Номер провадження 22-ц/821/986/26Головуючий по 1 інстанції
Справа №703/1166/26 Категорія: на ухвалу Проценко А.М.
Доповідач в апеляційній інстанції
Фетісова Т. Л.
28 квітня 2026 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:
суддя-доповідачФетісова Т. Л.
судді секретарВасиленко Л.І., Сіренко Ю. В. Івануса А.Д.
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Вольвака Олександра Миколайовича на ухвалу Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 04.03.2026 (повний текст складено 06.03.2026, суддя в суді першої інстанції Проценко А.М.) про забезпечення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про визнання майна об'єктами спільної сумісної власності подружжя та поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя,
у березні 2026 року позивач ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Семенюк О.Г., звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про визнання майна об'єктами спільної сумісної власності подружжя та поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя.
04.03.2026 представник позивача подала заяву про забезпечення позову, якою просила:
заборонити приватному нотаріусу Старовойтову Олександру Сергійовичу до набрання законної сили рішенням суду у цій цивільній справі видавати свідоцтва про право на спадщину за законом (або за заповітом, якщо такі заявлені) спадкоємцям померлого на будь-яке майно, що входить до складу спадщини, зокрема на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; транспортний засіб Audi Q7, 2017 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 ; рухоме майно, яке є предметом спору у даній справі;
накласти арешт на: житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 ; транспортний засіб Audi Q7, 2017 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , шляхом заборони їх відчуження, поділу, виділу частки, передачі у власність або користування третім особам, передачі в іпотеку, заставу, а також вчинення будь-яких інших дій, спрямованих на зміну власника або правового режиму майна;
заборонити державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно, нотаріусам як спеціальним суб'єктам державної реєстрації, а також іншим уповноваженим особам вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо зазначеного житлового будинку, у тому числі: державну реєстрацію права власності; державну реєстрацію переходу права власності; внесення змін до записів Державного реєстру речових прав; реєстрацію обтяжень; скасування записів про обтяження; заборони територіальним сервісним центрам МВС України здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо транспортного засобу Audi Q7, 2017 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , у тому числі перереєстрацію, зняття з обліку, зміну власника.
В обґрунтування заяви вказано на те, що починаючи з кінця вересня 2014 року після офіційного розірвання ОСОБА_4 попереднього шлюбу, ОСОБА_2 разом зі своєю донькою переїхала до житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , який належав ОСОБА_4 на праві приватної власності. З цього часу і до 13.09.2025 сторони постійно проживали разом однією сім'єю без реєстрації шлюбу, вели єдиний побут, мали спільний бюджет, разом несли витрати на утримання будинку, оплату комунальних послуг, придбання продуктів харчування, побутової техніки, меблів та інших речей для облаштування житла, спільно планували значні витрати, приймали рішення щодо придбання майна та організації сімейного життя.
У період фактичних сімейних відносин ними було придбано значний обсяг рухомого майна для облаштування будинку та господарських споруд, а також 18.12.2021 - автомобіль Audi Q7, 2017 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , який використовувався як сімейний транспортний засіб.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на належне йому майно, у тому числі на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , транспортний засіб Audi Q7 та інше майно, яке є предметом даного судового спору.
Як стало відомо позивачеві, діти померлого - відповідачі у справі, звернулися до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини після смерті батька. Таким чином, вони реалізували своє право на прийняття спадщини та набули статусу спадкоємців. Після закінчення строку для прийняття спадщини, 13.03.2026, спадкоємці матимуть право отримати у нотаріуса свідоцтво про право на спадщину за законом на все майно, що входить до складу спадкової маси.
Таким чином, у найближчий час існує реальна можливість оформлення спадкоємцями правовстановлюючих документів на майно, яке є предметом спору у даній справі та щодо якого позивачка заявляє вимоги про визнання його спільною сумісною власністю. Також наявний ризик відчуження майна третім особам, що зумовить реальну загрозу неможливості або істотного ускладнення виконання майбутнього рішення суду у цій справі, або необхідність позивачу звертатися до суду з новими позовами - про витребування майна з чужого незаконного володіння або про стягнення грошової компенсації вартості її частки, що спричинить нові судові процеси, додаткові витрати часу та коштів, необхідність доведення обставин щодо добросовісності набувачів, а також оскарження правочинів щодо відчуження майна.
Метою забезпечення позову у даному випадку є збереження існуючого фактичного та правового стану спірного майна до моменту остаточного вирішення спору судом, недопущення зміни власника майна, щодо якого заявлено вимоги про визнання його спільною сумісною власністю, запобігання його відчуженню чи обтяженню, а також гарантування реального та ефективного виконання майбутнього судового рішення.
