Справа № 127/5662/26
Провадження 2/127/1554/26
(заочне)
28 квітня 2026 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Борисюк І.Е.,
за участю: секретаря судового засідання Обертун Н.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
До Вінницького міського суду Вінницької області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 30.11.2018 між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 було укладено угоду № С-601-009250-18-980 про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки, відповідно до якої відповідачу було відкрито поточний рахунок та надано можливість користуватися кредитними коштами в межах ліміту кредитування. Всупереч умовам договору відповідач свої зобов'язання виконував неналежним чином, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка становить 17 718, 44 гривень, з яких: 6 987, 58 гривень - заборгованість за основним боргом; 10 730, 86 гривень - заборгованість за відсотками. 16.11.2023 між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «ФК «Сонаті» було укладено договір факторингу № 16/11-23, у відповідності до якого АТ «Ідея Банк» передало (відступило) ТОВ «ФК «Сонаті» належні йому права вимоги до боржників, зокрема до відповідача за договором № С-601-009250-18-980 від 30.11.2018. В подальшому, 29.12.2023 між ТОВ «ФК «Сонаті» та ТОВ «Санфорд Капітал» було укладено договір факторингу № 29/12-23, у відповідності до якого ТОВ «ФК «Сонаті» передало (відступило) ТОВ «Санфорд Капітал» належні йому права вимоги до боржників, зокрема до відповідача за договором № С-601-009250-18-980 від 30.11.2018. Ні ТОВ «ФК «Сонаті», ні позивач не здійснювали нарахувань за кредитним договором. Заборгованість відповідачем досі не погашена.
Вищевикладене й стало підставою для звернення до суду позивача із вимогами про стягнення на його користь з відповідача заборгованості за договором № С-601-009250-18-980 від 30.11.2018 в сумі 17 718, 44 гривень. Також позивач просив суд стягнути на його користь з відповідача судові витрати.
Ухвалою суду від 05.03.2026 вищевказану заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Також, даною ухвалою запропоновано учасникам справи надати суду заяви по суті справи та докази у строк, встановлений судом; у позивача витребувано докази по справі.
На виконання вимог ч. 7 ст. 43 і абз. 2 ч. 1 ст. 177 ЦПК України та ухвали суду від 25.02.2026 позивачем до позову, поданого до суду в електронній формі, надано докази надсилання відповідачу за адресою його місця проживання (перебування), зареєстрованою у встановленому законом порядку, листом з описом копії позовної заяви із доданими до неї документами (трекінг відправлення R067112077674). (а.с. 59-60)
За інформацією з офіційного вебсайту Укрпошти вбачається, що вищевказане поштове відправлення повернулося на адресу відправника із відміткою «за закінченням терміну зберігання».
З матеріалів справи вбачається, що 22.02.2026 підсистемою «Електронний суд» до електронного кабінету відповідача автоматично було доставлено позовну заяву із доданими до неї документами, що підтверджується відповідною довідкою. (а.с. 69)
Також з матеріалів справи вбачається, що ухвала суду від 05.03.2026 була доставлена до електронного кабінету відповідача 08.03.2026 о 16 год. 30 хв., що підтверджується відповідною довідкою. (а.с. 70зв.)
Враховуючи положення ст. 128 ЦПК України, вважається, що відповідач був належним чином повідомленим про розгляд справи. (а.с. 72, 83) Також, враховуючи положення п. 2 ч. 6 ст. 272 ЦПК України, ухвала суду від 05.03.2026 вважається врученою відповідачеві 08.03.2026.
У строк, визначений судом ухвалою суду від 05.03.2026, від відповідача відзив на позов не надійшов.
31.03.2026 постановлено ухвалу про застосування до позивача за неповідомлення суду про неможливість подати докази витребувані ухвалою суду від 05.03.2026 і неподання таких доказів без поважних причин заходи процесуального примусу у виді штрафу, а також повторно зобов'язано виконати ухвалу суду від 05.03.2026 до 22.04.2026.
На виконання вимог ухвали суду від 05.03.2026 позивачем витребувані судом докази надані не були, однак 15.04.2026 надійшли письмові пояснення із доданою до них випискою по рахунку відповідача.
