Рішення від 30.04.2026 по справі 904/2684/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.04.2026м. ДніпроСправа № 904/2684/25 (904/6972/25)

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Примака С.А. за участю секретаря судового засідання Скорик Н.О.

За позовом ОСОБА_1 , м. Кривий Ріг

до Акціонерного товариства "КРИВОРІЗЬКИЙ ЗАЛІЗОРУДНИЙ КОМБІНАТ"

про відшкодування моральної шкоди, заподіяної втратою працездатності внаслідок професійного захворювання

в межах справи №904/2684/25

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВІЙ ЕНЕРГОПОСТАЧАЛЬНИК", м. Київ

до боржника Акціонерного товариства "КРИВОРІЗЬКИЙ ЗАЛІЗОРУДНИЙ КОМБІНАТ", м. Кривий Ріг Дніпропетровської області

про визнання банкрутом

Представники:

Від позивача: не з'явився;

Від відповідача: не з'явився.

РУХ СПРАВИ

09.12.2025 ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" про відшкодування моральної шкоди, заподіяної втратою працездатності внаслідок професійного захворювання у загальному розмірі 440 000,00 грн.

Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 09.12.2025 позовну заяву передано на розгляд судді Мартинюку С.В. в межах справи про банкрутство №904/2684/25 та присвоєно єдиний унікальний номер справи №904/2684/25 (904/6972/25).

Ухвалою господарського суду від 12.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у ній матеріалами.

19.12.2025 до суду через систему "Електронний суд" від відповідача надійшла заява про часткове визнання позовних вимог.

06.01.2026 до суду через систему "Електронний суд" від позивача надійшли додаткові пояснення у справі.

Згідно Розпорядження № 4 від 05.01.2026 "Щодо призначення повторного автоматизованого розподілу справи" призначено повторний автоматизований розподіл справи з огляду на те, що суддю Мартинюка С.В. відраховано зі штату.

Згідно Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.01.2026 справу № 904/2684/25 (904/6972/25) передано на розгляд судді Примака С.А.

Ухвалою господарського суду від 21.01.2026 прийнято позовну заяву до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 30.04.2026.

21.04.2026 до суду через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без участі позивача та його представника.

Представники позивача та відповідача у судове засідання не з'явилися, про дату, час і місце розгляду справи всі учасники справи були повідомлені належним чином відповідно до вимог статей 6, 120, 242 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

В порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 30.04.2026 прийнято рішення.

ВСТАНОВИВ:

Позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем, що підтверджується відомостями трудової книжки, долученої до матеріалів справи.

Відповідно до акта від 07.05.2025 розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) форми П-4, затвердженого Т.в.о. начальника Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці Бланк С.В. 07.05.2025 встановлено наявність у працівника професійного захворювання, визначено причини та умови його виникнення, надано характеристику умов праці та їх відповідність нормативним вимогам, з'ясовано наявність причинно-наслідкового зв'язку між умовами праці та захворюванням.

Пунктом 20 акту осіб, які порушили законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи не встановлено, через тривалий час роботи в умовах дії шкідливих факторів та зміною керівників структурних підрозділів та керівників дільниць.

Згідно Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи (номер витягу 125/25/1069/В, дата прийняття рішення 19.06.2025, номер рішення 125/25/1069/Р) позивачу встановлено третю групу інвалідності з 19.06.2025 (пункти 17.1.5., 17.1.6).

Обґрунтування рішення експертної команди за результатами оцінювання: згідно скарг, анамнезу захворювання, даних об'єктивного огляду, лабораторних та інструментальних методів обстежень, встановлено ІІІ групу інвалідності на 1 рік. Встановлено 55% втрати працездатності (із них 45% радикулопатія; 10% ХОЛЗ) на 1 рік. Протипоказана важка фізична праця пов'язана з тривалою ходою, вимушеною позою, підйомом тяжкості, переохолодження (пункт 16 витягу).

Пунктами 17.2.3- 17.2.5. встановлено відсоток та причину втрати професійної працездатності - професійне захворювання, 45%, встановлено з 07.04.2025 та професійне захворювання, 10%.

Дата повторного оцінювання 01.07.2026 (пункт 17.1.9. витягу).

Дата повторного оцінювання відсотка непрацездатності 01.07.2026 (пункт 17.2.6. витягу).

На підтвердження погіршення стану здоров'я та проходження медичного лікування, позивачем долучено до матеріалів справи виписки з медичної карти та виписні епікризи.

