провадження № 2-а/631/12/26
справа № 631/1335/24
29 квітня 2026 року селище Нова Водолага
Нововодолазький районний суд Харківської області у складі:
головуючого судді Трояновської Т. М.,
за участю секретаря судового засідання Семенко А. А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань приміщення Нововодолазького районного суду Харківської області адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладання адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сферу забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі,
ОСОБА_1 звернувся до Нововодолазького районного суду Харківської області з позовною заявою до Департаменту патрульної поліції, в якій позивач просить суд скасувати постанову серії БАД № 501629 від 06 серпня 2024 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, винесену інспектором Управління патрульної поліції в Полтавській області Департамент патрульної поліції Коваленком М. О., про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що 13 липня 2024 року у зв'язку з волонтерською діяльністю, він перебував у Полтавському регіоні. Оскільки шлях тривав дуже велику відстань від Західного кордону України, тому керування транспортним засобом «МERCEDES-BENZ», номерний знак НОМЕР_1 , у Полтавській області та місті Полтаві здійснювала його дружина. Як показав автомобільний навігатор, на деяких ділянках дороги проводилися ремонтно-будівельні роботи і тому, щоб не втрачати час дружина припаркувала автомобіль біля патрульного поліцейського автомобіля, в якому перебували інспектори поліції, для того, щоб запитати найкоротші шляхи для можливого об'їзду проблемних ділянок у разі виникнення їх на шляху, оскільки основною метою було терміново доставити транспортний засіб «МERCEDES-BENZ» для передачі Збройним Силам України. Після того як автомобіль було припарковано, ОСОБА_1 опустив скло правої пасажирської двері та представився, що він з Харківського регіону та займається волонтерською діяльністю і запитав про необхідну інформацію щодо шляхів пересування. Але, на думку позивача, що ймовірно він використовував у своєму зверненні до поліцейського деякі російські слова, працівник поліції несподівано почав звинувачувати всіх мешканців з Харківського регіону у тому, що розпочалася війна з сусідньою державою і тому позивач поїхав далі. Через деякий час їх автомобіль наздогнав службовий автомобіль патрульної поліції і до їх автомобіля підійшов уже знайомий інспектор поліції, як в подальшому з'ясувалося його прізвище було ОСОБА_2 . На питання позивача про законності зупинки автомобіля, інспектор Коваленко М. О. почав говорити про відсутності технічного огляду на автомобіль, при цьому не надаючи жодного офіційного та законного джерела походження такої інформації. Агабекян М. Л. сформував клопотання про надання інспектором поліції, в порядку вимог статті 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення, докази на підтвердження його провини, проте останній нічого не надав, тим самим, на думку позивача, підтверджується незаконність зупинки транспортного засобу. Коли інспектор поліції почав розгляд справи про притягнення його до адміністративної відповідальності, він звернувся з клопотанням про відкладення розгляду справи та надання можливості скористатись правової допомогою фахівця у галузі права, тому розгляд був відкладений на 06 серпня 2024 року.
Як зазначив позивач, 06 серпня 2024 року він перебував у Донецькій області з волонтерською місією, що не дозволило йому приїхати до міста Полтави, але це не зупинило інспектора Коваленка М. О. без належного проведення розгляду справи та з'ясування всіх обставин винести постанову, що є предметом судового оскарження.
На думку позивача, у постанові зазначено недостовірну та неіснуючу інформацію про нібито наявність правопорушення, якого в дійсності взагалі не було та не могло настати.
ОСОБА_1 звернув увагу, що інспектором поліції не було враховано, що автомобіль «МERCEDES-BENZ», номерний знак НОМЕР_1 , не є вантажним автомобілем, у свідоцтві про його реєстрацію не вказано слово «вантажний». Він відноситься до категорії «фургон вантажопасажирський», тобто за своїми характеристиками є легковим автомобілем і тому не підлягає обов'язковому технічному контролю. На місці пригоди інспектор поліції не вважав за доцільне оглянути всі документи та переконатися у дійсних обставинах справи. З аналізу приписів статті 35 Закону України «Про дорожній рух» слідує, що обов'язковому технічному контролю підлягають автомобілі, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку. Тобто, визначально обставиною є мета фактичного використання автомобіля для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку. Разом із тим, доказів того, що автомобіль «МERCEDES-BENZ», номерний знак НОМЕР_1 , експлуатувався з метою отримання прибутку, як і доказів того, що у вказаному автомобілі взагалі здійснювалось перевезення пасажирів чи вантажу матеріали справи не містять.
Позивач вважає, що саме по собі описання адміністративного правопорушення в оскаржуваній постанові не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення, а постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не може вважатися беззаперечним доказом вчинення правопорушення, оскільки така за своєю правовою природою є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
За таких обставин, ОСОБА_1 переконаний, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладений обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, не довів факту наявності в його діях складу адміністративного правопорушення.
На думку позивача, інспектор поліції Коваленко М. О. не врахував та ототожнив термін «виготовлення автомобіля» та «експлуатація автомобіля». Зазначені терміни не є тотожними, так як експлуатація автомобіля не відбувається з дати його виготовлення і може бути значно пізнішою, беручи до уваги, що після придбання автомобіля він не використовувався за призначенням, у тому числі з метою отримання прибутку, й взагалі не їздив дорогами, після початку війни було прийнято рішення передати зазначений автомобіль Збройним Силам України, отже даний автомобіль не підлягає обов'язковому контролю.
Враховуючи викладене, зважаючи на відсутність належних та достовірних доказів на підтвердження винуватості позивача у вчиненні вказаного правопорушення, беручи до уваги наявність обґрунтованих сумнівів у доведенні вини останнього, ОСОБА_1 просить скасувати оскаржувану постанову та закрити провадження у справі.
Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 22 серпня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладання адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сферу забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, а також роз'яснено наслідки невиконання ухвали суду.
Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 16 вересня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладання адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сферу забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.
09 жовтня 2024 року на адресу Нововодолазького районного суду Харківської області від Департаменту патрульної поліції надійшов відзив на позовну заяву, що був зареєстрований за вхідним № 7291/24-вх., відповідно до якого відповідач наполягав на законності притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за порушення пункту 31.3 «б» Правил дорожнього руху України.
Так на спростування позовних вимог ОСОБА_1 уповноважений представник Департаменту патрульної поліції вказала, що позивач допустив порушення вимог безпеки дорожнього руху, а саме 13 липня 2024 року на автодорозі М03, Київ-Харків-Довжанський, 325 км керував транспортним засобом «MERCEDES-BENZ 211 CDI», номерний знак НОМЕР_1 , який підлягає обов'язковому технічному контролю, але своєчасно його не пройшов, чим порушив вимоги пункту 31.3 «б» Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року, статті 35 Закону України «Про дорожній рух».
У пункті 31.3 «б» Правил дорожнього руху передбачено заборону експлуатації транспортних засобів, якщо вони не пройшли обов'язковий технічний контроль (для транспортних засобів, що підлягають такому контролю).
Відповідно до статті 35 Закону України «Про дорожній рух» транспортні засоби, що беруть участь у дорожньому русі та зареєстровані територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України, підлягають обов'язковому технічному контролю відповідно до цієї статті.
Періодичність проходження обов'язкового технічного контролю становить: для легкових автомобілів, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку, вантажних автомобілів (незалежно від форми власності) вантажопідйомністю до 3,5 тони, причепів до них із строком експлуатації більше двох років кожні - два роки; для вантажних автомобілів вантажопідйомністю більше 3,5 тони, причепів до них та таксі незалежно від строку експлуатації - щороку; для автобусів та спеціалізованих транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі, незалежно від строку експлуатації - двічі на рік. На кожний транспортний засіб, що пройшов обов'язковий технічний контроль і визнаний технічно справним, суб'єкт обов'язкового технічного контролю складає протокол перевірки його технічного стану, який видається водію транспортного засобу. У протоколі зазначається строк чергового проходження обов'язкового технічного контролю транспортного засобу відповідно до періодичності проходження, встановленої частиною восьмою цієї статті.
Представник відповідача зазначив, що відповідно до бази даних Національної автоматизованої інформаційної системи ДДАІ МВС України транспортний засіб «МERCEDES-BENZ 211 CDI», номерний знак НОМЕР_1 , є вантажним та підлягає обов'язковому контролю, однак на момент перевірки водій ОСОБА_1 не мав протоколу обов'язкового технічного контролю взагалі. Всупереч твердженню позивача про те, що ОТК не потрібен на вище вказаний транспортний засіб, його здійснили 07 серпня 2024 року, а також автомобіль його проходив у 2014, 2017 році відповідно.
Як вказала представник відповідача, у даному випадку до постанови додається відео з боді камери поліцейського по факту розгляду справи та відео з реєстратора службового автомобіля, на якому зафіксовано факт керування транспортним засобом. Так на відео зафіксовано, що водієм транспортного засобу «МERCEDES-BENZ 211 CDI», номерний знак НОМЕР_1 , є саме ОСОБА_1 , а не його дружина, як стверджує позивач.
Даний відеозапис містить інформацію щодо предмета доказування (на відео чітко зафіксовано факт порушення). Дане відео зафіксовано на технічний засіб, що має функції відеозапису і використовується для забезпечення публічної безпеки і громадського порядку. Доказ є достовірним, за допомогою нього можна встановити дійсні обставини справи, а саме наявність факту порушення Правил дорожнього руху України з боку водія автомобіля. Даний доказ, на виконання вимог частини 3 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, був покладений в основу прийнятті рішення щодо притягнення водія до адміністративної відповідальності.
Таким чином, на думку представника відповідача, дотримано всі вимоги чинного законодавства та в постанові міститься посилання на відеозапис як на додаток до постанови.
Окрім іншого представник відповідача звернула увагу, що встановивши факт вчинення адміністративного правопорушення, а саме: порушення вимог пункту 31.3 «б» Правил дорожнього руху України, відповідальність за яке передбачена частиною 3 статті 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення, інспектором було прийнято рішення про зупинку транспортного засобу. Після чого було подано сигнал про зупинку транспортному засобу згідно статті 35 Закону України «Про Національну поліцію». Інспектор підійшов до водія та пояснив суть правопорушення та після цього попросив пред'явити документи, зазначені в пункті 2.1 Правил дорожнього руху України на підставі статті 32 Закону України «Про Національну поліцію» та пункту 2.4 «а» Правил дорожнього руху України. Позивача було ознайомлено із усіма правами, передбаченими статтею 63 Конституції України, статтею 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення, що підтверджується відеодоказами. Позивач заявив клопотання про перенесення розгляду справи на іншу дату у зв'язку із необхідністю залучення захисника, яке було задоволено та розгляд справи перенесений на 06 серпня 2024 року. 06 серпня 2024 року ОСОБА_1 не з'явився на розгляд справи, проте, був присутній його захисник, який спілкувався з ним у телефонному режимі. Внаслідок чого інспектором патрульної поліції Коваленком М. О. було винесено постанову серії БАД № 501629 від 06 серпня 2024 року та в подальшому її направлено позивачу за місцем його проживання засобами поштового зв'язку.
Представник відповідача звернула увагу, що виносячи постанову поліцейський законно оцінив наявні докази за своїм внутрішнім переконання та дотримався всіх передбачених чинним законодавством процедур розгляду справи про адміністративне правопорушення, не порушуючи жодних прав особи, яка притягається до відповідальності, а тому підстав для скасування постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не вбачається.
ОСОБА_1 правом, передбаченим статтею 163 Кодексу адміністративного судочинства України, на надання відповіді на відзив не скористався, проте 05 грудня 2024 року направив на електронну адресу суду заяву, що була зареєстрована за вхідним № ЕП-2115/24-вх., відповідно до якої зауважив, що ознайомившись з відзивом, наданим представником відповідача, було встановлено, що до суду відповідачем не надано відеозаписів з нагрудної камери інспектора № 767904 у проміжку часу з 18 години 39 хвилин, яким було зафіксовано факт керування транспортним засобом дружиною позивача. А також не надано відеозаписи з нагрудної камери № 767904, на яких зафіксовано, як орієнтовно о 18 годині 20 хвилин дружина позивача під'їхала до службового автомобіля поліції, при цьому позивач, ОСОБА_1 , перебував на пасажирському сидінні праворуч від водія. Окрім цього, навмисно не надано відеозаписи з автомобільного реєстратора поліції, на яких зафіксовано, як службовий автомобіль здійснював переслідування автомобіля позивача, яке тривало більше 10 хвилин, аби досягти своєї мети.
На відеофайлі під назвою «export-x5qsw_002» взагалі представник відповідача не приховує про втручання та монтаж відео файлів. Так, відео з нагрудної камери поліцейського за номером № 767904 (14 хвилин 22 секунди) відразу переходить на камеру під номером № 470119 з обставинами події зовсім іншої доби.
На думку позивача, доводи, що наведені у відзиві, фактично зводяться до перерахування норм Закону та підзаконних актів, зокрема внутрішніх інструкцій, які є обов'язковими для виконання всіма поліцейськими і носять імперативний характер і які в повному обсязі були порушені 13 липня 2024 року з боку інспектора поліції Коваленка М. О. Позивач зазначив, що представником відповідача не спростовано, той факт, що загальний термін експлуатації автомобіля «МERCEDES-BENZ», державний номерний знак НОМЕР_1 , не перевищує двох років, тим самим в силу вимог пункту 3 статті 35 Закону України «Про дорожній рух» даний автомобіль також не підлягає обов'язковому контролю.
Окрім цього, позивач зазначив, що доказів того, що автомобіль «МERCEDES-BENZ» державний номерний знак НОМЕР_1 , експлуатувався з метою отримання прибутку, як і доказів того, що у вказаному автомобілі взагалі здійснювалося перевезення пасажирів чи вантажу, матеріали справи не містять. Також до суду надано нарізки відео, які не підтверджують факту керування позивачем транспортним засобом. На думку позивача, відеозаписи, надані до суду підтверджують, що інспектор не виконав вимоги закону та не зібрав жодного належного та допустимого доказу по справі, тому просив скасувати постанову серія БАД №501629 від 06 серпня 2024 року.
Також, ОСОБА_1 05 грудня 2024 року на електронну адресу суду надіслав клопотання про визнання неналежними та недопустимими доказів наданих відповідачем, що було зареєстроване за вхідним № ЕП-2116/24-вх., відповідно до якого зазначив, що надані відповідачем докази, ні в якому разі не спростовують факту того, що за кермом автомобіля «МERCEDES-BENZ», державний номерний знак НОМЕР_1 , була дружина позивача, а лише доводять про необізнаність вимог діючого законодавства представником відповідача та фальсифікування постанови інспектором і спроби ввести суд в оману. Матеріалами справи встановлено, що представником відповідача на підтвердження правомірності винесення оскаржуваної постанови, до суду надано оптичний диск, друкований текст у табличній формі (а. с. 46), друкований текст у табличній формі з назвою «реєстраційна картка тз» (а. с. 47), повідомлення про запрошення до підрозділу патрульної поліції (а. с. 48), клопотання позивача (а. с. 49). Однак, у таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які були покладені в основу оскаржуваного рішення. Згідно до постанови, яка є предметом оскарження у суді, інспектор поліції під час внесення рішення зібрав та оцінив докази, які зазначено у графі «до постанови додається», а саме: відео з бодікамери, з відеореєтратора Reynd, договір, клопотання, повідомлення. Тим самим інші надані представником документи не були покладені в основу оскаржуваної постанови. Більш того, надані аркуші не містять інформації щодо джерела їх походження, не містить посилання де перебуває оригінал надрукованої інформації, не зазначено хто саме отримав інформацію на роздруківках, за допомогою якої програми було сформовано роздруківку тощо.
Агабекян М. Л. звернув увагу, що відеозапис з нагрудної камери поліцейського не може бути доказом порушення правил дорожнього руху, а лише містить процесуальну послідовність винесення постанови.
З огляду на вищевикладене позивач просив суд наданий представником відповідача друкований аркуш тексту у табличній формі (а. с. 46) та друкований аркуш тексту у табличній формі з назвою «реєстраційна картка тз» (а. с. 47) визнати неналежним та недопустимими доказами у справі.
Також ОСОБА_1 звертався на адресу суду з клопотанням про витребування доказів від відповідача щодо повного відео з нагрудної камери поліцейського № 767904, проте у подальшому його представник - адвокат Манько Олексій Михайлович вважав, що у цьому потреби не має, оскільки згідно відповіді Управління патрульної поліції в Полтавській області від 29 січня 2026 року № 15-аз/41/26/03-2026 останні не зберіглись, у зв'язку із спливом 30 днів від події, що мала місце 13 липня 2024 року.
