Справа № 463/3855/26 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/409/26 Доповідач: ОСОБА_2
30 квітня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Львова, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , на ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 27 квітня 2026 року про продовження останньому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави,
вищевказаною ухвалою задоволено клопотання прокурора ОСОБА_8 та продовжено обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою без визначення розміру застави.
Строк дії ухвали в частині запобіжного заходу визначено з 27 квітня 2026 року до 25 червня 2026 року.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, адвокат ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 звернулася з апеляційною скаргою, у якій просить змінити ОСОБА_7 запобіжний захід з тримання під вартою на більш м'який - домашній арешт, зазначає, що ОСОБА_7 проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування апеляційних вимог захисник вказує, що ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 27 квітня 2026 року до обвинуваченого застосовано продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення розміру застави.
Вважає, що станом на сьогодні необхідність у застосуванні такого суворо запобіжного заходу відпала, а передбачені ст. 177 КПК України ризики зменшились.
Звертає увагу, що ОСОБА_7 на психіатричному і наркологічному обліках не перебуває.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Апеляційний суд звертає увагу, що клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін не надходило, у зв'язку із чим, колегія суддів вважає за можливе, апеляційний розгляд провести за відсутності сторін кримінального провадження.
Згідно з ч. 4 ст. 107 КПК України, апеляційний розгляд проведено за відсутності учасників кримінального провадження та без фіксації за допомогою технічних засобів.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, вивчивши надані в копіях матеріали контрольного провадження, колегія суддів вважає, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Частиною 1 ст. 404 КПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Частиною 2 ст. 331 КПК України передбачено, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Як вбачається з наданих суду матеріалів, на розгляді Личаківського районного суду м. Львова перебуває кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 29 травня 2025 року за №62025140110001984 за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407 КК України.
У межах цього кримінального провадження ОСОБА_7 ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 05 березня 2026 року обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави, який надалі було продовжено ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 27 квітня 2026 року.
Підставами для обрання запобіжного заходу та продовження строку тримання під вартою стали достатні підстави вважати, що ОСОБА_7 може: переховуватися від органів досудового розслідування та суду, оскільки за інкриміноване обвинуваченому кримінальне правопорушення за ч. 5 ст. 407 КК України передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років, без можливості звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України; незаконно впливати на свідків - військовослужбовців, які проходять військову службу у військових частинах НОМЕР_1 та НОМЕР_2 , з метою зміни ними показань; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.Крім цього, враховано особу обвинуваченого ОСОБА_7 , який не має міцних соціальних зв'язків, а також відсутність будь-яких даних, які б перешкоджали його утриманню в слідчому ізоляторі.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що з моменту взяття ОСОБА_7 під варту та до моменту вирішення клопотання прокурора, не змінилися обставини, які стали підставою для обрання щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та не змінилася обстановка, яка дає суду підстави вважати, що належну процесуальну поведінку обвинуваченого не зможе забезпечити більш м'який запобіжний захід.
Наведені прокурором в судовому засіданні підстави для продовження строку тримання під вартою є належним чином обґрунтовані та вмотивовані, ризики, які слугували підставою для обрання запобіжного заходу, станом на сьогодні не змінилися та не зменшилися.
Вирішуючи питання продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 , суд першої інстанції належно дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження строку тримання під вартою, та обґрунтовано дійшов висновку про існування тих обставин, які перешкоджають завершенню судового розгляду до закінчення дії попередньої ухвали про тримання особи під вартою.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку тримання під вартою для забезпечення виконання покладених на нього процесуальних обов'язків, та вважає, що застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу - у виді домашнього арешту, як про це просить захисник, не зможе запобігти ризикам кримінального провадження та може негативно відобразитися на здійсненні судового розгляду, в тому числі щодо належного виконання обвинуваченим своїх процесуальних обов'язків. Відомостей, які б свідчили про неможливість подальшого застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, сторонами не надано.
Доводи апеляційної скарги щодо зменшення ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, є необґрунтованими та не підтверджуються матеріалами кримінального провадження.
Місцевий суд при продовженні запобіжного заходу обґрунтовано виходив із наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які станом на сьогодні не втратили своєї актуальності та є реальними. При цьому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що запобігання вказаним ризикам на цій стадії кримінального провадження не може бути забезпечене шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою.
Отже, твердження сторони захисту про зменшення ризиків не спростовує висновків суду та не є підставою для зміни або скасування обраного запобіжного заходу.
Крім того, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком місцевого суду про те, що ОСОБА_7 слід продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, оскільки відповідно до вимог ч. 8 ст. 176 КПК України до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину, передбаченого, зокрема ст. 407 КК України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується виключно запобіжний захід, визначений п. 5 ч. 1 ст. 176 КК України, тобто тримання під вартою.
З огляду на те, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 407 КК України, колегія суддів вважає, що визначення останньому запобіжного заходу у виді застави є недоцільним.
Стосовно покликання сторони захисту на те, що ОСОБА_7 не перебуває на психіатричному та наркологічному обліках, то наведене не є підставою для зміни обвинуваченому запобіжного заходу на більш м'який, оскільки, як правильно встановив суд першої інстанції, більш м'який запобіжний захід не зможе забезпечити виконання покладених на обвинуваченого обов'язків.
Беручи до уваги викладене, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість застосування виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідивши належним чином всі матеріали провадження та навівши в ухвалі мотиви, на підставі яких прийняв відповідне рішення.
За сукупності таких обставин, колегія суддів вважає, що судом правильно продовжено ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, оскільки відсутні підстави вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи, передбачені ст. 176 КПК України, не пов'язані з триманням під вартою, не можуть на цьому етапі судового провадження забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, що випливають із ч. 5 ст. 194 КПК України, зокрема, прибувати за кожною вимогою до суду.
Інші підстави для відмови у задоволенні клопотання прокурора, зазначені захисником у поданій до суду апеляційній скарзі, також не спростовують висновків суду першої інстанції.
Тому зазначені в апеляційній скарзі доводи та підстави, з яких сторона захисту просить скасувати ухвалу суду, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду і не є визначеними законом підставами для скасування оскаржуваного рішення.
Ухвала місцевого суду відповідно до вимог статті 370 КПК України, є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому підстав для її скасування колегія суддів не знаходить.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали суду першої інстанції, зі справи не вбачається.
Керуючись ст. ст. 405, 407, 418, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 27 квітня 2026 року щодо обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без змін, апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 в його інтересах - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4