22 квітня 2026 року м. Харків Справа № 922/3825/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Лакіза В.В., суддя Мартюхіна Н.О.
за участі секретаря судового засідання Садонцевої Л.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури (вх.№ 516 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 19.02.2026 (прийняте у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Погореловою О.В., повне рішення підписано 26.02.2026) у справі №922/3825/25
за позовом заступника керівника Харківської обласної прокуратури в інтересах держави, в особі Харківської міської ради, м. Харків,
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Європартнер компані", м. Харків,
про визнання недійсним договору та усунення перешкод у користуванні майном,
Заступник керівника Харківської обласної прокуратури (прокурор) звернувся до Господарського суду Харківської області в інтересах держави в особі Харківської міської ради (позивач) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Європартнер компані" (відповідач), в якому просив суд:
1) визнати недійсним договір від 27.11.2024 оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:08:004:0017 по пров. Шевченківському, 50 у м. Харкові, площею 1,8191 га, укладений між Харківською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Європартнер компані", скасувавши право оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер запису про інше речове право: 57920000);
2) усунути перешкоди власнику - Харківській міській територіальній громаді у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 1,8191 га, з кадастровим номером 6310136600:08:004:0017, розташованої за адресою: м. Харків, пров. Шевченківський, 50, шляхом:
- зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Європартнер компані" (код ЄДРПОУ 40368286) повернути земельну ділянку Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської міської ради з одночасним приведенням її у придатний для використання стан, у тому числі шляхом знесення нежитлової будівлі літ. "В-1", площею 53 кв.м, розташованої за адресою: м. Харків, пров. Шевченківський, 50;
- скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Європартнер компані" (код ЄДРПОУ 40368286) на нежитлову будівлю літ. "В-1", площею 53 кв.м, розташовану за адресою: м. Харків, пров. Шевченківський, 50 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1402687363101, запис про право власності 35028299, внесений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Куксіним Станіславом Юрійовичем на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14.01.2020 № 50642802), із закриттям розділу 1402687363101 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;
- припинення володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Європартнер компані" (код ЄДРПОУ 40368286) нежитловою будівлею літ. "В-1", площею 53 кв.м, розташованою за адресою: м. Харків, пров. Шевченківський, 50 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1402687363101).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що право оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:08:004:0017 було надано ТОВ "Європартнер компані" для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об'єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури Харківською міською радою всупереч вимогам ст.ст. 124, 134, 135 Земельного кодексу України, ст. 16 Закону України "Про оренду землі", без проведення земельних торгів.
Прокурор також зазначав, що нежитлові будівлі по пров. Шевченківському, 50 у м. Харкові фізично не існували на момент укладення договорів купівлі-продажу, а з'явились лише у період з квітня по жовтень 2020 року, що підтверджується даними аерокосмічної зйомки, відомостями КП "БТІ", генерального плану м. Харкова та іншими доказами. Правочини у вигляді договорів купівлі-продажу від 15.03.2002, 01.03.2018, 02.03.2018, 14.01.2020 (№ № 71, 73, 75, 77 і 79) не були спрямовані на реальне настання обумовлених ними правових наслідків - купівлю-продаж об'єктів нерухомості літ. "Б-1", "В-1", "Г-1", "Д-1", "Е-1" та "Ж-1" по пров. Шевченківському, 50 у м. Харкові, оскільки вказані будівлі фізично не існували на момент укладення цих правочинів.
За твердженням прокурора, договори купівлі-продажу, повідомлення про початок виконання будівельних робіт і декларація про готовність до експлуатації об'єкта складені без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цими документами, вони містять недостовірні відомості щодо наявності нежитлових будівель та реальною метою їх складання було отримання юридичними особами прав на земельні ділянки, на яких нібито розташовувались вказані будівлі, поза передбаченою чинним законодавством конкурсною процедурою. Отже, фіктивна власність на нежитлові будівлі надала можливість юридичним особам отримати земельні ділянки комунальної власності, розташовані по пров. Шевченківському, 50 у м. Харкові, не на конкурентних засадах, що суперечить інтересам держави й територіальної громади міста.
Прокурор зазначив, що самочинно побудований об'єкт нерухомості - нежитлова будівля літ. "В-1" порушує права та законні інтереси Харківської міської ради як власника земельної ділянки під вказаним об'єктом, щодо якого протиправно проведено реєстрацію речових прав. Для забезпечення територіальній громаді м. Харкова реальної та безперешкодної можливості реалізувати усі правомочності власника щодо спірної земельної ділянки, яка незаконно перебуває в користуванні ТОВ "Європартнер компані" та на якій здійснено самочинне будівництво, необхідно усунути перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом скасування державної реєстрації прав та знесення самовільно збудованого об'єкту нерухомого майна.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 19.02.2026 у справі №922/3825/25 позов задоволено частково.
Визнано недійсним договір від 27.11.2024 оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:08:004:0017 по пров. Шевченківському, 50 у м.Харкові, площею 1,8191 га, укладений між Харківською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Європартнер компані".
Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Європартнер компані" повернути земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:08:004:0017 по пров.Шевченківському, 50 у м. Харкові, площею 1,8191 га Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської міської ради.
Вказане рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що на момент переходу до відповідача права власності на нежитлову будівлю літ. "В-1" загальною площею 52 кв.м, по пров. Шевченківському, 50 в м. Харкові, попереднім власником не було оформлено право користування земельної ділянки, на якій вона розміщена, ТОВ "Європартнер компані" не набуло автоматичного права користування спірною земельною ділянкою в межах кадастрового номеру 6310136600:08:004:0017 та на позаконкурентних засадах мало право отримати земельну ділянку в користування саме з метою, пов'язаною із розташуванням відповідного належного йому на праві власності об'єкту нерухомого майна та в межах, які необхідні для обслуговування такого майна. За висновками суду першої інстанції матеріалами справи підтверджується, що земельна ділянка (кадастровий номер 6310136600:08:004:0017) площею 1,8191 га із земель територіальної громади м. Харкова за рахунок земель житлової та громадської забудови надана ТОВ "Європартнер компані" в оренду саме для будівництва житлового комплексу, право на яке мало бути отримано на підставі проведення земельних торгів.
Суд дійшов висновку, що Харківською міською радою внаслідок прийняття рішення від 19.08.2024 за №635/24 "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок", за наслідками якого ТОВ "Європартнер компані" надано в оренду земельну ділянку (кадастровий номер 6310136600:08:004:0017) площею 1,8191 га із земель територіальної громади м. Харкова за рахунок земель житлової та громадської забудови для будівництва житлового комплексу по пров. Шевченківському, 50, було порушено вимоги чинного законодавства, а саме статті 124 Земельного кодексу України, частини 1 статті 134 Земельного кодексу України, які передбачають передачу в оренду земель комунальної власності, на підставі проведених земельних торгів, які Харківською міською радою проведені не були.
За висновками суду, договір від 27.11.2024 оренди земельної ділянки укладено між Харківською міською радою та ТОВ "Європартнер компані" з порушенням вимог чинного законодавства, а тому наявні підстави для визнання його недійсним та повернення спірної земельної ділянки власникові - територіальній громаді в особі Харківської міської ради. .
Щодо позовних вимог прокурора про скасування права оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, суд з урахуванням положень статей 26, 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" вказав на те, що фактичне володіння нерухомим майном здійснюється шляхом оголошення в реєстрі права на нерухоме майно. Володіння, оголошення (як і будь-який факт) не можуть бути скасовані. Отже, ця вимога не відповідає належному способу захисту прав та інтересів. Натомість сам факт визнання на підставі судового рішення недійсним договору оренди є підставою для коригування відповідних відомостей у реєстрі.
Стосовно позовних вимог про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності ТОВ "Європартнер компані" на нежитлову будівлю літ. "В-1", площею 53 кв.м, розташовану за адресою: м. Харків, пров. Шевченківський, будинок 50, та закриттям розділу у реєстрі речових прав на нерухоме майно, суд вказав, що право власності на цю нежитлову будівлю набуто ТОВ "Європартнер компані" на підставі договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 14.01.2020, укладеного з ТОВ "Архелай". Доводи прокурора про те, що вказана будівля фізично не існувала на момент укладення правочину не підтверджені належними та допустимими доказами, вказаний договір не визнаний недійсним, відповідні вимоги про визнання його недійсним прокурором не заявлялись.
При цьому суд зазначив, що обрання неналежного та неефективного способу захисту є окремою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, зокрема, про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію права власності з припиненням володіння та закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Суд дійшов висновку про задоволення позову в частині визнання недійсним договору оренди від 27.11.2024 земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:08:004:0017 по пров. Шевченківському, 50 у м. Харкові, площею 1,8191 га, укладений між Харківською міською радою та ТОВ "Європартнер компані", та зобов'язання відповідача повернути земельну ділянку Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської міської ради, в решті позовних вимог суд відмовив.
Заступник керівника Харківської обласної прокуратури з рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 19.02.2026 у справі № 922/3825/25 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про зобов'язання знести нежитлову будівлю літ. "В-1", площею 53 кв.м, розташовану за адресою: м.Харків, пров. Шевченківський, 50, на земельній ділянці з кадастровим номером 6310136600:08:004:0017, та припинення володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Європартнер компані" нежитловою будівлею літ. "В-1", площею 53 кв.м, розташованою за адресою: м.Харків, пров. Шевченківський, 50 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1402687363101), і ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог прокурора в цій частині; судові витрати за подання позову та апеляційної скарги у справі покласти на відповідача.
Прокурор вважає рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині незаконним та необґрунтованим у зв'язку з неповнотою з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також неправильним застосуванням норм матеріального права (ст.ст. 215, 228, 376 ЦК України) і порушенням норм ст.ст. 11, 13, 14, 73-77, 86, 236 ГПК України, що призвело до неправильного вирішення справи.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається, зокрема, на таке:
- правочини у вигляді договорів купівлі-продажу від 15.03.2002, 01.03.2018, 02.03.2018, 14.01.2020 (№ № 71, 73, 75, 77 і 79), повідомлення про початок виконання будівельних робіт від 05.11.2019 № ХК 061193091612 і декларація про готовність до експлуатації об'єкта від 18.12.2019 № ХК 141193522300, складені без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цими документами, вони містять недостовірні відомості щодо наявності нежитлових будівель літ. "Б-1", "В-1", "Г-1", "Е-1" і "Ж-1"; реальною метою їх складання було отримання юридичними особами прав на земельні ділянки, на яких нібито розташовувались вказані будівлі, поза передбаченою чинним законодавством конкурсною процедурою;
- здійснення державної реєстрації права власності на зазначені нежитлові будівлі не означає припинення правового режиму цього майна як самочинного будівництва, а тому не можна вважати, що держава офіційно визнала та підтвердила факт виникнення у ТОВ "Архелай", а в подальшому у ТОВ "Європартнер компані" права власності на нежитлову будівлю літ. "В-1" як нерухоме майно. Належним способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, є вимога про знесення об'єкта самочинного будівництва відповідно до ч. 4 ст. 376 ЦК України;
- щодо договору купівлі-продажу від 14.01.2020 апелянт зазначає, що хоча на нежитлову будівлю літ. "В-1" зареєстроване право власності, останнє не є об'єктом нерухомого майна, оскільки відомості про введення його в експлуатацію відсутні, а спірне майно є лише сукупністю будівельних матеріалів. На момент укладення зазначеного правочину об'єкт нерухомого майна взагалі не існував.
Також, за твердженням прокурора, у матеріалах справи відсутні відомості про наявність документів, які дають право виконувати будівельні роботи. При цьому, особа, яка здійснила самочинне будівництво, не є власником чи користувачем земельної ділянки, отже, вона (будівля) є самочинно збудованим об'єктом, а тому у ТОВ "Архелай" (попередній власник) не виникло та не могло виникнути права власності на неї та останнє не мало права її відчужити на користь ТОВ "Європартнер компані".
