Провадження № 11-кп/821/353/26 Справа № 712/5940/22 Категорія: ч.1 ст.371 КК УкраїниГоловуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2
22 квітня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Черкаського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря ОСОБА_5
за участю: прокурора ОСОБА_6
обвинуваченого ОСОБА_7
захисника ОСОБА_8
розглянувши у закритому судовому засіданні в м. Черкаси кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 02 грудня 2025 року, яким
ОСОБА_7
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Синиця Христинівського району Черкаської області, українця, громадянина України, одруженого, на утриманні має трьох дітей, працюючого дільничним офіцером поліції сектору перевенції відділу поліцейської діяльності №3 Уманського РУП ГУНП в Черкаській області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого
визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 371 КК України і на підставі п.2 ч.1 ст.49, ч.5 ст.74 КК України звільнений від покарання у зв'язку із закінченням строків давності.
Згідно вироку суду першої інстанції, ОСОБА_7 визнанний винним та засуджений за те, що його Наказом Головного управління Національної поліції в Черкаській області 29.01.2021 № 42о/с, майора поліції ОСОБА_7 призначено дільничним офіцером поліції сектору провенції відділу поліцейської діяльності № 3 Уманського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Черкаській області (далі - СП ВПД № 3 Уманського РУП ГУНП в Черкаській області).
Статтею 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно зі ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до ст. 28 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.
Статтею 29 Конституції України визначено, що кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою.
Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правничою допомогою захисника.
Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання.
Про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено родичів заарештованого чи затриманого.
Статтею 64 Конституції України передбачено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-УІІІ (далі - Закон) Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
У своїй службовій діяльності згідно до ст. 6 Закону поліцейський повинен керуватись принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ст. 7 Закону під час виконання своїх завдань поліцейський зобов'язаний забезпечувати дотримання прав і свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і сприяє їх реалізації.
Згідно ст. 8 Закону поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Поліцейському заборонено виконувати злочинні чи явно незаконні розпорядження та накази. Накази, розпорядження та доручення вищих органів, керівників, посадових та службових осіб, службова, політична, економічна або інша доцільність не можуть бути підставою для порушення поліцейським Конституції та законів України.
Також, відповідно до ст. 18 Закону на працівника поліції покладено, серед іншого, наступні обов'язки: неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва; поважати і не порушувати прав і свобод людини тощо.
Окрім того, згідно зі ст. 23 Закону на поліцію покладені, серед іншого, такі повноваження як здійснення превентивної та профілактичної діяльності, спрямованої на запобігання вчиненню правопорушень; вжиття заходів, спрямованих на виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припинення виявлених кримінальних та адміністративних правопорушень; вжиття заходів, спрямованих на усунення загроз життю та здоров'ю фізичних осіб і публічній безпеці, що виникли внаслідок учинення кримінального, адміністративного правопорушення; доставка у випадках і порядку, визначених законом, затриманих осіб, підозрюваних у вчиненні кримінального правопорушення, та осіб, які вчинили адміністративне правопорушення тощо.
В той же час, вказаною нормою Закону до завдань поліції не відноситься виконання вироків суду в частині виконання засудженими покарань.
За змістом ст. 29 Закону поліцейський захід - це дія або комплекс дій превентивного або примусового характеру, що обмежує певні права і свободи людини та застосовується поліцейськими відповідно до закону для забезпечення виконання покладених на поліцію повноважень. Поліцейський захід застосовується виключно для виконання повноважень поліції. Обраний поліцейський захід має бути законним, необхідним, пропорційним та ефективним.
Згідно зі ст. 30 Закону поліція для виконання покладених на неї завдань вживає заходів реагування на правопорушення, визначені Кодексом України про адміністративні правопорушення та Кримінальним процесуальним кодексом України, на підставі та в порядку, визначених законом.
Поліція для охорони прав і свобод людини, запобігання загрозам публічній безпеці і порядку або припинення їх порушення також застосовує в межах своєї компетенції поліцейські превентивні заходи та заходи примусу, визначені цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону передбачено, що поліція уповноважена затримувати особу на підставах, у порядку та на строки, визначені Конституцією України, Кримінальним процесуальним кодексом України та Кодексом України про адміністративні правопорушення, а також іншими законами України.
Відповідно до ст. 62 Закону поліцейський під час виконання покладених на поліцію повноважень є представником держави.
Згідно зі ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» до правоохоронних органів відносяться органи Національної поліції України.
Відповідно до ст. ст. З, 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997, нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню. Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.
Згідно зі ст. 12 Кримінального процесуального кодексу України в редакції станом на 14.05.2021 (далі - КПК України) під час кримінального провадження ніхто не може триматися під вартою, бути затриманим або обмеженим у здійсненні права на вільне пересування в інший спосіб через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення інакше як на підставах та в порядку, передбачених цим Кодексом.
Кожен, кого затримано через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення або інакше позбавлено свободи, повинен бути в найкоротший строк доставлений до слідчого судді для вирішення питання про законність та обґрунтованість його затримання, іншого позбавлення свободи та подальшого тримання. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого судового рішення про тримання під вартою.
Про затримання особи, взяття її під варту або обмеження в праві на вільне пересування в інший спосіб, а також про її місце перебування має бути негайно повідомлено її близьких родичів, членів сім'ї чи інших осіб за вибором цієї особи в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Кожен, хто понад строк, передбачений цим Кодексом, тримається під вартою або позбавлений свободи в інший спосіб, має бути негайно звільнений.
