вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
01 травня 2026 р. м. Ужгород Справа № 907/1462/25
Суддя Господарського суду Закарпатської області Худенко А.А.,
за участю секретаря судового засідання Маркулич Д.В.,
За позовом Черешського психоневрологічного будинку-інтернату, с. Череш Чернівецького району Чернівецької області,
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП», с. Сторожниця Ужгородського району Закарпатської області
про стягнення 120 192,97 грн,
Представники:
від позивача - без виклику
від відповідача - без виклику
СУТЬ СПОРУ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ СУДУ В МЕЖАХ СПРАВИ.
Позивач заявив позов до Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» про стягнення 120 192,97 грн заборгованості за договором про закупівлю №СК5/127від 12.04.2024.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено головуючого суддю Андрейчука Л.В., про що вказано у протоколі автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 13.01.2026 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Між тим, у зв'язку з призначенням головуючого судді Андрейчука Л.В. на посаду судді Центрального апеляційного господарського суду, що унеможливлює продовження розгляду ним цієї справи, розпорядженням керівника апарату Господарського суду Закарпатської області призначено повторний автоматизований розподіл справи №907/1462/25.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Господарського суду Закарпатської області, справу №907/1462/25 розподілено судді Худенко А.А.
Відтак, ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 06.03.2026 постановлено прийняти справу №907/1462/25 до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
Приписами ч. 3, 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справи, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За змістом приписів ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України визначено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
За приписами частин 4 та 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи (виклику), є дата складення повного судового рішення.
Позиція позивача.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Договорами поставки про закупівлю № СК5/127від 12.04.2024 за отриманими паливними картками на відпуск товару на АЗС, у зв'язку з чим станом на дату подання позовної заяви у нього виникла заборгованість в розмірі вартості оплаченого та непереданого товару на загальну суму 120 192,97 грн.
Позиція відповідача.
Відповідач, належним чином повідомлений про розгляд справи, відзиву на позовну заяву в порядку ст. 165, 251 Господарського процесуального кодексу України та письмово висловленої позиції щодо розгляду даної справи за правилами спрощеного позовного провадження не надав, про причини невиконання вимог суду не повідомив. Із заявами, клопотаннями до суду не звертався.
Враховуючи, що про розгляд справи відповідач був повідомлений своєчасно та належним чином (ухвали суду були доставлені до його електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС), суд дійшов висновку, що він мав час та можливість надати свої заперечення із приводу предмета спору, а також докази, які мають значення для розгляду справи по суті.
Відповідно до правової доктрини та ст. 2 та ст. 14 ГПК України суд керується засадами диспозитивності при здійсненні господарського судочинства.
Учасникам справи процесуальний закон покладає тягар доказування на сторони, надаючи їм право виявляти процесуальну активність та ініціативу у розвитку процесу для досягнення мети правосуддя.
Кожна сторона справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Відтак, відповідно до положень ч. ч. 8, 9 ст. 165, ч. 1 ст. 251 ГПК України у зв'язку з ненаданням відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами справи, яких суд вважає достатніми для ухвалення судового рішення.
Суд виходить з презумпції правомірності підстав виникнення правовідносини та правильності наведених позивачем обставин, оскільки відповідач, не зважаючи на вимоги господарського суду, без поважних причин відзиву не подав та не заперечив обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Відповідач згідно правил ст. 165 ГПК України позбавляється права заперечувати проти таких обставини під час розгляду справи по суті.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ. ПРАВОВА ОЦІНКА ТА ВИСНОВКИ СУДУ. ЗАКОНОДАВСТВО, ЩО ПІДЛЯГАЄ ЗАСТОСУВАННЮ ДО СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН.
За результатами проведених процедур державних закупівель, між Черешським психоневрологічним будиноком-інтернатом, (далі - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» (далі - постачальник) 12.04.2024 укладений Договір про закупівлю №СК5/127 (далі - Договір).
Відповідно до пункту 1.1 зазначеного Договору постачальник зобов'язується передати у власність замовника, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити: Бензин А-95 та Дизпаливо, згідно ДК021:2015:09130000-9 нафта і дистиляти (надалі - товар), на умовах визначених цих Договором.
Згідно пункту 1.2. Договору, асортимент, номенклатура, одиниця виміру товару (кілограм, штуки, тощо) та його загальна кількість, зазначені в Специфікації до Договору, яка є невід'ємною частиною Договору.
Відповідно до п. 3.3., 3.2. Договору, загальна сума цього Договору становить 212 000 грн в т. ч. ПДВ 35 333,34 грн. Ціна включає вартість товару, ПДВ, витрати на транспортування до місця поставки товару, сплату податків і зборів (обов'язкових платежів) тощо.
