вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63
28.04.2026 Справа № 904/2309/25
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Кеся Н.Б. за участю секретаря судового засідання Мороз В.В.
за позовом Західної окружної прокуратури міста Дніпра Дніпропетровської області, м.Дніпро в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради, м.Дніпро
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Паркінг Автостар", м.Дніпро
про зобов'язання усунути перешкоди у користуванні самовільно зайнятою земельною ділянкою та повернення земельної ділянки та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно
Представники:
Від прокуратури: Кочнєва В.С., посвідчення №069552, прокурор
Від Позивача: Григоренко А.В., самопредставництво, витяг, представник
Від Відповідача: представник не з'явився
1. Короткий зміст позовних вимог
Західна окружна прокуратура міста Дніпра Дніпропетровської області, м.Дніпро в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради 08.05.2025 року через систему "Електронний суд" звернулася із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви про усунення перешкод Дніпровській міській раді у користуванні самовільно зайнятою земельною ділянкою та повернення земельної ділянки площею 1300 кв.м., з приведенням її у придатний до використання стан шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва та скасування державної реєстрації відповідача права власності на автостоянку, що складається: літ. А-1 - вартова, загальною площею 5,3 кв. м., І - замощення, загальною площею 1300,0 кв. м., яка розташована у м. Дніпро, вулиця Максима Дія, 3Ч (реєстраційний номер 2213943612101) із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об'єкт нерухомого майна. Зокрема, прокуратура просить суд заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю «Паркінг Автостар» (код ЄДРПОУ 44328738) та будь-яким іншим особам, у тому числі суб'єктам державної реєстрації прав (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти будь-які дії пов'язані з державною реєстрацією речових прав щодо об'єкту нерухомого майна - автостоянки, що складається: літ. А-1 - вартова, загальною площею 5,3 кв. м., І - замощення, яка розташована у м.Дніпро, вулиця Максима Дія, 3Ч (реєстраційний номер 2213943612101).
08.05.2025 ухвалою суд застосував заходи до забезпечення позову шляхом заборони Товариству з обмеженою відповідальністю "Паркінг Автостар" (код ЄДРПОУ 44328738) та будь-яким іншим особам, у тому числі суб'єктам державної реєстрації прав (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти будь-які дії пов'язані з державною реєстрацією речових прав щодо об'єкту нерухомого майна - автостоянки, що складається: літ. А-1 - вартова, загальною площею 5,3 кв. м., І - замощення, яка розташована у м. Дніпро, вулиця Максима Дія, 3Ч (реєстраційний номер 2213943612101).
За подання заяви про забезпечення позову прокуратура сплатила судовий збір на суму 1211,20 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №976 від 28.04.2025 року.
Західна окружна прокуратура міста Дніпра Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради (далі-Позивач) 16.05.2025 року через систему "Електронний суд" звернулася з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Паркінг Автостар" (далі-Відповідач), в якому просить суд:
1. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Паркінг Автостар» (код ЄДРПОУ 44328738, адреса: 49128, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Максима Дія, 3Ч) усунути перешкоди Дніпровській міській раді (ЄДРПОУ 26510514, пр. Дмитра Яворницького, 75, м.Дніпро, 49000) у праві користування та розпорядження земельною ділянкою, розташованою за адресою: м. Дніпро, вулиця Максима Дія, 3Ч, площею 1300,0 кв.м, та повернути земельну ділянку, шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва: автостоянки, що складається: літ. А-1 - вартова, загальною площею 5,3 кв. м., І - замощення, загальною площею 1300,0 кв.м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2213943612101).
2. Скасувати державну реєстрацію права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Паркінг Автостар» (код ЄДРПОУ 44328738, адреса: 49128, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Максима Дія, 3Ч) на об'єкт нерухомого майна - автостоянку, що складається: літ. А-1 - вартова, загальною площею 5,3 кв. м., І - замощення, загальною площею 1300,0 кв. м., яка розташований за адресою: Дніпропетровська область, м.Дніпро, вулиця Максима Дія, 3Ч (реєстраційний номер 2213943612101), проведену 21.05.2021 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кононенко С.А. (номер відомостей про речове право: 42122754), із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об'єкт нерухомого майна 2213943612101.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Паркінг Автостар» (код ЄДРПОУ 44328738, адреса: 49128, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Максима Дія, 3Ч) на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (49044, м.Дніпро, пр. Д. Яворницького, 38, МФО 820172, Держказначейська служба України, м.Київ р/р UA228201720343160001000000291 код за ЄДРПОУ 02909938) понесені судові витрати у розмірі 6056,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог прокуратура посилається на те, що Відповідачем незаконно використовується земельна ділянка, яка розташована за адресою: м.Дніпро, вулиця Максима Дія, 3Ч, площею 1300,0 кв.м, а майно експлуатується з порушенням вимог містобудівного законодавства. Податкові декларації з плати за землю Відповідачем не надавались, платежі за землекористування не сплачувались, а також податкові декларації податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки не надавались, податок не сплачувався.
За подання позову прокуратура сплатила судовий збір на суму 4844,80 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №975 від 28.04.2025 року.
2. Процесуальні питання, вирішені судом
20.05.2025 ухвалою суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання на 05.06.2025 о 10:45год.
05.06.2025 ухвалою суд відклав підготовче засідання на 08.07.2025 о 11:00 год.
08.07.2025 року ухвалою суд зупинив провадження у справі №904/2309/25 до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у справі №908/2388/21.
17.02.2026 ухвалою суд поновив провадження у справі №904/2309/25 та призначив розгляд справи на 10.03.2026 о 10:20 год.
10.03.2026 ухвалою суд закрив підготовче провадження та призначив розгляд справи по суті на 02.04.2026 о 11:00год.
02.04.2026 ухвалою суд відклав судове засідання по суті на 28.04.2026 о 12:30 год.
Відповідач в судові засідання призначені на 10,03,26, 02.04.2026 та 28.04.2026 не з'явився, поштова кореспонденція направлялась Відповідачу у справі в установленому порядку на адресу, вказану у спеціальному витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, який наявний в матеріалах справи (арк.с. 30).
Поштова кореспонденція була направлена судом на адресу Відповідача та була повернута до суду з відміткою підприємства зв'язку: "адресат відсутній" (арк.с. 187-189, 212-214).
Згідно з пунктом 4 частини 6 статті 242 ГПК України датою вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Відповідач є юридичною особою, на яку відповідно до статті 4, ч.1, п.10 ч.2 статті 9 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань покладений обов'язок зазначати достовірні дані щодо власного місцезнаходження. Відповідно до статті 10 зазначеного Закону такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Частиною 6 статті 6 ГПК України передбачено, що адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку.
