29 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 240/19087/24
адміністративне провадження № К/990/12758/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І. В.,
суддів Загороднюка А. Г., Соколова В. М.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу адвоката Дубка Сергія Миколайовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 30 липня 2025 року, постановлену суддею Приходько О. Г., та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2026 року, ухвалену колегією суддів у складі Сторчака В. Ю., Граб Л. С., Матохнюка Д. Б., у справі № 240/19087/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у незастосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції, чинній з 29 січня 2020 року, при обчисленні в період з 29 січня 2020 року по 20 лютого 2024 року включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме невизначення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 вказаної постанови;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та доплатити за період з 29 січня 2020 року по 20 лютого 2024 року включно належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічних оплачуваних відпусток, грошової допомоги при звільненні, обчислених із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції, чинній з 29 січня 2020 року, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на 01 січня 2020 року, Законом України від 15 грудня 2020 року № 1082-ІХ "Про Державний бюджет України на 2021 рік" на 01 січня 2021 року, Законом України від 02 грудня 2021 року № 1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 01 січня 2022 року, Законом України від 03 листопада 2022 року № 2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 01 січня 2023 року, Законом України від 09 листопада 2023 року № 3460-1Х "Про Державний бюджет України на 2024 рік" на 01 січня 2024 року, на відповідні тарифні коефіцієнти.
Позовні вимоги мотивовані виплатою грошового забезпечення під час проходження військової служби у неналежному розмірі. Позивачка зазначала, що після набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18, якою скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб", згідно з якою було визначено до застосування при обрахунку розмірів посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року, відновлено дію пункту 4 Постанови № 704 у попередній редакції, відповідно до якої при обрахунку посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня календарного року. Однак з 29 січня 2020 року відповідач продовжував виплачувати грошове забезпечення (посадовий оклад та оклад за військовим званням) з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2024 року відкрито провадження у цій справі.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху з наданням п'ятиденного строку для подання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду в частині позовних вимог за період з 19 липня 2022 року по 20 лютого 2024 року із наведенням поважних причин пропуску цього процесуального строку та наданням належних доказів на підтвердження відповідних обставин.
На виконання вимог зазначеної ухвали представником позивачки було подано заяву про поновлення строку звернення до суду.
Обґрунтовуючи подану заяву представник позивачки зауважував про те, що у грошовому атестаті не відображено грошове забезпечення позивачки за спірний період, а лише за останній місяць військової служби. Водночас предметом позовних вимог є перерахунок грошового забезпечення за увесь період військової служби (тобто більше, аніж один місяць), що передбачає урахування як розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня відповідного календарного року, так і тарифного коефіцієнта для відповідного тарифного розряду за займаною посадою та тарифного коефіцієнта для відповідного військового звання, дані щодо яких не вказано у грошовому атестаті. Натомість у грошовому атестаті вказано виключно гривневий розмір посадового окладу та окладу за військове звання, проте немає відомостей щодо розміру прожиткового мінімуму, узятого до розрахунку спірного грошового забезпечення позивачки. Наведене, на переконання представника, не зумовлює обізнаність позивачки щодо обчислення грошового забезпечення упродовж військової служби з отриманням грошового атестата.
На думку представника позивачки, грошовий атестат не є доказом повідомлення останньої про порушене право, натомість тримісячний строк звернення до суду у цій справі відповідно до статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) бере відлік від моменту обізнаності щодо нарахованих та виплачених при звільненні з військової служби спірних сум, який представник пов'язує з отриманням відповідного письмового повідомлення. Оскільки у вересні 2024 року представник звернувся до відповідача із адвокатським запитом про надання письмової інформації про виплачені позивачці спірні суми грошового забезпечення, то, на його думку, саме з отриманням у відповідь листа відповідача від 26 вересня 2024 року № 13586 бере свій відлік тримісячний строк звернення до суду з позовом у цій справі.
Також представник позивачки просив звернути увагу на те, що позивачка після виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 була переведена до іншого місця служби, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_1 , де продовжила проходити військову службу, що також вказує на об'єктивні перешкоди щодо своєчасного звернення останньої за захистом своїх прав, враховуючи безперервне виконання завдань, пов'язаних із захистом суверенітету та територіальної цілісності України.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 30 липня 2025 року, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2026 року, позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 в частині позовних вимог за період з 19 липня 2022 року по 20 лютого 2024 року залишено без розгляду на підставі частини третьої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Залишаючи частину позовних вимог без розгляду, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позов в частині вимог про здійснення перерахунку основних та додаткових видів грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 20 лютого 2024 року поданий з пропуском тримісячного строку звернення до суду, встановленого частиною першою статті 233 КЗпП України, у редакції, чинній після змін, внесених Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин».
При цьому, вирішуючи питання дотримання строку звернення до суду, суди попередніх інстанцій врахували правові висновки Верховного Суду у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, викладені у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23.
Суди попередніх інстанцій зауважили, що отримавши грошовий атестат із вказаними нарахованими сумами грошового забезпечення, із зазначенням нарахованих за кожним видом конкретних сум, позивачка не була позбавлена реальної, об'єктивної можливості виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації, зокрема, щодо розрахунку грошового забезпечення, включаючи дані щодо узятого до обрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Крім того, грошове забезпечення є щомісячним регулярним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі його розмір відомий особі, яка його отримує.
Також суди попередніх інстанцій зауважили, що позивачкою не наведено жодних обставин, які слугували реальною перешкодою для вчинення останньою активних заходів задля обізнаності щодо розрахунку спірного грошового забезпечення, як і прояву зацікавленості щодо свого права на належне грошове забезпечення. А відтак, отримавши грошове забезпечення, - дізнатись щодо його складових та, відповідно, за бажання, переконатись чи правильно воно обчислюється.
Крім того, було установлено, що згідно із поданим відповідачем 24 червня 2025 року грошовим атестатом ОСОБА_1 від 20 лютого 2024 року № 973, у графі 14 "Правильність даних зазначених в атестаті підтверджую" міститься підпис військовослужбовиці. Також відповідачем підтверджено вручення грошового атестата позивачці записом у Журналі реєстрації довідок військової частини НОМЕР_1 щодо вручення грошового атестата з "підписом про отримання" у відповідній графі.
Щодо посилання представника позивачки на те, що остання після військової служби у відповідача вибула до нового місця служби - ІНФОРМАЦІЯ_1 , то суди попередніх інстанцій зауважили, що жодних доказів участі у бойових діях, інших військових заходах щодо забезпечення захисту країни від зовнішньої збройної агресії, зокрема по місцю продовження військової служби у ІНФОРМАЦІЯ_2 або у складі інших військових формувань після 20 лютого 2024 року (відколи розпочав відлік строк звернення до суду із заявленими вимогами за період з 19 липня 2022 року по 20 лютого 2024 року) до дати звернення до суду з позовом у цій справі (02 жовтня 2024 року), ані до позовної заяви, ані до заяви про усунення недоліків на виконання ухвали суду від 09 жовтня 2024 року, не додано, як і не зазначено про такі обставини у поданій на виконання ухвали суду від 30 червня 2025 року заяві про поновлення процесуального строку.
Також суди попередніх інстанцій зауважили про те, що відсутні будь-які докази на підтвердження як участі позивачки у бойових діях/військових заходах упродовж пропущеного строку звернення до суду з цим позовом в частині вимог за період з 19 липня 2022 року по 20 лютого 2024 року, який бере відлік з 21 лютого 2024 року та закінчується 20 травня 2024 року, так і будь-яких обставин, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, на підтвердження поважності причин пропуску встановленого тримісячного строку звернення до суду із заявленими вимогами за період з 19 липня 2022 року по 20 лютого 2024 року.
Посилання представника позивачки на те, що про порушення прав позивачці стало відомо лише після отримання відповіді військової частини НОМЕР_1 на адвокатський запит про проведення перерахунку грошового забезпечення за спірний період (від 26 вересня 2024 року № 13586) суди попередніх інстанцій також визнали безпідставним, оскільки Верховний Суд, вирішуючи питання строку звернення до суду у справі за подібних зі спірними правовідносин, у постанові від 04 жовтня 2024 року у справі № 200/1643/24 виснував, що "дата отримання позивачем повідомлення про розмір нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення, направленого відповідачем листом від 16 лютого 2024 року № 09/02/118, у відповідь на його заяву, не може слугувати відправною точкою для обчислення строку звернення із спірними вимогами, вона лише вказує на час, коли позивач почав вчиняти дії з метою реалізації свого права".
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
Не погоджуючись із ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 30 липня 2025 року та постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2026 року, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, адвокат Дубок С.М., який діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу для розгляду до суду першої інстанції в частині позовних вимог за період з 19 липня 2022 року по 20 лютого 2024 року.
На обґрунтування касаційної скарги представник позивачки зазначає про те, що з огляду на положення статті 233 КЗпП України до позовних вимог щодо перерахунку грошового забезпечення застосуванню підлягає тримісячний строк звернення до суду з моменту, коли позивач дізнався про порушення своїх прав, а саме з дня одержання ним письмового повідомлення про нараховані та виплачені йому спірні суми.
Так, як зауважує представник позивачки, тримісячний строк для подання адміністративного позову у цій справі необхідно починати відраховувати саме з вересня 2024 року (отримання відповіді на адвокатський запит), тобто з моменту, коли позивачку повідомили про нараховані їй за час служби суми грошового забезпечення.
На думку представника позивачки, спірні правовідносини у цій справі є триваючими, оскільки виникли до 19 липня 2022 року, а тому він має право звернутись до суду із цим позовом без обмеження строку звернення до суду.