Пунктами 4.1., 4.2. Договору, визначено, що розрахунки проводяться шляхом перерахуванням грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника в національній валюті України. Оплата здійснюється замовником протягом 10 календарних днів з моменту виконання постачальником своїх зобов'язань за договором.
Термін поставки товару - до 31 грудня 2024 року. Місце поставки товару: 59031, с. Череш, вул. Банилівська, 5. (п. 5.1., 5.2. Договору).
До зобов'язань замовника пунктом 6.1. Договору віднесено зокрема: своєчасно та в повному обсязі оплатити поставлений товар відповідно до розділу 4 (п. 6.1.1. Договору); прийняти поставлений товар згідно з актом приймання-передачі, та документами, які підтверджують якість товару відповідно до вимог діючого законодавства та нормативних актів. (п. 6.1.2 Договору).
Положення пункту 6.2. встановлює, що замовник має право: достроково, в односторонньому порядку, розірвати цей Договір у разі невиконання зобов'язань постачальником, повідомивши про це постачальника за 7 робочих днів до дати розірвання Договору (п. 6.2.1. Договору); контролювати поставку товару у строки, кількості встановлені цим Договором (п. 6.2.2. Договору); відмовитись від прийняття і оплати товару неналежної якості, а якщо товар вже оплачений замовником - вимагати повернення сплаченої суми від постачальника; повернути постачальнику накладну на товар у разі її неналежного оформлення (відсутність підписів, печаток, посилання на номер та дату цього Договору, вартості поставленого товару, невідповідність товару умовам даного Договору); В свою чергу постачальник зобов'язаний: забезпечити поставку товару в місце призначення у строки га на умовах, передбачених цим Договором (п. 6.3.1. Договору); забезпечити поставку товару, якість і кількість якого відповідає вимогам даного Договору (п. 6.3. Договору);
Постачальник має право: своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за поставлений товар належної якості товар, що е предметом даного Договору (п. 6.4.1. Договору).
Даний Договір набирає чинності з дати його укладення сторонами та діє до 31 грудня 2024 року, а в частині взаєморозрахунків - до повного їх виконання сторонами.
Відповідно до Специфікації, що є Додатком №1 до Договору №СК5/127 від 12.04.2024, товар бензин марки А-95, в кількості 2000 л. на суму 106 000 грн та дизпаливо, в кількості 2000 л. на суму 106 000 грн (в тому числі ПДВ в розмірі 25 333,34 грн), де ціна за одиницю - 53 грн з ПДВ.
Відповідачем передано у власність Позивача Товар (талони торгової марки «Авіас» на бензин А-95 в кількості 2000 літрів та на 2000 літрів дизпалива), що підтверджується долученими до матеріалів позовної заяви видатковими накладними, які містяться в матеріалах справи.
Позивачем було проведено оплату в повному обсязі, а саме: -13.12.2024 року відповідно до платіжної інструкції №457 на загальну суму 25 440,00 грн;-18.12.2024 року відповідно до платіжної інструкції №471 на загальну суму 5775,00 грн;- 26.12.2024 року відповідно до платіжної інструкції №497 на загальну суму 32 385,00 грн;- 22.04.2024 року відповідно до платіжної інструкції №114 на загальну суму 5300,00 грн;- 22.04.2025 року відповідно до платіжної інструкції №115 на загальну суму 5300,00 грн;- 10.06.2024 року відповідно до платіжної інструкції №194 на загальну суму 15 300,00 грн; - 10.06.2024 року відповідно до платіжної інструкції №193 на загальну суму 15 600,00 грн;- 27.08.2024 року відповідно до платіжної інструкції №311 на загальну суму 7950,00 грн; - 27.08.2024 року відповідно до платіжної інструкції №312 на загальну суму 7950,00 грн; - 10.10.2024 року відповідно до платіжної інструкції №371 на загальну суму 26 500, 00 грн; 16.10.2024 року відповідно до платіжної інструкції №381 на загальну суму 25 750, 00 грн.
Таким чином, позивачем на користь відповідача здійснена оплата за товар на загальну вартість 212 000,00 грн.