Будь-які докази по справі чи клопотання, крім поданих позивачем разом із позовною заявою та на виконання вимог судового рішення, від учасників справи на адресу суду не надходили.
У судове засіданні представник позивача та відповідач не з'явились, хоча відповідно до ст. 128 ЦПК України, були повідомлені належним чином про дату, час і місце розгляду справи. Про причини неявки суду не повідомлено. Таким чином, учасники справи не з'явились в судове засідання без поважних причин. Від відповідача на адресу суду заяви про відкладення розгляду справи та/або розгляд справи у його відсутність не надходили. Водночас, в матеріалах справи міститься клопотання представника позивача про розгляд справи у його відсутність і відсутність заперечень щодо заочного розгляду справи. Судом не встановлено, що нез'явлення представника позивача перешкоджає вирішенню спору.
Враховуючи вищевикладене, клопотання представника позивача та положення ст.ст. 223 і 280 ЦПК України, суд постановив провести розгляд справи у відсутність учасників справи, провести заочний розгляд справи (ухвала суду постановлена без оформлення окремого документа та занесена до протоколу судового засідання).
Враховуючи вищевикладене та положення ст. 279 ЦПК, суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.
При розгляді справи судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
30.11.2018 між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 було укладено угоду С-601-009250-18-980 про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки, у відповідності до умов якої ПАТ «Ідея Банк» зобов'язалось відкрити ОСОБА_1 поточний рахунок № НОМЕР_1 у валюті гривня, операції за яким можуть здійснюватися за дебетно-кредитною схемою обслуговування з використанням електронного платіжного засобу, що буде використовуватись в рамках угоди та договору, у тому числі для розміщення коштів та відображення операцій, здійснених з використанням електронного платіжного засобу, та випускає клієнту міжнародну платіжну картку MasterCard; банк надає клієнту кредит шляхом встановлення відновлювальної кредитної лінії по поточному рахунку на умовах визначних цим договором: максимальний ліміт кредитної лінії встановлюється в розмірі 200 000, 00 гривень; ліміт кредитної лінії, доступний клієнту на момент укладання угоди, становить 7 000, 00 гривень; процентна ставка за користування коштами кредитної лінії становить 48,00 % річних. Відповідач, в свою чергу, зобов'язався належним чином виконувати умовами цієї угоди. (а.с. 13-13зв.)
Того ж дня, 30.11.2018, відповідач ознайомився із паспорт споживчого кредиту. (а.с. 16-16зв.)
Як вбачається з п. 4 вищевказаної угоди, повернення заборгованості та сплата відсотків за користування кредитною лінією та/або інших платежів за угодою та договором здійснюватимуться згідно умов договору, типового графіку та розрахунку сукупної вартості кредиту, а також тарифів, які розміщені на сайті банку за адресою www.ideabank.ua. Підписанням угоди клієнт підтверджує, що ознайомлений з типовим графіком і розрахунком сукупної вартості кредиту.
Відповідно до п. 5 вищевказаної угоди, укладаючи цю угоду клієнт погодився із тим, що він ознайомлений з умовами договору, які оприлюднені на інтернет-сторінці банку www.ideabank.ua та які йому роз'яснені, зрозумілі та з якими він цілком згодний.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов вищевказаної угоди ПАТ «Ідея Банк» відкрив відповідачу поточний рахунок та кредитну лінію із встановленням кредитного ліміту в розмір 7 000, 00 гривень.
16.11.2023 між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «ФК «Сонаті» було укладено договір факторингу № 16/11-23, у відповідності до якого АТ «Ідея Банк» передало (відступило) ТОВ «ФК «Сонаті» належні йому права вимоги до боржників, зокрема до ОСОБА_1 за договором № С-601-009250-18-980 від 30.11.2018. (а.с. 22-28зв.)
Так, згідно із п. 5.1. вищевказаного договору факторингу, права вимоги вважаються такими, що перейшли від клієнта до фактора саме в день підписання сторонами друкованого Реєстру Боржників та договору за допомогою сервісу електронного документообігу «Вчасно», за умови виконання фактором зобов'язань передбачених п. 4.1. цього договору
16.11.2023 між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «ФК «Сонаті» було підписано вищевказаний Реєстр Боржників. (а.с. 26-27)
Так, з витягу із вищевказаного реєстру вбачається відступлення АТ «Ідея Банк» та ТОВ «ФК «Сонаті» права вимоги до боржника за договором № С-601-009250-18-980 від 30.11.2018 - ОСОБА_1
17.10.2023 і 17.11.2023 на виконання умов вищевказаного договору факторингу ТОВ «ФК «Сонаті» сплатило фінансування, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями. (а.с. 28-28зв.)
