Провадження № 22-ц/803/1786/26 Справа № 202/4846/25 Суддя у 1-й інстанції - Богун О.О. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
21 квітня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючої - Городничої В.С.,
суддів: Красвітної Т.П., Макарова М.О.,
за участю секретаря судового засідання - Шаповалової О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у м.Дніпрі апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шелудько Оксани Олександрівни на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпра від 11 вересня 2025 року у складі судді Богун О.О. по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
У травні 2025 року ТОВ «Діджи Фінанс» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості (а.с. 1-14), в обґрунтування якого посилалось на те, що 18.05.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №5117846 за умовами якого банк надав відповідачу грошові кошти у сумі 20 000 гривень. 13 вересня 2021 року згідно умов договору відступлення прав вимоги №07Т, ТОВ «Мілоан» відступлено право вимоги за кредитним договором №5117846 від 18.05.2021 року на користь ТОВ «Діджи Фінанс», а ТОВ «Діджи Фінанс» набуло права вимоги до відповідача. Внаслідок невиконання умов договору відповідачем, в нього утворилась заборгованість за договором №5117846 від 18.05.2021 року, яка на момент відступлення права вимоги становить 86 680,00 грн, з яких: 20 000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 65 280,00 грн - заборгованість за відсотками; 1 400,00 грн - заборгованість за комісіями.
Враховуючи викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором №5117846 від 18.05.2021 року у розмірі 86 680,00 грн, а також стягнути з відповідача понесені судові витрати, а саме судовий збір та витрати на правничу допомогу адвоката.
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпра від 11 вересня 2025 року позовні вимоги ТОВ «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість за договором позики №5117846 від 18.05.2021 року, яка на момент відступлення права вимоги становить 86 680 (вісімдесят шість тисяч шістсот вісімдесят гривень) 00 копійок.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 2 422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні) 40 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000 (шість тисяч гривень) 00 копійок (а.с. 93-96).
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 через свого представника адвоката Шелудько О.О. подав апеляційну скаргу (а.с. 102-116), посилаючись на неповне з'ясування всіх обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, а також на порушення норм процесуального та невірне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ «Діджи Фінанс» відмовити в повному обсязі.
ТОВ «Діджи Фінанс» скористалось своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін (а.с. 132-141).
ОСОБА_1 через свого представника адвоката Тальчук П.І. подав додаткові пояснення у справі (а.с. 153-170).
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду скасувати з наступних підстав.
Задовольняючи позов ТОВ «Діджи Фінанс» суд першої інстанції виходив з його обґрунтованості та доведеності.
Однак погодитися з такими висновками суду неможливо, оскільки суд дійшов них за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права, що є підставою для скасування рішення суду.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно із пунктами 5, 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну, або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснення в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа (пункт 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 12.01.2021 у справі №524/5556/19, до аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18 (провадження №61-8449св19); від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19 (провадження №61-7203св20).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку ТОВ «Мілоан»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються товариством, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим товариство має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
У рішенні від 11.07.2013 №7-рп/2013 Конституційний Суд України вказав, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.
Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Виходячи з наведених норм чинного законодавства, договір, в тому числі і кредитний, може бути укладений шляхом приєднання до запропонованих умов однією із сторін оформлений у формулярах або інших стандартних формах.
Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).
Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
На підтвердження укладено кредитного договору, наявності заборгованості та її розміру позивач подав до суду першої інстанції докази, які містяться в електронній справі: анкету - заяву №5117846 від 18 травня 2021 року; договір про споживчий кредит №5117846 від 18 травня 2021 року разом із додатком №1 до нього Графік платежів; паспорт споживчого кредиту №5117846; платіжне доручення №46546495 від 18.05.2021 року про переказ коштів на картковий рахунок; розрахунок заборгованості ТОВ «Мілоан»; досудова вимога №3344603073-АВ від 27.09.2023 року; договір факторингу №07Т від 13.09.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи фінанс»; акт приймання-передачі реєстру прав вимоги від 13.09.2021 року до договору факторингу №07Т від 13.09.2021 року; витяг з додатку до договору факторингу №07Т від 13.09.2021 року та платіжні інструкції щодо оплати згідно договору факторингу №07Т від 13.09.2021 року.
Разом з тим, із наданих суду першої інстанції позивачем доказів не вбачається, що відповідач вчинив певну сукупність дій, спрямовану на отримання кредиту від позивача передбачених п. 6.1. та 6.2. кредитного договору, а саме: зареєструвався в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію, створив заяву в особистому кабінету, отримав смс про схвалення своєї заяви, отримав в особистий кабінет договір (оферту) та підтвердив, що ознайомився з такою офертою, отримав повідомлення від суб'єкта електронної комерції (в даному випадку від ТОВ «Мілоан») із одноразовим ідентифікатором, та прийняв пропозицію (оферту) позивача шляхом використання (підписання) надісланого йому позивачем одноразового ідентифікатора.
В Анкеті - заяві №5117846 від 18 травня 2021 року, а саме в розділі “Процес оформлення та розгляду заяви 5117846» зазначено про те, що підписання договору відбулось 18.05.2021 року о 10:59:23, 11:02:32.
Разом з тим, як видно з Договору про споживчий кредит №5117846 від 18 травня 2021 року, який наявний в матеріалах електронної справи, останній підписаний лише генеральним директором ТОВ «Мілоан» Вініченко О.В. 18.05.2021 року о 10:59.
Також, колегія суддів зазначає про те, що позивачем у своєму відзиві на апеляційну скаргу наведено суперечливу інформацію стосовно часу підписання ОСОБА_1 кредитного договору та щодо одноразового ідентифікатора, який був надісланий відповідачу для підписання договору, оскільки час підписання спростовується відомостями наведеними в анкеті - заяві №5117846 від 18 травня 2021 року, а факт того, що ТОВ «Мілоан» було надіслано відповідачу ОСОБА_1 одноразовий ідентифікатор саме S38980 не підтверджується взагалі будь-якими доказами.
Договір №5117846 про споживчий кредит від 18 травня 2021 року підпису одноразовим ідентифікатором відповідача ОСОБА_1 не містить, в тому числі одноразовим ідентифікатором S38980, як стверджує позивач у відзиві на апеляційну скаргу.
Будь-яких доказів використання чи накладення електронного підпису матеріали справи, в тому числі електронної не містять.
Також факт факт отримання повідомлення від ТОВ «Мілоан» із одноразовим ідентифікатором, та прийняття пропозиції (оферти) останнього шляхом використання (підписання) надісланого йому Товариством одноразового ідентифікатора заперечується відповідачем, що підтверджується змістом апеляційної скарги.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог діючого законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.
До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі №760/7792/14-ц.
Згідно правової позиції, яка була висловлена у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 у справі №161/16891-15 (провадження №61-517св18), банк зобов'язаний доводити отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір за допомогою первинних документів, оформлених відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Разом з тим, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів надання відповідачу кредитних коштів за умовами вказаного вище договору №5117846 від 18 травня 2021 року.
Позивачем долучене до матеріалів справи платіжне доручення №46546495 від 18.05.2021 року, відповідно до якого ТОВ «Мілоан» перерахувало 20 000,00 грн, отримувач: ОСОБА_1 , банк отримувача: 535557, кредитний рахунок № НОМЕР_1 , призначення платежу: кошти згідно договору 5117846.
Однак, вказаний доказ колегія суддів не може прийняти як достатній доказ щодо отримання позичальником кредитних коштів за умовами кредитного договору №5117846 від 18 травня 2021 року, оскільки такий доказ не доводить факту зарахування коштів саме на рахунок ОСОБА_1 , враховуючи також, що останній не визнає факту отримання коштів.
В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, що кредитний рахунок № НОМЕР_1 на який перераховано 20 000,00 грн згідно платіжного доручення №46546495 від 18.05.2021 року належить саме ОСОБА_1 , а також зарахування на користь останнього грошових коштів у сумі 20 000,00 грн на його банківську картку/рахунок.
Виписки з карткового рахунку відповідача, а ні до суду першої інстанції, а ні до суду апеляційної інстанції не надано.
Відомість про щоденні нарахування та погашення, що надані разом з позовною заявою, також не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, а, отже сам по собі не є належними доказом наявності заборгованості. Відомості складені ТОВ «Мілоан», а тому інформація, зазначена у них, за умови відсутності первинних документів щодо видачі кредитних коштів, не може бути належним доказом отримання позичальником коштів у кредит та наявності заборгованості перед позивачем.
У постанові Верховного Суду від 20.05.2022 року у справі №336/4796/18, вказано, що для стягнення боргу недостатньо надати кредитний договір та розрахунок заборгованості, потрібно надати і докази видачі кредиту. Це може бути: меморіальний ордер, виписка по рахунку, заява на видачу готівки, платіжне доручення, тощо. Такі документи повинні відповідати положенням Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". Якщо кредитор не подає такі документи з позовною заявою, то суд повинен відмовити в задоволенні позову через недоведеність наявності заборгованості.
Відповідно до ч. 5 ст. 177 ЦПК України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Таким чином, позивач як сторона по справі, зобов'язаний довести ті обставини, на які він посилається як на правову підставу своїх вимог, зокрема, невиконання відповідачем взятих на себе за договором грошових зобов'язань, суму боргу, подавши суду належні і допустимі докази, оскільки обов'язок подання доказів покладається на сторін.
Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів, та не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин, навпаки позивач в позові зазначив про те, що відсутня потреба у витребуванні додаткових доказів, оскільки всі подані вчасно. Позивач клопотання про надання суду додаткових доказів, витребування відповідних доказів та інших документів не заявляв.
Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності, приймаючи до уваги недоведеність підписання відповідачем кредитного договору, тобто не доведено факт укладення такого договору, а також недоведеності факту видачі ТОВ «Мілоан» відповідачу кредитних коштів за умовами договору №5117846 від 18 травня 2021 року, у зв'язку з чим, не доведено наявності заборгованості, - колегія дійшла висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача за договором №5117846 від 18 травня 2021 року заборгованості у загальному розмірі 86 680,00 грн, із яких: заборгованість за тілом кредиту становить 20 000,00 грн; заборгованість за відсотками становить 65 280,00 грн; заборгованість за комісійними винагородами становить 1 400,00 грн.
Суд першої інстанції не звернув на вищевказане уваги та помилково дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
За таких обставин, враховуючи викладене, апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ТОВ «Діджи фінанс», з огляду на їх недоведеність.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Частинами першою та другою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин, судові витрати, понесені позивачем ТОВ «Діджи фінанс» не підлягають компенсації за рахунок відповідача, тоді як судові витрати, понесені відповідачем ОСОБА_1 на сплату судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3 633,00 грн, підлягають стягненню на користь останнього із позивача.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 376, 382-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шелудько Оксани Олександрівни - задовольнити.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпра від 11 вересня 2025 року - скасувати з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 3 633 грн 60 коп.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошені «21» квітня 2026 року.
Повний текст постанови складено «29» квітня 2026 року.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: Т.П. Красвітна
М.О. Макаров