Справа №:754/7049/26
Провадження №: 2-о/755/326/26
"29" квітня 2026 р. місто Київ
Суддя Дніпровського районного суду м. Києва САВЛУК Т.В., вивчивши матеріали заяви Комунального некомерційного підприємства «Міський заклад з надання психіатричної допомоги», заінтересована особа - мати пацієнта ОСОБА_1 , про госпіталізацію особи до психіатричного закладу в примусовому порядку,
21 квітня 2026 року до Деснянського районного суду м. Києва надійшла заява від Комунального некомерційного підприємства «Міський заклад з надання психіатричної допомоги», заінтересована особа - мати пацієнта ОСОБА_1 , про госпіталізацію особи до психіатричного закладу в примусовому порядку, та передано 21 квітня 2026 року, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, в провадження судді Деснянського районного суду міста Києва Грегуль О.В.
21 квітня 2026 року головою Деснянського районного суду міста Києва Романом Вінтоняк винесено розпорядження за №15 про передачу Дніпровському районному суду міста Києва цивільної справи №754/7049/26 за заявою Комунального некомерційного підприємства «Міський заклад з надання психіатричної допомоги», заінтересована особа - мати пацієнта ОСОБА_1 , про госпіталізацію особи до психіатричного закладу в примусовому порядку, як такому, що найбільш територіально наближений до Деснянського районного суду.
28 квітня 2026 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями вищевказану заяву передано в провадження головуючому у справі судді Дніпровського районного суду міста Києва - судді Савлук Т.В.
29 квітня 2026 року вказана справа передана судді Савлук Т.В. згідно з контрольного журналу передачі справ визначеному складу суду.
Вивчивши матеріали заяви Комунального некомерційного підприємства «Міський заклад з надання психіатричної допомоги» про госпіталізацію особи до психіатричного закладу в примусовому порядку на предмет дотримання вимог цивільного процесуального законодавства, суддя приходить до наступних висновків.
Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Законодавство України про психіатричну допомогу базується на Конституції України і складається із Закону України «Про основи законодавства України про охорону здоров'я», Закону України «Про психіатричну допомогу» та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до них.
Згідно із статтею 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу доки наявність такого розладу не буде встановлена на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.
У справі Вінтерверп проти Нідерландів від 24 жовтня 1979 року ЄСПЛ звертає увагу на три вимоги, що зумовлюють наявність законних підстав для обмеження волі психічно хворої особи. Зокрема, особа повинна реально страждати психічним захворюванням, тобто реальні психічні розлади повинні бути встановлені компетентними органами на основі об'єктивної медичної експертизи; психічні розлади повинні досягти такого рівня, які виправдовують позбавлення волі; дійсність позбавлення волі залежить від наявності такого захворювання, особа може бути позбавлена волі до тих пір, поки є захворювання, що встановлено відповідним висновком.
За приписами частини першої статті 339 ЦПК України, за умов, визначених Законом України »Про психіатричну допомогу», заява лікаря-психіатра про проведення психіатричного огляду особи у примусовому порядку, про надання особі амбулаторної психіатричної допомоги та її продовження в примусовому порядку подається до суду за місцем проживання особи, а заява представника закладу з надання психіатричної допомоги про госпіталізацію особи до закладу з надання психіатричної допомоги у примусовому порядку та заява про продовження такої госпіталізації подаються до суду за місцезнаходженням зазначеного закладу.
Згідно з статтею 14 вказаного Закону України «Про психіатричну допомогу», особа, яка страждає на психічний розлад, може бути госпіталізована до закладу з надання психіатричної допомоги без її усвідомленої письмової згоди або без письмової згоди її законного представника, якщо її обстеження або лікування можливі лише в стаціонарних умовах, та при встановленні в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність.
У решті випадків, згідно з статтею 13 Закону України «Про психіатричну допомогу», госпіталізація особи до закладу з надання психіатричної допомоги особи, яка досягла 14 років, на її прохання або за її усвідомленою письмовою згодою.
Частиною другою ст. 340 ЦПК України передбачено, що до заяви про психіатричний огляд або надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку додається висновок лікаря-психіатра, а про продовження примусово амбулаторної психіатричної допомоги, про примусову госпіталізацію, її продовження - висновок комісії лікарів-психіатрів та інші відповідні матеріали.
Згідно з частиною другою, третьою ст. 16 Закону України «Про психіатричну допомогу» у випадках, коли госпіталізація особи до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку визнається доцільною, представник закладу з надання психіатричної допомоги, в якому перебуває особа, протягом 24 годин з часу госпіталізації направляє до суду за місцем знаходження закладу з надання психіатричної допомоги заяву про госпіталізацію особи до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку на підставах, передбачених статтею 14 цього Закону.
До заяви, в якій повинні бути викладені підстави госпіталізації особи до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку, передбачені статтею 14 цього Закону, додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який містить обґрунтування про необхідність такої госпіталізації.
Разом з тим, як передбачено частиною другою, третьою ст. 22 Закону України «Про психіатричну допомогу» заява представника психіатричного закладу про госпіталізацію особи до такого закладу в примусовому порядку розглядається судом за місцем знаходження закладу з надання психіатричної допомоги протягом 24 годин з дня її надходження.
Відтак, згідно з вимогами статей 339, 340 ЦПК України, ст. ст. 16, 22 Закону України «Про психіатричну допомогу» питання надання дозволу на госпіталізацію особи до закладу з надання психіатричної допомоги у примусовому порядку перед судом може порушувати лише представник відповідного психіатричного закладу, що має госпіталізувати таку особу або в якому перебуває ця особа.
Таким чином, заявником у справі про госпіталізацію особи у примусовому порядку може бути лікар-психіатр або представник закладу з надання психіатричної допомоги.
За змістом поданої до суду заява убачається, що заяву про госпіталізацію особи до психіатричного закладу в примусовому порядку подано та підписано В.О. директора Вітер І.В., в.о. Зав. Відділення №2 Григоренко І.В., лікар-психіатр Міснянко А.М.
Разом з тим, відповідно до частин 1, 2 статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників.
Відповідно до частин 3, 4 статті 58 Цивільного процесуального кодексу України юридична особа бере участь через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника.
Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника.
Юридична особа незалежно від порядку її створення, суб'єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи, суб'єкта владних повноважень), або через представника.
Отже, процесуальний кодекс розмежовує такі юридичні категорії, як «представництво» і «самопредставництво».
Що стосується представництва, то за визначенням, наведеним у статті 237 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV (далі - ЦК України), ним є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства (частини перша, третя вказаної статті).
Відповідно до частини першої статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.
Юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації (частина четверта статті 87 Цивільного кодексу України).
Загальні засади державної реєстрації, а також її основні принципи визначені в статті 4 вказаного Закону. До них, зокрема, належать обов'язковість та публічність державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі.
З метою забезпечення державних органів достовірною інформацією створено Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр, Реєстр) (частина перша статті 7 Закону №755-IV).
При цьому, відповідно до пункту другого частини першої статті першої цього закону витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - документ у паперовій або електронній формі, що сформований програмним забезпеченням Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за зазначеним заявником критерієм пошуку та містить відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, які є актуальними на дату та час формування витягу або на дату та час, визначені у запиті, або інформацію про відсутність таких відомостей у цьому реєстрі.
Статус документів та відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру, закріплений статтею 10 Закону №755-IV, яка, зокрема, визначає, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою (частина перша статті 10 Закону №755-IV). Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості (частина третя статті 10 Закону №755-IV).
Отже, відсутність відповідного запису у реєстрі є належним і достатнім (достовірним) підтвердженням відсутності таких відомостей (інформації) для будь-якого державного органу, яким є і суд.
Виходячи з положень ч. 3 ст. 294 Цивільного процесуального кодексу України, справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.
Згідно з вимогами пункту 1 частини першої ст. 185 ЦПК України, суд повертає заяву у випадках, коли її подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.
При звернені до суду, суб'єктом звернення - В.о. директора Вітер І.В. не долучено доказів на підтвердження поводжень, як керівника підприємства, а саме: призначення на посаду керівника, тобто наказ про призначення на посаду, Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Витяг із Статуту підприємства щодо делегованих директору підприємства поводжень, серед іншого щодо звернення до суду.
Враховуючи вище зазначене, суд дійшов висновку, що суб'єктом звернення на підтвердження своїх повноважень не надано належних та допустимих доказів на здійснення представництва інтересів Комунального некомерційного підприємства «Міський заклад з надання психіатричної допомоги», що унеможливлює встановлення повноважень В.О. директора Вітер І.В., яка уповноважена діяти від імені підприємства, що є підставою для повернення заяви особі, яка її подала відповідно до положення п. 1 ч. 4 ст. 185 Цивільного процесуального кодексу України.
Частиною 7 статті 185 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
На підставі викладеного, керуючись, статтями 1-33, 185, 258-263, 353, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суддя,
Заяву Комунального некомерційного підприємства «Міський заклад з надання психіатричної допомоги», заінтересована особа - мати пацієнта ОСОБА_1 , про госпіталізацію особи до психіатричного закладу в примусовому порядку, - повернути суб'єкту звернення.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Інформацію по справі можна отримати на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі інтернет http://dn.ki.court.gov.ua.