Станом на 28.04.2026 у Відповідача відсутній зареєстрований електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі).
Ухвали суду були оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень, доступ до яких є вільним, цілодобовим і безкоштовним.
Враховуючи неявку Відповідача, належним чином сповіщеного про судове засідання, а також те, що матеріали справи містять достатньо документів для його вирішення по суті, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутністю представника Відповідача.
В судовому засіданні 28.04.2026 року проголошено вступну та резолютивну частини судового рішення в порядку ст. 240 ГПК України.
3. Позиції інших учасників справи
Заперечення проти позову від Відповідача не надійшли.
Згідно з ч. 2 ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
4. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи по суті
Під час реалізації представницьких повноважень Західною окружною прокуратурою міста Дніпра встановлено , що земельна ділянка за адресою: м. Дніпро, вул. Максима Дія, 3Ч у власність чи користування будь-яким фізичним чи юридичним особам не передавалась. Більш того, розпорядчий документ, на підставі якого об'єкту нерухомості - автостоянці, розташованій на земельній ділянці присвоєно адресу у м. Дніпрі, вул. Максима Дія, 3Ч, не видавався, що свідчить про самовільне зайняття земельної ділянки комунальної власності, чим грубо порушено право комунальної власності територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради.
За відсутності будь-яких правовстановлюючих документів, які підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, за адресою: м. Дніпро, вул. Максима Дія, 3Ч, збудовано нерухоме майно - автостоянку, площею 1300 кв. м., що свідчить про те, що зазначене нерухоме майно є самочинним будівництвом в розумінні статті 376 ЦК України.
Як зазначає прокуратура в позові, під час вивчення законності набуття речових прав на об'єкт нерухомого майна, дотримання вимог містобудівного та земельного законодавства окружною прокуратурою з'ясовано, що державним реєстратором Виконавчого комітету Межиріцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області Зайцевим Антоном Вадимовичем, 03.11.2020 зареєстровано право власності на об'єкт нерухомого майна - автостоянку, що складається: літ. А-1 - вартова, загальною площею 5,3 кв. м., І - замощення, та відповідно до технічного паспорту площею 1300,0 кв. м. за адресою: м. Дніпро, вул. Максима Дія, 3Ч, за громадянином Самойловим Артемом Вікторовичем, ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Підставою виникнення права власності на вищезазначений об'єкт нерухомого майна зазначено: декларацію про готовність об'єкта до експлуатації ДП 08112042010 від 20.05.2011 (арк.с. 71-74), виданої Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Дніпропетровської міської ради. Також, в електронній реєстраційній справі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно наявне розпорядження Дніпропетровського міського голови від 20.03.2011 №174/4 «Про присвоєння адреси житлового будинку по вул. Шелгунова» (арк.с. 81).
Також, в електронній реєстраційній справі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно міститься лист КП «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради від 23.08.2020 №2731 про надання інформації на запит Самойлова А.В. (аркс. 80).
В подальшому, право власності на нерухоме майно - автостоянку, що розташована за адресою: м. Дніпро, вул. Максима Дія, 3Ч, 21.05.2021 перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю «Паркінг Автостар» (код ЄДРПОУ 44328738), на підставі Акту оцінки вартості та приймання-передачі майна що вноситься до статутного капіталу серія та номер: 454, 455, від 21.05.2021, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кононенко Світланою Анатоліївною (арк.с. 82).
Разом з тим, відомості щодо укладення договору оренди земельної ділянки за адресою: м. Дніпро, вул. Максима Дія, 3Ч у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні.
Відповідно до інформації КП «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради №14412 від 03.12.2024 (арк.с. 107) встановлено, що технічна інвентаризація та державна реєстрація права власності на нерухоме майно за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Шелгунова (на теперішній час - вул. Максима Дія) буд. 3Ч, КП «ДМБТІ» ДМР не проводилась.
Окрім цього, лист від 23.08.2020 №2731 (арк.с. 80) на запит Самойлова А.В. стосовно нерухомого майна за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.Шелгунова, буд. 3Ч, Комунальним підприємством «Дніпропетровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради - не надавало.
Згідно з інформацією Головного архітектурно-планувального управління Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 10.12.2024 №12/19-503 (арк.с. 104) встановлено, що за даними інформаційної бази містобудівного кадастру та Адресного плану міста, містобудівні умови та обмеження для проектування об'єктів будівництва, будівельні паспорти забудови земельної ділянки та паспорти прив'язки тимчасових споруд за адресою: м. Дніпро, вул. Максима Дія, (колишня назва - вул. Шелгунова) 3Ч, управлінням не надавались та не оформлювались. Інформація стосовно розпорядчих документів на підставі яких присвоєно або змінено адресу: вул. Максима Дія, (колишня назва - вул. Шелгунова) 3Ч в місті Дніпрі, в розпорядженні управління відсутня. Інформація щодо прийняття розпорядження Дніпропетровського міського голови від 20.03.2011 №174/4 «Про присвоєння адреси житлового будинку по вул. Шелгунова» у даних містобудівного кадастру та Адресного плану міста відсутня.
Відповідно до інформації Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради №10/1-197 від 04.12.2024 (арк.с. 110) відсутні відомості щодо видачі/реєстрації документів, які надають право на виконання будівельних робіт та засвідчують прийняття в експлуатацію об'єкта будівництва за адресою: м. Дніпро, вул. Максима Дія, (колишня назва - вул. Шелгунова) 3Ч, також відсутні відомості щодо реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації ДП 08112042010 від 20.05.2011.
Підтвердженням того, що декларація про готовність об'єкта до експлуатації ДП 08112042010 від 20.05.2011, Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Дніпропетровської міської ради не реєструвалась є те, що на першій сторінці вказаної декларації зазначено державний орган, яким затверджено декларацію, а саме «Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпропетровської міської ради», однак печатка на першій сторінці проставлена зовсім іншого органу: «Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області». Окрім цього, державного органу «Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпропетровської міської ради» станом на 20.05.2011 - не існувало. Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за кодом 24245545 зареєстровано юридичну особу «Управління Дніпропетровського архітектурно-будівельного контролю Дніпропетровської міської ради», яка з 14.10.2010 перебуває в стані припинення. Тобто, на момент реєстрації декларації ДП 08112042010 від 20.05.2011 юридичну особу «Управління Дніпропетровського архітектурно-будівельного контролю Дніпропетровської міської ради» припинено.
