Справа № 640/2691/18 Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/194/26 Суддя доповідач ОСОБА_2
30 квітня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Харків апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_8 , захисника ОСОБА_9 на вирок Київського районного суду м.Харкова від 23 квітня 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному 11 жовтня 2017 рокудо Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017220490003760, за обвинуваченням
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Ізюм Харківської області, не судимої, зареєстрованої та проживаючої: АДРЕСА_1
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбаченихч.2 ст.191, ч.1 ст.200 КК України,-
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини:
Вироком Київського районного суду м.Харкова від 23 квітня 2025 року ОСОБА_10 засуджена до покарання:
- за ч.2 ст.191 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років, з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з розпорядженням товарно-матеріальними цінностями на строк 3 роки;
- за ч.1 ст. 200 КК України у виді штрафу на користь держави в розмірі 5000 неоподаткованих доходів громадян, що становить 85000 грн.
На підставі ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_10 остаточно визначено покарання у виді позбавленні волі на строк 5 років, з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з розпорядженням товарно-матеріальними цінностями строком на 3 роки.
На підставі ст.49, ч.5 ст.74 КК України ОСОБА_10 звільнено від призначеного покарання за ч.2 ст.191 та ч.1 ст.200 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Цим же вироком постановлено стягнути з обвинуваченої ОСОБА_10 на користь держави процесуальні витрати за проведення судової експертизи в розмірі 3954 грн. 80 коп.
Згідно з вироком суду, ОСОБА_10 , працююча згідно наказу № 1002-к від 30 жовтня 2015 року на посаді провідного економіста служби роздрібного бізнесу Територіально відокремленого без балансового відділення типу № 10020/0320 філії - Харківського обласного управління публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - ТВБВ № 10020/0320), розташованого за адресою: м.Харків, вул. Дружби Народів, 253А, та будучи згідно типового договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність від 30 жовтня 2015 року матеріально-відповідальною особою за збереження довірених їй установою банка цінностей, в тому числі матеріальних цінностей клієнта банку, виконувала згідно з посадовою інструкцією функції менеджера по роботі з клієнтами, мала завдання та обов'язки залучати нових клієнтів на обслуговування до банку, працювати на утримання існуючої клієнтської бази та збільшення обсягів продажів роздрібних банківських продуктів, забезпечувати наявність (оновлення) актуальної контактної інформації по клієнта, ідентифікацію клієнтів, опрацювання клієнтських баз, складати та передавати звітність, здійснювати відкриття (закриття) та ведення рахунків, формувати та підписувати договори, оформлювати довіреності, заповідальні розпорядження, формувати та надавати виписки, довідки по рахункам, забезпечувати формування справи та оформлення депозитного/поточного рахунку клієнта, здійснювати розрахункові операції за рахунками клієнтів, приймати документи на оформлення банківської платіжної картки та відкриття карткового рахунку, реєструвати контрагента, здійснювати оформлення додаткових платіжних карток та послуг по рахункам, забезпечувати проведення чергового та позачергового перевипуску банківських платіжних карток, взаємодіяти з клієнтом щодо своєчасного отримання картки, отримувати від клієнта заяви на закриття карткових рахунків, вилучати платіжну картку та передавати для знищення в підрозділ банківської безпеки, проводити роботу із залучення пенсіонерів з виплати пенсій.
Достовірно знаючи, що клієнт ТВБВ № НОМЕР_1 ОСОБА_11 , яка відкрила в ПАТ «Державний ощадний банк України» два депозитних рахунки за договорами на вклад «Довіра» на ім'я фізичної особи строком на 6 місяців за № 29634720 від 29 липня 2015 року на суму 70023 грн. і за № 30834220 від 25 вересня 2015 року на суму 102970 грн. та користувалася одержаною нею 25 вересня 2015 року платіжною карткою № НОМЕР_2 з терміном дії до 8 місяця 2018 року, померла на початку 2016 року, її нащадки не заявили своїх вимог, а банк залишався зберігачем належних ОСОБА_11 грошових коштів у загальній сумі 193001 грн. 66 коп. (депозит та відсотки), які були банком після закінчення подовженого строку зберігання перераховані на рахунок № НОМЕР_3 , ОСОБА_10 на початку 2017 року з корисливих мотивів вирішила заволодіти належними ОСОБА_11 грошовими коштами, які зберігалися в ПАТ «Державний ощадний банк України».