Затримання особи, взяття її під варту або обмеження в праві на вільне пересування в інший спосіб під час кримінального провадження, здійснене за відсутності підстав або з порушенням порядку, передбаченого цим Кодексом, тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Відповідно до ст. 207 КПК України ніхто не може бути затриманий без ухвали слідчого судді, суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Кожен має право затримати без ухвали слідчого судді, суду будь-яку особу, крім осіб, зазначених у ст. ст. 482 і 482-2 цього Кодексу:
1) при вчиненні або замаху на вчинення кримінального правопорушення;
2) безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення чи під час безперервного переслідування особи, яка підозрюється у його вчиненні.
Кожен, хто не є уповноваженою службовою особою (особою, якій законом надано право здійснювати затримання) і затримав відповідну особу в порядку, передбаченому частиною другою цієї статті, зобов'язаний негайно доставити її до уповноваженої службової особи або негайно повідомити уповноважену службову особу про затримання та місцезнаходження особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення.
Статтею 208 КПК України передбачено, що уповноважена службова особа має право без ухвали слідчого судді, суду затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі, лише у випадках:
1) якщо цю особу застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення;
2) якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин;
3) якщо є обґрунтовані підстави вважати, що можлива втеча з метою ухилення від кримінальної відповідальності особи, підозрюваної у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого корупційного злочину, віднесеного законом до підслідності Національного антикорупційного бюро України;
4)якщо є обґрунтовані підстави вважати, що можлива втеча з метою ухилення від кримінальної відповідальності особи, підозрюваної у вчиненні злочину, передбаченого ст. ст. 255, 255-1, 255-2 Кримінального кодексу України.
Уповноважена службова особа має право без ухвали слідчого судді, суду затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, виключно у випадку, якщо підозрюваний не виконав обов'язки, покладені на нього при обранні запобіжного заходу, або не виконав у встановленому порядку вимог щодо внесення коштів як застави та надання документа, що це підтверджує.
Уповноважена службова особа, слідчий, прокурор може здійснити обшук затриманої особи з дотриманням правил, передбачених ч. 7 ст. 223 і ст. 236 цього Кодексу.
Уповноважена службова особа, що здійснила затримання особи, повинна негайно повідомити затриманому зрозумілою для нього мовою підстави затримання та у вчиненні якого злочину він підозрюється, а також роз'яснити право мати захисника, отримувати медичну допомогу, давати пояснення, показання або не говорити нічого з приводу підозри проти нього, негайно повідомити інших осіб про його затримання і місце перебування відповідно до положень ст. 213 цього Кодексу, вимагати перевірку обґрунтованості затримання та інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом.
Про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, обов'язково складається протокол, в якому, крім відомостей, передбачених ст. 104 цього Кодексу, зазначаються: місце, дата і точний час (година і хвилини) затримання відповідно до положень ст. 209 цього Кодексу; підстави затримання; результати особистого обшуку; клопотання, заяви чи скарги затриманого, якщо такі надходили; повний перелік процесуальних прав та обов'язків затриманого. У разі якщо на момент затримання прізвище, ім'я, по батькові затриманої особи не відомі, у протоколі зазначається докладний опис такої особи та долучається її фотознімок. Протокол про затримання підписується особою, яка його склала, і затриманим. Копія протоколу негайно під розпис вручається затриманому та надсилається прокурору.
Згідно з положеннями ст. 213 КПК України уповноважена службова особа, що здійснила затримання, зобов'язана надати затриманій особі можливість негайно повідомити про своє затримання та місце перебування близьких родичів, членів сім'ї чи інших осіб за вибором цієї особи.
Уповноважена службова особа, що здійснила затримання, зобов'язана негайно повідомити про це орган (установу), уповноважений законом на надання безоплатної правової допомоги.
Статтею 534 КПК України визначено, що у разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні.
Судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, підлягає безумовному виконанню.
Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у кримінальному провадженні, вирішує суддя суду першої інстанції одноособово, якщо інше не передбачено цим Кодексом
Відповідно до ст. 535 КПК України судове рішення, що набрало законної сили, якщо інше не передбачено цим Кодексом, звертається до виконання не пізніш як через три дні з дня набрання ним законної сили або повернення матеріалів кримінального провадження до суду першої інстанції із суду апеляційної чи касаційної інстанції.
Суд разом із своїм розпорядженням про виконання судового рішення надсилає його копію відповідному органу чи установі, на які покладено обов'язок виконати судове рішення.
Органи, особи, які виконують судове рішення, повідомляють суд, який постановив судове рішення, про його виконання.
Згідно зі ст. 61 Кримінального кодексу України покарання у виді обмеження волі полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов'язковим залученням засудженого до праці.
Відповідно до ст. 13 Кримінально-виконавчого кодексу України в редакції станом на 23.04.2021 (далі - КВК України) здійснення заходів з підготовки осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, до звільнення та направлення засуджених до обмеження волі для відбування покарання до виправних центрів у порядку, визначеному статтею 57 цього Кодексу, покладено на уповноважений орган з питань пробації.
Згідно зі ст. 56 КВК України особи, засуджені до обмеження волі, відбувають покарання у виправних центрах, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до їх місця проживання до засудження.
Відповідно до ст. 57 КВК України особи, засуджені до обмеження волі, прямують за рахунок держави до місця відбування покарання самостійно. Уповноважений орган з питань пробації згідно з вироком суду вручає засудженому припис про виїзд до місця відбування покарання. Не пізніше трьох діб з дня одержання припису засуджений зобов'язаний виїхати до місця відбування покарання і прибути туди відповідно до вказаного в приписі строку.
Уповноважений орган з питань пробації надсилає засудженому виклик, за яким він зобов'язаний з'явитися для вручення припису та ознайомлення з порядком і умовами відбування покарання.
З урахуванням особи та інших обставин кримінального провадження суд може направити засудженого до обмеження волі до місця відбування покарання
у порядку, встановленому для осіб, засуджених до позбавлення волі. У цьому випадку засуджений звільняється з-під варти при прибутті до місця відбування покарання.
