Постанова від 27.04.2026 по справі 926/2853/25

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2026 року Справа № 926/2853/25

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії: головуючий суддя Іванчук С.В., судді Міліціанов Р.В.,Ржепецький В.О., за участі секретаря судового засідання Федак В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу: Товариства з обмеженою відповідальністю “Альмасен Інвест» б/н від 05.03.2026 (вх. №01-05/640/26 від 05.03.2026) та б/н від 19.03.2026 (вх. №01-05/814/26 від 20.03.2026) на рішення Господарського суду Чернівецької області від 16.02.2026 (повне рішення складено 18.02.2026) та на додаткове рішення Господарського суду Чернівецької області від 02.03.2026 (повне рішення складено 03.03.2026, суддя Проскурняк О.Г.)

у справі №926/2853/25

за позовом: Приватного акціонерного товариства "Чернівецький завод "Індустрія"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Альмасен Інвест"

про: визнання недійсними договорів та повернення майна

за участю представників:

позивача: Гінінгер Анатолій Залманович (в режимі відеоконференції)

відповідача, апелянта: Стеценко Тарас Миколайович ( в залі суду)

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовної заяви та оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

28.08.2025 до Господарського суду Чернівецької області надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства “Чернівецький завод “Індустрія» до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Альмасен Інвест» про визнання недійсними договорів про відчуження нерухомого майна б/н від 19.09.2024 та про повернення майна.

Позов обґрунтовано тим, що генеральний директор ПрАТ “Чернівецький завод “Індустрія» з перевищенням повноважень та без погодження з Наглядовою радою уклав з ТОВ “Альмасен Інвест» договори купівлі-продажу нерухомого майна. Позивач зазначив, що, на його думку, наявні ознаки “дроблення» предмету правочину у спірних договорах та приховування єдиного правочину із продажу комплексу будівель, що в свою чергу суперечить положенням статуту товариства.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 16.02.2026 позов задоволено. Визнано недійсними:

1.Договір купівлі-продажу б/н від 19.09.2024, укладений між Приватним акціонерним товариством “Чернівецький завод “Індустрія» та Товариством з обмеженою відповідальністю “Альмасен Інвест», реєстраційний номер №1415, щодо продажу цвяхового цеху літера Т, загальною площею 1 639 кв.м., за договірною вартістю 450 000 грн. з ПДВ;

2.Договір купівлі-продажу б/н від 19.09.2024, укладений між Приватним акціонерним товариством “Чернівецький завод “Індустрія» та Товариством з обмеженою відповідальністю “Альмасен Інвест», реєстраційний номер №1416 щодо продажу складу літера Щ, загальною площею 439 кв.м., за договірною вартістю 115 000 грн. з ПДВ;

3.Договір купівлі-продажу б/н від 19.09.2024, укладений між Приватним акціонерним товариством “Чернівецький завод “Індустрія» та Товариством з обмеженою відповідальністю “Альмасен Інвест», реєстраційний номер №1417, щодо продажу складу ПММ літера П, загальною площею 68,1 кв.м., за договірною вартістю 30 000 грн. з ПДВ;

4.Договір купівлі-продажу б/н від 19.09.2024, укладений між Приватним акціонерним товариством “Чернівецький завод “Індустрія» та Товариством з обмеженою відповідальністю “Альмасен Інвест», реєстраційний номер №1418, щодо продажу складу літера Н, загальною площею 459 кв.м., за договірною вартістю 120 000 грн. з ПДВ;

5.Договір купівлі-продажу б/н від 19.09.2024, укладений між Приватним акціонерним товариством “Чернівецький завод “Індустрія» та Товариством з обмеженою відповідальністю “Альмасен Інвест», реєстраційний номер №1419, щодо продажу майстерні гаража літера М-М', загальною площею 194,30 кв.м., за договірною вартістю 50 000 грн. з ПДВ;

6.Договір купівлі-продажу б/н від 19.09.2024, укладений між Приватним акціонерним товариством “Чернівецький завод “Індустрія» та Товариством з обмеженою відповідальністю “Альмасен Інвест», реєстраційний номер №1420, щодо продажу кузні літера Л, загальною площею 81,80 кв.м., за договірною вартістю 13 000 грн. з ПДВ;

7.Договір купівлі-продажу б/н від 19.09.2024, укладений між Приватним акціонерним товариством “Чернівецький завод “Індустрія» та Товариством з обмеженою відповідальністю “Альмасен Інвест», реєстраційний номер №1421, щодо продажу компресорної літера Ш, загальною площею 33,6 кв.м., за договірною вартістю 10 000 грн. з ПДВ;

8.Договір купівлі-продажу б/н від 19.09.2024, укладений між Приватним акціонерним товариством “Чернівецький завод “Індустрія» та Товариством з обмеженою відповідальністю “Альмасен Інвест», реєстраційний номер №1422, щодо продажу гаража літера Ю, загальною площею 322,30 кв.м., за договірною вартістю 100 000 грн. з ПДВ;

9.Договір купівлі-продажу б/н від 19.09.2024, укладений між Приватним акціонерним товариством “Чернівецький завод “Індустрія» та Товариством з обмеженою відповідальністю “Альмасен Інвест», реєстраційний номер №1423, щодо продажу вагової літера С, загальною площею 27,8 кв.м., за договірною вартістю 10 000 грн. з ПДВ;

10.Договір купівлі-продажу б/н від 19.09.2024, укладений між Приватним акціонерним товариством “Чернівецький завод “Індустрія» та Товариством з обмеженою відповідальністю “Альмасен Інвест», реєстраційний номер №1424, щодо продажу бойлерної літера У, загальною площею 74,7 кв.м., за договірною вартістю 10 000 грн.

Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю “Альмасен Інвест» повернути Приватному акціонерному товариству “Чернівецький завод “Індустрія»:

1.Цвяховий цех літера Т, загальною площею 1 639 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2871345773060, за адресою Чернівецька обл., Чернівецький р-н, м.Чернівці, вул.Севастопольська,38-С;

2.Склад літера Щ, загальною площею 439 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2871376873060, за адресою Чернівецька обл., Чернівецький р-н, м.Чернівці, вул.Севастопольська,38-Р;

3.Склад ПММ літера П, загальною площею 68,1 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2871333373060, за адресою Чернівецька обл., Чернівецький р-н, м.Чернівці, вул.Севастопольська,38-М;

4.Cклад літера Н, загальною площею 459 кв.м,, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна. 2870538473060, за адресою Чернівецька обл., Чернівецький р-н, м.Чернівці, вул.Севастопольська,38-К;

5.Майстерню-гараж літера М-М', загальною площею 194,30 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2870612873060, за адресою Чернівецька обл., Чернівецький р-н, м.Чернівці, вул.Севастопольська,38-И;

6.Кузню літера Л, загальною площею 81,80 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2870569573060, за адресою Чернівецька обл., Чернівецький р-н, м.Чернівці, вул.Севастопольська,38-И;

7.Компресорну літера Ш, загальною площею 33,6 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2871299373060, за адресою Чернівецька обл., Чернівецький р-н, м.Чернівці, вул.Севастопольська,38-С;

8.Гараж літера Ю, загальною площею 322,30 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2871360573060, за адресою Чернівецька обл., Чернівецький р-н, м.Чернівці, вул.Севастопольська,38-Л;

9.Вагову літера С, загальною площею 27,8 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2870733173060, за адресою Чернівецька обл., Чернівецький р-н, м.Чернівці, вул.Севастопольська,38-Р;

10.Бойлерну літера У, загальною площею 74,7 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2870720173060 за адресою Чернівецька обл., Чернівецький р-н, м.Чернівці, вул.Севастопольська,38-С.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства “Чернівецький завод “Індустрія» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Альмасен Інвест» 908000,00грн, отриманих за Договорами купівлі-продажу б/н від 19.09.2024, укладених між Приватним акціонерним товариством “Чернівецький завод “Індустрія» та Товариством з обмеженою відповідальністю “Альмасен Інвест» в порядку двосторонньої реституції. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Альмасен Інвест» на користь Приватного акціонерного товариства “Чернівецький завод “Індустрія» 35 120,00 грн судового збору.

Додатковим рішенням Господарського Чернівецької області від 02.03.2026 року у справі №926/2853/25 частково задоволено клопотання представника позивача про розподіл судових витрат. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Альмасен Інвест» на користь Приватного акціонерного товариства “Чернівецький завод “Індустрія» витрати на професійну правничу (правову) допомогу у сумі 80000,00 грн та витрати на проведення експертизи у сумі 67 647,10 грн. Відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про розподіл судових витрат в частині стягнення витрат на проведення експертизи в сумі 47 352,90 грн. Відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про стягнення судових витрат.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

На розгляд Західного апеляційного суду надійшли апеляційні скарги на рішення Господарського суду Чернівецької області від 16.02.2026 та на додаткове рішення Господарського суду Чернівецької області від 02.03.2026 у справі 914/2853/25.