Так, ОСОБА_10 , тимчасово виконуючи обов'язки керуючого ТВБВ № 10020/0320 згідно наказу № 21-в від 03 березня 2017 року на період щорічної відпустки керуючої відділення ОСОБА_12 з 06 березня 2017 року по 20 березня 2017 року, про що знала заздалегідь, тобто являючись у відповідності до посадової інструкції керуючого відділенням банку посадовою особою, наділеною організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями, в тому числі, будучи відповідальною за звірку залишків готівкових коштів та цінностей, наявності всіх первинних касових документів, маючи єдиний умисел, спрямований на заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, з метою особистого незаконного збагачення та заволодіння належними ОСОБА_11 депозитними грошима, 17 березня 2017 року без присутності клієнта, без будь-якої розписки неправомірно одержала нову платіжну картку померлого клієнта банку ОСОБА_11 № НОМЕР_4 по її рахунку № НОМЕР_3 з терміном дії до 8 місяця 2018 року, що надійшла 16 березня 2017 року до ТВБВ № 10020/0320 на подане 02 березня 2017 року ОСОБА_10 замовлення про випуск нової платіжної картки з новим номером без ПІН-коду (із встановленням ПІН-коду через POS-термінал) та одночасним блокуванням старої картки № НОМЕР_2 з терміном дії до 8 місяця 2018 року, яка начебто знаходилася у клієнта. В подальшому, знаходячись на своєму робочому місці, ОСОБА_10 , 17 березня 2017 року по картці ОСОБА_11 встановила ПІН-код та здійснила активацію з використанням POS-терміналу. При цьому, при вході до банківського програмного комплексу «CardManagement» для проведення вищезазначених операцій, ОСОБА_10 користувалася відомим їй у зв'язку із роботою належним керуючій ОСОБА_12 паролем.
Після активації картки ОСОБА_11 № НОМЕР_4 та шляхом її використання протягом часу з 22 березня 2017 року по 26 травня 2017 року з рахунку ОСОБА_13 № НОМЕР_3 , відкритому в ПАТ «Державний ощадний банк України», через банкомати м. Харкова проведено видаткові операції (зняття готівкою грошових коштів) на загальну суму 192267 грн.
Таким чином, ОСОБА_10 у період часу з 02 березня 2017 року по 26 травня 2017 року шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем заволоділа належними ОСОБА_11 грошовими коштами у сумі 192267 грн., якими розпорядилася на власний розсуд, чим завдала нащадку ОСОБА_11 її внуку ОСОБА_14 збитки на вказану суму.
Крім того, ОСОБА_10 , тимчасово виконуючи обов'язки керуючого ТВБВ № 10020/0320 згідно наказу № 21-в від 03 березня 2017 року на період щорічної відпустки керуючої відділення ОСОБА_15 з 06 березня 2017 року по 20 березня 2017 року, з метою особистого незаконного збагачення та заволодіння належними ОСОБА_11 депозитними грошима, 17 березня 2017 року без присутності клієнта, без будь-якої розписки неправомірно одержала нову платіжну картку померлого клієнта банку ОСОБА_11 № НОМЕР_4 по її рахунку № НОМЕР_3 з терміном дії до 8 місяця 2018 року, що надійшла 16 березня 2017 року до ТВБВ № 10020/0320 за її замовленням. В подальшому, знаходячись на своєму робочому місці, ОСОБА_10 , 17 березня 2017 року по картці ОСОБА_11 встановила ПІН-код та здійснила активацію з використанням POS-терміналу. При цьому, при вході до банківського програмного комплексу «CardManagement» для проведення вищезазначених операцій, ОСОБА_10 користувалася відомим їй у зв'язку із роботою належним керуючій ОСОБА_12 паролем.