29.12.2023 між ТОВ «ФК «Сонаті» та ТОВ «Санфорд Капітал» було укладено договір факторингу № 29/12-23, у відповідності до якого ТОВ «ФК «Сонаті» передало (відступило) ТОВ «Санфорд Капітал» належні йому права вимоги до боржників, зокрема до ОСОБА_1 за договором № С-601-009250-18-980 від 30.11.2018. (а.с. 29-36зв.)
Згідно із п. 5.1. вищевказаного договору факторингу, права вимоги вважаються такими, що перейшли від клієнта до фактора з моменту підписання сторонами цього договору.
Між сторонами вищевказаного договору факторингу було підписано друкований Реєстр Боржників, що підтверджується витягом із нього. (а.с. 33)
З витягу із вищевказаного реєстру вбачається відступлення ТОВ «ФК «Сонаті» ТОВ «Санфорд Капітал» права вимоги до боржника за договором № С-601-009250-18-980 від 30.11.2018 - ОСОБА_1
29.12.2023, 28.02.2024 і 29.02.2024 на виконання умов вищевказаного договору факторингу ТОВ «Санфорд Капітал» сплатило суму фінансування, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями. (а.с. 34-36зв.)
Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Суду не надано належних доказів повідомлення відповідача про відступлення прав вимог, однак судом прийнято до уваги, що у відповідності до ч. 2 ст. 516 ЦК України, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Судом встановлено, що умовами договору та законом не встановлено заборону заміни кредитора без згоди боржника у зобов'язаннях по вищевказаному договору.
Доказів того, що вищевказані договори факторингу визнані недійсними, суду не надано.
Судом прийнято до уваги, що у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Таким чином, після сплати фінансування та підписання Реєстру боржників за договором факторингу № 16/11-23 від 16.11.2023 і з моменту підписання договору факторингу № 29/12-23 від 29.12.2023, відбулось одиничне, тобто сингулярне правонаступництво. З цього часу ТОВ «Санфорд Капітал» стало новим кредитором відповідача за договором № С-601-009250-18-980 від 30.11.2018.
Позивач вважає, що відповідачем порушено умови вищевказаного договору, заборгованість за яким підлягає стягненню в примусовому порядку.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Як свідчить тлумачення ст. 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).
Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1047 і ч. 1 ст. 1055 ЦК України).
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства (ч. 1 і ч. 2 ст. 207 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Суд дійшов висновку, що при укладенні договору № С-601-009250-18-980 від 30.11.2018, його сторонами було погоджено усі істотні умови цього договору.
Згідно з ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У ч. 1 та ч. 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За змістом ст. 10561 ЦК України, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором; розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Позивач, пред'являючи вимоги про повернення кредиту, просив стягнути крім заборгованості за основною сумою боргу (суму, яку фактично отримав в борг позичальник), заборгованість за відсотками.
Звертаючись до суду із позовом про стягнення грошових коштів, позивач зобов'язаний навести обґрунтований розрахунок сум, що стягуються (п. 3 ч. 3 ст. 175 ЦПК України) і в подальшому довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Принцип оцінки доказів «поза розумним сумнівом» полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, підтверджених доказами. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.
Саме на суд покладено обов'язок під час ухваленні рішення вирішити, зокрема: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (ст. 264 ЦПК України). Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному ЦПК України (ч. 3 ст. 263 ЦПК України).
Отже, вищевказані принципи вказують, зокрема, на те, що суд зобов'язаний перевірити розрахунок заборгованості незалежно від наявності та/або відсутності заперечень щодо нього з боку сторони відповідача.
