Справа № 161/10417/24 Головуючий у 1 інстанції: Присяжнюк Л. М.
Провадження № 22-ц/802/548/26 Доповідач: Данилюк В. А.
28 квітня 2026 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Данилюк В. А.,
суддів Киці С. І., Шевчук Л. Я.,
секретаря Черняк О. В.,
з участю:
представника позивача Самчука А. М.,
представника особи, яка не брала участі у справі,Шевчука В. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу запозовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, ОСОБА_3 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 грудня 2024 року,
31 травня 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 13 серпня 2016 року між сторонами був укладений договір позики, за яким позивач надав у борг відповідачу грошові кошти у розмірі 300 000,00 доларів США, без сплати процентів за користування позиченими коштами.
За умовами договору відповідач повинен був повертати позики періодичними платежами по 100 000,00 доларів США до 30 січня 2017 року, 30 січня 2019 року та 30 січня 2021 року.
Посилаючись на те, що позичальник неналежним чином виконує взяті на себе зобов'язання по своєчасному погашенню заборгованості за позикою, позивач просить суд стягнути з відповідача 300 000,00 доларів США заборгованості за позикою, 60 000,00 доларів США штрафних санкцій, а також 47 712,33 доларів США 3% річних згідно ст.625 ЦК України.
Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 грудня 2024 рокупозовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за позикою у загальному розмірі 367 616,44 доларів США (триста шістдесят сім тисяч шістсот шістнадцять доларів сорок чотири центи).
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 10 921,39 грн (десять тисяч дев'ятсот двадцять одна гривня тридцять дев'ять копійок).
Не погоджуючись з рішенням суду, особа, яка не брала участі у справі, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій вказує, що оскільки її не було залучено до участі у справі, то даним рішенням порушено її права та законні інтереси, тому рішення постановлене з порушенням норм процесуального права, просить рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_1 ОСОБА_4 просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити.
В судовому засіданні представник особи, яка не брала участі у справі, ОСОБА_5 апеляційну скаргу підтримав, представник позивача ОСОБА_4 апеляційну скаргу заперечив.
Заслухавши пояснення учасників справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участь у справі, виходячи з наведених у цій постанові підстав.
Судом встановлено, що 13 серпня 2016 року між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) був укладений договір позики, за умовами якого позикодавець передав у власність позичальнику грошові кошти у розмірі 300 000,00 доларів США, а позичальник зобов'язувався повернути позику згідно погодженого сторонами графіку, а саме:
-до 30 січня 2017 року - 100 000,00 доларів США;
-до 30 січня 2019 року - 100 000,00 доларів США;
-до 30 січня 2021 року - 100 000,00 доларів США (п.п.1.1, 2.1, 5.1 Договору).
Договір позики визначений сторонами як безпроцентний (п.2.1 Договору).
Сторони домовилися, що за прострочення повернення позики позичальник сплачує штраф позикодавцю у розмірі 20 відсотків від протермінованої суми позики (п.7.2 Договору).
Згідно виданої 13 серпня 2016 року власноручної розписки, відповідач підтвердив отримання суми позики готівкою.
Відповідач будь-яких доказів повернення позики суду не надав.
Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України і відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що в порушення вищезазначених правових норм та умов договору, позичальник своєчасно не повертає позику, тобто порушує свої зобов'язання перед позивачем, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення основної суми позики у розмірі 300 000,00 доларів США слід задовольнити.
Звертаючись з апеляційною скаргою, особа, яка не брала участі у справі, ОСОБА_3 зазначила, що впровадженні Луцького міськрайонного суду знаходяться цивільні справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсними правочинів та витребування майна, а також справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недійним договору дарування квартири, а тому наявність оскаржуваного рішення дає можливість ОСОБА_1 кваліфікувати такі договори як фраудаторні, тобто вказує на створення штучних неправдивих доказів зі сторони ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , чим створено обставини для незаконного та неправомірного заволодіння її майном і тому рішення у цій справі порушує можливості захисту її прав.
Відповідно до ч.1 ст.17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у розгляді справи, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Вказана стаття визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов'язків. При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов'язок і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
За таких обставин, судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов'язків цієї особи, тобто, судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не є підставою для висновку про вирішення судом питань про права та обов'язки цієї особи та не може братися до уваги.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного суду від 17 листопада 2021 року в справі №201/5161/19 (провадження №61-11297св21), від 13 січня 2021 року у справі №466/5766/13-ц (провадження №61-13912св20), від 29 червня 2021 року у справі №201/751/14-ц (провадження №61-1490св21), від 28 жовтня 2021 року у справі №529/690/18 (провадження №61-6006св21) та від 02 листопада 2021 року у справі №314/5611/19 (провадження №61-3829св21).
З огляду на викладене, право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі в справі, проте, ухвалене судом рішення певним чином впливає на їх права та обов'язки, завдає шкоди, що може виражатися у несприятливих для них наслідках.
Таким чином, суд апеляційної інстанції має першочергово з'ясувати, чи зачіпає оскаржуване судове рішення безпосередньо права та обов'язки заявника, та лише після встановлення таких обставин, вирішити питання про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що ухвалене судом першої інстанції рішення не впливає на права та обов'язки заявника, - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.
Оскільки рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, який єдвостороннім правочином, за яким обов'язки виникають лише у позичальника, а права у позикодавця, не стосується інших правочинів, стороною яких є ОСОБА_3 , тому будь - яких прав та інтересів ОСОБА_3 дане рішення не порушує.
Існування в провадженні суду інших справ за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання правочинів, які були вчинені після укладення договору позики, за яким стягнуто борг, недійсними (справа №161/18617/25)або за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування, який також було укладено після виникнення правовідносин, які є предметом даної справи(справа №161/21533/21), ніяким чином не впливає на інтереси ОСОБА_3 як особи, яка не брала участі у справі, і яка може захистити своє право та законні інтереси при розгляді зазначених справ.
Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги зводяться до припущень, аособа, яка подала апеляційну скаргу, не вправі надавати правову оцінку договору, стороною якого не була, і який не стосується правовідносин, які виникли у неї з тими ж сторонами стосовно укладення інших договорів.
Статтею 362 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
З урахуванням наведеного, апеляційний суд вважає, що існують підстави для закриття апеляційного провадження, оскільки встановлено відсутність порушення прав апелянта ОСОБА_3 оскаржуваним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області, отже і відсутність у неї права на його апеляційне оскарження.
Керуючись, ст.ст. 259, 268, 362, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-
Закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі ОСОБА_3 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 грудня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 29 квітня 2026 року.
Головуючий - суддя
Судді