Вважає, що оскільки відчуження об'єкта нерухомого майна на підставі договору купівлі-продажу від 14.01.2020 здійснено особою, яка не набула права власності на таке майно, а набувач після оформлення такого договору ініціював процедуру оформлення прав на земельну ділянку у позаконкурентний спосіб, тобто спрямовані на незаконне заволодіння майном (у даному випадку заволодіння земельною ділянкою комунальної власності), такий договір згідно із ч. ч. 1 та 2 ст. 228 Цивільного кодексу України є нікчемним, а тому не може бути визнаний недійсним, оскільки у цьому разі спосіб захисту є неналежним. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 01.11.2023 у справі № 910/7987/22;
- щодо вимоги про припинення володіння прокурор посилається на принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц) та зазначає, що належною позовною вимогою є вимога про припинення володіння відповідачем спірним об'єктом нерухомого майна, а судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру запису про припинення права власності та для закриття розділу Державного реєстру прав на цей об'єкт. Посилається на висновки Верховного Суду у постановах від 19.04.2023 у справі № 904/7803/21, від 07.06.2023 у справі № 916/959/22, від 01.11.2023 у справі № 910/7987/22;
- прокурор також наголошує, що дана справа становить значний суспільний інтерес, оскільки її предметом є спір про право щодо земельної ділянки площею 1,8191 га, яка є частиною земель як основного національного багатства, що перебувають під особливою охороною держави. Посилаючись на ст.ст. 13, 14 Конституції України, практику ЄСПЛ (рішення у справах "Спорронг і Льоннрот проти Швеції", "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", "Щокін проти України", "Сєрков проти України", "Трегубенко проти України"), прокурор зазначає, що правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес, а ТОВ "Європартнер компані", достеменно знаючи про необхідність проведення земельних торгів, ініціювало процедуру набуття права оренди на позаконкурентних засадах, використавши наявність об'єкта нерухомого майна лише як формальний привід для уникнення земельних торгів;
- прокурор також посилається на стандарт доказування "вірогідності доказів", закріплений у ст. 79 ГПК України, та зазначає, що з огляду на наявні у справі докази в їх сукупності, відповідно до ст. 277 ГПК України, наявні всі підстави для скасування рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині та ухвалення нового рішення про задоволення позову прокурора в цій частині.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.03.2026 у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Тарасової І.В., яка входила до складу колегії суддів, для здійснення розгляду судової справи №922/3825/25 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Мартюхіна Н.О., суддя Лакіза В.В.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 30.03.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури (вх.№ 516 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 19.02.2026 у справі №922/3825/25; призначено справу до розгляду на 22 квітня 2026 року о 12:00 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду; встановлено учасникам справи строк для подання відзивів на апеляційну скаргу - до 15.04.2026, з доказами їх надсилання учасникам справи, для подання заяв, клопотань, тощо - до 15.04.2026.
Харківська міська рада та ТОВ "Європартнер компані" не скористались правом подати відзив на апеляційну скаргу, що відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
У судовому засіданні 22.04.2026 прокурор надав пояснення щодо обставин справи та підтримав доводи апеляційної скарги в повному обсязі, просив скасувати оскаржуване рішення місцевого господарського суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про зобов'язання знести нежитлову будівлю на спірній земельній ділянці та припинення володіння відповідачем вказаною будівлею, і ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог прокурора в цій частині; судові витрати за подання позову та апеляційної скарги у справі покласти на відповідача. Представник відповідача заперечував проти доводів та вимог апеляційної скарги прокурора, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін.
Позивач у судове засідання не прибув, про дату, час та місце слухання справи був повідомлений належним чином ухвалою суду від 30.03.2026, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, сформованою в програмі Діловодство спеціалізованого суду.
Отже, під час розгляду даної справи судом апеляційної інстанції, у відповідності до приписів пункту 4 частини 5 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого частиною 1 статті 273 цього Кодексу.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (частина 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України).
Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи та правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення учасників справи про час та місце розгляду справи, виходячи з того, що участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені частиною першою статтею 42 Господарського процесуального кодексу України) є правом, а не обов'язком сторін, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника позивача.
Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила.
Як зазначено прокурором в позовній заяві та встановлено місцевим господарським судом, відповідно до пункту 7 додатку 2 до рішення Харківської міської ради від 18.04.2018 за №1049/18 "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для будівництва, експлуатації та обслуговування об'єктів" Товариству з обмеженою відповідальністю "Архелай" надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею орієнтовно 6,0085 га із земель територіальної громади м. Харкова для будівництва житлового комплексу по пров. Шевченківському, 50 в м. Харкові. Будівництво об'єкту виконати з урахуванням знесення нежитлових будівель літ. "Б-1", літ. "В-1", літ. "Г-1", літ. "Е-1", літ. "Ж-1" по пров. Шевченківському, 50 в м. Харкові, які належали на праві власності ТОВ "Архелай".
Вказані нежитлові будівлі належали ТОВ "Архелай" на підставі договору купівлі-продажу частини нежитлових будівель (1/2 частина нежитлових будівель літ. "Б-1", літ. "В-1", літ. "Г-1", літ. "Е-1", літ. "Ж-1") від 01.03.2018 за №410 та договору купівлі-продажу частини нежитлових будівель (1/2 частина нежитлових будівель літ. "Б-1", літ. "В-1", літ. "Г-1", літ. "Е-1", літ. "Ж-1") від 02.03.2018 за №416.
За цими договорами ТОВ "Архелай" набуло право власності на нежитлові будівлі літ. "Б-1" загальною площею 53,1 кв.м, літ. "В-1" загальною площею 52 кв.м, літ. "Г-1" загальною площею 54 кв.м, літ. "Е-1" загальною площею 58,8 кв.м, літ. "Ж- 1" загальною площею 57,2 кв.м по пров. Шевченківському, 50 в м. Харкові. Земельна ділянка під вказаними нежитловими будівлями не була сформована.
Після розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 6,0085 га її формування та присвоєння кадастрового номеру 6310136600:08:004:0014, пунктом 25 додатку 1 до рішення Харківської міської ради від 17.10.2018 за №1231/18 "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для будівництва, експлуатації та обслуговування об'єктів" надано дозвіл на розроблення технічної документації щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:08:004:0014 із земель територіальної громади м. Харкова площею 6,0085 га для будівництва житлового комплексу по пров. Шевченківському, 50.
Згідно з пунктом 1 додатку 4 до рішення Харківської міської ради від 28.11.2018 за №1297/18 "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для будівництва, експлуатації та обслуговування об'єктів" погоджена вказана технічна документація із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 6,0085 га (кадастровий номер 6310136600:08:004:0014) на земельні ділянки: ділянка № 1 площею 5,2678 га та ділянка № 2 площею 0,7407 га.
Також, пунктом 9 додатку 1 до рішення Харківської міської ради від 27.02.2019 за №1459/19 "Про надання земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування об'єктів, припинення права користування земельними ділянками" ТОВ "Архелай" надано в оренду земельну ділянку (кадастровий номер 6310136600:08:004:0015) площею 5,2678 га із земель територіальної громади м. Харкова, за рахунок земель житлової та громадської забудови для будівництва житлового комплексу по пров. Шевченківському, 50 до 01.03.2022.
Втім договір оренди вказаної земельної ділянки ТОВ "Архелай" не уклало та відмовилось від земельної ділянки, у зв'язку з чим п. 9 додатку 1 до рішення Харківської міської ради від 27.02.2019 за №1459/19 скасовано пунктом 4 додатку до рішення Харківської міської ради від 26.02.2020 за №2014/20 у зв'язку з добровільною відмовою ТОВ "Архелай", що убачається із листа від 29.01.2020 № 29/01-1.
Прокурором у позові також вказано, що жодні правовстановлюючі документи на земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:08:004:0015 площею 5,2678 га по пров. Шевченківському, 50 в м. Харкові, ТОВ "Архелай" не оформлювалося.
З матеріалів справи вбачається, що 14.01.2020 між ТОВ "Архелай" (продавець) та ТОВ "Європартнер компані" (покупець) підписані договори купівлі-продажу нежитлової будівлі (№№71, 73, 75, 77), за умовами яких продавець передав у власність покупця нежитлові будівлі літ. "Б-1" загальною площею 54,1 кв.м, літ. "В-1" загальною площею 53,0 кв.м, літ. "Ж-1" загальною площею 59,2 кв.м, літ. "Е-1" загальною площею 60,0 кв.м, які розташовані за адресою: м. Харків, пров. Шевченківський, 50. Відповідно до пунктів 5 цих договорів купівлі-продажу нежитлові будівлі розташовані на земельній ділянці кадастровий номер 6310136600:08:004:0015 площею 5,2678 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку з об'єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури.
14.01.2020 в Державному реєстрі речових прав зареєстровано право власності на вказані нежитлові приміщення, про що свідчить інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (реєстраційні номера об'єктів: 1402687363101 (літ."В-1", договір купівлі-продажу, серія та номер: 73, виданий 14.01.2020,), 1402739663101 (літ."Ж-1", договір купівлі-продажу, серія та номер: 77, виданий 14.01.2020), 1402673663101 (літ."Б-1", договір купівлі-продажу, серія та номер: 71, виданий 14.01.2020), 1402727963101 (літ."Е-1", договір купівлі-продажу, серія та номер: 75, виданий 14.01.2020).
Прокурор стверджував, що відповідно до договору купівлі-продажу №73 від 14.01.2020 ТОВ "Архелай" відчужило нежитлову будівлю літ. "В-1" площею 53,0 кв.м по пров. Шевченківському, 50 в м. Харкові на користь ТОВ "Європартнер компані". Згідно з пунктом 5 цього договору купівлі-продажу, вказана нежитлова будівля розташовується на земельній ділянці з кадастровим номером 6310136600:08:004:0015, проте у продавця ТОВ "Архелай" відсутні речові права на вказану земельну ділянку.
У подальшому, пунктом 17 додатку 1 до рішення Харківської міської ради від 26.02.2020 за №2009/20 територіальній громаді м. Харкова надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки (кадастровий номер 6310136600:08:004:0015) площею 5,2678 га із земель територіальної громади м. Харкова для будівництва житлового комплексу по провулку Шевченківському, 50. Фінансування робіт із землеустрою (технічна документація із землеустрою щодо поділу земельної ділянки (кадастровий номер 6310136600:08:004:0015) по провулку Шевченківському, 50 визначено забезпечити за рахунок коштів ТОВ "Європартнер компані" за його згодою, про що свідчить лист від 29.01.2020 № 012920, згідно з укладеним договором із розробником документації із землеустрою.
Відповідно до пункту 2 додатку 4 до рішення Харківської міської ради від 22.04.2020 за №2089/20 "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для будівництва, експлуатації та обслуговування об'єктів" територіальній громаді м. Харкова погоджена технічна документація із землеустрою щодо поділу земельної ділянки (кадастровий номер 6310136600:08:004:0015) площею 5,2678 га із земель територіальної громади м. Харкова на земельні ділянки: ділянка № 1 - площею 1,8191 га, ділянка № 2 - площею 0,7345 га, ділянка № 3 - площею 2,7142 га для будівництва житлового комплексу по провулку Шевченківському, 50. Фінансування робіт із землеустрою (технічна документація із землеустрою щодо поділу земельної ділянки (кадастровий номер 6310136600:08:004:0015) по провулку Шевченківському, 50 забезпечено за рахунок коштів ТОВ "Європартнер компані" за його згодою, про що свідчить лист від 29.01.2020 № 012920, згідно з укладеним договором із розробником документації із землеустрою.
Відповідно до відомостей з державного земельного кадастру державна реєстрація спірної земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:08:004:0017 відбулась 24.07.2020, а державна реєстрація права власності територіальної громади в особі Харківської міської ради Харківської області, код ЄДРПОУ 04059243, - 03.08.2020 (інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно). Тобто, після придбання ТОВ "Європартнер компані" нежитлової будівлі літ. "В-1" площею 53,0 кв.м на підставі договору від 14.01.2020 №73.
З цих підстав прокурор вказував, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 6310136600:08:004:0017 площею 1,8191 га станом на час переходу права власності на зазначене вище нерухоме майно до відповідача не була сформована та не існувала як об'єкт цивільних прав.
За твердженням прокурора, згідно з пунктами 7.1, 7.2 додатку 1 до рішення Харківської міської ради від 19.08.2020 за №2230/20 "Про надання земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування об'єктів" ТОВ "Європартнер компані" надано в оренду земельну ділянку (кадастровий номер 6310136600:08:004:0017) площею 1,8191 га із земель територіальної громади м. Харкова за рахунок земель житлової та громадської забудови для будівництва житлового комплексу по пров. Шевченківському, 50 в м. Харкові до 01.07.2022. Будівництво об'єкту виконати з урахуванням знесення будівлі літ. "В-1", яка належить на праві власності ТОВ "Європартнер компані".
23.11.2020 між Харківською міською радою (орендодавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Європартнер компані" (орендар) укладено договір оренди землі, відповідно до п. 1 якого орендодавець на підставі рішення 37 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 19.08.2020 № 2230/20 "Про надання земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування об'єктів" надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку із цільовим призначенням - землі житлової та громадської забудови, код КВЦПЗ - (02.10) - для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об'єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури, з кадастровим номером 6310136600:08:004:0017, яка розташована м. Харків, пров. Шевченківський, 50.
