Головуючий суддя у першій інстанції: Корецька В.В.
21 квітня 2026 рокуЛьвівСправа № 158/14/26 пров. № А/857/6571/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
головуючого судді: Бруновської Н.В.
суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М.
за участю секретаря судового засідання: Пославського Д.Б..
представника апелянта: Воробей П.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу громадянина Республіки Бангладеш ОСОБА_1 на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 13 січня 2026 року у справі № 158/14/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправним та скасування рішення про примусове видворення, -
05.01.2026р. адвокат Воробей П.О., в інтересах громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 , звернувся зпозовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), у якому просив суд:
-визнати протиправним та скасувати рішення про примусове видворення від 04.11.2025 року.
Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 13.01.2026р. в позові відмовлено.
Не погоджуючись із даним рішенням суду першої інстанції, апелянт громадянин Республіки Бангладеш ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.
Просить суд, рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 13.01.2026р. скасувати та прийняти нову постанову якою позов задовольнити повністю.
Представник апелянта, ОСОБА_2 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав з підстав у ній зазначених та просив таку задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати.
Інші особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, хоча належним чином повідомленні про дату, час і місце розгляду справи в порядку ст.126 КАС України, що не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності відповідно до ст.313 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є громадянином Народної Республіки Бангладеш, в'їхав на територію України 08.10.2025р. через пункт пропуску «Могилів-Подільський» на підставі паспорта громадянина Народної Республіки Бангладеш НОМЕР_2 , виданого 22.10.2024р., DIP/DHAKA, дійсного до 21.10.2034р. та візи НОМЕР_3 , дійсної до 08.12.2025р., з метою працевлаштування.
Незважаючи на наявність законних підстав для перебування на території України, маючи намір потрапити до країн Європейського Союзу, відповідач 02.11.2025р. здійснив спробу незаконного перетинання державного кордону з України в Угорщину, яку не вдалось довести до завершення з незалежних від нього причин, оскільки затриманий прикордонним нарядом відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б).
У відповідності до вимог статей 260, 263 КУпАП, ОСОБА_1 затримано в адміністративному порядку на термін до трьох діб з метою з'ясування обставин вчинення правопорушення, передбаченого ч.2 ст.204-1 КУпАП.
Як видно з протоколу про адміністративне затримання від 02.11.2025р., адміністративного затримання громадянину Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , забезпечено перекладача з бенгальської мови на англійську та з англійської на українську.
Постановою Берегівського районного суду Закарпатської області від 04.11.2025р., громадянину Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнано винним у вчиненні правопорушення, відповідальність за яке передбачено ч.2 ст.204-1 КУпАП.
За наслідками вищевказаних обставин, 04.11.2025р. заступником начальника відділу адміністративно-юрисдикційної діяльності штабу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) підполковником юстиції ОСОБА_3 прийнято рішення про примусове видворення за межі території України громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вказане рішення доведено до відома позивача 04.11.2025р. із залученням перекладачів.
В подальшому, рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 04.11.2025р. затримано громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з метою забезпечення примусового видворення за межі території України строком 6 (шість) місяців.
ч.4 ст. 78 КАС України чітко визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Кодексом адміністративного судочинства України, Законом України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», який визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України.
В п.7-п.10 ч.1 ст.1 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.
Іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, - іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на постійне проживання, якщо інше не встановлено законом;
Іноземці та особи без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, - іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території Україні протягом дії візи або на період, установлений законодавством чи міжнародним договором України, або якщо строк їх перебування на території України продовжено в установленому порядку.
Іноземці та особи без громадянства, які тимчасово проживають в Україні, - іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на тимчасове проживання, якщо інше ні встановлено законом.
Відповідно до п.7 ч.1 ст.1, ст.15 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.
п.16 ч.1 ст.1 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено, що паспортний документ іноземця це документ, виданий уповноваженим органом іноземної держави або статутною організацією ООН, що підтверджує громадянство іноземця, посвідчує особу іноземця або особу без громадянства, надає право на в'їзд або виїзд з держави і визнається Україною.
Із змісту п.1 розділу VI Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, яка затверджена наказом МВС, Адміністрації Держприкордонслужби та Служби безпеки України 23.04.2012р. №353/271/150, та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 21.05.2012р. № 806/21119, видно, що якщо іноземець не має документів, що посвідчують особу, орган ДМС, орган охорони державного кордону України або орган СБУ вживають заходів щодо його ідентифікації та документування.
Строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України (ч.3 ст.9 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»).
В пп.2 п.2 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 15.02.2012р. №150, зазначено, що іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в'їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в'їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України.
ч.1, ч.2 ст.16 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено, що реєстрація іноземців та осіб без громадянства, які в'їжджають в Україну, здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України органами охорони державного кордону.
