Справа № 463/3258/26 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/384/26 Доповідач: ОСОБА_2
27 квітня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцяь м. Львова, громадянина України, солдата, стрільця - санітара 2 штурмового спеціалізованого відділення 1 штурмового спеціалізованого взводу 3 штурмової спеціалізованої роти штурмового спеціалізованого батальйону (ШКВАЛ) військової частини НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого,а саме: вироком Шевченківського районного суду м. Львова по кримінальному провадженні №1202514138000109 від 18.01.2025 за ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 357, ч. ч. 1,4 ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років 6 місяців та 29.10.2025 звільнений Ухвалою Хаджибейського районного суду м. Одеси від 17.10.2025 умовно - достроково від відбування основного покарання у виді позбавлення волі за вироком Шевченківського районного суду м. Львова на невідбутий строк 4 роки 9 місяців 25 днів для проходження ним військової служби за контрактом, на ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 21 квітня 2026 року про продовження останньому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з визначенням розміру застави,
вищевказаною ухвалою клопотання прокурора задоволено та продовжено дію запобіжного заходу, обраного ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у виді тримання під вартою у СІЗО № 19 УДД УВП у Львівській області на строк два місяці, до 20 червня 2026 року включно.
Визначено обвинуваченому ОСОБА_7 заставу - 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 266 240 (двісті шістдесят шість тисяч двісті сорок) гривень, яка може бути внесена як самим підозрюваним, так й іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок для зарахування коштів, внесених у вигляді застави (частки майна, попередньо визначеної суми судових витрат тощо).
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, адвокат ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 звернулася з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржену ухвалу , змінити запобіжний захід на більш м'який - домашній арешт за адресою АДРЕСА_2 .
В обґрунтування апеляційних вимог захисник вказує, що на даний час необхідність у застосуванні такого суворого запобіжного заходу відпала, а ризики, передбачені ст. 177 КПК України, зменшились.
Заслухавши доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, вивчивши надані в копіях матеріали контрольного провадження, колегія суддів вважає, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Частиною 1 ст. 404 КПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Частиною 2 ст. 331 КПК України передбачено, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Як вбачається з наданих суду матеріалів, на розгляді Личаківського районного суду м. Львова перебуває кримінальне провадження, за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч.1 ст. 263, ч.5 ст. 407 КК України.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, обвинуваченому ОСОБА_7 26.02.2026 року обраний запобіжний захід тримання під вартою.
Підставами для обрання запобіжного заходу та продовження строку тримання під вартою ОСОБА_7 стало те, що ризики продовжують існувати, ОСОБА_7 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину (ч.5 ст. 407 КК України), за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі до 10 років, може продовжити злочинну діяльність, здійснювати тиск на свідків, перешкоджати встановленню істини у справі, переховуватися від суду.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що з моменту взяття ОСОБА_7 під варту та до моменту вирішення клопотання прокурора, не змінилися обставини, які стали підставою для обрання щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та не змінилася обстановка, яка дає суду підстави вважати, що належну
процесуальну поведінку обвинуваченого не зможе забезпечити більш м'який запобіжний захід.
Наведені прокурором в судовому засіданні підстави для продовження строку тримання під вартою є належним чином обґрунтовані та вмотивовані, ризики, які слугували підставою для обрання запобіжного заходу, станом на сьогодні не змінилися та не зменшилися.
Вирішуючи питання продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 , суд першої інстанції належно дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження строку тримання під вартою, та обґрунтовано дійшов висновку про існування тих обставин, які перешкоджають завершенню судового розгляду до закінчення дії попередньої ухвали про тримання особи під вартою.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку тримання під вартою для забезпечення виконання покладених на нього процесуальних обов'язків, та вважає, що застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, як про це просить сторона захисту, не зможе запобігти ризикам кримінального провадження та може негативно відобразитися на здійсненні судового розгляду, в тому числі щодо належного виконання обвинуваченим своїх процесуальних обов'язків. Відомостей, які б свідчили про неможливість подальшого застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, сторонами не надано.
Доводи апеляційної скарги про те, що прокурор не довів існування ризиків є необґрунтованими, оскільки питання щодо застосування запобіжного заходу розглядалось судом в порядку, передбаченому ст. 331 КПК України, та з матеріалів провадження вбачається, що при продовженні ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою місцевий суд враховував не лише тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винним у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, а й існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, запобіганню яким може сприяти лише тримання обвинуваченого під вартою.
Європейський суд з прав людини у справах «Ілійков проти Болгарії», «Летельє проти Франції», «Москаленко проти України» зазначив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів», а особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Також колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком місцевого суду про те, що ОСОБА_7 слід продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, оскільки відповідно до вимог ч. 7 ст. 176 КПК України до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину, передбаченого, зокрема ст. 407 КК України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується виключно запобіжний захід, визначений п. 5 ч. 1 ст. 176 КК України, тобто тримання під вартою.
З огляду на те, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, колегія суддів вважає, що визначення останньому запобіжного заходу у виді застави є недоцільним.
Апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду про те, що більш м'який запобіжний захід не зможе забезпечити виконання покладених на обвинуваченого обов'язків.
Беручи до уваги викладене, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість застосування виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідивши належним чином всі матеріали провадження та навівши в ухвалі мотиви, на підставі яких прийняв відповідне рішення.
За сукупності таких обставин, колегія суддів вважає, що судом правильно продовжено ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, оскільки відсутні підстави вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи, передбачені ст. 176 КПК України, не пов'язані з триманням під вартою, не можуть на цьому етапі судового провадження забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, що випливають із ч. 5 ст. 194 КПК України, зокрема, прибувати за кожною вимогою до суду.
Відтак, зазначені в апеляційній скарзі доводи та підстави, з яких сторона захисту просить скасувати ухвалу суду, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду і не є визначеними законом підставами для скасування оскаржуваного рішення.
Ухвала місцевого суду відповідно до вимог статті 370 КПК України, є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому підстав для її скасування колегія суддів не знаходить.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали суду першої інстанції, зі справи не вбачається.
Керуючись ст. ст. 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 21 квітня 2026 року про продовження ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з визначенням розміру застави залишити без змін, а апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4