Відповідно до пункту 3 договору визначено, що на земельній ділянці розміщено об'єкти нерухомого майна - нежитлова будівля літ. "В-1", що підлягає знесенню, а також інші об'єкти інфраструктури - немає.
Договір укладено строком до 01.07.2022 (п. 8 договору).
11.03.2021 Харківською місцевою прокуратурою № 1 було подано позов до Харківської міської ради та ТОВ "Європартнер компані" про визнання незаконним і скасування рішення Харківської міської ради, визнання недійсним договору оренди землі та зобов'язання повернути земельну ділянку.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 01.07.2021 у справі № 922/827/21 у позові відмовлено.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 25.09.2024 частково задоволено апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури. Скасовано рішення Господарського суду Харківської області від 01.07.2021 у справі № 922/827/21 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про зобов'язання ТОВ "Європартнер компані" повернути земельну ділянку, яка розташована за адресою: м. Харків, пров. Шевченківський, 50, площею 1,8191 га, кадастровий номер 6310136600:08:004:0017, Харківській міській раді. У цій частині прийнято нове рішення про задоволення позовної вимоги. Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Європартнер компані" (код ЄДРПОУ 40368286) повернути земельну ділянку, яка розташована за адресою: м. Харків, пров. Шевченківський, 50, площею 1,8191 га, кадастровий номер 6310136600:08:004:0017 Харківській міській раді.
Разом з тим, рішенням 29 сесії Харківської міської ради 8 скликання "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок" від 19.08.2024 № 635/24 знову надано в оренду ТОВ "Європартнер компані" (код ЄДРПОУ 40368286) земельну ділянку комунальної власності площею 1,8191 га (кадастровий номер 6310136600:08:004:0017) за рахунок земель житлової та громадської забудови для будівництва житлового комплексу по пров. Шевченківському, 50 (Київський район) строком до 01.09.2029 (пункт 67 додатку 1 до рішення).
27.11.2024 між Харківською міською радою та ТОВ "Європартнер компані" укладено договір оренди землі, за умовами якого орендодавець на підставі рішення 29 сесії Харківської міської ради 8 скликання від 19.08.2024 № 635/24 "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок" надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку із цільовим призначенням - землі житлової та громадської забудови, код КВЦПЗД - (02.10) - для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об'єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури, з кадастровим номером 6310136600:08:004:0017, яка розташована по пров. Шевченківському, 50 у м. Харкові.
Умовами договору передбачено таке:
- в оренду передається земельна ділянка загальною площею 1,8191 га, у тому числі під забудовою 1,8191 га (пункт 2 договору);
- на земельній ділянці розміщено об'єкти нерухомого майна - нежитлова будівля літ. "В-1", відсутні інші об'єкти інфраструктури (пункт 3 договору);
- договір укладено строком до 01.09.2029 (пункт 8 договору);
- пунктами 15-17 договору передбачено, що земельна ділянка передається в оренду для будівництва житлового комплексу. Цільове призначення земельної ділянки - землі житлової та громадської забудови, код КВЦПЗД - (02.10) - для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об'єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури. Умови збереження стану об'єкта оренди: забороняється самовільна забудова земельної ділянки, розміщення тимчасових споруд та малих архітектурних форм без оформлення відповідних документів, передбачених законодавством;
- договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами. Земельна ділянка вважається переданою орендареві з моменту державної реєстрації права оренди (пункти 40, 41 договору).
05.12.2024 на підставі договору оренди землі від 27.11.2024 здійснено державну реєстрацію іншого речового права - права оренди на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:08:004:0017 за ТОВ "Європартнер компані", що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.
Як зазначив прокурор в обґрунтування заявлених позовних вимог, право оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:08:004:0017 було надано ТОВ "Європартнер компані" всупереч вимогам ст.ст. 124, 134, 135 Земельного кодексу України, ст. 16 Закону України "Про оренду землі", без проведення земельних торгів. Земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:08:004:0017 площею 1,8191 га надано ТОВ "Європартнер компані" не для обслуговування та експлуатації нежитлової будівлі літ. "В-1", а для будівництва житлового будинку з об'єктами торгово - розважальної та ринкової інфраструктури всупереч вищевказаним законодавчим вимогам. Посилаючись на незаконність рішення Харківської міської ради щодо надання земельної ділянки в оренду відповідачу зазначив, що договір оренди землі від 27.11.2024 підлягає визнанню недійсним у судовому порядку, а земельна ділянка - поверненню територіальній громаді в особі Харківської міської ради.
Також прокурор зазначив про порушення законодавства у сфері містобудівної діяльності, вказуючи, що згідно записів про право власності №№ 23271044, 23270816, 23270565, 23270301, 23270074, 23269787 від 07.11.2017, внесених до Реєстру державним реєстратором Зміївської міської ради Харківської області Борко А.С., здійснено державну реєстрацію права приватної власності на нежитлові будівлі літ. "Б-1", "В-1", "Г-1", "Д-1", "Е-1" і "Ж-1", розташовані по пров. Шевченківському, 50 у м. Харкові, за ТОВ "Фірма "Креноль" на підставі договору купівлі-продажу б/н від 15.03.2002, укладеного між ТОВ "Фірма "Арка" (продавцем) та ТОВ "Фірма "Креноль" (покупцем), відповідно до якого майно належало продавцю на підставі договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 16.08.2001, зареєстрованого КП "ХМБТІ" 21.08.2001 за реєстровим № 2108.
Проте, в КП "ХМБТІ" відсутні будь-які дані щодо договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 16.08.2001.
У подальшому, за договорами від 01.03.2018 № 410 та від 02.03.2018 № 416, посвідченими приватним нотаріусом ХМНО Малаховою Г.І., ТОВ "Фірма "Креноль" продано по 1/2 частці нежитлових будівель літ. "Б-1", "В-1", "Г-1", "Е-1" і "Ж-1" ТОВ "Архелай".
У свою чергу, ТОВ "Архелай" на підставі договору купівлі-продажу від 14.01.2020 № 79, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Куксіним С.Ю., відчужило нежитлову будівлю літ. "Г-1" ТОВ "Провентус".
Нежитлові будівлі літ. "Б-1", "В-1", "Е-1" і "Ж-1" продані ТОВ "Архелай" ТОВ "Європартнер компані" на підставі договорів купівлі-продажу від 14.01.2020 №№ 71, 73, 77 і 75, посвідчених приватним нотаріусом ХМНО Куксіним С.Ю.
Право власності на нежитлову будівлю літ. "Д-1" залишилось у ТОВ "Фірма "Креноль" та було припинено в Реєстрі 14.03.2018 на підставі довідки про знищення об'єкта нерухомого майна від 05.03.2018 № 3005/18, виданої ФОП Содоль М.С.
Крім того, в Реєстрі 31.05.2021 закрито розділ по об'єкту нерухомого майна - нежитловій будівлі літ. "Е-1", внаслідок її поділу власником, ТОВ "Європартнер компані".
Отже, на даний час в Реєстрі зареєстровано право власності за вказаною адресою на нежитлову будівлю літ. "Г-1" за ТОВ "Провентус", та на нежитлові будівлі літ. "Б-1", "В-1" і "Ж-1" - за ТОВ "Європартнер компані".
Також, в реєстрі будівельної діяльності наявна інформація щодо об'єкта будівництва: "Реконструкція нежитлових будівель літ. "Б-1", літ. "В-1", літ. "Г-1", літ. "Е-1", літ. "Ж-1" під магазини по пров. Шевченківському, 50 у м. Харкові" (повідомлення про початок виконання будівельних робіт від 05.11.2019 № ХК 061193091612, декларація про готовність до експлуатації об'єкта від 18.12.2019 № ХК 141193522300, замовник: ТОВ "Архелай"). Зазначені документи зареєстровані Інспекцією ДАБК Департаменту територіального контролю Харківської міської ради.
Як слідує з відповідей Комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" Харківської міської ради (далі - КП "БТІ") від 20.08.2021 та від 22.11.2021, згідно наявних архівних матеріалів реєстрація права власності на об'єкти нерухомості по пров. Шевченківському, 50 у м. Харкові станом на 31.12.2012 та їх інвентаризація не проводилась. У відділі збереження технічної документації КП "ХМБТІ" наявна лише одна інвентаризаційна справа на об'єкт нерухомого майна за адресою: м. Харків, вул. Шевченківська, 50. Інші архівні справи (інвентаризаційні, реєстраційні тощо) в БТІ на зберіганні не перебувають.
Листом Департаменту реєстрації Харківської міської ради від 01.10.2025 № 3175/0/50-25 підтверджено, що за інформацією КП "БТІ" Харківської міської ради, згідно з даними відділу збереження технічної документації КП "БТІ" у відділі обліковується інвентаризаційна справа за адресою: м. Харків, пров. Шевченківський, буд. 50.
Відповідно до матеріалів інвентаризаційної справи за адресою: м. Харків, пров. Шевченківський, буд. 50, інформація станом на 31.12.2012 щодо введення в експлуатацію та реєстрації права власності на будь-які об'єкти нерухомого майна, зокрема літ. "В-1" - відсутня.
Крім того, відповідно до реєстраційного посвідчення на об'єкти нерухомого майна, які належать юридичним особам, від 18.03.2002 № 3008, копія якого міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" посвідчує, що нежитлові будівлі літ. "Б-1" загальною площею 53,1 кв.м, літ. "В-1" загальною площею 52,0 кв.м, літ. "Г-1" загальною площею 54,0 кв.м, літ. "Д-1" загальною площею 52,0 кв.м, літ. "Е-1" загальною площею 58,8 кв.м, літ. "Ж-1" загальною площею 57,2 кв.м, розташовані в місті Харкові по пров. Шевченківському за № 50, зареєстровані за ТОВ "Фірма "Креноль" на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 15.03.2002 та записано в реєстрову книгу за реєстровим № 3008.
Листом Департаменту реєстрації Харківської міської ради від 15.10.2025 № 3336/0/50-25, наданого на запит обласної прокуратури від 13.10.2025 № 15/1- 1165вих-25, повідомлено, що за інформацією КП "БТІ" відповідно до матеріалів інвентаризаційної справи по пров. Шевченківському, 50 у м. Харкові реєстраційне посвідчення від 18.03.2002 № 3008 на вищевказані нежитлові будівлі під № 3008 в матеріалах зазначеної інвентаризаційної справи відсутнє. Також, КП "БТІ" зазначає, що згідно з наявними архівними матеріалами реєстрація права власності на нежитлові будівлі літ. "Б-1" загальною площею 53,1 кв.м, літ. "В-1" загальною площею 52,0 кв.м, літ. "Г-1" загальною площею 54,0 кв.м, літ. "Д-1" загальною площею 52,0 кв.м, літ. "Е-1" загальною площею 58,8 кв.м, літ. "Ж-1" загальною площею 57,2 кв.м за вищевказаною адресою станом на 31.12.2012, КП "ХМБТІ" не проводилась. Відповідно до реєстрової книги під реєстраційним № 3008 станом на 31.12.2012 КП "БТІ" зареєстровані об'єкти нерухомого майна, які розташовані по вул. Данилевського, 3 у м. Харкові.
Крім того, відсутні будь-які відомості про вказану нежитлову будівлю в проєкті внесення змін до генерального плану м. Харкова станом на 2019 рік, розроблених ТОВ "Фірма "Сатор" та затверджених рішенням Харківської міської ради від 18.12.2019 № 1902/19.
Прокурор зазначив, що Єдиний адресний реєстр міста Харкова містить інформацію лише про 1 об'єкт адресації по пров. Шевченківському, 50 без вказівки на літеру відповідної будівлі.
За твердженням прокурора, відповідно до даних аерокосмічної зйомки місцевості в районі пров. Шевченківського у м. Харкові (за даними Google Earth Pro) у період з 16.11.2000 по 07.04.2020 будь-які будівлі по пров. Шевченківському, 50 у м. Харкові відсутні. При цьому, станом на 08.10.2020 нежитлові будівлі вже наявні. Таким чином, на думку прокурора, нежитлові будівлі по пров. Шевченківському, 50 у м. Харкові з'явились у період з квітня по жовтень 2020 року.
Оглядом земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:08:004:0017, проведеного в рамках кримінального провадження № 12025221130001484 від 01.10.2025, встановлено, що за координатами 50о00' 42.3»N 36о17' 59.6»E (50.011738, 36.299899) на ній розташована нежитлова будівля літ. "В-1", яка являє собою складені один на одного будівельні фундаментні блоки у формі прямокутника з перемичкою, які між собою ніяк не скріплені.
