Провадження № 22-ц/803/5616/26 Справа № 215/189/26 Суддя у 1-й інстанції - Камбул М.О. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
30 квітня 2026 року м. Кривий Ріг
справа № 215/189/26
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Остапенко В.О.,
суддів Акуленка В.В., Бондар Я.М.
секретар судового засідання Дяченко Д.П.
сторони:
позивач ОСОБА_1
відповідач Приватне акціонерне товариство «Північний гірничо-збагачувальний комбінат»
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 березня 2026 року, яке ухвалено суддею Камбул М.О. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 04 березня 2026 року,
В січні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - ПрАТ «ПівнГЗК») про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'ю.
Позовна заява мотивована тим, що у період з 20 лютого 2001 року по 18 листопада 2002 року та з 18 листопада 2002 року по 04 жовтня 2024 року позивач пропрацював на підприємстві відповідача за спеціальністю водій автотранспортних засобів в кар'єрі та внаслідок погіршення стану здоров'я його було направлено на обстеження.
За результатом обстеження, відповідно до медичного висновку від 03 вересня 2025 року позивачу було встановлено 2 професійні захворювання, а саме: вібраційна хвороба другої стадії від дії загальної вібрації, синдром ангюдистонії ускладненої гіпертонічною хворобою ІІ ст., ступінь 2. Гіпертрофія лівого шлуночка. ІХС: дифузний кардіосклероз. НБЛНПГ. СВЕС СН ст. В. Ризик 3, дисциркуляторною енцефалопатією з вестибулопатією, синдром полірадикулоневропатії з помірно вираженим статико - динамічним порушенням на шийному та поперековому рівнях стійким больовим компонентом, нейродитрофією у вигляді двобічного плечелопаткового періартрозу (ПФ другого ступеня), деформуючого артрозу у поєднанні з періартрозом ліктьових (ПФ другого ступеня), колінних (ПФ другого ступеня) суглобів; хронічна двобічна нейросенсорна приглухуватість другого ступеня ( з легким зниженням слуху) - за класифікацією ОСОБА_2 і Н.І. Пономарьової.
Також зазначає, що його було направлено до експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи для проведення оцінювання мого повсякденного функціонування. Згідно пунктів 16, 17.1.1. - 17.1.11., 17.2.1. - 17.2.6. Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи йому первинно з 13 листопада 2025 року була встановлена 3 група інвалідності та 55 % втрати професійної працездатності.
Позивач вказує, що за свою тривалу роботу у відповідача на теперішній час має дуже хворобливий стан, який змушує його постійно лікуватись, проходити обстеження у лікарів. Позивач постійно відчуває стійкий біль та обмеження рухів у шийному і поперековому відділах хребта з іррадіацією в праву руку та ногу, порушення ходи, біль в плечових, ліктьових і колінних суглобах, обмеження рухів та хрускіт в них, заніміння кінцівок, переважно правих, задишку при незначному фізичному навантаженні, сухий приступообразний кашель впродовж доби, який посилюється вранці, загальну слабкість, коливання АТ, зниження слуху. Ці відчуття додають позивачу ще більше морального пригнічення, призводять душевний стан до постійних переживань та глибоких моральних страждань. Також позивач зазначає, що після отримання захворювання, він постійно відчуває свою обмеженість як у спілкуванні з оточуючими людьми, так і обмеженість у можливості продовжувати активний спосіб життя.
Передумовою для поліпшення його стану здоров?я є постійне санаторно-курортне та медикаментозне лікування, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації свого
життя.
Посилаючись на викладене, просив суд стягнути з відповідача ПрАТ «ПівнГЗК» 747 100,80 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я.
Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 березня 2026 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з ПрАТ «ПівнГЗК» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 470 000 грн без утримання податку з доходів фізичних осіб.
Стягнуто з ПрАТ «ПівнГЗК» судовий збір у розмірі 4 700 грн на користь держави.
