29 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 520/14746/25
адміністративне провадження № К/990/7829/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І. В.,
суддів Мацедонської В. Е., Соколова В. М.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.08.2025, ухвалене суддею Волошиним Д. А., та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 02.02.2026, ухвалену колегією суддів у складі Бегунца А. О., П'янової Я. В., Русанової В. Б., у справі № 520/14746/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі - Військова частина), в якій просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини, що полягає у незвільненні з військової служби позивача відповідно до поданого ним рапорту;
- зобов'язати Військову частину прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби відповідно до поданого ним рапорту на підставі абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон про військову службу) з військової служби на підставі поданого ним рапорту.
Позивач зазначив, що звернувся до Військової частини з рапортом про звільнення з військової служби за сімейними обставинами, а саме через необхідність постійного догляду за матір'ю, яка є особою з інвалідністю І групи.
Водночас, за результатами розгляду вказаного рапорту Військова частина відмовила у його задоволенні, зазначивши, що умовою для застосування підстави звільнення, на яку посилається позивач, є відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати догляд, тоді як у матері позивача є онука.
Позивач вважав таку відмову протиправною, посилаючись на те, що відповідна норма закону передбачає наявність члена сім'ї першого або другого ступеня споріднення. Він акцентував увагу на тому, що поняття «родич» і «член сім'ї» не є тотожними.
Згідно з нормами сімейного законодавства, членами сім'ї є особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом та мають взаємні права й обов'язки. Водночас онука матері позивача проживає окремо від неї, має власну сім'ю, а тому в цьому випадку може розглядатися лише як особа другого ступеня споріднення, але не як член сім'ї.
З огляду на викладене, оскільки онука в цьому випадку не є членом сім'ї, а також з урахуванням того, що інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення відсутні, позивач вважав, що має право на звільнення з військової служби, оскільки є єдиною особою, яка може здійснювати постійний догляд за матір'ю.
Крім того, позивач вважав, що навіть у разі віднесення онуки матері позивача до членів сім'ї другого ступеня споріднення сформована судова практика свідчить про те, що під поняттям «відсутність члена сім'ї першого чи другого ступеня споріднення» слід розуміти не лише фактичну відсутність таких осіб, а й випадки, коли вони формально наявні, проте з об'єктивних причин не можуть здійснювати постійний догляд.
Позивач зазначив, що онука матері позивача з об'єктивних причин не має можливості здійснювати постійний догляд, але відповідач ці обставини при ухваленні оскаржуваного рішення не врахував.
Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 29.08.2025, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 02.02.2026, у задоволенні позову відмовив.
Зазначаючи про правомірність висновку відповідача щодо відсутності підстав для звільнення позивача з військової служби, суди попередніх інстанцій зазначили, що необхідною умовою для звільнення за вказаною позивачем причиною (необхідність постійного догляду за матір'ю, яка є особою з інвалідністю І групи) є відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення. Проте у цьому випадку документально підтверджено наявність у матері позивача онуки, що виключає можливість застосування такої норми.
При цьому, суди першої та апеляційної інстанцій врахували сформовану судову практику щодо тлумачення поняття «відсутність члена сім'ї першого чи другого ступеня споріднення» в контексті того, що такий член сім'ї повинен мати об'єктивну можливість здійснювати постійний нагляд. Однак зазначили, що в цьому випадку відсутні обставини, які б свідчили, що онука матері позивача не може з об'єктивних причин здійснювати за нею постійний догляд.
Суди попередніх інстанцій наголосили, що норми закону не вимагають спільного проживання особи, яка потребує догляду, та особи, яка здійснює догляд. Крім того, наявність в онуки матері позивача двох неповнолітніх дітей та чоловіка, який проходить військову службу у Збройних Силах України, також не є об'єктивними причинами, які б перешкоджали здійсненню постійного догляду.
Суди попередніх інстанцій під час розгляду справи встановили:
Позивач звернувся до Військової частини з рапортом, в якому просив звільнити його з військової служби на підставі абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону про військову службу у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір'ю, ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю І групи та потребує постійного стороннього догляду згідно з медичними документами.