У разі невиїзду засудженого до місця відбування покарання без поважних причин або ухилення засудженого від отримання припису суд за поданням уповноваженого органу з питань пробації направляє засудженого до місця відбування покарання в порядку, встановленому для засуджених до позбавлення волі.
У разі неприбуття засудженого до обмеження волі до місця відбування покарання та в разі, якщо його місцезнаходження невідоме, уповноважений орган з питань пробації надсилає органам Національної поліції подання про оголошення його в розшук та подання до суду для вирішення питання направлення засудженого до місця відбування покарання в порядку, установленому для засудженій до позбавлення волі. Після затримання засуджений направляється до місця відбування покарання в порядку, встановленому для засуджених до позбавлення волі.
Згідно з п. 151 Типової інструкції з діловодства в міністерствах, інших центральних та місцевих органах виконавчої влади, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 № 55, документ повертається відправникові без розгляду у разі його надходження не за адресою, надходження паперового примірника документа, який вже надійшов у електронній формі через систему взаємодії, або надходження документа у паперовій формі без наявних на те підстав, які визнаються обґрунтованими для створення установою документів у паперовій формі.
Згідно з посадовою інструкцією дільничного офіцера поліції СП ВПД № З Уманського РУП ГУНП в Черкаській області від 29.01.2021 ОСОБА_7 у своїй роботі керується Конституцією України, законами України, актами Президента України та Кабінету Міністру України, нормативно-правовими актами МВС, Національної поліції України, а також Положенням про Уманське районне управління поліції ГУНП в Черкаській області та цією інструкцією.
Вказаною посадовою інструкцією передбачено, зокрема, наступні завдання, обов'язки та повноваження ОСОБА_7 : виявляє кримінальні та адміністративні правопорушення, а також вживає заходів щодо їх припинення та усунення загроз життю та здоров'ю фізичних осіб і публічній безпеці, що виникли внаслідок учинення кримінального чи адміністративного правопорушення; приймає участь у розшуку осіб, які переховуються від органів досудового розслідування, слідчого судді, суду, ухиляються від виконання кримінального покарання, пропали безвісти та, в разі отримання інформації чи встановлення місця знаходження вказаних осіб, інформує ініціатора розшуку та уживає заходів щодо їх затримання і доставлення до органу поліції; складає протоколи про адміністративні правопорушення та накладає адміністративні стягнення на громадян які вчинили адміністративні правопорушення, відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення; за погодженням з начальником сектору реагування патрульної поліції (далі -СРПП) відділу поліції залучає СРПП для надання допомоги при затриманні та доставлянні осіб, які вчинили правопорушення, виконанні ухвал суду про привід свідків та підозрюваних до суду та в інших необхідних випадках тощо.
Таким чином ОСОБА_7 , з моменту призначення на зазначену посаду є працівником правоохоронного органу, представником влади, а тому відповідно до ч. 2 ст. 18 КК України та Примітки 1 ст. 364 КК України є службовою особою.
Так, ОСОБА_7 , перебуваючи на посаді дільничного офіцера поліції СП ВПД № 3 Уманського РУП ГУНП в Черкаській області, будучи працівником правоохоронного органу, діючи умисно та протиправно, з метою невірного виконання вироку суду, діючи з мотивів хибного розуміння інтересів служби, достовірно знаючи та свідомо порушуючи зазначені вимоги законодавства, вчинив завідомо незаконне затримання ОСОБА_9 за наступних обставин.
Вироком Христинівського районного суду Черкаської області від 26.08.2020 у справі № 706/893/20 ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнано винним у скоєнні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України, та призначено йому покарання у вигляді обмеження волі на строк 1 рік, звільнено від відбування покарання з іспитовим строком 1 рік.
Окрім того, вироком Христинівського районного суду Черкаської області від 19.10.2020 у справі № 706/1138/20 ОСОБА_9 визнано винним у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України, та призначено йому покарання у вигляді громадських робіт на строк 140 годин.
Відповідно до вироку Черкаського апеляційного суду від 29.03.2021 у справі № 706/1138/20 вирок Христинівського районного суду від 19.10.2020 в частині призначеного ОСОБА_9 покарання скасовано та призначено останньому покарання у вигляді 1 року обмеження волі. На підставі ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Христинівського районного суду від 26.08.2020 у вигляді 1 місяця обмеження волі та остаточно призначено ОСОБА_9 покарання у вигляді обмеження волі на строк 1 рік та 1 місяць.
До ВПД № 3 Уманського РУП ГУНП в Черкаській області (далі - ВПД .№ 3) із Христинівського районного суду Черкаської області 13.04.2021 надійшло розпорядження від 12.04.2021 № 672/21 про виконання вказаного вироку Черкаського апеляційного суду від 29.03.2021, що набрав законної сили, щодо засудженого ОСОБА_9 до покарання у вигляді обмеження волі на строк 1 рік та 1 місяць.
У зв'язку з надходженням 17.05.2021 до ВПД № 3 із Христинівського районного суду листа № 1/10/20/2021 від 14.05.2021 про надання інформації про результат виконання вказаного вироку відносно ОСОБА_9 , 17.05.2021 розгляд та виконання вказаного розпорядження суду доручено дільничному офіцеру поліції СП ВПД № 3 Уманського РУП ГУНП в Черкаській області ОСОБА_7 , який в порушення вказаних вимог законодавства та своєї посадової інструкції не доповів керівнику про неможливість виконання вказаних документів та не повернув їх відправнику.
04.06.2021близько 15:50 год. дільничний офіцер поліції СП ВПД № 3 Уманського РУП ГУНП в Черкаській області ОСОБА_7 виявив ОСОБА_9 поблизу ВПД № 3 по вул. Шевченка, 42, у м. Христинівка Черкаської обл., якого туди було доставлено працівниками поліції за проханням останнього з місця його проживання по АДРЕСА_2 .
У подальшому ОСОБА_7 , діючи умисно та протиправно, завідомо знаючи незаконність своїх дій через порушення низки вказаних вище вимог законодавства, не будучи наділеним відповідними повноваженням, хибно керуючись положеннями ст. ст. 40, 104, 131, 132, 208-211, 213 КПК України, невірно вказавши як підставу - виконання вироку Черкаського апеляційного суду від 29.03.2021 у справі № 706/1138/20, всупереч даному судовому рішенню, без законних на те підстав, не повідомивши орган (установу), уповноважений законом на надання безоплатної правової допомоги, 04.06.2021 близько 16:00 год. в приміщенні ВПД № 3 за вказаною адресою: вул. Шевченка, 42, у м. Христинівка Черкаської обл., у присутності понятих ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , склав відносно засудженого до покарання у вигляді обмеження волі ОСОБА_9 протокол затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, від 04.06.2021 та завідомо незаконно затримав останнього, чим порушив його законні права на свободу, особисту недоторканність та свободу пересування, визначений законодавством порядок обмеження таких прав та процедуру затримання.
У подальшому за вказівкою та відповідно до листа начальника ВПД № 3 ОСОБА_12 № 1975 від 04.06.2021 і вказаного протоколу затримання ОСОБА_9 , незаконно складеного дільничним офіцером поліції СП ВПД № 3 Уманського РУП ГУНП в Черкаській області ОСОБА_7 , 04.06.2021 близько 19:00 год. конвоєм у складі поліцейських ВПД № 3 ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 з приміщення ВПД № 3 з вказаної адреси ОСОБА_9 відконвойовано та поміщено до ізолятора тимчасового тримання № 2 ГУНП в Черкаській області, що за адресою: вул. Незалежності, 35, м. Умань Черкаської обл., де ОСОБА_9 незаконно та безпідставно утримувався під вартою в період з 19:30 год. 04 червня 2021 року до 10:00 год. 09 червня 2021 року.
Такі дії обвинуваченого судом кваліфіковані за ч.1 ст.371 КК України, як завідоме незаконне утримання.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, захисник ОСОБА_8 , що діє в інтересах обвинуваченого порушує питання про скасування вироку суду. Просить постановити новий вирок, яким визнати ОСОБА_16 невинуватим у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.371 КК України та закрити провадження на підставі п.1,2 ст.284 КПК України.
На обґрунтування своєї позиції зазначає, що згідно реєстру матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_7 процесуальне рішення про визначення слідчих (слідчої групи), які здійснюють досудове розслідування та старшого слідчої групи від 13.01.2022 прийняв заступник директора Територіального управління ДБР, розташованого у м.Києві ОСОБА_17 , який не є керівником органу досудового розслідування в розумінні статті 38 КПК України.
Вважає, що у заступника директора ТУ ДБР не було повноважень визначати слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування в цій справі, оскільки це право надано в даному випадку керівнику Четвертого слідчого відділу (з дислокацією у м.Черкаси) ТУ ДБР, розташованого у м.Києві ОСОБА_18 .
Оскільки в даній кримінальній справі слідчого було визначено постановою не уповноваженою на те особою, у зв'язку з чим вважає, що досудове розслідування у формі дізнання проводилося слідчим поза межами повноважень та не в порядку визначеному КПК України. Тобто всі процесуальні рішення від імені слідчого приймалися не уповноваженою на це особою.
Вважає, що в даному випадку відсутній склад кримінального проступку, передбачений ч.1 ст.371 КК України, оскільки ОСОБА_7 фактично не затримував ОСОБА_9 , а лише склав протокол затримання, який разом з іншими документами надається для ІТТ та в подальшому для СІЗО, при цьому використав бланк протоколу затримання для осіб які затримуються в порядку ст.208 КПК України, оскільки інших бланків протоколів затримання в таких випадках не існує. При цьому як підставу затримання зазначив саме вирок апеляційного суду. Вважав, що виконання вказаного вироку в порядку як для осіб з покарання позбавлення волі, жодним чином не порушує та не обмежує права ОСОБА_9 , оскільки по прибуттю ОСОБА_9 до установи для відбування покарання у вигляді обмеження волі йому буде здійснено перерахунок відповідно до ст.72 КК України із розрахунку одному дню позбавлення волі відповідає два дні обмеження волі.
Заслухавши доповідь судді, міркування прокурора, який просив вирок суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, думку обвинуваченого та його захисника, які підтримали вимоги викладені в апеляційній скарзі, вивчивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 370 КПК України, вирок суду повинен бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Цих вимог закону місцевим судом дотримано в повному обсязі.
Дії ОСОБА_7 судом кваліфіковані вірно за ч.1 ст.371КК України - як завідоме незаконне затримання.
Колегія суддів вважає, що висновок суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1
ст. 371 КК України відповідає фактичним обставинам справи і підтверджується наведеними у вироку доказами, які судом досліджені повно, всебічно та об'єктивно.
Як свідчать матеріали кримінального провадження і дані журналу судового засідання, судом досліджено всі ті обставини, які мали значення для прийняття рішення у справі, а тому посилання в апеляційній скарзі захисника про те, що викладені в мотивувальній частині висновки не відповідають фактичним обставинам, встановленим під час судового розгляду, не грунтуються на кримінальному провадженні та спростовуються сукупністю досліджених доказів по справі.
Немає підстав вважати, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.