В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції у частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних позивача про стягнення моральної шкоди у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачем не надано доказів на підтвердження заявлених вимог тому відповідач вважає, що вони не підтверджують наявності підстав для відшкодування моральної шкоди та не доводять наявність складу цивільного правопорушення, необхідного для відшкодування моральної шкоди.
Зазначає, що судом безпідставно не враховані аргументи відповідача про те, що матеріали справи не містять доказів звернення позивача з проханням змінити йому умови праці. Судом першої інстанції залишено поза увагою та не надано жодної оцінки тим фактом, що позивач має хронічні захворювання непрофесійного характеру та не враховано спосіб життя ОСОБА_1 . Слід врахувати, що в матеріалами справи підтверджується, що у позивача наявний комплекс хронічних захворювань непрофесійного характеру, які мають самостійний тривалий перебіг та істотно впливають на загальне самопочуття, фізичний і психоемоційний стан позивача незалежно від наявності чи відсутності професійного захворювання. Суд залишив поза увагою, що у виписці № 173/25 (амбулаторне обстеження з 27 травня 2025 року по 05 вересня 2025 року) із медичної карти амбулаторного хворого ТОВ «Медіком Кривбас» в супутніх діагнозах зазначено у позивача наступні захворювання, що не мають професійного характеру, а саме: хронічний бронхіт, нерізко виражений пневмофіброз, легенева недостатність першого ступеня, цукровий діабет ІІ тип, субкомпенсований. Крім того, в анамнезі життя вказано про те, що в червні 2022 року позивач оперований з приводу флегмони лівої гомілки і стопи, алергологічний анамнез не обтяжений. Вказані захворювання мають самостійний тривалий перебіг, істотно впливають на загальний стан здоров'я, фізичне та психоемоційне самопочуття позивача та не перебувають у причинно-наслідковому зв'язку з умовами праці у відповідача.
За таких обставин, відповідач вважає, що в його діях відсутня протиправна поведінка, оскільки, відсутній причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача та отриманням позивачем професійних захворювань, а тому підстави для покладення обов'язку з відшкодування моральної шкоди на підприємство відсутні.
Крім того, апелянт, з посиланням на судову практику Верховного Суду та Дніпровського апеляційного суду, зазначає, що позивачем не обґрунтовано розмір моральної шкоди, сума не відповідає розумності та справедливості.
Також вказує, що цивільно-процесуальним законодавством на рівні імперативних норм врегульовано зміст резолютивної частини судового рішення. Згідно з частиною сьомою статті 265 ЦПК України у разі необхідності в резолютивній частині рішення суду вказується, зокрема про порядок і строк виконання рішення.
Всупереч ст. 19 ЦПК України, цивільний суд вирішив податковий спір, що не відноситься до його юрисдикції.
Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у постанові від 25 березня 2024 року у справі № 461/2729/22 вже зауважувала, що тлумачення статті 265 ЦПК України дає підстави для висновку, що її положення не містять імперативної вказівки щодо додаткової деталізації суми, яка на підставі рішення суду підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, із вказівкою про утримання податків та інших обов'язкових платежів.
Наполягає на тому, що рішення суду в частині задоволення позовних вимог та визначення порядку оподаткування сум моральної шкоди, не відповідає п. 1 ст. 129 Конституції України, тобто не є законним, оскільки суперечить нормам процесуального права України (ст. 2, 89, 263, 264 ЦПК України) та матеріального права (підпункт "а" підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України).
Враховуючи зазначене, є підстави для зміни судового рішення та виключення із мотивувальної та резолютивної частини рішення визначення порядку оподаткування моральної шкоди.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача ПрАТ «ПівнГЗК» - адвоката Рабко Т.О., яка підтримала доводи апеляційної скарги відповідача та просила її задовольнити, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.
