Справа 127/11269/26
Провадження 1-кс/127/4365/26
29 квітня 2026 року м. Вінниця
Слідчий суддя Вінницького міського суду Вінницької області ОСОБА_1 , за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Вінницького міського суду Вінницької області скаргу ОСОБА_3 , в порядку ст. 303 КПК України, на бездіяльність уповноваженої особи ВРУП ГУНП у Вінницькій області, яка полягає у невнесенні відомостей до ЄРДР за заявою ОСОБА_3 від 31.03.2026 про вчинення кримінального правопорушення, за відсутності фіксації судового розгляду технічними засобами,
До Вінницького міського суду Вінницької області надійшла скарга ОСОБА_3 , в порядку ст. 303 КПК України, на бездіяльність уповноваженої особи ВРУП ГУНП у Вінницькій області, яка полягає у невнесенні відомостей до ЄРДР за заявою ОСОБА_3 від 31.03.2026 про вчинення кримінального правопорушення.
Скарга мотивована тим, що 26.03.2026 близько 12 години у м.Вінниці на території, прилеглій до будинку 81 по проспекту Юності, капітан поліції ОСОБА_4 , намагаючись шляхом незаконного тиску вплинути на волевиявлення заявника, без жодних на те підстав перевірив документи заявника і не знайшовши інших можливостей для подальшого на тиску, щось переглянув у планшеті і почав голосно на весь двір оголошувати чутливу для заявника інформацію. Його поведінка потрапила на відеореєстратори його колег і на відео, яке почала записувати дружина заявника у зв'язку з протизаконним тиском правоохоронців.
Заявник його попередив про кримінальну відповідальність за такі дії, але це його не заспокоїло. Він уголос на весь двір в присутності численних сторонніх осіб незаконно продовжував поширювати конфіденційну інформацію про заявника, що не стосувалась жодним чином поточних подій. Зокрема він у весь голос кричав, що заявник притягався за сексуальне домагання. Протест і спроба пояснити, що суд не знайшов з тих обставин в діях заявника ані сексуальних домагань, а не будь яких інших порушень, що за фактом наклепу, було навіть відомості до ЄРДР внесено, його лише підбурювали кричати ще голосніше.
З приводу цих подій, 31.03.2026 заявник особисто звернувся до слідчого Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_5 з заявою про кримінальне правопорушення.
Заявник у скарзі зазначає, що в заяві він прямо вказав на те, що вважає такі дії правоохоронця ОСОБА_4 свідомим розповсюдженням ОСОБА_4 інформації з обмеженим доступом, яка зберігається в електронно-обчислювальних машинах (комп'ютерах), автоматизованих системах, комп'ютерних мережах або на носіях такої інформації, створеної та захищеної відповідно до чинного законодавства, незаконного використання та поширення конфіденційної інформації, яка стосується особисто, що прямо передбачено ч.1 ст.361-2 КК України.
Заявник просив слідчого невідкладно, але не пізніше 24 годин внести відомості до ЄРДР згідно ч.1 ст. 361-2 КК України за фактом свідомого розповсюдження ОСОБА_4 інформації з обмеженим доступом, яка зберігається в електронно-обчислювальних машинах (комп'ютерах), автоматизованих системах, комп'ютерних мережах або на носіях такої інформації, створеної та захищеної відповідно до чинного законодавства незаконного використання та поширення конфіденційної інформації, що стосується безпосередньо ОСОБА_3 .
Всі події були зафіксовані дружиною заявника на телефон та на бодікамери правоохоронців лейтенанта поліції ОСОБА_6 та його колеги ОСОБА_7 . Відео з телефону дружини заявник надав разом з заявою, а відео з нагрудних камер вказаних правоохоронців попросив слідчого витребувати і долучити до матеріалів розслідування.
Також заявник попросив слідчого надати пам'ятку з правами та обов'язками потерпілого невідкладно безпосередньо у відповідь на заяву, як і передбачено ч.2.ст.55 КПК.
Проте, слідчий спочатку не хотів приймати заяву. Потім пояснив, що взяти заяву може, але примірник заявника не буде підписувати. Далі вимагав розписів у журналах, пояснював, що для прийняття заяви потрібно кудись із ним разом ходити, не міг назвати жодної законодавчої норми, яка б узаконювала його забаганки. Після звернення за допомогою на службу 102, все ж прийняв заяву, поставив свій підпис, але пояснив, що він «нічого не вирішує, є простим черговим» на вахті, процесуальної самостійності, наданої йому п.1,8,9 ч.2 та ч.5 ст.40 КПК не визнає, може лише передати заяви керівнику.
Пам'ятку про права та обов'язки потерпілого заявнику слідчий так і не надав в порушення імперативної норми ч.2 ст.55 КПК.
До 03.04.2026 витяг з ЄРДР та пам'ятку про права та обов'язки потерпілого так надано і не було.
03.04.2026 заявник особисто звернувся до Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області і черговий капітан поліції ОСОБА_8 повідомив, що моя заява в ЄРДР не внесена.
