30 квітня 2026 року
м. Харків
справа № 629/3553/25
провадження № 22-ц/818/1688/26
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Пилипчук Н.П.,
суддів - Мальований Ю.М., Тичкової О.Ю.,
за участю секретаря - Муренченко С.А.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області, Служба у справах дітей Лозівської міської ради Харківської області,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_3 , на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 27 жовтня 2025 року в складі судді Цендри Н.В.
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області, Служба у справах дітей Лозівської міської ради Харківської області, про визначення місця проживання дитини з матір'ю.
Позовна заява мотивована тим, що з 02.06.2022 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , від якого у них народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 02.04.2024 шлюб між сторонами розірвано. Після розірвання шлюбу відповідач не заперечував проти проживання дитини з нею. Крім того, відповідач звертався до суду з позовом про оспорювання батьківства щодо спільної дитини ОСОБА_4 .
Зазначила, що з початку 2025 року відповідач регулярно бачився із сином щодня. Однак, 03 травня 2025 року, коли дитина перебувала з батьком, вона повідомила відповідача про можливість залишити дитину з ним на ніч у зв'язку з її терміновим виїздом до іншого міста. За домовленістю, 04 травня 2025 року, дитина мала бути повернена за місцем свого постійного проживання та реєстрації, де створені належні умови для її життя та відпочинку, де її чекала бабуся. Втім, з 04 травня 2025 року відповідач не повернув дитину матері, надавав можливість бачитися з дитиною лише на 15-20 хвилин, перешкоджав спілкуванню матері з сином, що є грубим порушенням прав дитини та матері. Після повернення сина матері, поведінка дитини помітно змінилася: вона стала тривожною, знервованою, були синці під очима, які свідчать про втому дитини та її виснаження (можливий недосип).
Вказала. що є фото та відеоматеріали, які підтверджують, що відповідач перевозив дитину в автомобілі без належного дитячого автокрісла, що створює серйозну загрозу життю та здоров'ю дитини. Незважаючи на неодноразові спроби вирішити ситуацію мирно, відповідач проігнорував її прохання не перевозити сина в автомобілі без дитячого автокрісла.
Посилалася на те, що особливе занепокоєння викликає стан здоров'я відповідача. Йому діагностовано емоційно-лабільний (астенічний) розлад органічного походження, який проявляється у нестійкості емоцій, нестриманості та нервозності. Такий психічний стан становить загрозу безпеці та гармонійному розвитку дитини.
Вказала, що вона не перешкоджає спілкуванню дитини з батьком і визнає важливість збереження стосунків з обома батьками. Однак, з метою забезпечення належних умов для життя, розвитку та безпеки дитини, доцільним буде визначити місце проживання дитини разом з матір'ю. За місцем реєстрації та проживання дитини ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 , створені належні житлові умови, всі потреби дитини в одязі та взутті, продуктах харчування, іграшках тощо задоволені повністю. Відповідач є діючим військовослужбовцем. У зв'язку зі специфікою його служби, він у будь-який момент може бути викликаний до військової частини для виконання бойових завдань, зокрема в зону проведення бойових дій. Така непередбачуваність графіку та неможливість постійного перебування з дитиною підтверджують об'єктивну неспроможність відповідача забезпечити дитині стабільні умови проживання, виховання та безпеки. У разі його раптового відрядження чи переміщення за службовим обов'язком, дитина залишиться без належного нагляду та догляду, що неприпустимо з огляду на її вік та потреби.
Просила визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з його матір'ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ; вирішити питання щодо судових витрат.
Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 27 жовтня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 через свого представника подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі, вирішити питання щодо судових витрат.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не виклав мотиви оцінки та жодним чином не обґрунтував причини непогодження з висновком органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання дитини. Відсутність предмету спору є підставою для закриття провадження у справі. У травні 2025 року вона пропонувала відповідачу врегулювати всі відносини пов'язані з визначенням місця проживання дитини мирно, однак останній відмовився та вчиняв дії направлені на відібрання дитини, що підтверджується її численними заявами до правоохоронних органів та відповідями на них. Зазначила, що органу опіки та піклування відповідач надав письмові пояснення в яких зазначив, що заперечує проти визначення місця проживання дитини з матір'ю та вказував, що дитина має проживати з ним.