В обґрунтування розміру заборгованості відповідача перед позивачем за договором № С-601-009250-18-980 від 30.11.2018, останнім надано виписки по рахунку відповідача та довідку-розрахунок заборгованості АТ «Ідея Банк». (а.с. 17, 93-94)
Із довідки-розрахунку заборгованості станом на 16.11.2023 вбачається лише констатація сум заборгованості, а саме: за основним боргом - 6 987, 58 гривень; за нарахованими та несплаченими відсотками - 10 730, 86 гривень, що разом становить 17 718, 44 гривень. (а.с. 17)
Позивачем не наведено обґрунтований розрахунок заборгованості, а той, що надано разом із позовом (довідка-розрахунок), не відображає ні періоду нарахувань, ні застосованої процентної ставки, ні сум, на які здійснені нарахування. У зв'язку із чим судом ухвалою від 05.03.2026 було витребувано обґрунтований розгорнутий розрахунок заборгованості за договором № C-601-009250-18-980 від 30.11.2018 (із зазначенням періоду нарахувань, складових заборгованості, розміру застосованих відсотків, відповідних сум, зокрема внесених позичальником в рахунок погашення заборгованості (із зазначенням дат внесення) (в разі наявності) тощо), однак такий надано не було. Натомість позивачем було надано письмові пояснення щодо розрахунку заборгованості та виписку по рахунку відповідача.
З огляду на положення Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», виписки по рахунку, що містяться в матеріалах справи, є належним доказом щодо заборгованості відповідача, яка досліджується судом у сукупності з іншими доказами.
З'ясовуючи обставини, пов'язані із правильністю здійснення розрахунку заборгованості, та здійснюючи оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується, суд прийшов до наступного висновку.
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеному у ст. 13 ЦПК України саме відповідач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами, визначає докази, якими підтверджуються його заперечення проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. Правом на подання відзиву на позовну заяву, у якому відповідач міг би викласти свої заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими він не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права, не скористався. Відповідачем не оспорювався факт отримання ним кредитних коштів, а також розмір заборгованості. Стороною відповідача не спростовано розмір заборгованості, заявлений стороною позивача. При цьому, судом враховується стандарт доказування «більшої вірогідності».
Так, з виписок по рахунку відповідача вбачається, що останній користувався кредитними грошовими коштами і частково погашав заборгованість за договором. (а.с. 20-21, 93-94)
Верховний Суд у постанові від 07 квітня 2021 року у справі № 478/300/19 зауважив, що під схваленням правочину можуть розумітися будь-які дії, спрямовані на виконання укладеного правочину, в тому числі, приймання майна для використання, реалізація інших прав та обов'язків відповідно до укладеного правочину.
У постанові від 23 грудня 2020 року у справі № 127/23910/14-ц Верховний Суд також вказав, що часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій є тією дією, яка свідчить про визнання ним боргу.
У відповідності до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позивач має право на одержання від позичальника процентів від суми позики у відповідності до умов кредитного договору.
В разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Судом встановлено відповідність нарахувань відсотків за користування кредитними коштами як умовам договору № С-601-009250-18-980 від 30.11.2018, так і вимогам чинного законодавства України.
Відповідачем заявлений позивачем розмір заборгованості не спростовано.
Таким чином суд прийшов до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за вищевказаним договором по тілу кредиту в сумі 6 987, 58 гривень та по відсотках за користування кредитними коштами в сумі 10 730, 86 гривень станом на 16.11.2023.
Згідно із ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), відповідно до ст. 610 ЦК України.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, відповідно до ст. 611 ЦК України.
Позивач просив стягнути на його користь з відповідача на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України 3 % річних в сумі 922, 44 гривень та інфляційні втрати в сумі 2 971, 28 гривень за період з 31.05.2020 до 23.02.2022. (а.с. 18-19)
Судом перевірено розрахунок нарахування 3 % річних та інфляційних втрат і встановлено його відповідність вимогам чинного законодавства України.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом наведеної норми закону нарахування на суму боргу вищевказаних процентів вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Так, 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 31.05.2020 до 23.02.2022 становлять:
- за 2020 рік:
17 718, 44 гривень (сума заборгованості, розмір якої впродовж вказаного періоду не змінювався) х 3%/366 х 215 днів (кількість днів прострочення) = 312, 25 гривень;
- за 2021 рік:
17 718, 44 гривень (сума заборгованості, розмір якої впродовж вказаного періоду не змінювався) х 3% = 531, 55 гривень;
- за 2022 рік:
17 718, 44 гривень (сума заборгованості, розмір якої впродовж вказаного періоду не змінювався) х 3%/365 х 54 дні (кількість днів прострочення) = 78, 64 гривень,
що разом становить 922, 44 гривень і відповідає здійсненому позивачем розрахунку.
Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. З урахуванням останніх правових позицій, висловлених Верховним Судом, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, що також має місце у справі, що розглядається, інфляційна складова за певний місяць враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці (час прострочення у неповному місяці більше 15 днів - за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (15 днів) - за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується).
Таким чином, інфляційні втрати за період з 31.05.2020 до 23.02.2022 становлять:
17 718, 44 гривень (сума заборгованості, розмір якої впродовж вказаного періоду не змінювався) х (100, 2 х 99, 4 х 99, 8 х 100, 5 х 101, 0 х 101, 3 х 100, 9 х 101, 3 х 100, 1 х 101, 7 х 100, 7 х 101, 3 х 100, 2 х 100, 1 х 99, 8 х 101, 2 х 100, 9 х 100, 8 х 100, 6 х 101, 3 х 101, 6)/ 10021-1 = 17 718, 44 гривень х 116, 769 % = 20 689, 72 гривень - 17 718, 44 гривень = 2 971, 28 гривень, що відповідає здійсненому позивачем розрахунку.
Отже, за період з 31.05.2020 до 23.02.2022 з відповідача на користь позивача підлягають стягненню на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України 3 % річних в сумі 922, 44 гривень та інфляційні втрати в сумі 2 971, 28 гривень.
Згідно із ч. 1 та ч. 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ч. 1 - ч. 3 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви, а відповідач - разом з поданням відзиву.
Сторонами по справі у відповідності до ч. 4 ст. 83 ЦПК України не було повідомлено про неможливість подання доказів у встановлений законом строк. Крім того, будь-які інші докази, ніж ті, що були надані позивачем разом із позовом та на виконання вимог судового рішення, до суду сторонами по справі подані не були. Заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, до суду не надходили.
Будь-які клопотання про витребування доказів по справі в зв'язку з неможливістю їх самостійного надання та заяви про забезпечення доказів до суду сторонами по справі не подавалися.
Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи.
Також, судом в ухвалі від 05.03.2026 було роз'яснено сторонам по справі наслідки ненадання суду доказів по справі, дії в разі неможливості надання доказів, а також право і порядок звернення до суду із заявами та клопотаннями.
Отже, кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.
Згідно із ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 2 і ч. 3 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з п. 2, п. 4, п. 6 - п. 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Згідно із ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд, дослідивши письмові пояснення викладені позивачем у позові та оцінивши, відповідно до ст. 89 ЦПК України, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів, наявних в справі, у їх сукупності, враховуючи вищевикладене, прийшов до переконання в тому, що позов підлягає задоволенню.
Враховуючи вищевикладене, а також ст. 16 ЦК України, згідно з якою суд може захистити цивільне право або інтерес у спосіб, що встановлений договором або законом, суд приходить до висновку, що в даному випадку існують підстави та необхідність для захисту прав позивача шляхом стягнення на його користь з відповідача заборгованості за угодою С-601-009250-18-980 про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки від 30.11.2018 в розмірі 21 612, 16 гривень, з яких: 6 987, 58 гривень - заборгованість по тілу кредиту; 10 730, 86 гривень - заборгованість по відсотках за користування кредитними коштами; 922, 44 гривень - 3 % річних за період з 31.05.2020 до 23.02.2022; 2 971, 28 гривень - інфляційні втрати за період з 31.05.2020 до 23.02.2022.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд прийшов до наступного висновку.
Судом встановлено сплату позивачем судового збору за подачу позову в сумі 2 662, 40 гривень (із застосуванням коефіцієнту 0,8 відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»), що підтверджується платіжною інструкцією № 156 від 20.02.2026. (а.с. 8)
Враховуючи положення ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 2 662, 40 гривень, пропорційно розміру задоволених позовних вимог (100 %).