Судом установлено та убачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 в проміжок часу з 24 жовтня 2000 року по 04 жовтня 2024 року працював на різних посадах ПрАТ «ПівнГЗК», загальний стаж роботи позивача 27 років 09 місяців, з них: 23 роки 07 місяців за професією, та 21 рік 10 місяців у цеху в умовах впливу шкідливих факторів, що підтверджується копією трудової книжки та актом розслідування хронічного професійного захворювання від 02 жовтня 2025 року (а.с.33-37, 23-27).
Згідно п. 14 Акту розслідування хронічного професійного захворювання від 02 жовтня 2025 року ОСОБА_1 встановлено діагноз: вібраційна хвороба другої стадії від дії загальної вібрації: синдром церебрально-периферичної ангіодистонії ускладненої гіпертонічною хворобою ІІ ст., ступінь 2. Гіпертрофія лівого шлуночка. IXC: дифузний кардіосклероз. НБЛНПГ. СВЕС СН ст. В. Ризик 3, дисциркуляторною енцефалопатією з вестибулопатією, синдром полірадикулоневропатії з помірно вираженими статико-динамічними порушеннями на шийному та поперековому рівнях, стійким больовим компонентом, нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФ другого ступеня), деформуючого артрозу у поєднанні з періартрозом ліктьових (ПФ другого ступеня), колінних (ПФ другого ступеня) суглобів. Т 75.2; хронічна двобічна нейросенсорна приглухуватість другого ступеня з легким зниженням слуху) - за класифікацією ОСОБА_2 і Н.І. Пономарьової. Н 90.3, що також підтверджується випискою із медичної карти амбулаторного хворого №173/25, та медичним висновком лікарсько-експертної комісії ДУ «Український науково-дослідницький інститут промислової медицини» від 03.09.2025 №35/523 (а.с.25, 18-19, 15-17).
Відповідно до п.п. 17, 18, 19 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 02 жовтня 2025 року, ОСОБА_1 , працюючи в кар?єрі гірничозбагачувального комбінату водієм автотранспортних засобів, виконував роботи з керування автомобільними транспортними засобами, забезпечував належний технічний стан автотранспортного засобу. Внаслідок недосконалості технології відкритого видобутку руди, мавших місце важких режимів експлуатації автотранспортних засобів в кар?єрі, протягом тривалої дії підпадав під вплив підвищених рівнів виробничої загальної вібрації та шуму.
Причиною виникнення хронічного захворювання (отруєння) є вібрація загальна транспортна: еквівалентний корегований рівень віброприскорення на 2 дБ перевищував допустимий рівень та складав 67 дБ при гранично допустимому 65 дБ згідно ДСН 3.3.6.039-99 «Державні санітарні норми виробничої загальної та локальної вібрації». Фізичні фактори: еквівалентний рівень шуму на 1 ДБА перевищував гранично-допустимий рівень і складав 81 ДБА при ГДР 80 ДБА згідно ДСН 3.3.6.037-99 «Санітарні норми виробничого шуму, ультразвуку та інфразвуку».
З метою ліквідації і запобігання виникненню хронічного професійного захворювання (отруєння) пропонується ОСОБА_3 , генеральному директору ПрАТ «ПівнГЗК»: забезпечити постійний контроль за своєчасним проведенням ремонтів технологічних доріг, заміною монтажних подушок, кріпленням антивібраційних крісел, ремонтами двигунів автотранспортних засобів, зайнятих на транспортуванні гірничої маси у технологічному процесі у кар?єрі. Підвищити контроль відповідальних осіб за забезпеченням та використанням працюючими 313 органів слуху та інших засобів індивідуального захисту згідно з діючими галузевими нормами видачи спецодягу, взуття та інших ЗІЗ для працівників підприємств гірничодобувної промисловості згідно вимог Правил охорони праці під час розробки родовищ корисних копалин відкритим способом, затвердженими Наказом Державного комітету України з промислової безпеки охорони праці та гірничого нагляду від 18 березня 2010 року № 61 НПАОП 0.00-1.24-10. Контролювати своєчасне проведення огляду технічного стану, планового та попереджувального ремонту автомобілів, у тому числі сидінь водіїв автотранспортних засобів, з обов?язковим пеляремонтним контролем вібраційних характеристик згідно з вимогами частини 4 п. 8.1. ДСН 3.3.6.039-99 «Державні санітарні норми виробничої загальної та локальної вібрації». Інформувати Південно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці ГУ ПФУ в Дніпропетровській області про вжиття запропонованих заходів (а.с.25-27).
Відповідно до п. 13 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 02 жовтня 2025 року, умови праці ОСОБА_1 відносяться: по рівню шуму - до 3 класу 1 ступеня «Шкідливі»; по рівню загальної вібрації - до 3 класу 1 ступеня «Шкідливі», загальна оцінка - 3 класу 1 ступеня «Шкідливі» (а.с.25).
З витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 124/25/709/В від 13 листопада 2025 року позивачу встановлено з 13 листопада 2025 року до 01 грудня 2026 року третю групу інвалідності та 55 % втрати професійної працездатності (а.с.28-29).
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався вимогами ч.2 ст. 153, ст. 173, ч.1 ст. 237-1 КЗпП України й виходив з обов'язку відповідача відшкодувати на користь позивача моральну шкоду у зв'язку з отриманими ним на виробництві відповідача професійними захворюваннями.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Згідно ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Згідно з п. п. 14 Акту розслідування хронічного професійного захворювання від 02 жовтня 2025 року ОСОБА_1 встановлено діагноз: вібраційна хвороба другої стадії від дії загальної вібрації: синдром церебрально-периферичної ангіодистонії ускладненої гіпертонічною хворобою ІІ ст., ступінь 2. Гіпертрофія лівого шлуночка. IXC: дифузний кардіосклероз. НБЛНПГ. СВЕС СН ст. В. Ризик 3, дисциркуляторною енцефалопатією з вестибулопатією, синдром полірадикулоневропатії з помірно вираженими статико-динамічними порушеннями на шийному та поперековому рівнях, стійким больовим компонентом, нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФ другого ступеня), деформуючого артрозу у поєднанні з періартрозом ліктьових (ПФ другого ступеня), колінних (ПФ другого ступеня) суглобів. Т 75.2; хронічна двобічна нейросенсорна приглухуватість другого ступеня з легким зниженням слуху) - за класифікацією ОСОБА_2 і Н.І. Пономарьової. Н 90.3, що також підтверджується випискою із медичної карти амбулаторного хворого №173/25, та медичним висновком лікарсько-експертної комісії ДУ «Український науково-дослідницький інститут промислової медицини» від 03.09.2025 №35/523 (а.с.25, 18-19, 15-17).
Відповідно до п.п. 17, 18, 19 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 02 жовтня 2025 року, ОСОБА_1 , працюючи в кар?єрі гірничозбагачувального комбінату водієм автотранспортних засобів, виконував роботи з керування автомобільними транспортними засобами, забезпечував належний технічний стан автотранспортного засобу. Внаслідок недосконалості технології відкритого видобутку руди, мавших місце важких режимів експлуатації автотранспортних засобів в кар?єрі, протягом тривалої дії підпадав під вплив підвищених рівнів виробничої загальної вібрації та шуму.
Причиною виникнення хронічного захворювання (отруєння) є вібрація загальна транспортна: еквівалентний корегований рівень віброприскорення на 2 дБ перевищував допустимий рівень та складав 67 дБ при гранично допустимому 65 дБ згідно ДСН 3.3.6.039-99 «Державні санітарні норми виробничої загальної та локальної вібрації». Фізичні фактори: еквівалентний рівень шуму на 1 ДБА перевищував гранично-допустимий рівень і складав 81 ДБА при ГДР 80 ДБА згідно ДСН 3.3.6.037-99 «Санітарні норми виробничого шуму, ультразвуку та інфразвуку».
