головуючий суддя у першій інстанції: Сабара Л.В.
21 квітня 2026 рокуЛьвівСправа № 464/8824/25 пров. № А/857/5298/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
головуючого судді: Бруновської Н.В.
суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М.
за участю секретаря судового засідання: Пославського Д.Б..
апелянта: ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сихівського районного суду міста Львова від 16 січня 2026 року у справі № 464/8824/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, стягнення моральної та матеріальної шкоди,-
18.12.2025р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради, у якому просив суд:
-скасувати постанову серії ЛВ №00970513 від 10.11.2025о., та закрити провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності у зв'язку із відсутністю складу правопорушення;
-стягнути моральну та матеріальну шкоду у розмірі 4 000 грн., понесені судові витрати;
Рішенням Сихівського районного суду міста Львова від 16.01.2026р. в позові відмовлено.
Не погоджуючись із даним рішенням суду першої інстанції, апелянт ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Просить суд, Рішення Сихівського районного суду міста Львова від 16.01.2026р. скасувати та прийняти нову постанову якою позов задовольнити.
ОСОБА_1 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав з підстав у ній зазначених та просив таку задовольнити.
Інші особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, хоча належним чином повідомленні про дату, час і місце розгляду справи в порядку ст.126 КАС України, що не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності відповідно до ст.313 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково виходячи з наступних підстав.
Постановою про накладення адміністративного стягнення серії ЛВ №00970513 від 10.11.2025р. ОСОБА_1 визнано винним за ч.3 ст. 122 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 680 грн.
Як видно із змісту оскаржуваної постанови, позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.122 КУпАП до штрафу в розмірі 680 грн. оскільки 29.10.2025р. в 10 год. 57 хв., будучи водієм транспортного засобу ЗАЗ LANOS днз НОМЕР_1 , здійснив зупинку в місцях роз'їзду або об'їзду транспортного засобу за адресою м. Львів, вул. Гашека, 18, чим порушив п. 15.9 ж ПДР.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що установлені під час розгляду справи фактичні обставини є самостійною та достатньою підставою для відмови в задоволенні позову. Правових підстав для скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення і закриття провадження у справі відповідача не встановлено.
Однак, із таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не погоджується з огляду на таке.
ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.
Предметом судового дослідження у цій справі за спірними правовідносинами є протиправність постанови інспектора з паркування інспектором з паркування відділу контролю та дотримання правил паркування та тимчасового затримання транспортних засобів управління безпеки та вуличної інфраструктури ДММ та ВІ ЛМР про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері дотримання правил дорожнього руху.
Колегія суддів враховує, що згідно ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Положеннями ст.ст.245, 252, 280 КУпАП передбачено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи.
ст.14 Закону України «Про дорожній рух» зобов'язує учасників дорожнього руху знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Порядок початку руху, зміни руху за напрямком, розташування транспортних засобів і пішоходів, вибору швидкості руху та дистанції, обгону та стоянки, проїзду перехресть, пішохідних переходів і залізничних переїздів, зупинок транспортних засобів загального користування, користування зовнішніми світловими приладами, правила пересування пішоходів, проїзд велосипедистів, а також питання організації руху та його безпеки на території України відповідно до ст.41 Закону України «Про дорожній рух» регулюються Правилами дорожнього руху (далі - ПДР), затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306.
В п.1.3 ПДР визначено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Юридичні та фізичні особи, винні в порушенні законодавства про дорожній рух, відповідних правил, нормативів і стандартів, несуть відповідальність згідно з законодавством України (ст.53 Закону України «Про дорожній рух»).
п.1.9 ПДР встановлено, щоособи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до п.1.10 ПДР України, перехрестя - місце перехрещення, прилягання або розгалуження доріг на одному рівні, межею якого є уявні лінії між початком заокруглень країв проїзної частини кожної з доріг. Не вважається перехрестям місце прилягання до дороги виїзду з прилеглої території. Перешкода для руху - нерухомий об'єкт у межах смуги руху транспортного засобу або об'єкт, що рухається попутно в межах цієї смуги (за винятком транспортного засобу, що рухається назустріч загальному потоку транспортних засобів) і змушує водія маневрувати або зменшувати швидкість аж до зупинки транспортного засобу.