Представник позивача також просить врахувати, що саме видача нотаріусом свідоцтва про право на спадщину є юридичним фактом, з яким пов'язується оформлення права власності спадкоємців на відповідне майно та подальша можливість державної реєстрації такого права. Вчинення цієї нотаріальної дії фактично відкриває шлях до повноцінного розпорядження майном, у тому числі його відчуження третім особам.
Саме з метою запобігання таким наслідкам позивач та її представник просили застосувати відповідний захід забезпечення позову.
Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 04.03.2026 вказану заяву про забезпечення позову задоволено частково та заборонено приватному нотаріусу Старовойтову Олександру Сергійовичу до набрання законної сили рішенням суду у цій цивільній справі видавати свідоцтва про право на спадщину за законом (або за заповітом, якщо такі заявлені) спадкоємцям померлого на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та рухоме майно, яке в ньому знаходиться і транспортний засіб марки «Audi Q7», 2017 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 . В решті вимог відмовлено.
Суд першої інстанції вказав, що з урахуванням предмету позову, наведених доводів та обґрунтувань, заявлених вимог у заяві про забезпечення позову, їх розумність та адекватність, наявність зв'язку між заходом до забезпечення позову та предметом позовних вимог, з метою запобігання порушенню прав та охоронюваних законом інтересів позивача слід заборонити приватному нотаріусу до набрання законної сили рішенням суду у цій цивільній справі видавати свідоцтва про право на спадщину за законом (або за заповітом, якщо такі заявлені) спадкоємцям померлого на житловий будинок, рухоме майно, яке в ньому знаходиться та транспортний засіб, які є предметом спору у даній справі.
Щодо решти вимог заяви суд вказав, що заборона нотаріусу видавати свідоцтво про право на спадщину автоматично виключає можливість подальших реєстраційних дій щодо оформлення права власності, у зв'язку з чим застосування інших заходів є недоцільним.
Не погоджуючись з такою ухвалою суду першої інстанції представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Вольвак О.М. подав 23.03.2026 через систему «Електронний суд» апеляційну скаргу, якою просить скасувати рішення суду в частині заборони приватному нотаріусу до набрання законної сили рішенням суду у цій цивільній справі видавати свідоцтва про право на спадщину за законом (або за заповітом, якщо такі заявлені) спадкоємцям померлого на житловий будинок, рухоме майно, яке в ньому знаходиться та транспортний засіб.
В обґрунтування апеляційної скарги вказано на те, що судом першої інстанції не обґрунтовано та не встановлено існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову вимоги, що відповідає меті забезпечення позову.
Крім того, жодних доказів недобросовісних дій з боку відповідачів та намірів таких дій позивачем не надано і не наведено які труднощі можуть виникнути у майбутньому стосовно виконання судового рішення.
Так, предметом позову є визнання спільної сумісної власності та поділ будинку, транспортного засобу та іншого рухомого майна, тобто в оскаржуваній ухвалі зазначене все рухоме майно, а не майно яке є спірним, що є надмірним втручанням у право власності.
Також спір стосується спільної сумісної власності, а не спадкового майна. Тобто у разі задоволення позову суд визнає право власності за позивачем, що є підставою державної реєстрації права власності.
Представник відповідача зазначає, що чинним законодавством України прямо передбачений обов'язок нотаріуса зупинити нотаріальне провадження на не визначений строк, за умови надходження від заінтересованої особи відповідної заяви та надання доказів звернення її до суду з позовною заявою. Суду не надано доказів звернення позивачки з заявою до нотаріуса про зупинення вчинення нотаріальних дій у спадковій справі, а також відмови нотаріуса у прийнятті такої заяви.
На думку скаржника, за відсутності належного обґрунтування позивачкою обраного нею заходу забезпечення позову з точки зору гарантування ефективного захисту її прав відсутні підстави, передбачені ч. 1 ст. 149 ЦПК України, для забезпечення позову, у зв'язку з чим ця заява задоволенню не підлягала, як подана передчасно, оскільки позивачка не скористалася наданим їй правом шляхом особистого звернення до нотаріуса про зупинення вчинення нотаріальних дій.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача - адвокат Семенюк О.Г., вказавши про те, що застосований судом захід забезпечення позову є співмірним та обґрунтованим, а ухвалене рішення законним, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Смілянського міськрайонного суду від 04.03.2026 - без змін.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до положень ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Питання про застосування заходів забезпечення позову, яке вирішувалося судом в оскаржуваній ухвалі, регламентується Главою 10 Розділу І ЦПК України.
У частині другій статті 149 ЦПК України передбачено, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, або має намір звернутися до суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявника від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути ухвалено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
Частиною 1 статті 150 ЦПК України передбачено види забезпечення позову, зокрема, п. 2- забороною вчиняти певні дії.
Згідно ч. 10 ст. 150 ЦПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
У постанові ВП ВС від 12.02.2020 у справі №381/4019/18 зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Таким чином, при розгляді заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.