Відповідно до протоколів автоматизованого розподілу судової справи між суддями від справу №926/2853/25 розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: Іванчук С.В. - головуючий суддя, члени колегії судді - Міліціанов Р.В., Ржепецький В.О.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 09.03.2026 року залишено без руху апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Альмасен Інвест» б/н від 05.03.2026 на рішення Господарського суду Чернівецької області від 16 лютого 2026 року.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 13.03.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Альмасен Інвест» б/н від 05.03.2026 (вх. №01-05/640/26 від 05.03.2026), на рішення Господарського суду Чернівецької області від 16 лютого 2026 року у справі №926/2853/25. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 23.03.2026 призначено розгляд справи на 27.04.2026.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 23.03.2026 року залишено без руху апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Альмасен Інвест» б/н від 19.03.2026 (вх. №01-05/814/26 від 20.03.2026) на додаткове рішення Господарського суду Чернівецької області від 02.03.2026 у справі №926/2853/25.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 25.03.2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Альмасен Інвест» б/н від 19.03.2026 (вх. №01-05/814/26 від 20.03.2026) на додаткове рішення Господарського суду Чернівецької області від 02.03.2026 у справі №926/2853/25 та вирішено розглядати апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “Альмасен Інвест» на рішення Господарського суду Чернівецької області від 16.02.2026 р. та на додаткове рішення Господарського суду Чернівецької області від 02.03.2026 у справі №926/2853/25 в одному апеляційному провадженні.

Сторони справи отримали ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі та про призначення розгляду справи , про що свідчать долучені до матеріалів справи довідки про надіслання ухвал суду до електронних кабінетів учасників справи, а також ухвали суду оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Відводів складу суду та секретарю судового засідання сторонами не заявлено.

Короткий зміст вимог та узагальнених доводів учасників справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю “Альмасен Інвест» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернівецької області від 16.02.2026 року по справі №926/2853/25 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю. Стягнути з Приватного акціонерного товариства “Чернівецький завод “Індустрія» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Альмасен Інвест» понесені судові витрати в суді першої та апеляційної інстанцій.

Апелянт зазначає, що він діяв добросовісно та розумно, пересвідчившись у наявності повноважень у директора позивача на продаж спірного майна, та вартість майна не перевищує 10% вартості активів ПАТ “Чернівецький завод “Індустрія» та реально виконав умови укладених договорів.

На думку скаржника, судом першої інстанції порушено норми процесуального права, зокрема ст. 80 ГПК України в частині прийняття доказів, що не були подані з позовною заявою.

Також скаржник зазначив, що експерт не оглядав майно та судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги висновок оцінювача, що був здійснений на момент купівлі-продажу спірних приміщень.

Крім того, апелянт вважає, що судом першої інстанції безпідставно віднесено до судових витрат витрати на судову експертизу, яка проведена не на підставі ухвали суду, подана з порушенням процедури подання такого доказу, а договір і рахунки оплачені ФОП Хомутовському М.В., хоча експертиза проведена ФОП Свистуновим І.С.

На думку скаржника, судом необґрунтовано відхилено його клопотання про зменшення витрат позивача на адвокатські послуги до 1000 грн.

19.03.2026 до Західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю “Альмасен Інвест» на додаткове рішення Господарського суду Чернівецької області від 02.03.2026 р. у справі № 926/2853/25, в якій заявник просить скасувати додаткове рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові повністю. Стягнути з ПАТ “Чернівецький завод “Індустрія» на користь ТзОВ “Альмасен Інвест» понесені судові витрати в суді першої та апеляційної інстанцій.

Скаржник наголошує, що додаткове рішення є похідним від основного та у разі скасування основного рішення підлягає скасуванню і додаткове.

Апелянт вважає, що оскільки існує справа №926/2855/25, яка є аналогічною, на його думку, із справою №926/2853/25, то судові витрати в даній справі повинні були бути присуджені судом першої інстанції в розмірі 1000 грн.

Крім того, скаржник повністю не погоджується із додатковим рішенням в частині стягнення з нього витрат на проведення експертизи, оскільки вона не була призначена судом, виконана без огляду відчуженого по спірних договорах майна та порушено процесуальне законодавство при поданні такого доказу.

Межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції.

Згідно із вимогами статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У судовому засіданні представник скаржника підтримав вимоги апеляційних скарг, а представник позивача заперечував проти задоволення апеляційних скарг та просив залишити рішення Господарського суду Чернівецької області від 16.02.2026 р. та додаткове рішення Господарського суду Чернівецької області від 02.03.2026 у справі№926/2853/25 - без змін.

Відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 27.04.2026 оголошено вступну та резолютивну частини постанови Західного апеляційного господарського суду.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та встановлені судом апеляційної інстанції.

19 вересня 2024 року Генеральний директор Воробйов В.В. діючи від імені Приватного акціонерного товариства “Чернівецький завод “Індустрія», на підставі статуту уклав ряд договорів купівлі-продажу з Товариством з обмеженою відповідальністю “Альмасен Інвест» (том 1, а.с. 117-126).

Вказані договори тотожного змісту, предметом яких є продаж нерухомого майна, яке входило до майнового комплексу будівель ПАТ “Чернівецький завод “Індустрія» у м. Чернівці по вул. Севастопольській, 38 на підставі свідоцтва про право власності від 12.08.2010р, та витягу про державну реєстрацію прав від 27.12.2010р. та зареєстроване як закінчені будівництвом об'єкти згідно із витягами з Державного реєстру речових прав від 30.01.24р

Товариством з обмеженою відповідальністю “Альмасен Інвест» на виконання умов вище вказаних договорів здійснено оплату Приватному акціонерному товариству “Чернівецький завод “Індустрія» договірної вартості, що підтверджується копіями платіжних інструкцій (Т.1 а.с.183-190)

Відповідно до інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта №441163206 від 27.08.25р. за ТзОВ “Альмасен Інвест» на підставі даних договорів зареєстровано право власності на нерухоме майно, яке є предметом вказаних договорів купівлі-продажу.

Норми права та мотиви, якими керується суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови та висновки суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У статті 203 вказаного Кодексу закріплені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину та встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 627, частина 1 статті 628 ЦК України).

Положеннями частин 1, 2, 3 статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з частиною 1 статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1, 2 статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників.

У статтях 97, 99 Цивільного кодексу України закріплено, що управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом. Загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абзацом першим частини другої статті 98 цього Кодексу. Назвою виконавчого органу товариства відповідно до установчих документів або закону може бути "правління", "дирекція" тощо.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 12.01.2010 №1-рп/2010 виконавчий орган товариства вирішує всі питання, пов'язані з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що є компетенцією загальних зборів учасників товариства або іншого його органу. Здійснюючи управлінську діяльність, виконавчий орган реалізує колективну волю учасників товариства, які є носіями корпоративних прав.

Таким чином, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи. Виконавчим органом товариства є директор (або правління, дирекція тощо), який вирішує всі питання, пов'язані з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що є компетенцією загальних зборів учасників товариства або іншого його органу.

ПрАТ “Чернівецький завод “Індустрія» обґрунтовувало позовні вимоги тим, що мало місце “дроблення» предмету правочину, наявність значного правочину та правочину відчуження основних засобів, укладення правочину з перевищенням повноважень, недобросовісна поведінка покупця.

Відповідно до законодавчого визначення, правочином є насамперед вольова дія суб'єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов'язки. Здійснення правочину законодавством може пов'язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов'язки. У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб'єктів цивільного права.

Разом із тим, суд зауважує, що органи юридичної особи у цивільному праві не визнаються учасниками цивільних відносин; учасником правочину виступає юридична особа.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Приватне акціонерне товариство “Чернівецький завод “Індустрія» ідентифікаційний код юридичної особи 00191299, зареєстроване 29 грудня 1995 року, датою запису: 27 грудня 2004 року, місцезнаходження 58000 м.Чернівці вул. Севастопольська буд.38, статутний капітал 456000грн.; у графі відомості про органи управління юридичної особи зазначено- вищий: загальні збори акціонерів; виконавчий: генеральний директор; інший : наглядова рада; керівник юридичної особи ОСОБА_1 .

Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Товариство з обмеженою відповідальністю “Альмасен Інвест» ідентифікаційний код юридичної особи 45582700; статутний капітал 20000 грн.; зареєстровано юридичну особу 08.08.2024 із зазначенням місцезнаходження 58000 м.Чернівці вул. Севастопольська буд. 38-С; керівником, засновником та учасником зазначено ОСОБА_2 . (Том 1, а.с. 51-52) . Юридична особа покупця зареєстрована за місяць до укладення оспорюваних договорів за адресою нерухомого майна, яке є предметом договору купівлі-продажу.

Посаду Генерального директора Приватного акціонерного товариства “Чернівецький завод “Індустрія» починаючи з 14 березня 2013 року і станом на дату укладення оспорюваних договорів займав ОСОБА_3 , що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Як вбачається із протоколу засідання Наглядової ради Приватного акціонерного товариства “Чернівецький завод “Індустрія» №1 від 05.06.2025 було вирішено:

- припинити повноваження ОСОБА_3 на посаді Генерального директора ПАТ “Чернівецький завод “Індустрія» з 05.06.2025,

- обрати на посаду Генерального директора ПАТ “Чернівецький завод “Індустрія» ОСОБА_1 з 06.06.2025 терміном на 3 роки. (Том 1, а.с. 41-42).

Основний закон, що регулює діяльність акціонерних товариств в Україні - це Закон України “Про акціонерні товариства» № 2465-IX від 27 липня 2022 року (який замінив старий Закон України “Про акціонерні товариства» № 514-VI від 17 вересня 2008 року), що визначає порядок створення, діяльності, припинення та захисту прав акціонерів.

Згідно із положеннями статті 3 Закону України “Про акціонерні товариства» від 27 липня 2022 року № 2465-IX, акціонерне товариство - це господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями. Відповідно до частини 1 статті 15 вказаного Закону, установчим документом акціонерного товариства є його статут.

Із матеріалів справи вбачається, що чинною редакцією установчого документу, на час укладення оспорюваних договорів був Статут Приватного акціонерного товариства “Чернівецький завод “Індустрія»/нова редакція, затверджений загальними зборами акціонерів Публічного Акціонерного Товариства “Чернівецький завод “Індустрія» протокол № 01/2017 від 20 квітня 2017 року (Том 1, а.с. 9-23).

Згідно з пунктом 3.1. Статуту, товариство є юридичною особою, має право від свого імені вчиняти будь-які правочини, набувати майнових та особистих немайнових прав, вступати в зобов'язання, виступати в суді від свого імені. Товариство наділене власними основними і оборотними засобами, має самостійний баланс, поточні та інші рахунки в банках, здійснює свою діяльність на принципах повного господарського розрахунку та самоокупності. Товариство має круглу та інші печатки, штампи і бланки зі своїм найменуванням.

Відповідно до пункту 3.13 Статуту товариство здійснює володіння, користування і розпорядження майном, що знаходиться у його власності, відповідно до мети своєї діяльності, призначення майна і норм чинного законодавства. Товариство має право здійснювати щодо свого майна будь-які дії та вчиняти правочини, які не суперечать чинному законодавству.

Згідно із п 3.14 товариство вчиняє значні правочини, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є його предметом перевищує 10 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності товариства, виключно за рішенням Наглядової ради Товариства або загальних Зборів Акціонерів відповідно до їх компетенції, встановленої цим статутом.

Пунктом 3.14 Статуту передбачено, що товариство вчиняє значні правочини, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є його предметом, перевищує 10 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності Товариства, виключно за рішенням Наглядової ради Товариства або Загальних зборів Акціонерів відповідно до їх компетенції, встановленої цим Статутом.

Розділом 9 Статуту передбачено, що органами управління Товариства є: загальні збори акціонерів; наглядова рада товариства; одноосібний виконавчий орган товариства - генеральний директор. Органом контролю Товариства є Ревізійна комісія Товариства.

Органи юридичної особи у цивільному праві не визнаються учасниками цивільних відносин; учасником правочину виступає юридична особа. Загальні збори учасників, як вищий орган товариства, беруть участь у набутті товариством прав та обов'язків опосередковано - через формування виконавчого органу та прийняття в межах своєї компетенції обов'язкових для виконавчого органу рішень, здійснення контролю за його діяльністю, в тому числі шляхом надання згоди на вчинення виконавчим органом від імені товариства значних та інших правочинів (аналогічні за змістом висновки викладені у пунктах 80-82 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2024 року у справі № 916/379/23).

У пункті 10.45 Статуту передбачено, що забороняється ділити предмет правочину з метою ухилення від передбаченого цим Законом порядку прийняття рішень про вчинення значного правочину.

В той же час, підпунктами 11.2.15., 11.2.17. пункту 11.2., до компетенції Наглядової ради належить вирішення питань, передбачених цим Статутом, а також переданих на вирішення Наглядової ради Загальними зборами. До виключної компетенції Наглядової ради, окрім іншого, належить: прийняття рішення про надання згоди на вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є його предметом, становить від 10 до 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності Товариства; прийняття рішення про вчинення Товариством правочинів (укладення договорів) з відчуження основних засобів.

За умовами п.п.11.2.32, 11.2.33 Статуту до компетенції наглядової ради зокрема належить прийняття рішення про залучення суб'єкта оціночної діяльності для оцінки майна товариства та затвердження умов договору, що укладатиметься з ним, встановлення розміру оплати його послуг; затвердження ринкової вартості Акцій та іншого майна у випадках передбачених чинним законодавством, мотивування рішення, якщо затверджена ринкова вартість Акцій та іншого майна відрізняється від вартості, визначеної відповідно до чинного законодавства більше ніж на 10 відсотків.

Відповідно до пункту 11.3. Статуту питання, що належать до виключної компетенції Наглядової ради, не можуть вирішуватись іншими органами товариства, крім Загальних зборів, за винятком випадків, встановлених чинним законодавством.

Пунктом 11.5. Статуту передбачено, що у разі неприйняття Наглядовою радою рішення про надання згоди на вчинення значного правочину, відповідно до підпункту 11.2.15 цього Статуту, питання про вчинення такого правочину може виноситися на розгляд Загальних зборів.

Відповідно до пп.12.1,12.2 Статуту Генеральний директор є одноосібним виконавчим органом товариства, здійснює управління поточною діяльністю товариства несе відповідальність за ефективність його роботи згідно з принципами та порядком, встановленими статутом, рішеннями Загальних зборів та Наглядової ради. Генеральний директор підзвітний Загальним Зборам та Наглядовій раді та організовує виконання їх рішень. До компетенції Генерального директора, зокрема належить: керівництво поточною фінансово-господарською діяльністю Товариства, вирішення оперативних питань діяльності товариства.

Згідно із підпунктом 12.4.5. Статуту Генеральний директор розпоряджається майном Товариства, в тому числі грошовими коштами, та вчиняє правочини (укладає договори) від імені Товариства з урахуванням обмежень, встановлених цим Статутом; у разі, якщо для вчинення будь-яких правочинів або вчинення певних дій у відповідності з цим Статутом необхідне відповідне рішення інших органів Товариства, Генеральний директор не має права вчиняти такі правочини (укладати такі договори) або вчиняти такі дії без такого рішення.

Судом першої інстанції встановлено, що спірні правочини із сторони ПАТ “Чернівецький завод “Індустрія» підписано генеральним директором Воробйовим В.В.

Щодо визначення ринкової вартості відчуженого майна, то колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне зазначити наступне.

Із змісту оспорюваних договорів, вбачається що продаж будівель вчиняється у визначеному у договорах розмірі за домовленістю сторін і з посиланням на довідки продавця про залишкову вартість основних засобів, що відчужуються, станом на 16.09.2024р. та загальна договірна вартість проданих будівель складає: 908000,00 грн, (договори (реєстраційні номери №1415-1424) від 19 вересня 2024 року). Покликань на ринкову вартість відчужуваних об'єктів оспорювані договори не містять.

До матеріалів справи відповідачем додано Висновки про вартість майна від 17 вересня 2024 року, складені оцінювачем - Товариством з обмеженою діяльністю “Ан Діон Вест».

Із змісту Висновків про вартість майна виданих оцінювачем Чередніченко Н.В., яка діяла у складі ТОВ “Ан Діон Вест» вбачається, що останні складені датою 17.09.24р., яка збігається з датою обстеження об'єкта, з датою оцінки та з датою складення звіту, тобто в один день. За змістом усіх висновків, вони виконані із використанням порівняльного та дохідного підходів на замовлення ПрАТ “Чернівецький завод “Індустрія». Отримана за результатами оцінки ринкова вартість будівель відповідає вартості, вказаній у спірних правочинах. (Том 3, а.с. 85-129).

Покликань на Висновки про вартість майна від 17 вересня 2024 року, складені оцінювачем - Товариством з обмеженою відповідальністю “Ан Діон Вест», договори також не містять.

Доказів в підтвердження прийняття рішення наглядовою радою відповідно до умов п.п.11.2.32, 11.2.23 Статуту про залучення суб'єкта оціночної діяльності для оцінки майна товариства, затвердження умов договору щодо оцінки майна, матеріали справи не містять. Покликань на договір щодо оцінки майна укладений ПАТ “Чернівецький завод “Індустрія» та Товариством з обмеженою діяльністю “Ан Діон Вест» долучені до справи Висновки про вартість майна від 17 вересня 2024 року також не містять.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України “Про акціонерні товариства» ринкова вартість майна (включно з цінними паперами) та цінних паперів, емісію яких здійснено акціонерним товариством, визначається відповідно до вимог цього Закону та затверджується наглядовою радою або радою директорів такого товариства (у процесі створення товариства - установчими зборами). Ринкова вартість майна (крім цінних паперів та інших фінансових інструментів) у разі здійснення його оцінки відповідно до вимог цього Закону, інших актів законодавства або статуту акціонерного товариства визначається на основі результатів незалежної оцінки, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність.

Разом з тим, визначена ринкова вартість будівель мала бути затверджена рішенням органу управління Позивача, у відповідності до вказаних вище вимог Закону, проте матеріали справи доказів такого затвердження не містять.

За даних обставин зазначена в оспорюваних договорах вартість продажу майна, вказана за домовленістю сторін, визначена з порушенням умов визначених Статутом товариства та вимог Закону України “Про акціонерні товариства».

Апеляційним судом також встановлено, що ПрАТ “Чернівецький завод “Індустрія» отримало від судового експерта Свістунова Ігоря Сергійовича (свідоцтво №1623 від 22 березня 2013 року) висновок оціночно -будівельної експертизи №С2235/10-2025 від 22 жовтня 2025 року, який долучено до матеріалів справи (Том 3, а.с. 32-76). До вказаного висновку долучено кваліфікаційне свідоцтво судового експерта №1623 Свістунова Ігора Сергійовича. Копію долучено до матеріалів справи - Том 3, а.с. 77.

Вказаний висновок суд першої інстанції обґрунтовано долучив до матеріалів справи, оскільки у відповіді на відзив представник позивача завчасно попередив суд про те, що для з'ясування ринкової вартості проданого нерухомого майна позивачем замовлено оцінку майна, звіт про яку буде наданий суду після його виготовлення (Том 2, а.с. 38-43).

З огляду на викладене, спростовано твердження скаржника про те, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права долучивши його до матеріалів справи.

