ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
01.05.2026Справа № 910/1166/26
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - ДЖАРТИ В. В., розглянувши
заяву Інституту проблем математичних машин і систем НАН України про вжиття заходів забезпечення позову
у справі № 910/1166/26
за позовом Інституту проблем математичних машин і систем НАН України
за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Національну академію наук України
до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "УКРИНВЕСТ"
про визнання договорів розірваними та зобов'язання звільнити земельну ділянку,
У лютому 2026 року Інститут проблем математичних машин і систем НАН України (далі - Інститут, позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "УКРИНВЕСТ" про:
- визнання договору № 4 від 22.11.2016 та договору б/н від 06.04.2017, укладені між Інститутом проблем математичних машин і систем НАН України, як замовником, та Товариством з обмеженою відповідальністю “УКРИНВЕСТ», розірваним.
- зобов'язання відповідача звільнити земельну ділянку з кадастровим номером 8 000 000 000:79:719:0049 та в місячний термін передати її позивачу.
Ухвалою суду від 06.02.2026 вищевказану позовну заяву було залишено без руху та встановлений строк для усунення недоліків позовної заяви.
12.02.2026 через систему "Електронний суд" позивачем до суду була подана заява про усунення недоліків із додатками - доказами доплати судового збору.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/1166/26, ухвалено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 15.04.2026, визначено строк для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив.
16.03.2026 через систему "Електронний суд" представником відповідача було подано відзив на позовну заяву, а також заяву про залучення до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Національну академію наук України.
Також 16.03.2026 через систему "Електронний суд" представником позивача було подано додаткові докази.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.03.2026 у зв'язку з перебуванням судді Джарти В. В. у відпустці підготовче засідання у справі призначено на 20.04.2026.
15.04.2026 (сформовано 14.04.2026) через систему "Електронний суд" представником позивача подано клопотання про об'єднання справ в одне провадження.
16.04.2026 через систему "Електронний суд" представником позивача подано відповідь на відзив та клопотання про витребування доказів.
У підготовче засідання 20.04.2026 прибули представники позивача.
Відповідач представників у підготовче засідання 20.04.2026 не направив, проте 17.04.2026 через систему "Електронний суд" подав клопотання про відкладення підготовчого засідання у зв'язку з перебуванням представника відповідача на лікарняному.
За наслідками підготовчого засідання 20.04.2026 судом була постановлена ухвала, якою відмовлено у задоволенні клопотання позивача про об'єднання справ в одне провадження, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Національну академію наук України, відкладено вирішення клопотання про витребування доказів та відкладене підготовче засідання на 06.05.2026.
30.04.2026 через систему "Електронний суд" Інститутом до суду була подана заява про забезпечення позову, в якій позивач просив суд заборонити ТОВ «УКРИНВЕСТ» та залученим ТОВ «УКРИНВЕСТ» особам виконувати земляні, підготовчі та будівельні роботи на земельній ділянці за адресою: м. Київ, просп. Академіка Глушкова, 42, кадастровий № 8000000000:79:719:0049, виключно у частині робіт, що здійснюються без погодженої з Інститутом проблем математичних машин і систем НАН України проектної документації та укладеного сторонами графіку виконання робіт за Договором № 4 від 22.11.2016, до набрання законної сили рішенням суду у даній справі.
Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову у судовому процесі.
За приписами статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статті 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
За правилами цієї статті заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.
Отже, забезпечення позову по суті це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в частинах другій, п'ятій, шостій та сьомій статті 137 Господарського процесуального кодексу України).
Судовий розсуд це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу. Саме такий сталий правовий висновок Верховного Суду викладено у низці постанов останнього, зокрема, від 24.10.2022 у справі № 916/950/22 та від 15.05.2019 у справі №910/688/13.
З наведеного слідує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття або відмова у застосування останніх знаходяться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.
Згідно з частиною 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Адекватність заходу щодо забезпечення позову, який застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Заходи щодо забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів щодо забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Саме на необхідності оцінки цих обставин неодноразово акцентував Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постановах від 23.03.2020 у справі № 910/7338/19, від 24.06.2020 у справі № 902/1051/19, від 11.08.2020 у справі № 911/3136/19, від 26.08.2020 у справі № 907/73/19, від 19.10.2020 у справі № 915/373/20.
За таких обставин, обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Така правова позиція наведена в постановах Верховного Суду від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 15.01.2019 у справі № 915/870/18, від 31.08.2020 у справі № 917/1274/19.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення (подібну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.09.2020 у справі № 320/3560/18).