Відповідно до інформації Дніпровської міської ради №7/11-2829 від 24.12.2024 (арк.с. 85) рішення щодо оформлення правовстановлюючих документів про передачу у власність або користування на земельну ділянку за адресою: м. Дніпро, вул. Максима Дія (колишня назва - вул. Шелгунова), 3Ч - відсутні. Згідно з даними інформаційної бази містобудівного кадастру та Адресного плану міста відсутня інформація стосовно розпорядчих документів, на підставі яких було присвоєно або змінено адресу вул.Максима Дія (колишня назва - вул. Шелгунова), 3Ч. Інформації щодо прийняття розпорядження Дніпропетровського міського голови від 20.03.2011 №174/4 «Про присвоєння адреси житлового будинку по вул. Шелгунова» не виявлено.
Також, свідченням того, що розпорядження Дніпропетровського міського голови від 20.03.2011 №174/4 «Про присвоєння адреси житлового будинку по вул. Шелгунова» не виносилось та не приймалось є те, що 20.03.2011 є вихідним днем, неділею.
Також, Дніпровською міською радою до інформації № 7/11-2829 від 24.12.2024 додано копії документів, а саме клопотання ТОВ «Паркінг Автостар» від 21.07.2021 (арк.с. 86) з додатками про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,13 га, яка знаходиться за адресою: м. Дніпро, вул. Максима Дія, буд. 4Ч. Листом від 06.06.2022 №7/9-382 (зв.арк.с. 86) Департаментом по роботі з активами Дніпровської міської ради повідомлено ТОВ «Паркінг Автостар» про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою через невідповідність доданих до клопотання документів та роз'яснено порядок набуття прав на вищезазначену земельну ділянку відповідно до ст.ст. 134-139 Земельного кодексу України на земельних торгах у формі аукціону.
Крім того, згідно інформації ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 17.12.2024 №57244/5/04-36-04-05-11 (арк.с. 113) встановлено, що відповідно до переліків договорів оренди землі, наданих Департаментом по роботі з активами Дніпровської міської ради, у відповідності до вимог п. 288.1 ст. 288 Податкового кодексу України, на 2020-2024 роки, інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відсутні відомості стосовно оформлення документів на землю ТОВ «Паркінг Автостар» на земельні ділянки на території м. Дніпро.
Податкові декларації з плати за землю ТОВ «Паркінг Автостар» (код ЄДРПОУ 44328737) не надавались, платежі за землекористування не сплачувались. Окрім цього, податкові декларації податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки не надавались, податок не сплачувався.
Таким чином, ОСОБА_1 , уникаючи установленого чинним законодавством порядку набуття у користування земельної ділянки, отримання дозволу на будівництво, прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту, самочинно збудував вказаний об'єкт - автостоянку та набув право власності на неї, на підставі декларації про готовність об'єкта до експлуатації ДП 08112042010 від 20.05.2011, яка уповноваженим органом не реєструвалась та не видавалась, та у подальшому здійснив відчуження вказаного майна на користь ТОВ «Паркінг Автостар» на підставі Акту оцінки вартості та приймання-передачі майна що вноситься до статутного капіталу серія та номер: 454, 455, від 21.05.2021, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кононенко Світланою Анатоліївною.
Безпідставне набуття права власності на нерухоме майно суперечить засадам містобудівної діяльності в Україні, визначених Законом України «Про основи містобудування», є перешкодою у розв'язанні питань прогнозування розвитку, планування і забудови населених пунктів, регулювання земельних відносин, створення соціальної, інженерної і транспортної інфраструктури через відсутність можливості належного ведення містобудівного кадастру призводить до порушення майнових прав та інтересів держави.
Таким чином, Західна окружна прокуратура міста Дніпра Дніпропетровської області вважає, що Відповідачем незаконно використовується земельна ділянка, майно експлуатується з порушенням вимог містобудівного законодавства, що є підставою для скасування державної реєстрації речових прав та зобов'язання звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки у судовому порядку.
5. Норми права та мотиви, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення
5.1. Щодо представництва прокурора в інтересах держави у справі
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
На підставі ч. ч. 1, 3 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист таких інтересів, у випадках та порядку, встановлених законом.
Прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді за одночасної наявності двох елементів: порушення або загрози порушення інтересів держави та нездійснення чи неналежного здійснення захисту таких інтересів відповідним суб'єктом владних повноважень, а також у разі його відсутності.
Згідно з ч. 3 ст. 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених до його компетенції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Відповідно до ст. 44 ГПК України усі фізичні і юридичні особи здатні мати процесуальні права та обов'язки сторони, третьої особи, заявника, боржника (процесуальна правоздатність).
Враховуючи особливий процесуальний статус прокурора в господарському процесі, як особи, яка відповідно до ст. ст. 4, 53, 55 ГПК України наділена правом звернення до суду в інтересах іншої особи - держави, процесуальна правоздатність у нього настає з моменту виникнення відповідної компетенції або передбачених законом повноважень.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Відповідно до ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду із позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах», означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження процесуальної дії (відповідні функції). Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Аналіз положень ст. 53 ГПК України у взаємозв'язку зі змістом ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.
Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захист або здійснює неналежно.
«Нездійснення захисту» має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
«Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Невжиття органом державної влади, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, заходів щодо захисту та поновлення права власності держави на спірну земельну ділянку свідчить про наявність підстав для вжиття прокуратурою представницьких повноважень в інтересах держави шляхом звернення до суду з відповідним позовом.
Окремо слід вказати, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 08.02.2019 (справа №915/20/18) дійшов однозначного висновку про можливість представництва органами прокуратури в суді органів місцевого самоврядування, а, отже, і інших органів державної влади.
При цьому, відповідно до п.п. 5.6 постанови від 16.04.2019 у справі №910/3486/18 Верховним Судом встановлено, що прокурор не повинен встановлювати причини невиконання уповноваженими державою органами відповідних функцій у спірних відносинах.
Розглядаючи питання обґрунтування прокурором підстав представництва інтересів держави у суді, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 зазначено, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. При цьому, бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися, як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Слід також враховувати висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.06.2021 в справі №927/491/19, у якій, зокрема, зазначено, що обчислення розумного строку для реагування відповідного органу на повідомлення прокурора повинно враховувати не лише останнє повідомлення прокурора про подання позову до суду, а й попередні листи, направлені прокурором органу, якщо в них міститься інформація про стверджувані порушення (а не просто направлено запит на надання інформації).
Орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження у спірних правовідносинах.