Загальний стаж роботи позивача 27 років 09 місяців, з них: 23 роки 07 місяців за професією, та 21 рік 10 місяців у цеху в умовах впливу шкідливих факторів, що підтверджується копією трудової книжки та актом розслідування хронічного професійного захворювання від 02 жовтня 2025 року
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійні захворювання позивача, які завдають йому фізичного болю та душевних страждань, виникли, зокрема, з вини ПрАТ «ПівнГЗК», яким було допущено перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів.
Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що позивачу ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду і він має право на її відшкодування.
Так, у зв'язку з захворюванням змінився образ і якість його життя, через погіршення стану здоров'я він позбавлений можливості повноцінно реалізовувати свої звички та бажання, вести звичний спосіб життя. Він втратив працездатність, виконуючи тривалий час роботи в напружених та шкідливих умовах праці. Виходячи з характеру захворювань позивач неодноразово знаходився на лікуванні, позивачу важко виконувати будь-яку роботу, він відчуває загальну слабкість та постійний біль, обмежений у спілкуванні з оточуючими, вирішенні своїх побутових потреб, що порушує його нормальні життєві зв'язки.
Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
Сам факт втрати професійної працездатності, з точки зору погіршення здоров'я, втрати важливих особистих здібностей, зміни життєвого укладу, необхідності лікування, веде до висновків про наявність моральної шкоди. Зазначене також випливає з положень ст. 3 Конституції України, відповідно до якої людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Зазначений висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає вимогам діючого законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз'ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України в п. 13 Постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 з подальшими змінами та доповненнями.
Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди № 4 від 31 березня1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховано характер отриманої позивачем травми, відсоток втрати ним професійної працездатності у розмірі 55 % та визнання людиною з інвалідністю третьої групи, стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Суд, на підставі медичних документів про лікування позивача у зв'язку з отриманням ним професійних захворювань правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються його нормальні життєві зв'язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання.
Зазначений висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає вимогам діючого законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз'ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України в п. 13 Постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 з подальшими змінами та доповненнями.
Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об'єктивної оцінки психотравматичної ситуації.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.
При цьому, суд констатував у цій справі, що характер отриманих позивачем професійних захворювань, що спричинили повну втрату ним професійної працездатності, визнання позивача особою з інвалідністю ІІІ групи, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у буденному житті, необхідність щорічної реабілітації, надають йому право на відшкодування моральної шкоди у розмірі 470 000 грн.
Отже, з урахуванням того, що позивачу ОСОБА_1 встановлено стійку втрату професійної працездатності у розмірі 55 % та визнано людиною з інвалідністю ІІІ групи, що є наслідком праці позивача в шкідливих умовах на підприємстві відповідача протягом 21 року 10 місяців, із загального стажу роботи позивача на підприємстві відповідача 27 років 09 місяців, що безумовно тягне за собою зміни, як у професійному, так і у буденному житті позивача, враховуючи період праці позивача на підприємстві відповідача, колегія суддів дійшла висновку, що визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди (470 000 грн) відповідає судовій практиці Великої Палати Верховного Суду при розгляді справи з аналогічними правовідносинами, є розумним, виваженим і справедливим у його ситуації.
У зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги відповідача про необґрунтованість розміру моральної шкоди.
Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи моральну шкоду, завдану порушенням трудових прав, ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов'язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу, колегією суддів відхиляються з наступних підстав.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що, відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року № 466 ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.
Тобто, чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткування, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров'ю.
Аналогічний правовий висновок викладено й у постанові Верховного Суду від 21 червня 2022 року у справі № 599/645/21.
Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров'ю, отже вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров'ю.
Фактично всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу позивача Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» - залишити без задоволення.
Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 березня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 30 квітня 2026 року.
Головуючий:
Судді: