Справа № 991/3980/26
Провадження № 2-з/991/15/26
28 квітня 2026 року м. Київ
Вищий антикорупційний суд колегією в складі:
головуючої - судді Задорожної Л.І.,
суддів - Шкодіна Я.В., Крикливого В.В.,
за участю: секретаря судового засідання Ярмолюк М.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань Вищого антикорупційного суду заяву Держави Україна в особі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури про забезпечення позову про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави,
встановив:
27.04.2026 прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (далі - Позивач) звернувся до Вищого антикорупційного суду з заявою про забезпечення позову.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.04.2026 для розгляду цієї заяви визначено колегію суддів у складі: головуючої судді Задорожної Л.І., суддів Крикливого В.В. та Шкодіна Я.В. (далі - Суд).
У заяві про забезпечення позову зазначено, що прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури буде подано до суду позовну заяву.
І. Обґрунтування заяви про забезпечення позову
До суду буде подана позовна заява до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, на суму 4 821 770 грн, а саме:
1) квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 71,6 кв.м., вартістю 3 669 500 грн;
2) транспортного засобу марки «LEXUS», моделі «NX 200», 2019 року випуску, VIN-код: НОМЕР_1 , вартістю 1 152 270 грн.
У заяві позивач зазначає про те, що існують достатні підстави вважати, що ОСОБА_1 та його дружина ОСОБА_2 , будучи особами, уповноваженими на виконання функцій держави, 20.04.2024 набули квартиру АДРЕСА_1 , а також 29.05.2024 здійснили видаток на придбання автомобіля «LEXUS», моделі «NX 200», 2019 року випуску у розмірі 85 872 грн. Оскільки, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у шлюбі, зазначені об'єкти належать їм на праві спільної сумісної власності подружжя.
На переконання прокурора, має суттєве значення той факт, що квартиру та автомобіль придбано за ціною, значно нижчою за мінімальну ринкову вартість аналогічних об'єктів станом на дату їх набуття у 2024 році.
За результатом аналізу відомостей, розміщених на інтернет-майданчиках з продажу нерухомості, встановлено, що в розділі (профілі) забудовника ЖК «Crystal» мінімальна вартість 1 кв.м. квартир у вказаному будинку на 01.04.2024 становила 51 250 грн. Відповідно, мінімальна вартість придбаного ОСОБА_2 об'єкта нерухомості (квартири) складає 3 669 500 грн.
Також, відповідно до результату розрахунку вартості квартир, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 , отриманого на підставі запиту до системи збору, аналізу і візуалізації показників ринку нерухомості України ГІС «Увекон», вартість аналогічної квартири у вказаному житловому комплексі на 20.04.2024 становила 3 818 793 грн. Під час проведення аналітики архівних оголошень про продаж квартир станом на 20.04.2024 встановлено, що ціна за 1 кв.м. квартир, розташованих у АДРЕСА_2 становить від 50 872,84 до 53 441,10 грн.
З урахуванням положень ст. 60 СК України зазначені вище квартира та автомобіль, придбані ОСОБА_2 , є об'єктами права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
19.04.2024 ОСОБА_2 видана довідка про те, що вона є членом Обслуговуючого кооперативу «ЖИТЛОВО-БУДІВЕЛЬНИЙ КООПЕРАТИВ «НІКОС» та нею в повному обсязі внесено пайовий внесок за квартиру АДРЕСА_1 , а 20.04.2024 внесено відомості про реєстрацію права власності на квартиру.
Заявник вважає, що з метою створення ймовірно фіктивного уявлення наявності достатніх коштів для здійснення пайового внеску, 17.04.2024 ОСОБА_2 продала належну їй квартиру в м. Кременчук за 350 000 грн.
Отримані від продажу зазначені грошові кошти, на думку позивача, могли бути використані ОСОБА_2 як частина офіційного пайового внеску із загальної суми 574 464 грн. Однак, з урахуванням тривалого перебування ОСОБА_2 у відпустці по догляду за дитиною, відсутністю у неї будь-яких грошових накопичень та належних джерел доходу для здійснення повноцінного пайового внеску, встановлені обставини вказують на набуття зазначеного активу переважно за рахунок доходів, отриманих ОСОБА_1 . Водночас можливість набуття ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зазначених вище активів за рахунок законних доходів викликає сумніви, зокрема, з урахуванням їх майнового стану, отриманих доходів, а також обсягу коштів, що перебували у їх розпорядженні.
Прокурором отримано відомості про те, що 29.05.2024 в територіальному сервісному центрі між ОСОБА_2 та ПП «АВТО-2002» укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу «LEXUS», моделі «NX 200» за ціною 85 872 грн. Окрім цього, слід звернути увагу, що продавцем автомобіля є ПП «АВТО-2002» (код ЄДРПОУ 32534595), директором та засновником якого є батько ОСОБА_1 - ОСОБА_3 .
Разом з цим, було досліджено історію вказаного автомобіля та обставини його набуття ПП «АВТО-2002». 17.03.2020 між ТОВ «Арт-Лекс ЛТД» (продавець) в та ПП «АВТО-2002» (покупець), в особі директора ОСОБА_3 , укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу «LEXUS», моделі «NX 200», 2019 року випуску, VIN-код: НОМЕР_1 , за яким вартість автомобіля склала 1 137 600 грн з ПДВ. Відповідно до п. 3.1. Договору передача автомобіля мала відбутися в автосалоні продавця за адресою м. Харків, вул. Шевченка, 332. 21.03.2020 складено акт приймання-передачі автомобіля від ТОВ «Арт-Лекс ЛТД» до ПП «АВТО-2002». Заявник зауважує на тому, що ОСОБА_1 одразу після отримання автомобіля 21.03.2020 здійснив видаток з власної банківської картки на АЗК «ОККО» № 26 на суму 1399, 78 грн. Вказаний АЗК розташований поблизу автосалону (відстань 250 метрів), в якому здійснено прийом-передача автомобіля. Отже, у прокурора є достатні підстави вважати, що ОСОБА_1 отримав автомобіль в автосалоні, після чого заїхав на АЗК та заправив повний бак пального, здійснивши розрахунок банківською картою.
З огляду на викладене, ця обставина може свідчити про наявність зв'язку ОСОБА_1 з вказаним активом задовго до його офіційної купівлі ОСОБА_2 . Водночас, автомобіль «LEXUS», моделі «NX 200» не виставлявся на продаж на спеціалізованих вебресурсах, що може вказувати на те, що власником (ПП «АВТО-2002») не вживалися спроби продати автомобіль за ринковими цінами, а здійснено продаж за заздалегідь домовленою заниженою ціною невістці кінцевого бенефіціарного власника ПП «АВТО-2002».
Відповідно п. 1.1. рішення засновника ПП «АВТО-2002» № 29/05-2 від 29.05.2024 прийнято рішення про продаж цього автомобіля та визначено загальну залишкову вартість згідно даних бухгалтерського обліку з ПДВ - 85 872 грн. Однак, така вартість автомобіля є суттєво нижчою, ніж ринкові ціни на аналогічні автомобілі у 2024 році.
Згідно інформації вебсайту auto.ria.com у 2024 році опубліковано оголошення про продаж аналогічних автомобілів з діапазоном цін від 27 900 (оголошення від 20.08.2024) до 42 500 доларів США. З огляду на те, що вартість автомобілів як на первинному, так і на вторинному ринку, прив'язана до курсу іноземних валют, то мінімальна ринкова вартість автомобіля «LEXUS», моделі «NX 200», 2019 року випуску, у 2024 році складала 1 152 270 грн (27 900 х 41,3).
З урахуванням тривалого перебування ОСОБА_2 у відпустці по догляду за дитиною, відсутністю будь-яких грошових накопичень, джерела доходів для здійснення купівлі, встановлені обставини вказують на набуття зазначеного активу виключно за рахунок доходів, отриманих ОСОБА_1 . Разом з тим, беручи до уваги виключно законні доходи родини ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , такі доходи не дозволяли набути відповідний актив, що може свідчити про його необґрунтованість.
На переконання прокурора, про необґрунтованість активів може свідчити той факт, що упродовж досліджуваного періоду ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не мали фінансової можливості придбати зазначені активи, оскільки вони мали у власному розпорядженні вільну суму коштів на декілька тисяч гривень меншу, ніж номінальна вартість активів (квартири та автомобіля), яка зазначена в документах щодо їх набуття. При цьому, позивач наголошує, що мінімальна ринкова вартість активів у багато разів перевищує зазначену в документах про їх набуття.
Згідно Державної податкової служби про суми доходів щодо ОСОБА_2 встановлено, що остання перебувала у відпустці по догляду за дитиною, починаючи з січня 2021 року до моменту придбання квартири та автомобіля у квітні-травні 2024 року, щодо яких планується подати позовну заяву. У вказаний період часу ОСОБА_2 отримувала дохід виключно у вигляді щомісячної виплати в сумі 860 грн, як частини загальної державної допомоги при народженні дитини. Таким чином, всі видатки по банківським рахункам у досліджуваний період здійснені ОСОБА_2 фактично за рахунок коштів, переведених від її чоловіка - ОСОБА_1 .
При цьому очевидно неможливим є здійснення ОСОБА_2 видатків в сумі 85 872 грн, 576 464 грн на придбання активів, у зв'язку з відсутністю у неї будь-яких накопичень та доходів відповідного розміру. Тому, з урахуванням положень СК України, заявник стверджує, що ОСОБА_2 могла використати виключно кошти з числа доходів чоловіка для здійснення видатків.
Враховуючи розмір отриманих законних доходів подружжя та розмір їх витрат (з січня до травня 2024), сума грошових коштів, які сім'я ОСОБА_1 та ОСОБА_2 могла використати для придбання квартири та машини, становить 655 171, 3 грн. При цьому, задекларована загальна вартість набутих активів складає 662 336 грн.
Із відомостей декларацій ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , як осіб, уповноважених на виконання функцій держави та місцевого самоврядування, за 2023-2024 роки, інформації Державної податкової служби про суми доходів у подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 станом на січень-травень 2024 року не було достатніх законних доходів, необхідних для придбання активів (навіть за цінами, які зазначені в правовстановлюючих документах).
Отже, різниця між мінімальною ринковою вартістю активів та законними доходами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 становить 4 166 598,7 грн (3 669 500 + 1 152 270 - 655 171,3). У заяві про забезпечення позову прокурор просить накласти арешт на належні подружжю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру та автомобіль, що є предметами спору, до моменту подання позовної заяви до суду, посилаючись на те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання судового рішення у випадку задоволення позову.
Враховуючи викладене, з метою забезпечення позову, просить накласти арешт на майно, що на праві спільної сумісної власності належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а саме:
1) квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 71,6 кв.м.;
2) транспортний засіб марки «LEXUS», моделі «NX 200», 2019 року випуску, VIN-код: НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 .
Крім того, на думку прокурора, є доцільним заборонити виїзд автомобіля марки «LEXUS», моделі «NX 200», 2019 року випуску, VIN-код: НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , за межі державного кордону України, оскільки у разі незастосування такого заходу може бути унеможливлене виконання судового рішення в частині звернення автомобіля в дохід держави.
ІІ. Порядок розгляду заяви про забезпечення позову
Заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на активи, які є предметом спору у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, чи на інші активи відповідача, які відповідають вартості оспорюваних активів, розглядається судом не пізніше трьох днів з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням сторін. Суд може прийняти рішення про розгляд такої заяви без повідомлення відповідача, у разі якщо позивач у заяві наведе у достатньому обсязі дані про те, що внаслідок такого повідомлення ефективність заходу забезпечення позову може бути поставлена під загрозу (ч. 5 ст. 153 ЦПК України).
У заяві про забезпечення позову позивач просить здійснювати розгляд цієї заяви без повідомлення відповідачів. Така позиція обґрунтована тим, що ефективність заходу забезпечення позову може бути поставлена під загрозу, оскільки внаслідок отримання інформації про розгляд заяви про забезпечення позову відповідачі можуть у будь-який момент вжити заходи, спрямовані на відчуження активів на користь інших осіб.
Прокурор зазначив, що законодавство у сфері обігу нерухомого і рухомого майна дозволяє власникам швидко оформити його відчуження у тому числі з використанням цифрових технологій, зокрема через застосунок «Дія».
Так, ОСОБА_1 , очолюючи обласний підрозділ ДПС України, з огляду на свою посаду, є обізнаним з законодавством у сфері податкового та фінансового контролю, а також антикорупційним законодавством, а отже здатен передбачати наслідки визнання активів необґрунтованими. На думку прокурора, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 набували активи, ймовірно, із використанням конспіративних схем, штучно занижуючи «офіційну» вартість майна, а отже обізнані про способи і методи приховування необґрунтованих активів та можуть ефективно і швидко вдаватися до їх приховування.
Вибуття таких активів з власності унеможливить виконання рішення суду про визнання активів необґрунтованими та стягнення їх вартості на користь держави (у разі задоволення судом позовної заяви).
Суд погоджується з доводами позивача, що повідомлення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про розгляд заяви про забезпечення позову може поставити під загрозу ефективність відповідного заходу, оскільки існують реальні ризики відчуження активів, що належать їм на праві спільної сумісної власності.
Надання інформації про розгляд такої заяви могло б створити їм можливість вчинити дії, спрямовані на ускладнення або унеможливлення виконання майбутнього судового рішення у разі задоволення позовних вимог, що, своєю чергою, суперечить завданням цивільного судочинства та меті розгляду справ про визнання активів необґрунтованими і їх стягнення в дохід держави.
Такі висновки стали підставою для ухвалення судом рішення про розгляд заяви про забезпечення позову без повідомлення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , до яких прокурор у встановлений ЦПК України строк має пред'явити позовну заяву, з метою забезпечення ефективності судового розгляду та запобігання можливим діям, що можуть перешкодити виконанню судового рішення у разі його ухвалення.
28.04.2026 від прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Пономаренка А.О. надійшла заява про розгляд справи без його участі, заяву про забезпечення позову підтримує в повному обсязі та просить задовольнити (Вх. 20113/26).
Враховуючи викладене, Суд дійшов висновку про проведення судового розгляду заяви про забезпечення позову за відсутності сторін та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 2 ст. 247 ЦПК України).
ІІІ. Встановлені обставини, мотиви та оцінка суду
Дослідивши зміст заяви про забезпечення позову та додані до неї матеріали, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 23, п. 1 ч. 1 ст. 152 та ч. 1 ст. 290 ЦПК України заява про забезпечення позову, подана до пред'явлення позову, надійшла від належного суб'єкта (прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, повноваження якого підтверджуються копією наказу заступника Генерального прокурора - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора Клименка О. від 10.09.2025 за № 408к) та підлягає розгляду Вищим антикорупційним судом.
Вичерпний перелік суб'єктів, до яких може бути пред'явлено позов про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, передбачений ч. 4 ст. 290 ЦПК України.
Відповідно до змісту заяви відповідачами у цій справі мають бути:
- ОСОБА_1 , який в період набуття активів, тобто з 02.01.2023 до 08.07.2024 обіймав посаду начальника відділу перевірок та організації роботи Департаменту детективів внутрішньої безпеки та захисту працівників Бюро економічної безпеки (особою, яка має спеціальне звання Бюро економічної безпеки України), та є уповноваженою на виконання функцій держави та місцевого самоврядування відповідно до положень пп. «д» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції», а також разом з членом родини (дружиною) набув у власність активи, щодо яких буде порушуватися питання про їх необґрунтованість. З 05.03.2025 до 04.08.2025 ОСОБА_1 обіймав посаду головного державного інспектора ГУ ДПС у Полтавській області, з 04.08.2025 по теперішній час обіймає посаду начальника ГУ ДПС у Полтавській області;
- ОСОБА_2 - дружина ОСОБА_1 (сімейний статус якої підтверджується відомостями з декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, актового запису про шлюб № 398 від 07.04.2022), яка з 2020 по теперішній час обіймає посаду головного спеціаліста Управління Державної казначейської служби України у м. Кременчуці Полтавської області, та є особою, уповноваженою на виконання функцій держави та місцевого самоврядування відповідно до положень пп. «в» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції», набула у власність активи, щодо яких буде порушуватися питання про їх необґрунтованість.
Підстави для забезпечення позову та порядок розгляду заяви про забезпечення позову встановлені Главою 10 Розділу І ЦПК України.
Суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом (ч. 2 ст. 149 ЦПК України).
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності та обґрунтованості запропонованого заявником способу забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним способом забезпечення позову та предметом позову, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу (постанова колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 23.12.2022 у справі № 760/34352/21).
Відповідно до ч. 3 ст. 151 ЦПК України у заяві про забезпечення позову шляхом накладення арешту на активи, які є предметом спору у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, мають бути наведені у достатньому обсязі дані, які дають змогу вважати активи необґрунтованими.
У постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду вказала, що при розгляді заяви про забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами (п. 47-48).
Зі змісту заяви про забезпечення позову та наданих до неї матеріалів вбачається, що вартість активів, щодо яких буде порушуватися питання про їх необґрунтованість складала:
- квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 71,6 кв.м., за мінімальною ринковою вартістю - 3 669 500 грн, проте придбана ОСОБА_2 за 576 464 грн, відповідно до довідки про членство особи в кооперативі та внесення пайового внеску в повному обсязі № 19/04/24/1 від 19.04.2024, видана Обслуговуючим кооперативом «ЖИТЛОВО-БУДІВЕЛЬНИЙ КООПЕРАТИВ «НІКОС». Також, ці обставини підтверджуються відомостями щорічної декларації ОСОБА_2 за 2024 рік, з якої вбачається, що нею 20.04.2024 сплачено 576 464 грн за договором купівлі-продажу (міни) щодо набуття нерухомого майна, при цьому зазначена вартість квартири відображена в п. 5 розділу 3 «Об'єкти нерухомості» та п. 2 розділу 14 «Видатки та правочини суб'єкта декларування»;
- транспортного засобу марки «LEXUS», моделі «NX 200», 2019 року випуску, VIN-код: НОМЕР_1 - 1 152 270 грн за мінімальною ринковою вартістю на сайті auto.ria.com. Також, мінімальна ринкова вартість автомобіля визначається з урахуванням вартості цього ж транспортного засобу, зазначеної у попередньому договорі купівлі-продажу від 17.03.2020. За цим договором ПП «АВТО-2002», в особі директора ОСОБА_3 (батька ОСОБА_1 ), було придбано автомобіль у попереднього власника за 1 137 600 грн. Проте, цей автомобіль був придбаний ОСОБА_2 у ПП «АВТО-2002» за 85 872 грн, тобто за ціною, яка визначена за домовленістю сторін відповідно договору купівлі-продажу № 5342/2024/4640479 від 29.05.2024 (п. 3.1. договору). Так, згідно інформації ТОВ «Інтернет-реклама РІА», у 2024 році на вебсайті auto.ria.com опубліковано оголошення про продаж аналогічних автомобілів з діапазоном цін від 27900 до 42 500 доларів США. З огляду на те, що вартість автомобілів прив'язана до курсу іноземних валют, то мінімальна ринкова вартість автомобіля «LEXUS», моделі «NX 200», 2019 року випуску, у 2024 році складала 1 152 270 грн (27 900 х 41,3 курс долара США).