Згідно із ч. 2 ст. 5 Конституції України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Відповідно до ст. 14 Конституції України, ст. 1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), ст. 373 ЦК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Згідно зі ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Статтею 324 Цивільного кодексу України передбачено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.
Таким чином, з огляду на зазначену норму закону, прокурор може заявити в інтересах держави позов, який виражається в інтересах частини українського народу - членів територіальної громади, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює саме орган місцевого самоврядування, хоча він, цей орган, навпаки, покликаний ці інтереси захищати.
Такий підхід узгоджується з Європейською хартією місцевого самоврядування 1985 року (ратифікована Законом України від 15 липня 1997 року № 452/97-ВР), яка передбачає, що органи місцевого самоврядування при вирішенні відповідної частини публічних (суспільних) справ (public affairs) діють під власну відповідальність в інтересах місцевого населення й у правовій системі держав-учасниць, зокрема у сфері адміністративного контролю за органами самоврядування, має забезпечуватись співмірність (баланс) між заходами контролю та важливістю інтересів, які контролюючий орган має намір захищати (ст.ст. 3, 8).
Крім того, з урахуванням ст.ст. 1, 2, 6, 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», орган місцевого самоврядування представляє відповідну територіальну громаду і здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Однак первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада - жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно- територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.
Конституція України визначає, що місцеве самоврядування в Україні здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи; особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України (ст. 140 Конституції України).
Відповідно до статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування територіальної громади є однією з гарантій держави.
Згідно із частиною 1 статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські рада є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Відповідно до статті 142 Конституції України, статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною та фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів.
Положення статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» встановлюють, що територіальним громадам міст належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.
До повноважень міських рад у галузі земельних відносин згідно зі ст. ст. 12, 83, 122 Земельного кодексу України, ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» належить розпорядження землями комунальної власності в межах, визначених Земельним кодексом України.
Зокрема, ст. 83 Земельного кодексу України визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю.
У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.
Тож, органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, є Дніпровська міська рада як орган місцевого самоврядування, що виконує повноваження власника земельних ділянок комунальної власності на території міста Дніпро, а також суб'єкт, уповноважений на здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель на території міста Дніпро.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в
межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.
Як зазначив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01.04.2008 № 4- рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.
Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (пункт 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19).
Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Крім цього, вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, ЄСПЛ у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес».
Фактично, звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання надання в користування земельних ділянок комунальної власності та дотримання конституційного принципу рівності усіх перед Законом, у зв'язку з чим прокурор звертається до суду з позовом щодо захисту інтересів держави.
Враховуючи вищенаведене, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес, що є підставою для представництва прокурором інтересів держави.
Варто зазначити, що у постанові від 22.08.2018 у справі №807/62/16 Верховний Суд, посилаючись на ч.2 ст.19 Конституції України, констатував, що реалізуючи повноваження належно, добросовісно та з метою, для якої вони надані, уповноважений орган фактично має обов'язок, а не право захищати інтереси держави. Зазначене є способом здійснення владних повноважень, а не способом захисту суб'єктивних прав органу, що уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Землі комунальної власності зайнято самовільно, що суперечить вимогам чинного законодавства до порядку володіння та користування землею та створює перешкоди законному власнику у реалізації повноважень щодо цієї землі.
Окрім того, безпідставна державна реєстрація права власності на нерухоме майно на самовільно зайнятій земельній ділянці, також створює перешкоди законному власнику землі та протирічить вимогам чинного законодавства щодо підстав та порядку набуття речових прав на нерухоме майно, засадам та принципам державної реєстрації як процедури офіційного визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, спотворення змісту державних процедур з метою незаконного заволодіння землею комунальної власності.
Вказана позовна заява стосується питання права, яке становить значний суспільний інтерес, оскільки самовільне зайняття земель комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) та конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє розпоряджатись своїм майном.
Враховуючи вищенаведене, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес, що є підставою для представництва прокурором інтересів держави.
Проте, Дніпровською міською радою та її уповноваженими виконавчими органами не вжито належних та ефективних заходів, спрямованих на захист інтересів держави у встановленому законом порядку, у тому числі шляхом звернення до суду.
Західною окружною прокуратурою міста Дніпра неодноразово скеровувались листи (від 26.11.2024 №51-6930вих-24, від 13.03.2025 №51-1342вих-25) (арк.с. 83-84, 99-100) на адресу Дніпровської міської ради в яких повідомлялось про встановлені факти порушення законодавства при реєстрації права власності та самовільному зайнятті земельної ділянки на вул. Максима Дія, 3Ч у м. Дніпро шляхом проведення державної реєстрації речових прав, а також безпідставне набуття права власності на об'єкт нерухомого майна (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 2213943612101).
Однак, органом місцевого самоврядування, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, заходів щодо захисту та поновлення прав територіальної громади на спірну земельну ділянку не вжито, що підтверджується листами Дніпровської міської ради №7/11-2829 від 24.12.2024, № 7/11-758 від 07.04.2025 (арк.с. 101), та свідчить про наявність підстав для вжиття прокуратурою представницьких повноважень в інтересах держави шляхом звернення до суду з даним позовом.
5.2. Щодо суті спору
Предметом позову є позовні вимоги прокурора про зобов'язання Відповідача усунути перешкоди Дніпровській міській раді у праві користування та розпорядженні земельною ділянкою, яка розташована за адресою: м.Дніпро, вулиця Максима Дія, 3Ч, площею 1300,0 кв.м та скасування державної реєстрації права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Паркінг Автостар» на об'єкт нерухомого майна - автостоянку, що складається: літ. А-1 - вартова, загальною площею 5,3 кв. м., І - замощення, загальною площею 1300,0 кв. м., яка розташований за адресою: Дніпропетровська область, м.Дніпро, вулиця Максима Дія, 3Ч, проведену 21.05.2021 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кононенко С.А., із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об'єкт нерухомого майна 2213943612101.
Статтею 152 Земельного кодексу України унормовано, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118, 123, 124 Земельного кодексу України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Земельна ділянка, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , не відводилася ні ОСОБА_1 ні ТОВ «Паркінг Автостар», оскільки Дніпровською міською радою рішення про відведення цієї земельної ділянки у користування чи у власність зазначеній фізичній та юридичній особі не виносились (лист Дніпровської міської ради від (24.12.2024 №7/11-2829).
Статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Відповідно до статті 126 Земельного кодексу України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Державний реєстр речових прав на нерухоме майно та їх обтяження не містить відомостей про набуття права власності чи користування на земельну ділянку за адресою: м. Дніпро, вулиця Максима Дія, 3Ч, за жодною юридичною чи фізичною особою.
Самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними (статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель»).
Статтею 212 Земельного кодексу України унормовано, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.
Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
Самочинне будівництво автостоянки на земельній ділянці за адресою: м. Дніпро, вулиця Максима Дія, 3Ч.
Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Відповідно до положень статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об'єкт нерухомості є самочинним (постанови Верховного 2.2019 у справі № 308/5988/17-ц, від 20.03.2019 у справі №202/3520/16-ц, від 05.06.2024 у справі №904/4338/21 від 11.06.2024 у справі №904/4339/21 та від 24.06.2020 у справі №320/5880/18.
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Пунктом першим частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції станом на момент внесення запису в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно) державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.
Документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно - правовими актами (стаття 22 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Пунктами 40-41 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1127 від 25.12.2015 (у редакції станом на час здійснення державної реєстрації) визначено, що:
Державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених статтею 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та цим Порядком.
Для державної реєстрації права власності на новозбудований об'єкт нерухомого майна подаються:
1) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта;
2) технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна;
3) документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси;
4) письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об'єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність);
5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності).
Як вбачається з відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяження для здійснення державної реєстрації права власності на новозбудований об'єкт нерухомого майна - автостоянку за адресою: АДРЕСА_1 , Самойловим А.В. надано державному реєстратору декларацію про готовність об'єкта до експлуатації ДП 08112042010 від 20.05.2011, виданої Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Дніпропетровської міської ради.
Також, в електронній реєстраційній справі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно наявне розпорядження Дніпропетровського міського голови від 20.03.2011 №174/4 «Про присвоєння адреси житлового будинку по вул. Шелгунова».
Разом з тим, відповідно до інформації Головного архітектурно-планувального управління Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 10.12.2024 № 12/19-503 встановлено, що за даними інформаційної бази містобудівного кадастру та Адресного плану міста, містобудівні умови та обмеження для проектування об'єктів будівництва, будівельні паспорти забудови земельної ділянки та паспорти прив'язки тимчасових споруд за адресою: м. Дніпро, вул. Максима Дія, (колишня назва - вул. Шелгунова) 3Ч, управлінням не надавались та не оформлювались. Інформація стосовно розпорядчих документів на підставі яких присвоєно або змінено адресу: вул. Максима Дія, (колишня назва - вул. Шелгунова) 3Ч в місті Дніпрі, в розпорядженні управління відсутня. Інформація щодо прийняття розпорядження Дніпропетровського міського голови від 20.03.2011 №174/4 «Про присвоєння адреси житлового будинку по вул. Шелгунова» у даних містобудівного кадастру та Адресного плану міста відсутня.
Також, відповідно до інформації Дніпровської міської ради № 7/11-2829 від 24.12.2024, інформації щодо прийняття розпорядження Дніпропетровського міського голови від 20.03.2011 №174/4 «Про присвоєння адреси житлового будинку по вул. Шелгунова» не виявлено.
Свідченням того, що розпорядження Дніпропетровського міського голови від 20.03.2011 №174/4 «Про присвоєння адреси житлового будинку по вул. Шелгунова» не виносилось та не приймалось є те, що 20.03.2011 є вихідним днем, неділею.
Замовник має право виконувати будівельні роботи після подання замовником повідомлення про початок виконання будівельних робіт відповідному органу державного архітектурно-будівельного контролю - щодо об'єктів будівництва, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1) (пункт перший частини першої статті 34, частина перша статті 36 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).
Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1), здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви (частина перша статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
Статтею 22-1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено ведення єдиної державної електронної система у сфері будівництва як єдиної інформаційно-комунікаційної системи у складі містобудівного кадастру, що забезпечує створення, перегляд, відправлення, прийняття, збирання, внесення, накопичення, обробку, використання, розгляд, зберігання, захист, облік та надання інформації у сфері будівництва, а також електронну взаємодію між фізичними та юридичними особами, державними органами, органами місцевого самоврядування, центрами надання адміністративних послуг з метою отримання визначених цим Законом послуг у сфері будівництва.
Електронна система складається з: 1) Реєстру будівельної діяльності; 2) електронного кабінету користувача електронної системи (далі - електронний кабінет); 3) порталу електронної системи.
Невід'ємною архівною складовою частиною Реєстру будівельної діяльності є єдиний реєстр документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів.
Відповідно до пункту 174-2 Порядку ведення Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, через електронний кабінет посадової особи органів прокуратури здійснюють доступ до відомостей (даних), внесених до Реєстру будівельної діяльності електронної системи; отримання статистичних даних; листування з користувачами електронної системи, держателем та технічним адміністратором.
Так, згідно даних Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва за параметрами пошуку «Дніпропетровська область, м. Дніпро, вулиця Максима Дія, 3Ч», «Самойлов Артем Вікторович, РНОКПП НОМЕР_1 », «ДП 08112042010», «ТОВ «Паркінг Автостар» код ЄДРПОУ 44328738» відомостей щодо документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, документів, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом, не виявлено.
Також управлінням державного архітектурного-будівельного контролю Дніпровської міської ради (лист №10/1-197 від 04.12.2024) зазначено, що в реєстрі будівельної діяльності відсутні відомості щодо видачі/реєстрації документів, які надають право на виконання будівельних робіт та засвідчують прийняття в експлуатацію об'єкта будівництва за адресою: м. Дніпро, вул. Максима Дія, (колишня назва - вул. Шелгунова) 3Ч, також відсутні відомості щодо реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації ДП 08112042010 від 20.05.2011.
Підтвердженням того, що декларація про готовність об'єкта до експлуатації ДП 08112042010 від 20.05.2011, Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Дніпропетровської міської ради не реєструвалась є те, що на першій сторінці вказаної декларації зазначено державний орган, яким затверджено декларацію, а саме «Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпропетровської міської ради», однак печатка на першій сторінці проставлена зовсім іншого органу: «Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області». Окрім цього, державного органу «Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпропетровської міської ради» станом на 20.05.2011 - не існувало. Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за кодом 24245545 зареєстровано юридичну особу «Управління Дніпропетровського архітектурно-будівельного контролю Дніпропетровської міської ради», яка з 14.10.2010 перебуває в стані припинення. Тобто, на момент реєстрації декларації ДП 08112042010 від 20.05.2011 юридичну особу «Управління Дніпропетровського архітектурно-будівельного контролю Дніпропетровської міської ради» припинено.
