Справа № 127/28176/25
Провадження № 2/127/6202/25
20 квітня 2026 року Вінницький міський суд Вінницької області
в складі: головуючого - судді Воробйова В.В.,
за участю секретарі Мельник Л.С.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача МОЗ України - Кислицької Ю.О.,
представника третьої особи ДУ «ВО ЦКПХ МОЗ» - Матковського І.А.,
представника третьої особи ВМР - Чуя В.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Міністерства охорони здоров'я України, за участю третіх осіб: ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Профдезінфекція», Державної установи «Вінницький обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров'я України», Вінницької міської ради, Вінницької обласної ради, про визнання права власності за набувальною давністю, -
ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Міністерства охорони здоров'я України, за участю третіх осіб: ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Профдезінфекція», Вінницької міської ради, Вінницької обласної ради, про визнання права власності за набувальною давністю.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_2 на підставі ордеру про вселення виданим на основі рішення адміністрації профспілкового комітету обласної санепідстанції від 15.06.2005 року проживає за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі цього ордеру на даний час позивач вільно користується вказаним нерухомим майном, веде побут та сплачує комунальні послуги.
Позивач мала намір оформити приватизацію на вказане приміщення, проте через хронічну ревматичну хворобу серця, змушена регулярно проходити лікування від тяжкої хвороби та як наслідок отримала довічну групу інвалідності, тому не оформила приватизацію на об'єкт до цього часу. На початку 2025 року розпочала процедуру приватизації і дізналась в КП «ВООБТІ», що 25.10.2018 року Міністерством охорони здоровя було здійснено незаконну реєстрацію права власності на її квартиру, яка увійшла до реєстрації 11/20 часток комплексу будівель і стала називатися: АДРЕСА_2 , будівля охорони літ. «Ж» 1 поверх - приміщення 10, площею 34.9 кв.м. Наразі ОСОБА_2 має намір визнати за собою право власності за набувальною давністю на будинок охорони, оскільки згідно з ордером вона законно почала володіти цим приміщенням вже більше 10 років. Крім того, це приміщення є окремим будинком повністю придатним і обладнаним до проживання, та не зрозуміло як відповідач зробив з нього приміщення будівлю охорони і включив в свій комплекс будівель. Разом з тим, перебіг строку набувальної давності не переривається і не втрачає чинності, у зв'язку з переходом об'єкта нерухомості у державну чи комунальну власність. Посилаючись на ст. 344 ЦК Ураїни ОСОБА_2 звернулася до суду з цим позовом та просила визнати за нею право власності за набувальною давністю на будівлю охорони літ. «Ж» 1 поверх - приміщення 10, площею 34,9 кв.м. по АДРЕСА_2 .
Ухвалою суду від 16.09.2025 року прийнято позовну заяву, відкрито загальне позовне провадження у справі з роз'ясненням процесуальних прав учасників справи, зокрема, щодо надання у визначені строки відповідачами відзиву на позов.
На виконання вимог ухвали суду представник Міністерства охорони здоров'я України подав до суду відзив на позовну заяву, згідно з яким позовні вимоги вважає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація). За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено. Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником. Разом з тим, матеріали справи містять документи, які спростовують безтитульне володіння позивачем спірним майном. Спірне приміщення увійшло до комплексу Міністерства охорони здоров'я України. З приводу виданого ордера, то він є лише підставою для вселення в надане жиле приміщення та підтверджує право користування, але не створює права власності. Видача ордера не змінює правового статусу житла - воно залишається у державній власності, а користувач - титульним володільцем, який не має права його відчуження чи приватизації. Приватизація житлових або інших приміщень, що перебувають у державній власності санітарно-профілактичних закладів охорони здоров'я, на підставі ордера є неможливою. Тому, представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Представник ДУ «Вінницький обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров'я України» надіслав суду відзив на позовну заяву, згідно з яким державна установа є балансоутримувачем майна щодо якого заявлено позов, а також наділена правом оперативного управління щодо вказаного майна. Позовні вимоги вважає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Не відповідає дійсності твердження позивача що, 25.10.2018 року Міністерством охорони здоров'я, було здійснено незаконну реєстрацію права власності на її квартиру АДРЕСА_3 , яка увійшла до реєстрації 11/20 часток комплексу будівель і стала називатись: АДРЕСА_2 , будівля охорони літ «Ж» 1 поверх - приміщення 10, площею 34.9 кв.м. Зазначений об'єкт не був і не є квартирою позивача, а є об'єктом державної форми власності, в якому позивач отримала право тимчасово проживати. Станом на 2016 рік спірне житло рахувалось як будівля охорони, а не квартира позивача. Також статус позивача не відповідає статусу особи про яку йдеться у ч. 1 ст. 344 ЦК України, оскільки ОСОБА_2 не заволоділа чужим майном, а є його тимчасовим користувачем на підставі ордеру на вселення та на підставі згаданих рішень профспілкового органу. При цьому, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Крім того, ордер на жиле приміщення є документом, що підтверджує право користування, але не створює права власності. Видача ордера не змінює правового статусу житла - воно залишається у державній власності, а користувач - титульним володільцем, який не має права його відчуження чи приватизації. З огляду на викладене представник просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Позивач своїм правом на надання суду відповіді на відзив не скористалася.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, з підстав викладених у позовній заяві, та просив позовні вимоги задовольнити.