На вимогу ч.1 ст.214 КПК, «слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань». Проте, витяг з ЄРДР заявнику не надали. Більше того, заявника повідомили, що відомості з заяви до ЄРДР не внесено.
Слідчий за фабулою ст.40 КПК є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. І саме слідчий несе відповідальність за законність та своєчасність здійснення процесуальних дій та уповноважений починати досудове розслідування та приймати процесуальні рішення.
Враховуючи ст.ст.214, 55, 303 КПК та той факт, що згідно з Листом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в узагальненні «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування» від 12 січня 2017 року № 9-49/0/4-17, р.1.1, абз.4 “у разі встановлення факту звернення із заявою та констатації факту невнесення відомостей про кримінальне правопорушення в межах регламентованого cm. 214 КПК 24-годинного строку» саме “слідчі судді постановляють ухвали про задоволення скарг на бездіяльність слідчого чи прокурора».
Згаданий Лист Вищого спеціалізованого суду України особливо наголошує, що саме думка заявника щодо наявності ознак кримінального правопорушення є вирішальною. Ця думка не потребує додаткової перевірки до моменту внесення відомостей до ЄРДР. Слідчі, дізнавачі не мають права до внесення відомостей до ЄРДР, вчиняти перевірку наданого заявником повідомлення ані з підстав викладених у заяві обставин, ані з підстав наявності чи відсутності ознак складу кримінального правопорушення у цих обставинах. Виключно через внесення в ЄРДР можливо перевірити відомості викладені в заяві. Будь яка подібна перевірка до внесення відомостей до ЄРДР є неприпустимою і прямо заборонена КПК. Вважати звернення з повідомленням про кримінальне правопорушення “зверненням громадян» або “зверненням з пропозиціями», як і проводити будь які перевірки до внесення відомостей в ЄРДР є очевидним правопорушенням правоохоронців. (Докладно про все це у згаданному Листі в р.1.1, абз.2, абз.4, абз.15, абз.16, абз.17, абз.19, абз.20, абз.22, абз.23, абз.24, абз.25, абз.27, абз.28, абз.29, абз.32, абз.ЗЗ, абз.34, абз.35, абз.37, Висн.1,2, 3). Ця правова позиція витікає також, насамперед, з фабули ст.ст. 55 та 214 КПК, де слідчий, дізнавач мають діяти виключно на підставі факту подачі заяви про правопорушення.
У даному випадку, на переконання заявника, слідчий в порушення законів, норм і Конституції України категорично відмовився надати належну правоохоронну допомогу, про що свідчить свідоме невнесення ним відомостей до ЄРДР, що в свою чергу юридично унеможливлює подальше розслідування та свідомо не надав пам'ятку про права та обов'язки потерпілого, аби заявник не міг скористатися своїми правами. Це, на думку заявника, у сукупності означає свідоме небажання провести неупереджене розслідування обставин, повідомлених у заяві, а відтак потребує втручання суду. А встановлення факту “невнесення відомостей у ЄРДР у 24 годинний термін» за думкою Вищого спеціалізованого суду України від 12 січня 2017 року № 9-49/0/4-17 вже само по собі є достатнім для постановления “ухвали про задоволення скарг на бездіяльність слідчого чи прокурора.
На вимогу ч. 2 ст. 55 КПК “права і обов'язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого. Потерпілому вручається пам'ятка про процесуальні права та обов'язки особою, яка прийняла заяву про вчинення кримінального правопорушення». Проте, “пам'ятка роо процесуальні права та обов'язки" заявнику після надання заяви не вручена.
Законодавець визнає волю заявника як єдину і абсолютно достатню умову на етапі внесення відомостей до ЄРДР та вручення пам'ятки потерпілого. У законодавстві відсутня навіть процедура визнання особи потерпілою, достатньо формальної передачі слідчому (дізнавачу) заяви про злочин проти особи. Цим законодавець чітко підкреслює невідворотність автоматичного визнання заявника про злочин проти себе потерпілим і невідворотність внесення відомостей до ЄРДР.
Згідно ч.2 ст.9 КПК “прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень». Тобто, законодавство не передбачає відмову у досудовому розслідуванні виключно на підставі власного “переконання» слідчого, дізнавача у тому, що події “не містять складу кримінального правопорушення». Натомість, за заявою потерпілого має бути внесено відомості до ЄРДР, розпочате розслідування, зібрані та проаналізовані докази і винесено відповідну мотивовану постанову, якою і визначається подальша доля кримінального провадження. По факту ж, з огляду на поведінку працівників поліції, правоохоронці не готові виконувати свої посадові обов'язки, а переховуються за штучно створеною структурою з перешкодами у вигляді оформлення заяв про злочини як “звернень громадян», аби скористатись своїми правами потерпілим було практично неможливо.
