29 квітня 2026 року
м. Черкаси
Справа № 705/6352/25
Провадження № 22-ц/821/805/26
Категорія: 305010400
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Василенко Л. І.,
суддів: Карпенко О. В., Новікова О. М.,
секретаря - Кукушкіної А. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси в режимі відеоконференції апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кушнеренко Тамари Валеріївни на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 22 січня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, завданої злочином, -
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
20 жовтня 2025 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_2 , про відшкодування моральної шкоди, завданої злочином.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 15.03.2025 у м. Умані Черкаської області, знаходячись у приміщенні ангару, розташованого на території ПП «Вторма», керуючи електричним трициклом «Dozer-Model 1800W», рухаючись ним заднім ходом, діючи необережно, будучи неуважним, не слідкуючи за дорожньою обстановкою та відповідно не реагуючи на її подальшу зміну боковою частиною електричного трициклу із правою боковою частиною автомобіля «ГАЗ-53», який нерухомо стояв у цьому ж ангарі, в результаті чого, пасажиру електричного трициклу «Dozer-Model 1800W» - ОСОБА_1 , що сиділа зліва від ОСОБА_2 , притиснуло великий палець лівої руки.
Вказала, що в результаті таких дій водія ОСОБА_2 , позивач отримала тілесні ушкодження, у виді відкритого перелому проксимальної фаланги І пальця правої кисті, які згідно висновку експерта № 05-7-01/177, відносяться до категорії ушкоджень середнього ступеню тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров'я.
Позивач зазначила, що вироком Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 09.07.2025 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 291 КК України.
Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 вказала, що своїми неправомірними діями відповідач завдав їй значної моральної шкоди, оскільки переламані кістки невірно зрослись, що підтверджується записами в амбулаторній медичній картці, а тому вона терпіла і терпить значний фізичний біль, не може вільно виконувати будь-які роботи по господарству, так і інші вправи, фактично робочою лишилася одна рука.
Крім того, позивач втратила сон, змушена постійно витрачати свої сили на відновлення здоров'я, змінився її звичайний устрій життя, вказане значно впливає на її психологічний стан, вона стала нервовою та лякливою.
Зауважила, що відповідач жодних заходів для відшкодування шкоди не вживав, у відновленні стану здоров'я позивачу не допомагає, морально її не підтримує. Крім того, позивач є особою з інвалідністю ІІ групи, враховуючи це їй набагато тяжче переносити завдану шкоду.
Розмір завданої шкоди позивач оцінює в сумі 100 000, 00 грн, які враховуючи нинішню інфляцію та курс долара 42 грн, не є такою великою, на її думку, та, відповідно, вважає, що дана сума буде достатньою для відшкодування її моральних страждань.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 22 січня 2026 року позов задоволено частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану злочином, у розмірі 10 000,00 грн.
Судовий збір віднесено за рахунок держави.
Керуючись принципами рівності, поміркованості, виваженості, розумності, справедливості, суд першої інстанції, дійшов висновку за доцільне визначити розмір моральної шкоди, завданий позивачу, в сумі 10 000 грн.
Зауважив, що даний розмір відшкодування завданої злочином моральної шкоди, на думку суду, враховує всі обставини, досліджені судом та відповідає вимогам розумності і справедливості та є співмірним і доцільним у даному провадженні.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Доводи особи, яка подала апеляційну скарги
17.02.2026, не погоджуючись з вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Кушнеренко Т. В. подала апеляційну скаргу в якій просить рішення суду першої інстанції змінити в частині визначення суми моральної шкоди та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 100 000,00 грн.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не враховано, що з березня 2025 року до моменту подання позову позивач вимушена лікуватись, оскільки переламані кістки невірно зрослись, шо підтверджується записами в амбулаторній медичній картці, а тому вона терпіла і терпить значний фізичний біль, не може вільно виконувати будь-які роботи по господарству, так і інші вправи, фактично робочою лишилася одна рука.
Зауважила, що позивач втратила сон, змушена постійно витрачати свої сили на відновлення здоров'я, змінився її звичайний устрій життя, вказане значно впливає на її психологічний стан, вона стала нервовою та лякливою.