Позивач, Агабекян Максим Людвігович, у судове засідання не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи був сповіщений завчасно відповідно до приписів Кодексу адміністративного судочинства України. Про причини своєї неявки суд не повідомив, заяви про відкладення розгляду справи або про її розгляд за його відсутності не надав, однак скористався правом, наданим йому частиною 1 статті 57 Кодексу адміністративного судочинства України, щодо участі у судовому процесі через представника - адвоката Манька Олексія Михайловича,
Представник позивача - адвокат Манько Олексій Михайлович, який діє на підставі ордеру про надання правничої допомоги серії АХ № 1305348 від 20 листопада 2025 року, у судове засідання не з'явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений відповідно до приписів Кодексу адміністративного судочинства України. Скориставшись своїм правом, передбаченим частиною 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України, з використання підсистеми «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, представник позивача звернувся на адресу суду з заявою, що була зареєстрована за вхідним № 3018/21-вх. від 28 квітня 2026 року, відповідно до якої з метою економії процесуального часу просив суд розгляд справи провести за його відсутності та відсутності позивача, зазначивши, що підтримує позовні вимоги у повному обсязі та просить їх задовольнити.
Уповноважений представник Департаменту патрульної поліції у судове засідання також не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені відповідно до приписів Кодексу адміністративного судочинства України.
У відзиві на позовну заяву представник Департаменту патрульної поліції - Дужик Вероніка Олегівна, яка діє на підставі довіреності № 23582/41/3/01-2023 від 22 грудня 2023 року, просила розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладання адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сферу забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, провести за відсутності представника відповідача, повністю відмовити позивачеві у задоволенні позовних вимог.
Вирішуючи даний спір суд виходить з наступного. Провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення осіб до адміністративної відповідальності відноситься до категорії термінових адміністративних справ і розглядаються з урахуванням положень § 2 Глави 11 Розділу ІІ Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, відповідно до частин 2 та 3 статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на вебпорталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду.
Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Аналогічні приписи містить й частина 3 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України.
Приймаючи до уваги той факт, що судом створені необхідні умови для реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав на участь у розгляді справи в суді та наданні відзиву (пояснень) щодо заявлених позовних вимог, враховуючи відсутність підстав для визнання їх явки обов'язковою, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності останніх.
Ознайомившись із доводами, викладеними у позовній заяві та відзиву, а також відповіді на відзив, дослідивши подані сторонами документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов та пояснення позивача, а також відзив представника відповідача, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить наступного висновку.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Приписами частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини 3 статті 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення здійснюється в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України з особливостями, встановленими Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності викладені у статті 286 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (частина 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до частини 1 статті 9 та статті 10 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненням особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, іншими доказами, перелік яких не вичерпний (стаття 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення).
У відповідності до пункту 1 статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення.
З матеріалів справи судом установлено, що 06 серпня 2024 року о 08 годині 30 хвилин за адресою: Полтавська область, Полтавський район, село Розсошенці, вулиця Кременчуцька, будинок № 26, інспектором взводу 2 роти 4 батальйону Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції капітаном поліції Коваленком Максимом Олександровичем було винесено постанову про накладання адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАД № 501629, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладене адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 гривень 00 копійок.
Зі змісту вказаної постанови з'ясовано, що 13 липня 2024 року о 18 годині 39 хвилин на автодорозі М03, Київ-Харків-Довжанський, 325 км водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «MERCEDES-BENZ 211 CDI», державний номерний знак НОМЕР_1 , який підлягає обов'язковому технічному контролю, але своєчасно його не пройшов, чим порушив пункт 31.3 «б» Правил дорожнього руху України, статтю 35 Закону України «Про дорожній рух», постанову Кабінету Міністрів України № 137.
Вказаною постановою дії ОСОБА_1 кваліфіковані як вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладене адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 гривень 00 копійок.
У пункті 7 постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі серії БАД № 501629 від 06 серпня 2024 року вказано, що до постанови додаються: відео з бодікамери 767904, 470129, з реєстратора Reynd, договір, клопотання, повідомлення.
Із досліджених у судовому засіданні відеозаписів, наданих Департаментом патрульної поліції, судом встановлено, що на DVD-R диску мається папка з 4 відеофайлами, на яких зафіксовано перебіг подій, що мали місце 13 липня 2024 року, а саме розпочинається з того, як о 18 годині 39 хвилин по автодорозі М03 рухається автомобіль марки «MERCEDES-BENZ», модель «SPRINTER», білого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , який зупиняється на узбіччі (відеофайл «video_2024-08-29_09-29-16»). На відеофайлі з назвою «export-x5qsw_001» зафіксовано, як о 18 годині 40 хвилин працівник поліції звертається до водія залишити телефон та починає щось дивитись у планшеті. При цьому працівник поліції не представляється, не повідомляє про причинку зупинку. Відео переривається о 18 годині 41 хвилину та надалі продовжується о 18 годині 43 хвилини з того, що працівник поліції просить чоловіка надати посвідчення особи водія, оскільки він підозрюється у вчиненні адміністративного правопорушення. На запитання чоловіка, у якому саме правопорушенні він підозрюється, працівник поліції повідомляє, що у керуванні транспортним засобом без обов'язкового технічного контролю. Чоловік запитує про причину зупинки транспортного засобу та що він порушив, на що працівник поліції повідомляє, що є підозра у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення. О 18 годині 46 хвилин працівник поліції повідомляє про початок процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення та представляється як Коваленко Максим Олександрович - інспектор взводу 2 роти 4 батальйону Управління патрульної поліції в Полтавській області й зазначає про розгляд справи за підозрою водія у вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення. На підтвердження своєї особи чоловік показує паспорт громадянина України на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після цього працівник поліції роз'яснює ОСОБА_1 його права, передбачені статтею 63 Конституції України та статтею 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення, й просить надати посвідчення водія й свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу. ОСОБА_1 просить надати аркуш паперу для викладення письмового клопотання та надати докази щодо підтвердження вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення, на що працівник поліції повідомляє, що адміністративне правопорушення зафіксоване на автомобільний відеореєстратор, а саме рух транспортного засобу, який не пройшов обов'язковий технічний контроль згідно бази даних Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України, проте безпосередньо відеодоказ для огляду не надає. О 18 годині 52 хвилини ОСОБА_1 пред'являє для огляду свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу та повідомляє, що він нічого не порушив, оскільки транспортний засіб перебуває у його власності, він не використовується ним для господарської діяльності та його маса складає 3000 кг, а тому він не підлягає обов'язковому технічному контролю. Також ОСОБА_1 надає посвідчення водія на його ім'я, але просить не читати його особисті дані вголос, на що інспектор поліції зазначає, що він саме так хоче ознайомитись, має на це право й це не заборонено Законом України «Про Національну поліцію» та Правилами дорожнього руху. З цього приводу між ОСОБА_1 та інспектором поліції виникає короткочасна суперечка й працівник поліції повідомляє, що у разі не пред'явлення належним чином посвідчення водія для ознайомлення, ним буде розглядатись справа щодо притягнення водія до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення за порушення пункту 2.1 Правил дорожнього руху. О 18 годині 57 хвилин працівник поліції запитує у ОСОБА_1 чи будуть у нього якість заяви, клопотання, пояснення, на що останній повідомляє, що є клопотання та просить надати аркуш паперу. Отримавши від інспектора поліції аркуші паперу Агабекян М. Л. письмово викладає клопотання про надання можливості ознайомлення з доказами у справі на підтвердження вчинення ним адміністративного правопорушення та про відкладення розгляду справи для надання часу для залучення захисника, який надає поліціянту о 19 годині 28 хвилин (відеофайл «export-x5qsw_002»). О 19 годині 33 хвилин працівник поліції складає повідомлення про запрошення до підрозділу патрульної поліції для розгляду адміністративного матеріалу, відповідно до якого запрошує з'явитись ОСОБА_1 до органу поліції на 08 годину 00 хвилин 06 серпня 2024 року, та вручає вказане повідомлення останньому під короткий особистий підпис о 19 годині 38 хвилин.
Надалі відеозапис починається о 08 годині 00 хвилин 06 серпня 2024 року з того, що інспектор поліції спілкується у службовому кабінеті з чоловіком з приводу вчиненого ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, а саме керування останнім 13 липня 2024 року о 18 годині 39 хвилин транспортним засобом, який згідно бази даних відноситься до вантажного, без наявності документів щодо обов'язкового технічного контролю та показує реєстраційну картку транспортного засобу. Після чого працівник поліції представляється та роз'яснює чоловіку права, передбачені статтею 63 Конституції України та статтею 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення та демонструє, що у базі даних Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ відсутні відомості щодо наявності документа на підтвердження обов'язкового технічного огляду транспортного засобу «MERCEDES-BENZ», державний номерний знак НОМЕР_1 . Після цього спілкується з чоловіком з цього приводу та з'ясовує, що у вказаного автомобіля ще був обов'язковий технічний контроль у 2019 році, який не відображений у базі даних (відеофайл «export-x5qsw_003»). Потім працівник поліції повідомляє, що буде винесена постанова за частиною 3 статі 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення та переходить до її складання о 08 годині 16 хвилин. Після цього о 08 годині 35 хвилин працівник поліції виходить на вулицю до чоловіка та дає йому на підпис постанову. На запитання чоловіка «йдемо під відео», працівнк поліції виключає портативний відеореєстратор.
При цьому як убачається із дослідженого відеозапису особу чоловіка з яким спілкувався працівник поліції, останній не встановив. При винесенні постанови інспектор поліції спілкувався по телефону з іншими особами з приводу повних даних ОСОБА_1 , при цьому до постанови не надав жодного документи, окрім письмових клопотань.
З реєстраційної картки транспортного засобу, яка додана до відзиву на позовну заяву, проте не зазначена у постанові як додаток, вбачається, що транспортний засіб «MERCEDES-BENZ 211 CDI», державний номерний знак НОМЕР_1 , білого кольору, категорія «В», фургон малотонажний, вантажний, 2008 року випуску, повна маса 3000 кг, згідно договору укладеного у СГ № 7565/19/002734 від 11 квітня 2019 року належить на праві власності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
Також в якості письмових доказів сторонами надані копії клопотань ОСОБА_1 від 13 липня 2024 року про надання доказів для ознайомлення та відкладення розгляду справи, копію повідомлення про запрошення до підрозділу патрульної поліції для розгляду адміністративного матеріалу від 13 липня 2024 року, а також копію роздруківки з бази даних (додана до відзиву на позовну заяву, проте не зазначена у постанові як додаток).
Так, частиною 3 статті 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено відповідальність за керування водієм транспортним засобом, що підлягає обов'язковому технічному контролю, але своєчасно його не пройшов.
Положеннями статті 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення регламентовано, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Загальні правила накладення стягнення за адміністративне правопорушення визначені статтею 33 Кодексу України про адміністративні правопорушення, за приписами якої воно накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення, як це передбачено статтею 245 Кодексу України про адміністративні правопорушення, є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Пунктом 11 частини 1 статті 23 Закону України від 02 липня 2015 року № 580-VІІІ «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Положеннями пункту 8 частини 1 статті 23 вказаного вище Закону зазначено, що у випадках, визначених законом, поліція здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
За змістом статті 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення, органи Національної поліції розглядають справи, зокрема, про порушення правил дорожнього руху (частини перша, друга, третя, п'ята, шоста, восьма, десята і одинадцята статті 121). Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Процедуру оформлення поліцейськими підрозділів патрульної поліції та поліцейськими, на яких покладаються обов'язки із забезпечення безпеки дорожнього руху в окремих регіонах та населених пунктах, де тимчасово відсутня патрульна поліція (далі - поліцейський), матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі визначає «Інструкція з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі», затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 листопада 2015 року № 1395 (далі - Інструкція).
У разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу (пункт 4 розділ І Інструкції).
Пункт 1 та 2 розділу ІІІ Інструкції, визначає, що справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення, за місцем проживання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, за місцем реєстрації транспортного засобу та на місці вчинення адміністративного правопорушення. Постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, частинами першої, другої, третьої, п'ятої, шостої, восьмої, десятою і одинадцятою статті 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Відповідно до пункту 1 розділу IV Інструкції, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, поліцейський виносить постанову по справі про адміністративне правопорушення.
Отже, постанова у справі про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною 3 статті 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення без складання відповідного протоколу.
Суд, надаючи оцінку оскарженому рішенню вважає за необхідне зазначити наступне.
Правове регулювання суспільних відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, права, обов'язки і відповідальність суб'єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання визначено нормами Закону України від 30 червня 1993 року № 3353-ХІІ «Про дорожній рух» (далі по тексту - Закон України «Про дорожній рух»).
Положеннями статті 14 Закону України «Про дорожній рух» передбачено, що учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.
До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин.
Учасники дорожнього руху зобов'язані, у тому числі, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
У статті 16 Закону України «Про дорожній рух» визначено основні права та обов'язки водія транспортного засобу якими, зокрема, передбачено, що водій зобов'язаний мати при собі та на вимогу поліцейського пред'являти у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страховий сертифікат «Зелена картка») або пред'явити електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на паперовому чи електронному носії або відображення інформації про його наявність в електронному свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу), інші документи, що визначені законодавством; своєчасно подавати транспортний засіб, що підлягає обов'язковому технічному контролю, на такий контроль тощо.
Крім того, як визначено у пункті 2 частини 1 статті 32 Закону України від 02 липня 2015 року № 580-VІІІ «Про Національну поліцію» (далі по тексту - Закон України «Про Національну поліцію»), поліцейський має право вимагати в особи пред'явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення.
При цьому, перелік підстав зупинення транспортного засобу наведений у частині 1 статті 35 Закону України «Про національну поліцію», а саме: 1) якщо водій порушив Правила дорожнього руху; 2) якщо є очевидні ознаки, що свідчать про технічну несправність транспортного засобу; 3) якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об'єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення; 4) якщо транспортний засіб перебуває в розшуку; 5) якщо необхідно здійснити опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, свідками якого вони є або могли бути; 6) якщо необхідно залучити водія транспортного засобу до надання допомоги іншим учасникам дорожнього руху або поліцейським або як свідка під час оформлення протоколів про адміністративні правопорушення чи матеріалів дорожньо-транспортних пригод; 7) якщо уповноважений орган державної влади прийняв рішення про обмеження чи заборону руху; 8) якщо спосіб закріплення вантажу на транспортному засобі створює небезпеку для інших учасників дорожнього руху; 9) порушення порядку визначення і використання на транспортному засобі спеціальних світлових або звукових сигнальних пристроїв; 10) якщо зупинка транспортного засобу, який зареєстрований в іншій країні, здійснюється з метою виявлення його передачі у володіння, користування або розпорядження особам, які не ввозили такий транспортний засіб на митну територію України або непоміщували в митний режим транзиту; 11) якщо є наявна інформація, яка свідчить про те, що водій або пасажир транспортного засобу є особою, яка самовільно залишила місце для утримання військовополонених.
Даний перелік підстав зупинки транспортного засобу є вичерпним.
Наведена правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 15 березня 2019 року у справі № 686/11314/17 та від 22 жовтня 2019 року у справі № 161/7068/16-а.
Тобто, під час зупинки транспортного засобу поліцейський зобов'язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки (частина 2 статті 35 «Закону України «Про Національну поліцію»).
Разом із тим, із досліджених у судовому засіданні відеозаписів встановлено, що по автодорозі о 18 годині 39 хвилин рухається автомобіль марки «MERCEDES-BENZ», модель «SPRINTER», білого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , який зупиняється на узбіччі. Працівник поліції о 18 годині 40 хвилин звертається до водія залишити телефон та починає щось дивитись у планшеті. При цьому працівник поліції не представляється, не повідомляє про причинку зупинку та лише через деякий час, після перевірки робочого планшету, звертається до водія з проханням надати посвідчення водія та на його вимогу повідомляє, що чоловік підозрюється у вчиненні адміністративного правопорушення. Таким чином, підстава зупинки транспортного в даному випадку є сумнівною, з огляду на те, що працівник відразу її не назвав. Лише під час спілкування з позивачем працівник поліції повідомляє, шо у останнього відсутній документ на підтвердження обов'язкового технічного контролю. Як пояснив працівник поліції вказані відомості він отримав із бази Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України, проте будь-яких доказів на підтвердження вказаного факту не надав водієві, а також не зазначив у відповідному пункті постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі серії БАД № 501629 від 06 серпня 2024 року як доказ у справі у відповідності до приписів статті 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Так, порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі по тексту - Правила дорожнього руху України).
Як вказано у пункті 1.1 Правил дорожнього руху України, ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Відповідно до пунктів 1.3 та 1.4 Правил дорожнього руху України учасники дорожнього руху зобов'язані знати та неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила.
Пунктом 1.9 Правил дорожнього руху України визначено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
У пункті 31.3 «б» Правил дорожнього руху України зафіксовано, що забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством якщо вони не пройшли обов'язковий технічний контроль (для транспортних засобів, що підлягають такому контролю).
Положеннями частини 1 статті 29 Закону України «Про дорожній рух» передбачено, що до участі у дорожньому русі допускаються транспортні засоби, конструкція і технічний стан яких відповідають вимогам діючих в Україні правил, нормативів, що мають сертифікат на відповідність цим вимогам, укомплектовані у встановленому порядку, а у разі, якщо транспортний засіб згідно з цим Законом підлягає обов'язковому технічному контролю, пройшов такий контроль.
Технічний стан транспортних засобів, що перебувають в експлуатації, у частині, що стосується безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища, має відповідати правилам, нормативам, затвердженим у встановленому порядку. Обов'язок щодо забезпечення належного технічного стану транспортних засобів покладається на їх власників або інших осіб, які їх експлуатують, згідно з чинним законодавством (стаття 33 Закону України «Про дорожній рух»).
Приписами статті 35 Закону України «Про дорожній рух» визначаються транспортні засоби, які підлягають обов'язковому технічному контролю та періодичність його проходження, а також визначаються транспортні засоби, які звільнені від проходження обов'язкового технічного контролю.
Так, обов'язковому технічному контролю підлягають транспортні засоби, що беруть участь у дорожньому русі та зареєстровані територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України (частина 1 статті 35 Закону України «Про дорожній рух»).
Згідно з пунктами 1 - 3 частини 2 наведеної норми права обов'язковому технічному контролю не підлягають:
- легкові автомобілі усіх типів, марок і моделей, причепи (напівпричепи) до них (крім таксі та автомобілів, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку), мотоцикли, мопеди, мотоколяски та інші прирівняні до них транспортні засоби - незалежно від строку експлуатації;
- легкові автомобілі, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку, вантажні автомобілі незалежно від форми власності вантажопідйомністю до 3,5 тони, причепи до них - із строком експлуатації до двох років;
- технічні засоби для агропромислового комплексу, визначені Законом України «Про систему інженерно-технічного забезпечення агропромислового комплексу України».
Аналогічні норми містяться у пункті 1 «Порядку проведення обов'язкового технічного контролю та обсяги перевірки технічного стану транспортних засобів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 січня 2012 року № 137.
Аналіз положень статті 35 Закону України «Про дорожній рух» дає підстави для висновку про те, що обов'язковому технічному контролю підлягають автомобілі, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку. Тобто, визначальною обставиною є мета фактичного використання автомобіля для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку.
Вказаний висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеної у постановах від 17 жовтня 2019 року у справі № 678/483/17 та від 08 липня 2020 року у справі № 731/186/17.
Відповідно до підпункту 15 пункту 2 «Порядку проведення обов'язкового технічного контролю та обсяги перевірки технічного стану транспортних засобів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 січня 2012 року № 137 (у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин), транспортний засіб, що використовується з метою отримання прибутку - транспортний засіб (зокрема службовий легковий автомобіль), що експлуатується юридичними, фізичними особами - підприємцями під час провадження господарської діяльності, фізичними особами під час виконання цивільно-правових договорів з метою отримання прибутку.
Для віднесення транспортного засобу (автомобіля) до об'єкту обов'язкового технічного огляду слід використовувати термінологію, що наведена у «Правилах надання послуг пасажирського автомобільного транспорту», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997 року № 176, які визначають порядок здійснення перевезень пасажирів та їх багажу автобусами, таксі, легковими автомобілями на замовлення, а також обслуговування пасажирів на автостанціях і є обов'язковими для виконання організаторами регулярних перевезень, замовниками транспортних послуг (далі - замовники послуг), автомобільними перевізниками, автомобільними самозайнятими перевізниками, персоналом автомобільного транспорту, автостанціями та пасажирами (пункт 1).
За змістом пункту 7 наведених Правил, їх дія не поширюється на перевезення, які здійснюються: транспортними засобами спеціального призначення; транспортними засобами, задіяними під час забезпечення обороноздатності, правопорядку та ліквідації наслідків стихійного лиха і надзвичайної ситуації; службовими легковими автомобілями; транспортними засобами, які належать фізичним особам і використовуються ними для задоволення власних потреб, що не має на меті отримання прибутку.
У пункті 3 «Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1993 року № 340 передбачено, що транспортні засоби, керування якими дозволяється за наявності посвідчення водія, залежно від їх типів і призначення поділяються на певні категорії, серед яких категорії: В - автомобілі, дозволена максимальна маса яких не перевищує 3500 кілограмів (7700 фунтів), а кількість сидячих місць, крім сидіння водія, - восьми; С1 - призначені для перевезення вантажів автомобілі, дозволена максимальна маса яких становить від 3500 до 7500 кілограмів (від 7700 до 16500 фунтів); С - призначені для перевезення вантажів автомобілі, дозволена максимальна маса яких перевищує 7500 кілограмів (16500 фунтів).
Аналогічні положення закріплені у пункті 2.13 Правил дорожнього руху України, які визначають, що транспортні засоби належать до таких категорій, зокрема, В - автомобілі, дозволена максимальна маса яких не перевищує 3500 кілограмів (7700 фунтів), а кількість сидячих місць, крім сидіння водія, - восьми, состав транспортних засобів з тягачем категорії В та причепом, повна маса якого не перевищує 750 кілограмів; С1 - призначені для перевезення вантажів автомобілі, дозволена максимальна маса яких становить від 3500 до 7500 кілограмів (від 7700 до 16500 фунтів), состав транспортних засобів з тягачем категорії С1 та причепом, повна маса якого не перевищує 750 кілограмів; С - призначені для перевезення вантажів автомобілі, дозволена максимальна маса яких перевищує 7500 кілограмів (16500 фунтів), состав транспортних засобів з тягачем категорії С та причепом, повна маса якого не перевищує 750 кілограмів.
За визначеннями, наведеними у Законі України від 05 квітня 2001 року № 2344-ІІІ «Про автомобільний транспорт», автомобільний транспортний засіб - колісний транспортний засіб (автобус, вантажний та легковий автомобіль, причіп, напівпричіп), який використовується для перевезення пасажирів, вантажів або виконання спеціальних робочих функцій (далі - транспортний засіб); автомобіль вантажний - автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів; автомобіль легковий - автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення пасажирів з кількістю місць для сидіння не більше ніж дев'ять з місцем водія включно.
В даному випадку транспортний засіб - «MERCEDES-BENZ 211 CDI», державний номерний знак НОМЕР_1 , власником якого є ОСОБА_1 , є фургоном малотонажним, категорії «В», повною масою 3000 кг. При цьому, вказаний транспортний засіб з моменту реєстрації та постановки на облік експлуатувався виключно у власних цілях, без мети отримання прибутку, що не заперечувалась сторонами у справі.
Крім того, Державним стандартом ДСТУ 3649-2010 передбачено, що транспортні засоби вагою до 3500 кг і кількістю сидячих місць, крім сидіння водія, не більше восьми відносяться лише до категорії «В», тобто до легкових автомобілів.
Також слід зазначити, що згідно наявної судової практики, автомобілі типу «Вантажопасажирські-В» з кількістю місць для сидіння не більше дев'яти, які за своєю конструкцією та обладнанням призначені для перевезення пасажирів та їх багажу із забезпеченням необхідного комфорту та безпеки, є не вантажними автомобілями.
Отже, транспортний засіб позивача типу фургон малотонажний-В, повна маса 3000 кг, маса без навантаження 2032 кг, має технічні характеристики легкового автомобіля категорії В, який, відповідно до вимог статті 35 Закону України «Про дорожній рух» не підлягає обов'язковому технічному контролю, якщо не використовується для комерційних цілей.
Аналогічна позиція була викладена Другим апеляційним адміністративним судом у постанові від 29 червня 2025 року у справі № 646/1343/25.
Також суд зазначає, що з наданих відповідачем до відзиву відеозаписів, вбачається, що позивач повідомляв працівника поліції, що його транспортний засіб не є вантажним, вантажопідйомністю не більше 3500 кг та він не використовує його у комерційних цілях для отримання прибутку.
У статті 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення імперативно визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Особливості розгляду справ про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1 - 279-8 цього Кодексу.
З огляду на викладене, враховуючи встановлені обставини, суд дійшов висновку, що при винесені постанови про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності, працівником поліції не в повній мірі дотримано вимог статтей 245, 251 та 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення в частині повноти й всебічності з'ясування обставин адміністративної справи.
При цьому провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законів.
Рішення суб'єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 7 своєї постанови від 24 червня 1988 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг у справах про адміністративні правопорушення» розглядаючи скаргу на постанову у справі про адміністративне правопорушення, суд повинен перевірити: чи накладено адміністративне стягнення правомочним органом; чи є в діях даної особи ознаки проступку, за який законом передбачена адміністративна відповідальність, і вина у його вчиненні; чи не сплив строк давності для притягнення до адміністративної відповідальності; чи правильні висновки органу (посадової особи), який виніс постанову, про тяжкість вчиненого проступку і обтяжуючі обставини; чи враховані пом'якшуючі обставини, майновий стан винного.
При цьому положеннями статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
У постановах від 26 квітня 2018 року у справі № 200/5590/17, від 17 липня 2019 року у справі № 295/3099/17, від 13 лютого 2020 року у справі № 524/9716/16-а, Верховний Суд звернув увагу на те, що процесуальний обов'язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень діючого на час виникнення спірних правовідносин процесуального законодавства покладено на відповідача.
Таким чином, з наведених правових норм та правових висновків Верховного Суду вбачається, що законодавцем встановлено презумпцію вини суб'єкта владних повноважень, рішення, дії чи бездіяльність якого оскаржуються - повідомлені позивачем обставини справи про рішення, дії чи бездіяльність відповідача суб'єкта владних повноважень відповідають дійсності, доки відповідач не спростує їх.
У даному випадку відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на виконання свого процесуального обов'язку, не доведено правомірність прийнятого інспектором взводу 2 роти 4 батальйону Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції капітаном поліції Коваленком Максимом Олександровичем рішення щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а наведені аргументи представника відповідача спростовуються даними, наведеними у мотивувальній частині рішення.
Приписами частин 1 та 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності визначені статтею 286 Кодексу адміністративного судочинства України. Згідно пункту 3 частини 3 вищенаведеної статті Кодексу встановлено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Враховуючи викладене, а також встановлені судом обставини, не спростовані відповідачем, суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та необхідність скасування оскаржуваної постанови з закриттям провадження у справі.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд відповідно до пункту 5 частини 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за необхідне вирішити питання щодо розподілу між сторонами справи судових витрат.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (частини 1 та 2 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України).
З матеріалів справи вбачається, що позивачем при подачі уточненої позовної заяви до суду було сплачено судовий збір у розмірі 605 гривень 60 копійок, що підтверджено квитанцією № 9296-1624-4726-7748 від 08 вересня 2024 року, виданою Акціонерним товариством «Таксомбанк».
Відповідно до приписів частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа
Враховуючи наведе, керуючись статтями 9, 126, 222, 247, 251, 252, 254, 280, 283, 284, частиною 3 статті 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення, статтями 2, 8, 9, 11, 69, 71, 72, 77, 78, 125 - 127, 132, 139, 194, 229, 242 - 246, 255, 268, 286, 293 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладання адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сферу забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі - задовольнити.
Скасувати постанову серії БАД № 501629 від 06 серпня 2024 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, винесену інспектором Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції Коваленком М. О., про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення
Стягнути з Департаменту патрульної поліції (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 40108646) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок.
Копію рішення відповідно до частини 2 статті 271 Кодексу адміністративного судочинства України, невідкладно видати учасникам справи або надіслати їм, якщо вони не були присутні під час його проголошення.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення відповідно до частини 4 статті 286 Кодексу адміністративного судочинства України.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини 2 статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи, якому повний текст рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Судове рішення, набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Відомості щодо учасників справи, які не оголошуються при проголошенні рішення:
Позивач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Департамент патрульної поліції, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 40108646, адреса місцезнаходження: місто Київ, вулиця Федора Ернста, будинок № 3.
Суддя Т. М. Трояновська