Положеннями абз. 2 ч. 2 ст. 290 ЦПК України передбачено, що позов пред'являється щодо активів, набутих після дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів», якщо різниця між їх вартістю і законними доходами особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у сімсот п'ятдесят і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день набрання чинності зазначеним Законом, але не перевищує межу, встановлену статтею 368-5 Кримінального кодексу України . Отже, позов про визнання необґрунтованими актів та стягнення їх в дохід держави подається у разі, якщо різниця між вартістю активів особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та її законними доходами перевищує 1 505 250 грн.
Сукупна вартість активів, щодо яких буде порушуватися питання про їх необґрунтованість, становить 4 821 770 грн.
За твердженням позивача, зазначені вище активи не могли бути набуті ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у власність за рахунок законних доходів. Такий висновок зроблений на підставі аналізу інформації, зокрема щодо: отриманих ними доходів, що відображені у щорічних деклараціях ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як осіб, уповноважених на виконання функцій держави, Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, а також відомостей з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області.
У заяві про забезпечення позову прокурор зазначив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не мали достатньої фінансової можливості із законних доходів понести витрати на придбання об'єктів нерухомого та рухомого майна (навіть за вартістю у правоустановлюючих документах).
Отже, у подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 станом на січень - травень 2024 року не було достатніх законних доходів, необхідних для придбання відповідних активів, навіть за цінами, зазначених в правовстановлюючих документах.
Вартість об'єктів нерухомого та рухомого майна визначена з врахуванням приписів ч. 3 ст. 290 ЦПК України (у разі набуття активів, щодо яких порушується питання про їх необґрунтованість, безоплатно чи за ціною, нижчою за мінімальну ринкову, для визначення їх вартості застосовується мінімальна ринкова вартість таких або аналогічних активів на дату їх набуття).
З огляду на викладене та положення ч. 3 ст. 290 ЦПК України, заявником визначена мінімальна ринкова вартість таких активів (квартири та транспортного засобу), оскільки вони були придбані за нижчою вартістю ніж мінімальна ринкова.
Суд звертає увагу, що питання необґрунтованості активів та інших вимог вирішуватимуться виключно за результатами розгляду справи згідно з положенням ст. 291 ЦПК України.
Під час розгляду заяви про забезпечення позову встановлено, що активи, щодо яких порушується питання про їх необґрунтованість, а саме:
- квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 71,6 кв.м., належить на праві власності ОСОБА_2 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав № 433058238 від 26.06.2025 та довідкою Обслуговуючого кооперативу «ЖИТЛОВО-БУДІВЕЛЬНИЙ КООПЕРАТИВ «НІКОС» № 19/04/24/1 від 19.04.2024 про членство особи в кооперативі та внесення пайового внеску за квартиру в повному обсязі;
- транспортний засіб марки «LEXUS», моделі «NX 200», 2019 року випуску, VIN-код: НОМЕР_1 , зареєстрований на праві власності за ОСОБА_2 , що підтверджується інформацією з реєстраційної картки транспортного засобу та договору купівлі-продажу № 5342/2024/4640479 від 29.05.2024.
Відповідно до положень ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Наведеними нормами права передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов'язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною (постанова Касаційного цивільного суду від 22.01.2020 у справі № 711/2302/18).
Враховуючи необхідність дослідження всіх обставин набуття ОСОБА_1 та ОСОБА_2 активів на праві спільної сумісної власності, щодо яких буде порушуватися питання про їх необґрунтованість, а також ризик їх відчуження, Суд вважає, що невжиття заходів забезпечення позову щодо них може призвести до унеможливлення виконання рішення суду (у разі задоволення позовної заяви).
Позов забезпечується шляхом накладення арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави (п. 1-1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України).
Отже, Суд вважає наявними підстави для задоволення заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на активи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , враховуючи відповідність цього заходу забезпечення майбутнім заявленим позовним вимогам, ризик їх відчуження та ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог відповідно.
Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечувати «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи.
Вирішуючи подану заяву, суд враховує практику Європейського суду з прав людини щодо можливості втручання за рішенням суду в права особи на мирне володіння майном, гарантованого ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Так, Суд у рішенні у справі «Узан та інші проти Туреччини», оцінюючи виправданість втручання відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції, зробив висновок про те, щоб бути сумісним із положеннями Конвенції, втручання повинно відповідати трьом умовам, а саме: (1) бути передбачене національним законом, який в державі вважається необхідним для регулювання використання майна, (2) повинне відповідати загальним інтересам суспільства, (3) має забезпечуватися справедливий баланс між правами власника та загальносуспільними інтересами (п. 195).
З урахування матеріалів заяви, Суд дійшов висновку щодо необхідності встановлення заборони переміщення за межі України транспортного засобу марки «LEXUS», моделі «NX 200», 2019 року випуску, VIN-код: НОМЕР_1 , на який накладається арешт, ураховуючи ризик вивезення цього автомобіля за кордон з метою унеможливлення звернення стягнення на нього.
Отже, накладення арешту не має на меті позбавити особу належного їй на праві власності майна, а лише тимчасово обмежити її право розпоряджатись ним на певний час до вирішення судом спору по суті. Такий захід забезпечення позову є співмірним із заявленими позовними вимогами, не призведе до невиправданого обмеження майнових прав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які набули майно в шлюбі, оскільки спірні активи залишаються у їх володінні та користуванні, за обмеженням вивезення автомобіля за кордон. Заборона переміщення транспортного засобу за межі території України слугує лише способом обмеження розпорядження та переміщення майна, а також є тимчасовим процесуальним обмеженням з метою забезпечення позову (тобто, збереження активу).
Підстав для зустрічного забезпечення відповідно до положення ч. 1 ст. 154 ЦПК України Суд не вбачає, оскільки власники майна не обмежуються у праві володіння та користування ним та, як наслідок, збитки, пов'язані з забезпеченням позову, відсутні.
На підставі викладеного, Суд дійшов висновку про необхідність задоволення заяви про забезпечення позову та накладення арешту на майно, що на праві спільної сумісної власності належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Керуючись ст. 149-150, 153 ЦПК України, суд
постановив:
1.Заяву про забезпечення позову про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави - задовольнити.
2.Накласти арешт на майно, що на праві власності належить ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , а саме:
- квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 71,6 кв.м.;
- транспортний засіб марки «LEXUS», моделі «NX 200», 2019 року випуску, VIN-код: НОМЕР_1 .
3. Заборонити переміщення транспортного засобу марки «LEXUS», моделі «NX 200», 2019 року випуску, VIN-код: НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , який на праві власності належить ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , за межі території України.
4. Арешт накладається без заборони користування майном.
5. Копію ухвали про забезпечення позову надіслати прокурору, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , а також відповідним державним органам для виконання.
6. Ухвала про забезпечення позову підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.
7. Строк пред'явлення ухвали до виконання - три місяці.
Стягувачем на підставі цієї ухвали є Держава Україна в особі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (код ЄДРПОУ 45252419, адреса: 01135, м. Київ, вул. Ісаакяна, 17),
а боржником:
ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса місця реєстрації та проживання: АДРЕСА_3 ).
8. Ухвала про забезпечення позову може бути оскаржена безпосередньо до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення її повного тексту. Оскарження ухвали не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
9. Роз'яснити, що згідно зі статтею 158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову за вмотивованим клопотанням учасника справи.
10. Повний текст ухвали складено 28.04.2026.
Головуюча суддя: Л.І. Задорожна
Судді: Я.В. Шкодін
В.В. Крикливий