Мотивуючи висновок про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого злочину, районний суд обґрунтовано послався на покази свідка ОСОБА_13 , який в судовому засіданні показав, що працює інспектором СРПП ГПД в Уманському РУП. В 2021 році, в другу половину дня йому повідомили, що він буде задіяний в процесі конвоювання засудженого ОСОБА_9 до ІТТ №2 м. Умань. Доставили ОСОБА_9 до ІТТ і хлопці пішли його здавати, а він пішов по своїх справах в приміщення РУП. Баєв уже був затриманий, він лише брав участь у доставлянні його в ІТТ.
Згідно показів свідка ОСОБА_12 , який в судовому засіданні показав, що в червні 2021 року працював начальником відділу поліції №3 Уманського РУП. Надійшов вирок Христинівського районного суду відносно ОСОБА_9 . Він розписував пошту та написав резолюцію щодо вказаного вироку « до виконання ». Виконавець повинен був вичитати і виконати. Сліпо виконувати не треба, а треба вивчити і прийняти рішення по виконанню. ОСОБА_9 ніби затримувався. ОСОБА_9 доставили у відділ, бо вчинив якийсь дебош, хто його доставив не пам'ятає. На виконання вироку суду про позбавлення волі, затримується особа і складається протокол затримання. Особисто він не всі документи ретельно вивчає, він визначає виконавця для подальшого його вивчення виконавцем. Про те, що у вироці було покарання у вигляді обмеження волі дізнався пізніше. Чи була дисциплінарна справа відносно нього щодо цієї ситуації не пам'ятає;
Показами свідка ОСОБА_19 , який в судовому засіданні показав, що працює начальником ІТТ. До нього зателефонував ОСОБА_7 та повідомив, що є людина відносно якої є вирок і його необхідно помістити в ІТТ. Він повідомив ОСОБА_7 , які необхідні документи та підстави поміщення людини в ІТТ. ОСОБА_7 займався підготовкою документів, десь біля 19 год. був доставлений ОСОБА_9 з усіма медичними довідками, вироком та розпорядженням. В понеділок прийшовши на роботу ним були перевірені всі документі та люди, які утримувалися в ІТТ. Справа по ОСОБА_9 була сформована нормально, ніяких претензій не було. Людей з покаранням у вигляді обмеження волі часто поміщають до ІТТ і тому за наявності розпорядження, сумнівів в утриманні ОСОБА_9 не було. Через декілька днів, прочитавши, що у ОСОБА_9 покарання у вигляді обмеження волі, стало не зрозумілим, як виконати вирок, тому про це повідомили ОСОБА_7 і ОСОБА_9 з ІТТ забрали. В самому вироці суду не було прописано куди помістити засудженого і як виконувати, тому попросили ОСОБА_7 , щоб надали якесь роз'яснення. Станом на 2021 рік потрібно було надати слідуючі документи: лист на поміщення, протокол затримання, вирок, розпорядження, дактилокарта, фотокартки, довідки з медичного закладу, документи, що посвідчують особу. При поміщенні в ІТТ керувався наказом №60. У цьому вироці про виконання вироку нічого не було. Суд направив його для виконання в поліцію. Лист на поміщення від начальника поліції був, хоча він і не є обов'язковим, без нього людину можна прийняти, а без протоколу затримання ні;
Показами свідка ОСОБА_14 , який в судовому засіданні показав, що він працює дільничним офіцером поліції відділу №3. Їм надійшов вирок Христинівського районного суду з розпорядженням про виконання вироку відносно ОСОБА_9 у вигляді обмеження волі. Сумнівів щодо його виконання не було. Начальником був ОСОБА_12 і дав його на виконання Шевчуку ( начальнику превенції ). Однак виконати вирок не можна було, бо ОСОБА_9 зловживав спиртними напоями. Приходило два нагадування з суду стосовно не виконання вироку. Йому сказали, що перед відділом поліції стоїть ОСОБА_9 і вони почали його оформляти. ОСОБА_9 був спокійний, наручники не потрібно було одягати. Хто дав вказівку оформляти протокол затримання він не пам'ятає. Протокол затримання складав ОСОБА_7 .. В той самий день ОСОБА_9 було поміщено в ІТТ. Потім його помістили в СІЗО, а тоді випустили. Потім було службове розслідування.