Також позивач зазначає, що внаслідок отриманого професійного захворювання було порушено та порушуються нормальні життєві зв'язки позивача, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання: змінився характер життя, приступи болю не дають спокійно відпочивати, до появи захворювання позивач була активною людиною, в даний час будь-яке навантаження викликає біль, позбавився можливості реалізувати своє уміння працювати, виконувати будь-яку фізичну роботу, рухатися легко і вільно, весело відпочивати, знаходитися серед людей, повноцінно спілкуватися з людьми. Заподіяне з вини підприємства професійне захворювання викликає в позивача фізичні і моральні страждання, порушило звичний спосіб життя, вимагає додаткових зусиль для організації життя, для підтримки здоров'я, порушило нормальні життєві зв'язки внаслідок неможливості продовження активного цивільного життя, порушення відносин з оточуючими людьми. Також позивач зазначає, що наданий час самопочуття не поліпшується, негативні зміни в житті позивача є незворотними, усвідомлення чого, також завдає душевного болю та страждань.

ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ

Щодо моральної шкоди

Згідно статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до ч. 2 ст.153 Кодекс законів про працю України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Відповідно до статті 4 Закону України Про охорону праці державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Згідно статті 153 Кодекс законів про працю України та ст. 13 Закону України Про охорону праці, передбачено обов'язок власника або уповноваженого ним органу створити на робочому місці умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

Статтею 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров'ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров'ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров'я.

У відповідності зі ст.237-1 Кодекс законів про працю України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.10.2008 № 20-рп/2008 також роз'яснив про право застрахованих громадян, що потерпілі на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Як зазначено в п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання.

У відповідності зі ст. ст. 23, 1167 ЦК України моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві або внаслідок профзахворювання полягає у фізичному болю та стражданнях, яких він зазнав у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.

Наявність вини у даному випадку для відповідальності відповідача за законом не вимагається, оскільки за п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Ушкодження здоров'я, заподіяне позивачу під час виконання трудових обов'язків, спричиняє йому моральні й фізичні страждання, які полягають у перенесенні фізичного болю, в суттєвому порушенні функцій організму, обмеженні можливості вести звичний спосіб життя, повною мірою реалізовувати свої наміри в професійній сфері, постійному перенесенні страждань у повсякденному житті, призводять до необхідності залучення додаткових зусиль для організації життя, отримання лікування.

Зазначені негативні явища мають місце в житті позивача у зв'язку з професійним захворюванням, яке призвело до втрати позивачем професійної працездатності та встановлення інвалідності, що підтверджується наявними матеріалами справи, у зв'язку з чим господарський суд приходить до висновку, що позивачу заподіяна моральна шкода.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 Цивільного кодексу України).

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Оскільки, нормативно-правовими актами України не встановлено розмір компенсації моральної шкоди, відшкодування якої здійснюється на підставі статті 237-1 КЗпП України, розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, визначається судом відповідно до наданих доказів та фактичних обставин справи.

При цьому, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях (Шевченко проти України, Харук та інші проти України, Скордіно проти Італії) і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об'єктивної оцінки психотравматичної ситуації.

При вирішенні питання про розмір відшкодування спричиненої позивачу моральної шкоди господарський суд враховує, що ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання.

Суд також бере до уваги істотність вимушених негативних змін у житті позивача, тривалість його роботи у шкідливих умовах праці, а також характер і наслідки заподіяного ушкодження здоров'я.

При вирішенні питання про розмір відшкодування спричиненої позивачу моральної шкоди суд враховує глибину фізичних та моральних страждань позивача, істотність вимушених негативних змін в його житті, а також те, що ступінь втрати професійної працездатності визначено на період до проведення повторного оцінювання, за результатами якого він може бути змінений, тривалість його роботи у шкідливий умовах, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості та визначає розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача, у вигляді одноразового відшкодування в сумі 230 000,00 грн, що буде співмірним спричиненій позивачу шкоді та достатнім для її відшкодування.

Також, відповідач звернувся до суду із заявою про часткове визнання позову, в обґрунтування якої зазначив, що діюче законодавство України не визначає механізм визначення розміру моральної шкоди, водночас Кодекс законів про працю та Закон України "Про колективні договори і угоди" передбачають можливість врегулювання відповідних компенсацій у колективному договорі, який є обов'язковим для роботодавця та всіх працівників. В 2020 році між відповідачем, як роботодавцем та трудовим колективом, в особі виборних профспілкових органів, був укладений колективний договір на 2020 - 2022 роки, котрий 01.07.2024 доповнено пунктом 25.19, що встановлює механізм розрахунку компенсації моральної шкоди працівникам (у тому числі звільненим) у разі професійного захворювання або нещасного випадку на виробництві. Формула визначення суми враховує стаж роботи у шкідливих умовах, розмір мінімальної заробітної плати на 1 січня відповідного року, відсоток втрати працездатності та коефіцієнт 1,25 за відсутності вини працівника. У випадку позивача сума відшкодування становить 143 000,00 грн., яка розрахована за формулою: (26 х 8000 х (55/100) х 1,25. Натомість заявлений позивачем розмір компенсації моральної шкоди відповідач вважаємо занадто завищеним та таким, що не відповідає принципам розумності, справедливості та балансу інтересів позивача та відповідача.

Заперечуючи проти поданої відповідачем заяви про часткове визнання позову, позивач зокрема зазначає, що розрахунок розміру моральної шкоди здійснений з урахуванням встановленого ступеня 55% стійкої втрати працездатності, відповідає змісту позовних вимог, є логічно послідовним та узгоджується з підходами, сформованими у судовій практиці щодо визначення справедливого розміру компенсації. Посилання відповідача на положення колективного договору та перебування у процедурі банкрутства не можуть розцінюватися як правові підстави для зменшення розміру моральної шкоди, оскільки такі обставини не впливають на правову природу деліктної відповідальності та не передбачені законом як критерії визначення обсягу відшкодування шкоди, завданої здоров'ю особи.

Статтею 191 Господарського процесуального кодексу України установлено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Господарський суд приймає заяву відповідача про часткове визнання позову, проте, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд виходить із доводів позовної заяви, тяжкості наслідків, які настали у здоров'ї позивача, їх незворотного характеру, встановленого розміру втрати професійної працездатності, характеру фізичних страждань та постійного дискомфорту, а також обмеження можливості здійснювати звичайні повсякденні дії, що призводить до істотної зміни життєвих умов позивача.

Додатково суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження волевиявлення позивача щодо застосування пункту 25.19 Колективного договору АТ "Криворізький залізорудний комбінат", а також доказів досягнення між позивачем та АТ "Криворізький залізорудний комбінат" погодження щодо визначення розміру відшкодування моральної шкоди.

Отже, застосування пункту 25.19 Колективного договору у даному випадку є неможливим і не може бути підставою для зменшення заявлених вимог.

З урахуванням вищевикладеного позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

СУДОВІ ВИТРАТИ

Судовий збір

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 5 ЗУ "Про судовий збір" вбачається, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються, зокрема, позивачі у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю фізичної особи;

В даному випадку позивач звільнений від сплати судового збору.

Згідно з підпунктом 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2025 рік" встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб з 1 січня 2025 року складає 3028,00 грн.

Отже, за подання даних позовних вимог, належний розмір судового збору складає 3840,00 грн.

Поряд з цим, відповідно до ч. 1 ст. 130 ГПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Аналогічна норма міститься в ч. 3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір".

Тобто, аналіз наведених норм свідчить про те, що законодавець прямо пов'язує можливість повернення частини судового збору саме з повним визнанням позову, що фактично припиняє спір у повному обсязі без розгляду справи по суті, в той час як на випадки часткового визнання позову дія зазначеної норми не поширюється.

У даному випадку відповідачем позов визнано частково, відповідно, підстави для задоволення клопотання відповідача та застосування норм ст. 130 ГПК України у суду відсутні.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволено частково, господарський суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь державного бюджету несплачений судовий збір у розмірі 3 432,00 грн пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 76-80, 86, 129, 130 232, 233, 236-238, 240-242, Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" (50026, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Зимових Походів (Симбірцева), буд. 1А; ідентифікаційний код юридичної особи 00191307) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса АДРЕСА_1 ) моральну шкоду, завдану внаслідок ушкодження його здоров'я у розмірі 230 000,00 грн.

Стягнути з Акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" (50026, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Зимових Походів (Симбірцева), буд. 1А; ідентифікаційний код юридичної особи 00191307) на користь державного бюджету (отримувач коштів - ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету 22030106) судовий збір, код ЄДРПОУ господарського суду Дніпропетровської області 03499891) 3 432,00 грн - судового збору.

В решті позовних вимог - відмовити.

Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскарженим протягом цього строку в порядку ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено 30.04.2026.

Суддя С.А. Примак