Провадження № 22-ц/803/4711/26 Справа № 202/11391/24 Суддя у 1-й інстанції - Бєсєда Г.В. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.
30 квітня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:
судді-доповідача Никифоряка Л.П.,
суддів Гапонова А.В., Халаджи О.В.,
Учасники справи:
позивач Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк»,
відповідач ОСОБА_1 ,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні у місті Дніпрі справу, що виникла з цивільних правовідносин в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду міста Дніпра від 28 липня 2025року, головуючий у суді першої інстанції Бєсєда Г.В.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2024року Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» (далі - Банк) подало позов в суд проти ОСОБА_1 з вимогами про стягнення з відповідачки на його користь заборгованості за кредитом у розмірі 95 370,20грн.
Існування таких вимог Банк пов'язував із тим, що між ним та ОСОБА_1 07 березня 2019року укладено кредитний договір №2001260943901-Кредтиний договір, за яким відповідачці видано кредитну картку з кредитним лімітом в сумі 10 000,00грн, який пізніше було збільшено до 62694,00грн.
Вказував, що відповідачка не виконує кредитні зобов'язання належним чином тривалий строк та заборгованість ОСОБА_1 перед Банком станом на 01 липня 2024року складає 95 370,20грн, з яких: 55 373,82грн основний борг; та 39 996,38грн проценти.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Індустріального районного суду міста Дніпра від 28 липня 2025року позов Банку задоволено в повному обсязі.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що відповідачка розуміла та була ознайомлена з умовами кредитного договору, погодилася з ними, підписуючи заяву на приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб.
Водночас, 07 березня 2019року між сторонами було підписано Паспорт споживчого кредиту, який містить відомості про розмір отриманого кредиту, строк видачі кредиту, розмір процентної ставки та порядок повернення кредиту.
Суд виснував, що позивач свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, а відповідачка взяті на себе зобов'язання належним чином не виконувала, у зв'язку з чим у неї утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню на користь позивача в розмірі, який суд вважав обґрунтованим.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
12 лютого 2026року ОСОБА_1 , через представника ОСОБА_2 , подала безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою системи “Електронний суд» апеляційну скаргу на рішення Індустріального районного суду міста Дніпра від 28 липня 2025року.
В апеляційній скарзі заявниця висловила вимогу про скасування рішення та відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявниці полягає у тому, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що за кредитним договором позичальниці було встановлено чіткий кредитний ліміт який складає 10 000грн, проте банком було здійснено збільшення кредитного ліміту в односторонньому порядку, що на думку ОСОБА_1 є незаконним.
Також скаржниця стверджувала про те, що розрахунок заборгованості не може підтверджувати існування боргу, оскільки він не є первинним обліковим бухгалтерським документом, не відповідає Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і не може підтверджувати існування тих чи інших фінансових операцій.
Інша підстава апеляційної скарги зводилась до того, що справу розглянуто судом за відсутності відповідачки, не повідомленої належним чином про дату, час і місце засідання суду.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Позивач своїм правом, передбаченим статтею 360 ЦПК України, не скористався та відзиву на апеляційну скаргу не подавав.
Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції
16 лютого 2026року ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду витребувано з Індустріального районного суду міста Дніпра цивільну справу №202/11391/24; та 19 лютого 2026року справа надійшла на адресу апеляційного суду.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 02 березня 2026року відкрито апеляційне провадження у справі.
12 березня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно пункту 1 частини першої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідками про доставку електронного листа.
Сторони у справі у встановлений законом строк не звернулися до суду з заявою із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами
07 березня 2019року ОСОБА_1 звернулась до Банку із заявою на приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб №2001260943901, відповідно до якої позичальниця отримала кредит у розмірі 10 000,00грн на строк 12 місяців зі сплатою відсотків 47,88% річних.
За змістом паспорту споживчого кредиту, який власноручно підписано ОСОБА_1 , сума-ліміт кредиту становить 10 000грн, строк кредитування 12 місяців, та зі спливом вказаного строку дія договору продовжується кожного разу на той самий строку у разі відсутності заперечень будь-якої із сторін. Процентна ставка фіксована та становить 47,88% річних.
Відповідно до виписки по картці, відповідачка мала відкритий рахунок НОМЕР_1 та за період з 07 березня 2019року по 01 липня 2024року користувалась карткою Банку, витрачала кошти на придбання товарів, отримувала готівку, переказувала кошти на інші рахунки тощо.
Згідно Довідки №2001260943901 від 07 березня 2019року, востаннє було збільшено кредитний ліміт за Кредитним договором до 62 694,00грн 03 березня 2022року.
Станом на 01 липня 2024року заборгованість ОСОБА_1 перед банком за Кредитним договором становить 95 370,20грн, з яких: 55 373,82грн - заборгованість за кредитом; 39 996,38грн - заборгованість за процентами.
Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з'ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції надважливого значення надав тій обставині, що Паспорт споживчого кредиту від 07 березня 2019року та заява №2001260943901 становлять Кредитний договір в якому сторони домовились про розмір отриманого кредиту, строк видачі кредиту, розмір процентної ставки та порядок повернення кредиту. Та суд виходив з того, що Банк виконав умови договору та надав кошти у розмірі з який суд визнав обґрунтованим, а позичальниця взяті на себе зобов'язання належним чином не виконувала в зв'язку з чим утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню на користь позивача.
Дослідивши наявні в цивільній справі документальні докази апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, так як судом першої інстанції при ухваленні рішення додержані норми матеріального і процесуального права.
Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частина перша статті 633 ЦК України проголошує, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти /частина перша статті 1054 ЦК України/.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 указаного Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Визначальним у даній справі є не безпосередньо вид чи характеристика умов, які включені до заяви позичальника чи містяться в Умовах надання банківських послуг, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов та їх погодження сторонами кредитного договору, після чого їх можна буде розцінювати як невід'ємну складову змісту договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним /стаття 1055 ЦК України/.
Для вирішення спору в даній справі обов'язковим є з'ясування обставин щодо виникнення зобов'язання боржника сплатити певну суму отриманих в кредит коштів та процентів на користь іншої сторони у строк та в порядку відповідно до цивільно-правового договору.
Позовні вимоги щодо стягнення процентів та тіла кредиту Банк обґрунтовував наявністю домовленостей про розмір наданого кредиту та процентну ставку за кредитним договором що малася в заяві про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб в АТ «ПУМБ» та з огляду на зміст Паспорту споживчого кредиту, в якій умова щодо процентної ставки погоджена з позичальником під його особистий підпис.
Розроблені Банком умови договору приєднання повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що інша сторона договору лише приєднується до тих умов, з якими вона ознайомлена.
Однак рішення суду не може обґрунтовуватись лише самими правовими підставами або аргументами на які робиться посилання в апеляційній скарзі - без встановлення відповідних фактів.
За недоведеності заявлених в позовній заяві фактів щодо ознайомлення позичальниці ОСОБА_1 з умовами надання банківських послуг слід вважати, що такі умови не були частиною договору.
Зазначення в заяві позичальниці про ознайомлення з умовами надання кредиту без ідентифікації самих умов, як таких, що погоджені підписом відповідача, не може бути належним доказом ознайомлення та погодження відповідача саме з тією редакцією умов, на якій наполягає банк.
Умови надання банківських послуг не містять підпису відповідача. Позивач не надав доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника.
Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальницею кошти в добровільному порядку АТ «ПУМБ» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, а тому він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Виходячи з викладеного, встановивши фактичне отримання позичальницею відповідачкою кредиту, що також підтверджується випискою з особового рахунку та не спростовано відповідачкою, - суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення в примусовому порядку з боржниці суми непогашеного тіла кредиту.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що за кредитним договором їй було встановлено чіткий кредитний ліміт який складає 10 000,00грн, проте банком було здійснено збільшення кредитного ліміту в односторонньому порядку, що на думку скаржника є незаконним - є безпідставними, оскільки як вбачається з виписки по рахунку, боржниця продовжувала користуватись кредитними коштами понад встановлений кредитний ліміт, тим самим своїми діями погоджувала збільшення кредитного ліміту, що не суперечило правилам банку та на підтвердження чого було надано довідку про таке збільшення.
Водночас, у даній справі підтверджені обставини та дії позичальниці щодо погодження останньою з Банком умов про проценту ставку в певному розмірі та на умовах зазначених в письмових документах.
Вираження волі позичальниці відбулось вчиненням певних дій, та суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що наявні докази направленості волі та погодження сторони договору умов з приводу процентної ставки за кредитом, та умов з цього приводу відображених в Паспорті споживчого кредиту.