Після активації ОСОБА_10 картки ОСОБА_11 № НОМЕР_4 та шляхом її використання протягом часу з 22 березня 2017 року по 26 травня 2017 року, невстановленими під час досудового розслідування особою чоловічою статті та особою жіночої статі, яким ОСОБА_10 не повідомила про свій прямий корисливий злочинний умисел, з рахунку ОСОБА_11 № НОМЕР_3 , відкритому в ПАТ «Державний ощадний банк України», через банкомати м. Харкова проведено відповідно до висновку судово-економічної експертизи № 213 від 24 листопада 2017 року видаткові операції (зняття готівкою грошових коштів) на загальну суму 197267 грн.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
Прокурор в апеляційній скарзі, не оскаржуючи висновків суду щодо встановлених фактичних обставин кримінального провадження, винуватості та кваліфікації дій обвинуваченої ОСОБА_10 , просить оскаржуваний вирок змінити в частині призначення обвинуваченій покарання у зв'язку неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Виключити з мотивувальної та резолютивної частин вироку рішення суду про застосування ч.1 ст.70 КК України при призначенні ОСОБА_10 остаточного покарання.
Вважати ОСОБА_10 засудженою до покарання:
- за ч.2 ст.191 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років, з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з розпорядженням товарно-матеріальними цінностями строком на 3 роки;
- за ч.1 ст. 200 КК України у виді штрафу на користь держави в розмірі 5000 неоподаткованих доходів громадян, що становить 85000 грн.
На підставі ст.49, ч.5 ст.74 КК України звільнити ОСОБА_10 від призначеного покарання за ч.2 ст. 191, ч.1 ст.200 КК України - у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Водночас просить з'ясувати та врахувати думку обвинуваченої щодо закриття кримінального провадження за ч.2 ст.191, ч.1 ст.200 КК України на підставі ст. 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності та у разі надання згоди ОСОБА_10 на закриття кримінального провадження, звільнити ОСОБА_10 від кримінальної відповідальності за вказаними статтями на підставі ст.49, ч.5 ст.74 КК України, вирок в цій частині скасувати на підставі ст. 417 КПК Україні, а провадження закрити.
В обґрунтування посилається на те, що суд першої інстанції всупереч вимог кримінального законодавства визначив ОСОБА_10 остаточне покарання на підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, а потім звільнив від відбування призначеного покарання у зв'язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності на підставі ч.5 ст.74, ч.1 ст.49 КК України, що призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Захисник ОСОБА_9 в апеляційній скарзі, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду, просить вирок Київського районного суду м.Харкова від 23 квітня 2025 року скасувати та ухвалити новий вирок, яким виправдати ОСОБА_10 .
Також просить покласти процесуальні витрати за даним кримінальним провадження на державу.
В обґрунтування посилається на те, що пред'явлене ОСОБА_10 обвинувачення є необґрунтованим, не відповідає дійсності та не підтверджується достовірними, належним та допустимими доказами.
Просить визнати недопустимими доказами показання опитаних під час службового розслідування осіб, а саме працівників Банку та обвинуваченої ОСОБА_10 , оскільки ці показання, які наявні у висновку службового розслідування не можуть розглядатись судом, як доказ. Звертає увагу, що рішення службового розслідування не є рішенням компетентного органу за наслідками офіційного розслідування, у зв'язку з чим не може бути доказам.
Окрім цього, зазначає про те, що стороною обвинувачення не встановлені особи чоловічої та жіночої статі на відеозаписах, які знімали грошові кошти з банкомату, що підтверджує непричетність ОСОБА_10 до факту привласнення.
Крім того, зазначає що з вини сторони обвинувачення не була проведена почеркознавча експертиза, оскільки вони не надали оригінали речових доказів - квитанцій та чеків від 17 березня 2017 року про активацію картки та інших операцій з терміналу обвинуваченої цієї дати.
Поряд з цим, посилається на те, що обвинувачена погодилась відшкодувати шкоду, оскільки на неї був тиск з боку працівників Банку. Відшкодовані кошти, вона отримала від родичів, тому документальних підтверджень їх походження немає.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні. Апеляційну скаргу захисника вважав необґрунтованою, оскільки вина обвинуваченої повністю підтверджується наявними та дослідженими судом доказами.
Захисник в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги захисника ОСОБА_9 підтримав в повному обсязі та наполягав на їх задоволенні. Щодо апеляційної скарги прокурора заперечував.
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, пояснення захисника, обговоривши доводи, викладені в апеляційних скаргах, та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів, з урахуванням положень ст.404 КПК України, згідно з якими суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення першої інстанції в межах апеляційної скарги, дійшла наступних висновків.
Мотиви суду
Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно з вимогами ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу, тобто кожний доказ повинен бути оціненим з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги захисника про недоведеність вини ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбаченихч.2 ст.191, ч.1 ст.200 КК України, колегія суддів зазначає наступне.
Проаналізувавши матеріали справи, а також зміст оскаржуваного вироку, колегія суддів дійшла висновку, що винуватість ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбаченихч.2 ст.191, ч.1 ст.200 КК України, повністю та об'єктивно підтверджується дослідженими у ході судового розгляду доказами, які, в свою чергу, є належними, достовірним і допустимими, а також взаємодоповнюючими та, при їх системному аналізі, достатніми для вирішення кримінального провадження.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, під час судового розгляду судом першої інстанції було допитано та надано об'єктивну оцінку показанням, а саме:
- свідка ОСОБА_15 , яка в судовому засіданні пояснила, що працювала разом з ОСОБА_10 у АТ «Ощадбанк» і у 2016-2017 роках вона була завідуючою відділення. В 2017 році було виявлено розкрадання коштів і з'ясовано, що був перевипуск картки на померлу особу ОСОБА_11 і зняті грошові кошти з рахунків цієї особи. В 2017 році всі у відділенні, в тому числі і ОСОБА_16 знали, що ОСОБА_11 померла і в неї були депозитні рахунки, на яких знаходились гроші. Службою безпеки під час перевірки було встановлено, що розкрадання коштів було зроблено ОСОБА_10 , які вона потім відшкодувала Банку. Також, під час допиту ОСОБА_15 пояснила, що для випуску карток потрібний її логін, і ОСОБА_16 їм скористалась, оскільки її логін був відомий усім у відділенні, потім ОСОБА_16 активувала картку, коли вона була у відпустці також за її логіном, вона бачила рух коштів по рахунку. Зазначала, що за цією карткою, виданою на вже померлу особу були зняті грошові кошти.
Аналогічні пояснення надали суду й свідки ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 .
Поряд з цим, свідки ОСОБА_15 та ОСОБА_21 зазначили, що службою безпеки банку, кожній окремо, надавалось відео та фото осіб, хто знімав грошові кошти за цією карткою і кожна з них впізнала чоловіка, який знімав гроші - це був цивільний чоловік сестри ОСОБА_10 .
Окрім цього, свідок ОСОБА_19 пояснювала в суді, що завідуючою відділення була ОСОБА_22 , на час її відпусток виконувала обов'язки завідуючої ОСОБА_16 , яка мала доступ до системи перевипуску карток.
При цьому, свідок ОСОБА_21 зазначила, що робоче місце, з якого було здійснено перевипуск та видана картка - це робоче місце або ОСОБА_22 , або ОСОБА_16 .
Також свідок ОСОБА_20 , пояснював, що було виявлено, що ця картка була випущена та видана з робочого місця ОСОБА_16 , яка визнала свою провину під час перевірки та повернула викрадені гроші. Окрім цього, зазначив під час допиту, що тиску на ОСОБА_16 або її сестру ОСОБА_23 не чинив, їм не погрожував, після звільнення ОСОБА_16 зверталась до суду з вимогами повернути внесені нею грошові кошти, але їй суд відмовив. Причини говорити неправду в суді або оговорювати ОСОБА_16 в нього немає.
Окрім цього, свідки ОСОБА_18 та ОСОБА_17 , кожна окремо, пояснили, що ОСОБА_10 на своє робоче місце нікого ніколи не пускала, за ним працювати могла тільки вона. За комп'ютером ОСОБА_10 ніхто не міг працювати, вона була конфліктною особою, дуже грубо поводилась з клієнтами, забороняла чіпати її речі, а тим паче комп'ютер, і таких випадків, щоб хтось працював не за своїм комп'ютером та столом не було.
Поряд з цим, суд першої інстанції дійшов висновку, що зазначені показання свідків об'єктивно підтверджуються, узгоджуються та доповнюються ще й наступними письмовими доказами:
- заявою начальника філії - Харківське обласне управління АТ «Ощадбанк» ОСОБА_24 про вчинення кримінального правопорушення від 06.10.2017 за фактом привласнення коштів з рахунку клієнта ОСОБА_11 в сумі 192267 грн. у відділенні № НОМЕР_1 з вини ОСОБА_10 (а.с.120-122 т.1).