Військова частина листом від 02.06.2025 № 5/28/1497 повідомила позивачеві про відсутність підстав для прийняття рішення про його звільнення з військової служби, оскільки умовою звільнення за вказаною позивачем підставою є відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення або якщо такі члени сім'ї самі потребують постійного догляду.
За доданими до рапорту документами встановлено наявність іншого члена сім'ї другого ступеня споріднення особи, яка потребує постійного догляду, а саме онуки матері позивача (доньки позивача) - ОСОБА_3 . Оскільки вказана особа сама не потребує постійного догляду, то вона може і зобов'язана здійснювати догляд за своєю бабою.
Зазначена обставина, на думку Військової частини, унеможливлює прийняття рішення про звільнення позивача з військової служби.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
Позивач, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.08.2025 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 02.02.2026 та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Підставою касаційного оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій скаржник зазначив пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та вказав про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону про військову службу у взаємозв'язку з абзацами першим, третім частини другої статті 3 Сімейного кодексу України, статті 64 Житлового кодексу України, статті 1 Закону України «Про запобігання корупції», підпункту 14.1.263 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України.
Скаржник зазначає, що наведені норми визначають поняття «члени сім'ї» як осіб, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом та мають взаємні права й обов'язки.
Виходячи з наведеного, на думку скаржника, для встановлення факту відсутності члена сім'ї першого чи другого ступеня споріднення у спірних правовідносинах необхідно враховувати не лише формальний критерій ступеня споріднення, а й ознаки належності особи до членів сім'ї, зокрема факт спільного проживання, ведення спільного побуту та наявність взаємних прав і обов'язків.
Інакше кажучи, визначальним є не лише ступінь споріднення відповідної особи, а передусім її статус як члена сім'ї, що передбачає спільне проживання, спільний побут і наявність взаємних прав та обов'язків.
У цьому випадку донька скаржника, хоча і є особою другого ступеня споріднення щодо його матері (онукою), але вона не є членом сім'ї, оскільки баба та онука не проживають разом, не мають спільного побуту та взаємних прав та обов'язків.
Отже, з урахуванням того, що норма Закону про військову службу передбачає наявність саме члена сім'ї, а онука в цьому випадку, у розумінні норм сімейного законодавства, таким членом не є, скаржник вважає, що відсутні підстави стверджувати про існування обставин, які перешкоджають звільненню позивача з військової служби.
Також скаржник зазначає, що документально довів і ту обставину, що онука не має об'єктивної можливості здійснювати постійний догляд за бабою, оскільки живе в іншому місті, має власну сім'ю, виховує самостійно двох дітей, а її чоловік проходить військову службу.
Водночас, як стверджує скаржник, суди попередніх інстанцій не врахували зазначені доводи, не надали належної оцінки реальній можливості онуки здійснювати постійний догляд, у зв'язку з чим дійшли помилкових висновків.
Відповідач не подав відзиву на касаційну скаргу. Про відкриття касаційного провадження у справі повідомлений належним чином.
Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції, та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:
Колегія суддів перевірила у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробила такі висновки.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Частина перша статті 2 Закону про військову службу визначає, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно з частиною другою статті 2 Закону про військову службу проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.
Одним з різновидів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період (абзац третій частини шостої статті 2 Закону про військову службу).
Як передбачено частиною чотирнадцятою статті 2 Закону про військову службу, виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з абзацом тринадцятим частини першої статті 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
17.03.2014 після оприлюднення Указу Президента України № 303/2014 «Про часткову мобілізацію» в Україні розпочав діяти особливий період.
Крім того, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб, який затверджений Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІХ.
У подальшому воєнний стан неодноразово продовжувався та триває на час розгляду цієї справи.
Підстави для звільнення військовослужбовців із військової служби, в тому числі і особливості звільнення з військової служби під час дії особливого періоду, визначені у частині четвертій статті 26 Закону про військову службу.
Так, відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону про військову службу військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті.
Згідно з абзацом тринадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону про військову службу такою поважною причиною є необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Відповідно до частини сьомої статті 26 Закону про військову службу звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, визначено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.
Відповідно до підпункту 26 пункту 5 Додатку 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом міністра оборони України від 10.04.2009 № 170, при поданні до звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону про військову службу, подаються, серед іншого:
документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме:
у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи:
документи, які підтверджують відповідні родинні зв'язки з цією особою (особами);
один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім'ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт перевірки сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки;
один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10.12.2024 № 2067, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою згідно з наказом Мінсоцполітики від 21.09.2015 № 946;
висновок медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10.12.2024 № 2067, про потребу в постійному догляді.
Ураховуючи, що підставою для звільнення з військової служби позивач у своєму рапорті зазначив саме абзац тринадцятий пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону про військову службу, для правильного вирішення цього спору суди мали б з'ясувати:
по-перше, чи звертався позивач з рапортом про звільнення з військової служби та чи додав до рапорту визначені документи;
по-друге, чи підтверджують подані документи наявність особи, яка потребує постійного догляду, тобто один із батьків військовослужбовця або батьків його дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи;
по-третє, чи підтверджують подані документи відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які можуть здійснювати такий догляд.
Суди попередніх інстанцій установили, що згідно з поданим рапортом та доданими до нього документами мати позивача ОСОБА_2 є особою з інвалідністю І групи, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 18.12.2024 серії 12 ААГ № 891808.
Відповідно до медичного висновку про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та обслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, від 20.03.2025 ОСОБА_2 потребує стороннього догляду.
Отже, наявність особи, яка потребує постійного догляду, у цій справі є встановленою та сторонами у межах касаційного оскарження не оспорюється.
Натомість проблемним питанням у спірних правовідносинах є з'ясування наявності чи відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати такий догляд.
Щодо вказаного питання Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 27.02.2025 у справі № 380/16966/24 та від 07.05.2025 у справі № 420/30227/24 сформував такі висновки.
Для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:
- відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;
- інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
При цьому, «відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об'єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону про військову службу.
Суди попередніх інстанцій встановили, що у матері позивача ОСОБА_2 наявний член сім'ї другого ступеня споріднення - онука ОСОБА_3 . При цьому, суди встановили, що відсутні документи, які б свідчили, що указана особа сама потребує постійного догляду. У зв'язку з цим суди дійшли висновку, що вказана особа може та повинна здійснювати постійний догляд за своєю бабусею, а тому відсутні підстави для звільнення позивача з військової служби.
Позивач не погодився з такими висновками судів попередніх інстанцій, зазначивши, що онука його матері не є членом сім'ї у розумінні відповідних норм національного законодавства, які визначають поняття «член сім'ї».
На його переконання, для встановлення наявності чи відсутності члена сім'ї першого чи другого ступеня споріднення у спірних правовідносинах необхідно враховувати не лише формальний критерій ступеня споріднення, а й ознаки належності особи до членів сім'ї, зокрема факт спільного проживання, ведення спільного побуту та наявність взаємних прав і обов'язків.
У цьому контексті позивач зазначає, що онука його матері, будучи особою другого ступеня споріднення, не є членом сім'ї, оскільки не проживає разом із нею, не пов'язана спільним побутом та не має взаємних прав і обов'язків.
Водночас, як наголошує позивач, положення Закону про військову службу ставлять вимогу щодо наявності саме члена сім'ї, а не будь-якої особи першого чи другого ступеня споріднення.
Верховний Суд не погоджується з такими доводами скаржника з огляду на таке.
Законодавство України не містить універсального визначення поняття «член сім'ї», яке підлягало б однаковому застосуванню у всіх видах правовідносин.
Наприклад, відповідно до частини другої статті 3 Сімейного кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Згідно з частиною другою статті 64 Житлового кодексу України до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Водночас, згідно зі статтею 1-1 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917- 1991 років» членами сім'ї є чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім'єю і були пов'язані спільним побутом.
Стаття 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачає, що до членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, зазначених у цій статті, належать, зокрема, батьки; діти, які не мають (і не мали) своїх сімей; діти, які мають свої сім'ї, але стали особами з інвалідністю до досягнення повноліття; діти, обоє з батьків яких загинули або пропали безвісти; утриманці загиблого (померлого), яким у зв'язку з цим виплачується пенсія.
Пункт 70 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» визначає, що члени сім'ї - чоловік/дружина або прирівняні до них особи, син, дочка, пасинок, падчерка, усиновлена особа, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, зять та невістка і прирівняні до них особи, батько, мати, вітчим, мачуха, усиновлювачі, опікуни чи піклувальники.
Підпунктом 14.1.263 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що членами сім'ї фізичної особи другого ступеня споріднення для цілей розділу IV цього Кодексу вважаються її рідні брати та сестри, її баба та дід з боку матері і з боку батька, онуки.
Отже, сімейне та житлове законодавство пов'язує належність до членів сім'ї з фактом спільного проживання, спільного побуту та наявністю взаємних прав і обов'язків. Водночас інші законодавчі акти, зокрема у сфері соціального забезпечення, оподаткування тощо, визначають коло членів сім'ї значно ширше, не обмежуючи його виключно фактом спільного проживання.
Тому, одна і та сама особа в межах різних правовідносин може визнаватися членом сім'ї або не визнаватися таким залежно від функціонального призначення відповідної норми.
З огляду на викладене, буквальне перенесення визначення поняття «член сім'ї», сформульованого в одному нормативно-правовому акті, на правовідносини, що регулюються іншим законом, є неправильним та може призвести до викривлення змісту відповідної правової норми.
За таких обставин, виникає потреба у застосуванні телеологічного та історичного методів тлумачення норми права.
Телеологічне тлумачення полягає у з'ясуванні цілей і завдань правової норми, тобто того, для чого вона була прийнята законодавцем. Застосування цього методу дозволяє встановити справжній зміст норми не лише через її формулювання, а й через її функціональне призначення у системі права.
Історичне тлумачення, своєю чергою, спрямоване на з'ясування волі законодавця на момент прийняття норми, зокрема через аналіз підготовчих матеріалів, умов її ухвалення, попереднього правового регулювання та тих суспільних відносин, на врегулювання яких вона була спрямована.
Ці методи дозволяють встановити, які саме проблеми законодавець мав намір вирішити, запроваджуючи відповідну норму, а також уникнути її тлумачення у відриві від контексту.
Аналіз змін законодавчого регулювання свідчить про трансформацію підходу законодавця до визначення підстав звільнення з військової служби за сімейними обставинами.
Так, попереднє правове регулювання передбачало можливість звільнення у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворими членами сім'ї (зокрема дружиною (чоловіком), дитиною, батьками своїми чи дружини (чоловіка)) без встановлення додаткових умов щодо наявності інших осіб, здатних забезпечити такий догляд.
Водночас із прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» законодавець істотно змінив підхід до регулювання цих правовідносин, доповнивши відповідну підставу звільнення умовою відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення.
Зазначені зміни свідчать про те, що законодавець прагнув об'єктивізувати підстави звільнення з військової служби за сімейними обставинами, підвищивши вимоги до їх обґрунтованості.
Якщо раніше достатньою була сама наявність необхідності здійснення догляду, то після внесення змін законодавець пов'язав можливість звільнення з додатковою умовою - відсутністю інших осіб, які можуть забезпечити такий догляд.
Отже, законодавець фактично посилив критерій поважності відповідної підстави, обмеживши її випадками, коли військовослужбовець є єдиною особою, здатною забезпечити необхідний догляд.
Використовуючи у тексті Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» поняття «член сім'ї першого чи другого ступеня споріднення», законодавець не надав його нормативного визначення.
Водночас колегія суддів вважає помилковим застосування у спірних правовідносинах за аналогією положень сімейного чи житлового законодавства для з'ясування змісту поняття «член сім'ї першого чи другого ступеня споріднення».