Представник відповідача МОЗ України в судовому засіданні позов не визнав з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, та просив відмовитиу задоволенні позову.
В судовому засіданні представника третьої особи ДУ «ВО ЦКПХ МОЗ» позов не визнав, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, та просив відмовити у задоволенні позову.
Представника третьої особи ВМР в судовому засіданні пояснив, що права позивача Вінницькою міською радою не порушені, підтримує позицію МОЗ. Просив відмовити в задоволенні позову.
Представник третьої особи Вінницької обласної ради в судове засідання не з'явився, проте надав додаткові пояснення, в яких зазначив, що заявлені позовні вимоги є такими, що не мають під собою належного правового підґрунтя з огляду на їхню невідповідність нормам матеріального права Законодавець визначає інститут набувальної давності як первинний спосіб набуття права власності, застосування якого вимагає наявності сукупності обставин: безтитульності, добросовісності, відкритості, безперервності та встановленої тривалості володіння майном. З огляду на положення цивільного законодавства, володіння майном на підставі ордеру чи іншого акту, який надає право користування, кваліфікується як титульне володіння. Позивач, вселяючись за ордером у будівлю охорони, достовірно знала, що вказаний об'єкт нерухомості належить державі та перебуває на балансі державної санітарноепідеміологічної служби. Більше того, в тексті позовної заяви міститься твердження про намір позивача здійснити приватизацію цього майна. Наявність наміру приватизувати державне майно є прямим юридичним визнанням права власності держави на цей об'єкт, що унеможливлює кваліфікацію володіння як «добросовісного заволодіння чужим майном як своїм власним». Крім того, встановлення факту відсутності добросовісності на момент заволодіння майном звільняє суд від необхідності дослідження інших умов набувальної давності. Підсумовуючи викладене, представник третьої особи вважає, що обраний позивачем правовий спосіб захисту не дає юридичних підстав для визнання за нею права власності на спірне майно.
Представник третьої особи ТОВ «Профдезінфекція» в судове засідання не зявився, проте надав суду заяву, в якій просив не надсилати повістки, так як вказана юридична особа не має жодного відношення ні до позивача, ні до об'єкта позову.
Третя особа ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, хоча про час, дату та місце судового розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив. Тому, його неявка не є перешкодою для розгляду справи по суті.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, матеріали інвентаризаційної справи №850 та оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що в задоволенні позову слід відмовити з таких підстав.
Відповідно до копії протоколу розширеного засідання житлово-побутової комісії профкому Вінницької міської дезінфекційної станції від 02.02.2004 року, ОСОБА_2 було надано дозвіл на тимчасове проживання в службовому приміщенні (бувша прохідна переобладнана під житло) з 09.02.2004 року (Т. 1 а.с. 32).
Згідно з копєю наказу Вінницької обласної санітарно-епідеміологічної станції від 02.06.2005 року №42-В «Про передачу на баланс облСЕС приміщення «прохідна будка», відповідно до якого згідно з клопотанням профспілкового комітету облСЕС від 25.05.2005 року «Про надання дозволу на передачу з балансу Вінницької міської дезінфекційної станції на баланс облсанепідстанції приміщення «Прохідної будки» в зв'язку з проживанням в цьому приміщенні працівника облсанепідстанції» передано з балансу дезстанції на баланс облсанепідстанції приміщення «прохідна будка» загальною площею 32 кв.м. (Т. 1 а.с. 31).