Як стверджує позивач, у період грудня 2024 по січень 2025 року у позивача виникла проблема з отоварюванням наявних талонів, що були видані відповідачем. Заявлені Постачальником автозаправні станції торгової марки «Авіас», які розташовані на території Чернівецької області, відмовились отоварювати наявні талони на дизпаливо та бензин в кількості 2245 літрів без надання будь-яких аргументованих письмових пояснень щодо причин відсутності пального
3 метою досудового врегулювання спору позивачем 12.02.2025 був направлений лист №65, згідно з яким повивач повідомляє відповідача, що працівники Черешського психоневрологічного будинку - інтернат неодноразово звертались на АЗС «Авіас» з талонами для заправки службового автотранспорту, проте їм було відмовлено в заправці пальним, у зв'язку з чим просить повідомити про дату, час та місце здійснення заправки службового автотранспорту. Однак, така претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Вказаний залишок відповідачем поставлений не був, у зв'язку з чим, позивач вважає про наявність підстав для стягнення з відповідача суми 120 192,97 грн залишку попередньої оплати, що стало підставою для звернення позивача з відповідною позовною заявою.
За положеннями ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Аналогічні за змістом норми містяться і в ст. 509, 526 Цивільного кодексу України.
До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з врахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Положеннями ст. 11 ЦКУ передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст.202 ЦКУ).
Згідно положень ст. 509 ЦКУ зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526 ЦКУ).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦКУ).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦКУ).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ч. 1 ст. 610 ЦКУ).
Згідно ч. 1 ст. 612 ЦКУ боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 626 ЦКУ договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦКУ).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦКУ).
Згідно ст. 631 ЦКУ строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення, якщо інше не визначено законом або договором. Закінчення строку договору не звільняє сторін від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Нормою ст. 638 ЦКУ передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За приписами статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до положень ст. 655 ЦКУ за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому (ч. 1 ст. 656 ЦКУ).
Приписами ст. 662 ЦКУ передбачено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст. 663 ЦКУ).
Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару (ст. 664 ЦКУ).
У разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Якщо продавець відмовився передати річ, визначену індивідуальними ознаками, покупець має право пред'явити продавцеві вимоги відповідно до статті 620 цього Кодексу (ст. 665 ЦКУ).
Відповідно до положень ст. 689 ЦКУ покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.
Згідно ст. 691 ЦКУ покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Відповідно до положень ст. 692 ЦКУ, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відповідно до ст. 693 ЦКУ, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ч. 2 ст. 693 ЦКУ).
Приписами ст. 712 ЦКУ передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Судом встановлено, що між сторонами спору був укладений договір, що за своєю суттю є договором поставки. Предметом цього договору є продаж (поставка) постачальником (відповідачем) покупцеві (позивачу) товару, а саме: ПММ шляхом передачі талонів/паливних карток, а покупець зобов'язується - прийняти й оплатити такий товар відповідно до визначених цим договором умов.
Товар відпускається покупцеві на підставі наданих постачальнику талонів/паливних карток на АЗС.
Таким чином, оскільки відповідач (постачальник по договору) не виконав покладені на нього обов'язки згідно з договором, не поставив позивачеві (покупцю) вже оплачений товар, то позивач (покупець) має право вимагати повернення суми попередньої оплати згідно ч. 2 ст. 693 ЦКУ.
Відповідно до вищевикладеного, суд задовольняє позовну вимогу про стягнення з відповідача на користь позивача 120 192,97 грн - повністю.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частиною 1 ст. 73 ГПК України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Надточий проти України» від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
У постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. також постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18).
За загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості для реалізації стандарту більшої переконливості (такі висновки містяться у постанові Верховного Суду від 21.09.2022 у справі №645/5557/16-ц).
Верховний Суд у постанові від 29.01.2021 у справі №922/51/20 зазначив про те, що реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Окрім того, суд враховує висновки в рішенні ЄСПЛ у справі «Проніна проти України», в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі «Шевельов проти України»).
Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, розглянувши спір на підставі поданих сторонами доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги як обґрунтовано заявлені підлягають до задоволення в заявленому розмірі.
Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України в розмірі 3028 грн на відшкодування витрат зі сплати судового збору.
Керуючись ст. 20, 173-175, 193, 216-218, 230, 231, 264-265 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП», вул. Молодіжна, будинок 9, с. Сторожниця, Ужгородський район, Закарпатська область, 89421 (код ЄДРПОУ: 44858321) на користь Черешського психоневрологічного будинку-інтернату, вул. Банилівська, будинок 5, с. Череш, Чернівецький район, Чернівецька область, 59031 (код ЄДРПОУ: 03190001) суму 120 192,97 грн (Сто двадцять тисяч сто дев'яносто дві гривні 97 коп) заборгованості, а також суму 3028 грн (Три тисячі двадцять вісім гривень) на відшкодування витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору.
3. На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду, згідно зі ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.
4. Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі, - ://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.
Повний текст рішення складено та підписано 01.05.2026
Суддя А.А. Худенко