- копією виписки по картковому рахунку ОСОБА_11 (а.с. 125-129 т.1).
- матеріалами службового розслідування по факту здійснення незаконних видаткових операцій по картковому рахунку померлого клієнта ОСОБА_11 (а.с. 133-209 т.1).
- даними в табелі робочого часу в березні 2017 року у відділенні № 10020/0320 АТ «Ощадбанк» (а.с. 164-165 т.1).
-копіями квитанцій та даних приходу, видатків грошових коштів 17.03.2017 року у відділенні № 10020/0320 АТ «Ощадбанк» з одного терміналу за робочим місцем ОСОБА_10 протягом стислого періоду часу (а.с. 170-177 т.1).
-копією квитанції від 11.09.2017 про внесення ОСОБА_10 грошових коштів в розмірі 192267 грн. на рахунок АТ «Ощадбанк» (погашення дебіторської заборгованості). (а.с. 208 т.1).
- копією наказу ПАТ «Ощадбанк» від 03.03.2017 про надання відпустки ОСОБА_15 та покладання на ОСОБА_10 з 06.03.2017 року по 20.03.2017 року виконання обов'язків керуючого ТВБВ № 10020/0320 (а.с. 60 т.2).
- копією заяви ОСОБА_10 про прийняття на роботу в АТ «Ощадбанк» у відділення № 10020/0320 на посаду контролера -касира від 14.06.2010 року. (а.с. 12т.2).
- копією типового договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність ОСОБА_10 від 14.06.2010 року, від 21.12.2011 року, 13.06.2013 року, 01.05.2015 року (а.с. 13, 27, 33, 42 т.2).
- копією наказу АТ «Ощадбанк» про призначення ОСОБА_10 на посаду контролера-касира ТВБВ № 10020/0320 Філії Харківського обласного управління ВАТ «Ощадбанк» з 15.06.2010 року. (а.с. 14 т.2).
- посадовими інструкціями контролера -касира ОСОБА_10 (а.с. 22-26, 34-35, 43-44 т.2).
- копією наказу АТ «Ощадбанк» про переведення ОСОБА_10 на посаду старшого контролера-касира ТВБВ № 10020/0320 Філії Харківського обласного управління ВАТ «Ощадбанк» з 01.05.2015 року. (а.с. 40 т.2).
- копією наказу АТ «Ощадбанк» про переведення ОСОБА_10 на посаду провідного економіста служби роздрібного бізнесу ТВБВ № 10020/0320 Філії Харківського обласного управління ВАТ «Ощадбанк» з 01.11.2015 року. (а.с. 48 т.2).
-копією типового договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність ОСОБА_10 від 30.10.2015 (а.с. 50 т.2).
- посадовою інструкцією провідного економіста служби роздрібного бізнесу ОСОБА_10 від 30.10.2015 (а.с. 52-55 т.2).
- наказом ПАТ «Ощадбанк» від 15.09.2017 року про звільнення ОСОБА_10 за п.2 ч.1 ст. 41 КЗпП України (втрата довіри) (а.с. 56 т.2).
- даними з системи обліку щодо перевипуску та видачі картки ОСОБА_11 (а.с. 67-68 т.2).
- висновком судової економічної експертизи № 213 від 24.11.2017 року, за яким згідно виписки з картковому рахунку ОСОБА_11 № НОМЕР_5 , відкритого у АТ «Ощадбанк» в період з 22.03.2017 по 25.05.2017 з рахунку проведено видаткових операцій (зняття готівкою грошових коштів) за допомогою платіжної картки № НОМЕР_4 на загальну суму 192267 грн. (а.с. 76-80 т.2).
- даними щодо встановлення факту смерті ОСОБА_11 03.01.2016 року (а.с. 81-95 т.2).
-відеозаписами, на яких зафіксовано зняття коштів з картки ОСОБА_11 , які були досліджені під час судового розгляду за участі всіх учасників.
Таким чином, суд першої інстанції дослідив усі обставини, які мали значення для прийняття рішення в справі, повно та всебічно перевірив зібрані під час досудового розслідування докази та дав їм кожному окремо та у сукупності належну оцінку, що вказує наведений у вироку аналіз доказів, з яким погоджується і колегія суддів.