Згідно із п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Судом встановлено, що 01.04.2024 між ТОВ «Санфорд Капітал» та Адвокатським об'єднанням «Альянс ДЛС» було укладено договір про надання правничої допомоги № 1/04, на підставі якого адвокату Маслюженку М.П. було видано ордер. (а.с. 11, 37-39зв.)
Згідно Єдиного реєстру адвокатів України Маслюженко М.П. є адвокатом, здійснює адвокатську діяльність на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 3332 від 28.04.2017.
Згідно із ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Судом прийнято до уваги, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:
- фіксованого розміру,
- погодинної оплати.
Як вбачається із умов договору про надання правничої допомоги № 1/04 від 01.04.2024, сторони даного правочину досягли домовленості про те, що сума гонорару за надання послуг (виконання дій та заходів, визначених в п. 1.2. цього договору) по стягненню заборгованості з боржників, визначається виходячи із фактичного обсягу наданих послуг та вартості послуг (прейскуранту), зазначеного в Додатку № 2 до цього договору, та зазначається АО в акті приймання-передачі наданих послуг (п. 3.2. договору). Підписані сторонами Акти приймання-передачі наданих послуг є підставою для проведення розрахунків за надану правничу допомогу (п. 3.4.3. договору).
У додатку № 2 до вищевказаного договору сторони узгодили вартість послуг (прейскурант), яка є фіксованою. (а.с. 39)
На виконання умов п. 2.1. договору про надання правничої допомоги № 1/04 від 01.04.2024 позивачем 01.12.2025 було передано, а АО прийнято в роботу, відповідний реєстр боржників. (а.с. 40)
На підтвердження виконання АО «Альянс ДЛС» умов вищевказаного договору, суду надано акт приймання-передачі послуг з правничої допомоги № 6 від 09.01.2026, згідно якого вартість таких послуг становить 7 200, 00 гривень, з яких: проведення юридичного та фінансового аналізу боржника - ОСОБА_1 - 1 200, 00 гривень; складання, підписання та подання до суду позовної заяви - 6 000, 00 гривень. (а.с. 41)
За змістом п. 1 ч. 2 ст. 137 та ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Матеріали справи не містять доказів сплати позивачем гонорару АО. Водночас, судом прийнято до уваги, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Фактичність витрат на правничу допомогу слід розглядати у широкому сенсі, включаючи не лише оплату таких витрат, але й виходячи власне із того, що достатньою є наявність відповідного договірного обов'язку. Отже, оскільки в даному випадку, договірний обов'язок щодо оплати наявний, то такого обов'язку достатньо для визначення витрат фактичними і такими, що підлягають компенсації позивачу.
На вищевикладене неодноразово звертав Верховний Суд у своїх постановах. Такий же висновок також викладений у рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у справі «Савін проти України» (заява № 34725/08), «Тебєті Мюхафізе Кемійветі та Ісрафілов проти Азербайджану» (заява № 37083/03).
Судом прийнято до уваги, що у разі встановлення сторонами договору про надання правової допомоги гонорару у фіксованому розмірі, як у даному випадку, надання детального опису робіт на виконання положень ч. 3 ст. 137 ЦПК України, не є необхідним, оскільки розмір гонорару, в такому випадку, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником, а отже є визначеним.
Крім цього, подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.
Водночас, за змістом ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 і ч. 6 ст. 137 ЦПК України).
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 2 ст. 141 ЦПК України. Разом із тим, у частині 3 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 2 ст. 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин 4, 5, 9 статті 141 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
Матеріали справи не містять клопотань відповідача про зменшення витрат позивача, які підлягають розподілу між сторонами, а підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат, з урахуванням наведених обставин, відсутні.
Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях ч. 5 і ч. 6 ст. 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.
Водночас, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).
У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Вказані положення процесуального закону дають підстави для висновку, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено не тільки, що рішення ухвалене на користь сторони, яка користувалася послугами адвоката, а також що за цих обставин справи такі витрати сторони були необхідними, а розмір є розумний та виправданий.