27.02.2026 за допомогою системи «Електронний суд» ОСОБА_2 через свого представника подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вважав рішення суду законним, а апеляційну скаргу необґрунтованою. При цьому зазначив, що він не заперечує та не заперечував проти проживання дитини разом із матір'ю, а дитина і так проживає і зареєстрована з позивачкою, а тому її права не порушуються. Він лише хоче визначити спосіб його участі як батька у вихованні дитини на рівних правах з позивачкою.
20.04.2026 до суду апеляційної інстанції від представника ОСОБА_1 надійшли письмові пояснення, в яких викладено доводи позову та апеляційної скарги.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з'явившихся учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити, рішення суду - скасувати.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що зареєстрованим місцем проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є місце проживання його матері ОСОБА_1 . Відповідач зазначене не оспорював і не оспорює. Враховуючи наведене, суд першої інстанції вважав, що рішення про задоволення позову про визначення місця проживання дитини з одним із батьків може бути ухвалено виключно якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, тобто за наявності між батьками такого спору.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що з 02.06.2022 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого у них народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.12).
Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 02.04.2024 шлюб між сторонами розірвано (а.с.15).
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований разом із матір'ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.13,14).
Актом обстеження умов проживання від 11.07.2025 встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1 . Умови проживання добрі. Квартиру облаштовано необхідними меблями та побутовою технікою. В наявності продукти харчування, приготована їжа, засоби гігієни, постільна білизна. Для виховання та розвитку дитини створені такі умови: для дитини облаштовано окреме місце для сну та проведення дозвілля. Дитину забезпечено сезонним одягом та взуттям, предметами особистої гігієни, іграшками, розвивальними іграми, необхідними ліками. За вказаною адресою проживають і мають постійне місце реєстрації: мати - ОСОБА_1 , яка здійснює догляд за дитиною віком до 3-х років та дитина - ОСОБА_4 .. В родині добрі стосунки. Батько ОСОБА_2 з дитиною не проживає, спілкується, сплачує аліменти. Висновки: для малолітнього ОСОБА_6 створені належні умови для проживання та виховання; потреби дитини забезпечені в повному обсязі (а.с.93).
Рішенням Виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області № 882 від 08.07.2025 затверджено висновок виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області, як органу опіки та піклування, про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Із висновку виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області, як органу опіки та піклування, вбачається, що виконавчий комітет Лозівської міської ради Харківської області як орган опіки та піклування, враховуючи інтереси дитини, з урахуванням рівних прав та обов'язків матері і батька щодо дитини, ставлення до виконання батьківських обов'язків, вважає доцільним визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із матір'ю ОСОБА_1 .
Зі змісту вказаного висновку також вбачається, що ОСОБА_2 надавав органу опіки та піклування свої пояснення, в яких заперечував проти визначення місця проживання дитини з матір'ю, оскільки вважає, що з її сторони це є маніпуляція задля особистої вигоди. Також повідомив, що сплачує аліменти на утримання дитини та ОСОБА_1 в повному обсязі, тому бажає встановити місце проживання сина разом із собою на його повному утриманні і має намір подавати зустрічний позов з даного питання (а.с.74-78).
Матеріали справи містять заяву ОСОБА_1 до правоохоронних органів щодо неповернення дитини за місцем її проживання, а також, що батько возить дитину в автомобілі без автокрісла (а.с.17,19).
Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
У відповідності до статті 5 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
У відповідності до частини другої статті 54 СК України усі найважливіші питання життя сім'ї мають вирішуватися подружжям спільно, на засадах рівності. Дружина, чоловік мають право противитися усуненню їх від вирішення питань життя сім'ї.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Приймаючи рішення в інтересах дитини суд має враховувати право дитини мати і зберігати стосунки з обома батьками.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства.
Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків (частина перша статті 160 СК України).
Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
При визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати інтереси батьків.
Рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першорядно повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об'єктивних обставин спору. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах (зокрема, постанова Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 466/1017/20).
У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 вказано, що тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об'єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування.
При вирішенні спорів про визначення місця проживання дитини суди враховують спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; стосунки між дитиною і батьками в минулому; бажання батьків бути опікунами; збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання, школу, друзів; бажання дитини; безпекові питання. Органам державної влади слід враховувати чи страждатиме дитина через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки одного з батьків.