Колегія суддів апеляційного суду вважає вказаний висновок судового експерта належним та допустимим доказом щодо вартості майна відчуженого за спірними договорами, оскільки в самому висновку міститься посилання про те, що він підготовлений для подання до суду та експерт зазначає, що він обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків (ст. 384 та ст. 385 КК України) (Том 3, а.с. 34)

Згідно вказаного висновку, станом на вересень 2024 року, ринкова вартість цвяхового цеху літера Т, загальною площею 1 639 кв.м. - 6 702 000,00 грн; складу літера Щ, загальною площею 439 кв.м. - 1 445 600,00 грн; складу ПММ літера П, загальною площею 68,1 кв.м.- 224 300,00 грн; складу літера Н, загальною площею 459 кв.м. - 1 129 500,00 грн; майстерні-гаража літера М-М', загальною площею 194,30 кв.м. - 1 167 200,00 грн; кузні літера Л, загальною площею 81,80 кв.м. - 269 400,00 грн; компресорної літера Ш, загальною площею 33,6 кв.м. - 149 600,00 грн; гаража літера Ю, загальною площею 322,30 кв.м. - 3533 900,00 грн; вагової літера С, загальною площею 27,8 кв.м. - 167000,00 грн; бойлерної літера У, загальною площею 74,7 кв.м. - 448 700 грн. Відтак, згідно наданого позивачем висновку експерта, ринкова вартість відчуженого майна, станом на вересень 2024 року становить 15 237 200,00 грн.

Зважаючи на визначений фактичний розмір ринкової вартості відчуженого майна, та зазначений за домовленістю сторін у змісті договорів, за даних обставин вбачається, що нерухоме майно відчужено за заниженою вартістю.

За змістом ст.106 Закону України “Про акціонерні товариства» правочин, вчинений акціонерним товариством, є значним, якщо ринкова вартість предмета такого правочину становить 10 і більше відсотків вартості активів товариства, за даними останньої річної фінансової звітності. Статутом акціонерного товариства можуть бути визначені додаткові критерії для віднесення правочину до значного правочину. Якщо ринкова вартість предмета значного правочину становить від 10 до 25 відсотків вартості активів, за даними останньої річної фінансової звітності товариства, рішення про вчинення значного правочину приймається наглядовою радою або радою директорів. У разі неприйняття наглядовою радою або радою директорів рішення про вчинення значного правочину питання про вчинення такого правочину може бути винесено на розгляд загальних зборів. Якщо ринкова вартість предмета значного правочину перевищує 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності товариства, рішення про вчинення такого правочину приймається загальними зборами за поданням наглядової ради або ради директорів.

Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку подання фінансової звітності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2000 року № 419 (у редакції, що діяла на момент вчинення правочину), передбачено, що датою подання фінансової звітності для підприємства вважається день фактичної її передачі за належністю, а у разі надсилання її поштою - дата одержання адресатом звітності, зазначена на штемпелі підприємства зв'язку, що обслуговує адресата. Річна фінансова звітність повинна бути подана не пізніше 28 лютого наступного за звітним року.

З метою дотримання порядку, встановленого для прийняття рішення про надання згоди на вчинення значного правочину (його схвалення), слід виходити із даних останньої оприлюдненої фінансової звітності станом на момент вчинення такого правочину, а не з тієї, яка буде оприлюднена в майбутньому, хоч і в установлені для цього строки. Тотожна правова позиція міститься в постанові КГС ВС від 09.09.2020 у справі № 925/1224/18.

Враховуючи фактичну ринкову вартість відчуженого нерухомого майна, що складає 15 237 200,00 грн. та наявну в матеріалах справи фінансову звітність малого підприємства ПАТ “Чернівецький завод “Індустрія» за 2023 рік, загальна вартість активів (рядки 1095, 1195, 1200, 1300) за вказаною фінансовою звітністю складала 9863200 грн. Таким чином, усі правочини предмет яких перевищує 986320,00грн. (10% від загальної вартості активів) були значними та підлягали погодженню, та ринкова вартість предмета значного правочину що перевищувала 25% від загальної вартості активів вимагала прийняття рішення про вчинення такого правочину загальними зборами.

При цьому, відповідач-Товариство з обмеженою відповідальністю “Альмасен Інвест» у запереченнях (на відповідь на відзив) від 30.09.25р вх.№3934, зокрема зазначив, що позивач ще 08.06.2016 р. отримав згоду Наглядової ради на вчинення правочинів - про реалізацію нежитлових будівель та споруд за адресою Товариства. Рішенням загальних зборів акціонерів (Протокол № 01/2017 від 20.04.2017 р.) надано попередню згоду на вчинення значних правочинів. Такі дії позивача були наслідком наступних дій: 18.09.2013 р. позивач отримав в ПАТ “Укрінбанк» кредит на суму 1 млн. грн., під 20,5 % річних. Строк погашення кредиту - 12.09.2014 р. 18.09.2013 р. позивач передав в іпотеку ПАТ “Укрінбанк» в рахунок забезпечення кредитного договору усе своє нерухоме майно, яке розташоване нa вул. Севастопольській, 38 в м. Чернівці. Загальні збори позивача, прийняли ряд рішень: про надання згоди директору ( ОСОБА_3 ) на укладання генеральної угоди, кредитних договорів, на передачу майна Товариства в іпотеку 28.04.2015 р., про попередню згоду на вчинення значних правочинів. 08.06.2016 р. Наглядова рада позивача, прийняла рішення про здійснення заходів шляхом звернення до суб'єктів господарювання з метою пере кредитування для погашення заборгованості за кредитним договором та припинення іпотеки Публічного акціонерного товариства “Український інноваційний банк» на нежитлові будівлі та споруди за адресою: м.Чернівці, вул. Севастопольська, будинок 38, які належать Товариству на праві приватної власності, рішення про реалізацію нежитлових будівель та споруд за адресою: м. Чернівці, вул. Севастопольська, будинок 38, які належать Товариству на праві приватної власності повністю або частково шляхом виділу для погашення кредиторської та податкової заборгованості. 20.04.2017 р. загальні збори акціонерів позивача (Протокол № 01/2017) надано попередню згоду на вчинення значних правочинів. Крім того, нерухоме майно знаходилось в іпотеці та у податковій заставі і його неможливо було реалізувати з 2013 року. За інформацією відповідача, іпотека була знята лише у 2021 р., а податкова застава була знята у 2024 р. Тож, тільки після цього, позивач, маючи неодноразову згоду Наглядової ради та згоду загальних зборів, в межах дозволених законом сум - відчужив частину майна Товариства для погашення заборгованостей Товариства. Відповідач зазначає, що оскаржувані правочини не перевищують обмеження у 10% від фін. звітності за 2023 р., посилання на Постанову ВС від 09.09.2020 р. у справі № 925/1224/18 якою вказано, що потрібно керуватись останньою розміщеною звітністю (у нашому випадку така звітність розміщена на сайті Сміда за 2018 р.). Відповідач зазначає, що не має досліджувати усі реєстри та шукати відомості щодо останньої річної фінансової звітності, тим паче що позивач її не розмістив у порядку визначеному Положенням НКЦПФР № 608 від 06.06.2023 р., тож саме дії позивача є недобросовісними. До заперечень відповідачем зокрема долучено копії протоколів загальних зборів ПАТ "Чернівецький завод "Індустрія" від 16.01.2014р., від 28.04.2015 р., від 20.04.2017 р., копію іпотечного договору від 18.09.2013р (зазначивши, що оригінали вказаних документів у позивача).

Із викладених пояснень у запереченнях, та доданих відповідачем документів вбачається, що обом сторонам було відомо про заборгованість позивача, укладені договори та прийняті рішення позивача, на які покликається відповідач, відповідно із змісту яких, зокрема вбачається обмеження повноважень директора щодо укладення значних правочинів, а із змісту договору іпотеки, про вартість предмета іпотеки, до якого входить зокрема і спірне нерухоме майно позивача, що складає - 5379500грн.

Окрім цього, відповідач зазначаючи, що на дату укладення спірних договорів у вільному доступі на веб-порталі SMIDA, останньою оприлюдненою була фінансова звітність станом на 31 грудня 2018 року, загальна вартість активів (рядки 1095, 1195, 1200, 1300) за якою складала 6 506 500,00 грн. Відтак, відповідно до вимог ст.106 Закону України “Про акціонерні товариства» обом сторонам було відомо що укладені правочини предмет яких перевищував 650 650,00 грн. (10% від загальної вартості активів) були значними та підлягали погодженню.

Відповідно до ч.6 ст.106 Закону України “Про акціонерні товариства» для цілей цієї статті вчинення товариством протягом року кількох правочинів з одним контрагентом та/або з афілійованими особами такого контрагента щодо одного предмета вважається вчиненням одного правочину.

Згідно із абз. 4 пункту 10.45. Статуту ПрАТ “Чернівецький завод “Індустрія», забороняється ділити предмет правочину з метою ухилення від передбаченого цим Законом порядку прийняття рішень про вчинення значного правочину.

Якщо буде встановлено, що товариством було укладено декілька договорів і в сукупності ринкова вартість майна або послуг, що є предметом цих договорів, перевищує відповідну відсоткову вартість активів за даними останньої річної фінансової звітності, то в такому разі правовідносини регулюються правилами щодо значного правочину, навіть, якщо ринкова вартість майна за кожним окремим договором не перевищує гранично допустиму вартість (постанова КГС ВС від 14.04.2021 у справі №904/2741/19).

Враховуючи, що спірні будівлі перебували в розпорядженні одного і того ж власника (ПрАТ “Чернівецький завод “Індустрія»), були придбані однією і тією ж особою (ТОВ “Альмасен Інвест»), посвідчувались одним і тим же нотаріусом, їх купівля-продаж могла здійснюватися, шляхом вчинення одного правочину.

Укладення однотипних правочинів між тими ж сторонами щодо об'єктів, які можуть бути предметом одного правочину, свідчить про “дроблення» предмета правочину.

Отже, товариством було укладено декілька договорів і в сукупності фактична ринкова вартість майна, що є предметом цих договорів, перевищує відповідну відсоткову вартість активів за даними останньої, відомої обом сторонам, та останньої річної фінансової звітності, а тому суд першої інстанції обґрунтовано застосував до вказаних правовідносин правила, щодо значного правочину, не зважаючи на те, що ринкова вартість майна за кожним окремим договором не перевищує гранично допустиму вартість.

З огляду на викладене, оскільки загальна договірна вартість проданого за спірними договорами майна була більшою за 10 % від загальної вартості активів, правочин з продажу такого майна мав бути погоджений Наглядовою радою та враховуючи фактичну ринкову вартість майна що перевищувала 25 % від загальної вартості активів, правочин з продажу такого майна мав бути погоджений рішенням загальних зборів за поданням наглядової ради або ради директорів.

Щодо посилання відповідача-заявника апеляційної скарги на наявність згоди наглядової ради товариства на вчинення значного правочину, то апеляційний суд зазначає наступне.

Згідно із статтею 70 Закону України “Про акціонерні товариства» (в редакції, що діяла станом на день надання згоди про вчинення значних правочинів), рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є його предметом, становить від 10 до 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства, приймається наглядовою радою. Статутом акціонерного товариства можуть бути визначені додаткові критерії для віднесення правочину до значного правочину. У разі неприйняття наглядовою радою рішення про вчинення значного правочину питання про вчинення такого правочину може вноситися на розгляд загальних зборів. Якщо ринкова вартість майна або послуг, що є предметом значного правочину, перевищує 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства, рішення про вчинення такого правочину приймається загальними зборами за поданням наглядової ради. Рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 25 відсотків, але менша ніж 50 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства, приймається простою більшістю голосів акціонерів, які зареєструвалися для участі у загальних зборах та є власниками голосуючих з цього питання акцій. Рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, становить 50 і більше відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства, приймається більш як 50 відсотками голосів акціонерів від їх загальної кількості.

Таким чином, вимоги щодо вчинення акціонерним товариством значного правочину закріплені безпосередньо в законі. Вказані обмеження повноважень органу юридичної особи мають імперативний характер та спрямовані на забезпечення корпоративного контролю за розпорядженням майном товариства.

Як вбачається із матеріалів справи та зазначається сторонами, наглядова рада та загальні збори позивача прийняли ряд рішень, зокрема надали попередню згоду на вчинення значних правочинів.

Так, рішенням Наглядової ради від 08 червня 2016 року, ухвалено надати дозвіл Генеральному директору ПАТ “Чернівецький завод “Індустрія» про здійснення заходів шляхом звернення до суб'єктів господарювання з метою пере кредитування для погашення заборгованості за кредитним договором та припинення іпотеки Публічного акціонерного товариства “Український інноваційний банк» на нежитлові будівлі та споруди за адресою: м. Чернівці, вул. Севастопольська, будинок 38, які належать Товариству на праві приватної власності та про реалізацію нежитлових будівель та споруд за адресою: м. Чернівці, вул. Севастопольська, будинок 38, які належать Товариству на праві приватної власності повністю або частково шляхом виділу для погашення кредиторської та податкової заборгованості. Зокрема, ухвалено надати дозвіл Генеральному директору ПАТ “Чернівецький завод “Індустрія» на реалізацію нерухомого майна , а саме нежитлових будівель та споруд за адресою: м. Чернівці, вул. Севастопольська, будинок 38 виходячи з ринкових цін, (але не нижче ніж залишкова балансова вартість та не менше ніж оціночна вартість, яка буде надана незалежним оцінювачем, що має відповідну ліцензію на проведення оцінки) та на найвигідніших умовах для товариства.

Згідно із змістом вказаного рішення Наглядової ради позивача від 08 червня 2016 року, рада, надаючи згоду на реалізацію нежитлових будівель та споруд за адресою: м. Чернівці, вул. Севастопольська, будинок 38, діяла з метою пере кредитування для погашення заборгованості за кредитним договором та припинення іпотеки Публічного акціонерного товариства “Український інноваційний банк» на нежитлові будівлі та споруди за адресою: м. Чернівці, вул. Севастопольська, будинок 38. В подальшому, як зазначає зокрема відповідач та не заперечує позивач, іпотека була знята у 2021 р. Відтак із досягненням мети за якою було прийнято дане рішення, станом на момент укладення оспорюваних правочинів, рішення Наглядової ради від 08 червня 2016 року вичерпало свою дію, його виконанням.

В подальшому, 20 квітня 2017 року загальні збори акціонерів Позивача (Протокол №01/2017) (секретар ОСОБА_4 ) надано попередню згоду на вчинення значних правочинів.

Відповідно до ч.3 ст.70 Закону України “Про акціонерні товариства» (в редакції, що діяла станом на день надання згоди про вчинення значних правочинів) якщо на дату проведення загальних зборів неможливо визначити, які значні правочини вчинятимуться акціонерним товариством у ході поточної господарської діяльності, загальні збори можуть прийняти рішення про попереднє схвалення значних правочинів, які можуть вчинятися товариством протягом не більш як одного року з дати прийняття такого рішення, із зазначенням характеру правочинів та їх граничної сукупної вартості. При цьому залежно від граничної сукупної вартості таких правочинів повинні застосовуватися відповідні положення частини другої цієї статті.

Разом з тим, частиною 4 статті 106 Закону України “Про акціонерні товариства» (в редакції, що діяла станом на день вчинення правочинів) унормовано, якщо на дату проведення загальних зборів приватного акціонерного товариства неможливо визначити, які значні правочини вчинятимуться таким товариством у ході фінансово-господарської діяльності, загальні збори приватного акціонерного товариства (крім банку) можуть прийняти рішення про попереднє надання згоди на вчинення значних правочинів, які можуть вчинятися приватним акціонерним товариством протягом не більш як одного року з дати прийняття такого рішення, із зазначенням характеру правочинів та їх граничної сукупної вартості. При цьому залежно від граничної сукупної вартості таких правочинів застосовуються відповідні положення частини третьої цієї статті.

Відтак, надана 20 квітня 2017 року загальними зборами акціонерів Позивача (Протокол №01/2017) попередня згода на вчинення значних правочинів не була реалізована та закінчила свою дію після спливу одного року.

Доказів надання в подальшому попередньої згоди на вчинення значних правочинів, матеріали справи не містять.

За умовами ч.1-3 ст.108 Закону України “Про акціонерні товариства» значний правочин, правочин, щодо якого є заінтересованість, вчинений з порушенням порядку прийняття рішення про його вчинення, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки акціонерного товариства лише у разі подальшого схвалення правочину товариством у порядку, встановленому для прийняття рішення про його вчинення. Подальше схвалення правочину товариством у порядку, встановленому для прийняття рішення про його вчинення, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки акціонерного товариства з дня вчинення такого правочину. Особа, заінтересована у вчиненні правочину, вчиненого з порушенням порядку отримання згоди на його вчинення, несе перед акціонерним товариством відповідальність у розмірі збитків, заподіяних товариству вчиненням такого правочину.

Подальше схвалення правочину товариством у порядку, встановленому для прийняття рішення про надання згоди на його вчинення, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки акціонерного товариства з моменту вчинення цього правочину.

При цьому, підлягають відхиленню доводи відповідача-заявника апеляційної скарги, що наступним схваленням правочину законодавець не вважає винятково прийняття юридичного рішення про схвалення правочину, та, що схвалення може відбутися також як у формі мовчазної згоди, так і у вигляді певних поведінкових актів (конклюдентних дій) особи - сторони правочину, оскільки такі доводи суперечать приписам законодавства. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Касаційного господарського суду від 09.06.2021 у справі №911/3039/19.

Якщо для укладення правочину необхідна згода наглядової ради або загальних зборів товариства, то така ж згода потрібна і для схвалення правочину. Інші способи (форми) схвалення не можуть розглядатися як належні у розумінні статті 241 Цивільного кодексу України. Такої ж позиції дотримується Об'єднана палата КГС ВС у постанові від 14.04.2025 у справі №904/2465/21.

Отже, для наступного схвалення спірних договорів необхідна згода наглядової ради або загальних зборів товариства у формі юридичного рішення. Матеріали справи вказаного рішення не містять. Крім того, апеляційним судом взято до уваги оскарження спірних правочинів товариством як відсутність згоди товариства із діями попереднього директора Приватного акціонерного товариства “Чернівецький завод “Індустрія» Воробйова В.В.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що спірні договори укладено директором товариства за відсутності обов'язкового чинного погодження керівних органів для вчинення значного правочину, необхідність якого прямо передбачена як законом так і статутом товариства.

Щодо твердження заявника апеляційної скарги про те, що він діяв добросовісно та розумно, пересвідчившись у наявності повноважень у директора відповідача на продаж спірного майна, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Стаття 89 Закону України “Про акціонерні товариства» визначає, що посадові особи товариства повинні діяти: в інтересах товариства; добросовісно та розумно; у межах повноважень, наданих їм статутом акціонерного товариства та законодавством.

Відтак, положеннями законодавства закріплено обов'язки органів юридичної особи (посадових осіб) (фідуціарні обов'язки) діяти в інтересах юридичної особи, діяти добросовісно, діяти розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 207 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства та скріплюється печаткою.

Згідно з частиною 1 статті 237 Цивільного кодексу України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Тобто правочин завжди має вчинятися в інтересах сторони, яку представляють.

З метою забезпечення інтересів цієї особи, представнику заборонено вчиняти представницький правочин у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є.

Правило, передбачене частиною 3 статті 238 Цивільного кодексу України, покликане гарантувати інтереси особи, яку представляють, від можливих зловживань з боку представника.

При цьому, словосполучення “у своїх інтересах» потрібно розуміти таким чином, що представник не може вчиняти від імені особи, яку він представляє, правочин щодо себе особисто (тобто, бути стороною цього правочину) або іншим шляхом на шкоду інтересам довірителя, в тому числі, на користь інших осіб, включаючи і тих, представником яких він одночасно є. Аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах від 19.01.2021 у справі № 910/12791/19, від 12.03.2024 у справі № 910/11122/22, від 25.09.2019 у справі № 727/3501/16-ц, від 19.05.2021 у справі № 642/7417/18, від 10.11.2021 у справі № 757/50762/18-ц.

Отже, з огляду на викладене, директор, підписуючи оспорювані договори купівлі-продажу перевищив надані йому Статутом повноваження, а відтак не діяв в інтересах сторони, яку представляв - ПАТ “Чернівецький завод “Індустрія».

У питанні обізнаності контрагента із повноваженнями особи, яка підписує договір, слід в тому числі виходити з того, що якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту товариства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони цього договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента (з таких же висновків виходив Верховний Суд у постановах від 05 листопада 2019 року у справі № 908/2604/18, 20 лютого 2018 у справі № 906/100/17, 12 червня 2018 року у справі № 927/976/17 та 26 лютого 2019 року у справі № 925/1453/16)".

Відповідно до висновків викладених у постанові ВП ВС від 03.12.25р. у справі №914/768/22 під час вирішення спорів про визнання правочинів недійсними з підстав перевищення повноважень органом або особою, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, необхідним є встановлення обставин щодо добросовісності / недобросовісності поведінки третьої особи. Зокрема, предметом доказування має бути обставина стосовно того, чи знала третя особа про відсутність в органу юридичної особи необхідного обсягу повноважень або, проявивши розумну обачність, повинна була знати про це.

Разом з тим, суд першої інстанції виходив з того, що контрагент юридичної особи знав (або повинен знати) про обмеження повноважень цієї особи, оскільки: такі обмеження передбачені законом .

Крім того, на сьогодні звичайним елементом ділового обороту є проведення перевірки предмета угоди з виявленням потенційних ризиків - due diligence. Ця процедура може здійснюватися за широким спектром критеріїв (general due diligence) або ж включати лише окремі з них, наприклад, юридичні аспекти діяльності контрагента (legal due diligence), його фінансовий стан (financial due diligence) тощо. У межах due diligence здійснюється експертиза угоди на відповідність законодавству, установчим документам та іншим локальним актам сторін, формується комплексне уявлення про її предмет.

Окрім цього, як вбачається із обставин зазначених вище, та із встановлених вимог закону, відповідач знав про обмеження, встановлені чинним законодавством, стосовно вчинення значного правочину та про необхідність його попереднього юридичного схвалення керівними органами товариства, а також при відчуженні майна про наявні ознаки “дроблення» та про необхідність проведення у встановленому порядку оцінки ринкової вартості об'єктів продажу. Відтак, відповідач-заявник апеляційної скарги, не може вважатись стороною правочину, яка добросовісно вчинила всі необхідні та достатні заходи для встановлення обсягу відповідних повноважень контрагента.

Метою будь-якого правочину є досягнення певних юридичних наслідків, що мають істотне значення для сторін правочину. Отже, правочин - це вольові, правомірні дії, безпосередньо спрямовані на досягнення правового результату, а саме на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Згідно положень частини 3 статті 92 Цивільного кодексу України, орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, а також яка є членом колегіального виконавчого органу юридичної особи, з моменту її вступу на посаду набуває обов'язків щодо такої юридичної особи, зокрема зобов'язана діяти виключно в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно, у межах повноважень, наданих статутом юридичної особи і законодавством, і у спосіб, який, на її добросовісне переконання, сприятиме досягненню мети діяльності юридичної особи, у тому числі уникаючи конфлікту інтересів. Члени наглядової ради або ради директорів юридичної особи мають такі самі обов'язки щодо відповідної юридичної особи та повинні діяти в інтересах цієї юридичної особи та всіх її власників (акціонерів, учасників).

У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, якщо юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Оскільки, судом вище встановлено перевищення повноважень генерального директора при укладенні правочину, а також обізнаність відповідача щодо відсутності чинного погодження на вчинення значного правочину і наявність ознак “дроблення майна», з метою реалізації продажу, та із встановленим порядком, в силу закону, щодо визначення ринкової вартості об'єктів продажу, спірний договір вважається оспорюваним правочином.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що укладення оспорюваних правочинів відбулося з порушенням норм чинного законодавства та без належних на те повноважень у генерального директора позивача, порушенням добросовісності відповідача, а тому вказані договори не відповідають вимогам законодавства, зокрема статті 207 Цивільного кодексу України; статтям 63, 70, 72 Закону України “Про акціонерні товариства» (в редакції, що діяла станом на день надання згоди про вчинення значних правочинів); статтям 89, 106, 108 Закону України “Про акціонерні товариства» (в редакції, що діяла станом на день вчинення правочинів), тому дані правочини підлягають визнанню недійсними.

Таким чином, позовні вимоги Приватного акціонерного товариства “Чернівецький завод “Індустрія» про визнання Договорів купівлі-продажу б/н від 19 липня 2024, укладених між Приватним акціонерним товариством “Чернівецький завод “Індустрія» та Товариством з обмеженою відповідальністю “Альмасен Інвест» (реєстраційні номери 1415, 1416, 1417, 1418, 1419, 1420, 1421, 1422, 1423, 1424) щодо продажу нерухомого майна, підставно судом першої інстанції визнано обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Стосовно наявності підстав для повернення покупцем на користь продавця відчуженого майна та необхідності застосувати двосторонню реституцію.

Згідно положень статті 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною (частина друга статті 216 ЦК України).

Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (частина третя цієї ж статті).

У постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 644/7422/16-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала, що застосування зазначених правових наслідків засвідчує факт повернення сторін у первісний стан.

При цьому ЦК України не пов'язує можливість застосування наслідків недійсності правочину з добросовісністю сторін правочину, і добросовісність сторони до уваги не береться. Сторони зобов'язані повернути все отримане за недійсним правочином лише тому, що правочин визнано недійсним.

За змістом статті 216 ЦК України наслідком недійсності правочину є застосування двосторонньої реституції незалежно від добросовісності сторін правочину (див. пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі N 909/968/16).

Так, Велика Палата Верхового Суду вказала, що за змістом абзацу першого частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює для сторін тих прав та обов'язків, які зумовлені його вчиненням, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов'язані з його недійсністю. Одним з таких наслідків є реституція. Вона спрямована на відновлення status quo antey фактичному та правовому становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які сторони вчинили на виконання цього правочину. Тому кожна сторона зобов'язана повернути іншій у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України).

За недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов'язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. Таке поновлення сторін у попередньому становищі може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за відповідним правочином, залишається в його сторони. У разі неможливості здійснити реституцію в натурі, зокрема тоді, коли одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, сторони зобов'язані відшкодувати вартість того, що одержали, за цінами, які існують на момент відшкодування (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України). Крім того, наслідком недійсності правочину є відшкодування за рахунок винної сторони другій стороні недійсного правочину або третій особі збитків і моральної шкоди, завданих у зв'язку із вчиненням недійсного правочину (частина друга статті 216 ЦК України).

Отже, ЦК України визначає такі загальні юридичні наслідки недійсності правочину: 1) основний - двостороння реституція - повернення сторін недійсного правочину до попереднього стану, тобто становища, яке існувало до його вчинення (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України); 2) додатковий - відшкодування збитків і моральної шкоди винною стороною на користь другої сторони недійсного правочину та третьої особи, якщо їх завдано у зв'язку із вчиненням такого правочину (частина друга статті 216 цього кодексу). Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою статті 216 ЦК України, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (частина третя статті 216 ЦК України).

Аналогічна правова позиція міститься в постанові від 18 вересня 2024 року Великої Палати Верховного Суду в рамках справи № 918/1043/21.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово підтверджувала правильність своїх висновків про те, що за недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов'язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину

Разом з тим, у такій категорії справ суд, задовольняючи вимогу сторони про повернення переданого за недійсним правочином майна, має також присудити стягнути з позивача на користь відповідача одержані за правочином кошти (повернути передане нею майно). Таке стягнення не є задоволенням окремої позовної вимоги, а є необхідним наслідком визнання недійсним правочину та задоволення вимоги про застосування реституції.

Інше тлумачення статті 216 ЦК України, за якого відповідач має заявити вимогу про повернення йому переданого за недійсним правочином, покладатиме на відповідача непропорційний тягар у вигляді позбавлення його майна без повернення / відшкодування всього, що інша сторона одержала на виконання недійсного правочину.

Також підхід, сформульований Великою Палатою Верховного Суду в пунктах 72 та 81.2 постанови від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20, створює низку серйозних процесуальних проблем, оскільки відповідач у такій категорії справ, щоб домогтися двосторонньої реституції, має заявляти зустрічний позов або звертатись з окремим позовом.

Однак, такий "зустрічний" позов у цьому випадку суперечитиме суті категорії зустрічного позову, який за змістом частини другої статті 180 ГПК України приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов'язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Натомість у цьому разі "зустрічним" буде позов, спрямований не на противагу основному, а навпаки - його задоволення буде можливим тільки у випадку задоволення первісного. Якщо ж відповідач має заявити окремий позов, без відповіді залишається питання, чому цей позов не може бути заявлений у цій же справі, адже він однозначно пов'язаний з її розглядом. Це повертатиме суди до необхідності розгляду вказаного позову як зустрічного, яким він не є.

Розгляд вимоги відповідача в наступному окремому позові також невиправдано поставить його у становище, коли він вже зобов'язаний за судовим рішенням повернути майно, однак позивач у первинній справі, хоч і має в силу закону обов'язок так само здійснити повернення одержаного ним за правочином, однак такий обов'язок не забезпечений примусом держави і може бути не виконаний без окремого судового рішення.

Окрім того, цей підхід не враховує принципу процесуальної економії, оскільки орієнтує відповідачів у такій категорії справ на те, що їм належить ініціювати окреме провадження для розгляду їх вимоги, яка ґрунтуватиметься на обставинах, вже встановлених у розглянутій справі.

Отже, вказане дає підстави для висновку про те, що, якщо законом не встановлені особливі умови застосування правових наслідків недійсності правочину або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів, позивач, який заявляє вимогу про повернення йому в натурі переданого за недійсним правочином або відшкодування вартості переданого, заявляє реституційну вимогу, яку суд за існування для того підстав задовольняє, застосовуючи двосторонню реституцію. У цьому випадку відповідач є стягувачем у частині рішення про повернення йому переданого ним за недійсним правочином майна або відшкодування вартості.

Відтак, оскільки судом першої інстанції обґрунтовано було встановлено обставини виконання сторонами Договорів купівлі-продажу (зокрема сплату на користь позивача 908000,00 грн його ціни) та не встановлено обставин, які б унеможливлювали двосторонню реституцію, а сторони про них не стверджували, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що, задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсним Договорів купівлі-продажу, а відтак повернення проданого майна, суд також повинен повернути від позивача на користь відповідача грошові кошти на загальну суму 908000,00 грн, тобто застосувати двосторонню реституцію як необхідний наслідок визнання недійсним Договору та задоволення реституційної вимоги позивача.

Що ж стосується апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “Альмасен Інвест» б/н від 19.03.2026 (вх. №01-05/814/26 від 20.03.2026) на додаткове рішення Господарського суду Чернівецької області від 02.03.2026 у справі №926/2853/25, то колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Представниками сторін по справі, до закінчення судових дебатів в суді першої інстанції, було заявлено письмові клопотання про розподіл судових витрат, в яких представник позивача просив стягнути 80 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 115 000,00 грн витрат на проведення судової експертизи, а представник відповідача просив стягнути судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 239 482,40 грн.

При цьому, в рішенні Господарського суду Чернівецької області від 16.02.2026 у справі №926/2853/25, судом не було вирішено питання про розподіл зазначених вище судових витрат.

Положеннями статті 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Право особи на отримання правової допомоги під час розгляду справи господарськими судами гарантоване у статті 131-2 Конституції України, статті 16 ГПК України, відповідних нормах Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).

За приписами пункту 3 частини першої статті 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до частин першої - третьої статті 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

18 серпня 2025 року між адвокатом Гінінгером Анатолієм Залмановичем (далі - Адвокат) та Приватним акціонерним товариством “Чернівецький завод “Індсутрія» (далі - Клієнт) укладено Договір про надання юридичних послуг (правової допомоги) (далі - Договір).

Відповідно до пункту 1.1 Договору, Клієнт доручає, а Адвокат бере на себе зобов'язання надавати Клієнту правову допомогу (юридичні послуги) з питань, що виникають у процесі діяльності Клієнта в порядку та на умовах визначених цим Договором.

Згідно пункту 2.4. Договору, Клієнт надає Адвокату повноваження діяти від його імені з усіма правами наданими позивачу, апелянту, особі що подає скаргу, іншій особі у справі про визнання недійсними правочинів, укладених 19 вересня 2024 року Товариством з обмеженою відповідальністю “Альмасен Інвест» щодо купівлі-продажу нерухомого майна, нотаріально посвідчених за реєстраційними номерами № 1415-1424, на загальну договірну вартість 908000,00 грн.

Гонорар за представництво інтересів Клієнта у справі, передбаченій цим пунктом, є твердим (фіксованим) та складає 80 000 (вісімдесят тисяч гривень 00 коп.) грн. за представництво інтересів в одній справі в одній інстанції (першій або апеляційній або касаційній) як на стадії розгляду справи так і на стадії судового контролю, виконання судового рішення.

28 листопада 2025 року між Сторонами підписано Акт № 01/25-1 приймання-передачі наданих послуг до Договору про надання юридичних послуг (правової допомоги).

Підписання зазначеного акту, сторонами погоджено, що Адвокат надав, а Клієнт прийняв юридичні послуги (правову допомогу) відповідно до Договору та вартість робіт становить тверду грошову суму 80000,00 грн.

Крім цього, в даному акті детально зазначено опис наданих Адвокатом послуг та час, витрачений на виконання відповідних робіт.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу подані адвокатом позивача до суду в межах передбаченого законом строку.

Відповідно до частини 5 статті 126 ГПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Представник відповідача скористався своїм правом та звернувся до суду першої інстанції із клопотанням про зменшення витрат на професійну правову допомогу, в якому зазначив, що адвокат позивача готував такі саме процесуальні документи по справі №926/2855/25, за позовом цього ж позивача, з таким самим предметом позову. Крім того, адвокат відповідача вказав про надмірно завищено кількість наданих послуг по підготовці заяви про забезпечення позову.

Представник відповідача заперечував заявлений позивачем розмір витрат у сумі 80 000,00 грн., вважав його неспівмірним до предмету спору у цій справі та просив зменшити розмір судових витрат позивача до 1 000,00 грн.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у свої постанові від 06.03.2019 по справі 922/1163/18 вказав, що адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплат гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв; адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Згідно з усталеною практикою Верховного Суду розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

У постанові від 20.11.2020 Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 910/13071/19 звернуто увагу на те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч. 4 ст. 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу "pacta sunt servanda" та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Чинним процесуальним законодавством не передбачено обов'язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.01.2023 у справі №910/8342/21, визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу).

Аналогічна правова позиція викладене у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року по справі №922/445/19.

З огляду на викладене, враховуючи об'ємність доказів по справі, складність справи та її значення для сторін, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про задоволення клопотання позивача про розподіл судових витрат в частині стягнення витрат на професійну правничу (правову) допомогу та стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю “Альмасен Інвест» на користь Приватного акціонерного товариства “Чернівецький завод “Індустрія» витрати на професійну правничу (правову) допомогу у розмірі 80 000,00 грн.

Адвокат відповідача у своєму клопотанні від 08 лютого 2026 року просив стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 239482,40 грн. Судом першої інстанції, враховуючи те, що рішенням суду від 16 лютого 2026 року позов задоволено в повному обсязі, правомірно відмовлено у задоволенні даного клопотання.

Щодо розподілу витрат на проведення судової експертизи, то згідно частини 3 статті 123 ГПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

30 вересня 2025 року між Приватним акціонерним товариством “Чернівецький завод “Індустрія» (далі - Замовник) та Фізичною особою-підприємцем Хомутовським Миколою Вікторовичем (далі - Виконавець) укладено Договір № 30/09-2025 на виконання робіт з проведення експертизи (далі - Договір).

Відповідно до пункту 1.1. Договору, у відповідності до запиту від Замовника про проведення експертизи, Виконавець бере на себе зобов'язання своїми силами і засобами, на власний ризик надати послугу з проведення експертизи та надати відповідь на питання викладені в запиті (заяві) та за результатами проведеної експертизи оформити і надати Замовнику Висновок експерта (-ів) (надалі - Послуга), а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити Послугу у строки та на умовах викладених даним Договором.

Згідно пункту 2.1. Договору, вартість проведення робіт, вказаних в п. 1.1. цього Договору, визначається в розмірі 115 000,00 грн.

Пунктом 6.4. Договору встановлено, що передання-прийняття послуги здійснюється за місцезнаходженням Виконавця, або іншою адресою, яка вказана Замовником шляхом підписання Акта приймання-передачі Послуг.

Відповідно до пункту 6.7. Договору, послуги вважаються переданими Виконавцем та прийняті Замовником з моменту підписання Сторонами Акта приймання-передачі висновку або протягом 15 (п'ятнадцяти) робочих днів з дня направлення Акта приймання-передачі висновку на адресу Замовника.

22 жовтня 2025 року між Сторонами підписано Акт здачі-приймання про надання послуг згідно договору №30/09-2025 від 30 вересня 2025 року, в якому погоджено, що робота виконана в повному обсязі.

Позивачем сплачено 115000,00 грн за проведення експертизи за Договором, що підтверджується платіжними інструкціями №1 від 02 жовтня 2025 року та №17 від 22 жовтня 2025 року.