Таким чином, в Державному реєстрі речових право на нерухоме майно здійснено реєстрацію права власності за Самойловим А.В. на нерухоме майно - автостоянку за адресою: м. Дніпро, вул. Максима Дія, 3Ч, на підставі декларації про готовність об'єкта до експлуатації ДП 08112042010 від 20.05.2011, яка уповноваженим органом не реєструвалась та не видавалась. В свою чергу той факт, що спірна будівля не введена в експлуатацію, адреса цьому об'єкту нерухомості не присвоювалася, свідчить про те, що така будівля є самочинним будівництвом.
Разом з цим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, висновки в якій аналогічні висновкам, викладеним у постановах від 23.06.2020 у справі № 680/214/16 та від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, зазначено, зокрема, що аналіз положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу положень законодавства не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного. Аналогічний висновок міститься також у постанові Верховного суду від 20.02.2024 у справі №910/15124/19.
Водночас частиною другою статті 331 ЦК України встановлено, що право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва. Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Аналіз положень статті 331 ЦК України у системному зв'язку з нормами статей 177- 179, 182 цього Кодексу, частини третьої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно як об'єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації.
Самочинно збудоване нерухоме майно не є об'єктом права власності (подібний висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 04.12.2013 року № 6-130цс13, від 30.09.2015 у справі № 6-286цс15).
У пункті 45 постанови від 23.06.2020 у справі 680/214/16-ц Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14.09.2021 у справі № 359/5719/17 зазначила, що особа не набуває права власності на об'єкт самочинного будівництва (пункт 148).
За змістом частини першої статті 376 ЦК України самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту (будівельного паспорта); або з істотним порушенням будівельних норм і правил.
Частиною другою статті 36 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено заборону на виконання будівельних робіт без подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт.
Також заборонена експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію (частина восьма статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).
Отже, відсутність дозволу на будівництво (повідомлення про початок виконання будівельних робіт), проекту чи будівельного паспорта (схеми намірів забудови) або порушення умов, передбачених у цих документах, зумовлює визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини першої статті 376 ЦК України.
Головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього як на об'єкт нерухомості (частина друга статті 376 ЦК України).
Послідовна і судова практика Великої Палати Верховного Суду стосовно висновку про те, що особа не набуває права власності на самочинне будівництво (постанови від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16, від 14.09.2021 у справі № 359/5719/17, від 12.04.2023 у справі № 511/2303/19, від 18.09.2024 у справі № 914/1785/22).
Таким чином, оскільки будівництво автостоянки за адресою: м. Дніпро, вул. Максима Дія, 3Ч (колишня назва - вул. Шелгунова), здійснювалось без відповідних дозвільних документів, без введення майна в експлуатацію, на земельній ділянці, яка не відводилась для здійснення такого будівництва, воно є самочинним.
Відповідно до ст. 316, 317, 328 правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частин першої та другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Згідно з частинами першою, другою статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами; правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Правова природа нікчемних правочинів унеможливлює здійснення судового розгляду спору щодо визнання їх недійсними, оскільки такі правочини є недійсними в силу закону та не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.
Аналогічні правові висновки містяться в постанові Верховного Суду від 13.01.2022 у справі №908/3736/15.
Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, ЦК України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину.
Таким чином, публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.
У законодавстві відсутні визначення поняття «інтерес» та поняття «інтерес держави і суспільства». Законодавство не містить ні орієнтованого переліку сфер, де існують ці державні інтереси, ні критеріїв чи способів їх визначення.
У частині третій статті 5 Господарського кодексу України врегульовано, що суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.
Таким чином, ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору.
Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.
Отже, для правильного вирішення спору у справах про визнання правочину таким, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, необхідно встановити, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру (умислу) у кожної із сторін. Наявність такого наміру (умислу) у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.
Верховний суд України у постанові від 13.04.2016 у справі №6-1528цс15, аналізуючи приписи статті 228 ЦК України зазначив, що виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, Цивільний кодекс України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину.
Аналогічні висновки відображено і у постановах Верховного Суду від 02.07.2020 у справі №910/4932/19, від 10.03.2020 у справі №910/24075/16, від 31.10.2019 у справі №461/5273/16.
Визначальним у кваліфікації правочину, що порушує публічний порядок, є його нелегітимна мета. Наміри осіб, які його вчиняють, не спрямовані на досягнення правового результату, передбаченого правочином. При цьому неможливо формулювати поняття "публічного порядку" лише через призму законодавчого регулювання певних відносин в його позитивному значенні, оскільки необхідно враховувати також характер принципів, засад та цінностей, які можуть бути порушені сторонами спірного правочину, та наслідки допущених порушень для держави і суспільства з точки зору функціонування цих принципів та цінностей.
Під час дослідження судами факту порушення правочином публічного порядку, суд повинен брати до уваги усі аспекти його вчинення. Сама лише обставина, що правочин порушує певну норму права не має вирішального значення для висновку про невідповідність правочину публічному порядку. І навпаки, формальне дотримання визначеної законом форми та змісту правочину, за умови, що укладаючи його, сторони переслідували нелегітимну мету, може свідчити про порушення правочином публічного порядку.
При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Наявність умислу у сторін угоди означає, що вони, виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність вчинення зобов'язання і суперечність його мети публічному порядку (інтересам держави та суспільства) і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.
При цьому стаття 228 ЦК України не містить припису щодо обов'язкового встановлення вини сторін (сторони) правочину на підставі вироку суду у кримінальній справі.
Питання, чи мало місце протиправне діяння та чи вчинене воно відповідними особами, як і спрямованість умислу осіб, може доводитися іншими наявними в матеріалах справи доказами в їх сукупності з урахуванням вимог, визначених процесуальним законом.
Такий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №911/2574/18, від 31.05.2018 у справі №911/639/17, від 13.02.2018 у справі №910/1421/16, від 15.02.2018 у справі №911/1023/17, від 17.04.2018 у справі №910/1424/16.
Відповідно до статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.
Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.
Так, згідно з частинами першою, другою, третьою та четвертою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша).
Акт оцінки вартості та прийому-передачі майна що вноситься до статутного капіталу є правочином, який в свою чергу підтверджує волевиявлення сторін, а також має юридичні наслідки - факт набуття та припинення права власності на нерухоме майно.
