30 квітня 2026 року м. Чернівці
справа № 725/978/24
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Перепелюк І. Б.,Лисака І.Н.,Литвинюк І.М.
у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 13 березня 2024 року в цивільній справі за заявою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , заінтересована особа Перший ВРАЦС м.Чернівців Західного міжрегіонального управління юстиції про розірвання шлюбу за спільною заявою подружжя, яке має дітей,
встановив:
Рішенням Першотравневого районного суду м.Чернівців від 13 березня 2024 року заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заінтересована особа Перший ВРАЦС м.Чернівців Західного міжрегіонального управління юстиції задоволено. Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.Неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишено проживати разом з батьком ОСОБА_1 на його самостійному вихованні та утриманні.
16 квітня 2026 року ІНФОРМАЦІЯ_3 через підсистему «Електронний суд» подано апеляційну скаргу на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 13 березня 2024 року, як особою, яка не була залучена до участі у справі, з посиланням на те, що рішення у цій справі стосується його прав та обов'язків
Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 23 квітня 2026 року відкрито апеляційне провадження у даній справі та на підставі ст.359 ЦПК України витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
21 квітня 2026 року до Чернівецького апеляційного суду надійшов лист від Чернівецького районного суду міста Чернівців, згідно якого повідомлено, що матеріали справи №725/978/24 вилучені Головним слідчим управління Державного бюро розслідувань 15 жовтня 2025 року під час проведення слідчої дії.
У пунктах 2-3 рішення Ради суддів України №68 від 03.11.2017 року вирішено вважати незмінною позицію Ради суддів України щодо вилучення матеріалів судових справ і недопущення працівниками правоохоронних органів посягання на незалежність органів судової влади та перевищення ними своїх повноважень, висловлену у рішеннях Ради суддів України від 04 лютого 2016 року № 12 та від 04 листопада 2016 року № 73. Зазначено, що при вилученні матеріалів судових справ, що перебувають у провадженні суду та розгляд яких не завершено, при проведенні слідчих дій на досудовому розслідуванні кримінальних проваджень продовжуються вчинятися дії, які посягають на незалежність органів судової влади і тим самим унеможливлюють забезпечення права на справедливий суд та мають ознаки впливу на суд, а також будуть перешкодою для здійснення правосуддя.
В силу ч.1 ст.1 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» Державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до його компетенції. Відповідно до ч.1 ст.2 цього Закону Державне бюро розслідувань у своїй діяльності керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, а також іншими нормативно-правовими актами, прийнятими на їх основі.
З урахуванням наведеного та з метою забезпечення перегляду судових рішень колегія приходить до висновку про необхідність витребування оригіналу справи у Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань.
Крім цього, за приписами частини 1 ст.371 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції - протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на її складність, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року (рішення ЄСПЛ у справах «Смірнова проти України» та «Фрідлендер проти Франції»). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ у справі «Красношапка проти України»).
Таким чином, саме на суд покладено обов'язок дотримання строків розгляду справ, що є складовою ст.6 Конвенції.
Проте, дотримання судом конвенційних прав громадян не може ставитися в залежність від дій/бездіяльності інших органів державної влади України - не учасників судового провадження, правоохоронних органів тощо, коли це перебуває поза судовим контролем.
Згідно ст.252 ЦПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках: 1) перебування учасника справи на альтернативній (невійськовій) службі не за місцем проживання або на строковій військовій службі; 2) захворювання учасника справи, підтвердженого медичною довідкою, що виключає можливість явки до суду протягом тривалого часу; 3) перебування учасника справи у довгостроковому службовому відрядженні; 4) розшуку відповідача в разі неможливості розгляду справи за його відсутності; 5) призначення судом експертизи; 6) направлення судового доручення щодо збирання доказів у порядку, встановленому статтею 87 цього Кодексу; 8) звернення із судовим дорученням про надання правової допомоги, вручення виклику до суду чи інших документів до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави; 9) прийняття ухвали про тимчасове вилучення доказів державним виконавцем для дослідження судом; 10) перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (у іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
В силу ч.9 ст.10 ЦПК України якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).
Так, у постанові від 08.06.2022 року в справі №2-591/11 Велика Палата Верховного Суду нагадала, що інститут аналогії закону і аналогії права первісно був доктринально обґрунтований і застосовувався судами задовго до часткового відображення цього інституту в законодавстві.
Необхідність інституту аналогії (аналогії закону та аналогії права) випливає з того, що закон призначений для його застосування в невизначеному майбутньому, але законодавець, встановлюючи регулювання, не може охопити всі життєві ситуації, які можуть виникнути. Крім того, життя перебуває у постійному русі, змінюється і розвивається, внаслідок чого виникають нові життєві ситуації, які законодавець не міг передбачити під час ухвалення закону.
Суд застосовує аналогію закону і аналогію права тоді, коли на переконання суду певні відносини мають бути врегульовані, але законодавство такого регулювання не містить, внаслідок чого наявна прогалина в законодавчому регулюванні.
Зазначені висновки стосуються як матеріального, так і процесуального права. Велика Палата Верховного Суду неодноразово застосовувала аналогію у процесуальному праві, зокрема у постановах від 26 червня 2019 року у справі №905/1956/15 (пункт 6.27), від 27 листопада 2019 року у справі №629/847/15-к, від 16 червня 2020 року у справі №922/4519/14 (пункт 6.19), від 13 січня 2021 року у справі №0306/7567/12 (пункт 28), від 28 вересня 2021 року у справі №761/45721/16-ц (пункт 105).
Саме застосування аналогії у процесуальному праві в певних випадках дає змогу з дотримання встановлених строків ухвалити справедливе рішення, тому відсутність у процесуальних кодексах положень про процесуальну аналогію не є перешкодою для застосування такої аналогії.
Оскільки матеріали цивільної справи витребувані Державним бюро розслідувань, досудове слідство яким проводиться в рамках кримінально-процесуального кодексу України, колегія суддів приходить до висновку, що наближеною ситуацією, яка склалася в рамках цієї справи, є об'єктивна неможливість розгляду справи до направлення судового доручення щодо збирання доказів, що схожа за випадком, врегульованим п.6 ч.1 ст.252 ЦПК України.
Таким чином, через вилучення цивільної справи, у суду апеляційної інстанції відсутня можливість провести підготовку такої до розгляду й розглянути апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_4 у встановлені процесуальним законом строки, провадження у вказаній справі підлягає зупиненню до часу отримання оригіналів матеріалів судової справи.
Керуючись ст.ст.359-361, 371 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
Витребувати з Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань оригінал цивільної справи №725/978/24 та направити на адресу Чернівецького апеляційного суду.
Зупинити провадження у справі №725/978/24 до надходження матеріалів такої до суду апеляційної інстанції. Після надходження матеріалів справи провести її підготовку до апеляційного розгляду.
Ухвала в частині зупинення провадження підлягає оскарженню.
Судді І.Б. Перепелюк
І.Н. Лисак
І.М. Литвинюк