Таким чином, обставини, встановлені у результаті детальної та поглибленої оцінки конкретної сімейної ситуації та фактори фактичного, емоційного, психологічного, матеріального та медичного характеру приводять правила щодо визначення місця проживання малолітньої дитини судом в дію.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що зареєстрованим місцем проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є місце проживання його матері ОСОБА_1 . Відповідач зазначене не оспорював і не оспорює. Враховуючи наведене, суд першої інстанції вважав, що рішення про задоволення позову про визначення місця проживання дитини з одним із батьків може бути ухвалено виключно якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, тобто за наявності між батьками такого спору.
Однак, в судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача підтвердив, що до органу опіки та піклування відповідач надав письмові пояснення, в яких зазначив, що заперечує проти визначення місця проживання дитини з матір'ю та вказував, що дитина має проживати з ним.
Також матеріали справи свідчать про звернення ОСОБА_1 до правоохоронних органів щодо неповернення дитини батьком за місцем її проживання.
Таким чином, колегія суддів вважає помилковим посилання суду першої інстанції на відсутність між батьками спору щодо місця проживання дитини, оскільки відповідач подекуди вчиняв дії, які підтверджують його намір визначити місце проживання малолітньої сина разом із ним, що свідчить про наявність юридичного спору між батьком та матір'ю про те, з ким буде проживати малолітня дитина.
Колегія суддів вважає, що юридична визначеність щодо місця проживання дитини буде відповідати її інтересам та не порушить права відповідача.
Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований разом із матір'ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
Після розірвання шлюбу між сторонами дитина залишилася проживати разом із матір'ю, що також не заперечується сторонами.
Квартира, у якій проживає малолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю, має належні умови для проживання, розвитку, навчання та відпочинку дитини, про що зазначено в акті обстеження умов проживання від 11.07.2025. Таким чином мати створила належні умови для його морального, духовного та фізичного розвитку.
Обставин, які б вказували на неможливість подальшого проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір'ю колегія суддів не встановила.
Орган опіки та піклування вважав за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір'ю, про що надав відповідний висновок.
Колегія суддів визнає цей висновок обґрунтованим, таким, що узгоджується з іншими доказами в справі та відповідає інтересам дитини.
Належних та допустимих доказів на спростування цих обставин відповідач не надав.
Як вбачається з матеріалів справи, малолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вже досить тривалий час проживає у квартирі разом із матір'ю, яка займається його розвитком та вихованням, а тому наявні підстави для задоволення позову.
Таким чином, вирішуючи спір, колегія суддів врахувавши вказані обставини та наявні в справі докази, дотримуючись принципу правової визначеності та пріоритетності інтересів дитини, врахувавши права батьків на виховання дітей і обов'язки батьків діяти в їх інтересах, відсутність доказів того, що визначення місця проживання дитини разом із матір'ю буде суперечити інтересам дитини, вважає, що в найкращих інтересах дитини є проживання разом із матір'ю, тому дійшла висновку про задоволення позовних вимог та визначення місця проживання дитини разом із матір'ю.
Колегія суддів наголошує, що визначення місця проживання малолітньої дитини з матір'ю не повинно негативно впливати на її взаємовідносини з батьком, оскільки визначення місця проживання дітей з одним із батьків не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов'язків, що мають усвідомлювати обидва з батьків, спір між якими вирішено судом.
Також колегія суддів підкреслює необхідність налагодження батьками співпраці з метою забезпечення належного контакту між кожним із них з дитиною, встановлення можливості спілкування та спільного проведення часу.
При істотній зміні обставин сторони мають право ініціювати визначення іншого порядку фізичної опіки щодо дитини.
Щодо наданих ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції доказів, то такі докази апеляційним судом не приймаються до уваги на підставі ст.367 ЦПК України, оскільки нею не наведено підстав неможливості подання таких доказів до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від неї. Крім того, обставини, на підтвердження яких надані зазначені докази, не оспорюються та підтверджені представником відповідача.
За таких обставин рішення суду підлягає скасуванню, а апеляційна скарга задоволенню.
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріально права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки вимоги позовної заяви та апеляційної скарги задоволено, тому судовий збір за подачу позовної заяви в розмірі 1211,20 грн та судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 1816,80 грн, а всього 3028,00 грн підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .
Керуючись ст.ст.367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.376, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_3 , - задовольнити.
Рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 27 жовтня 2025 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області, Служба у справах дітей Лозівської міської ради Харківської області, про визначення місця проживання дитини з матір'ю - задовольнити.
Визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 3028,00 грн за подачу позовної заяви та апеляційної скарги.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Головуючий Н.П. Пилипчук
Судді Ю.М. Мальований
О.Ю. Тичкова