справі 916/309/26

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"20" квітня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/309/26

Господарський суд Одеської області у складі судді Погребної К.Ф. при секретарі судового засідання Толкуновій М.Г. розглянувши справу №916/309/26

За позовом: Заступника керівника Подільської окружної прокуратури (66302, Одеська область, Подільський район, м. Подільськ, пр-т Шевченка, 10) в інтересах держави в особі Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області (66350, Одеська область, Подільський район, с. Куяльник, вул. Куяльницька, 26а, код ЄДРПОУ 04379835) та в особі Відділу житлово-комунального господарства, будівництва, благоустрою та розвитку інфраструктури Куяльницької сільської ради Одеської області (66350, Одеська область, Подільський район, с. Куяльник, вул. Куяльницька, 26а, код ЄДРПОУ 41882571)

до відповідачів: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю “РТЕ Юкрейн» (01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, 6 літера В, офіс 11, код ЄДРПОУ 43741891), 2. Комунального підприємства “Куяльницьке» (66350, Одеська область, Подільський район, с. Куяльник, вул. Куяльницька, 26а, код ЄДРПОУ 36918930)

про визнання додаткової угоди недійсною та стягнення 86 053,86грн.

Представники сторін:

від прокуратури: Єйсмонт І.С. посвідчення;

від позивачів: 1.М'ясківська М.Г. самопредставництво;

2. Думбрава Л.Р. самопредставництво;

від відповідачів: 1. Перетятько В.Є. довіреність;

2. Хаврун І.М. самопредставництво;

Заступник керівника Подільської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської та в особі Відділу житлово-комунального господарства, будівництва, благоустрою та розвитку інфраструктури Куяльницької сільської ради Одеської області звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “РТЕ Юкрейн» та до Комунального підприємства “Куяльницьке» про визнання додаткової угоди недійсною та стягнення 86 053,86грн.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 09.02.2026р. провадження по справі №916/309/26 було відкрито. Розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження з викликом сторін.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 23.03.2026р. підготовче провадження було закрито, розгляд справи призначено по суті в судовому засіданні.

05.03.2026р. за вх. №8017/26 до суду від Відділу житлово-комунального господарства, будівництва, благоустрою та розвитку інфраструктури Куяльницької сільської ради Одеської області надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника, згідно якого останній просить суд здійснити судовий розгляд справи №916/309/26 за наявними матеріалами без участі представника Відділу житлово-комунального господарства, будівництва, благоустрою та розвитку інфраструктури Куяльницької сільської ради Одеської області яка є однією зі сторін, в інтересах якої подано позов.

Поряд з цим в судове засідання 20.04.2026р. представник позивача з'явився, надав пояснення які просив суд врахувати при винесені рішення.

18.03.2026р. за вх. №9492/26 до суду від Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника, згідно якого останній просить суд здійснити судовий розгляд справи №916/309/26 за наявними матеріалами без участі представника Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області яка є однією зі сторін, в інтересах якої подано позов.

Поряд з цим в судове засідання 20.04.2026р. представник позивача з'явився, надав пояснення згідно яких заявлені позовні вимоги прокурора підтримує та просить суд їх задовольнити.

26.02.2026р. за вх. №6881/26 до суду від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого останній позовні вимоги не визнає вважає їх необґрунтованими, безпідставними у зв'язку з чим в задоволенні позову просить суд відмовити повністю.

06.03.2026р. за вх. №8137/26 до суду від прокуратури надійшла відповідь на відзив, згідно якої прокурор вважає що заперечення відповідача є безпідставними, не підтверджені належним та допустимим доказами, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

05.03.2026р. за вх. №8011-26 до суду від відповідача 2 надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача, згідно якого останній просить суд розгляд справи здійснити за наявними в матеріалах справи матеріалів без участі представника Комунального підприємства “Куяльницьке», позовну заяву заступника керівника Подільської окружної прокуратури залишити без задоволення.

Поряд з цим в судове засідання 20.04.2026р. представник відповідача 2 з'явився та вказав, що є новопризначеним директором Комунального підприємства, а тому надати якісь пояснення щодо укладеної доданої угоди не може.

Судом в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

За посиланнями прокурор, Опрацюванням даних оприлюднених на веб-порталі «Prozorro - публічні закупівлі» (посилання https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2023-03-01-004825-a)встановлено, що Комунальним підприємством «Куяльницьке» проведено закупівлю без використання електронної системи, з предметом закупівлі ДК 021:2015:09310000-5 - Електрична енергія, з очікуваною вартістю 2 200 000 грн. Джерело закупівлі є кошти сільського бюджету та власні кошти підприємства.

За наслідками відповідної процедури між КП «Куяльницьке» та ТОВ «РТЕ ЮКРЕЙН» 01.03.2023 було укладено договір № 25 на постачання електричної енергії споживачу (далі - Договір), за умовами якого Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору (п.2.1 договору).

Згідно п.14.1 Договір набирає чинності з дня його підписання та дії до 31.12.2023, а в частині проведення розрахунків - до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань за Договором.

Відповідно до п.2.4 договору, очікуваний обсяг постачання електричної енергії на період з доби, з якої споживач включений до Реєстру споживачів Постачальника з 01.03.2023р. до 31.12.2023р. становить 400 000 кВт/год та відповідає очікуваному обсягу закупівлі послуг з розподілу (передачі) електричної енергії у оператора системи.

Відповідно до п. 3.3. Договору Постачальник за цим Договором не має права вимагати від Споживача будь-якої іншої плати за електричну енергію, що не визначена у комерційній пропозиції, яка є додатком 2 до цього Договору або до змісту цього Договору.

Пунктом 3.4 договору встановлено, що постачальник зобов'язується поставити споживачу електричну енергію в строк з 01.03.2023року до 31.12.2023року.

Відповідно до п.5.1.Договору, ціна 1 кВт*год електричної енергії, з урахуванням тарифу на послуги з передачі електричної енергії (відповідно до постанови НКРЕКП №1788 від 21.12.2022) становить 5,50 грн у урахуванням ПДВ, у тому числі: ціна електричної енергії - 4, 583333333 грн.; податок на додану вартість у розмірі 20 % до ціни електричної енергії - 0,916666666 грн.

Пунктом 5.5. Договору передбачено, що істотні умови не можуть змінюватись після його підписання до виконання зобов'язань крім випадків, одним з яких є: погодження зміни ціни за одиницю товару в договорі про закупівлю у разі коливання ціни такого товару на ринку, що відбулося з моменту укладання договору про закупівлю або останнього внесення змін до договору про закупівлю в частині зміни за одиницю товару. Зміна ціни за одиницю товару здійснюється пропорційно коливанню ціни такого товару на ринку (відсоток збільшення ціни за одиницю товару не може перевищувати відсоток коливання (збільшення) ціни такого товару на ринку) за умови документального підтвердження такого коливання та не повинна призвести до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю на момент його укладення. Під поняттям «коливання ціни на ринку» сторони розуміють порівняння ціни з дати підписання договору або з моменту останньої редакції договору, дати ініціювання внесення попередніх змін до договору (при застосування відстрочки введення в дію цін на підставі ПРЕЕ) та часу ініціювання порядку перегляду змін до договору в частині встановлення вартості за одиницю товару.

Згідно п. 14.14 Договору, дія договору на постачання електричної енергії може бути продовжена на строк достатній для проведення процедури закупівлі на початку наступного року, в обсязі, що не перевищує 20 відсотків суми, визначеної в початковому договорі про закупівлю, укладеному в попередньому році, якщо видатки на цю мету затверджено в установленому порядку.

За посиланнями прокурора, в подальшому до вказаного договору укладено додаткові угоди, якими змінено умови договору та зменшено обсяги електричної енергії та збільшено ціну за кВт*год електричної енергії, зокрема:

Додаткова угода №1 від 01.03.2023, на підставі якої внесено зміни в п.5.2. Договору щодо загальної вартості Договору, яка склала 2 200 000 грн з урахування ПДВ, з яких кошти сільського бюджету - субсидії та поточні трансферти підприємствам - 1 561 449,59 грн, в тому числі ПДВ - 260 241, 60 грн.; та власні кошти підприємства - 638 550, 41 грн, в тому числі ПДВ - 260 241,60 грн;

Додаткова угода №2 від 10.04.2023, на підставі якої з 01.04.2023 підвищено ціну на електричну енергію з 5,50 грн за 1 кВт*год. До 5,55996399999 грн. 1 кВт*год. Обсяг електричної енергії за договором установлено в розмірі 395 941,769 кВт*год.

Як вказує прокурор, підставою для підняття ціни електричної енергії з 5,50 грн. з ПДВ до 5,55996399999 грн. з ПДВ за 1 кВт*год, відповідно до змісту Додаткової угоди №2 від 10.04.2023 є посилання до прийнятої НКРЕКП Постанови від 21.12.2022 №1788 «Про встановлення тарифу на послуги з передачі електричної енергії НЕК «УКРЕНЕРГО» на 2023 рік, відповідно до якої тариф на передачу електричної енергії з 01.04.2023 становитиме 430,25 грн/МВт*год. (без урахування податку на додану вартість).

Додаткова угода №3 від 05.07.2023, на підставі якої з 01.07.2023 підвищено ціну на електричну енергію з 5,55996399999 грн. за 1 кВт*год до 5,62578399999 грн. за 1 кВт*год. Обсяг електричної енергії за договором установлено в розмірі 392 759,126 кВт*год.

Як вказує прокурор, підставою для підняття ціни електричної енергії з 5,55996399999 грн. з ПДВ до 5,62578399999 грн. з ПДВ за 1 кВт*год, відповідно до змісту Додаткової угоди №3 від 05.07.2023 є посилання до прийнятої НКРЕКП Постанови від 21.12.2022 №1788 «Про встановлення тарифу на послуги з передачі електричної енергії НЕК «УКРЕНЕРГО» на 2023 рік, відповідно до якої тариф на передачу електричної енергії з 01.07.2023 становитиме 485,10 грн/МВт*год. (без урахування податку на додану вартість).

Додаткова угода №4 від 26.07.2023, згідно з якої, сторони дійшли згоди, що ціна електричної енергії, що постачається по Договору з 03.07.2023 складає - 6.15385562078 грн. з ПДВ за 1 Квт*год.

Як зазначає прокурор, підставою для підняття ціни електричної енергії у сумі 6.15385562078 грн. з ПДВ за 1 Квт*год, відповідно до змісту Додаткової угоди №4 від 26.07.2023 є посилання на Постанову Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 №1788 «Про затвердження особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі» на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування», враховуючи коливання ціни електричної енергії на ринку, відповідно до якої сторони дійшли згоди пропорційно збільшити ціну електричної енергії, що постачається по Договору з 03.07.2023 та встановити ціну в розмірі - 6.15385562078 грн. з ПДВ за 1 Квт*год.

Прокурор вказує, що Додаткову угоду №4 укладено з порушенням вимог ст.5, ч.5 ст.41 Закону України «Про публічні закупівлі», а відповідно має бути визнана недійсною, у зв'язку з чим безпідставно сплачені кошти підлягають поверненню.

Так, за посиланнями прокурора станом на момент підписання Договору № 25 від 01.03.2023 сторонами було погоджено всі істотні умови - предмет, ціну та строк виконання зобов'язань за Договором відповідно до вимог частини третьої статті 180 Господарського кодексу України та Закону України "Про публічні закупівлі".

Згідно з додатковими угодами № 2 та 3 змінено істотні умови Договору, а саме, збільшено ціну за одиницю товару на підставі Постанови НКРЕКП від 21.12.2022 №1788 «Про встановлення тарифу на послуги з передачі електричної енергії НЕК «УКРЕНЕРГО» на 2023 рік, та інформація з ДП «Оператор ринку», що є обґрунтованим.