Адвокат відповідача у своєму клопотанні до суду першої інстанції від 05 січня 2026 року просив відмовити у стягнені витрат на проведення експертизи, у зв'язку із тим що у справі не було ухвалено жодного судового рішення про проведення судової експертизи, а відтак, на його думку, це не відноситься до судових витрат. Аналогічне покликання міститься і в апеляційній скарзі скаржника як підстава для скасування додаткового рішення.

Представник відповідача-скаржника зазначив, що договір укладався з ФОП Хомутовським М.В., на користь останнього сплачувались кошти, а висновок експерта складений судовим експертом Свістуновим І.С.

Враховуючи, що у висновку експерта № 2235/10-25 міститься посилання на Договір №30/09-2025 на виконання робіт з проведення експертизи від 30 вересня 2025 року, то колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що вказані обставини підтверджують реальне виконання вказаного договору та понесені позивачем витрати.

Згідно частини 1 статті 1 Закону України “Про судову експертизу», судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об'єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Підставою проведення судової експертизи є відповідне судове рішення чи рішення органу досудового розслідування, або договір з експертом чи експертною установою - якщо експертиза проводиться на замовлення інших осіб (частина 1 статті 71 цього Закону).

Пункт 1.8 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5, передбачає, що підставою для проведення експертизи відповідно до чинного законодавства є процесуальний документ про призначення експертизи, складений уповноваженою на те особою (органом), або договір з експертом чи експертною установою, укладений за письмовим зверненням особи у випадках, передбачених законом, в якому обов'язково зазначаються її реквізити, номер справи або кримінального провадження або посилання на статтю закону, якою передбачено надання висновку експерта, перелік питань, що підлягають вирішенню, а також об'єкти, що підлягають дослідженню.

Відшкодування витрат за проведення експертизи не обмежується випадком її призначення та проведення після відкриття провадження у справі. Відтак сторона, на користь якої ухвалено рішення, має право на відшкодування витрат за експертизу, проведену до подання позову, якщо такі витрати пов'язані з розглядом справи, зокрема якщо судом враховано відповідний висновок експерта як доказ.

Відмова у відшкодуванні судових витрат за проведення експертизи стороні, на користь якої ухвалене судове рішення (особливо, якщо суд врахував відповідний висновок експерта як доказ), не відповідає вимогам розумності та правової визначеності, “підриває» конструкцію забезпечення передбачуваності застосування процесуальних норм, а тому не є такою, що відповідає верховенству права.

Колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне в даному випадку врахувати висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 22.11.2023 у справі №712/4126/22.

Велика Палата Верховного Суду 22.11.2023 у справі №712/4126/22 вказала, що системний аналіз положень процесуального законодавства дозволяє констатувати таке: витрати, пов'язані із залученням експертів та проведенням експертизи, належать до судових витрат; висновок експерта може бути підготовлений як на підставі ухвали суду про призначення експертизи, так і на замовлення учасника справи; у разі подання учасником справи до суду висновку експерта, складеного на його замовлення, у такому висновку має бути зазначено, що його підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Відшкодування витрат за проведення експертизи не обмежується випадком її призначення та проведення після відкриття провадження у справі. Відтак сторона, на користь якої ухвалено рішення, має право на відшкодування витрат за експертизу, проведену до подання позову, якщо такі витрати пов'язані з розглядом справи, зокрема якщо судом враховано відповідний висновок експерта як доказ. Відмова у відшкодуванні судових витрат за проведення експертизи стороні, на користь якої ухвалене судове рішення (особливо, якщо суд врахував відповідний висновок експерта як доказ), не відповідає вимогам розумності та правової визначеності, “підриває» конструкцію забезпечення передбачуваності застосування процесуальних норм, а тому не є такою, що відповідає верховенству права.

Оскільки висновок експерта №С2235/10-25 від 22 жовтня 2026 року, виготовлений експертом Свістуновим Ігорем Сергійовичем був врахований судом при винесенні рішення від 16 лютого 2026 року, понесені позивачем витрати на проведення експертизи підлягають відшкодуванню. Дослідивши висновок експерта №С2235/10-25 від 22 жовтня 2026 року, судом першої інстанції вірно встановлено, що об'єктами експертизи були 17 приміщень, в тому числі і 7 приміщень, які не стосуються предмету спору в даній справі, а саме:

- трансформаторна (літ. “Ц») загальною площею 65,0 кв. м. за адресою: Чернівецька обл., м. Чернівці, вул. Севастопольська, 38-У;

- ланцюговий цех (літ. “Г») загальною площею 205,4 кв. м. за адресою: Чернівецька обл., м. Чернівці, вул. Севастопольська, 38-В;

- ланцюговий цех (літ. “Д») загальною площею 450,0 кв. м. за адресою: Чернівецька обл., м. Чернівці, вул. Севастопольська, 38-В;

- ланцюговий цех (літ. “Е») загальною площею 163,1 кв. м. за адресою: Чернівецька обл., м. Чернівці, вул. Севастопольська, 38-Г;

- гараж (літ. “Ф-Ф») загальною площею 127,8 кв. м. за адресою: Чернівецька обл., м. Чернівці, вул. Севастопольська, 38-Т;

- травильний цех (літ. “З») загальною площею 392,6 кв. м. за адресою: Чернівецька обл., м. Чернівці, вул. Севастопольська, 38-Е;

- дротяна дільниця (літ. “І») загальною площею 528,0 кв. м. за адресою: Чернівецька обл., м. Чернівці, вул. Севастопольська, 38-Е.

З огляду на зазначене вище, суд дійшов висновку стягнути понесені позивачем витрати на проведення експертизи пропорційно кількості приміщень, які були об'єктом дослідження та стосуються предмету спору саме в даній справі. Вартість дослідження одного приміщення становить 6 764,71 грн (115 000 грн / 17).

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції обґрунтовано частково задовольнив клопотання позивача про розподіл судових витрат в частині стягнення витрат на проведення судової експертизи та стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю “Альмасен Інвест» на користь Приватного акціонерного товариства “Чернівецький завод “Індустрія» витрати на проведення експертизи у сумі 67 647,10 грн.

Одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони та, водночас, цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує, оскільки така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень у господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять до предмета доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує (правова позиція, наведена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі №904/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21 зазначила, що покладений на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс (пункти 79-80 постанови).

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги слід задовольнити.

Арґументи, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують правомірних висновків суду першої інстанції, не доводять порушення або неправильного застосування судом першої інстанції під час розгляду справи норм матеріального та процесуального права.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відхиляючи доводи скаржника, суд враховує висновки викладені в рішенні ЄСПЛ у справі “Проніна проти України», в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі “Шевельов проти України»).

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).

З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду, переглядаючи в апеляційному порядку оскаржувані рішення, прийшла до висновку, що з врахуванням фактичних матеріалів справи, вони прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та дотриманням норм процесуального права, підстав для задоволення вимог апеляційних скарг та скасування оскаржуваних рішень не вбачає.

Судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України за розгляд апеляційної скарги на рішення Господарського суду Чернівецької області від 16.02.2026 слід покласти на скаржника.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Альмасен Інвест» б/н від 05.03.2026 (вх. №01-05/640/26 від 05.03.2026) на рішення Господарського суду Чернівецької області від 16.02.2026 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Чернівецької області від 16.02.2026 у справі №926/2853/25 - залишити без змін.

3. Судовий збір за перегляд справи у суді апеляційної інстанції - покласти на скаржника.

4. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Альмасен Інвест» б/н від 19.03.2026 (вх. №01-05/814/26 від 20.03.2026) на додаткове рішення Господарського суду Чернівецької області від 02.03.2026 у справі №926/2853/25 - залишити без задоволення.

5. Додаткове рішення Господарського суду Чернівецької області від 02.03.2026 у справі №926/2853/25 - залишити без змін.

6. Строки та порядок оскарження постанов (ухвал) апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу безпосередньо до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення (постанови).

7. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції. Копію повного тексту судового рішення (постанови) не пізніше двох днів від дати складення направити учасникам справи до електронних кабінетів у системі ЄСІТС, за їх відсутності - засобами поштового зв'язку.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення - 27.04.2026.

Повний текст постанови складено 01.05.26р.

Головуючий суддя Іванчук С.В.,

Суддя Міліціанов Р.В.,

Ржепецький В.О.

Попередній документ

136146965

Наступний документ

136146967

Інформація про рішення:

№ рішення:	136146966
№ справи:	926/2853/25
Дата рішення:	27.04.2026
Дата публікації:	04.05.2026
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Західний апеляційний господарський суд
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Призначено до судового розгляду (19.02.2026)
Дата надходження:	28.08.2025
Предмет позову:	про визнання недійсними договорів та витребування майна

Розклад засідань:

Минулі засідання (10)

17.09.2025 14:00	Господарський суд Чернівецької області
08.10.2025 15:00	Господарський суд Чернівецької області
28.10.2025 14:00	Господарський суд Чернівецької області
12.11.2025 13:00	Господарський суд Чернівецької області
03.12.2025 14:00	Господарський суд Чернівецької області
06.01.2026 14:00	Господарський суд Чернівецької області
16.02.2026 13:45	Господарський суд Чернівецької області
02.03.2026 14:45	Господарський суд Чернівецької області
27.04.2026 10:30	Західний апеляційний господарський суд
27.04.2026 11:00	Західний апеляційний господарський суд