Так, положення Сімейного кодексу України не оперують категоріями ступеня споріднення у контексті визначення складу сім'ї, а натомість пов'язують належність до членів сім'ї лише з фактом спільного проживання, спільного побуту та наявністю взаємних прав і обов'язків. При цьому сім'ю можуть утворювати й особи, які взагалі не мають ступеню споріднення.
Отже, сімейне законодавство використовує інші критерії для визначення кола членів сім'ї, ніж ті, що закладені у спірній нормі, яка прямо поєднує поняття «член сім'ї» зі ступенем споріднення. Це свідчить про те, що відповідні поняття мають різне контекстуальне наповнення залежно від сфери правового регулювання, а тому їх ототожнення є необґрунтованим.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що у розумінні Закону про військову службу поняття «члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення» необхідно тлумачити більш широко - як таке, що охоплює осіб, пов'язаних із відповідною особою родинними відносинами першого чи другого ступеня споріднення, оскільки інше тлумачення призвело б до необґрунтованого звуження сфери застосування спірної норми та суперечило б її меті.
З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій у частині встановлення факту наявності у матері позивача онуки як особи другого ступеня споріднення у розумінні Закону про військову службу. Водночас, сама по собі юридична наявність такої особи не є достатньою для висновку про відсутність підстав для звільнення позивача з військової служби.
Як уже було зазначено вище, відповідно до сформованої практики Верховного Суду, під поняттям «відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення» слід розуміти не лише їх формальну (юридичну) відсутність, а й відсутність таких осіб у фактичному розумінні, тобто відсутність реальності можливості здійснення ними постійного догляду за особою, яка цього потребує.
Отже, у випадку встановлення юридичної наявності відповідної особи суди мали перевірити, чи має така особа реальну можливість здійснювати постійний догляд, з урахуванням конкретних обставин справи та інших об'єктивних факторів.
Досліджуючи питання наявності у онуки матері позивача реальної можливості здійснювати постійний догляд, суди попередніх інстанцій зазначили, що обставини щодо наявності двох неповнолітніх дітей та чоловіка, який проходить військову службу у Збройних Силах України, самі по собі не свідчать про відсутність у онуки можливості здійснювати постійний догляд за своєю бабусею.
Крім того, суди зазначили, що матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували фактичне проживання бабусі та онуки за різними адресами.
Колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій не в повному обсязі дослідили обставини справи та не надали належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.
Неповне з'ясування вказаних обставин порушує засади повного й об'єктивного судового розгляду, що прямо впливає на можливість ухвалення законного й обґрунтованого судового рішення. Усунення такої прогалини можливе шляхом дослідження додаткових фактичних даних.
Так, у матеріалах справи міститься акт обстеження матеріально-побутових умов проживання, складений Чинадіївською селищною радою Закарпатської області від 05.02.2025 № 02-21/122, згідно з яким ОСОБА_2 проживає одна.
Крім того, наявний акт обстеження сімейного стану військовослужбовця від 16.05.2025 № 7983, виданий ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому зазначено, що ОСОБА_2 не має інших дітей чи родичів, які могли б здійснювати за нею сторонній догляд, а позивач є єдиною особою, яка може та бажає здійснювати такий догляд.
При цьому, колегія суддів акцентує увагу, що відповідно до підпункту 26 пункту 5 Додатку 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом міністра оборони України від 10.04.2009 № 170, одним із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім'ї першого ступеня споріднення чи другого ступеня споріднення є акт перевірки сімейного стану військовослужбовця, який наявний у матеріалах справи, але не досліджений належним чином судами попередніх інстанцій.
Ураховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку, що виявлене процесуальне порушення є самостійною та достатньою підставою для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та направлення справи на новий розгляд.
У зв'язку з цим колегія суддів не надає оцінки по суті спору у цій справі, оскільки така оцінка є можливою лише після всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Приписами частини четвертої статті 353 КАС України передбачено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Ураховуючи наведене вище, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в силу положень статті 353 КАС України - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.08.2025 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 02.02.2026 у справі № 520/14746/25 скасувати.
Указану справу направити на новий розгляд до Харківського окружного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. В. Дашутін
Судді В. Е. Мацедонська
В. М. Соколов