Окрім того, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
З матеріалів справи вбачається та встановлено судом першої інстанції, що з наведених у заяві про вжиття заходів забезпечення позову фактів вбачається, що предметом позову у даній справі є визнання майна об'єктами спільної сумісної власності подружжя та поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя. Заявлений позивачем захід забезпечення позову взаємопов'язаний з предметом спору, адже після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на належне йому майно, у тому числі на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , транспортний засіб Audi Q7 та інше майно, яке є предметом даного судового спору. Позивачеві стало відомо, що син та донька померлого ОСОБА_4 звернулися до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини після смерті батька, реалізувавши своє право на прийняття спадщини та набули статусу спадкоємців. Оскільки ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , то строк для прийняття спадщини спливає 13.03.2026 і спадкоємці матимуть право отримати у нотаріуса свідоцтво про право на спадщину за законом на все майно, що входить до складу спадкової маси. Відтак, існує реальна можливість оформлення спадкоємцями правовстановлюючих документів на майно, яке є предметом спору у даній справі та щодо якого позивачка заявляє вимоги про визнання його спільною сумісною власністю.
Оскільки після настання часу та права, встановленого ч. 1 ст. 1298 ЦК України, на отримання свідоцтва про право на спадщину за законом відповідачами, і в подальшому отримання свідоцтв про право на спадщину, свідчить про існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення про задоволення позову у цій справі про визнання майна об'єктами спільної сумісної власності подружжя та поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, тому забезпечення позову шляхом заборони вчиняти певні дії в даному випадку є виправданим.
Такий висновок суду першої інстанції по суті вимог заяви про забезпечення позову апеляційний суд вважає вірним.
Відтак висновки про необхідність забезпечення позову, про що вказав суд першої інстанції, є обґрунтованими, а посилання скаржника на те, що накладене обмеження є надмірним втручанням у право власності, адже застосований судом захід забезпечення не обмежує право на спадкування та носить тимчасовий характер.
Правові наслідки тимчасової заборони нотаріусу видавати свідоцтва про право на спадщину не призведе до невиправданих і надмірних обмежень прав відповідачів, заходи забезпечення позову є тимчасовими, їх дія пов'язана з перебуванням справи у провадженні суду та обмежена встановленими ст. 158 ЦПК України часовими межами. У цей період відповідні заходи мають легітимну мету, прямо передбачену національним законодавством, а саме забезпечення виконання рішення суду в разі задоволення позову, тому їх вжиття не може оцінюватися як втручання у право особи на мирне володіння майном.
Доводи апеляційної скарги щодо неналежного обґрунтування обраного позивачем заходу забезпечення та його передчасності з огляду на положення ст. 149 ЦПК України колегія суддів оцінює критично, оскільки відповідно до згаданої статті (ч.ч.1, 2) суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову, яке допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції з урахуванням мети заходу забезпечення встановлено наявність спору між сторонами, реальну загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову та відповідність виду забезпечення позову, позовним вимогам. При цьому, доводи позивача щодо мети запропонованого заходу забезпечення належним чином обґрунтовані, містять достатню аргументацію щодо реальності негативних наслідків у разі не вжиття таких заходів. Так, майно, яке перебувало у спільній сумісній власності подружжя, після смерті одного з них входить до складу спадщини в частині, що належала померлому, і має одночасно подвійний правовий режим - як об'єкт спільної сумісної власності та як складова спадкової маси, а тому безпосередньо впливає на визначення складу спадщини, обсягу прав спадкоємців.
Посилання скаржника на те, що позивач не звернулася до нотаріуса із заявою про зупинення нотаріального провадження на невизначений строк не заслуговують на увагу з огляду на те, що питання забезпечення позову прямо передбачено цивільним процесуальним законодавством та врегульовано Главою 10 ЦПК України, має обов'язковий характер, підлягає виконанню всіма суб'єктами та забезпечує реальну ефективність захисту прав, оскільки спрямоване на недопущення настання юридичних наслідків, які можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду в майбутньому, є тимчасовим обмеженням. При цьому, відсутність відповідного обтяження може стати дійсною перешкодою в ефективному захисті та поновленні прав, якщо факт їх порушення буде встановлений судом при вирішенні спору.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін. Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють тільки до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову.
Інші доводи апеляційної скарги є несуттєвими, висновків суду першої інстанції не спростовують і на законність оскаржуваної ухвали не впливають.
Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже ухвалу Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 04.03.2026 про застосування заходів забезпечення позову у даній справі слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу - залишити без задоволення.
Ухвалу Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 04.03.2026 про застосування заходів забезпечення позову у даній цивільній справі - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.
Повну постанову складено 29.04.2026.
Суддя-доповідач
Судді