Під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням, зокрема, наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.
Більше того, заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду за наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Заходи щодо забезпечення позову обов'язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв'язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову. Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою ним в ухвалі від 20.08.2018 у справі № 917/1390/17.
Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).
Обґрунтовуючи подану заяву про вжиття заходів забезпечення позову, Інститут зауважував, що відповідач, після подання позову та відкриття провадження у справі № 910/1166/26, розпочав на земельній ділянці, за повної відсутності комунікації з позивачем та без отримання його обов'язкової, передбаченої умовами спірних договорів згоди та погодження, проводити землерийні роботи, без будь яких законних на те підстав. Такі роботи, на переконання позивача, відповідач здійснює не на виконання укладених договорів, а з метою приховання бездіяльності, щоб ввести суд в оману, унеможливити або істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, унеможливить ефективний захист та поновлення порушених прав і інтересів позивача, якого відповідач фактично усунув від контролю та участі у будівництві та намагається в такий спосіб переконати суд, що виконує роботи передбачені начебто спірними договорами. При цьому, виконання несанкціонованих, хаотичних робіт фактично змінює об'єкт правовідносин, що прямо впливає на можливість виконання рішення суду та може призвести до нових судових спорів.
У результаті незаконних, несанкціонованих, самовільних землерийних робіт, які проводить відповідач на земельній ділянці, вже пошкоджено: (1) водогін Ду 300, що призвело до порушення водозабезпечення адміністративних будівель належних позивачу, таке порушення зафіксовано в акті № 2 від 23.04.2026; (2) дорожнє покриття площею 660 кв.м. вздовж корпусу А, що підтверджується актом від 26.03.2026; (3) майно інституту, а саме вікна і дах складу газових балонів, що підтверджується актом від 23.03.2026; (4) несанкціоноване видалення на території земельної ділянки дерев та зелених насаджень, що підтверджується актом від 31.03.2026; (5) є ризик пошкодження лінії електрозабезпечення КЛ-04 кВ від ЩС-6 Енергоблок - ЩС-3 Склад газових балонів, у зв'язку з чим позивачем складено Акт-заборону від 22.04.2026 № 5.
За твердженнями Інституту відповідачем фактично проводяться самовільні, несанкціоновані, хаотичні роботи, не в межах умов спірних договорів, а з метою імітації на стадії розгляду даної справи в суді, виконання, начебто, умов спірних договорів, що в результаті призводить до незаконного використання земельної ділянки та порушення прав та інтересів позивача.
Суд зазначає, що при розгляді заяви про забезпечення позову не вирішується питання про законність або обґрунтованість позовних вимог по суті. До предмету дослідження на цій стадії входить лише питання про те, чи може існуючий стан організації правовідносин ускладнити чи зробити неможливим виконання судового рішення.
Згідно з частинами 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічні правові висновки містяться в постанові Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.
Системно проаналізувавши наведене, суд зазначає, що Інститутом на підтвердження обставин, викладених у заяві про забезпечення позову суду представлені відповідні акти, складені в односторонньому порядку самим заявником, що у розумінні приписів статті 76 Господарського процесуального кодексу України не можна кваліфікувати, як належні докази на підтвердження обставин та фактів, вказаних заявником. При цьому, інших доказів, у тому числі, але не виключно, доказів звернення до відповідних органів щодо встановлення фактів проведення самовільних, несанкціонованих, хаотичних робіт заявником суду не представлено.
З огляду на вказане, беручи до уваги предмет позову, суд дійшов висновку про те, що заявником не доведено обставин, з наявністю яких законодавець передбачає застосування такого процесуального інституту, як забезпечення позову.
Враховуючи приписи статті 141 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на доказову необґрунтованість заяви Інституту проблем математичних машин і систем НАН України, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для її задоволення.
При цьому, суд вважає за необхідне звернути увагу заявника на те, що заява про забезпечення позову, яка раніше була відхилена повністю або частково, може бути подана вдруге, у випадку зміни відповідних обставин.
На підставі викладеного та керуючись статями 136, 137, 140, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. У задоволенні заяви Інституту проблем математичних машин і систем НАН України про забезпечення позову у справі № 910/1166/26 - відмовити повністю.
2. Ухвала набирає законної сили 01.05.2026 та може бути оскаржена в порядку, передбаченому статтями 253-259 Господарського процесуального кодексу України.