Однак, як вказує прокурор підставою для укладення Додаткової угоди № 4 від 26.07.2023 є посилання на Постанову Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 №1178 «Про затвердження особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування», враховуючи коливання ціни електричної енергії на ринку, Сторони дійшли згоди пропорційно збільшити ціну електричної енергії, що постачається по Договору з 03.07.2023.

Поряд з тим, як зазначає прокурор, відповідно до копій документів наданих КП «Куяльницьке», встановлено наявність листа ТОВ «РТЕ Юкрейн» №51/0307 від 03.07.2023 щодо зміни ціни за одиницю, відповідно до змісту якого, повідомлено, що у порівняння з березнем 2023 року та липнем 2023 року ціна на електричну енергію зросла на 10,47%, що підтверджено Ціновою довідкою Харківською торгово-промислової палати за № 489/23 від 03.07.2023. Відповідно до інформації, яка міститься в ціновій довідці №489/23 від 03.07.2023 зазначено данні щодо середньозваженої ціни на РДН в ОЕС України, за 01.03.2023 року, що складала 3 406,02 грн/МВт.год та середньозваженої ціни на РДН в ОЕС України, за 03.07.2023 року, що складала 3762,76 грн/МВт.год, тим самим відсоток коливання склав + 10,47%.

Прокурор звертає увагу, що з вказаної довідки слідує те, що дослідження ринку цін на електричну енергію проводилось за 01 березня 2023 року, та за 03 липня 2023 року, тобто за 23 дні до укладення Додаткової угоди № 4, що відповідно не може підтверджувати коливання ціни на електроенергію після укладання Додаткової угоди № 3 від 05.07.2023.

Водночас, як зазначає прокурор, у вказаній довідці відсутня інформація, яка підтверджує саме коливання ціни на ринку з 05.07.2023 (дата укладення Додаткової угоди № 3) по 26.07.2023 (дата укладення додаткової угоди № 4) та міститься лише інформація про зміну середньозваженої ціни електричної енергії на певну дату.

При цьому, прокурор зауважує, що джерелом інформації є аналітика офіційного сайту АТ «ОПЕРАТОР РИНКУ», ТПП України не може гарантувати факт достовірності інформації, яка в ній міститься.

Прокурор вказує, що ані вказана вище пропозиція Постачальника щодо збільшення ціни, ані додаткова угода № 4 від 26.07.2023, ані наявність цінової довідки Харківської торгово- промислової палати від 03.07.2023 за № 489/23 не містять доказів на підтвердження ціни такого товару на ринку за попередні періоди, не містить відомостей щодо динаміки ціни на електричну енергію, відсутній аналіз вартості ціни електричної енергії на конкретну дату у порівнянні з попередніми пропорційними періодами, чи будь-які інші дані, які б підтверджували коливання ціни електричної енергії на ринку, що дало б можливість порівняти рівень цін та дійти висновку про зменшення або збільшення ціни після укладення попередньої додаткової угоди.

Тобто, як зауважує прокурор вказаною довідкою не охоплено весь період після попередньої угоди, якою змінено ціну, а взято вибірково певний період та як наслідок, необхідність внесення зазначених змін не можна вважати обґрунтованими та такими, що підтверджені документально.

На переконання прокурор, наданий ТОВ «РТЕ Юкрейн» документ не може виступати в якості належного і беззаперечного підтвердження коливання ціни на електроенергію на ринку та не може бути розцінений, як достатнє обґрунтування необхідності внесення змін до Договору № 25 від 01.03.2023 в частині збільшення ціни з 03.07.2023.

З посиланнями на практику Верховного суду прокурор вказує, що у період між укладенням Додаткової угоди № 3 та Додаткової угоди № 4 не відбулося такого коливання ціни на ринку, яке б призвело до того, що умови договору стали вочевидь невигідні для Відповідача та могли стати наслідком укладення додаткової угоди про збільшення ціни на товар.

Відтак, як вказує прокурор, постачальником не обґрунтовано, чому вказане ним підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання умов договору по запропонованій замовнику на тендері ціні, не наведено причини, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним, а також не доведено, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товаруна момент подання постачальником тендерної пропозиції).

За посилання прокурор, наведене свідчить, що Відповідачем належним чином не підтверджено факт коливання на ринку ціни на електричну енергію після підписання попередньої Додаткової угоди № 3 від 05.07.2023, якою збільшено ціну також з 01.07.2023, у зв'язку зі зміною цін на тариф.

Таким чином, як вказує прокурор вищевикладене свідчить про те, що Відповідач ініціював укладення Додаткової угоди № 4 від 26.07.2023 до Договору № 25 від 01.03.2023 за відсутності належного підтвердження факту коливання ціни на електричну енергію та пропорційності збільшення ціни, що свідчить про порушення вимог п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», пп.2 п.19 Постанови КМУ від 12.10.2022 №1178 та п. 4 ч. 3 ст. 57 Закону України «Про ринок електричної енергії», що є підставою для визнання її недійсною в судовому порядку на підставі ст. 203, 215 ЦК України.