За твердженням прокурора, вказана інформація в сукупності з наявними відомостями в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Публічній кадастровій карті, генеральному плані м. Харкова, Єдиному адресному реєстрі міста Харкова тощо, свідчить про факт фізичної відсутності перелічених 6 нежитлових будівель на момент укладення вищевказаних договорів купівлі-продажу та подання документів, що дозволяли право на будівництво за декларативним принципом.
Водночас прокурором було встановлено, що ТОВ "Фірма "Арка" і ТОВ "Фірма "Креноль" припинили свою діяльність, про що до ЄДРПОУ внесені відповідні записи від 01.12.2016 та 03.07.2018.
Перелічені договори купівлі-продажу, повідомлення про початок виконання будівельних робіт і декларація про готовність до експлуатації об'єкта складені без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цими документами, вони містять недостовірні відомості щодо наявності нежитлових будівель літ. "Б-1", "В-1", "Г-1", "Е-1" і "Ж-1". Реальною метою їх складання було отримання юридичними особами прав на земельні ділянки, на яких нібито розташовувались вказані будівлі, поза передбаченою чинним законодавством конкурсною процедурою. Отже, фіктивна власність на нежитлові будівлі надала можливість юридичним особам отримати земельні ділянки комунальної власності, розташовані по пров. Шевченківському, 50 у м. Харкові, не на конкурентних засадах, що суперечить інтересам держави й територіальної громади міста.
Вказані обставини, на думку прокурора, свідчать про порушення прав Харківської територіальної громади та охоронюваних законом її інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв'язку з чим прокурор звернувся до суду з цим позовом.
На переконання прокурора, звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом демонтажу (знесення) майна, яке на ній встановлене, можливо лише після скасування записів про державну реєстрацію речових прав (права приватної власності) на це майно.
Водночас, відповідні відомості в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно створюють для Харківської міської ради перешкоди у реалізації нею прав власника спірної земельної ділянки, зокрема, відчуження або передачі у користування цієї земельної ділянки іншим особам, оскільки відповідно до статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на об'єкт нерухомого майна, одночасно переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об'єкт.
Отже, якщо суд дійшов висновку, що право власності позивача на земельну ділянку було порушено незаконною реєстрацією права власності на нерухоме майно за відповідачем, державний реєстратор на підставі судового рішення про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, яке набрало законної сили, проводить державну реєстрацію припинення права власності відповідача, що усуває для позивача перешкоди у здійсненні ним правоможності розпоряджатись своєю земельною ділянкою.
Як зазначено прокурором в позовній заяві, для забезпечення територіальній громаді м. Харкова реальної та безперешкодної можливості реалізувати усі правомочності власника щодо спірної земельної ділянки, яка незаконно перебуває в користуванні ТОВ "Європартнер компані" та на якій здійснено самочинне будівництво, необхідно усунути перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом скасування державної реєстрації прав та знесення самовільно збудованого об'єкту нерухомого майна.
В обґрунтування заперечень проти позову відповідач у відзиві на позовну заяву вказував на те, що у позовній заяві не заперечується, що на земельній ділянці, кадастровий номер 6310136600:08:004:0017 площею 1,8191 га, яку надано ТОВ "Європартнер компані" Харківською міською радою в оренду 19.08.2024 на підставі рішення 29 сесії Харківської міської ради 8 скликання № 635/24 "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок" із земель житлової та громадської забудови для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку по пров. Шевченківському, 50 в м. Харкові строком до 01.09.2029, розташований об'єкт нерухомого майна - нежитлова будівля літ. "В-1", що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно належить на праві власності ТОВ "Європартнер компані". Отже, на момент надання Харківською міською радою земельної ділянки, ТОВ "Європартнер компані" мало у власності нежитлову будівлю, право власності на яку було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Вищевказана підстава, а саме розташування на земельній ділянці об'єкту нерухомого майна є незалежною (альтернативною) підставою не проведення земельних торгів, жодних додаткових умов при цьому не вимагається. Відведення земельної ділянки у такому випадку здійснюється у порядку ст. 123 Земельного кодексу України. Частина 2 ст. 134 Земельного кодексу України не ставить підстави продажу права оренди земельної ділянки без застосування конкурентних засад в залежність від розміру об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), розташованих на земельній ділянці, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб. Крім того, прокурор у справі не підтвердив належними і допустимими доказами свої доводи про безпідставне, значне перевищення площі земельної ділянки, наданої в оренду, порівняно з площею об'єктів нерухомості відповідача і необхідності проведення в такому випадку земельних торгів.
Згідно повідомлення про початок виконання будівельних робіт № ХК 061193091612 від 05.11.2019 по об'єкту "Реконструкція нежитлових будівель літ. "Б-1", літ. "В-1", літ. "Г-1", літ. "Е-1", літ. "Ж-1" під магазини по пров. Шевченківському, 50 у м. Харкові" та декларації про готовність до експлуатації об'єкта № ХК 141193522300 від 18.12.2019 по об'єкту "Реконструкція нежитлових будівель літ. "Б-1", літ. "В-1", літ. "Г-1", літ. "Е-1", літ. "Ж-1" під магазини по пров. Шевченківському, 50 у м. Харкові", нежитлова будівля літ. "Б-1" була введена в експлуатацію попереднім власником ТОВ "Архелай". Так, замовником об'єкта реконструкції, згідно наданої прокурором декларації про готовність до експлуатації об'єкта є ТОВ "Архелай", яким було подано до інспекції державного архітектурного-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради всі відомості щодо об'єкта реконструкції, однак прокурор безпідставно наполягає на неправомірності та недостовірності наданих даних саме ТОВ "Архелай" при проведенні реконструкції нежитлових будівель літ. "Б-1", літ. "В-1", літ. "Г-1", літ. "Е-1", літ. "Ж-1" під магазини по пров. Шевченківському, 50 у м. Харкові. Декларація про готовність до експлуатації об'єкта № ХК 141193522300 була зареєстрована інспекцією ДАБК 18.12.2019, після чого зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, після чого нежитлові будівлі літ. "Ж-1", "В-1", "Б-1" по пров. Шевченківському, 50 у м. Харкові перейшли у власність відповідача на підставі укладених договорів купівлі-продажу від 14.01.2020, які на теперішній час є дійсними та не оспорені. Законність проведення реконструкції підтверджується як зареєстрованим повідомленням про початок виконання будівельних робіт № ХК 061193091612 від 05.11.2019 на підставі якого була розпочата реконструкція, так і зареєстрована декларація про готовність до експлуатації об'єкта № ХК 141193522300 від 18.12.2019. А оскільки замовником реконструкції ТОВ "Архелай" було зареєстровано право власності на збудований об'єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об'єкта до експлуатації, та продано відповідачу, то ж нежитлові будівлі літ. "Ж-1", "В-1", "Б-1" по пров. Шевченківському, 50 у м. Харкові вже не можна відносити до самовільно збудованих.
ТОВ "Європартнер компані", як власник нерухомого майна, має право на користування земельною ділянкою за адресою: м. Харків, пров. Шевченківський, 50, а відповідно зобов'язання знесення будівлі та можливим наданням цієї земельної ділянки у власність чи користування іншим особам призведе до порушення прав ТОВ "Європартнер компані", обмежить або ж взагалі унеможливить реалізацію належного ТОВ "Європартнер компані" права на безперешкодне користування розміщеним на цій земельній ділянці об'єктам нерухомого майна, які належать йому на праві приватної власності, таким чином вимога прокурора щодо припинення володіння нежитлової будівлі літ. "В-1" є необґрунтованою та такою, що порушує права ТОВ "Європартнер компані", як власника нерухомого майна.
Рішенням Харківської міської ради від 19.08.2020 за № 2230/20 "Про надання земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування об'єктів" ТОВ "Європартнер компані" надано в оренду земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:08:004:0017 площею 1,8191 га із земель житлової та громадської забудови для будівництва житлового комплексу по пров. Шевченківському, 50 в м. Харкові. На підставі даного рішення між Харківською міською радою та ТОВ "Європартнер компані" укладено договір оренди вказаної земельної ділянки до 01.07.2022. Таким чином, розроблення технічної документації із землеустрою та державна реєстрація цієї земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:08:004:0017 передувала прийняттю Харківською міською радою відповідного рішення та передання в її оренду ТОВ "Європартнер компані". В дійсності відбулось не відведення ТОВ "Європартнер компані" нової земельної ділянки для будівництва багатоквартирного житлового будинку, як стверджує в своїй позовній заяві прокурор, а надання ТОВ "Європартнер компані" в оренду сформованої земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:08:004:0017, на якій розташований об'єкт нерухомого майна, що є його власністю, зі зміною цільового призначення.
Відповідно земельні торги стосовно надання права оренди вказаної земельної ділянки не могли проводитись, оскільки на сформованій земельній ділянці розташоване нерухоме майно, власником якого є ТОВ "Європартнер компані". Отже, чинним земельним законодавством передбачений порядок передачі у користування земельних ділянок комунальної власності, на яких розташоване належне особі на праві приватної власності нерухоме майно, без проведення земельних торгів.
Щодо площі земельної ділянки, яка надана відповідачу в оренду, відповідач зазначає, що положення статті 134 ЗК України не містять обмежень, які б встановлювали граничний розмір земельної ділянки в залежності від площі нерухомого майна, яке знаходиться на такій земельній ділянці. Прокурором не доведено належними та допустимими доказами необхідності використання ТОВ "Європартнер компані" земельної ділянки у меншому розмірі та не наведено жодних порушень чинного законодавства при затвердженні проекту землеустрою спірної земельної ділянки, наявності недоліків або неточностей у розробленому проекті землеустрою, невідповідності такого проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. Сама по собі констатація факту того, що площа відведеної земельної ділянки є більшою у математичному порівнянні з площею нерухомості, без обґрунтування належними та допустимими доказами, не може вважатися належним обґрунтуванням позову та не дає підстав для його задоволення.
Передумовами для пред'явлення позову про знесення самочинно збудованого об'єкта передують такі дії: 1) виявлення факту самочинного будівництва об'єкта; 2) визначення такого об'єкту таким, що його перебудова з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб є неможливою; 3) винесення припису про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності; 4) встановлення факту невиконання припису протягом встановленого строку. В той же час, земельна ділянка не була самовільно або безпідставно зайнятою ТОВ "Європартнер компані", органами державного архітектурно-будівельного контролю будь-яких порушень в діяльності відповідача ТОВ "Європартнер компані" на земельній ділянці з кадастровим номером 6310136600:08:004:0017, розташованій за адресою: м. Харків, пров. Шевченківський, 50, виявлено не було, протоколи про правопорушення у сфері містобудівної діяльності не складались та відповідні приписи не виносились, в тому числі за зверненнями органів прокуратури.
Прокурор у відповіді на відзив не погодився із запереченнями відповідача, вказавши на їх безпідставність та необґрунтованість.
19.02.2026 місцевим господарським судом ухвалено оскаржуване рішення про задоволення позовних вимог в частині визнання недійсним договору оренди від 27.11.2024 земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:08:004:0017 по пров. Шевченківському, 50 у м.Харкові, площею 1,8191 га, укладеного між Харківською міською радою та ТОВ "Європартнер компані", а також зобов'язання відповідача повернути спірну земельну ділянку Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської міської ради.
Предметом апеляційного оскарження є рішення Господарського суду Харківської області від 19.02.2026 у справі № 922/3825/25 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов'язання знести нежитлову будівлю літ. "В-1", площею 53 кв.м, розташовану за адресою: м. Харків, пров. Шевченківський, 50, на земельній ділянці з кадастровим номером 6310136600:08:004:0017, та припинення володіння ТОВ "Європартнер компані" нежитловою будівлею літ. "В-1" (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1402687363101).
Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги виходячи з наступного.
За приписами статті 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу; від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, які передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" унормовує, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частки в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Згідно з пунктом 5 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Положеннями статті 9 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень міських рад в галузі земельних відносин на її території належить, зокрема, розпорядження землями територіальної громади міста, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб та надання земельних ділянок в користування.
Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Згідно з частинами першою-третьою статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання).
У частинах 2, 3 зазначеної норми закріплено, що особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за документацією із землеустрою, звертається з заявою про надання дозволу на розробку документації із землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У заяві зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До заяви додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає заяву і дає дозвіл на розроблення документації із землеустрою або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Отже, стаття 123 Земельного кодексу України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.
Відповідно до статті 79-1 Земельного кодексу України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв); за затвердженими комплексними планами просторового розвитку території територіальних громад, генеральними планами населених пунктів, детальними планами території.
Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.
Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.
Як вже було зазначено вище, відповідно до відомостей з державного земельного кадастру державна реєстрація спірної земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:08:004:0017 відбулась 24.07.2020, а державна реєстрація права власності територіальної громади в особі Харківської міської ради Харківської області, код ЄДРПОУ 04059243, - 03.08.2020 (інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно).