Суд прийшов до висновку, що зазначена сума витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 7 200, 00 гривень є неспівмірною з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи, зважаючи на те, що справа є незначної складності, а її розгляд відбувався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Оцінка дій АО, що полягали, зокрема, у «проведенні юридичного та фінансового аналізу боржника» та «складанні, підписанні та поданні позовної заяви до суду», як то вказано в акті, вказує на їх невідповідність критеріям обґрунтованості, розумності та пропорційності до предмета спору у розумінні приписів ч. 3 ст. 141 ЦПК України з огляду на те, що такі дії не вимагали значного обсягу юридичної і технічної роботи, не потребували вивчення великого обсягу фактичних даних, а обсяг і складність складеного позову не є занадто значними. При цьому судом прийнято до уваги, що позов є шаблонним, який пред'являється АО в інтересах клієнта до численних боржників. Крім того, на неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу об'єктивно вказує те, що їх розмір становить 33, 31 % від ціни позову.
При цьому, суд звертає увагу учасників справи на те, що суд не втручається у договірні відносини між АО та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару, а лише виконує свій обов'язок щодо розподілу судових витрат.
Зважаючи на викладене вище та приймаючи до уваги те, що вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу у заявленій позивачем сумі (7 200, 00 гривень) буде суперечити принципу розподілу таких витрат, суд, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, дійшов висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, який є співмірним у відповідності до ч. 4 ст. 137 ЦПК України, відповідає критерію реальності таких витрат та розумності їхнього розміру, становить 5 000, 00 гривень, який і підлягає розподілу між сторонами.
Таким чином, враховуючи вищевикладене та положення п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, з відповідача на корить позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 000, 00 гривень, пропорційно розміру задоволених позовних вимог (100 %). Решту витрат на професійну правничу допомогу слід залишити за позивачем.
Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача витрати на оплату послуг поштового зв'язку в сумі відповідно до розрахункового документа про оплату таких послуг.
Відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, але не виключно, витрати пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Судові витрати позивача на відправлення поштової кореспонденції, а саме копії позовної заяви із доданими до неї документами на адресу відповідача, у сумі 96, 00 гривень, підтверджуються фіскальним чеком від 02.03.2026. (а.с. 59-59зв.)
Враховуючи положення п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, з відповідача на корить позивача підлягають стягненню витрати на відправлення поштової кореспонденції в сумі 96, 00 гривень, пропорційно розміру задоволених позовних вимог (100 %).
До ухвалення рішення у справі ні позивач, ні відповідач не повідомили суд про неможливість надання доказів, що підтверджують розмір понесених інших витрат; про причини неможливості надання таких доказів. Відповідно суд, ухвалюючи рішення у справі, не має підстав та обов'язку вирішувати питання щодо встановлення учасникам справи терміну для надання суду доказів щодо розміру понесених витрат, як і призначати засідання для вирішення питання про судові витрати, вказуючи про це у резолютивній частині рішення (п. 5 ч. 7 ст. 265 ЦПК України).
Отже, доказів понесення учасниками справи інших судових витрат суду не надано.
Враховуючи вищенаведене та керуючись Конституцією України, ч. 1 ст. 1, п. 3 і п. 6 ч. 1 ст. 3, ст.ст. 12, 15, 16, 204, 207, 509, 510, 512-519, 525-527, 530, 549, 551, 610-612, 625-629, 633, 634, 638, 639, 1046, ч. 1 ст. 1048, ст. 1049, ч. 1 і ч. 2 ст. 1050, ч. 1 і ч. 2 ст. 1054, ч. 1 ст. 1055, ст.ст. 10561, 1077-1082 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 10-13, 76-83, 89, 133, 141, 229, 258, 259, 263-265, 273, 279-282, 284, 289, 354, 355 ЦПК України, суд, -
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» заборгованість за угодою С-601-009250-18-980 про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки від 30.11.2018 в розмірі 21 612, 16 гривень, судовий збір в сумі 2 662, 40 гривень, витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5 000, 00 гривень та витрати позивача на оплату послуг поштового зв'язку в сумі 96, 00 гривень.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Апеляційна скарга на рішення суду позивачем може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення до Вінницького апеляційного суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
ОСОБА_1 : ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; місце проживання зареєстроване у встановленому законом порядку: АДРЕСА_1 .
Товариство з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал»: код ЄДРПОУ 43575686; місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Сімферопольська, буд. 21, прим. 68, 69.
Рішення суду складено 30.04.2026.
Суддя