Заявник у скарзі зазначає, що його статус особи “потерпілої» саме у розумінні КПК, а не КК, а відтак і необхідність вручення пам'ятки передбачена саме “особою, яка прийняла заяву про вчинення кримінального правопорушення» саме у відповідь на Заяву потерпілого (ч.2 ст.55 КПК) і доводиться наступними численними юридичними обставинами:
- згідно ч.2 ст.55 КПК “права і обов'язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення» без зволікань і навіть до моменту внесення відомостей до ЄРДР, а вже на внесення відомостей до ЄРДР КПК за нормою ч.1 ст.214 КПК виділяє потім ще аж 24 години.
- можливість винести постанову про відмову у випадку звернення потерпілого з заявою про кримінальне правопорушення проти нього обмежена нормою ч.4 ст.26, що чітко ототожнює поняття “заявник» і “потерпілий» у випадку саме “приватного обвинувачення». І хоч наразі кримінальне правопорушення є таким, що відомості про нього можуть бути внесені не лише “на підставі заяви потерпілого», тим не менше, слід погодитись, що вже на підставі заяви потерпілого відомості тим більше мають бути внесені, а “заявник» і є “потерпілим» у такому випадку;
- теоретично передбачена ч.5 ст.55 КПК можливість винести “постанову про відмову у визнанні потерпілим», не може конфліктувати з положеннями ч.2 ст.55 КПК і не стосується випадку, коли особа стає “потерпілою» автоматично лише за формальним фактом подання заяви про кримінальне правопорушення проти себе. Та й така можливість, відмовити у визнанні потерпілим, обмежена триденним терміном за нормами ч.1 ст.220 КПК і цей термін теж вже минув. Цей термін не спиняється бездіяльністю слідчого (дізнавача) і просто спливає, доки слідчий (дізнавач) зволікає і стосується лише випадків, коли певна стороння особа намагається долучитися як “потерпіла» до вже існуючого кримінального провадження, яке ініційовано поза її волею;
- винесена “постанова про відмову у визнанні потерпілим» має бути в цей же триденний термін і вручена заявнику особисто (ч.2 ст.220 КПК). І цей термін також на момент подачи скарги в суд вже сплив. Заднім числом слідчий (дізнавач) постанову вручити не може фізично, а поза межами відведеного триденного строку не може, бо ч.1 ст.220 КПК цього не дозволяє. Оперувати нормами ст.220 КПК слідчий може лише в межах “Досудового розслідування» вже точно після внесення відомостей до ЄРДР. Це загалом означає, що на етапі подачі заяви про злочин проти заявника, він автоматично є потерпілим від моменту подачі заяви і механізм відмови у визнанні потерпілим законом взагалі не передбачений;
- “права і обов'язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого. Таким чином, для визнання особи потерпілою не вимагається прийняття окремого процесуального документа» (р.3, абз.2 Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в узагальненні «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування» від 12 січня 2017 року № 9-49/0/4-17);
- “КПК не передбачає обов'язку посадових осіб органів досудового розслідування приймати процесуальне рішення про визнання особи потерпілою, оскільки згідно з ч. 2 cm. 55 КПК права та обов'язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення. Отже, з цього моменту така особа, за відсутності постанови про відмову у визнанні потерпілим, відповідно до cm. 220 КПК може вносити клопотання про вчинення процесуальних дій, які мають бути розглянуті, зокрема і щодо такої процесуальної дії, як вручення повідомлення про процесуальні права та обов'язки» (Висновок 8 з Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в узагальненні «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування» від 12 січня 2017 року № 9-49/0/4-17)»;
- надання особисто в руки заявника “пам'ятки з процесуальними правами та обов'язками потерпілого» передбачено саме Розділом І КПК, що визначає “загальні положення» і не залежить ні від “підслідності», ні від ходу розслідування, ні від численних норм Розділів II та III КПК, адже надання пам'ятки ніяк не залежить від жодних слідчих дій ні по суті, ні за змістом процедури і жодним чином слідчого (дізнавача) не обмежує в законом передбачених діях. Суть інформування “заявника», що автоматично вже є “потерпілим», з моменту повідомлення про правопорушення проти себе за фабулою 4.2 ст.55 КПК, про його права та обов'язки не у процесуальному визнанні його “потерпілим», це і так очевидно з прямої норми ч.2 ст.55 КПК, а в тому, щоб він міг ефективно використати свої права і знати про обов'язки. Вручення «пам'ятки» не є слідчою дією в межах конкретного кримінального провадження, а є процесуальною дією у відповідь одразу на заяву особи про злочин проти себе, що може і має бути вчинена ще до внесення відомостей у ЄРДР, як прийняття самої заяви і низка інших першочергових дій, що можуть і часто мають бути виконані ще до внесення відомостей у ЄРДР на підставі Розділів КПК І “ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ», та II “ЗАХОДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ». Навіть в розділі III КПК “ДОСУДОВЕ РОЗСЛІДУВАННЯ» залишаються процесуальні дії, які слідчий може і часом має провести до внесення відомостей до ЄРДР, що чітко обумовлені положеннями ч.3 ст.214 КПК. У такому контексті немає жодних підстав пов'язувати надання пам'ятки з правами та обов'язками потерпілого з наявністю зареєстрованого провадження при поданні заяви про злочин проти самого заявника, передбаченої ще загальними положеннями КПК ще у ст.55 КПК.