Також, прокурор зазначає що згідно з актами приймання-передачі електричної енергії, КП «Куяльницьке» відповідно до Договору № 25 від 01.03.2023 фактично отримало:

за березень 2023 року (акт № РТЕ0005123031 від 10.04.2023) - 23 714 кВт*год; згідно з платіжним дорученням № 48 від 10.04.2023 сплачено - на суму 130 427 грн (з ПДВ);

за квітень 2023 року (акт № РТЕ0005123041 від 10.05.2023) - 20 186 кВт*год; згідно з платіжним дорученням № 60 від 11.05.2023 сплачено - 112 223,43 грн (з ПДВ);

за травень 2023 року (акт № РТЕ0005123051 від 06.06.2023) - 31 765 кВт*год; згідно з платіжним дорученням № 71 від 07.06.2023 сплачено - 176 612, 26 грн (з ПДВ);

за червня 2023 року (акт № РТЕ0005123061 від 05.07.2023) - 48 249 кВт*год; згідно з платіжним дорученням № 80 від 06.07.2023 сплачено - 268 262,70 грн (з ПДВ);

за липня 2023 року (акт № РТЕ0005123071 від 08.08.2023) - 33 800 кВт*год; згідно з платіжним дорученням № 99 від 08.08.2023 сплачено - 206 848,6 грн (з ПДВ); за серпня 2023 року (акт № РТЕ0005123081 від 11.09.2023) - 41 589 кВт*год; згідно з платіжним дорученням № 112 від 12.09.2023 сплачено - 255 931,70 грн (з ПДВ);

за вересень 2023 року (акт № РТЕ0005123091 від 06.10.2023) - 29 335 кВт*год; згідно з платіжним дорученням № 124 від 09.10.2023 сплачено - 180 523,36 грн (з ПДВ);

за жовтня 2023 року (акт № РТЕ0005123101 від 09.11.2023) - 24 2734 кВт*год; згідно з платіжним дорученням № 139 від 09.11.2023 сплачено - 149 327,53 грн (з ПДВ);

за листопад 2023 року (акт № РТЕ0005123111 від 07.12.2023) - 21 595 кВт*год; згідно з платіжним дорученням № 152 від 07.12.2023 сплачено - 132 892,51 грн (з ПДВ);

за грудень 2023 року (акт № РТЕ0005123121 від 22.12.2023) - 32 230 кВт*год; згідно з платіжним дорученням № 159 від 22.12.2023 сплачено - 198 338, 77грн (з ПДВ).

Загалом, згідно з актами приймання-передачі електроенергії КП «Куяльницьке» сплатило ТОВ «РТЕ ЮКРЕЙН» за 306 736 кВт*год спожитої електроенергії грошові кошти в розмірі 1 811 443, 86 грн.

Прокурор наголощує, що оскільки вказана додаткова угода №4 підлягає визнанню недійсною, то розрахунок за поставлену електричну енергію повинен здійснюватися за ціною, вказаною в додатковій угоді від №3, а саме за 5,625 грн./кВт*год без ПДВ. Відповідно, грошові кошти в сумі 86 053,86 грн. підлягають стягненню, як такі, що були безпідставно одержані.

Отже посилаючись на вищенаведені обставини, Заступник керівника Подільської окружної прокуратури звернувся до суду з відповідним позовом за захистом порушеного права.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором в даній справі.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 3 частини першої статті 1311 Конституції України передбачено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює: представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частинами третьою та п'ятою статті 53 ГПК України встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

За змістом частин першої, третьої, четвертої та сьомої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

З системного аналізу вказаних правових норм вбачається, що виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи № 806/1000/17).

У даному випадку загроза порушення інтересів держави полягає у порушенні чинного законодавства про публічні закупівлі.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 викладено таку правову позицію:

- прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу;

- бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк;

- звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення;

- невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо;

- прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 дійшла висновків, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, у спірних правовідносинах судам необхідно дослідити: чи знав або повинен був знати компетентний орган про допущені порушення інтересів держави, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся; чи дотримано прокурором розумного строку для надання уповноваженому органу можливості відреагувати на виявлене прокурором порушення та самостійно звернутися до суду з відповідним позовом або ж надати аргументовану відповідь на звернення прокурора.

При цьому самого лише посилання прокурора про виявлення ним порушення інтересів держави та невжиття органом державної влади (позивачем у справі), на який покладено обов'язок щодо судового захисту інтересів держави, відповідних дій для такого захисту, недостатньо для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом пункту 2 частини четвертої статті 23 Закону "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва.

У справі, яка розглядається, Прокурор, обґрунтовуючи звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, зазначив, що правовідносини, пов'язані з використанням бюджетних коштів, становлять суспільний інтерес, а незаконність оспорюваної додаткової угоди, на підставі якої ці кошти витрачено, такому суспільному інтересу не відповідає.

Таким чином, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес, а отже існують підстави для представництва даних порушених інтересів держави органами прокуратури.

Відповідно до статті 143 Конституції України, територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування, зокрема, управляють майном, що є в комунальній власності.

Згідно з ч. ч. 1, 4 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Частиною 8 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів.

Сільські, селищні, міські ради, відповідно до ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно з ч.1,2 ст. 5 Бюджетного кодексу України, бюджетна система України складається з державного бюджету та місцевих бюджетів. Місцевими бюджетами є бюджет АРК, обласні, районні бюджети та бюджети місцевого самоврядування.

Згідно з положеннями ст.22 Бюджетного кодексу України, розпорядники бюджетних коштів, що уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення видатків бюджету, зобов'язані ефективно та раціонально використовувати бюджетні кошти, чим сприяти недопущенню порушень інтересів держави у бюджетній сфері.

Згідно з ст. 26 Бюджетного кодексу України, контроль за дотриманням бюджетного законодавства спрямований на забезпечення ефективного і результативного управління бюджетними коштами та здійснюється на всіх стадіях бюджетного процесу його учасниками відповідно до цього Кодексу та іншого законодавства, а також забезпечує, зокрема, досягнення економії бюджетних коштів, їх цільового використання, ефективності і результативності в діяльності розпорядників бюджетних коштів шляхом прийняття обґрунтованих управлінських рішень (пункт. 3 частини 1 статті 26).

Відповідно до ч.3 ст.26 Бюджетного кодексу України, розпорядники бюджетних коштів в особі їх керівників організовують внутрішній контроль і внутрішній аудит та забезпечують їх здійснення у своїх установах і на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери управління таких розпорядників бюджетних коштів.

Як вказує прокурор, оскільки вказана закупівля електроенергії за Договором здійснена за рахунок коштів місцевого бюджету, а укладання додаткової угоди призвело до зайвих витрат бюджетних коштів, які належать територіальній громаді, уповноваженим органом захищати інтереси держави та територіальної громади в зазначених правовідносинах є насамперед сільська рада.

Відповідно до інформації від 12.11.2025 за № 178, наданою КП «Куяльництке» джерелом фінансування вказаної закупівлі є бюджет Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, головним розпорядником бюджетних коштів є Відділ житлово-комунального господарства, будівництва, благоустрою та розвитку інфраструктури Куяльницької сільської ради. Отже, Куяльницька сільська рада Подільського району Одеської області є органом, який наділений повноваженнями щодо розпорядження коштами місцевого бюджету.

Як вбачається з матеріалів справи, з метою встановлення наявності підстав для вжиття заходів представницького характеру, окружна прокуратура звернулася до Відділу ЖКГ Куяльницької сільської ради та Куяльницької сільської ради з відповідними листами (від 04.12.2025 за № 16-7703вих-25 та № 61-7704вих-25). У вказаних листах прокурором описано встановлені факти порушення вимог Закону України «Про публічні закупівлі», допущені при укладенні додаткової угоди до Договору, а також вказано на безпідставне витрачання бюджетних коштів. Крім того, прокурором перед відділом та міською радою поставлено питання чи вживались ними заходи до усунення виявлених порушень та чи планується вжиття таких заходів у подальшому.

У відповіді Відділ зазначив, що є головним розпорядником бюджетних коштів, що передбачаються на забезпечення функціонування об'єктів житлово-комунального господарства. Заходів щодо стягнення надмірно сплачених коштів не вживав.

Вказане відповідно до статті 53 ГПК України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру" є підставою для захисту інтересів держави шляхом звернення до суду з даним позовом.

У постановах Верховного Суду від 23.03.2021 у справі № 917/665/20, від 07.04.2021 у справі № 913/124/20, від 09.06.2021 у справі № 916/1674/18 (у цих справах суди встановили, що проміжок часу між повідомленням органу, здійсненого прокурором в порядку статті 23 Закону "Про прокуратуру", та зверненням до суду з позовом є незначним) зроблено наступні висновки:

- суд зобов'язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, чи існував факт не звернення вказаного органу до суду при наявності для цього підстав;

- така обізнаність має бути підтверджена достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені;

- суди попередніх інстанцій при наданні висновків про недотримання прокурором розумного строку зосередилися на часовому проміжку, який минув між повідомленням, яке прокурор надіслав органу, та поданням позову у справі, проте не приділили достатньої уваги тому, що такий проміжок не завжди є вирішальним у питаннях дотримання прокурором приписів статті 23 Закону "Про прокуратуру"; такий підхід є занадто формалізованим, критерій "розумності" строку має визначатися з урахуванням великого кола чинників і не може бути оцінений виключно темпорально.

Так, у пункті 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 зазначено, що при вирішенні питання про необхідність звернення до суду з позовом компетентний орган може діяти в умовах конфлікту інтересів - коли порушення інтересів держави, про яке стверджує прокурор, може бути пов'язане з раніше вчиненими протиправними діями цього органу чи бездіяльністю. Для врахування цих обставин стаття 55 ГПК передбачає такі правила:

- якщо особа, яка має процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених позовних вимог, суд залишає заяву без розгляду, крім позову прокурора в інтересах держави;

- відмова компетентного органу від поданого прокурором в інтересах держави позову (заяви), подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє прокурора права підтримувати позов (заяву) і вимагати розгляду справи по суті.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що, звертаючись до суду з позовом у даній справі, Прокурор відповідно до вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави в суді, визначив, у чому саме полягає порушення інтересів держави та правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Щодо визнання недійсними додаткових угод.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 ст. 638 ЦК України встановлює, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої статті 41 Закону України Про публічні закупівлі договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Згідно із частиною першою статті 628, статтею 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Згідно з частиною першою статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Згідно із частинами третьою, четвертою статті 653 ЦК України у разі зміни договору зобов'язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із частинами першою, другою статті 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки.

Відповідно до частини четвертої статті 41 Закону України Про публічні закупівлі умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Виключні випадки зміни істотних умов договору про закупівлю після його підписання до виконання зобов'язань наведені у ч. 5 ст. 41 Закону України Про публічні закупівлі.

Згідно з пунктом 2 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

Із системного тлумачення наведених норм ЦК України та Закону України «Про публічні закупівлі» вбачається, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов'язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.

Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку статті 652 ЦК України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини п'ятої статті 41 Закону України Про публічні закупівлі, проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

В іншому випадку не досягається мета Закону України Про публічні закупівлі, яка полягає в забезпеченні ефективного та прозорого здійснення закупівель, створенні конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі №922/2321/22.

Інший підхід до розуміння положень пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону, який передбачає щоразу з кожним внесення змін можливість збільшення ціни договору до 10 %, тобто можливість необмеженого збільшення ціни (понад 10 % ціни договору закупівлі) при незмінному загальному розмірі суми закупівлі, може призвести до нівелювання мети законодавчого регулювання процедур закупівлі, адже відкриває шлях до маніпулювання учасниками загальною вартістю пропозицій, внаслідок чого відкривається можливість під час процедури усунути конкурентів, запропонувавши найнижчу ціну, та після укладення договору підвищити ціну до рівня економічно обґрунтованої.

Укладення додаткових угод до договору про закупівлю щодо зміни ціни на товар із урахуванням подібного підходу спотворюватиме результати торгів та зводитиме нанівець економію, яку було отримано під час підписання договору, та, як наслідок, робитиме результат закупівлі невизначеним й зумовлюватиме неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та статтею 5 Закону.

Окрім того, збільшення ціни може призвести до того, що кількість товарів настільки зменшиться, що виконання договору закупівлі в такому обсязі не відповідатиме господарській меті укладення замовником договору закупівлі.

До того ж застосування підходу, який передбачає можливість збільшувати ціну за одиницю товару більше ніж на 10 % пропорційно збільшенню ціни товару на ринку, у разі коливання ціни цього товару, спотворюватиме принцип добросовісної конкуренції серед учасників.

З урахуванням наведеного вище аналізу нормативного припису пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону, беручи до уваги усталену та послідовну судову практику, вважає, що зміна тлумачення зазначеної норми та запровадження протилежного підходу щодо можливості неодноразового збільшення ціни товару на 10 % при кожному внесенні змін до договору про закупівлю більше нагадує власне зміну цієї норми та, як наслідок, порушуватиме принцип правової визначеності.

Таку ж позицію викладено у постанові Велика Палата Верховного Суду від 21.11.2025 у справі №920/19/24.

Крім того, у вказаній вище постанові Велика Палата Верховного Суду виснувала, що зміна умов договору про закупівлю щодо збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % не допускається, зокрема, у випадку закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії. Внесені зміни Законом № 1530-ІХ до пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону не стосуються встановленої первісною редакцією цього Закону заборони збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 %, в тому числі і при здійсненні закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

Виняток з обмежень, викладений в останньому реченні пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону, повинен тлумачитися суто буквально, а тому він стосується лише строків зміни ціни за одиницю товару у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії (дотримання умови про зміну лише раз на 90 днів в цьому випадку не діє) і не визначає верхньої межі збільшення (зміни) ціни за одиницю товару.

Відповідно до статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів та статті 236 Господарського процесуального кодексу України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Згідно з пунктом 6 частини 2 статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178 затверджено Особливості здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування (далі Особливості).

Згідно з пунктом 19 Особливостей істотні умови договору про закупівлю, укладеного відповідно до пунктів 10 і 13 (крім підпункту 13 пункту 13) цих особливостей, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадку, зокрема, погодження зміни ціни за одиницю товару в договорі про закупівлю у разі коливання ціни такого товару на ринку, що відбулося з моменту укладення договору про закупівлю або останнього внесення змін до договору про закупівлю в частині зміни ціни за одиницю товару. Зміна ціни за одиницю товару здійснюється пропорційно коливанню ціни такого товару на ринку (відсоток збільшення ціни за одиницю товару не може перевищувати відсоток коливання (збільшення) ціни такого товару на ринку) за умови документального підтвердження такого коливання та не повинна призвести до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю на момент його укладення.

Отже, на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, неухильним аспектом при застосуванні підпункту 2 пункту 19 Особливостей при збільшенні ціни за одиницю товару є підтвердження (наявність) факту коливання ціни такого товару на ринку.

Як встановив суд, позивач та відповідач уклали Договір за результатами процедури відкритих торгів на виконання вимог Закону України «Про публічні закупівлі», а на момент підписання Договору сторонами були погоджені всі істотні умови предмет, ціну та строк виконання зобов'язань за Договором відповідно до вимог Закону України «Про публічні закупівлі».

Так, відповідно до п. 2.4. Договору очікуваний обсяг постачання електричної енергії становить 400 000 кВт*год.

Згідно з п. 5.1. Договору та Комерційною пропозицією ціна за 1 кВт/год електричної енергії становить 4,583333333 грн.

З матеріалів справи вбачається, між сторонами було укладено низку додаткових угод, а саме: Додаткова угода №1 від 01.03.2023, на підставі якої внесено зміни в п.5.2. Договору щодо загальної вартості Договору, яка склала 2 200 000 грн з урахування ПДВ, з яких кошти сільського бюджету - субсидії та поточні трансферти підприємствам - 1 561 449,59 грн, в тому числі ПДВ - 260 241, 60 грн.; та власні кошти підприємства - 638 550, 41 грн, в тому числі ПДВ - 260 241,60 грн; Додаткова угода №2 від 10.04.2023, на підставі якої з 01.04.2023 підвищено ціну на електричну енергію з 5,50 грн за 1 кВт*год. До 5,55996399999 грн. 1 кВт*год. Обсяг електричної енергії за договором установлено в розмірі 395 941,769 кВт*год; Додаткова угода №3 від 05.07.2023, на підставі якої з 01.07.2023 підвищено ціну на електричну енергію з 5,55996399999 грн. за 1 кВт*год до 5,62578399999 грн. за 1 кВт*год. Обсяг електричної енергії за договором установлено в розмірі 392 759,126 кВт*год.

При цьому відповідні додаткові угоди прокурором не оспорюються.

Водночас згідно з Додаткової угоди №4 від 26.07.2023 до Договору змінено істотні умови Договору, а саме: збільшено ціну за одиницю товару з 5,50 з ПДВ до 6,15385562078 грн. з ПДВ за 1 Квт*год. за 1 кВт/год.

Необхідність укладення оспорюваних Додаткової угоди №4 від 26.07.2023 до Договору обґрунтовано відповідачем коливанням ціни електричної енергії на ринку.

Тобто оспорювана додаткова угода була укладена на підставі п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

Суд враховує, що кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених у ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 912/1580/18, від 02 грудня 2020 року у справі № 913/368/19, від 11 травня 2023 року у справі № 910/17520/21).

Тобто сам факт збільшення ціни товару на ринку не обов'язково тягне підвищення ціни на аналогічний товар, який є предметом договору.

При зверненні до замовника з пропозиціями підвищити ціну постачальник має обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні, запропонованій замовнику на тендері, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним. Крім того, постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).

Як коливання ціни необхідно розуміти зміну за певний період часу ціни товару на ринку чи то в сторону зменшення, чи в сторону збільшення. І таке коливання має відбуватись саме в період укладання договору і до внесення відповідних змін до нього.

Коливання ціни на ринку повинно розцінюватися саме після підписання договору, оскільки ч. 5 ст. 41 Закону України Про публічні закупівлі урегульовано саме зміну істотних умов у разі виникнення такого явища після підписання договору та до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі.

Тобто внесення змін до договору є правомірним лише у випадку документального підтвердження коливання ціни на товар у період з моменту укладення договору до моменту укладення додаткової угоди (або отримання пропозиції про її укладення).

На підтвердження факту коливання ціни на товар, у документі, який видає компетентна організація, має бути зазначена діюча ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почали змінюватися ціни на ринку, - як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявність коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників коливання цін, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження.

Законом України «Про публічні закупівлі» не передбачено форму/вигляд інформації щодо такого коливання, внесення змін до договору про закупівлю можливе у випадку саме факту коливання ціни такого товару на ринку та повинно бути обґрунтованим і документально підтвердженим (див. постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2025 року у справі № 916/747/24).

Наявність факту коливання ціни товару на ринку підтверджується довідкою(ми) листом(ми), завіреними копіями цих довідок(ки) або листа (ів) відповідних органів, установ, організацій, які уповноважені надавати відповідну інформацію щодо коливання ціни товару на ринку, або інформацією з веб-сайту ДП «Оператор ринку» ( згідно з ч.ч. 6, 9 ст. 67 Закону України «Про ринок електричної енергії», з урахуванням листа Мінекономрозвитку України від 14.08.2019 №3304- 04/33869-06 «Щодо зміни ціни у договорах постачання електричної енергії») для документального підтвердження факту коливання ціни електричної енергії на ринку. Зміна ціни за одиницю товару застосовується з початку розрахункового періоду, в якому відбулися такі зміни.

Так, на підтвердження необхідності укладення оспорюваної додаткової угоди №4 від 26.07.2023 відповідач надав цінову довідку Харківською торгово-промислової палати за № 489/23 від 03.07.2023.

Відповідно до інформації, яка міститься в ціновій довідці №489/23 від 03.07.2023 зазначено данні щодо середньозваженої ціни на РДН в ОЕС України, за 01.03.2023 року, що складала 3 406,02 грн/МВт.год та середньозваженої ціни на РДН в ОЕС України, за 03.07.2023 року, що складала 3762,76 грн/МВт.год, тим самим відсоток коливання склав + 10,47%.

Отже з наведеної довідки вбачається, що дослідження ринку цін на електричну енергію проводилось за двома дата, а саме за 01 березня 2023 року, та за 03 липня 2023 року, тобто за 23 дні до укладення Додаткової угоди № 4.

Разом з тим, у вказаній довідці відсутня інформація, яка підтверджує саме коливання ціни на ринку з 05.07.2023 (дата укладення Додаткової угоди № 3) по 26.07.2023 (дата укладення додаткової угоди № 4) та міститься лише інформація про зміну середньозваженої ціни електричної енергії на певну дату.

Крім того, не містять доказів на підтвердження ціни такого товару на ринку за попередні періоди, не містить відомостей щодо динаміки ціни на електричну енергію, відсутній аналіз вартості ціни електричної енергії на конкретну дату у порівнянні з попередніми пропорційними періодами, чи будь-які інші дані, які б підтверджували коливання ціни електричної енергії на ринку, що дало б можливість порівняти рівень цін та дійти висновку про зменшення або збільшення ціни після укладення попередньої додаткової угоди. Вказаною довідкою не охоплено весь період після попередньої угоди, якою змінено ціну, а взято вибірково певний період.

Таким чином, наданий ТОВ “РТЕ Юкрейн» цінова довідка Харківської торгово-промислової палати за № 489/23 від 03.07.2023р. не може виступати в якості належного і беззаперечного підтвердження коливання ціни на електроенергію на ринку та не може бути розцінений, як достатнє обґрунтування необхідності внесення змін до Договору в частині збільшення вартості ціни, оскільки в ньому не підтверджено факт коливання ціни на товар, не зазначена діюча ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почали змінюватися ціни на ринку, як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявності коливання).

Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених у ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо(аналогічний висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 13.10.2020 по справі № 912/1580/18).

Також, вказане підтверджено у постанові Великої палати Верховного суду від 21.11.2025 у справі №910/19/24, у якій викладено правову позицію щодо застосування ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про те, що відповідачем належним чином не підтверджено факт коливання на ринку ціни на електричну енергію після підписання попередньої Додаткової угоди № 3 від 05.07.2023, якою збільшено ціну також з 01.07.2023, у зв'язку зі зміною цін на тариф.

Крім того, як вбачається з оскаржуваної додаткової угоди, як на підставу для укладення додаткової угоди та зміни істотних умов в укладеної спірній угоді сторони послалися на підпункт 2 пункту 19 Особливостей.

При цьому суд враховує правові висновки викладені у постанові Верховний Суд від 19.03.2026 у справі № 922/2123/25, а саме, що: "Зазначеною Постановою № 1178 Кабінет Міністрів України встановив певні особливості здійснення закупівель товарів замовниками, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», під час дії воєнного стану, основна мета яких є вжиття заходів щодо забезпечення захищеності саме замовників від воєнних загроз. Водночас постанова Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178 не скасовує та не передбачає внесення будь-яких змін до Закону України «Про публічні закупівлі», зокрема до норми п. 2 ч. 5 ст. 41 вказаного Закону (схожих висновків дійшов Верховний Суд у постановах 06.02.2025 у справі № 916/747/24, від 18.06.2024 у справі № 922/2595/23, від 01.10.2024 у справі № 918/779/23 тощо). На момент виникнення спірних правовідносин (укладення основного договору та додаткових угод до нього) норма п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» була чинною та незміною. Дія такої норми на час дії воєнного стану не скасовувалась та не призупинялась. Верховний Суд у постанові від 02.02.2026 у справі № 922/2121/25 вказав, що затвердження Кабінетом Міністрів України, у межах визначених законом повноваженнях, Особливостей здійснення публічних закупівель (Постанови №1178), не свідчить про зміну законодавства у відповідній категорії спірних правовідносин, які унормовані Законом України «Про публічні закупівлі», зокрема пунктом 2 частини п'ятої статті 41, оскільки: 1) постанова Кабінету Міністрів України є підзаконним нормативно-правовим актом; 2) їх зміст лише деталізує випадки для можливості зміни сторонами правочину ціни договору в порядку пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», та не встановлює іншого алгоритму розрахунку процентного співвідношення ціноутворення передбаченого зазначеною нормою., затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178..