Відзив на апеляційну скаргу
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Згідно ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.
Фактичні обставини справи
Судом першої інстанції встановлено, що вироком Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 09 липня 2025 року по справі № 705/3269/25, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 291 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік, та на підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробовуванням строком 1 рік з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
Як вбачається з вироку, ОСОБА_2 , 15 березня 2025 року, близько 15 години 00 хвилин, у м. Умані Черкаської області, знаходячись у приміщенні ангару, розташованого на території ПП «Вторма» по вул. Старицкого, буд. 6, керуючи електричним трициклом «Dozer-Model 1800W», рухаючись ним заднім ходом, діючи необережно, будучи неуважним, не слідкуючи за дорожньою обстановкою та відповідно не реагуючи на її зміну, не дотримуючись безпечного інтервалу, не переконавшись у безпечності подальшого руху та небезпеки для інших учасників дорожнього руху, порушуючи вимоги п.п. 2.3 б), 10.1., 10.9., 13.1. та 13.3. Правил дорожнього руху України, згідно з якими: «2.3 б). Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний: бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі»; «10.1. Перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.»; «10.9. Під час руху транспортного засобу заднім ходом водій не повинен створювати небезпеки чи перешкод іншим учасникам руху. Для забезпечення безпеки руху він у разі потреби повинен звернутися за допомогою, до інших осіб.»; 13.1. «Водій залежно від швидкості руху, дорожньої обстановки, особливостей вантажу, що перевозиться, і стану транспортного засобу повинен дотримувати безпечної дистанції та безпечного інтервалу.»; 13.3. «Під час обгону, випередження, об'їзду перешкоди чи зустрічного роз'їзду необхідно дотримувати безпечного інтервалу, щоб не створювати небезпеки для дорожнього руху.», виконання яких було необхідною умовою для запобіганню наслідків свого діяння, змінив напрямок свого руху, зблизившись лівою боковою частиною електричного трициклу із правою боковою частиною автомобіля «ГАЗ-53», р. н. НОМЕР_1 , який нерухомо стояв у цьому ж ангарі, в результаті чого, пасажиру електричного трициклу «Dozer-Model 1800W» - ОСОБА_1 , що сиділа зліва від ОСОБА_2 , притиснуло великий палець лівої руки.
Вказано, що в результаті таких дій водія ОСОБА_2 , пасажир ОСОБА_1 , отримала тілесні ушкодження, у виді відкритого перелому проксимальної фаланги І пальця правої кисті, які згідно висновку експерта №05-7-01/177, відносяться до категорії ушкоджень середнього ступеню тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров'я.
Порушення правил безпеки дорожнього руху водієм електричного трициклу «Dozer-Model 1800W», ОСОБА_2 , а саме: вимог п.п. 2.3 б), 10.1., 10.9., 13.1., 13.9. Правил дорожнього руху України, знаходиться в прямому причинному зв'язку з настанням наслідків у вигляді отриманням потерпілою ОСОБА_1 тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров'я, для виконання яких він перешкод технічного характеру не мав.
У даному кримінальному провадженні потерпілою визнано ОСОБА_1 .
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено (а.с. 7 - 8 зворотній бік).
Згідно довідки КНП «Уманська центральна міська лікарня» Уманської міської ради від 12.09.2025 ОСОБА_1 знаходилась на амбулаторному лікуванні з 25.03.2025 по 01.04.2025. Діагноз: консолідований перелом проксимальної фаланги І пальця лівої кисті (а.с. 10).
Мотивувальна частина
Позиція Черкаського апеляційного суду
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_1 , та її представника - адвоката Кушнеренко Т. В.,переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд, та застосовані норми права
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).
Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. 1, ч. 2 та ч. 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру моральної шкоди зазначеним вимогам закону відповідає, виходячи з наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 1177 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.
Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15 ЦК України).
Відповідно до ст. 16 ЦК України відшкодування збитків є одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів.
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ч. ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України).
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч. 3 ст. 23 ЦК України).