Тобто, після придбання ТОВ "Європартнер компані" нежитлової будівлі літ. "В-1" площею 53,0 кв.м на підставі договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 14.01.2020 №73.
Отже, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 6310136600:08:004:0017 площею 1,8191 га станом на час переходу права власності на зазначене вище нерухоме майно до відповідача не була сформована та не існувала як об'єкт цивільних прав.
Статтею 134 Земельного кодексу України передбачено обов'язковість продажу земельних ділянок державної чи комунальної власності або передачі їх у користування на конкурентних засадах (на земельних торгах).
Згідно з частиною 1 статті 134 Земельного кодексу України земельні ділянки державної чи комунальної власності продаються або передаються в користування (оренду, суперфіцій, емфітевзис) окремими лотами на конкурентних засадах (на земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
У частині 2 цієї норми передбачено, що не підлягають продажу, передачі в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі, зокрема, розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.
При цьому відповідно до частин 1, 2 статті 120 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час набуття права власності відповідачем) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з набуттям права власності на ці об'єкти, крім об'єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації (частина 6).
Аналогічні положення містить стаття 377 Цивільного кодексу України, відповідно до положень якої до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків та об'єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації).
За змістом частини 3 статті 7 Закону України "Про оренду землі" до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на принцип superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею). Принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, хоча безпосередньо і не закріплений у такому вигляді в законі, знаходить вияв у правилах ст.120 ЗК України, ст.377 ЦК України, інших положеннях законодавства (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (пункт 8.5), від 3 квітня 2019 року у справі №921/158/18 (пункт 51), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункти 37-38), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 54)).
Згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, зміст якого розкривається у наведених нормах, особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття. Отже, відповідно до зазначених правових норм власники споруди мають право на користування земельною ділянкою, на якій вона розташована (постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 921/158/18 (пункт 51), від 18.12.2019 у справі № 263/6022/16-ц (пункт 42), від 31.08.2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 54)).
У постанові від 16.06.2020 у справі № 689/26/17 Велика Палата Верховного Суду підтримала правовий висновок Верховного Суду України щодо застосування статті 120 Земельного кодексу України, висловлений у постановах від 11.02.2015 у справі № 6-2цс15, від 12.10.2016 у справі № 6-2225цс16, від 13.04.2016 у справі № 6-253цс16 та інших, визначивши, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об'єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об'єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно з виникненням права власності на такий об'єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності. Якщо сторони в договорі, спрямованому на відчуження будинку, не обумовили розміру земельної ділянки, на якій такий будинок розташований, то встановлення розміру здійснюється відповідно до нормативів, визначених у цій місцевості, та мети, з якою земельна ділянка використовується.
З системного аналізу вищенаведених норм вбачається, що особа, яка придбала нерухоме майно, відповідно до частини другої статті 134 Земельного кодексу України має право на придбання на позаконкурентних засадах (без проведення земельних торгів) прав саме на ту земельну ділянку (її частину), право на яку мав попередній власник нерухомості і яке перейшло до цього нового власника нерухомості в силу статей 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України і саме з метою, пов'язаною із розташуванням відповідної нерухомості.
Відповідна правова позиція щодо системного тлумачення норми частини другої статті 134 Земельного кодексу України в комплексі з положеннями статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України викладена в постановах Верховного Суду, зокрема від 14.02.2018 у справі №592/6097/15-ц; від 09.02.2018 у справі №910/4528/15-г; від 22.03.2018 у справі №910/13129/7; від 14.03.2019 у справі №915/182/17; від 06.11.2019 у справі №910/23595/17.
В такий спосіб частина друга статті 134 Земельного кодексу України прямо пов'язує надання земельної ділянки на позаконкурентних засадах саме з розташуванням на цій ділянці певної будівлі чи споруди. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14.03.2019 у справі №915/182/17.
Разом з цим розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування розміщеного на ній майна, не є безмежним, оскільки в будь-якому випадку обумовлюється наявною у власника необхідністю використовувати майно за цільовим призначенням. Розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування житлового будинку, будівлі або споруди, визначається з урахуванням чинних нормативних документів у галузі будівництва, санітарних норм та правил. З огляду на зазначене отримання в оренду земельної ділянки в розмірах, що значно перевищують площу належної відповідачу будівлі, для нового будівництва передбачає дотримання процедури проведення земельних торгів у порядку, визначеному положеннями статей 134, 135 Земельного кодексу України Така правова позиція викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі №910/5201/19.
З урахуванням викладеного колегія суддів звертає увагу, що на час відчуження об'єкта нерухомості за відповідним правочином до набувача права власності на такий об'єкт (нежитлове приміщення), розташований на спірній земельній ділянці, що перебувала в користуванні іншої особи, могло перейти або право користування земельною ділянкою на таких самих умовах і в тому ж обсязі, що були встановлені для попереднього власника нерухомого майна, або (за відсутності такого права) право на оформлення земельних прав у відповідному обсязі.
Виходячи із системного аналізу положень частини другої статті 124 і абзацу 2 частини другої статті 134 Земельного кодексу України незастосування конкурентної процедури у виді земельних торгів допускається виключно у випадку, коли земельна ділянка державної чи комунальної власності надається фізичним або юридичним особам у користування з метою обслуговування та експлуатації виключно існуючих об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), розташованих на такій земельній ділянці та належних на праві власності зазначеним особам для їх подальшого використання відповідно до того цільового та функціонального призначення, яке існувало на момент їх придбання. Таке правове регулювання з боку законодавця є виправданим і логічним та створює передумови одночасно як для усунення випадків покладення на власників таких об'єктів надмірного тягаря, пов'язаного з необхідністю оформлення права землекористування, так і для недопущення ухилення учасників земельних правовідносин від дотримання положень законодавства щодо отримання земельних ділянок на конкурентних засадах та/або їх отримання з метою використання, що відрізняється від цільового використання об'єктів нерухомості, та/або у розмірі, який необґрунтовано значно перевищує площу таких об'єктів.
Такий правовий висновок щодо питання застосування статей 124, 134 Земельного кодексу України викладено у постановах Верховного Суду від 30.03.2021 у справі № 922/1323/20, від 01.04.2021 у справі № 910/10500/19, від 11.08.2021 у справі № 922/443/20, від 04.10.2023 у справі № 916/2319/22.
Судом встановлено, що станом на момент переходу до відповідача права власності на нежитлову будівлю літ. "В-1" по пров. Шевченківському 50 в м. Харкові попереднім власником не було оформлено право користування земельною ділянкою, на якій вона розміщена.
За висновками суду першої інстанції, оскільки на момент переходу до ТОВ "Європартнер компані" права власності на нежитлову будівлю літ. "В-1" площею 53,0 кв.м на пров. Шевченківському, 50 в м. Харкові попереднім власником (ТОВ "Архелай") не було оформлено право користування земельною ділянкою на якій розміщене майно, ТОВ "Європартнер компані" не набуло автоматичного права користування спірною земельною ділянкою кадастровий номер 6310136600:08:004:0017 та на позаконкурентних засадах мало право отримати земельну ділянку в користування саме з метою, пов'язаною із розташуванням відповідного належного йому на праві власності об'єкту нерухомого майна та в межах, які необхідні для обслуговування такого майна.
Разом з цим, суд першої інстанції установив, що формування (у тому числі визначення площі) та реєстрація у Державному земельному кадастрі земельної ділянки кадастровий номер 6310136600:08:004:0017 здійснювалось на підставі заяви ТОВ "Європартнер компані" в порядку відведення земельної ділянки саме за проєктом землеустрою, розробленим на підставі рішення Харківської міської ради від 22.04.2020 № 2089/20 20 "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для будівництва, експлуатації та обслуговування об'єктів", за яким відведення земельної ділянки передбачено не для мети, що пов'язана з розміщенням на ній об'єкта нерухомого майна, яке належить ТОВ "Європартнер компані", а для будівництва нового об'єкта нерухомого майна (житлового комплексу) з одночасним знесенням будівлі літ. "В-1".
При цьому суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів звернення ТОВ "Європартнер компані" до міської ради із заявою про надання земельної ділянки, на якій розташований належний товариству об'єкт нерухомого майна, саме з метою експлуатації такого об'єкта. Сторонами також не надано доказів того, що зазначена земельна ділянка надавалась міськрадою ТОВ "Європартнер компані" для експлуатації об'єкту нерухомого майна, який належить останньому на праві власності.
Отже, отримання в оренду земельної ділянки в розмірах, що значно перевищують площу належної відповідачу нежитлової будівлі, для нового будівництва передбачає дотримання процедури проведення земельних торгів у порядку, визначеному положеннями статей 134, 135 Земельного кодексу України.
З цих підстав місцевий господарський суд дійшов висновку про порушення Харківською міською радою при прийнятті рішення від 19.08.2024 за №635/24 "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок", на виконання якого ТОВ "Європартнер компані" надано в оренду земельну ділянку (кадастровий номер 6310136600:08:004:0017) площею 1,8191 га із земель територіальної громади м. Харкова за рахунок земель житлової та громадської забудови для будівництва житлового комплексу по пров. Шевченківському, 50, вимог чинного законодавства, а саме статті 124 Земельного кодексу України, частини 1 статті 134 Земельного кодексу України, які передбачають передачу в оренду земель комунальної власності на підставі проведених земельних торгів, які Харківською міською радою проведені не були.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 9.67; від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, пункт 8.13; від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, пункт 180).
У даному випадку рішення органу місцевого самоврядування повністю реалізоване шляхом укладення відповідного договору оренди землі від 27.11.2024.
Положення частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину.
Цивільний кодексу України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; шляхом укладання правочинів суб'єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб'єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.
Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частин 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Частинами 1 і 2 статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
Двостороння реституція є обов'язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов'язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (аналогічний висновок викладено в пунктах 64, 65 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).
Таким чином, суд першої інстанції з урахуванням положень чинного законодавства, установивши такі обставини справи та дійшовши висновку про наявність підстав для визнання недійсним договору оренди землі від 27.11.2024, укладеного між Харківською міською радою та ТОВ "Європартнер компані", відповідно до статей 203, 215 Цивільного кодексу України, вказав також про наявність підстав для повернення такої земельної ділянки власникові - територіальній громаді в особі Харківської міської ради.
Висновки місцевого господарського суду в цій частині не оскаржуються жодною стороною та не є предметом апеляційного перегляду в силу вимог статті 269 ГПК України.
Водночас, суд першої інстанції, дійшовши висновку про недійсність договору оренди землі від 27.11.2024 через порушення норм чинного законодавства та відсутність у відповідача права на спірну земельну ділянку, відмовив у задоволенні позовних вимог про усунення перешкод Харківській міській територіальній громаді у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення нежитлової будівлі літ. "В-1" на пров. Шевченківському, 50 у м. Харкові з посиланням на те, що ця будівля перебуває у власності відповідача на відповідній правовій підставі (яка наразі не спростована), тому відсутні підстави для її знесення.
При цьому суд першої інстанції не взяв до уваги посилання прокурора на те, що договір купівлі-продажу від 14.01.2020 (як і інші попередні договори купівлі-продажу від 15.03.2002, 01.03.2018, 02.03.2018) не був спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, а саме купівлю-продаж об'єкту нерухомості, у зв'язку з тим, що вказана будівля фізично не існувала на момент укладення правочину, зазначивши, що такі доводи не підтверджені належними та допустимими доказами, а договір купівлі-продажу від 14.01.2020, укладений між ТОВ "Архелай" (продавець) та ТОВ "Європартнер компані" (покупець) не визнаний недійсним, відповідні вимоги про визнання його недійсним прокурором не заявлялись.
В апеляційній скарзі прокурор наголошує, що суд першої інстанції допустив неповноту з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права (ст.ст. 215, 228, 376 ЦК України) та порушив норми процесуального права (ст.ст. 11, 13, 14, 73-77, 86, 236 ГПК України), зокрема: не врахував, що нежитлові будівлі по пров. Шевченківському, 50 фізично не існували на момент укладення договорів купівлі-продажу та подання документів на будівництво; не застосував положення ст. 376 ЦК України щодо правового режиму самочинного будівництва; не врахував нікчемність договору купівлі-продажу від 14.01.2020 відповідно до ст. 228 ЦК України; помилково відмовив у задоволенні вимоги про припинення володіння відповідачем спірним об'єктом нерухомого майна.
Надаючи оцінку наведеним доводам прокурора колегія суддів зазначає таке.
Правовою підставою позову, серед іншого, визначено статті 376, 391 ЦК України.
Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до частини 2 та пункту "б" частини 3 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, крім іншого, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
Згідно зі статтею 212 ЦК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
Негаторний позов пред'являється у випадках, коли власник має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення третьої особою перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном.
Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпоряджання річчю.
Предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном.
Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення цих правомочностей. При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей.
Звернення з негаторним позовом спрямоване на відновлення суб'єкта речового права у попередньому стані. Вимоги за негаторним позовом полягають в усуненні порушення, яке триває і має місце на момент звернення з позовом. Негаторний позов може бути пред'явлений впродовж всього строку тривання відповідного порушення (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21).
Вимога про знесення майна, яке власник земельної ділянки вважає самочинним будівництвом, є різновидом негаторного позову власника земельної ділянки з усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своєю земельною ділянкою.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 1 статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Згідно із частиною 1 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина 1 статті 317 Цивільного кодексу України).
Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина 4 статті 373 Цивільного кодексу України).
Особливості права власності на землю врегульовані Земельним кодексом України. Відповідно до статті 80 Земельного кодексу України суб'єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.
Згідно зі статтею 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. При цьому повноваження щодо володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою в повному обсязі можуть належати лише власникові земельної ділянки.
Власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам (частина 1 статті 375 Цивільного кодексу України).
Стаття 375 Цивільного кодексу України визначає право власника на забудову належної йому земельної ділянки, тобто можливість власника земельної ділянки здійснювати на ній будівництво в порядку, встановленому законом. Власник має право здійснювати на належній йому земельній ділянці нове будівництво, створюючи будівлі та споруди, яких раніше не існувало.
Статтею 331 Цивільного кодексу України визначається порядок набуття права власності на новостворене майно. За змістом цієї статті право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Водночас можуть існувати ситуації, коли особа, не маючи прав на земельну ділянку (не будучи власником або користувачем земельної ділянки), здійснює на ній будівництво, або здійснює будівництво без відповідного документа, проєкту, з істотним порушенням будівельних норм і правил.
Такі правовідносини врегульовані статтею 376 Цивільного кодексу України, в якій визначено правовий режим самочинного будівництва.
Відповідно до частини 1 статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Виходячи зі змісту частини першої статті 376 ЦК України об'єкт нерухомого майна вважається самочинним будівництвом, якщо він збудований або будується: 1) на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкту; 3) з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Наявність хоча б однієї з наведених ознак свідчить про те, що об'єкт нерухомості є самочинним.
Будівництво на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, охоплює ситуації, коли особа отримала у встановленому порядку земельну ділянку для забудови, але порушує мету використання такої земельної ділянки, а також коли особа здійснює будівництво, не маючи юридичних прав на земельну ділянку.
Мова може йти про самовільне зайняття земельної ділянки, що є правопорушенням відповідно до статті 211 Земельного кодексу України. Самовільним зайняттям земельної ділянки є активні протиправні дії особи, спрямовані на фактичне заволодіння чи/та використання земельної ділянки або її частини за відсутності рішення уповноваженого органу чи волевиявлення власника про її відчуження чи надання в користування.
Відсутність у особи прав на земельну ділянку за загальним правилом унеможливлює отримання такою особою документів, необхідних для виконання будівельних робіт, оскільки, як зазначалося, право на забудову земельної ділянки належить власнику або особі, яка має відповідні речові права на земельну ділянку.
Отже, якщо об'єкт будується або збудований на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, це є самостійною та достатньою підставою для кваліфікації його судом об'єктом самочинного будівництва.
У разі здійснення будівництва на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, найбільшого порушення зазнає право власника користуватися земельною ділянкою, яке слід розглядати як юридично гарантовану правовими нормами можливість власника самостійно господарювати на земельній ділянці, використовувати її корисні властивості для задоволення власних соціальних, економічних, духовних та інших потреб, тобто можливість її господарської експлуатації та, як наслідок, отримання доходу від неї.
Особа, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що їй не належить, своїми протиправними діями позбавляє власника можливості належним чином вільно користуватися земельною ділянкою.
У разі самочинного будівництва особа своїми діями також створює й інші перешкоди власнику. Йдеться, зокрема, про порушення права розпорядження земельною ділянкою, яке належить лише її власнику і полягає у юридично забезпеченій можливості визначати юридичну або фактичну долю земельної ділянки, тобто можливості вчиняти різні дії із земельною ділянкою, у тому числі й щодо її відчуження іншим особам.
Відносини власника земельної ділянки із особою, яка вчинила самочинне будівництво на його земельній ділянці, регулюються частинами 4-6 статті 376 Цивільного кодексу України. Такі відносини, як і будь-які інші відносини власності, є абсолютними, в яких праву власника кореспондує обов'язок усіх і кожного утримуватися від будь-яких посягань на це право.
Основу такої правової охорони утворює принцип єдності земельної ділянки й будівель та споруд, розташованих на ній, основною ідеєю якого є унеможливлення виникнення ситуацій, у яких будівля й земельна ділянка стають об'єктами конкуруючих прав та інтересів різних суб'єктів. Законодавче визначення правових наслідків самочинного будівництва ґрунтується на пріоритетності захисту прав власника земельної ділянки.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що стаття 376 Цивільного кодексу України розташована в главі 27 "Право власності на землю (земельну ділянку)", тобто правовий режим самочинного будівництва пов'язаний із питаннями права власності на земельну ділянку.
Зокрема, Палата Верховного Суду у постанові від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 виснувала, що знаходження на земельній ділянці одного власника об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі. З огляду на викладене самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки.
У постанові від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що не допускається набуття права власності на споруджені об'єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Подібні висновки також викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21.
Особливістю об'єктів самочинного будівництва є те, що відповідно до частини 2 статті 376 Цивільного кодексу України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Самочинне будівництво як майно має визначений правилами статті 376 Цивільного кодексу України спеціальний правовий режим, елементом якого є умови та порядок визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, а також наслідки відмови у такому визнанні. Цей механізм ґрунтується на судовому порядку вирішення питань, пов'язаних як із рішенням про визнання права власності, так і з наслідками цього рішення та захистом осіб, права яких порушено самочинним будівництвом. За умови дотримання чіткого алгоритму дій, передбаченого у статті 376 Цивільного кодексу України, претендувати на отримання самочинно збудованого майна у власність може як особа, яка його побудувала, так і власник земельної ділянки, на якій воно споруджено.
Велика Палата Верховного Суду висновує, що самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, є порушенням прав власника відповідної земельної ділянки.
Подібні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21, від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22.
Отже, колегія суддів зазначає, що самочинне будівництво на земельній ділянці за умови відсутності речового права на неї, є порушенням прав власника відповідної земельної ділянки.
При цьому, виходячи зі змісту частини 1 статті 376 Цивільного кодексу України об'єкт нерухомого майна вважається самочинним будівництвом, якщо він збудований або будується: 1) на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкту; 3) з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Наявність хоча би однієї з наведених ознак свідчить про те, що об'єкт нерухомості є самочинним. Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21.
Способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, прямо визначені статтею 376 ЦК України.
Частинами третьою - п'ятою статті 376 ЦК України, відповідно, встановлено таке. Право власності на самочинно збудоване майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
Визнання права власності в порядку частини третьої або п'ятої статті 376 ЦК України призводить до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна - або особі, яка здійснила самочинне будівництво, надається земельна ділянка у встановленому порядку під уже збудоване нерухоме майно як обов'язкова умова для визнання права власності на таке майно (частина третя статті 376 ЦК України); або право власності на самочинно збудоване нерухоме майно визнається за особою - власником земельної ділянки (частина п'ята статті 376 ЦК України).
При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тож, як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила таке будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, норм частини четвертої цієї статті (пункти 6.31-6.33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13; пункти 53-56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц; пункт 46 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 923/196/20).
Враховуючи предмет та підстави позову слід зазначити, що у справі, яка розглядається, належним способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, є вимога про знесення об'єкта самочинного будівництва відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України. Зазначений спосіб захисту відповідає характеру правопорушення, є таким, що встановлений законом, реально захищає та відновлює права та інтереси позивача.
Колегія суддів зазначає, що, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 27.01.2026 у справі № 904/4875/24, від 26.08.2025 у справі № 915/1917/19, від 10.06.2025 у справі № 925/910/24, від 01.04.2025 у справі № 917/49/24, від 18.03.2025 у справі № 910/19501/23.
Разом із тим зміст оскаржуваного судового рішення свідчить про те, що місцевий господарський суд не надав оцінки доводам прокурора про те, що спірне нерухоме майно, що зареєстровано на праві власності за відповідачем, є об'єктом самочинного будівництва.
Водночас колегія суддів зазначає, що такі обставини мають важливе значення для правильного вирішення цієї справи, оскільки відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 10.05.2018 у справі № 910/15993/16, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула право власності на майно, адже факт реєстрації права власності є лише елементом юридичного складу, який передбачає виникнення права власності, а не є підставою його набуття. Сама по собі реєстрація права не є підставою виникнення права власності, оскільки такої підстави закон не передбачає.
Так, прокурор у позові наголошував на тому, що згідно записів про право власності №№ 23271044, 23270816, 23270565, 23270301, 23270074, 23269787 від 07.11.2017, внесених до Реєстру державним реєстратором Зміївської міської ради Харківської області Борко А.С., здійснено державну реєстрацію права приватної власності на нежитлові будівлі літ. "Б-1", "В-1", "Г-1", "Д-1", "Е-1" і "Ж-1", розташовані по пров. Шевченківському, 50 у м. Харкові, за ТОВ "Фірма "Креноль" на підставі договору купівлі-продажу б/н від 15.03.2002, укладеного між ТОВ "Фірма "Арка" (продавцем) та ТОВ "Фірма "Креноль" (покупцем), відповідно до якого майно належало продавцю на підставі договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 16.08.2001, зареєстрованого КП "БТІ" 21.08.2001 за реєстровим № 2108.
Проте, в КП "БТІ" відсутні будь-які дані щодо договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 16.08.2001.
У подальшому, за договорами від 01.03.2018 № 410 та від 02.03.2018 № 416, посвідченими приватним нотаріусом ХМНО Малаховою Г.І., ТОВ "Фірма "Креноль" продано по 1/2 частці нежитлових будівель літ. "Б-1", "В-1", "Г-1", "Е-1" і "Ж-1" ТОВ "Архелай".
У свою чергу, ТОВ "Архелай" на підставі договору купівлі-продажу від 14.01.2020 № 79, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Куксіним С.Ю., відчужило нежитлову будівлю літ. "Г-1" ТОВ "Провентус".
Нежитлові будівлі літ. "Б-1", "В-1", "Е-1" і "Ж-1" продані ТОВ "Архелай" ТОВ "Європартнер компані" на підставі договорів купівлі-продажу від 14.01.2020 №№ 71, 73, 77 і 75, посвідчених приватним нотаріусом ХМНО Куксіним С.Ю.
Право власності на нежитлову будівлю літ. "Д-1" залишилось у ТОВ "Фірма "Креноль" та було припинено в Реєстрі 14.03.2018 на підставі довідки про знищення об'єкта нерухомого майна від 05.03.2018 № 3005/18, виданої ФОП Содоль М.С.
Крім того, в Реєстрі 31.05.2021 закрито розділ по об'єкту нерухомого майна - нежитловій будівлі літ. "Е-1", внаслідок її поділу власником, ТОВ "Європартнер компані".
Отже, на даний час в Реєстрі зареєстровано право власності за вказаною адресою на нежитлову будівлю літ. "Г-1" за ТОВ "Провентус", та на нежитлові будівлі літ. "Б-1", "В-1" і "Ж-1" - за ТОВ "Європартнер компані".
Також, в реєстрі будівельної діяльності наявна інформація щодо об'єкта будівництва: "Реконструкція нежитлових будівель літ. "Б-1", літ. "В-1", літ. "Г-1", літ. "Е-1", літ. "Ж-1" під магазини по пров. Шевченківському, 50 у м. Харкові" (повідомлення про початок виконання будівельних робіт від 05.11.2019 № ХК 061193091612, декларація про готовність до експлуатації об'єкта від 18.12.2019 № ХК 141193522300, замовник: ТОВ "Архелай"). Зазначені документи зареєстровані Інспекцією ДАБК Департаменту територіального контролю Харківської міської ради.
Як слідує з відповідей Комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" Харківської міської ради (далі - КП "БТІ") від 20.08.2021 та від 22.11.2021, згідно наявних архівних матеріалів реєстрація права власності на об'єкти нерухомості про пров. Шевченківському, 50 у м. Харкові станом на 31.12.2012 та їх інвентаризація не проводилась. У відділі збереження технічної документації КП "ХМБТІ" наявна лише одна інвентаризаційна справа на об'єкт нерухомого майна за адресою: м. Харків, вул. Шевченківська, 50. Інші архівні справи (інвентаризаційні, реєстраційні тощо) в БТІ на зберіганні не перебувають.