Крім того вина ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого злочину підтверджується письмовими доказами, зокрема:
- даними висновку за результатами службового розслідування щодо вчинення окремими поліцейськими ГУНП порушень під час затримання, поміщення та утримання в умовах ізолятора тимчасового тримання ОСОБА_9 , що має ознаки дисциплінарного проступку від 29.11.2021, згідно якого встановлені обставини, що свідчать про реальну наявність у діях поліцейських ознак дисциплінарного проступку, зокрема 17.05.2021 до ВПД №3 із Христинівського районного суду надійшов лист від 14.05.2021 №1/10/20/2021 про надання інформації про результат виконання вироку відносно ОСОБА_9 та цього ж дня, вказаний лист зареєстровано до Журналу обліку вхідних документів ВПД №3 за №671 та для виконання доручено ОСОБА_7 , який в порушення вимог п.155 Типової інструкції з діловодства в міністерствах, інших центральних та місцевих органах виконавчої влади, ст.23 ЗУ « Про Національну поліцію », своїх посадових інструкцій не доповів майору поліції ОСОБА_12 про неможливість виконання листа Христинівського районного суду та не повернув його відправнику. Так, перебуваючи в приміщенні ВПД №3, майор поліції ОСОБА_7 будучи не наділеним повноваженнями щодо затримання особи, всупереч вироку Черкаського апеляційного суду від 29.03.2021 та вимог ст.29 Конституції України, ЗУ « Про попереднє ув'язнення », ЗУ « Про національну поліцію », незаконно і безпідставно затримав ОСОБА_9 , про що склав відповідний протокол затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину. Поряд з цим, ОСОБА_7 в порушення вимог ч.4 ст.213 КПК України та п.2 Порядку інформування центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги про випадки затримання, адміністративного арешту або застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, негайно не повідомив про затримання ОСОБА_9 орган ( установу ), уповноважений законом на надання безоплатної правової допомоги. ( а.с. 45-60 т.2 );
- даними розпорядження про виконання вироку, що набрав законної сили адресоване на ВПД №3 Уманського РУП в Черкаській області 12.04.2021 в якому зазначено, шо вирок Черкаського апеляційного суду від 29.03.2021 року щодо засудженого ОСОБА_9 за ст.185 ч.1, ст.71 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік 1 місяць набрав законної сили 29.04.2021 та підлягає негайному виконанню ( а.с. 62 т.2 );
- даними листа начальника ІТТ №2 ГУНП в Черкаській області від 04.06.2021 в якому начальник ВПД №3 Уманського РУП ГУНП в Черкаській області просить прийняти до ІТТ №2 засудженого ОСОБА_9 , для виконання вироку Черкаського апеляційного суду ( а.с. 63 т.2 );
- даними листа, який адресований 07.06.2021 на адресу судді Христинівського районного суду про те, що засуджений ОСОБА_9 згідно вироку направлений до СІЗО №30 для відбування покарання у вигляді 1 року 1 місяця позбавлення волі ( а.с. 64 т.2 );
- даними протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 04.06.2021, згідно якого 04.06.2021 о 16 год. 00 хв. ДОПСПВПД №3 Уманського РУП ГУНП в Черкаській області майор поліції ОСОБА_7 затримав особу, підозрювану у вчиненні злочину ОСОБА_9 на підставі вироку Черкаського апеляційного суду №706/1138/20 від 29.03.2021 ( а.с. 65-67 т.2 );
- даними витягу з журналу обліку доставлених, відвідувачів та запрошених до відділу поліцейської діяльності №3 Уманського РУП ГУНП в Черкаській області, згідно якого ОСОБА_9 04.06.2021 о 15 год. 55 хв. прибув до органу поліції ( а.с. 68-73 т.2 );
- даними листа начальника ВПД №3 Уманського РУП ГУНП в Черкаській області від 04.06.2021, який адресований начальнику ІТТ №2 ГУНП в Черкаській області про прийняття до ІТТ №2 засудженого ОСОБА_9 для виконання вироку Черкаського апеляційного суду ( а.с. 75 т.2 );
- даними листа начальника ВПД №3 Уманського РУП ГУНП в Черкаській області від 09.06.2021, який адресований начальнику ІТТ №2 ГУНП в Черкаській області про видачу засудженого ОСОБА_9 для подальшого переміщення до СІЗО №30 м. Черкаси ( а.с. 79 т.2 );
- даними витягу з журналу ознайомлення осіб, які поміщуються до ізолятора, з їх правами та обов'язками в якому зазначено, що 04.06.2021 ОСОБА_9 затримано та поміщено до ІТТ ( а.с. 80-82 т.2 );
- даними плану покамерного розміщення осіб утримуваних в ІТТ №2 ГУНП в Черкаській області ( 05.06.2021,06.06.2021, 07.06.2021, 08.06.2021, 09.06.2021 ), згідно якого ОСОБА_9 утримувався в камері №2 ( а.с. 83-87 );
- даними вироку Черкаського апеляційного суду від 29.03.2021 відносно ОСОБА_9 за ч.1 ст.185, ч.1 ст.71 КК України, згідно якого останньому призначено покарання у вигляді 1 року 1 місяця обмеження волі ( а.с. 99-101, а.с. 126-131 т.2 );
- даними наказу №156 від 09.06.2021 « Про організацію конвоювання затриманих і осіб, які тримаються під вартою », згідно якого командир РКС ГУНП в Черкаській області наказав командиру взводу №2 РКС ГУНП старшому лейтенанту поліції ОСОБА_20 09.06.2021 забезпечити здійснення конвоювання арештованого ОСОБА_21 , який рахується за Черкаським районним судом з СІЗО м. Черкаси до Черкаського районного суду та в зворотному напрямку, 09.06.2021 забезпечити здійснення конвоювання арештованого ОСОБА_9 з ІТТ №2 м. Умань до СІЗО м. Черкаси ( а.с. 102-103 т.2 );
- даними листа начальника відділу поліцейської дільниці №3 від 09.06.2021 адресований судді Христинівського районного суду про повернення без виконання помилково направленого на їхню адресу вироку відносно ОСОБА_9 , засудженого за ст.185 ч.1, ст.71, КК України до одного року одного місяця обмеження волі ( а.с. 136 т.2 );
- копією книги обліку осіб, що утримуються в ІТТ №2 ГУНП в Черкаській області ( а.с. 157-160 т.3 );
- копією журналу первинного медичного обстеження осіб, які поміщуються в ІТТ №2 ГУНП в Черкаській області ( а.с. 161-164 т.3 );
- копією з журналу обліку доставлених, відвідувачів та запрошених ВПД №3 Уманського РУП ГУНП в Черкаській області ( а.с. 196-197 т.3 );
- даними витягу з наказу ГУНП в Черкаській області №42о/с від 29.01.2021 про призначення майора поліції ОСОБА_7 дільничним офіцером поліції сектору превенції відділу поліцейської діяльності №3 Уманського РУП ГНУП в Черкаській області, наказ по особовому складу № 1 о/с від 07.11.2015 про присвоєння спеціального звання ОСОБА_7 , послужний список ОСОБА_7 , характеристика ОСОБА_7 , посадова інструкція ( а.с. 237 -249 т.3, а.с.1-3 т.4 );
Колегія суддів вважає, що при дослідженні доказів, суд першої інстанції дотримався вимог ст.94 КПК України, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості та достовірності та прийшов до обгрунтованого висновку, що докази в своїй сукупності доводять вину ОСОБА_7 у завідомо незаконному затрианні.