Як встановлено, після здійснення державної реєстрації 03.11.2020, право власності на самочинно збудоване нерухоме майно - автостоянку, що складається: літ. А-1 - вартова, загальною площею 5,3 кв.м., І - замощення, загальною площею 1300,0 кв.м., яка розташована у м. Дніпро, вулиця Максима Дія, 3Ч (реєстраційний номер 2213943612101), від ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю «Паркінг Автостар» (код ЄДРПОУ 44328738), на підставі Акту оцінки вартості та приймання-передачі майна, що вноситься до статутного капіталу серія та номер: 454, 455, від 21.05.2021, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кононенко Світланою Анатоліївною.
Тож, саме Акт оцінки вартості та приймання-передачі майна що вноситься до статутного капіталу у даних правовідносинах свідчить про погоджену дію шляхом волевиявлення сторін даного правочину на набуття певних цивільних прав та обов'язків, а тому зазначений акт за своєю правовою суттю є правочином.
Наведене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 29.04.2015 у справі № 903/134/13-г та Верховного Суду, викладеними у постановах від 11.09.2018 у справі № 918/1377/16, від 12.06.2019 у справі № 927/352/18, від 11.10.2021 у справі № 910/17954/20, від 28.09.2021 у справі №910/17954/20, від 06.07.2022 у справі №372/3737/19.
Зазначені обставини свідчать про те, що правочин, укладений щодо самочинно збудованого нерухомого майна, на яке право не виникало, вчинені виключно з метою протиправного заволодіння земельною ділянкою комунальної форми власності, є нікчемним в силу статті 228 ЦК України як такі, що порушують публічний порядок.
Відповідно до ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; застосування інших, передбачених законом, способів.
Відповідно до ст. 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.
Відповідно до ст. 376 ЦК України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
Викладені у позові факти та обставини свідчать про порушення земельного законодавства, шляхом самовільного захоплення земельної ділянки шляхом розташування на ній самочинно збудованої автостоянки за адресою: АДРЕСА_1 , чим створено перешкоди власнику у раціональному та ефективному використанні земельної ділянки відповідно до її призначення та відповідно до встановленої законом мети, нівелює можливість подальшого використання цих земель з метою задоволення потреб та інтересів територіальної громади.
Отже, повернення земельної ділянки у тому стані, який є на теперішній час, не призведе до поновлення порушених інтересів держави у повному обсязі, оскільки наявна на земельній ділянці самочинна забудова беззаперечно створюватиме перешкоди власнику при подальшій реалізації правомочностей щодо цієї земельної ділянки.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17.
Знаходження на земельній ділянці одного власника об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі у цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином, і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі.
Поряд із цим, власник, чиї права порушено, може скористатися не будь-яким, а саме ефективним способом захисту, оскільки вирішення вимог про знесення самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою (в тому числі, визнання правочинів недійсними). Розгляд позовних вимог про знесення об'єкту самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника земельної ділянки, зокрема, про визнання правочинів недійсними.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13 зазначено, що «у силу спеціального застереження, наведеного в частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України). Також за рішенням суду на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина п'ята статті 376 ЦК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 зазначено, що належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.
Разом з тим, у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20.01.2021 у справі №442/302/17 зазначено, що «задоволення вимоги про усунення перешкод в користуванні земельної ділянки шляхом знесення самочинно побудованого нежитлового приміщення за рахунок особи, яка здійснила таке самочинне будівництво є належним та ефективним способом захисту прав власника (користувача). Застосування вимог про знесення самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою, в тому числі визнання недійсними договорів про відчуження майна».
У свою чергу, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 202/7377/16-ц від 27.10.2021 зазначено, що визнання незаконними і скасування рішень державних реєстраторів та визнання недійсними договорів купівлі-продажу не є ефективним способом захисту та не забезпечує усунення порушень, спричинених самочинним будівництвом.
При цьому, установивши, що самочинна забудова здійснена на земельній ділянці, яка не була відведена особі для цієї мети, суди з урахуванням практики застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод повинні з'ясувати: чи заперечує власник земельної ділянки проти визнання права власності на таку забудову за особою, що її здійснила; чи не порушує така забудова права на земельну ділянку інших осіб, чиї права порушено такою забудовою, а в разі зведення забудови на наданій земельній ділянці - чи не здійснено таку забудову з відхиленням від проекту або будівельних норм і правил.
У цьому аспекті Верховним Судом у постанові від 29.01.2020 № 822/2149/18 наголошено, що за змістом частини 7 статті 376 Цивільного кодексу України зобов'язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову можливе лише у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил, у інших випадках самочинного будівництва, зокрема, якщо нерухоме майно збудоване або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, стаття 376 Цивільного кодексу України не ставить можливість знесення об'єкта самочинного будівництва в залежність від можливостей його перебудови.
Натомість правове значення має позиція власника (користувача) земельної ділянки, а також дотримання прав інших осіб. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина 4 статті 376 ЦК України).
Дніпровська міська рада в листі №7/11-758 від 07.04.2025 зазначила, що найбільш ефективним способом захисту прав Дніпровської міської територіальної громади є усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та повернення земельної ділянки шляхом звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки від нерухомого майна, яке самочинно збудовано на земельній ділянці комунальної власності, а саме автостоянки по вулиці Максима Дія, 3Ч у м. Дніпрі.
З огляду на викладене, вбачається найбільш ефективним та доцільним способом захисту з метою реального поновлення порушених інтересів держави є усунення перешкод власнику у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою за адресою: м. Дніпро, вулиця Максима Дія, 3Ч, шляхом її повернення власнику з приведенням у придатний для використання стан шляхом знесення самочинного будівництва.
Вказане підтверджується постановою Верховного Суду від 20.07.2021 у справі №914/2200/20, в якій зазначено, що на підставі положень частин 2, 3 статті 152 ЗК України, за якими власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, зокрема, відновленням стану земельної ділянки, який існував до порушення права, статті 212 ЗК України, якою передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними, визнавши доведеними позивачем та не спростованими відповідачем обставини наявності у позивача права комунальної власності на спірну земельну ділянку, самовільне зайняття відповідачем цієї земельної ділянки шляхом встановлення огорожі за відсутності будь-яких, в тому числі договірних, підстав для цього, Верховний Суд визнав обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про те, що позов про зобов'язання відповідача звільнити земельну ділянку шляхом демонтажу огорожі підлягає задоволенню.
З огляду на викладене, вбачається, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у розпоряджанні власністю.
Негаторний позов подається у випадках, коли власник або титульний володілець (в тому числі орендар) має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним.
Характерною ознакою негаторного позову є його спрямованість на захист права від порушень, не пов'язаних з позбавленням володіння майном, а саме у разі протиправного вчинення іншою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову.