Листом Департаменту реєстрації Харківської міської ради від 01.10.2025 № 3175/0/50-25 підтверджено, що за інформацією КП "БТІ" Харківської міської ради, згідно з даними відділу збереження технічної документації КП "БТІ" у відділі обліковується інвентаризаційна справа за адресою: м. Харків, пров. Шевченківський, буд. 50.
Відповідно до матеріалів інвентаризаційної справи за адресою: м. Харків, пров. Шевченківський, буд. 50, інформація станом на 31.12.2012 щодо введення в експлуатацію та реєстрації права власності на будь-які об'єкти нерухомого майна, зокрема літ. "В-1" - відсутня.
Крім того, відповідно до реєстраційного посвідчення на об'єкти нерухомого майна, які належать юридичним особам, від 18.03.2002 № 3008, копія якого міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" посвідчує, що нежитлові будівлі літ. "Б-1" загальною площею 53,1 кв.м, літ. "В-1" загальною площею 52,0 кв.м, літ. "Г-1" загальною площею 54,0 кв.м, літ. "Д-1" загальною площею 52,0 кв.м, літ. "Е-1" загальною площею 58,8 кв.м, літ. "Ж-1" загальною площею 57,2 кв.м, розташовані в місті Харкові по пров. Шевченківському за № 50, зареєстровані за ТОВ "Фірма "Креноль" на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 15.03.2002 та записано в реєстрову книгу за реєстровим № 3008.
Листом Департаменту реєстрації Харківської міської ради від 15.10.2025 № 3336/0/50-25, наданого на запит обласної прокуратури від 13.10.2025 № 15/1- 1165вих-25, повідомлено, що за інформацією КП "БТІ" відповідно до матеріалів інвентаризаційної справи по пров. Шевченківському, 50 у м. Харкові реєстраційне посвідчення від 18.03.2002 № 3008 на вищевказані нежитлові будівлі під № 3008 в матеріалах зазначеної інвентаризаційної справи відсутнє. Також, КП "БТІ" зазначає, що згідно з наявними архівними матеріалами реєстрація права власності на нежитлові будівлі літ. "Б-1" загальною площею 53,1 кв.м, літ. "В-1" загальною площею 52,0 кв.м, літ. "Г-1" загальною площею 54,0 кв.м, літ. "Д-1" загальною площею 52,0 кв.м, літ. "Е-1" загальною площею 58,8 кв.м, літ. "Ж-1" загальною площею 57,2 кв.м за вищевказаною адресою станом на 31.12.2012, КП "ХМБТІ" не проводилась. Відповідно до реєстрової книги під реєстраційним № 3008 станом на 31.12.2012 КП "БТІ" зареєстровані об'єкти нерухомого майна, які розташовані по вул. Данилевського, 3 у м. Харкові.
Крім того, відсутні будь-які відомості про вказану нежитлову будівлю в проєкті внесення змін до генерального плану м. Харкова станом на 2019 рік, розроблених ТОВ "Фірма "Сатор" та затверджених рішенням Харківської міської ради від 18.12.2019 № 1902/19.
Прокурор зазначив, що Єдиний адресний реєстр міста Харкова містить інформацію лише про 1 об'єкт адресації по пров. Шевченківському, 50 без вказівки на літеру відповідної будівлі.
За твердженням прокурора, відповідно до даних аерокосмічної зйомки місцевості в районі пров. Шевченківського у м. Харкові (за даними Google Earth Pro) у період з 16.11.2000 по 07.04.2020 будь-які будівлі по пров. Шевченківському, 50 у м. Харкові відсутні. При цьому, станом на 08.10.2020 нежитлові будівлі вже наявні. Таким чином, на думку прокурора, нежитлові будівлі по пров. Шевченківському, 50 у м. Харкові з'явились у період з квітня по жовтень 2020 року.
За твердження прокурора, правочини у вигляді договорів купівлі-продажу від 15.03.2002, 01.03.2018, 02.03.2018, 14.01.2020 (№ № 71, 73, 75, 77 і 79), повідомлення про початок виконання будівельних робіт від 05.11.2019 № ХК 061193091612 і декларація про готовність до експлуатації об'єкта від 18.12.2019 № ХК 141193522300, складені без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цими документами, містять недостовірні відомості щодо наявності нежитлових будівель літ. "Б-1", "В-1", "Г-1", "Е-1" і "Ж-1" та реальною метою їх складання було отримання юридичними особами прав на земельні ділянки, на яких нібито розташовувались вказані будівлі, поза передбаченою чинним законодавством конкурсною процедурою.
Крім того, прокурором додано до матеріалів справи копію постанови від 08.10.2025 про дозвіл на розголошення відомостей, що стали відомі під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12025221130001484, копію протоколу огляду місця події від 03.10.2025 у кримінальному провадженні від 01.10.2025 з додатками, а саме фототаблицями та копією кадастрової зйомки.
Так, оглядом земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:08:004:0017, проведеного в рамках кримінального провадження № 12025221130001484 від 01.10.2025, встановлено, що за координатами 50о00' 42.3»N 36о17' 59.6»E (50.011738, 36.299899) на ній розташована нежитлова будівля літ. "В-1", яка являє собою складені один на одного будівельні фундаментні блоки у формі прямокутника з перемичкою, які між собою ніяк не скріплені.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем ні під час розгляду справи в суді першої інстанції, ні під час апеляційного перегляду не надано жодних доказів на спростування вищенаведених доводів прокурора та долучених ним доказів.
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції від 22.04.2026, під час з'ясування питання щодо наявності або відсутності підстав для визнання спірного об'єкта нерухомого майна самочинним будівництвом, а також щодо його віднесення до об'єктів нерухомості, з урахуванням обставин, встановлених протоколом огляду місця події у межах кримінального провадження, представник відповідача зазначила про ненадання відповідачем доказів, які б спростовували зазначені обставини. Водночас свої заперечення обґрунтувала тим, що після проведення реконструкції декларація про готовність до експлуатації об'єкта не скасована; державна реєстрація права власності відповідача на спірне майно здійснена на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 14.01.2020, який є чинним та не визнаний недійсним у встановленому законом порядку. Крім того, було вказано на відсутність технічного звіту або висновку експерта щодо наявності чи облаштування фундаменту в зазначеній будівлі.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.09.2024 у справі № 914/1785/22, державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності не має. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.
Судова колегія враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 03.03.2021 у справі № 915/161/20, про те, що факт державної реєстрації права власності, проведеної, зокрема, на підставі декларації про готовність об'єкта до експлуатації, не змінює правовий режим збудованих приміщень, як збудованих самочинно, позаяк спірні об'єкти збудовані на земельній ділянці, яку не було відведено для цієї мети.
Щодо висновків суду першої інстанції та заперечень відповідача про необхідність визнання недійсним укладеного відповідачем договору купівлі-продажу нежитлової будівлі для спростування правової підстави набуття ним права власності на спірне майно, слід зазначити, що Міськрада не є стороною спірного договору та не заявляє про свої права або інтереси щодо об'єкта купівлі-продажу. Внаслідок укладення відповідачем спірного договору обсяг прав та обов'язків Міськради жодним чином не змінюється. Укладення такого договору не створило для позивача як дійсного власника земельної ділянки жодних правових наслідків. При цьому самі договори, на відміну від розташування на земельній ділянці самочинного будівництва, не створюють для позивача перешкоди в розпорядженні земельною ділянкою.
Отже, права та інтереси Міськради укладенням відповідачем договору купівлі-продажу нежитлової будівлі не порушуються. Визнання цього договору недійсним не приведе до відновлення порушених прав власника земельної ділянки, що є підставою для відмови в задоволенні відповідних позовних вимог про визнання договорів недійсними. Подібні висновки викладені в пунктах 47, 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2024 у справі № 914/1785/22, в пункті 8.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2024 у справі № 496/1059/18, пунктах 142-143 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21.
Колегія суддів відхиляє викладені в апеляційній скарзі доводи прокурора про нікчемність договору купівлі-продажу від 14.01.2020, оскільки у позовній заяві прокурор не посилався на вказані обставини, як на підставу позову, суд першої інстанції розглядав спір саме в межах визначених у позовній заяві підстав позову, а згідно приписів статті 269 ГПК України у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Посилання на такі обставини у відповіді на відзив не спростовує наведене, оскільки остання не є заявою про зміну (доповнення) підстав позову.
Узагальнюючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що первісна державна реєстрація права власності, зокрема, на спірну нежитлову будівлю за ТОВ "Фірма "Креноль" (07.11.2017) була здійснена за відсутності належних правовстановлюючих документів, оскільки матеріали справи не містять доказів існування договору купівлі-продажу від 16.08.2001, який зазначений як підстава набуття права власності, а також належних доказів введення спірного об'єкта в експлуатацію, його технічної інвентаризації та реєстрації як об'єкта нерухомого майна у встановленому законодавством порядку (зокрема відсутність відповідних даних у матеріалах архівних даних БТІ станом на 31.12.2012), враховуючи також невідповідність реєстраційних відомостей, відсутність об'єктів за даними аерофотозйомки у відповідний період та характеристики спірної будівлі встановлені за результатом огляду земельної ділянки (кадастровий номер 6310136600:08:004:0017).
Крім того, як вже було зазначено вище, не допускається набуття права власності на споруджені об'єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці.
Матеріали справи не містять доказів зокрема, що будівництво вказаної нежитлової будівлі відбулось на земельній ділянці, що була відведена для такого будівництва, наявність дозволу власника земельної ділянки та/або будь-яких дозволів відповідного органу контролю на виконання будівельних робіт.
Ураховуючи наведене, коли належний власник земельної ділянки не надавав згоди на будівництво на його земельній ділянці об'єкта нерухомого майна, він має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав як власника земельної ділянки (частина друга статті 152 ЗК України).
Під час апеляційного перегляду відповідачем не спростовані такі обставини.
З цього приводу суд зазначає, що змагальність сторін є одним із основних засад (принципів) господарського судочинства (п. 4 ч. 3 ст. 2, ст. 13 ГПК України).
Відповідно до частин 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За імперативним приписом частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.
Також, одним із принципів господарського судочинства є принцип диспозитивності, який відповідно до статті 14 ГПК полягає в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно із частинами 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Отже, сторони судового процесу, зокрема в даному випадку відповідач, повинні брати активну участь у збиранні доказової інформації з метою підтвердження обґрунтованості своєї позиції перед судом. Проте жодних доказів на спростування доводів прокурора щодо віднесення спірного об'єкта до самочинного будівництва відповідачем не надано.
Відтак суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що наявні у справі докази на підтвердження доводів прокурора є більш вірогідними, ніж протилежні доводи відповідача на їх спростування, тому визнані судом апеляційної інстанції обґрунтованими.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що документи, подані для державної реєстрації права власності, не підтверджують належним чином виникнення права власності на спірні об'єкти, у зв'язку з чим така державна реєстрація була здійснена без достатніх правових підстав, а отже подальші правочини щодо відчуження спірного майна не породжують правомірних правових наслідків у вигляді набуття права власності.
Водночас сам по собі факт державної реєстрації права власності за відповідачем на підставі чинного договору купівлі-продажу не спростовує доводів прокурора щодо самочинного характеру будівництва з огляду на наведені в цій постанові висновки та встановлені обставини.
Оскільки відбулося спорудження самочинного будівництва за відсутності земельної ділянки, відведеної для цієї мети, у відповідача не було законних підстав вважати, що реєстрація права власності на об'єкт самочинного будівництва здатна його легітимізувати, як не було і жодних підстав вважати, що знаходження такого будівництва на комунальній землі зобов'язує орган місцевого самоврядування надати її в користування особі, що таке будівництво здійснила.
При цьому, особа, яка здійснила самочинне будівництво, не є власником чи користувачем земельної ділянки, отже, вона (будівля) є самочинно збудованим об'єктом, а тому у ТОВ "Архелай" (попередній власник) не виникло та не могло виникнути права власності на неї та останнє не мало права її відчужити на користь ТОВ "Європартнер компані".
Здійснення державної реєстрації права власності на зазначену нежитлову будівлю не означає припинення правового режиму цього майна як самочинного будівництва, а тому не можна вважати, що держава офіційно визнала та підтвердила факт виникнення у ТОВ "Архелай", а в подальшому у ТОВ "Європартнер компані" права власності на нежитлову будівлю літ. "В-1" як нерухоме майно. За наведених умов належним способом захисту порушеного права є, зокрема, застосування наслідків самочинного будівництва, передбачених статтею 376 Цивільного кодексу України, у тому числі знесення такого об'єкта.
