30 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 620/13341/25
адміністративне провадження № К/990/8155/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єзерова А.А., суддів Кравчука В.М., Стародуба О.П.,
розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 16.12.2025 (суддя Лукашова О.Б.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.02.2026 (колегія суддів у складі головуючого судді Черпака Ю.К., суддів Кобаля М.І., Штульман І.В.) у справі №620/13341/25 за позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
I. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
1. У грудні 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Пенсійного фонду України (далі - відповідач), в якому просив:
визнати протиправною виплату пенсії позивачу, який є пенсіонером органів внутрішніх справ, у тому числі здійснення виплати йому пенсії за минулий час за рішеннями судів України частинами;
визнати протиправним використання положення Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 14.07.2025 №821 (далі - Порядок №821, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для здійснення виплати пенсії позивачу, який є пенсіонером органів внутрішніх справ, у тому числі здійснення виплати йому пенсії за минулий час за рішеннями судів України;
зобов'язати негайно припинити використання положень Порядку №821 до здійснення виплати пенсії позивачу, який є пенсіонером органів внутрішніх справ, у тому числі до здійснення виплати йому пенсії за минулий час за рішеннями судів України та припинити виплату пенсії частинами;
зобов'язати негайно почати здійснювати виплату щомісячної пенсії позивачу, який є пенсіонером органів внутрішніх справ, у повному нарахованому розмірі відповідно прийнятих рішень судів України, у тому числі здійснювати виплату йому пенсії за минулий час за рішеннями судів України однією сумою за кожним рішенням суду.
2. На обґрунтування позову послався на неналежне виконання відповідачем рішень судів з урахуванням Порядку №821.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
3. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що перерахунок пенсії позивачу здійснювався на виконання рішень Чернігівського окружного адміністративного суду у справах №620/7499/21, №620/9954/21, №620/7591/22, №620/1888/24, №620/2459/25, а також постанови Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №620/1299/21, які набрали законної сили та підлягали обов'язковому виконанню.
Цими судовими рішеннями встановлено обов'язок відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії, однак питання джерела фінансування та бюджетного механізму здійснення відповідних видатків судами не конкретизувалося, що зумовило застосування відповідачем підзаконного нормативного акту, зокрема Порядку №821.
4. Вважаючи такі дії відповідача неправомірними, позивач звернувся до суду.
IІI. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
5. Чернігівський окружний адміністративний суд ухвалою від 16.12.2025, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.02.2026, відмовив у відкритті провадження у цій справі на підставі пункту 2 частини першої статті 170 КАС України.
6. Суди, ухвалюючи рішення, виходили з того, що заявлені позовні вимоги стосуються саме порядку виконання судових рішень, а тому позивач, у випадку незгоди із рішеннями, діями чи бездіяльністю відповідача, має встановлене законом право в порядку статті 383 КАС України подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ НА НЕЇ
7. Не погодившись з ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 16.12.2025 та постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.02.2026, позивач оскаржив їх у касаційному порядку, просив скасувати та направити справу до суду першої інстанції для подальшого розгляду.
8. Як на підставу касаційного оскарження скаржник посилається на частину другу і четверту статті 328 КАС України, які передбачають, що у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову, ухвали, зазначені у пунктах 3 (повернення заяви позивачеві (заявникові), 4 (відмови у відкритті провадження у справі), 12 (залишення позову (заяви) без розгляду), 13 (закриття провадження у справі), 17 (відмови у відкритті провадження про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами; відмови в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами), 20 (заміни сторони у справі (процесуальне правонаступництво) або сторони виконавчого провадження) частини першої статті 294 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
9. Також, скаржник посилається на частину першу статті 353 КАС України, яка передбачає, що підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
10. Також скаржник покликається на пункт 4 частини першої статті 294 КАС України, який передбачає, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо відмови у відкритті провадження у справі.
11. Скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення пункту 2 частини першої статті 170, 382, 383 КАС України, а також не врахували правові висновки Верховного Суду, наведені у постановах від 29.02.2024 у справі №120/6960/23, від 15.12.2022 у справі №460/3473/21, від 23.01.2023 у справі №340/3391/22, від 31.01.2023 у справі №340/3391/22, від 13.03.2023 у справі №560/11003/22, щодо визначення тотожності предмету спору.
На думку скаржника, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди помилково дійшли висновку, що спір у справі є тотожним, виник між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, однак на стадії виконання судового рішення, що вже було предметом розгляду у справах: №620/7499/21, №620/9954/21, №620/7591/22, №620/1888/24, №620/2459/25, №620/1299/21, які набрали законної сили та підлягають обов'язковому виконанню.
12. Також, касаційна скарга обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій порушено норми процесуального права, оскільки висновки судів не відповідають фактичним обставинам справи.
Позивач зазначає, що рішення у справах №620/7499/21, №620/9954/21, №620/7591/22, №620/1888/24, №620/2459/25, №620/1299/21, стосувалися перерахунку та виплаті пенсії, однак вирішення питання виплати пенсії частинами чи розстрочення виплати, відповідно до статті 378 КАС України, не здійснювалося. Також не вирішувалося питання щодо використання правомірності застосування відповідачем Порядку №821.
13. Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами першої та апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, а саме: а саме: положення пункту 4 частини першої статті 170 КАС України. На думку скаржника, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди помилково дійшли висновку, що аналогічний предмет спору між сторонами вже був предметом розгляду у справі, у якій вже прийнято рішення, яке набрало законної сили.
14. Позивач вважає, що оскільки рішення про призначення пенсії виконано, а спір у цій справі виник вже після ухвалення рішення суду у іншій справі, позиція судів першої і апеляційної інстанцій про необхідність встановлення судового контролю щодо виконання рішенням суду, яке вже є фактично виконаним неможливо. Скаржник доводить, що посилання судів першої та апеляційної інстанції на необхідність звернення до суду в порядку статей 382, 383 КАС України, є необґрунтованим.
V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
15. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, в межах касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
16. Згідно з частиною першою статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
17. Частинами другою та четвертою статті 372 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом.
18. Відповідно до статті 373 КАС України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
19. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку визначається Законом України від 02.06.2016 №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII).
20. Згідно з частиною першою статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
21. Відповідно до частини першої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
22. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі №686/23317/13-а на підставі аналізу положень Закону №1404-VIII дійшла висновку, що не можна зобов'язати суб'єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом №1404-VIII.
23. Згідно з положеннями частини першої статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
24. В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.
25. Відповідно до частин другої та третьої статті 382-3 КАС України за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п'ятої статті 382-1 цього Кодексу.
26. У разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб'єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.
27. Відповідно до частини першої статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
28. Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду. Ці норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в справі.
29. Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів позивача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
30. Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
31. Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. У разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження та/або КАС України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постановах від 05.08.2025 у справі № 620/15158/24, від 25.03.2026 у справі №320/36568/25.
32. Судами у цій справі установлено, що позовні вимоги позивача виникли у зв'язку із неналежним і несвоєчасним виконанням рішень Чернігівського окружного адміністративного суду у справах № 620/7499/21, № 620/9954/21, № 620/7591/22, № 620/1888/24, № 620/2459/25, а також постанови Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 620/1299/21, які набрали законної сили та підлягали обов'язковому виконанню.
33. Колегія суддів зазначає, що питання як нарахування, так і виплати пенсії, які здійснювались/не здійснювались у зв'язку з перерахунками пенсії позивачу на виконання рішення суду перебуває в нерозривному зв'язку з предметом спору у зазначеній справі (дії та бездіяльність пенсійного органу щодо перерахунку пенсії позивача) і таке питання беззаперечно стосується порядку виконання судових рішень у вказаній справі.
34. За таких обставин, колегія суддів констатує що заявлені позивачем позовні вимоги стосуються саме порядку виконання судових рішень в іншій справі, а тому позивач має встановлене процесуальним законом право в порядку статей 382, 383 КАС України подати до суду першої інстанції заяву про зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення та/або заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду, у зв'язку з чим суд першої інстанції, позицію якого підтримав суд апеляційної інстанції, дійшов законного та обґрунтованого висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження в цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 КАС України.
35. Таким чином, Верховний Суд не встановив неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального чи порушення норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень і погоджується з їх висновками.
36. Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
37. Враховуючи наведене, касаційну скаргу позивача слід залишити без задоволення, а ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 07.08.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.02.2026 у справі №620/7720/25 - без змін.
Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356 КАС України, Верховний Суд,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 16.12.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.02.2026 у справі №620/13341/25 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач А.А. Єзеров
Суддя В.М. Кравчук
Суддя О.П. Стародуб