Оцінюючи зібрані в справі докази, в їх сукупності, колегія суддів вважає, що обвинувачення пред'явлене ОСОБА_7 доведене.
Невизнання вини ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.371 КК України, колегія суддів розцінює, як спосіб захисту та намагання уникнути кримінальної відповідальності за скоєне.
Доводи апеляційної скарги сторони захисту, що процесуальне рішення про визначення слідчих (слідчої групи) та старшого слідчої групи від 13.01.2022 прийняв заступник директора Територіального управління ДБР, розташованого у м.Києві ОСОБА_17 , який не є керівником органу досудового розслідування, а тому не має повноважень визначати слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування, оскільки це право в даному випадку належить керівнику Четвертого слідчого відділу (з дислокацією у м.Черкаси) ТУ ДБР, розташованого у м.Києві ОСОБА_18 , є необґрунтованими.
Як встановлено матеріалами кримінального провадження згідно постанови від 23 грудня 2021 року заступником Директора ДБР ОСОБА_17 розтошоване у м.Києві проведення досудового розслідування доручено слідчому третього слідчого відділу (з дислокацією у м.Черкаси) територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Києві ОСОБА_22 (т.2 а.к.п.33)
Постановою від 13 січня 2022 року заступником Директора територіального управління ДБР, розташованого у м.Києві ОСОБА_17 визначено слідчих (слідчу групу), які здійснюватимуть досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62021100030000143 від 23.12.2021. (т.2 а.к.п.42-43).
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 3 Кримінального процесуального кодексу України, Державне бюро розслідувань є органом досудового розслідування, уповноваженим здійснювати кримінальне провадження у межах визначеної законом підслідності. Згідно з вимогами КПК України, визначення слідчого або групи слідчих у конкретному кримінальному провадженні належить до повноважень керівника органу досудового розслідування.
Разом з тим, заступник керівника територіального управління ДБР здійснює свої повноваження в межах компетенції, визначеної внутрішніми організаційно-розпорядчими актами Державне бюро розслідувань, зокрема положенням про територіальне управління та розподілом функціональних обов'язків, і має право виконувати функції керівника органу досудового розслідування у разі покладення на нього відповідних повноважень або виконання обов'язків керівника.
З огляду на викладене, прийняття заступником директора територіального управління ДБР рішення щодо визначення слідчого у кримінальному провадженні є таким, що здійснене належним суб'єктом та в межах делегованих повноважень, а відтак не суперечить вимогам кримінального процесуального законодавства.
Крім того, колегія суддів враховує, що заступник Директора територіального управління ДБР займає вищу посаду (є керівником) для керівника слідчого відділу ( з дислокацією у м.Черкаси).
Крім того, апеляційним судом встановлено, що 22.02.2022 керівник четвертого слідчого відділу (з дислокацією у м.Черкаси) виніс постанову про доручення проведення досудового розслідування, тобто саме та посадова особа на яку вказує апелянт, як на належного керівника органу досудового розслідування (т.4 а.с.27-28).
27.02.2022 слідчим ДБР (з дислокацією у м.Черкаси) закрито кримінальне провадження на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України (т.4 а.с.31-32), після чого 18.04.2022 дана постанова була скасована прокурором та досудове розслідування продовжено (т.4 а.с.33-34).
02.05.2022 керівник четвертого слідчого відділу (з дислокацією у м.Черкаси) виніс постанову про доручення проведення досудового розслідування, після чого було проведено та завершено досудове розслідування з направленням до суду обвинувального акта (т.4 а.с.35-36).
Доводи апеляційної скарги щодо наявності окремих процесуальних порушень під час досудового розслідування та судового розгляду не є підставою для скасування вироку, оскільки відповідно до вимог кримінального процесуального закону та усталеної практики Верховного Суду, не будь-яке порушення норм процесуального права тягне за собою скасування судового рішення.
Підставою для скасування вироку можуть бути лише такі порушення, які є істотними, тобто перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне й обґрунтоване рішення.
Колегія суддів зазначає, що зібрані у кримінальному провадженні докази були досліджені судом першої інстанції в їх сукупності, з дотриманням принципів безпосередності та змагальності сторін, та отримали належну оцінку відповідно до вимог кримінального процесуального закону.
Колегія суддів виходить із того, що оцінка доказів здійснюється судом не ізольовано, а в їх взаємозв'язку та сукупності. Самі по собі окремі недоліки чи неточності процесуального характеру, на які посилається сторона захисту, за відсутності їх впливу на загальну доказову картину, не можуть бути підставою для скасування судового рішення.
З урахуванням досліджених доказів у їх сукупності, висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості обвинуваченого є обґрунтованими, логічними та узгоджуються між собою, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.
Колегія суддів враховує, що усталена практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) вказує на необхідність оцінювати докази, керуючись критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (Рішення ЄСПЛ від 10.07.2001 року у справі «Авшар проти Туреччини» - п. 282). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (Рішення ЕСПЛ від 14.08.2008 року у справі «Кобець проти України» - п. 43). Також має братися до уваги якість доказів, включаючи те, чи не ставлять обставини, за яких вони були отримані, під сумнів їхню надійність та точність (Рішення ЄСПЛ від 11.07.2013 року у справі «Веренцов проти України» - п. 86, «Яллох проти Німеччини»). У справах «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 р. та «Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанії» від 06.12.1998 p., «Бочаров проти України» Європейський Суд вирішив, що «суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза розумним сумнівом» і така «доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
Доводи апеляційної скарги захисника щодо в діях ОСОБА_7 , відсутній склад кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.371 КК України, є безпідставними, які спростовуються наступним.