Відмітка про реєстрацію іноземця або особи без громадянства в паспортному документі та/або імміграційній картці або інших передбачених законодавством України документах дійсна на всій території України незалежно від місця перебування чи проживання іноземця або особи без громадянства на території України.
ч.1 ст.26 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство України з прикордонних питань про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Таким чином, підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців за межі України є: дії іноземців, що порушують законодавство з прикордонних питань про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або дії іноземців, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу апелянта на те, що порушення законодавства з прикордонних питань про правовий статус іноземців та осіб без громадянства є самостійною підставою для примусового повернення іноземців та осіб без громадянства в країну походження або третю країну.
ч.1 ст.30 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.
Позов про примусове видворення не подається стосовно іноземців та осіб без громадянства, підстави для примусового видворення яких виявлені в пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон під час їх виїзду з України.
Іноземцям та особам без громадянства, зазначеним у цій статті, забороняється подальший в'їзд в Україну строком на п'ять років. Строк заборони щодо подальшого в'їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення та додається до строку заборони в'їзду в Україну, який особа мала до цього.
Системний аналіз вказаних норм дають підстави для висновків, що стосовно іноземців щодо яких постановлено судове рішення про примусове видворення приймається рішення про подальшу заборону в'їзду в Україну строком на п'ять років.
Крі того, підстави для заборони в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну визначені у ст.13 Закону “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», відповідно до ч.1 якої в'їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється:
-в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку, або боротьби з організованою злочинністю;
-якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;
-якщо при клопотанні про в'їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи;
-якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі;
-якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, митних та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні;
-якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов'язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в'їзду в Україну;
-якщо така особа з порушенням встановленого законодавством України порядку здійснила в'їзд на тимчасово окуповану територію України або до району проведення антитерористичної операції чи виїзд з них або вчинила спробу потрапити на ці території поза контрольними пунктами в'їзду-виїзду.
Згідно ч.3 ст.13 Закону “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» рішення про заборону в'їзду в Україну строком на три роки приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону, або уповноваженим підрозділом Національної поліції України. У разі невиконання рішення про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства забороняється подальший в'їзд в Україну на десять років, що додається до частини строку заборони в'їзду в Україну, який не сплив до моменту прийняття повторного рішення про заборону в'їзду в Україну.
Колегія суддів відхиляє за необґрунтованістю доводи апелянта про незабезпечення участі належного перекладача в процедурі ухвалення оскаржуваного рішення та порушення права на захист, з огляду на наступне.
Так, право іноземця на перекладача закріплено в п.1 ст.5 Декларації про права людини відносно осіб, що не є громадянами країни, в якій проживають, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 13 грудня 1985 року на виконання Міжнародних пактів про права людини, що ратифіковані Україною.
У п.2 ст.5 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод також визначено, що кожен, кого заарештовано, має бути негайно поінформований зрозумілою для нього мовою про підстави його арешту і про будь-яке обвинувачення, висунуте проти нього.
Про важливість забезпечення права особи на перекладача неодноразово наголошувалось в рішеннях Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Лудіке, Белкасем і Коч проти ФРН» від 28.11.1978р., у справі «Камазінскі проти Австрії» від 19.12.1989р., у справі «Артіко проти Італії» від 30.05.1980р.).
Варто зазначити, що дотримання права іноземця на перекладача при прийнятті суб'єктом владних повноважень рішень відносно нього є достатньою і необхідною правовою підставою вважати, що він обізнаний з його змістом і сутністю, а отже, знає або повинен знати про втручання в його права.
Аналіз законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства дає підстави для висновку, що правовий статус іноземця передбачає обов'язок суб'єктів владних повноважень забезпечити йому реальну можливість реалізувати свої права, зокрема право на перекладача, яке перебуває у взаємозв'язку з правом знати за що він притягається до адміністративної відповідальності і яка саме санкція до нього застосовується, оскільки від цього безпосередньо залежить наявність у нього чіткої практичної можливості оскаржити дії, які становлять втручання в його права.
З досліджених в судовому засіданні письмових доказів, встановлено, що громадянину Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , доведений до відома зміст оскаржуваного рішення та роз'яснено право його оскарження, чим позивач і скористався.
Крім того, будь яких належних та допустимих доказів, які б підтверджували неможливість видворення громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , передбачені ст.31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» матеріали справи не містять.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що апелянт не спростував належними та допустимими доказами правомірності винесеного 04.11.2025 року оскарженого рішення про примусове видворення з України іноземця або особи без громадянства відносно громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки суб'єкт владних повноважень в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) приймаючи оспорюване рішення діяв в межах повноважень та у спосіб визначений законами та Конституцією України.
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд-
Апеляційну скаргу Громадянина Республіки Бангладеш ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а Рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 13 січня 2026 року у справі № 158/14/26 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Н. В. Бруновська
судді Р. Б. Хобор
Р. М. Шавель
Повне судове рішення складено 30.04.2026р.