Таким чином, власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні своєю власністю, зокрема земельною ділянкою, шляхом відновлення її до попереднього стану, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 24.02.2020 у справі № 458/1046/15, висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 07.04.2020 у справі №916/2791/13, від 23.06.2020 у справі №680/214/16-ц.
За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Таким чином, з огляду на викладені обставини справи, належним способом захисту порушених прав на земельну ділянку територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради є повернення земельної ділянки, за адресою: м. Дніпро, вулиця Максима Дія, 3Ч, та знесення самочинно збудованого нерухомого майна - автостоянки, що складається: літ. А-1 - вартова, загальною площею 5,3 кв. м., І - замощення, загальною площею 1300,0 кв. м..
В свою чергу наявність зареєстрованого права власності, перешкоджає належному володінню, розпорядженню та користуванню майном комунальної власності, його передачі відповідальній особі з метою задоволення потреб та інтересів територіальної громади міста, у тому числі шляхом забезпечення надходження коштів до місцевого бюджету від використання майна, земельної ділянки.
При цьому згідно з висновками Верховного Суду державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.
Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції станом на момент внесення запису в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно) та частиною четвертою статті 15 вказаного Закону (в редакції станом на момент внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно) державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.
Документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно - правовими актами (стаття 22 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Статтею 24 Закону визначено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяження.
За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.
З огляду на викладене, державна реєстрація права власності на нерухоме майно - автостоянку, що складається: літ. А-1 - вартова, загальною площею 5,3 кв. м., І - замощення, загальною площею 1300,0 кв. м., за адресою: м. Дніпро, вулиця Максима Дія, 3Ч (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 2213943612101), прийнята за відсутності належних правових підстав, порушує встановлений чинним законодавством порядок проведення державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна та підлягає скасуванню.
Відповідно до частини третьої статті 26 Закону України Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у редакції з 26.07.2022, у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом першим частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом першим частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав.
Крім того, необхідно зазначити, що навіть у випадку якщо буде встановлено, що суб'єкт державної реєстрації прав правомірно прийняв рішення про державну реєстрацію права (зокрема, для державної реєстрації подані всі необхідні документи, які вимагаються відповідно до закону, та відсутні встановлені законом підстави для відмови в державній реєстрації права), то це не є перешкодою для задоволення позову.
Вказана позиція також викладена в постановах Великої Палати Верховного суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 22.08.2018 № 925/1265/16, від 04.08.2018 у справі № 915/127/18, від 18.09.2024 у справі №914/1785/22, постановах Верховного Суду від 05.06.2024 у справі №904/4339/21, від 11.06.2024 у справі №904/4338/21.
Функцією державної реєстрації права є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Подібні висновки неодноразово формулювалися Великою Палатою Верховного Суду, зокрема в постановах від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц (пункт 96), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 146), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 48).
Принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц (пункт 89)) передбачає, що відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається, виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2023 у справі №488/2807/17 (пункт 100)).
Вказане підтверджується постановою Верховного Суду від 20.07.2021 у справі № 914/2200/20, в якій зазначено, що на підставі положень частин 2, 3 статті 152 ЗК України, за якими власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, зокрема, відновленням стану земельної ділянки, який існував до порушення права, статті 212 ЗК України, якою передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними, визнавши доведеними позивачем та не спростованими відповідачем обставини наявності у позивача права комунальної власності на спірну земельну ділянку, самовільне зайняття відповідачем цієї земельної ділянки шляхом встановлення огорожі за відсутності будь-яких, в тому числі договірних, підстав для цього, Верховний Суд визнав обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про те, що позов про зобов'язання відповідача звільнити земельну ділянку шляхом демонтажу огорожі підлягає задоволенню.
З урахуванням викладеного, з метою усунення перешкод Дніпровській міській раді у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою комунальної власності, наявні підстави для скасування державної реєстрації права власності Відповідача на самовільно збудоване нерухоме майно - автостоянку, що складається: літ. А-1 - вартова, загальною площею 5,3 кв.м., І - замощення, загальною площею 1300,0 кв.м., яка розташована за адресою: м.Дніпро, вулиця Максима Дія, 3Ч із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об'єкт нерухомого майна 2213943612101.
6. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору
На підставі викладеного суд вважає обґрунтованими позовні вимоги Західної окружної прокуратури міста Дніпра Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради та задовольняє позовні вимоги в повному обсязі.
За результатами вирішення спору судові витрати щодо судового збору у справі покладаються на Відповідача відповідно до ст.129 ГПК України.
Керуючись статтями 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -
Позов Західної окружної прокуратури міста Дніпра Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Паркінг Автостар" задовольнити у повному обсязі.
Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Паркінг Автостар» (код ЄДРПОУ 44328738, адреса: 49128, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Максима Дія, 3Ч) усунути перешкоди Дніпровській міській раді (ЄДРПОУ 26510514, пр. Дмитра Яворницького, 75, м.Дніпро, 49000) у праві користування та розпорядження земельною ділянкою, розташованою за адресою: м. Дніпро, вулиця Максима Дія, 3Ч, площею 1300,0 кв.м, та повернути земельну ділянку, шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва: автостоянки, що складається: літ. А-1 - вартова, загальною площею 5,3 кв. м., І - замощення, загальною площею 1300,0 кв.м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2213943612101).
Скасувати державну реєстрацію права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Паркінг Автостар» (код ЄДРПОУ 44328738, адреса: 49128, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Максима Дія, 3Ч) на об'єкт нерухомого майна - автостоянку, що складається: літ. А-1 - вартова, загальною площею 5,3 кв. м., І - замощення, загальною площею 1300,0 кв. м., яка розташований за адресою: Дніпропетровська область, м.Дніпро, вулиця Максима Дія, 3Ч (реєстраційний номер 2213943612101), проведену 21.05.2021 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кононенко С.А. (номер відомостей про речове право: 42122754), із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об'єкт нерухомого майна 2213943612101.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Паркінг Автостар» (код ЄДРПОУ 44328738, адреса: 49128, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Максима Дія, 3Ч) на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (49044, м.Дніпро, пр. Д. Яворницького, 38, МФО 820172, Держказначейська служба України, м.Київ р/р UA228201720343160001000000291 код за ЄДРПОУ 02909938) понесені судові витрати у розмірі 6056,00 грн.
Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 ГПК України).
Згідно з частиною 2 статті 256 ГПК України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне рішення складено 01.05.2026
Суддя Н.Б. Кеся