30 квітня 2026 року
м. Харків
справа № 641/672/25
провадження № 22-ц/818/2067/26
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Пилипчук Н.П.,
суддів - Мальованого Ю.М., Тичкової О.Ю.,
за участю секретаря - Муренченко С.А.,
учасники справи:
позивач - Слобідська окружна прокуратура м. Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради,
відповідачка - ОСОБА_1 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури Грюка Владислава Вікторовича на рішення Слобідського районного суду м. Харкова від 11 грудня 2025 року в складі судді Ященко С.О.
У січні 2025 року Слобідська окружна прокуратура м. Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користування та розпорядженні ділянкою комунальної власності та скасування державної реєстрації права приватної власності на нерухоме майно.
Позовна заява мотивована тим, що при перевірці встановлено порушення прав територіальної громади при самовільній забудові земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .
Так, приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Клопотовим С.Д. 05.03.2020 прийнято рішення про державну реєстрацію, індексний номер: № 51490916, об'єкту нерухомого майна № 2047981563101 (номер запису про право власності № 35820405), а саме: нежитлової будівлі, літ. «Б-1», загальною площею 12 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , а також внесені відомості про право приватної власності на вказаний об'єкт нерухомого майна за ОСОБА_1 .
Відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, підставою виникнення права власності на нежитлову будівлю, літ. «Б-1», загальною площею 12 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 був технічний паспорт № 00098 від 24.02.2020 та довідка № 00098 видані 24.02.2020 ТОВ «ЛІМІНГТОН».
Відповідно до зазначеної довідки № 00098, виданої 24.02.2020 ТОВ «ЛІМІНГТОН», нежитлова будівля літ. «Б-1», загальною площею 12 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , побудована у 1991 році.
Зазначила, що належним документом, який би підтверджував присвоєння об'єкту нерухомого майна поштової адреси, може бути рішення виконкому Харківської міської ради або довідка (витяг) з Єдиного адресного реєстру міста Харкова, а не довідка ТОВ «ЛІМІНГТОН». Таким чином, документи, надані ОСОБА_1 , приватному нотаріусу Клопотову С.Д., не відповідали вимогам законодавства, а отже, не підлягало реєстрації право власності на нерухоме майно.
Вказала, що такими діями приватного нотаріуса порушено інтереси громади міста Харкова, представником якої є Харківська міська рада. Адже своїм рішенням приватний нотаріус фактично легалізував самочинне будівництво на території міста Харкова, яке проведено на земельній ділянці, яка перебуває в комунальній власності.
Крім того, відомості про реєстрацію речових прав на земельну ділянку по АДРЕСА_1 під нежитловою будівлею, літ. «Б-1» в Державному реєстрі відсутні, що підтверджується відповідною Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.
Посилалася на те, що також відсутня інформація щодо направлення ОСОБА_1 до органів Державної інспекції архітектури та містобудування України відповідного повідомлення (декларації) про будівництво спірної споруди. В реєстрі будівельної діяльності, розміщеному на офіційному веб-сайті Портал Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (www.econstruction.gov.ua), який містить інформацію про документи, що дають право на виконання будівельних робіт та засвідчують прийняття об'єктів до експлуатації, відсутня інформація стосовно декларативно-дозвільних документів щодо вищезазначеного об'єкта по АДРЕСА_1 .
Вважала, що документи подані для державної реєстрації на спірний об'єкт нерухомого майна не відповідають вимогам законодавства та державна реєстрація проведена з грубим порушенням законодавства.
Просила зобов'язати ОСОБА_1 звільнити земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , з одночасним приведенням її у придатний для подальшого використання стан шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва - нежитлової будівлі літ. «Б-1», загальною площею 12 кв.м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна № 2047981563101); скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 на об'єкт нерухомого майна, а саме: нежитлової будівлі літ. «Б-1» загальною площею 12 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна № 2047981563101; номер відомостей про речове право 35820405, внесене приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Клопотовим С.Д., індексний номер: 51490916 від 05.03.2020) та закриттям розділу 2047981563101 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; вирішити питання щодо судових витрат.