Відповідно до Акту прийняття-передачі основних засобів від 09.06.2005 року, Міською дезінфекційною станцією передано в експлуатацію обласній санепідстанції прохідна будка, що знаходиться за адресою м.Вінниця, вул. Червоних Курсантів, 4 (Т. 1 а.с. 30).
Згідно з копєю листа Головного державного санітарного лікаря Вінницької області від 11.09.2006 року №09/3078 до ВОВКП ВКГ «Вінницяводоканал», лікар просив відкрити особовий рахунок за використану воду квартиронаймачу ОСОБА_2 (Т. 1 а.с. 39).
Судом встановлено, що на підставі ордеру №12 від 15.06.2005 року, виданого ОСОБА_2 на підставі рішення адміністрації профспілкового комітету обласної санепідстанції Протокол №5 від 13.06.2005 року, позивачу було надано дозвіл на вселення в квартиру загальною площею 32 кв.м., в будинку АДРЕСА_4 . Склад сім'ї - дві особи (Т. 1 а.с. 14).
В обґрунтування позовних вимог позивачем ОСОБА_2 долучено: копію договору №100050340 про користування електричною енергією від 16.07.2014 року та від 20.11.2017 року; копію договору приєднання № 12517 про надання населенню послуг з водопостачання та водовідведення від 20.11.2005 року; копія договору №a910171112/1 про надання телекомунікаційних послух від 16.10.2009 року; копію домової книги для приписки (реєстрації) громадян та копія квитанції про сплату комунальних послуг (Т. 1 а.с. 15-16, 17-18, 19-20, 21-25, 26-28, 73-248).
Згідно з актом складеним сусідами та посвідченим головою ОСББ «Затишна садиба» 03.09.2025 року, з 2005 року і до тепер ОСОБА_2 зі своєю сім'єю вільно користується нрухомим майном, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 (раніше 4-д), а також веде побут та сплачує комунальні послуги (Т. 1 а.с. 42).
Відповідно до наказу Міністерства від 21.09.2012 року № 176-о (зі змінами) ліквідовано Державні заклади - санітарно-епідеміологічні станції області.
Згідно з Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 03.10.2012 року №744-р «Про передачу цілісних майнових комплексів державних закладів, підприємств, установ та організацій до сфери управління Державної санітарно-епідеміологічної служби» цілісні майнові комплекси державних закладів, підприємств, установ та організацій передано за переліком згідно з додатком із сфери управління Міністерства охорони здоров'я до сфери управління Державної санітарно-епідеміологічної служби. У Переліку, що є додатком до Розпорядження, містяться Вінницька обласна санітарно-епідеміологічна станція (код ЄДРПОУ 01981299) та Вінницька міська санітарно-епідеміологічна станція (код ЄДРПОУ 01982324)
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 18.09.2015 року № 604 утворено державну установу «Центр громадського здоров'я Міністерства охорони здоров'я України» як окрему юридичну особу публічного права, реорганізувавши шляхом злиття державні підприємства, установи за переліком згідно з додатком 1 до цього наказу та приєднання державних підприємств та установ Державної санітарноепідеміологічної служби України за переліком згідно з додатком 2 до цього наказу. Згідно з додатком 2 до цього наказу Державна установа «Вінницький обласний лабораторний центр Держсанепідслужби України» (код 38512294) реорганізується шляхом приєднання до Державної установи «Центр громадського здоров'я» Міністерства охорони здоров'я.
Згідно із Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 437-р, передано цілісні майнові комплекси державних установ та організацій за переліком згідно з додатком із сфери управління Державної санітарно-епідеміологічної служби до сфери управління Міністерства охорони здоров'я. У Переліку, що є додатком до Розпорядження, міститься Вінницький обласний лабораторний центр Держсанепідслужби України (код 38512294) (Т.2 а.с. 152-153).
Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2017 року № 348 «Деякі питання Державної санітарно-епідеміологічної служби» ліквідовано Державну санітарноепідеміологічну службу.
Наказом Міністерства від 01.07.2016 року № 644 (із змінами внесеними наказом від 08.07.2016 № 689) передано до сфери управління Міністерства цілісні майнові комплекси державних підприємств та державних установ Державної санітарноепідеміологічної служби України. На виконання вказаного наказу було змінено орган управління установи із Державної санітарно-епідеміологічної служби України на Міністерство. Згідно з Статутом Державної установи «Вінницький обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров'я України», затвердженого наказом Міністерства від 03.01.2025 року № 16, Державна установа «Вінницький обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров'я України» є санітарно-профілактичним закладом охорони здоров'я, що заснований на державній власності та належить до сфери управління Міністерства охорони здоров'я України. Центр є державною бюджетною неприбутковою установою. Уповноваженим органом управління Центру є Міністерство охорони здоров'я України (далі - Уповноважений орган управління). Державна установа «Вінницький обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров'я України» є правонаступником Державної установи «Вінницький обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я України», що прийнята до сфери управління Міністерства охорони здоров'я України відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 437 «Про передачу цілісних майнових комплексів державних установ та організацій до сфери управління Міністерства охорони здоров'я» та наказу Міністерства охорони здоров'я України від 01 липня 2016 року № 644 «Про прийняття до сфери управління Міністерства охорони здоров'я України цілісних майнових комплексів державних підприємств та державних установ» (Т. 2 а.с. 132-137, 190-192).
Таким чином, оформлення права власності 25.10.2018 року на будівлю охорони літ. «Ж» - І поверх - пр. 10 пл. 34,9 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 , яка увійшла до реєстрації 11/20 часток комплексу за Міністерством охорони здоров'я України було здійснено відповідно до законодавства України та підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (Т. 2 а.с. 32-39, 128-131).
У відповідності зі ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Статтями 16, 328 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути в тому числі і визнання права; право власності набувається на підставах, що не заборонені законом
Набувальна давність визначається як засіб закріплення майна за суб'єктами, що ним володіють, у випадках, коли вони не мають можливості через певні обставини підтвердити підстави виникнення прав, а також в інших ситуаціях. Право власності за набувальною давністю може бути набутим як на безхазяйні речі, так і на майно, яке належить за правом власності іншій особі.
Згідно зі ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. За набувальною давністю право власності на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Згідно з Постановою пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» відповідно до частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК України. При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: - володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; - володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; - володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК України). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК).
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року (справа №910/17274/17) зазначається, що аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно достатті 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном. Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об'єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об'єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію. Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов'язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник. Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьоїстатті 344 Цивільного кодексу України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина другастатті 344 Цивільного кодексу України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі. Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений уЦивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років. Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду. Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
Враховуючи положення статей 335 і 344 ЦК України, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду.
Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
У постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61- 19156св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) не знайшла підстав для відступу від наведених висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки за змістом частини першої статті 344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник
Отже, суд зазначає, що володіння без правової підстави - це фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку законну підставу володіння чужим майном.
Враховуючи викладене та надані позивачем докази суд дійшов висновку, що позивач користується спірним майном на підставі ордера (тобто їй було відомо про власника майна, який і надав їй дозвіл на проживання), об'єкт нерухомості має власника. Крім того, тривале користування спірним житлом, його утримання, сплати комунальних послу не є правовими підставами для набуття права власності за набувальною давністю.
З приводу наміру позивача приватизувати спірне житло, то слід зазначити, що статтею 132-2 Житлового кодексу України передбачено, що громадяни, яким надане жиле приміщення з фондів житла для тимчасового проживання, не мають права приватизувати, обмінювати та здійснювати поділ цього жилого приміщення, здавати його в піднайм або вселяти в нього інших мешканців.
Крім того, необхідно звернути увагу на те, що Європейський суд з прав людини в своїй практиці (рішення від 09.10.1979 року в справі Ейрі (пункт 24), рішення від 13.05.1980 року в справі Артіко проти Італії (пункт 35), рішення від 30.05.2013 року в справі Наталія Михайленко проти України (пункт 32) визначає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.
Тому, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд вважає, що обставини, на які посилався позивач, не знайшли своє підтвердження в ході розгляду справи, а тому слід відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, оскільки ОСОБА_2 не є добросовісним набувачем в розумінні статті 344 Цивільного кодексу України, а тому відсутні правові підстави для визнання права власності на спірне майно за набувальною давністю.
Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, то відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати слід залишити за позивачем.
На підставі викладеного та керуючись ст. 41 Конституції України, ст.ст. 16, 328 ЦК України, ст.ст. 328, 335, 344 ЦК України, постановою пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 р. № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», ст.ст. 4, 10, 12, 13, 76-81, 89, 133, 137, 141, 211, 259, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд, -
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 до Міністерства охорони здоров'я України, за участю третіх осіб: ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Профдезінфекція», Державної установи «Вінницький обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров'я України», Вінницької міської ради, Вінницької обласної ради, про визнання права власності за набувальною давністю.
Судові витрати залишити за позивачем.
Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення суду складений 30.04.2026 року.
Суддя: