01 травня 2026 року м. Чернівці
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Чернівецького апеляційного суду у складі:
головуючого: ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2
ОСОБА_3
при секретарі: ОСОБА_4
За участю сторін кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою представника третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Чернівці від 23 квітня 2026 року про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні № 12025262150000347, -
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Чернівці від 23 квітня 2026 року частково задоволено клопотання прокурора та, з метою забезпечення збереження речового доказу, накладено арешт на транспортний засіб марки «Volkswagen Caddy», д.н.з. « НОМЕР_1 », який на праві власності належить ОСОБА_8 та перебуває у користуванні у ОСОБА_9 , у вигляді заборони на його користування, відчуження та розпорядження.
На зазначену ухвалу слідчого судді представник третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, - адвокат ОСОБА_7 , який діє в інтересах ОСОБА_6 , подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу в частині заборони користування автомобілем та повернути його належному користувачу - ОСОБА_6 шляхом надання права користування цим транспортним засобом.
Апеляційні вимоги обґрунтовує тим, що ОСОБА_6 не причетна до кримінального провадження, яке здійснюється за частиною третьою статті 332 КК України.
Провадження №11-сс/822/180/26 Головуючий у І інстанції: ОСОБА_10
Категорія ст. 422 КПК України Доповідач: ОСОБА_11
Слідчим суддею не визначено найменш обтяжливого способу арешту майна та без належних підстав обмежено ОСОБА_6 у праві користування автомобілем.
В ухвалі слідчого судді не зазначено місця зберігання автомобіля.
Слідчим суддею не наведено, у чому полягає значення цього транспортного засобу як речового доказу, оскільки за результатами його огляду жодних слідів кримінального правопорушення не виявлено.
Оскаржувана ухвала не містить висновків про наявність ризиків того, що незастосування заборони чи обмеження користування автомобілем може призвести до його приховування, пошкодження, псування, втрати або знищення, з огляду на те, що цей транспортний засіб належить ОСОБА_6 .
Зазначає, що автомобіль є необхідним для ОСОБА_6 , оскільки вона використовує його для поїздок на роботу та перевезення матері, яка потребує регулярного відвідування медичних закладів для обстеження та лікування.
ОСОБА_6 та її представник - адвокат ОСОБА_7 , будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, в судове засідання не з'явились, що відповідно до приписів ст. 422 КПК України, не перешкоджає апеляційному розгляду.
Заслухавши суддю-доповідача, який доповів зміст оскаржуваного судового рішення та доводи апеляційної скарги, доводи прокурора ОСОБА_5 , який просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, перевіривши матеріали судового провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
У відповідності до ч.1 ст.404 КПК України, апеляційний суд переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Судом, із наданих матеріалів судового провадження, встановлено, що слідчим управлінням Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області здійснюється досудове розслідування кримінального провадження № №12025262150000347 від 29 жовтня 2025 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 332 КК України, у зв'язку з тим, що на території Чернівецької області діє злочинне угрупування із числа мешканців селища Красноїльськ Чернівецького району Чернівецької області, які за грошову винагороду організували та налагодили незаконне переправлення осіб призовного віку через державний кордон України до Республіки Румунія в територіальних межах селища Красноїльськ Чернівецького району Чернівецької області в період часу не пізніше 29 жовтня 2025 року по теперішній час.
Активним учасником злочинної групи є неповнолітній ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який у своїй протиправній діяльності використовує транспортний засіб марки «Volkswagen Caddy», д.н.з. « НОМЕР_1 ».
22 квітня 2026 в період часу із 11:10 год по 12:10 год, в ході проведення обшуку, було виявлено та вилучено транспортний засіб «Volkswagen Caddy» д.н.з. « НОМЕР_1 », який на праві власності належить ОСОБА_8 та перебуває у володінні ОСОБА_13 .
Крім того, 22 квітня 2026 року, відповідно до ст. 98 КПК України, органом досудового розслідування визнано речовим доказом - автомобіль марки «Volkswagen Caddy» д.н.з. « НОМЕР_1 », який ОСОБА_14 , використовував у своїй злочинній діяльності з метою переправлення осіб призовного віку через державний кордон України.
Також, 22 квітня 2026 року ОСОБА_15 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 27, ч. 3 ст. 332 КК України.
Прокурором подано клопотання про накладення арешту на зазначений транспортний засіб, яке обґрунтовано необхідністю забезпечення збереження речового доказу та можливого виконання вироку в частині конфіскації майна.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Чернівці від 23 квітня 2026 року клопотання прокурора задоволено частково та накладено арешт на вказаний транспортний засіб шляхом заборони його користування, відчуження та розпорядження.
Водночас слідчий суддя відхилив доводи прокурора щодо можливості конфіскації цього транспортного засобу, оскільки він не належить підозрюваному ОСОБА_16 .
Зазначений висновок слідчого судді жодним з учасників судового провадження не оскаржується, а тому, відповідно до статті 404 КПК України, не є предметом перевірки суду апеляційної інстанції.
За змістом статей 94, 132, 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому КПК України порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у порядку, встановленому КПК України.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
За змістом ч.3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України.
Відповідно до статті 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Згідно з вимогами ч.10 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладений у встановленому КПК України порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, віртуальні активи, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Колегія суддів погоджується з висновками слідчого судді про наявність підстав накладення арешту на вказаний транспортний засіб з метою забезпечення речового доказу.
Із матеріалів клопотання вбачається, що транспортний засіб вилучено безпосередньо на місці події, а за версією сторони обвинувачення саме його використано для незаконного переправлення осіб через державний кордон України.
За таких обставин доводи адвоката ОСОБА_7 про невідповідність цього транспортного засобу критеріям речових доказів, визначеним статтею 98 КПК України, свого підтвердження не знайшли.
Наявність ознак речового доказу у вказаного транспортного засобу обґрунтовує застосований спосіб арешту, зокрема заборону користування ним.
Доводи про невизначення слідчим суддею місця зберігання транспортного засобу не ґрунтуються на положеннях кримінального процесуального закону, оскільки зазначення таких відомостей в ухвалі слідчого судді не передбачено частиною п'ятою статті 173 КПК України.
Доводи адвоката ОСОБА_7 про те, що транспортний засіб необхідний ОСОБА_6 , оскільки вона використовує його для поїздок на роботу та перевезення матері, яка потребує регулярного відвідування медичних закладів для обстеження та лікування, не спростовує наявність правових підстав для арешту цього майна. Такі обставини, хоча й підлягають врахуванню, однак не виключають можливості накладення арешту на майно, яке на даному етапі кримінального провадження обґрунтовано визнано речовим доказом, а тому не свідчать про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваної ухвали.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б безумовною підставою для скасування ухвали слідчого судді, колегією суддів не встановлено.
За таких обставин колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді - без змін.
На підставі викладеного, керуючись ч. 2 ст. 376, ст. 132, 170-173, 309, 404, 405, 407, 418, 419, 422 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, - адвоката ОСОБА_7 , який діє в інтересах ОСОБА_6 , залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Чернівці від 23 квітня 2026 року про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні № 12025262150000347 - без змін.
Ухвала набирає законної сили негайно, є остаточною і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий, суддя [підпис] ОСОБА_11
Судді: [підпис] ОСОБА_2
[підпис] ОСОБА_3