Зміст зобов'язання в наведеному Паспорті споживчого кредиту викладено досить зрозуміло, оскільки системний аналіз заяви, наданого Банком розрахунку, банківської виписки та довідок дає підстави для висновку про те, що справжня воля сторін договору зводилась до отримання коштів, які позичальник зобов'язаний повернути, із сплатою процентів за кредитним договором в розмірі та умовах погоджених сторонами.
Відповідно до вимог статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Матеріали справи містять належний та допустимий доказ, який підтверджує факт ознайомлення позичальниці з умовами договору щодо розміру процентів за кредитним договором; наявні відомості про те, що саме ОСОБА_1 погодилась з умовами з приводу процентної ставки за кредитом; та Банком доведені обставини, які давали можливість суду переконатись в тому з приводу яких відносин було складено Паспорт споживчого кредиту, та хто ознайомлений з викладеними в ньому умовами.
Отже, в матеріалах справи наявні докази в підтвердження обставин щодо обґрунтованості нарахування процентів за кредитним договором.
Суд апеляційної інстанції вважає, що зазначений документальний доказ впливає на правові висновки у даній справі щодо обґрунтованості вимог Банку про стягнення з позичальниці процентів за користування кредитними грошима в розмірі наведеному в розрахунку відповідно до погоджених сторонами умов.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи /статті 79 ЦПК України/.
Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок це процесуальний обов'язок суду.
Звертаючись до суду з цим позовом Банк на підтвердження наявності заборгованості та її розміру подав до суду розрахунок заборгованості. Також позивачем було надано виписку з особового рахунку.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Водночас, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003року № 254 (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018року № 75.
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.
До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 вересня 2020року у справі № 200/5647/18 та від 28 жовтня 2020року у справі № 760/7792/14-ц.
Судом встановлено, що виникнення заборгованості по боргових зобов'язаннях та їх розмір станом на 01 липня 2024року підтверджується розрахунком заборгованості та випискою по кредитному договору, що свідчить про те, що судом досліджувались первинні документи.
Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що матеріали справи не містять доказів на спростування відображеної у розрахунку заборгованості ОСОБА_1 перед позивачем.
Тож доводи апеляційної скарги про те, що розрахунок заборгованості не може підтверджувати існування боргу, оскільки він не є первинним обліковим бухгалтерським документом, не відповідає ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та не може підтверджувати існування тих чи інших фінансових операцій є безпідставними, оскільки судом першої інстанції було належним чином перевірено розрахунок заборгованості та оцінено його в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, зокрема первинним документом - випискою по кредитному договору.
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку відносно того, що наданий Банком розрахунок заборгованості є належним та допустимим доказом в розумінні статей 77, 78 ЦПК України.
Встановлено, що відповідач ОСОБА_1 користувалась кредитними коштами та частково сплачувала заборгованість за договором, що підтверджує факт укладення кредитного договору між сторонами.
Відповідач ОСОБА_1 не надала суду доказів, які спростовували б розрахунок заборгованості перед АТ «ПУМБ», не довела відсутність заборгованості.
Зважаючи на зазначене, оскільки відповідачем не було належним чином виконано умови кредитного договору та не спростовано будь-якими доказами правильність розрахунку заборгованості за кредитним договором, правильним є висновок суду першої інстанції про правомірність нарахування ОСОБА_1 заборгованості за відсотками.
Тож наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт видачі та отримання відповідачем ОСОБА_1 кредитних коштів, про що свідчить підпис у Паспорті споживчого кредиту, в якому погоджено між сторонами всі істотні умови, порядок отримання та погашення заборгованості, наслідки невиконання зобов'язань за договором та строк кредитування, а розрахунком заборгованості та випискою з особового рахунку підтверджується факт користування кредитними коштами та вчинення відповідачем дій щодо часткового погашення заборгованості.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про процесуальні порушення суду першої інстанції щодо неналежного повідомлення відповідача про дату і час слухання справи, не приймаються апеляційним судом до уваги, оскільки відповідач мав можливість і виклав свої заперечення щодо позову в поданій апеляційній скарзі, а тому вказані обставини не можуть слугувати підставою для скасування правильного по суті рішення суду.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Решта доводів, приведених в апеляційній скарзі, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про обґрунтованість та законність рішення суду.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін.
На підставі статті 141 ЦПК України, судові витрати понесені сторонами в зв'язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення.
Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 .
Рішення Індустріального районного суду міста Дніпра від 28 липня 2025року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частиною третьою статті 389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 30 квітня 2026року.
Судді: