Провадження № 22-ц/803/3318/26 Справа № 203/459/19 Суддя у 1-й інстанції - Озерянська Ж.М. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.
29 квітня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Пищиди М.М.
суддів - Ткаченко І.Ю., Свистунової О.В.
за участю секретаря судового засідання - Літвінова І.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 30 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних витрат та трьох відсотків річних, -
У лютому 2019 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних витрат та трьох відсотків річних.
В обґрунтування своїх вимог позивач вказав на те, що між сторонами 19 лютого 1999 року укладено договір позики відповідно до умов якого позивач передав відповідачеві у позику 200 000 грн. без визначення терміну повернення. Відповідач при цьому зобов'язався повернути борг разом з відсотками, розмір яких дорівнює 6 % суми позики за кожен місяць користування. На підтвердження передачі коштів відповідачем було складено розписку. Оскільки відповідач грошові кошти на вимогу позивача не повернув, останній звернувся до суду з позовом про стягнення суми боргу за розпискою.
Рішенням суду від 07 листопада 2018 року позовні вимоги були задоволені частково. Рішення суду набрало законної сили 03 лютого 2021 року. На даний час рішення суду не виконано боржником, а тому згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України відповідач зобов'язаний сплатити три проценти річних та інфляційні втрати від простроченої суми.
Враховуючи зазначене, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь 3% річних у розмірі 232407,56 грн., інфляційні втрати у розмірі 1378527,94 грн. та судові витрати в розмірі 15140 грн.
Рішенням Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 30 жовтня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних витрат та трьох відсотків річних - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 за договором позики від 19 лютого 1999 року інфляційні втрати у розмірі 101887 грн. 99 коп. та 3% річних у розмірі 193810 грн. 30 коп., а всього стягнути 295698 грн. 29 коп. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2956 грн. 98 коп.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду в частині відмовлених вимог скасувати, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги, посилається на те, що судом першої інстанції було неповно та неправильно встановлено деякі обставини, що мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження і оцінки наданих суду доказів.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Судом першої інстанції встановлено, що 19 лютого 1999 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до умов якого позивач передав відповідачеві у позику 200 000 грн. без визначення терміну повернення. Відповідач при цьому зобов'язався повернути борг разом з відсотками, розмір яких дорівнює 6 % суми позики за кожен місяць користування. На підтвердження передачі коштів відповідачем було складено розписку (а.с. 11).
Заочним рішенням Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 24 лютого 2015 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 19 лютого 1999 року в сумі 2 456 000,00 грн. (200 000,00 грн. - основна заборгованість, 2 256 000,00 грн. - відсотки), компенсацію судових витрат у сумі 3 654,00 грн., разом - 2 459 654,00 грн.
Після перегляду заочного рішення від 24 лютого 2015 року рішенням Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 07 листопада 2018 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 19 лютого 1999 року в сумі 1 760 000,00 грн. (200 000,00 грн. - основна заборгованість, 1 560 000,00 грн. - проценти), компенсацію судових витрат у сумі 3 654,00 грн., разом - 1 763 654,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. (а.с. 12-13)
Постановою Дніпровського районного суду від 12 грудня 2019 року рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 листопада 2018 року - скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 19 лютого 1999 року в розмірі 200000 грн. 00 коп. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення процентів - відмовлено у повному обсязі. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати в сумі 4737 грн. 41 коп.
Постановою Касаційного цивільного суду від 03 лютого 2021 року постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року у частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення процентів за період з 01 січня 2004 року до 30 липня 2014 року в сумі 1 524 000 грн скасовано. Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 листопада 2018 року у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення процентів за період з 01 січня 2004 року до 30 липня 2014 року в сумі 1 524 000 грн залишено в силі. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року у частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення процентів за період з 31 липня 2004 року до 30 жовтня 2014 року змінено, викладено її мотивувальну частину у редакції цієї постанови.
Таким чином рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 07 листопада 2018 року набрало законної сили 03 лютого 2021 року.
12 березня 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області було відкрито виконавче провадження ВП №64811299 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 19 лютого 1999 року в сумі 1 724 000,00 грн. (200 000,00 грн. - основна заборгованість, 1 524 000,00 грн. - проценти), компенсацію судових витрат у сумі 3 654,00 грн., разом - 1 727 654,00 грн. на підставі виконавчого листа №203/6896/14-ц від 05 березня 2021 року виданого Кіровським районним судом м. Дніпропетровська (а.с. 95).
Зі змісту листа приватного виконавця Сивокозова О.М. від 23 січня 2025 року №145 встановлено, що в межах виконання виконавчого листа № 203/6896/14-ц з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 було стягнуто кошти у розмірі 26 985,63 грн. Залишок не стягнутої суми боргу за виконавчим листом № 203/6896/14-ц складає 1 702 159,46 грн., виконавчим листом № 203/6896/14-ц складає 3 246,32 грн. (а.с. 94)
Зі змісту листа приватного виконавця Сивокозова О.М. від 23 січня 2025 року №145 встановлено, що за виконавчим провадженням № 64811299 приватним виконавцем на користь стягувача ОСОБА_1 було перераховано 24 квітня 2023 року суму у розмірі 25 495,54 грн. Залишок боргу за ВП № 64811299 складає 1 702 159,46 грн. (а.с. 94)
З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що у відповідача наявна заборгованість за договором позики від 19 лютого 1999 року у розмірі 200000 грн. - основна заборгованість та 1 524 000 грн. - проценти.
Так, за основною сумою заборгованості у розмірі 200000 грн. за період з 30 серпня 2014 року по 24 квітня 2023 року інфляційні втрати складають 498151,17 грн. та 3% річних у розмірі 51912,33 грн., за період з 25 квітня 2023 року по 11 листопада 2024 року інфляційні втрати складають 18002,99 грн. та 3% річних у розмірі 8119,98 грн.
За процентами у розмірі 1 524 000 грн. за період з 04 лютого 2021 року по 11 листопада 2024 року інфляційні втрати складають 862373,78 грн. та 3% річних у розмірі 172375,25 грн.
Ухвалюючи рішення по справі, суд першої інстанції виходив із того, що з відповідача на користь позивача за договором позики від 19 лютого 1999 року підлягають стягненню інфляційні втрати у розмірі 101887 грн. 99 коп. та 3% річних у розмірі 193810 грн. 30 коп. Відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних за основною сумою позики за період з вересня 2014 року по 03 лютого 2021 року застосував строк позовної давності.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції.
Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу (частина перша стаття 1050 ЦК України). За змістом частини другої до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно аналізу практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві, підраховуючи суми стягнень, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, суди повинні враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в певний період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Індекси інфляції розраховуються на підставі інформації, опублікованої центральним органом виконавчої влади з питань статистики в газеті «Урядовий кур'єр».
За змістом статті 552, частини другої статті 625 ЦК України інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті, та три проценти річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому суд має виходити з того, що ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.
У постанові КЦС ВС від 23 листопада 2022 року у справі №285/3536/20 встановлено, що: «Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором (стаття 625 ЦК України).
Інфляція розраховується шляхом множення суми простроченого зобов'язання на індекс зростання споживчих цін за прострочений період (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року №918/631/19).
Положення статей 3, 509, 625 ЦК України передбачають нарахування інфляційних втрат на суму основного боргу.
Наведену правову позицію також викладено у постанові Верховного Суду від 21 травня 2019 року у справі №916/2889/13.
У даному випадку, самим договором не було встановлено часу його виконання з повернення суми основного зобов'язання, тобто суми грошових коштів у розмірі 200000,00 грн, тому період прострочення має відраховуватись з прийняття судом рішення, яким стягнуто зазначену вище суму заборгованості. Отже, період для обрахування інфляційних втрат має бути обчислений з 04 лютого 2021 року.
Сума інфляційних втрат за період з 04 лютого 2021 року по квітень 2023 року за порушення виконання основного зобов'язання у сумі 200000,00 грн становить - 83884,95 грн.
Сума інфляційних втрат за період з травня 2023 року по жовтень 2024 року за порушення виконання основного зобов'язання у сумі 174504,46 грн.(залишок заборгованості за основною сумою боргу) становить - 18003,04 грн.
Таким чином, сума інфляційних втрат, яка підлягає стягненню з відповідача, за період з 04 лютого 2021 року по жовтень 2024 року за порушення виконання основного зобов'язання складає 101887,99 грн. Інфляційні втрати за сумою відсотків за користування позикою у сумі 1524000 грн. за період з лютого 2021 року по жовтень 2024 року стягненню не підлягають, а тому у цій частині позовних вимог слід відмовити.
За таких обставин, виходячи з наведеного, суд першої інстанції здійснив належну перевірку розрахунку інфляційних втрат, та дійшов в цій частині обґрунтованого висновку що з відповідача на користь позивача за договором позики від 19 лютого 1999 року підлягають стягненню інфляційні втрати у розмірі 101887 грн. 99 коп. та 3% річних у розмірі 193810 грн. 30 коп.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню щодо неустойки, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Апеляційним судом не встановлено порушення або неправильне застосування судом першої інстанції при розгляді цієї справи норм матеріального чи процесуального права та невідповідності висновків суду обставинами справи, тому підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування рішення суду з ухваленням нового немає.
З огляду на те, що апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін, підстав для відшкодування, зміни або перерозподілу судових витрат у відповідності до ст.141 ЦПК України не має.
Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 84 775 грн. що менше двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст. ст. 368, 369, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 30 жовтня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошені “29» квітня 2026 року.
Повний текст постанови складено “30»квітня 2026 року.
Головуючий:
Судді: