Справа № 464/357/25 Головуючий у 1 інстанції: Тімченко О.В
Провадження № 22-ц/811/4371/25 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.
29 квітня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Ванівського О.М.,
суддів Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.
секретаря: Костюк С.О.
з участю: представника апелянта - адвоката Сухарина В.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Сухарина Володимира Стефановича на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 21 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права на частку у спільному майні та визнання права власності, -
В січні 2025 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_2 про припинення права на частку у спільному майні та визнання права власності.
В обґрунтування позовних вимог покликалась на те, що їй на праві приватної власності належить 2/3 (дві третіх) частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 (дев'ять «а») квартира АДРЕСА_2 . Право приватної власності Позивача на квартиру виникло у неї на підставі укладеного 04.09.2024 року між нею та ОСОБА_3 Договору дарування, який було посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Яремко Р.Є., зареєстрованого в реєстрі за №5334.
В пункті 2 Договору дарування вказано, що: «Квартира в цілому складається з трьох
кімнат житловою площею 34,2 кв. м. та кухні. Загальна площа квартири складає 49,1
кв. м». В пункті 3 Договору дарування вказано, що: «Зазначені 2/3 (дві третіх) частки
квартири належать ОСОБА_4 на підставі Свідоцтва про право на спадщину за
законом, виданого Кіріловою Т.М., державним нотаріусом П'ятої Львівської
державної нотаріальної контори 13 листопада 2023 року за реєстровим №3-1399».
На момент подання позову Позивачу достеменно було відомо, що за життя 1/3 частина квартири належала на праві приватної власності ОСОБА_5 , на підставі Свідоцтва про право власності на житло від 08.09.1998 року виданого Квартирно-експлуатаційною частиною району згідно з розпорядженням №6575 від 25.08.1998 року.
23.07.2020 року ОСОБА_5 склала заповіт, згідно якого на випадок
своєї смерті зробила таке заповідальне розпорядження: «належну мені, на праві
приватної власності частку квартири
АДРЕСА_3 , заповідаю ОСОБА_2 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 ».
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 померла та 03.12.2021 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Василюком Володимиром Михайловичем було відкрито спадкову справу №32/2021 до майна померлої ОСОБА_5 .
26.11.2021 року Відповідач - ОСОБА_2 оформив Заяву із змісту якої
вбачається, що він приймає спадщину після смерті ОСОБА_5 , яка
проживала по день смерті за адресою:
АДРЕСА_4 (заява була зареєстрована приватним нотаріусом Василюком В.М.
11.01.2022 року).
Відповідач вчасно прийняв спадщину, проте на момент подання позову не зареєстрував у встановленому порядку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на свою 1/3 частку в квартирі, однак зазначена обставина згідно ч. 3 ст. 1296 ЦК України не позбавляє такого спадкоємця права на спадщину.
Враховуючи те, що Сторони спору не є родичами між собою, вони не спілкуються,
жодних зв'язків не підтримують, а Відповідач постійно проживає на території російської федерації, усі витрати (в тому числі комунальні послуги) змушена нести ОСОБА_1 , то на думку Позивача спільне користування квартирою та її належне утримання є неможливим, що і стало приводом для звернення до суду із цим позовом.
Просила суд припинити право власності відповідача на 1/3 частку квартири АДРЕСА_3 і визнати за позивачем право власності на її 1/3 частки; та вирішити питання щодо виплати відповідачу компенсації вартості 1/3 частки квартири.
Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 21 листопада 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду в апеляційному порядку оскаржив представник ОСОБА_1 - адвокат Сухарина Володимир Стефанович.
Вважає рішення незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене з
неправильним застосуванням норм матеріального права, та неповним з'ясуванням
обставин, що мають значення для справи.
Покликається на те, що у спорі, що склався між Сторонами є всі передбачені ст. 365 ЦК України обставини, а саме якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
16.05.2025 року під час розгляду справи в суді на стадії підготовчого провадження
Позивачка внесла на депозитний рахунок суду грошові кошти у розмірі 300 806,70 грн., які мали б бути спрямовані як компенсація ОСОБА_2 вартості його 1/3 частини квартири.
Звертає увагу суду на те, що судом першої інстанції не вірно (помилково) було досліджено інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що в підсумку призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого судового рішення. З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №421751080 від 08.04.2025 року чітко вбачається, що 2/3 частини квартири належало як - ОСОБА_6 так і ОСОБА_5 (а кожному окремо по 1/3 частині) на праві спільної сумісної власності, яке виникло у них на підставі Свідоцтва про право власності на житло від 08.09.1998 року.
Просить рішення скасувати та постановити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта - адвоката Сухарина В.С. дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
В силу положень ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про припинення права на частку у спільному майні та визнання права власності, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було надано доказів належності на праві приватної власності ОСОБА_5 1/3 частини квартири, у зв'язку із цим не розглядав позов по суті заявлених вимог.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції враховуючи наступне.
Судом встановлено, що відповідно до Свідоцтва про право власності на квартиру від 08.09.1998 року виданого Квартирно-експлуатаційною частиною району згідно з розпорядженням №6575 від 25.08.1998 року квартира за адресою: АДРЕСА_4 була приватизована на трьох осіб: - ОСОБА_6 ; - ОСОБА_5 ; - ОСОБА_7 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 помер співвласник ОСОБА_7 , спадкоємцем його 1/3 частини в квартирі за адресою: АДРЕСА_4 був його батько - ОСОБА_6 , що підтверджується Свідоцтвом про право на спадщину за законом від 26.04.2007р. №1-459.
Згодом помер ОСОБА_6 , належну йому 2/3 частки в квартирі за адресою: АДРЕСА_4 успадкував на підставі заповіту його син - ОСОБА_8 .
ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_8 , належну йому 2/3 частки в квартирі за адресою: АДРЕСА_4 успадкувала його дружина - ОСОБА_3 , що підтверджується Свідоцтвом про право на спадщину за законом від 13.11.2023р. №3-1399.
Із матеріалів спадкової справи, витребуваної судом першої інстанції у приватного нотаріуса Василюка Володимира Михайловича вбачається, що 23.07.2020 року ОСОБА_5 склала заповіт, згідно якого на випадок своєї смерті зробила таке заповідальне розпорядження: «належну мені, на праві приватної власності частку квартири АДРЕСА_3 , заповідаю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ».
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 померла, що підтверджується Свідоцтвом про смерть, яке знаходиться у матеріалах спадкової справи.
03.12.2021 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Василюком В.М. було відкрито спадкову справу №32/2021 до майна померлої ОСОБА_5 .
Відповідач - ОСОБА_2 підписав Заяву із змісту якої вбачається, що він приймає спадщину після смерті ОСОБА_5 , яка проживала по день смерті за адресою: АДРЕСА_4 (заява була зареєстрована приватним нотаріусом Василюком В.М. 11.01.2022 року).
Відтак, встановлено, що Відповідач вчасно прийняв спадщину, після смерті баби - ОСОБА_5 , якій згідно Свідоцтва про право власності на квартиру від 08.09.1998р. на праві приватної власності належала 1/3 частка в квартирі за адресою: АДРЕСА_4 .
Також, матеріалами справи підтверджується, що Позивачу на праві приватної власності належить 2/3 (дві третіх) частки квартири за адресою: АДРЕСА_4 . Право приватної власності виникло на підставі Договору дарування від 04.09.2024 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , який було посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Яремко Р.Є., зареєстрованого в реєстрі за №5334.
Відповідно до технічного паспорту на квартиру, квартира в цілому складається з трьох кімнат житловою площею 34,2 кв. м. та кухні. Загальна площа квартири складає 49,1 кв. м.
Згідно звіту про оцінку майна від 05.11.2024 року виконаного СОД ТОВ «Оціночний центр «Сквейрум», ринкова вартість квартири за адресою: АДРЕСА_4 складає: 902 420,00 грн., в тому числі частка (1/3) становить: 300 806,67 грн.
Згідно з положеннями статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Відповідно до статті 317 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Частинами першою, другою статті 319 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
У відповідності до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб, належить їм на праві спільної власності.
Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Відповідно до частини першої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Частиною 2 цієї статті передбачено, що співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їх спільною частковою власністю.
У статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Аналіз положень статті 365 ЦК України дає підстави для висновку, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Саме ця обставина є визначальною при вирішенні спорів про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.
Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім'ї, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та технічних характеристик об'єкта, який є спільним майном.
Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 16 січня 2012 року у справі № 6-81цс11, від 02 липня 2014 року у справі № 6-68цс14, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-1943цс16, та неодноразово підтриманій Верховним Судом.
У постанові від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 (провадження № 12-180гс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї). Приписи пункту 4 частини першої статті 365 ЦК України ("таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї") перш за все спрямовані на регулювання майнових відносин, учасниками яких є співвласники - фізичні особи.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 вказує, що належна відповідачу 1-3 частка у спірній квартирі є незначною, відповідач проживає м.москва російської федерації ОСОБА_2 , є громадянином російської федерації, не користується вказаною часткою у спільному майні, не бере участі в утриманні квартири, спільне проживання та користування спірною квартирою не можливе, тому позивачка внесла на депозитний рахунок суду грошові кошти у розмірі 300 806,70 грн., які мали б бути спрямовані як компенсація ОСОБА_2 вартості його 1/3 частини квартири та просила суд припинити право відповідача на 1/3 частку спірного майна, виплатити на його користь грошову компенсацію вартості частки, та визнати за нею право на відповідну частку у спільному майні.
У спорі, що склався між Сторонами наявні всі передбачені ст. 365 ЦК України обставини, зокрема:
1. Частка ОСОБА_2 в спірній квартирі у розмірі 1/3 є незначною і не може бути виділена в натурі.
Пунктом 14 постанови Пленуму Верховного Суду України №20 від 22.12.1995р. «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» передбачено, що квартира, яка є спільною частковою власністю, на вимогу учасника цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо сторонам виділити ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватись як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири.
З огляду на площу та планування спірної квартири не вбачається можливим поділити її в натурі між співвласниками в частинах - 2/3 частка належить співвласнику ОСОБА_1 та 1/3 частка належить співвласнику ОСОБА_2 .
2. Річ є неподільною - Відповідно до ст. 183 ЦК України, подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення. Виділення Відповідачу в натурі належної йому 1/3 частини спірної квартири є неможливим, оскільки спірна квартира є неподільною та знаходиться на третьому поверсі багатоквартирного будинку.
3. Спільне володіння і користування майном є неможливим -Позивач та Відповідач не є родичами між собою та незнайомі один з одним. Між сторонами відсутнє погодження щодо спільного володіння та користування спірною квартирою, оскільки вони проживають у різних країнах.
4. Таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї - Відповідач ОСОБА_2 є громадянином російської федерації - держави агресора та постійно проживає на її території та має зареєстроване місце проживання за адресою: московська обл., м. домодєдово, АДРЕСА_5 .
З огляду на факт наявності у Відповідача іншого житла, позбавлення (із компенсацією) його права власності на частку в квартирі не завдасть йому істотної шкоди та не позбавить права на житло.
Отже, з урахуванням зазначеного, слід прийти до висновку, що спільне володіння та користування квартирою є неможливим, в Сторін спору немає родинних зв'язків, згоди щодо спільного користування квартирою не досягнуто, що унеможливлює їх одночасне користування житлом.
Верховний Суд України у постанові від 13.01.2016р. у справі №6-2925цс15 вказав, що у справі за позовом одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, суди мають встановити: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачеві частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники-відповідачі; чи сплачують інші співвласники, які володіють та користуються майном, матеріальну компенсацію позивачеві за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію у рахунок визнання за ними права власності на спільне майно, та чи не становитиме це для них надмірний тягар. У цій справі також було заявлено вимогу про визнання права власності.
Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 27 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості.
Аналіз зазначених приписів ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» свідчить про те, що державний реєстратор одночасно зі здійсненням реєстрації припинення речового права проводить державну реєстрацію набуття відповідного права чи обтяження шляхом виконання судового рішення про одночасне визнання такого речового права або шляхом відновлення попереднього запису про речові права.
Стаття 365 ЦК України регулює правовідносини щодо припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників. Водночас реалізація співвласником свого суб'єктивного права, передбаченого зазначеною статтею (подання відповідного позову з доведенням обставин, передбачених частиною першою статті 365 ЦК України, внесення вартості частки відповідача на депозитний рахунок суду), спрямована не лише на припинення правовідношення спільної власності (п. 7 ч. 2 ст. 16 ЦК України), а саме на набуття відповідного права за рахунок припинення права власності іншого співвласника, що передбачене п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України (визнання права).
Набуття права власності ОСОБА_1 на припинену частку ОСОБА_2 у спільному майні в порядку статті 365 ЦК України відповідатиме визначеній частиною п'ятою статті 11 ЦК України підставі виникнення цивільних прав та обов'язків.
В матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили, що припинення права власності Відповідача на частку у квартирі може завдати істотної шкоди його інтересам.
Позивач внесла на депозитний рахунок суду 300 806,67 грн. (вартість 1/3 частки спірної квартири), що відповідає реальній ринковій вартості 1/3 частки квартири. Ринкова вартість спірного об'єкта нерухомого майна не спростована іншими належними, достатніми та допустимими доказами.
У постанові Верховного Суду від 09.09.2024р. по справі №671/1543/21 (в аналогічному спорі), Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що за умови доведення наявності підстав, передбачених частинами першою та другою статті 365 ЦК України, для припинення права на частку у спільному майні, право відповідача на таку частку підлягає припиненню. З метою уникнення ситуації правової невизначеності, недопущення спору при проведенні державної реєстрації права власності за позивачем судам доцільно задовольняти одночасно з вимогою про припинення права власності на частку у спільному майні й заявлену вимогу про визнання права власності на неї за співвласником, який попередньо вніс на депозитний рахунок вартість спірної частки.
Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З огляду на доведення ОСОБА_1 належними та допустимими доказами факту належності ОСОБА_5 1/3 частини квартири, колегія суддів дійшла до висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги, а рішення Сихівського районного суду м. Львова від 21.11.2025 року у справі №464/357/25 підлягає скасуванню на підставі п.3 ч.1 ст.376 ЦПК України з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права на частку у спільному майні та визнання права власності.
Згідно зі частиною першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Аналіз матеріалів справи свідчить, що ОСОБА_1 при поданні позовної заяви сплатила 2 406, 45 грн. судового збору та 4 050,49 грн. судового збору при поданні апеляційної скарги.
Оскільки, апеляційним судом задоволено апеляційну скаргу та ухвалено по справі нове рішення, то з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 слід стягнути 6 456,94 гривень судового збору сплаченого за подання позовної заяви та апеляційної скарги.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381-384, ЦПК України, Львівський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сухарина Володимира Стефановича - задовольнити.
Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 21 листопада 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права на частку у спільному майні та визнання права власності - задовольнити.
Припинити право власності ОСОБА_2 на 1/3 частку квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 .
Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) право власності на 1/3 частку квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 .
Виплатити на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за належну йому 1/3 частку квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 в розмірі 300 806,70 грн. з депозитного рахунку Сихівського районного суду м. Львова, на який ОСОБА_1 внесена ринкова вартість 1/3 частини квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 на суму 300 806,70 грн., які належать ОСОБА_2 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 6 456,94 грн.,
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 29 квітня 2026 р.
Головуючий: Ванівський О.М.
Судді: Цяцяк Р.П.
Шеремета Н.О.