Тлумачення ст. 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (ухвала Верховного Суду від 13 листопада 2019 року в справі № 216/3521/16-ц, постанова Верховного Суду від 16 червня 2022 року у справі № 569/20510/19).
Виходячи з положень ст. ст. 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі №216/3521/16-ц).
У постанові Верховного Суду від 12 жовтня 2020 року у справі №372/2085/16-ц зазначено, що: «під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Аналіз зазначених норм права дає можливість дійти висновку про те, що моральна шкода підлягає відшкодуванню за наявності у діях особи, яка заподіяла таку шкоду складу цивільного правопорушення, елементами якого є заподіяна шкода, встановлення факту протиправної поведінки такої особи, наявності причинного зв'язку між ними та вини заподіювача шкоди».
По своїй суті зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц).
Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи.
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20).
Абзац 2 ч. 3 ст. 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19).
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Отже, належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.
Згідно зі ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Розуміння допустимості доказів досягається крізь призму прав, що охороняються законом: допустимим є доказ, отриманий без порушення закону. Недопустимими, відповідно, є докази, отримані з порушенням закону. Недопустимими також є докази, одержані з неправдивих показань свідка, завідомо неправдивого висновку експерта, фальшивих документів або речових доказів, тобто з порушенням процесуального порядку формування засобів доказування. Допустимість доказів характеризується органічним зв'язком процесуальної форми засобів доказування та законністю отримання інформації про той чи інший факт, який має значення для справи. Тому одержання доказів з дотриманням порядку, встановленого законом, слід розуміти як відсутність при одержанні доказів порушення норм матеріального права та норм процесуального права, як одночасне дотримання передбачених законом особистих немайнових і майнових прав та процесуальної форми.
Встановити недопустимість конкретного доказу суд може лише після того, як дослідить його в судовому засіданні. Недопустимість доказу не є очевидною. Сторони вправі висловлювати суду свої міркування щодо допустимості чи недопустимості конкретного доказу. Якщо суд дійде висновку, що доказ є недопустимим, він не бере цей доказ до уваги, тобто не може обґрунтовувати ним своє рішення. Разом з тим суд повинен в мотивувальній частині рішення зазначити, чому саме він цей доказ відхиляє.
Згідно з ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Встановивши, що ОСОБА_2 , завдано шкоду здоров'ю позивача у виді відкритого перелому проксимальної фаланги І пальця правої кисті, який згідно висновку експерта №05-7-01/177, відносяться до категорії ушкоджень середнього ступеню тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров'я, те що ОСОБА_1 знаходилась на амбулаторному лікуванні з 25.03.2025 по 01.04.2025, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що завдана моральна шкода внаслідок порушення її прав, яка полягає у фізичному болю та стражданнях, яких вона зазнала у зв'язку з цим має бути відшкодована.
Крім того, судом першої інстанції, вірно взято до уваги обсяг моральних страждань позивача, їх тривалість, а також те, що дана шкода була понесена нею в результаті злочинних дій відповідача, порушення в результаті укладу життя позивача. Колегія суддів погоджується з такими висновками місцевого суду та, відповідно до встановлених обставин справи, вважає справедливою та співрозмірною сумою відшкодування моральної шкоди в розмірі 10 000 грн, яку вірно визначив суд першої інстанції.
На думку колегії суддів, за обставинами даної справи та наявних у справі доказів, розмір моральної шкоди в 10 000,00 грн відповідає вимогам розумності та справедливості та не призводить до збагачення позивача, і не може вважатися непомірним для відповідача.
Підстав для переоцінки цих обставин, повно вставлених судом першої інстанції, під час апеляційного розгляду не встановлено.
Відтак, доводи апеляційної скарги позивача у цій частині не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення рішення суду без змін, а апеляційної скарги без задоволення.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Черкаський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кушнеренко Тамари Валеріївни - залишити без задоволення.
Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 22 січня 2026 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.
Повний текст постанови складено 29 квітня 2026 року.
Головуючий Л. І. Василенко
Судді: О. В. Карпенко
О. М. Новіков