- у Рішеннях ЄСПЛ Шмалько проти України (п.33), Далбан проти Румунії (п.44), ОСОБА_9 та інші проти України (п.54) та Люді проти Швейцарії (п.34) визначено, що “термін “потерпілий» у сенсі cm.34 Конвенції означає особу, яка безпосередньо постраждала від дії чи бездіяльності (зазнала прямого впливу відповідної дії або бездіяльності). При цьому порушення Конвенції може мати місце навіть за відсутності шкоди. Заявник, що вважає себе “потерпілим» може зберігати цей статус навіть і після прийняття рішення чи вжиття заходу на його користь, який в принципі сам по собі не є достатнім для позбавлення заявника статусу “потерпілого» якщо не надано компенсації і за сам факт порушення його прав на справедливе відшкодування»',
- попри те, що слідчий не вніс відомості до ЄРДР, законодавець в ч.2 ст.55 КПК визнає за статус потерпілої особи з точки зору саме КПК і гарантує надання пам'ятки з правами та обов'язками потерпілого не обмежуючи це внесенням відомостей до ЄРДР чи іншими нормами КПК. При цьому, статус цей набувається вже з моменту подачі заяви, а на внесення відомостей до ЄРДР у слідчого є ще 24 години після отримання заяви, що за фабулами статей КПК абсолютно не перешкоджає статусу потерпілої особи у кримінальному провадженні, який фактично вже виникає незалежно від волі слідчого і йому лише надається час на формальне внесення про це відомостей до ЄРДР з залученням заяви, повідомлення про надання пам'ятки про права та обов'язки потерпілому та інших наявних на момент внесення відомостей до ЄРДР документів у матеріали зареєстрованого в ЄРДР кримінального провадження;
- ч.2 ст.55 КПК чітко зазначає, що пам'ятка вручається саме “особою, яка прийняла заяву про вчинення кримінального правопорушення». Враховуючи той факт, що в КПК передбачено ряд законних механізмів зміни і слідчого (дізнавача) і підслідності взагалі, законодавець підкреслює цим обов'язок саме слідчого (дізнавача), що прийняв заяву, вручити пам'ятку з правами та обов'язками потерпілого і про це навіть не потрібно просити окремо, це службовий обов'язок слідчого (дізнавача), що наразі не виконаний. Пам'ятка мала б бути вручена одразу у відповідь на заяву саме тому, що за фабулою ч.2 ст.55 КПК з цього моменту заявник автоматично отримує статус “потерпілого», а відтак має знати свої “права та обов'язки»;
Враховуючи все викладене вище, ст.3 та інші статті Конституції України, численні норми КПК, а також висновки з Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в узагальненні «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування» від 12 січня 2017 року № 9-49/0/4-17, заявник вважає, що він набув статусу потерпілого і може ним користуватися незалежно від того вчинять слідчі дії, регламентовані КПК, чи ні і коли саме вони їх вчинять.
Згідно п.4 ч.5 ст.214 КПК “до Єдиного реєстру досудових розслідувань вноситься, зокрема, і “короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення», але саме “наведених потерпілим, заявником», отже, суд може саме зобов'язати вчинити слідчого (дізнавача) для того, щоб він взяв обставини саме з заяви. Згідно п.4 ч.5 ст.214 КПК слідчий може внести “короткий виклад обставин», “виявлених з іншого джерела». Але, у даному випадку джерело єдине, принаймні, “обставини», про які йде мова, відомі слідству виключно з заяви. Отже, слідчий (дізнавач) завдяки рішенню суду, у якому можуть бути процитовані вимоги п.4 ч.5 ст.214 КПК, матиме можливість внести коректні відомості до ЄРДР, взявши “короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення» саме з “наведених потерпілим, заявником» обставин.
Крім того, за вимогами п.5 ч.5 ст.214 КПК, до ЄРДР вноситься “попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність». І тут слід розуміти, що, як слідчий (дізнавач) не вчиняв жодні дозволені ч.3 ст.214 КПК до внесення відомостей у ЄРДР дії, то немає жодних “інших джерел» і “попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність» може базуватись виключно на змісті “заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення». А в заяві, “повідомлення про кримінальне правопорушення» виконане прямим цитуванням відповідних частин Кримінального кодексу, що чітко вказує на кваліфікацію правопорушення.
За ч.2 ст.33 КК України “при сукупності кримінальних правопорушень кожне з них підлягає кваліфікації за відповідною статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу» Тобто, кваліфікується не подія, під час якої сталися готування, замахи чи завершені кримінальні правопорушення, а кожне з кримінальних правопорушень окремо за кожною з статей або їх частинами, передбачених Особливою частиною КК. Отже, слідчий (дізнавач) не має можливості “вибирати» з низки кримінальних правопорушень якесь одне і лише за ним зареєструвати подію у ЄРДР, бо такі дії незаконні і заборонені ч.2 ст.33 КК. До того ж “сукупність кримінальних правопорушень» згідно ст.35 КК впливає і на саме покарання і має ретельно враховуватись.
На підставі вищевикладеного, ОСОБА_3 просив слідчого суддю скаргу задовольнити та зобов'язати уповноважену особу ВРУП ГУНП у Вінницькій області внести відомості до ЄРДР за фактом свідомого розповсюдження ОСОБА_4 інформації з обмеженим доступом, яка зберігається в електронно-обчислювальних машинах (комп'ютерах), автоматизованих системах, комп'ютерних мережах або на носіях такої інформації, створеної та захищеної відповідно до чинного законодавства незаконного використання та поширення конфіденційної інформації, що стосується безпосередньо ОСОБА_3 , яка, на думку заявника, свідчить про скоєння кримінального правопорушення проти нього, передбаченого ч. 1 ст.182 КК України та розпочати досудове розслідування, надати заявнику витяг з ЄРДР та пам'ятку про права та обов'язки потерпілого.
Заявник в судове засідання н з'явився, у матеріалах поданої скарги просив слідчого суддю розглянути скаргу у його відсутність.
Уповноважена особа ВРУП ГУНП у Вінницькій області в судове засідання не з'явилась, про дату, час та місце розгляду скарги була повідомлена завчасно та належним чином, про причини неприбуття суд не повідомила.
Відповідно до ч. 4 ст. 107 КПК України фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження під час розгляду питань слідчим суддею, крім вирішення питання про проведення негласних слідчих (розшукових) дій, та в суді під час судового провадження є обов'язковим. У разі неприбуття в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу судове провадження здійснюється судом за відсутності осіб, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.
Згідно ч. 3 ст. 306 КПК України відсутність слідчого, дізнавача чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги, а тому слідчий суддя приходить до висновку про можливість розгляду скарги за відсутності слідчого.
Враховуючи вищенаведене, судовий розгляд здійснювався за фіксації процесу технічними засобами.
Забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності слідчого, дізнавача, прокурора є однією із загальних засад кримінального провадження. Відповідно до ст. 24 КПК України це право гарантується кожному.
Інститут оскарження рішень, дій чи бездіяльності слідчого, дізнавача чи прокурора є одним з елементів судового контролю за стадією досудового розслідування кримінальних проваджень.
Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ч. 1 ст. 303 КПК України, на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора:
1) бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування;
2) рішення слідчого, прокурора про зупинення досудового розслідування - потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження;
3) рішення слідчого про закриття кримінального провадження - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником;
4) рішення прокурора про закриття кримінального провадження та/або провадження щодо юридичної особи - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження;
5) рішення прокурора, слідчого про відмову у визнанні потерпілим - особою, якій відмовлено у визнанні потерпілою;
6) рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора при застосуванні заходів безпеки - особами, до яких можуть бути застосовані заходи безпеки, передбачені законом;
7) рішення слідчого, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій - особою, якій відмовлено у задоволенні клопотання, її представником, законним представником чи захисником;
8) рішення слідчого, прокурора про зміну порядку досудового розслідування та продовження його згідно з правилами, передбаченими главою 39 цього Кодексу, - підозрюваним, його захисником чи законним представником, потерпілим, його представником чи законним представником;
9-1) рішення прокурора про відмову в задоволенні скарги на недотримання розумних строків слідчим, прокурором під час досудового розслідування - особою, якій відмовлено у задоволенні скарги, її представником, законним представником чи захисником.
10) повідомлення слідчого, дізнавача, прокурора про підозру після спливу одного місяця з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку або двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину, але не пізніше закриття прокурором кримінального провадження або звернення до суду із обвинувальним актом - підозрюваним, його захисником чи законним представником;
11) відмова слідчого, дізнавача, прокурора в задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження з підстав, передбачених пунктом 9-1 частини першої статті 284 цього Кодексу, - стороною захисту, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування, її представником.
Таким чином, вимоги ч. 1 ст. 303 КПК України передбачають, що на досудовому провадженні може бути оскаржено бездіяльність слідчого або прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення.
Під час судового розгляду, слідчим суддею встановлено, що 31.03.2026 ОСОБА_3 звернувся до ВРУП ГУНП у Вінницькій області із заявою про вчинення кримінального правопорушення, за фактом свідомого розповсюдження ОСОБА_4 інформації з обмеженим доступом, яка зберігається в електронно-обчислювальних машинах (комп'ютерах), автоматизованих системах, комп'ютерних мережах або на носіях такої інформації, створеної та захищеної відповідно до чинного законодавства незаконного використання та поширення конфіденційної інформації, що стосується безпосередньо ОСОБА_3 .
Станом на день розгляду скарги відомості до ЄРДР за заявою ОСОБА_3 від 31.03.2026 внесені не були.
З огляду на обставини встановлені під час судового розгляду слідчий суддя при ходить до наступного висновку.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КК України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.
Як вірно зауважив Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ) у Листі від 12.01.2017 N 9-49/0/4-17) «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування», питання правової оцінки заяви чи повідомлення на предмет обґрунтованості викладених у них відомостей, що свідчать саме про кримінальне правопорушення, є складним і неоднозначним, і воно характеризує стан судової практики розгляду аналізованої категорії скарг.
Так, «у слідчій і в судовій практиці щодо цього питання є щонайменше два підходи. Згідно з першим передбачається так зване автоматичне внесення відомостей про кримінальне правопорушення, якщо такі відомості викладені особою в заяві чи повідомленні про кримінальне правопорушення. Цей підхід не передбачає оцінки відповідної заяви чи повідомлення на предмет того, що викладені відомості дають підстави констатувати певні ознаки складу злочину. У свою чергу, другий підхід не передбачає автоматичного внесення відомостей, викладених у будь-яких заявах чи повідомленнях - вносяться лише визначені як такі, що, на думку суб'єкта, який їх вносить, дійсно можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення». ВССУ, наводячи приклад, що в окремих випадках слідчі судді перевіряють не лише факт реагування чи не реагування на заяву про кримінальне правопорушення, а й здійснюють аналіз причин, внаслідок яких належне реагування не було забезпечено, категорично не заперечував можливість такої судової практики.
Перший підхід, по суті є формальним, і полягає у тому, що будь-яка заява (повідомлення), що має назву (якщо це письмовий документ) чи якщо його так називає заявник (в усній формі) «заява (повідомлення) про вчинене кримінальне правопорушення» абсолютно незалежно від змісту такого повідомлення, мають спричиняти внесення уповноваженими особами (слідчим чи прокурором) відомостей з такої заяви (повідомлення) до ЄРДР та початок досудового розслідування.
Для суду очевидно, що обрання такого формального підходу спричиняє ряд негативних наслідків як для держави та суспільства, так і для окремих людей, і може в окремих випадках зумовлювати внесення до ЄРДР явно недоречних відомостей.
У зв'язку із цим слідчий суддя дотримується іншого підходу - змістовного. Такий підхід базується на нормах чинного законодавства виходячи з наступного.
Кримінальний Кодекс України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від кримінально-протиправних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання кримінальним правопорушенням (частина 1 статті 1 КК України). Для здійснення цього завдання Кримінальний Кодекс України визначає, які суспільно небезпечні діяння є кримінальними правопорушеннями та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили (частина 2 статті 1 КК України). Кримінальним правопорушенням є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом кримінального правопорушення (частина 1 статті 11 КК України).
Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (стаття 2 КПК України).
Стадія ініціювання кримінального провадження є важливою для виконання вказаних завдань і покликана, з одного боку, забезпечити рішуче оперативне реагування на кожне повідомлення про злочин, що є гарантією швидкого та повного його розкриття, притягнення винних до відповідальності, а з іншого - виключити незаконне і необґрунтоване залучення громадян в орбіту кримінального процесу, а також марне витрачання сил і засобів правоохоронних органів.
Чинним КПК України закріплено спрощену процедуру початку досудового розслідування (без проведення дослідчої перевірки). Так, слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань (частина 1 статті 214 КПК України). Досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань (частина 2 статті 214 КПК України).
Проте така спрощена процедура не означає, що взагалі відсутні критерії для внесення чи невнесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Її спрощеність виражається у тому, що для перевірки наявності зазначених вище критеріїв не потрібно проводити попередню перевірку викладених у заяві відомостей, а необхідно лише перевірити зміст самої заяви.
Так, до Єдиного реєстру досудових розслідувань, серед іншого, вносяться відомості про: (1) короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела; (2) попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність (пункти 4, 5 частини 5 статті 214 КПК України).
Таким чином, для внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань заявник у повідомленні про кримінальне правопорушення має зазначити конкретні, відомі йому обставини об'єктивної сторони такого правопорушення (яке саме кримінальне правопорушення відбулось, де, коли, в чому полягало, які особи, причетні до його скоєння тощо). Такі обставини можуть бути неповними (в силу недостатньої обізнаності заявника, неочевидності вчинення кримінального правопорушення, з огляду на початкову стадію сприйняття та дослідження цих подій чи з інших причин), але в той же час достатніми для попередньої кваліфікації реєстраторами Єдиного реєстру досудових розслідувань такого діяння саме як кримінального правопорушення (кваліфікації за статтею, частиною статті Кримінального кодексу України). Вказане узгоджується з позицією, викладеною у згаданому Узагальненні ВССУ N 9-49/0/4-17 від 12.01.2017, за якою КПК України дійсно передбачає внесення до ЄРДР інформації на підставі заяв та повідомлень про кримінальне правопорушення, а не будь-яких заяв, які надходять до органів досудового розслідування при здійсненні ними своїх повноважень. Вказана інформація необхідна для (1) визначення того, що ставиться питання про вчинення саме кримінального правопорушення, та (2) можливості спрямувати орган досудового розслідування на його розкриття, зібрання відповідних доказів.
Якщо ж зі змісту повідомлення про кримінальне правопорушення є очевидним, що (1) обставини, викладені в ньому, не свідчать про те, що існує ймовірність вчинення будь-якого кримінального правопорушення і ці обставини для отримання зазначеного вище висновку не потребують перевірки засобами кримінального процесу або (2) в силу його занадто абстрактного характеру неможливо встановити ні попередню кваліфікацію кримінального правопорушення, ні предмет, межі та напрямок досудового розслідування, яке ініціюється заявником, то такі повідомлення не мають вноситися до ЄРДР.
Такий висновок відповідає Рішенню Конституційного Суду України у справі за конституційною скаргою ОСОБА_10 від 17.06.2020, згідно пункту 5 мотивувальної частини якого зазначено, що «встановлений законодавцем обсяг судового захисту стосовно оцінки бездіяльності уповноважених державних органів має забезпечити ефективність судового контролю, який має бути забезпечено під час розгляду відповідних питань хоча б у двох судових інстанціях: законодавець має запровадити такий обсяг судового контролю за бездіяльністю слідчого чи прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Реєстру після отримання заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення, що дозволяв би здійснити ефективний судовий контроль щодо відповідних питань та за наявності підстав надати особі можливість ініціювати початок кримінального провадження, а отже, надати їй реальний доступ до судового захисту». Також і Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у своїй постанові від 16 травня 2019 року (справа № 761/20985/18, провадження N 51-8007км18) наголосив: «...якщо не було події кримінального правопорушення або в діях особи немає складу кримінального правопорушення, то за таких обставин кримінальне провадження не може бути розпочато. А якщо через помилку чи з інших причин таке провадження було розпочато, то воно негайно має бути припинено і з позиції вимог правопорядку, і з огляду дотримання інтересів всіх учасників правовідносин...».
Внесення до ЄРДР неконкретних тверджень (у тому числі припущень) заявника про вчинення кримінального правопорушення за відсутності будь-яких об'єктивних відомостей про обставини його вчинення призвело б до: (1) розпорошення обмежених сил і засобів правоохоронної системи держави на перевірку значної кількості безпідставних та абстрактних повідомлень про кримінальні правопорушення, що в свою чергу (2) не дозволило б концентрувати зусилля на розслідуванні дійсно суспільно-небезпечних діянь, що неминуче знизило б ефективність захисту особи, суспільства та держави від цих кримінальних правопорушень, ускладнило б охорону прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, які зазнали шкоди від таких правопорушень; (3) порушення права та законних інтересів осіб, згаданих в таких повідомленнях; (4) використання інструментів статті 214 КПК не для ініціювання початку досудового розслідування щодо конкретного кримінального правопорушення, а для спрямування сил і засобів правоохоронних органів загалом на всю діяльність визначеного заявником підприємства, установи чи організації або окремої людини з метою вже самостійного виявлення слідчим, дізнавачем, прокурором обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення (а це є вже іншим приводом для початку досудового розслідування за статтею 214 КПК), а також (5) унеможливлення застосування механізму притягнення заявників до кримінальної відповідальності за завідомо неправдиві повідомлення про кримінальні правопорушення (стаття 383 КК). Зазначене не відповідає завданням кримінального провадження, які визначені в статті 2 КПК.
Таким чином, закон передбачає необхідність попередньої оцінки (аналізу) слідчим, прокурором, слідчим суддею (у разі оскарження заявником бездіяльності уповноваженої особи щодо невнесення відомостей до ЄРДР) змісту заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення на предмет викладення в ньому інформації саме про кримінальне правопорушення на основі критеріїв викладених раніше.
Відповідно до висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 818/1526/18, у межах процедури оскарження бездіяльності слідчого щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви слідчий суддя з'ясовує обставини та мотиви, з яких слідчий або прокурор дійшов висновку про відсутність підстав для внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, чим саме обґрунтоване невнесення відповідних відомостей до ЄРДР, та вирішує питання про наявність або відсутність правових підстав для зобов'язання слідчого або прокурора внести інформацію про кримінальне правопорушення до ЄРДР.
Згідно з правовим висновком, наведеним у постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 30.09.2021 в справі № 556/450/18 підставою початку досудового розслідування є не будь-які прийняті та зареєстровані заяви, повідомлення, а лише ті з них, з яких вбачаються вагомі обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, короткий виклад яких разом із прізвищем, ім'ям, по-батькові (найменуванням) потерпілого або заявника, серед іншого, вноситься до ЄРДР.
Тобто для внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР заявник у повідомленні про кримінальне правопорушення має зазначити конкретні відомі йому обставини об'єктивної сторони такого правопорушення (яке саме кримінальне правопорушення відбулось, де, коли, в чому полягало, які особи, причетні до його скоєння тощо).
При цьому слідчий суддя зауважує, що такі обставини можуть бути неповними (в силу недостатньої обізнаності заявника, неочевидності вчинення кримінального правопорушення, з огляду на початкову стадію сприйняття та дослідження цих подій чи з інших причин), але в той же час достатніми для попередньої кваліфікації такого діяння саме як кримінального правопорушення за певною статтею Кримінального кодексу України.
Проте, слідчий суддя доходить висновку щодо відсутності в заяві ОСОБА_3 від 31.03.2026 достатніх об'єктивних даних, які б свідчили про те, що було вчинено саме кримінальне правопорушення.
Слідчий суддя наголошує, що закон передбачає необхідність попередньої оцінки (аналізу) слідчим, прокурором, слідчим суддею (у разі оскарження заявником бездіяльності уповноваженої особи щодо невнесення відомостей до ЄРДР) змісту заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення на предмет викладення в ньому інформації саме про кримінальне правопорушення на основі критеріїв викладених раніше.
Вирішальним чинником для внесення відомостей до ЄРДР за повідомленням є саме наявність у цьому повідомленні обставин, які свідчать про кримінальне правопорушення, а не вказана автором назва поданого документа. Ініціювати процедуру кримінального переслідування доцільно лише у випадку, коли наявні підстави вважати, що було вчинено кримінальне правопорушення. Безпідставне відкриття кримінального провадження є недопустимим і може порушувати права конкретних осіб, відносно яких таке провадження ініційоване, а також є неефективним з точки зору використання державних ресурсів.
Згідно з ч. 2 ст. 8 та ч. 5 ст. 9 КПК України, принцип верховенства права у кримінальному провадженні та кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Такі приписи процесуального закону узгоджуються із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», якою зобов'язано суди застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерела права.
Розглядаючи скаргу, слідчий суддя враховує практику Європейського суду з прав людини, висновки якого з цього приводу відображені, зокрема, в рішенні по справі «Іванов проти України» (Ivanov v. Ukraine), №15007/02, пп.74-75, рішення від 7 грудня 2006)», відповідно до якого сумлінність за ініціювання слідчих дій або відмову у кримінально-правовому переслідуванні особи повністю покладається на державу.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. theUnitedKingdom)» від 28 травня 1985, п. 57, Series A, № 93 право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням.
Одним із таких обмежень є неможливість ініціювання кримінального провадження шляхом внесення відомостей до ЄРДР без належних на те підстав.
У п. 29 рішення Європейського суду з прав людини в справі «Павлюлінець проти України (Заява № 70767/01)» від 6 вересня 2005 року, суд висловив позицію, що право на порушення кримінальної справи проти третьої особи як таке не гарантується Конвенцією (Kubiszyn v. Poland, ухвала від 21 вересня 1999 р., заява N 37437/97).
З урахуванням викладеного, слідчий суддя доходить висновку щодо відсутності в заяві ОСОБА_3 від 31.03.2026, на даний час, достатніх об'єктивних даних, які б свідчили про те, що описані в ній події свідчать, що було вчинено саме кримінальне правопорушення, а тому подана до суду скарга є недоведеною, необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Крім того, слідчий суддя враховує, що відповідно до ст. 307 КПК України за результатами розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора постановляється ухвала згідно з правилами цього Кодексу. Ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування може бути про:
1) скасування рішення слідчого чи прокурора;
1-1) скасування повідомлення про підозру;
2) зобов'язання припинити дію;
3) зобов'язання вчинити певну дію;
4) відмову у задоволенні скарги.
Ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дію чи бездіяльність слідчого чи прокурора не може бути оскаржена, окрім ухвали про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження, про скасування повідомлення про підозру та відмову у задоволенні скарги на повідомлення про підозру.
Враховуючи вищенаведене, слідчий суддя приходить до висновку, що в поданій ОСОБА_11 заяві не вбачається обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення та не наведено об'єктивних даних, які б свідчили про реальну необхідність внесення відомостей до ЄРДР, а тому в задоволенні скарги ОСОБА_3 , в порядку ст. 303 КПК України, на бездіяльність уповноваженої особи ВРУП ГУНП у Вінницькій області, яка полягає у невнесенні відомостей до ЄРДР за заявою ОСОБА_3 від 31.03.2026 про вчинення кримінального правопорушення, слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст. 303, 306, 307, 309, 369, 370, 372 КПК України, слідчий суддя,
В задоволенні скарги ОСОБА_3 , в порядку ст. 303 КПК України, на бездіяльність уповноваженої особи ВРУП ГУНП у Вінницькій області, яка полягає у невнесенні відомостей до ЄРДР за заявою ОСОБА_3 від 31.03.2026 про вчинення кримінального правопорушення - відмовити.
Ухвала слідчого судді може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення.
Слідчий суддя