Справа № 344/5350/26
Провадження № 22-ц/4808/960/26
Головуючий у 1 інстанції Бабій О.М.
Суддя-доповідач Девляшевський
01 травня 2026 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі:
судді-доповідача Девляшевського В.А.,
суддів: Луганської В.М., Мальцевої Є.Є.,
ознайомившись із апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського міського суду від 07 квітня 2026 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Західного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги про відшкодування моральної шкоди,
Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 07 квітня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до Західного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги про відшкодування моральної шкоди визнано неподаною та повернуто позивачу.
Не погоджуючись з даною ухвалою суду, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.
Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 20 квітня 2026 року залишена без руху з наданням строку для усунення її недоліків, зокрема, для подання доказів сплати судового збору та копій доданих до апеляційної скарги письмових матеріалів відповідно до кількості учасників справи.
На виконання вимог ухвали апеляційного суду від 29 квітня 2026 року скаржник подав заяву про долучення до матеріалів справи доказів своєї фінансової неспроможності сплатити судовий збір. Зокрема, було надано копії тимчасового посвідчення № НОМЕР_1 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, а також резолютивної частини постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 18 березня 2025 року у справі №344/8228/24.
Відповідно ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, судові процедури повинні бути справедливі для всіх учасників процесу.
Отже, вирішуючи клопотання про звільнення від сплати судового збору, суд повинен врахувати особу заявника, характер спору, питання, яке вирішується в суді, а також забезпечити належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору, та інтересами заявника на судовий захист.
З аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру судового збору, або звільнення від його сплати може мати місце за наявності виключних обставин та за наявності клопотання.
Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (п. 44 рішення ЄСПЛ від 26 липня 2005 року у справі «Kniat v. Poland»; пункти 63-64 рішення ЄСПЛ від 26 липня 2005 року у справі «Jedamski and Jedamska v. Poland»).
Згідно ч. 3 ст. 136 ЦПК України з підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.
Отже, чинним законодавством визначено право суду, а не обов'язок щодо відстрочки, розстрочки, зменшення розміру судового збору або звільнення заявника від сплати судового збору. У кожному конкретному випадку суд встановлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі поданих нею доказів щодо її майнового стану або статусу за своїм внутрішнім переконанням.
Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно зі статтею 12 ЦПК України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.
Визначення судом майнового стану сторони є оціночним і залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану.
Вичерпного і чіткого переліку документів про майновий стан особи закон не містить, тому суд встановлює можливість сплатити судовий збір на підставі поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням. Підстави для відмови суду у подібних клопотаннях мають бути достатньо аргументовані.
Тобто, вищезазначена норма статті 8 Закону України «Про судовий збір» закріплює дискреційне право, а не обов'язок суду звільнити позивача від сплати судового збору. Його реалізація не може призводити до порушення принципу процесуального рівноправ'я сторін та знаходиться в безпосередній залежності від доведеності за допомогою належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів обставин щодо того, що скрутне майнове становище особи не дозволяє їй сплатити судовий збір у встановленому чинним законодавством розмірі. З метою недопущення зловживання процесуальними правами суд має враховувати: предмет спору, наявність у особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, рахунків в банківських та інших фінансових установах та можливість розпорядження ними, вік особи та її працездатність, склад сім'ї та наявність утриманців тощо.
Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду в постанові від 21.07.2021 р. у справі № 753/11421/18 та рішеннями ЄСПЛ у справах: Княт проти Польщі ( Kniat v. Poland ) від 26 липня 2005 року; Єдамскі та Єдамска проти Польщі ( Jedamski and Jedamska v. Poland ) від 26 липня 2005 року).
Всупереч вищевикладеному, повторно посилаючись на незадовільний майновий стан, як на підставу звільнення від сплати судового збору, скаржник не надав інших належних доказів скрутного матеріального становища. При цьому, судом також враховано, що судовий збір в розмірі 665,60 грн не перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік.
Таким чином, станом на 01 травня 2026 року вимоги ухвали Івано-Франківського апеляційного суду від 20 квітня 2026 року не виконано.
Згідно положень ч. 3 ст. 185, ст. 357 ЦПК України у разі невиконання особою, яка подала апеляційну скаргу, вимог ухвали суду в установлений строк, скарга вважається неподаною та повертається.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини вимога сплатити судовий збір не обмежує право заявника на доступ до правосуддя (case of KREUZ v. POLAND), оскільки формування справедливих принципів оплати судового збору характеризує рівень доступності до правосуддя у країні.
Це пов'язано з тим, що, на думку Європейського суду з прав людини, судовий збір є таким обмежувальним заходом, який попереджає подання необґрунтованих та безпідставних позовів та перенавантаження судів (case of «Shishkov v. Russia»).
За таких обставин, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід вважати неподаною та повернути апелянту, оскільки зазначена скарга не відповідає вимогам ст. 356 ЦПК України.
Роз'яснити, що згідно до ч.7 ст.185 ЦПК України повернення апеляційної скарги не перешкоджає повторному зверненню до суду якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.
На підставі наведеного та керуючись статтями 185, 357 ЦПК України, суд Керуючись статтями 185, 357 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського міського суду від 07 квітня 2026 року визнати неподаною та повернути.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Суддя-доповідач В.А. Девляшевський
Судді: В.М. Луганська
Є.Є. Мальцева