При цьому, якщо право власності на об'єкт самочинного будівництва зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у разі задоволення позовної вимоги про знесення об'єкта самочинного будівництва суд у мотивувальній частині рішення повинен надати належну оцінку законності такої державної реєстрації.
Якщо суд дійде висновку про незаконність державної реєстрації права власності на об'єкт самочинного будівництва, таке судове рішення є підставою для закриття розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи з огляду на положення пункту 5 частини першої статті 14 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються в разі набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовується рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ).
Звідси коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.
Враховуючи наведені норми матеріального права, а також висновки Великої Палати Верховного Суду щодо них, колегія суддів висновує, що належним та ефективним способом захисту прав територіальної громади у спірних правовідносинах є вимога позову про знесення самочинної забудови і задоволення цієї вимоги саме по собі остаточно вирішує юридичну долю спірного самочинного будівництва у встановленому законом порядку.
Отже, задоволення позовних вимог у цій справі в частині усунення перешкод територіальній громаді в особі міської ради у користуванні та розпорядженні відповідною земельною ділянкою шляхом зобов'язання товариства повернути цю земельну ділянку з приведенням її у придатний до використання стан, знесенням самочинної забудови, суд визнає правомірним та обґрунтованим.
Щодо сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція) передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:
Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.
Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.
Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20.10.2011 (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" від 16.02.2017 (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).
Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 зауважила, що у кожному випадку, коли володіючий власник просить про усунення йому перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом демонтажу спорудженого на ній об'єкта нерухомості, суд має перевіряти правомірність втручання держави у права на повагу до житла та мирного володіння на цей об'єкт шляхом його демонтажу, а саме: наявність підстави для такого втручання у законодавстві, легітимність мети цього втручання (його відповідність цілям, визначеним у пункті 2 статті 8 Конвенції та абзаці другому статті 1 Першого протоколу до Конвенції) та пропорційність демонтажу відповідній меті (можливість досягнення останньої проведенням демонтажу за відсутності менш обтяжливих для відповідача способів захисту прав позивача). Залежно від результату такої перевірки суд вирішує питання про задоволення чи відмову у задоволенні позову. При цьому у разі його задоволення відшкодування особі вартості майна, що підлягає демонтажу, не є можливим за відсутності для цього юридичних підстав (зокрема, правомірності його спорудження, добросовісності набуття права на нього, заявлення вимоги про відшкодування та її обґрунтованості).
На необхідності дослідження добросовісності набуття спірного майна як підстави для позбавлення особи права власності наголошено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, пропорційності втручання у мирне володіння - у постановах Верховного Суду від 15.02.2018 у справі № 910/5702/17 та від 12.06.2019 у справі № 916/1986/18, а на оцінці добросовісності дій особи - у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2022 у справі № 461/12525/15-ц, від 05.12.2018 у справі № 522/2110/15-ц та від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, добросовісність набувача майна підлягає оцінці через призму його можливості та обов'язку з'ясувати, чи були наявні правові підстави для набуття попереднім власником права власності на майно та чи здійснено його набуття відповідно до закону. При цьому суд оцінює, чи мав набувач об'єктивну можливість і чи був він зобов'язаний здійснити таку перевірку перед укладенням правочину. Відсутність такої перевірки, особливо якщо особа мала всі необхідні засоби та обставини для її здійснення, виключає добросовісність набуття майна та не може породжувати законні очікування щодо збереження такого майнового статусу. Цей підхід корелюється з принципом правової визначеності, який гарантує, що особа не може розраховувати на захист права власності, якщо її набуття не відповідає фундаментальним вимогам законності.
Суд апеляційної інстанції враховує, що ТОВ "Європартнер компані" мало можливість і повинно було дослідити правові підстави набуття попереднім власником права власності на спірну нежитлову будівлю, перевірити законність відведення комунальної земельної ділянки, а також наявність необхідної дозвільної документації. Враховуючи, що така перевірка є звичною та очікуваною дією з боку обачного суб'єкта господарювання, посилання набувача на добросовісність у даному випадку є необґрунтованим.
Відповідно до статті 13 Конституції України, власність зобов'язує. Це положення відображає соціальну функцію власності, підкреслюючи, що право власності передбачає не лише можливість володіння, користування та розпорядження майном, але й відповідальність власника перед суспільством.
У контексті зазначеного особа, яка набуває право на майно, повинна дотримуватись розумних стандартів обачності, оскільки сама по собі державна реєстрація права власності є спростовною презумпцією, на що неодноразово звертав увагу Верховний Суд.
Отже, відповідач не може бути визнаний добросовісним набувачем, оскільки він міг і повинен був бути обізнаним про неможливість набуття права власності на спірну нежитлову будівлю за відсутності у попереднього власника правовстановлюючих документів як на земельну ділянку під майно, так і дозвільних документів на його будівництво.
Оцінюючи питання пропорційності втручання, слід враховувати, що воно повинно бути обґрунтованим, необхідним у демократичному суспільстві та не покладати на особу надмірного індивідуального тягаря.
Врахувавши обставини справи, у контексті практики ЄСПЛ, суди попередніх інстанцій обґрунтовано вказали, що відсутність належної обачності з боку набувача виключає виникнення у нього обґрунтованих очікувань щодо збереження такого майнового статусу. Отже, втручання у право власності Товариства у цій справі не порушує принципу пропорційності, оскільки воно не створює для нього надмірного тягаря, а слугує забезпеченню законних прав власника земельної ділянки.
Ураховуючи зазначене, вимога про знесення самочинно збудованої споруди є правомірною, оскільки вона ґрунтується на нормах національного законодавства, переслідує легітимну мету захисту прав власника земельної ділянки та є необхідною у демократичному суспільстві. Такий підхід відповідає вимогам статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки забезпечує справедливий баланс між інтересами суспільства та правами особи, яка зазнає втручання.
Враховуючи вищевикладене в сукупності, апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Європартнер компані" повернути земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:08:004:0017 по пров. Шевченківському, 50 у м. Харкові, площею 1,8191 га Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської міської ради з одночасним приведенням її у придатний для використання стан, у тому числі шляхом знесення нежитлової будівлі літ. "В-1", площею 53 кв.м, розташованої за адресою: м. Харків, пров. Шевченківський, 50.
Водночас, перевіривши доводи прокурора про те, що позовні вимоги про припинення володіння ТОВ "Європартнер компані" спірним нерухомим майном є належним способом захисту права позивача, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
За змістом частин 1, 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під захистом права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Суб'єктивні цивільні права та інтереси особи захищаються в порядку, передбаченому законом, за допомогою застосування, зокрема, способів захисту.
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними.
Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 11.02.2025 у справі № 922/985/24, від 12.11.2024 у справі № 911/3292/23, від 03.09.2024 у справі № 907/358/20, від 27.08.2024 у справі № 924/128/21, від 11.06.2024 у справі № 914/3293/20, від 07.05.2024 у справі № 910/11383/23.
Право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога щодо захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювалися Верховним Судом та узагальнено викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили би компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" зазначив, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).
Додатково в контексті обраного способу захисту, розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.
Ефективність позовної вимоги має оцінюватися з огляду на обставини справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, відповідати встановленим обставинам.
Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача в цих правовідносинах, позовні вимоги позивача не можуть бути задоволені. Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 та постановах Верховного Суду від 11.02.2025 у справі № 922/985/24, від 06.02.2024 у справі № 916/1431/23, від 07.05.2024 у справі № 910/11383/23.
Водночас Велика Палата Верховного Суду в постанові від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21, зазначила, що за обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстроване за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 Цивільного кодексу України порядку, то задоволення позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або позовних вимог про скасування державної реєстрації прав, або вимог про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна. Подібні висновки також викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22.
Крім того, відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21, від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, в категорії справ, за обставинами яких певна особа неправомірно зареєструвала право власності на самочинно побудоване майно, неналежною є як вимога про скасування рішення (запису) про реєстрацію права власності, так і вимога про припинення права власності.
Таким чином, усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду, відповідно до якої у спорах про знесення об'єкта самочинного будівництва позовні вимоги про скасування рішень державного реєстратора чи скасування державної реєстрації прав, про припинення права власності тощо визнаються неналежними і такими, що не спрямовані на реальний захист прав та інтересів позивача.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21 виснувала, що належним способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, є вимога про знесення об'єкта самочинного будівництва відповідно до частини 4 статті 376 Цивільного кодексу України. Цей спосіб захисту відповідає характеру правопорушення, є таким, що встановлений законом, реально захищає та відновлює права та інтереси позивача.
З урахуванням викладеного колегія суддів зазначає, що позовні вимоги прокурора в інтересах держави в особі Харківської міської ради про припинення володіння ТОВ "Європартнер компані" спірним нерухомим майном є неналежним способом захисту прав позивача.
При цьому колегія суддів не може взяти до уваги доводи скаржника про те, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, не врахували висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 19.04.2023 у справі № 904/7803/21, від 01.11.2023 у справі № 910/7987/22 тощо, відповідно до яких належному способу захисту відповідає вимога про припинення володіння відповідача нерухомим майном, оскільки приписами Господарського процесуального кодексу України визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, які полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше ухвалених постановах Верховного Суду.
Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об'єднаної палати Касаційного господарського суду мають перевагу над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об'єднаної палати, палати та колегії суддів Касаційного господарського суду. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 17.03.2026 у справі № 913/265/23, від 24.02.2026 у справі № 922/1896/25, від 24.02.2026 у справі № 914/288/25.
Висновки суду про те, що позовні вимоги про припинення володіння відповідачем спірним нерухомим майном є неналежним способом захисту права позивача, узгоджуються з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21, які колегія суддів ураховує під час розгляду даної апеляційної скарги.
Вищенаведене є підставою для відмови у задоволенні позовної вимоги про припинення володіння спірним нерухомим майном, відповідно, доводи та вимоги апеляційної скарги прокурора в цій частині не підлягають задоволенню.
Отже, доводи скаржника частково знайшли своє підтвердження.
З цих підстав, оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов'язання знести нежитлову будівлю літ. "В-1", площею 53 кв.м, розташовану за адресою: м.Харків, пров. Шевченківський, 50, на земельній ділянці з кадастровим номером 6310136600:08:004:0017, з прийняттям в цій частині нового рішення про задоволення позовних вимог.
Щодо інших аргументів учасників справи, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються судом в його основу і не впливають на результат вирішення спору, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною у залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", рішення від 10.02.2010).
Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до частини 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (ч.2 ст. 277 ГПК України).
З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції у даній справі обставини та докази на їх підтвердження, перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального права та відповідність рішення нормам процесуального права, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині не відповідає вимогам статті 236 ГПК України, а тому підлягає частковому скасуванню.
За змістом частини першої статті 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 14 статті 129 ГПК України).
Керуючись статтями 129, 269, 270, п.2 ч.1 статті 275, п.п. 3, 4 ч.1 статті 277, статтями 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Харківської області від 19.02.2026 у справі №922/3825/25 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов'язання знести нежитлову будівлю літ. "В-1", площею 53 кв.м, розташовану за адресою: м. Харків, пров. Шевченківський, 50, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1402687363101, на земельній ділянці з кадастровим номером 6310136600:08:004:0017 - скасувати, та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову.
Викласти резолютивну частину рішення в такій редакції:
Позов задовольнити частково.
Визнати недійсним договір від 27.11.2024 оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:08:004:0017 по пров. Шевченківському, 50 у м. Харкові, площею 1,8191 га, укладений між Харківською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Європартнер компані".
Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Європартнер компані" (61058, м. Харків, вул. Чичибабіна, 7, код ЄДРПОУ 40368286) повернути земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:08:004:0017 по пров. Шевченківському, 50 у м. Харкові, площею 1,8191 га Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської міської ради (61003, м. Харків, м. Конституції, 7, код ЄДРПОУ 04059243) з одночасним приведенням її у придатний для використання стан, у тому числі шляхом знесення нежитлової будівлі літ. "В-1", площею 53 кв.м, розташованої за адресою: м. Харків, пров. Шевченківський, 50.
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Європартнер компані" (61058, м. Харків, вул. Чичибабіна, 7, код ЄДРПОУ 40368286) на користь Харківської обласної прокуратури (61001, м. Харків, вул. Богдана Хмельницького, 4, код ЄДРПОУ 02910108) 4844,80 грн судового збору за подання позовної заяви, 3633,60 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 01.05.2026.
Головуючий суддя Я.О. Білоусова
Суддя В.В. Лакіза
Суддя Н.О. Мартюхіна