п.15.9 «ж» ПДР передбачено, що зупинку заборонено у місцях, де буде неможливим зустрічний роз'їзд або об'їзд транспортного засобу, що зупинився.
Згідно ч.3 ст.122 КУпАП порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
ст.265-4 КУпАП наведений перелік способів розміщення транспортного засобу, які є такими, що суттєво перешкоджають дорожньому руху або створюють загрозу безпеці руху.
Отже, обов'язковою умовою притягнення водія до адміністративної відповідальності ч.3 ст.122 КУпАП є встановлення в діях водія складу адміністративного правопорушення, зокрема, його об'єктивної сторони. Адміністративна відповідальність за вчинення зазначеного правопорушення настає лише у випадку створення водієм перешкоди дорожньому руху або загрози безпеці руху. Дані обставини є обов'язковими для встановлення відповідачем.
ст.7 КУпАП України передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
З метою забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, індивідуалізації її відповідальності та реалізації вимог ст.245 КУпАП відповідно до ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
ч.1 ст.268 КУпАП встановлено, що законодавцем визначено права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
У наведених положеннях визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному (необґрунтованому) притягненню такої особи до відповідальності.
Відповідно до ст.251 КУпАП визначено перелік фактичних даних в справі про адміністративне правопорушення, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
п.1 ст.247 КУпАП передбачено, що обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
В ст.222 КУпАП встановлено, що органи Національної поліції розглядають справи про правил дорожнього руху, зокрема, передбачених ч.2 ст.122 КУпАП.
ч.2, ч.4 ст.258 КУпАП встановлено, що протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, а також порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису).
У випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог ст.283 цього Кодексу або залишається повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності за порушення правил зупинки, стоянки або паркування транспортних засобів у разі їх фіксації у режимі фотозйомки (відеозапису).
Таким чином, положеннями КУпАП, що стосуються розгляду справи про адміністративне правопорушення, у цьому випадку передбачено спеціальну, спрощену процедуру притягнення особи до адміністративної відповідальності - винесення постанови на місці вчинення правопорушення.
Скорочене провадження у справах про зазначені адміністративні правопорушення передбачає, зокрема, фіксацію адміністративного правопорушення і накладання адміністративного стягнення на правопорушника безпосередньо на місці його вчинення.
Отже, у випадку виявлення ознак адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.3 ст.122 КУпАП, складення протоколу про адміністративне правопорушення не вимагається, а постанова у справі про адміністративне правопорушення (за наявності відповідних підстав) виноситься безпосередньо на місці вчинення правопорушення посадовою особою органу (підрозділу) Національної поліції, а тому суд першої інстанції дійшов помилкових висновків щодо недотримання інспектором патрульної поліції вимог чинного законодавства у цій частині.
Разом з тим, при розгляді справи про адміністративне правопорушення, виходячи з її правової природи та завдання, уповноважена особа має всебічно, повно і об'єктивно з'ясувати обставини справи, зокрема на підставі належних доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення.
ст.283 КУпАП встановлено, що розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Згідно приміткою до ст.14-2 КУпАП, режим фотозйомки (відеозапису) передбачає здійснення уповноваженою посадовою особою фото/відеофіксації обставин порушення правил зупинки, стоянки або паркування транспортних засобів, а саме: дати, часу (моменту), місця розташування транспортного засобу по відношенню до нерухомих об'єктів та/або географічних координат, інших ознак наявності складу адміністративного правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу. При здійсненні фотозйомки обов'язковою є наявність не менше двох зображень транспортного засобу, отриманих з різних або протилежних ракурсів, а в разі фіксації порушення, що полягає у неоплаті вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування в межах населеного пункту, в якому не впроваджена автоматизована система контролю оплати паркування, обов'язковою є наявність додаткового зображення (зображень), що фіксує відсутність документа про оплату послуг з користування майданчиком для платного паркування під лобовим склом транспортного засобу.
ч.1 ст.72 та ст.73 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Із копії постанови ЛВ №00970513 від 10.11.2025р. видно, що ОСОБА_1 визнано винним за ч.3 ст. 122 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 680 грн. Зокрема, позивач 29.10.2025р. в 10 год. 57 хв. будучи водієм транспортного засобу ЗАЗ LANOS днз НОМЕР_1 , здійснив зупинку в місцях роз'їзду або об'їзду транспортного засобу за адресою м. Львів, вул. Гашека, 18, чим порушив п.15.9 (ж) ПДР.
Як видно із змісту постанови, на місці здійснювався запис за допомогою технічного засобу ПАК ІНСПЕКТОР з матеріалами котрої можна ознайомитися на офіційному веб сайті http://inspector.lviv.ua.
З фотознімків, долучених до позову, отриманих з офіційного веб сайту http://inspector.lviv.ua, видно, що автомобіль ЗАЗ LANOS днз НОМЕР_1 зупинено у м. Львів, вул. Гашека, 18, у правому крайньому положенні на проїзній частині, будь які дорожні знаки чи розмітка на даних фото відсутні.
Крім того, із змісту оскаржуваної постанови видно: «Зупинка в місцях зустрічного роз'їзду або об'їзду транспортного інфекції».
Отже, належним чином оформлені матеріали фото/відео фіксації є допустимим доказом на підтвердження вчинення особою адміністративного правопорушення.
В даному випадку відповідач, як на доказ скоєння позивачем адміністративного правопорушення, надає фотознімками з місця події із зображенням автомобіля у різних ракурсах.
В результаті дослідження наявних у справі доказів видно, що на фотознімках зафіксований автомобіль ЗАЗ LANOS днз НОМЕР_1 , водночас, неможливо встановити докази які беззаперечно підтверджують вчинення позивачем інкримінованого правопорушення.
Інші належні та допустимі докази на підтвердження правомірності прийнятої відповідачем постанови про накладення адміністративного стягнення, відповідачем, як того вимагає ч.2 ст.77 КАС України не подані.
Отже, всупереч ст.77 КАС України, відповідач не надав жодних доказів на підтвердження порушення позивачем ч.3 ст.122 КУпАП та порушення правил стоянки, що створило перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху.
ч.1 ст.90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі.
На обов'язок та важливість доведення саме відповідачем як суб'єктом владних повноважень правомірності винесення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, правомірності та законності прийнятої постанови вказує Верховний Суд у постановах від 24 квітня 2019 року (справа №537/4012/16-а), від 17.07.2019р. (справа №295/3099/17).
Європейський суд з прав людини, судова практика якого в силу приписів ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» застосовується судами як джерело права, в рішеннях у справах «Малофєєва проти Росії» та «Карелін проти Росії» зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу, оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом.
У справі «Федорченко та «Лозенко проти України» зазначив, що при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом».
Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, враховуючи принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що відповідачем при винесені оскаржуваної постанови не підтверджено належними та допустимими доказами порушення позивачем ПДР, не дотримано вимог ст.ст. 248 та 280 КУпАП щодо всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи про адміністративне правопорушення, вирішення такої в точній відповідності з законом, що призвело до порушення прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, закріплених у ст.268 КУпАП.
У силу ст.62 Конституції України, вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Отже, в даному випадку, з метою належного захисту порушених прав позивача суд апеляційної інстанції вважає за необхідне скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення серії ЛВ№00970513 від 10.11.2025р. у вигляді штрафу в розмірі 680,00 грн. а провадження у адміністративній справі закрити.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача внаслідок його протиправних дій моральної шкоди у сумі 4000 грн, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне вказати наступне.
ч.1 ст. 22 Цивільного кодексу України (надалі також - ЦК України) встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Поняття моральної шкоди наведене у ст. 23 ЦК України, в якій зазначено, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
В ст.1167 ЦК України видно, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Фактичною підставою для застосування такого виду відповідальності є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених ст.1174 ЦК України, є шкода, протиправна поведінка та причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв'язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв'язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком. При цьому, в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
З урахуванням наведених норм, суд апеляційної інстанції зазначає, що при вирішенні питання відшкодування моральної шкоди, з'ясуванню підлягають фактичні обставини можливого заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, зокрема, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Відповідно до роз'яснень, наданих у постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зав'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Разом з тим, слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17.
Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п.49).
Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (пункт 52).
Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (п.56).
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставини справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст.1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується обов'язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України) (п.57).
У розвиток цих положень, у постанові від 27.11.2019р. у справі № 750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (п. 51). У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (п.53).
Відповідно до ч.5 сьт.242 КАС при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Застосовуючи ці правові висновки в контексті обставин справи, що розглядається, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що позивач не довів і суд першої інстанції не встановив, що його негативні емоції чи негативні емоції членів його сім'ї досягли рівня страждань або приниження, які є моральною шкодою.
ст.9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Отже, що першочерговим завданням судочинства є захист порушених прав та свобод людини, які визнаються найвищою цінністю. З цією метою сторонам забезпечується рівність та свобода у наданні суду доказів, що підтверджують заявлені ними вимоги.
Поняття доказів наведено у ст.72 КАС України, відповідно до якої доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ст.73, ст.74 КАС України надані сторонами докази мають відповідати вимогам належності та допустимості, тобто, містити інформацію щодо предмета доказування та бути одержаними в порядку, встановленому законом.
Обов'язок доказування в адміністративному процесі встановлений ст.77 КАС України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи.
Із врахуванням вищезазначених правових норм, колегія суддів зазначає, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування її заподіяння покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.
Доказів завдання внаслідок дій відповідача моральної шкоди позивачу у справі немає.
Таким чином, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження причинно-наслідкового зв'язку між стверджуваними душевними та психологічними стражданнями і протиправними діями відповідача. Позивачем не доведено наявності усіх складових елементів для застосування правового механізму відшкодування моральної шкоди, а саме - відсутнє матеріальне підтвердження моральної шкоди, не розкрито її суть в цілому та не доведено її фактичне існування.
Згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення від 25.10.1993р. у справі «Гольм проти Швеції», від 29.11.1996 у справі «Саундерс проти Сполученого Королівства», від 25.07.2001 у справі «Перна проти Італії», від 13.07.2006 у справі «Сілін проти України») визнання порушення прав особи неправомірними діями інших осіб само по собі є достатньою справедливою сатисфакцією за моральну шкоду, спричинену такими діями.
Таким чином, зважаючи на те, що позивачем не доведено обставини, що підтверджують заподіяння йому душевних страждань, шкоди здоров'ю, чи інших втрат немайнового характеру, з яких суд міг би встановити характер та обсяг моральних страждань, не зазначено з яких міркувань виходив позивач, визначаючи її розмір, та якими доказами це підтверджується, не доведено причинно-наслідковий зв'язок з предметом позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що в задоволенні вимоги про стягнення моральної шкоди необхідно відмовити.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки суб'єкт владних повноважень в особі Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради діяв не у спосіб визначений законами та Конституцією України.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, п.29).
Також згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
В ст.242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
ст.317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи тому, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове рішення яким позовні вимоги слід задовольнити частково.
ч.3 ст. 139 КАС України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Керуючись ст.ст.229,308,310,315,316,321,322,325,329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Сихівського районного суду міста Львова від 16 січня 2026 року у справі № 464/8824/25 - скасувати та прийняти нову постанову.
Позов задовольнити частково.
Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення серії ЛВ№00970513 від 10.11.2025р у вигляді штрафу в розмірі 680,00 грн. а провадження у адміністративній справі про вчинення 29.10.2025 року ОСОБА_1 , адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 122 КУпАП - закрити.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради (м. Львів, вул. Донецька, 7, код ЄДРПОУ 38008294) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) понесені судові витрати у вигляді сплати судового збору за подання позовної заяви в сумі - 605,60грн (шістсот п'ять гривень шістдесят копійок), що сплачений згідно платіжної інструкції №2.452088511.1 від 17.12.2025р. та за подання апеляційної скарги в сумі -908,40 (дев'ятсот вісім гривень сорок копійок) що сплачений згідно платіжної інструкції №0.0.4733022387.1 від 26.01.2026р.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Н. В. Бруновська
судді Р. Б. Хобор
Р. М. Шавель
Повне судове рішення складено 30.04.2026р.