Також представник позивачки звертає увагу на те, що грошовий атестат містить інформацію виключно за виплачене грошове забезпечення тільки за місяць, в якому видано такий грошовий атестат, а не за весь спірний період, за який позивач просить перерахувати грошове забезпечення, а тому не є належним доказом повідомлення позивача про порушене право.
Отже, на думку представника позивачки судами, першої та апеляційної інстанцій неправильно визначено початок відліку строку звернення до суду.
Верховний Суд ухвалою від 25 березня 2026 року відкрив касаційне провадження за указаною касаційною скаргою.
Відповідач не подав відзив на касаційну скаргу, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції, та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:
Перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права при вирішенні питання дотримання позивачем строків звернення до суду із цим позовом, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду виходить із такого.
Частиною першою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.
Право на судовий захист реалізується особою шляхом подання позовної заяви до суду, яку відповідно до частини першої статті 122 КАС України може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частин другої та третьої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За правилами частини третьої статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Згідно із частиною другою статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (далі - Закон №2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:
"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
У справі, що розглядається, позивачка просила перерахувати та виплатити грошове забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 20 лютого 2024 року. До суду з такими вимогами позивачка звернулася у жовтні 2024 року.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, залишаючи без розгляду позовну заяву в частині позовних вимог за період з 19 липня 2022 року по 20 лютого 2024 року, застосував приписи статті 233 КЗпП України щодо строку звернення до суду у редакції, чинній після змін, внесених Законом № 2352-IX, яка встановлює тримісячний строк звернення до суду з позовом про стягнення належної працівнику заробітної плати.
Верховний Суд 06 квітня 2023 року ухвалив рішення за результатами розгляду зразкової справи №260/3564/22, залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2023 року, предметом спору якої також є недотримання законодавства про оплату праці. У вказаному рішенні сформовано наступні висновки: «До 19 липня 2022 року Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності».
Отже, у рішенні від 06 квітня 2023 року у зразковій справі №260/3564/22 Верховний Суд виклав правову позицію щодо поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX лише на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Крім цього, у постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 Велика Палата Верховного Суду також сформувала правовий висновок щодо питання про те, положення якої норми підлягають застосуванню у питанні визначення строку звернення до суду у справах, пов'язаних з порушенням закону про оплату праці у публічно-правових відносинах. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період по 19 липня 2022 року зазначила, що застосуванню підлягає норма частини другої статті 233 КЗпП України у редакції до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX, якою визначено, що особа (працівник, службовець) має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Верховний Суд уважає цей висновок застосовним й до спірних правовідносин.
Також з метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у правовідносинах щодо застосування приписів статті 233 КЗпП України, судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду (далі - Судова палата) здійснила перегляд судового рішення у справі №460/21394/23.
У постанові від 21 березня 2025 року Судова палата відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегій Касаційного адміністративного суду, зокрема, від 29 січня 2025 року у справі №500/6880/23 та від 28 серпня 2024 року у справі №580/9690/23, у яких Верховним Судом до правовідносин щодо перерахунку індексації грошового забезпечення військовослужбовця за 2016-2018 роки застосовано статтю 233 КЗпП України у редакції, що набула чинності з 19 липня 2022 року, оскільки саме вона була чинною на момент звернення позивачів до суду із позовом (жовтень 2023 року).
У зазначеній постанові Судова палата дійшла висновку, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону №2352-ІХ, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ).
Судова палата сформувала єдиний підхід до нових змін в законодавстві, які обмежують термін звернення до суду з трудовими спорами до трьох місяців, а саме: такі зміни не поширюються на події, які мали місце до 19 липня 2022 року. Зокрема, для стягнення заробітної плати, яка належить працівнику за період до цієї дати, залишається можливість звернення без обмежень у часі, згідно з попередньою редакцією закону.
Крім цього, Судова палата погодилася з висновком суду попередньої інстанції про те, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову [у частині вимог за період з 19 липня 2022 року] слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.
Отже, з урахуванням зазначеної позиції Судової палати, вирішуючи питання щодо дотримання позивачкою строку звернення із заявленими позовними вимогами, суди попередніх інстанцій повинні були визначити момент, коли остання набула достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених їй сум.
У межах цього касаційного провадження Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права щодо залишення без розгляду позовних вимог про нарахування та виплату позивачеві грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 20 лютого 2024 року.
Суди попередніх інстанцій обчислення строку звернення позивачки до суду у цій справі в частині позовних вимог за період з 19 липня 2022 року по 20 лютого 2024 року пов'язали з моментом, коли остання повинна була дізнатися про порушення свого права, зокрема, вважали, що у заяві про поновлення строку звернення до суду не зазначено жодних поважних причин, які об'єктивно не залежали від позивачки та позбавляли її можливості звернення до суду в межах тримісячного строку. Суди попередніх інстанцій зауважили, що позивачка була обізнана з виплаченими спірними сумами грошового забезпечення з отриманням грошового атестата при звільненні з військової служби. Крім того, грошове забезпечення є щомісячним регулярним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі його розмір відомий особі, яка його отримує.
На противагу таким висновкам представник позивачки указує, що початок перебігу тримісячного строку для звернення до суду слід обраховувати з 26 вересня 2024 року, тобто з дня отримання листа відповідача № 13586 про порядок обрахунку позивачці грошового забезпечення. Також представник позивачки зазначає про те, що грошовий атестат містить інформацію виключно за виплачене грошове забезпечення тільки за місяць, в якому видано такий грошовий атестат, а не за весь спірний період, за який позивачка просить перерахувати грошове забезпечення, а тому не є належним доказом повідомлення позивача про порушене право.
Отже, для правильного вирішення цього питання необхідно з'ясувати, з якою подією слід пов'язувати початок перебігу строку звернення до суду з вимогами щодо нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 20 лютого 2024 року.
Суд звертає увагу, що позивачкою заявлено вимоги здійснити нарахування та виплату сум, право на які вона набула під час проходження військової служби. При цьому важливим є те, що позов про стягнення належного грошового забезпечення подано вже після виключення зі списків особового складу військової частини.
У Рішенні від 05 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 Конституційний Суд України, аналізуючи положення трудового законодавства в контексті конституційного звернення‚ виходив з того, що поняття "заробітна плата" і "оплата праці", які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Крім обов'язку оплатити результати праці робітника‚ існують також інші зобов'язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов'язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров'я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя, у тому числі й у разі простою - зупинення роботи, що було викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (форс-мажор) тощо.
Конституційний Суд України зазначив, що праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов'язок роботодавця нарахувати йому указані виплати‚ гарантовані державою‚ і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник, у разі порушення законодавства про оплату праці, має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
З урахуванням викладеного Конституційний Суд України констатував, що під заробітною платою, що належить працівникові, або‚ за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року)‚ належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Чинна редакція частини другої статті 233 КЗпП України містить поняття "суми, що належать працівникові при звільненні".
З огляду на викладене, спірні правовідносини регулюються частиною другою статті 233 КЗпП України, якою визначено тримісячний строк (з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні) звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні.
На переконання Суду, початок перебігу строку звернення до суду у цій справі, з урахуванням частини другої статті 233 КЗпП України, слід пов'язувати з моментом, коли позивачка набула достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених їй (у період з 19 липня 2022 року по 20 лютого 2024 року) сум. Таким моментом може бути день вручення розрахункового листа, довідки про нараховані та виплачені суми тощо.
Також Верховний Суд уважає за необхідне зазначити про те, що грошовий атестат, що видається військовослужбовцю, який вибуває до нового місця служби, або який звільняється з військової служби, можна віднести до повідомлення про нараховані суми лише за останній місяць служби. Проте спірні правовідносини стосуються щомісячних виплат, а отже відомості про нараховані суми необхідно встановлювати щодо кожного спірного місяця.
З огляду на обставини цієї справи, Верховний Суд зазначає, що для правильного вирішення питання дотримання позивачкою строку звернення до суду з позовними вимогами, що охоплюють період з 19 липня 2022 року по 20 лютого 2024 року, слід з'ясувати наявність/відсутність у відповідача документального підтвердження ознайомлення останньої до 26 вересня 2024 року (отримання відповіді від відповідача) з розміром та складовими нарахованого та виплаченого у спірному періоді грошового забезпечення, як-то докази направлення/видачі розрахункових листів, довідок про грошове забезпечення тощо.
За результатом установлення указаних обставин стане можливим визначити день, коли позивачка дізналася про порушення її прав, свобод чи інтересів, а отже установити початок відліку тримісячного строку звернення до суду з цим позовом та, за необхідності, з'ясувати наявність поважних причин пропуску такого строку.
Беручи до уваги викладене, висновок судів попередніх інстанцій про залишення без розгляду позовної заяви є передчасним.
Отже, доводи касаційної скарги, які були підставою відкриття касаційного провадження, знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Частиною четвертою статті 353 КАС України встановлено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Таким чином, зважаючи на приписи статті 353 КАС України, оскільки порушення норм процесуального права допущені судами першої та апеляційної інстанцій, тому ухвала Житомирського окружного адміністративного суду від 30 липня 2025 року та постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2026 року підлягають скасуванню, а справа підлягає направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України,
Касаційну скаргу адвоката Дубка Сергія Миколайовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити.
Ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 30 липня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2026 року у справі № 240/19087/24 скасувати.
Справу № 240/19087/24 направити до Житомирського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. В. Дашутін
Судді А. Г. Загороднюк
В. М. Соколов