Аналізуючи обставини кримінального провадження через призму складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 371 КК України, колегія суддів дійшла висновку про наявність у діях ОСОБА_23 відповідних ознак.
Об'єктом кримінального правопорушення є право особи на свободу та особисту недоторканність, яке було порушено внаслідок фактичного обмеження свободи пересування ОСОБА_24 .
Об'єктивна сторона виразилася у незаконному затриманні, що полягало у фактичному позбавленні ОСОБА_24 можливості вільно залишити місце перебування та необхідності підкорятися вимогам службової особи. При цьому таке затримання (протокол затримання від 04.06.2021 о 16 годині) здійснено за відсутності передбачених законом підстав, визначених ст. 208 КПК України, оскільки особу не було застигнуто під час або безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення, а ОСОБА_7 не уповноважений був затримувати ОСОБА_9 на виконання вироку до покарання у вигляді обмеження волі та відсутні інші законні підстави для його затримання без ухвали слідчого судді.
Таким чином 04.06.2021 близько 16 години ОСОБА_7 склав протокол затримання ОСОБА_9 та затримав останнього і близько 19 години ОСОБА_9 відконвойовано та поміщено до ізолятора тимчасового тримання № 2 ГУНП в Черкаській області, де ОСОБА_9 незаконно та безпідставно утримувався під вартою з 19:30 год. 04 червня 2021 року до 10 години 09 червня 2021 року.
Тоді, як згідно вироку Черкаського апеляційного суду від 29.03.2021 ОСОБА_9 засуджено за ч.1 ст.185, ч.1 ст.71 КК України та призначено покарання у вигляді 1 року 1 місяця обмеження волі.
Відповідно до ст.61 КК України покарання у виді обмеження волі полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов'язковим залученням засудженого до праці.
Відповідно до абзаців 5 та 6 ст.13 КВК України, здійснення заходів з підготовки осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, до звільнення та направлення засуджених до обмеження волі для відбування покарання до виправних центрів у порядку, визначеному ст.57 цього Кодексу, покладено на уповноважений орган з питань пробації.
Суб'єктом кримінального правопорушення є спеціальний суб'єкт - службова особа. ОСОБА_7 , будучи службовою особою правоохоронного органу, наділений відповідними владними повноваженнями, що дозволяє віднести його до суб'єкта цього кримінального правопорушення.
Суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом, оскільки ОСОБА_7 усвідомлював відсутність передбачених законом підстав для затримання ОСОБА_24 , проте, незважаючи на це, здійснив дії, спрямовані на фактичне обмеження його свободи.
Таким чином, у сукупності встановлені обставини свідчать про наявність у діях ОСОБА_23 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 371 КК України.
Доводи сторони захисту про те, що службова особа ОСОБА_7 фактично не здійснював затримання ОСОБА_24 , а лише склав протокол затримання, використавши бланк, передбачений для затримання в порядку ст. 208 КПК України, колегія суддів вважає безпідставними.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що затримання ОСОБА_24 відбулося фактично, що підтверджується показаннями свідків: ОСОБА_12 , ОСОБА_19 , ОСОБА_14 , даними висновку за результатами службового розслідування, даними протоколу затримання від 04.06.2021 та іншими письмовими доказами. Саме з моменту фактичного обмеження свободи пересування особи остання вважається затриманою у розумінні кримінального процесуального закону.
Складання протоколу затримання є процесуальною формою фіксації вже здійсненого факту затримання, а не самостійною підставою чи умовою його виникнення.
Посилання сторони захисту на використання бланка протоколу затримання, передбаченого для застосування ст. 208 КПК України, не свідчить про відсутність факту затримання, а вказує лише на особливості процесуального оформлення відповідної дії.
Колегія суддів також враховує, що наведені стороною захисту доводи не свідчать про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, яке б перешкодило суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення або вплинуло на допустимість та достовірність зібраних доказів.
У даній справі достатньо доказів, які у своїй сукупності поза розумним сумнівом підтверджують винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.371 КК України.
Не викликає обґрунтованих сумнівів правильність висновку суду першої інстанції про закриття кримінального провадження у зв'язку зі звільненням ОСОБА_23 від покарання у зв'язку із закінченням строків давності.
Такий висновок суду відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, встановленим під час судового розгляду, та ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, зокрема положень статті 49 Кримінального кодексу України.
Суд першої інстанції належним чином врахував момент вчинення кримінального правопорушення - 04.06.2021, тривалість строків давності, передбачених законом для відповідної категорії кримінального правопорушення (три роки), а також відсутність обставин, що зупиняють або переривають перебіг таких строків.
Крім того, матеріали кримінального провадження не містять даних, які б свідчили про ухилення особи від слідства чи суду або інші підстави для незастосування строків давності.
З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції про звільнення ОСОБА_7 від покарання у зв'язку із закінченням строків давності та закриття кримінального провадження є таким, що відповідає вимогам кримінального та кримінального процесуального законодавства.
Згідно ст.404 КПК України, вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.
Істотних порушень матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для скасування або зміни вироку, колегією судді не встановлено.
З огляду на викладене, апеляційна скарга захисника підлягає залишенню без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін.
На підставі викладеного, керуючись статтями 404, 405, ч.1 п.1 ст. 407 КПК України, колегія суддів судової палати,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Вирок Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 02 грудня 2025 року щодо ОСОБА_7 - залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду учасниками кримінального провадження протягом 3 місяців з дня її проголошення.
Головуючий-суддя -
Судді -