Рішенням Слобідського районного суду м. Харкова від 11 грудня 2025 року позовну заяву керівника Слобідської окружної прокуратури м. Харкова Білодід І.М. в інтересах держави в особі Харківської міської ради - задоволено частково, зобов'язано ОСОБА_1 звільнити земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , з одночасним приведенням її у придатний для подальшого використання стан шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва - нежитлової будівлі літ. «Б-1», загальною площею 12 кв.м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна № 2047981563101); в решті позову відмовлено; стягнуто з ОСОБА_1 на користь Слобідської окружної прокуратури м. Харкова витрати по сплаті судового збору у розмірі 4844,80 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду заступник керівника Харківської обласної прокуратури подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про усунення перешкод у здійсненні права Харківської міської ради на користування та розпорядження земельною ділянкою комунальної власності шляхом скасування державної реєстрації права власності на нежитлову будівлю літ. літ. «Б-1», розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги керівника Слобідської окружної прокуратури м. Харкова в цій частині задовольнити; в іншій частині рішення залишити без змін; вирішити питання щодо судових витрат.
Апеляційна скарга мотивована тим, що зважаючи на відсутність у відповідачки будь-яких правовстановлюючих документів на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , та відповідних дозвільних документів на будівництво спірного об'єкту нерухомості, останній вважається об'єктом самочинного будівництва. Довідка та технічний паспорт не є правовстановлюючих документом, передбаченим ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», та не можуть слугувати підставою для державної реєстрації. У даному випадку наявні всі підстави для скасування державної реєстрації прав, у зв'язку з чим висновок суду першої інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог у відповідній частині є передчасним. Водночас судом першої інстанцій не враховано, що відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи. Відповідні відомості в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно створюють для Харківської міської ради перешкоди у реалізації нею прав власника спірної земельної ділянки, зокрема, відчуження або передачі в користування цієї земельної ділянки іншим особам, оскільки відповідно до ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на об'єкт нерухомого майна, одночасно переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об'єкт. Отже, якщо суд дійшов висновку, що право власності позивача на земельну ділянку було порушено незаконною реєстрацією права власності на нерухоме майно за відповідачем, державний реєстратор на підставі судового рішення про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, яке набрало законної сили, проводить державну реєстрацію припинення права власності відповідача, що усуває для позивача перешкоди у здійсненні ним правоможності розпоряджатись своєю земельною ділянкою. Натомість, знесення самочинно побудованого спірного об'єкта нерухомості без задоволення позовних вимог про скасування державної реєстрації прав суперечить вищенаведеному принципу юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди.
Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що заступник керівника Харківської обласної прокуратури оскаржує рішення лише в частині відмови у скасуванні в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права приватної власності на об'єкт нерухомого майна, та закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, тому в іншій частині рішення апеляційний суд не переглядає.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури необхідно залишити без задоволення, рішення суду в оскаржуваній частині - залишити без змін.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що з довідки № 00098 від 24.02.2020 року, виданої ТОВ «Лімінгтон» вбачається, що 24.02.2020 року обстежено об'єкт нерухомого майна та проведено комплекс робі, за результатами якого встановлено, що громадський будинок, нежитлова будівля літ. "Б-1" у АДРЕСА_1 , загальною площею 12 кв.м., побудована з металопрофілю у 1991 році (а.с.27).
05.03.2020 Державним реєстратором прав на нерухоме майно приватним нотаріусом ХМНО Клопотовим С.Д. розглянуто заяву від 04.03.2020 року та прийнято рішення, яким проведено державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення, що розташоване АДРЕСА_1 , за суб'єктом: ОСОБА_1 . Відкрито розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційну справу на об'єкт нерухомого майна (а.с.27).
04.03.2020 року приватним нотаріусом Клопотовим С.Д. зареєстровано за ОСОБА_1 право власності на нежитлову будівлю літ. "Б-1", загальною площею 12 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі технічного паспорту № 00098 від 24.02.2020 року видавник: ТОВ «Лімінгтон» та довідки № 00098 від 24.02.20202 року видавник: ТОВ «Лімінгтон», що підтверджується інформаційною довідкою від 27.01.2025 року (а.с.18).
17.01.2024 року керівник Слобідської окружної прокуратури м. Харкова звернувся з листом до Харківської міської ради, в якому зазначає, що вивченням відомостей з відкритих джерел виявлено, що приватним нотаріусом Клопотовим С.Д. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) № 51490916 від 05.03.2020 року зареєстровано 04.03.2020 право власності за ОСОБА_1 на нежитлову будівлю літ. "Б-1", загальною площею 12 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 на підставі технічного паспорту від 24.02.2020 та довідки про обстеження об'єкта нерухомого майна від 24.02.2020 року. При цьому, відповідно до відомостей з Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва замовником ОСОБА_1 не подавалися та не отримувалися будь-які документи на проведення підготовчих чи будівельних робіт на вищевказаний об'єкт нерухомого майна, та відсутні відомості про введення об'єкта в експлуатацію. Таким чином, право власності не нежитлову будівлю зареєстровано без наявного права власності чи користування на земельну ділянку під об'єктом будівництва (а.с.18-20).
З листа Харківської міської ради від 08.02.2024 вбачається, що відповідно до наявної в Департаменті інформації будь-які проекти рішень ХМР щодо безоплатної передачі у власність, надання в користування (оренду) або продаж земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , відповідними виконавчими органами ХМР не готувались, на розгляд сесії міської ради не виносились, що також підтверджується витягами з Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (а.с.22-24).
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу у суді.
Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом; аналогічні приписи закріплені у частинах першій і другій статті 4 ЦПК України, чинного на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду).
Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України)
Статтею 5 ЦПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Зазначений захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.
Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку, що обрання способу захисту є правом особи, яка звертається до суду. Визначення того, чи є обраний особою спосіб захисту ефективним, - належить суду.
Під способами захисту суб'єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89)).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала, що обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови від 29 вересня 2020 року в справі № 378/596/16 (пункт 77), від 19 січня 2021 року в справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19 (пункт 52), від 15 вересня 2022 року в справі № 910/12525/20 (пункт 148)).
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 ЦК України).
Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина четверта статті 373 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Правовий режим самочинного будівництва врегульовано статтею 376 ЦК України. Норми зазначеної статті є правовим регулятором відносин, які виникають у зв'язку із здійсненням самочинного будівництва.
Знаходження на земельній ділянці одного власника об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (пункт 84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18).
Права власника земельної ділянки порушуються в результаті факту самочинного будівництва, а не державної реєстрації права власності на самочинно побудоване майно. Державна реєстрація права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду поза встановленим статтею 376 ЦК України порядком за особою, яка таке будівництво здійснила, лише додає до вже існуючих фактичних обмежень (які з'явились безпосередньо з факту самочинного будівництва) власника земельної ділянки в реалізації свого права власності додаткові юридичні обмеження (див. пункт 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 (провадження № 12-39гс23)).
За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.
Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.
Оскільки положення статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за особою - власником земельної ділянки у будь-який інший спосіб, окрім визначеного цією статтею (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за власником земельної ділянки), також не змінює правовий режим самочинного будівництва. За вказаних обставин особа - власник земельної ділянки не набуває право власності на самочинно побудоване нерухоме майно.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що вимога про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно побудованого спірного об'єкта нерухомості відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України є належним та ефективним способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 грудня 2025 року у справі № 908/2388/21 вказано, що цей спосіб захисту відповідає характеру правопорушення, є таким, що встановлений законом, реально захищає та відновлює права та інтереси позивача.
Водночас, прокуратура помилково вважає, що позовні вимоги про скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку за певних умов можна розглядати як вимогу про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме ця реєстрація створює відповідні перешкоди.
За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстроване за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.
У категорії справ, за обставинами яких певна особа неправомірно зареєструвала право власності на самочинно побудоване майно, неналежною є як вимога про скасування рішення (запису) про реєстрацію права власності, так і вимога про припинення права власності (пункт 154 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справi № 916/1174/22).
Таким чином, усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду, відповідно до якої у спорах про знесення об'єкта самочинного будівництва заявлені позовні вимоги про скасування рішень державного реєстратора є неналежними та такими, що не спрямовані на реальний захист прав та інтересів позивача.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 18 лютого 2026 року у справі № 205/12794/23 (провадження № 61-16986св24).
Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів у справі і незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки.
Докази та обставини, на які посилається заступник керівника Харківської обласної прокуратури в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення в оскаржуваній частині без змін.
В іншій частині рішення суду не оскаржувалось та не переглядалось.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається.
Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України
Апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури Грюка Владислава Вікторовича - залишити без задоволення.
Рішення Слобідського районного суду м. Харкова від 11 грудня 2025 року в оскаржуваній частині - залишити без змін.
В іншій частині рішення суду не оскаржувалось та не переглядалось.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Головуючий Н.П. Пилипчук
Судді Ю.М. Мальований
О.Ю. Тичкова