Згідно з ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Частиною третьою статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Враховуючи вищевикладене, суд, встановивши наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання додаткової угоди №4 від 26.07.2023р. до Договору недійсною на момент їх укладення, дійшов висновку, шо спірна додаткова угода суперечать наведеним вище положенням ЦК України та Закону України «Про публічні закупівлі», а відтак про наявність підстав для визнання їх недійсними відповідно до ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Щодо стягнення безпідставно набутих коштів у розмірі 86 053,86 грн.

Згідно із частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Верховний Суд у постанові від 18.06.2021 у справі №927/491/19 зазначав, що ст. 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав. Системний аналіз положень статей 11, 177, 202, 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей). Загальна умова ч.1 ст.1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах. Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним. Тобто в разі, коли правочин утворює правову підставу для набуття (збереження) майна, ст.1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Оскільки додаткова угода №4 від 26.07.2023р. до Договору є недійсною та не породжує правових наслідків, правовідносини між відповідачами щодо ціни електроенергії, поставленої за Договором, регулюються договором, а також додатковими угодами, які не оспорюються, в даному випадку додаткової угоди № 3, згідно з якою ціна за одиницю електричної енергії складає 5,625 грн за 1 кВт/год з ПДВ.

Судом встановлено, що згідно із зазначеними вище Актами приймання-передачі електроенергії за Договором за період березень-грудень 2023 року відповідачу поставлено 306 736 кВт*год електричної енергії, яку останнім оплачено на загальну суму 1 811 443,86 грн.

Враховуючи ціну, обумовлену у додатковій угоді №3 від 05.07.2023 до Договору, відповідач 1 повинен був сплатити відповідачу 2 за спожиту у березень-грудень 2023 року електроенергію загальним обсягом 306 736 кВт*год кошти у розмірі 1 725 390 грн, натомість сплатив 1 811 443,86 грн., а отже розмір надмірно сплачених коштів становить 86 053,86 грн.

Таким чином, грошові кошти в сумі 86 053,86 грн. є такими, що були безпідставно одержані відповідачем 1, підстава їх набуття відпала, а тому відповідач зобов'язаний повернути їх позивачу, що відповідає приписам статей 216, 1212 ЦК України.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі №922/2321/22.

Інші посилання відповідача 1 не спростовують висновків, до яких дійшов суд.

Суд також ураховує висновки в рішенні ЄСПЛ у справі "Проніна проти України" в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі "Шевельов проти України").

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 року Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 року у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

При цьому, суд звертає увагу сторін на те, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЧ), яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів… мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. І хоча п.1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суду обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Саме такі висновки викладені у рішенні ЕСПЧ від 10.02.2010р.у справі "Серявін та інші проти України".

У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст.79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що позовні вимоги Заступника керівника Подільської окружної прокуратури є обґрунтованими, підтверджені належними доказами, наявними в матеріалах справи, а тому підлягають задоволенню.

У випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (частина 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи, що звернення до суду прокурора відбулося у зв'язку із неправильними діями саме відповідача-1, судовий збір покладається на Товариство з обмеженою відповідальністю “РТЕ Юкрейн» в порядку частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,

УХВАЛИВ:

1. Позов Заступника керівника Подільської окружної прокуратури (66302, Одеська область, Подільський район, м. Подільськ, пр-т Шевченка, 10) в інтересах держави в особі Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області (66350, Одеська область, Подільський район, с. Куяльник, вул. Куяльницька, 26а, код ЄДРПОУ 04379835) та в особі Відділу житлово-комунального господарства, будівництва, благоустрою та розвитку інфраструктури Куяльницької сільської ради Одеської області (66350, Одеська область, Подільський район, с. Куяльник, вул. Куяльницька, 26а, код ЄДРПОУ 41882571) до Товариства з обмеженою відповідальністю “РТЕ Юкрейн» (01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, 6 літера В, офіс 11, код ЄДРПОУ 43741891) та до Комунального підприємства “Куяльницьке» (66350, Одеська область, Подільський район, с. Куяльник, вул. Куяльницька, 26а, код ЄДРПОУ 36918930) - задовольнити повністю.

2. Визнати недійсною додаткову угоду № 4 від 26.07.2023 до Договору про постачання електричної енергії №25 від 01.03.2023, укладену між Комунальним підприємством «Куяльницьке» (66350, Одеська область, Подільський район, с. Куяльник, вул. Куяльницька, 26а, код ЄДРПОУ 36918930) та Товариством з обмеженою відповідальністю “РТЕ Юкрейн» (01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, 6 літера В, офіс 11, код ЄДРПОУ 43741891).

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “РТЕ Юкрейн» (01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, 6 літера В, офіс 11, код ЄДРПОУ 43741891) на користь Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області ради (66350, Одеська область, Подільський район, с. Куяльник, вул. Куяльницька, 26а, код ЄДРПОУ 04379835) безпідставно надмірно сплачені бюджетні кошти в сумі 86 053 (вісімдесят шість тисяч п'ятдесят три)грн. 86 коп.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “РТЕ Юкрейн» (01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, 6 літера В, офіс 11, код ЄДРПОУ 43741891) на користь Одеської обласної прокуратури (65026, м. Одеса, вул. Італійська (Пушкінська) ЄДРПОУ 03528552) судовий збір за подання позовної заяви в сумі 6 056 (шість тисяч п'ятдесят шість)грн. та судовий збір за подання заяви про забезпечення позову в сумі 1 514 (одна тисяча п'ятсот чотирнадцять)грн.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення

Повне рішення складено 30 квітня 2026 р.

Суддя К.Ф. Погребна