При цьому, посилання сторони захисту про відсутність доказів вини ОСОБА_10 у інкримінованих їй злочинах за ч.2 ст. 191, ч.1 ст.200 КК України є безпідставним та не знайшло свого підтвердження під час судового розгляду, оскільки дослідженими доказами підтверджено пред'явлене обвинувачення ОСОБА_10 . Будь-яких належних та допустимих доказів на спростовування зазначеного та кваліфікації дій обвинуваченої за ч.2 ст.191, ч.1 ст.200 КК України суду під час розгляду справи стороною захисту надано не було. Не надано таких доказів й суду апеляційної інстанції.
Доводи захисника про необхідність визнати недопустимими доказами показання опитаних під час службового розслідування осіб, а саме працівників Банку та обвинуваченої ОСОБА_10 , оскільки ці показання, які наявні у висновку службового розслідування не можуть розглядатись судом, як доказ, так як на думку сторони захисту, висновок службового розслідування не є рішенням компетентного органу за наслідками офіційного розслідування, у зв'язку з чим не може бути доказам, не є слушними враховуючи наступне.
Так, як убачається з матеріалів кримінального провадження, судом під час судового розгляду безпосередньо були допитані свідки та обвинувачена, цим показанням надана належна правова оцінка у вироку суду.
При цьому, судом не були враховані показання опитаних під час проведення службового розслідування осіб, а також не враховані показання ОСОБА_10 під час службового розслідування.
Також не є слушним доводи захисника щодо недопустимості службового розслідування та копій платіжних квитанцій, оскільки відповідно до положень ст.87 КПК України при оцінці доказів, наданих сторонами, суд виходить із того, що ці положення можуть бути підставою для визнання доказів недопустимими не за будь-якого порушення процесуального закону, а лише у випадку істотного порушення прав і свобод людини. Однак таких порушень, щоб обумовити недопустимість доказу, судом встановлено не було, з чим погоджується й суд апеляційної інстанції.
Щодо посилання захисника на те, що стороною обвинувачення не встановлені особи чоловічої та жіночої статі на відеозаписах, які знімали грошові кошти померлої ОСОБА_25 з банкомату, що підтверджує непричетність ОСОБА_10 до факту привласнення, колегія суддів зазначає наступне.
Як убачається з обвинувального акту зі зміненим обвинуваченням, стороною обвинувачення зазначено, що «не встановлено доказів того, що ОСОБА_10 повідомила про свій прямий корисливий злочинний умисел невстановленій особі чоловічої статті та особі жіночої статі, у зв'язку з чим відсутні підстави для кваліфікації діяння за ознакою попередньої змови групою осіб».
Поряд з цим, свідки ОСОБА_15 та ОСОБА_21 в судовому засіданні зазначили, що службою безпеки, кожній окремо, надавалось відео та фото осіб, хто знімав грошові кошти з банкомату і кожна з них, чітко впізнала чоловіка, який знімав ці гроші - це був цивільний чоловік сестри ОСОБА_10 .
Окрім цього, ч.2 ст.191 КК України передбачено привласнення, розтрату або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем. Специфіка цієї форми в тому, що майно, яким винуватий заволодіває, не ввірене йому, не перебуває в його безпосередньому віданні, але внаслідок службового становища суб'єкт злочину має право оперативного управління цим майном.
Зловживання службовим становищем як спосіб заволодіння майном означає, що особа порушує свої повноваження і використовує організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарчі функції всупереч інтересам служби для незаконного і безоплатного обертання чужого майна. Закінченим злочин у цих формах визнається з моменту незаконного безоплатного заволодіння майном або незаконної передачі його третім особам.
Та обставина, що стороною обвинувачення не встановлено осіб чоловічої та жіночої статі, які знімали грошові кошти з банкомату, не спростовує наявності в діях ОСОБА_10 складу злочину, передбаченого ч.2 ст.191 КК України, оскільки кваліфікуюча ознака вчинення злочину «за попередньою змови групою осіб» виключена з обвинувачення, а встановлення цих осіб не впливає на кваліфікацію дій ОСОБА_10 , враховуючи, що факт привласнення нею коштів способом, зазначеним у вироку підтверджується матеріалами провадження.
За статтею 200 КК України об'єкт злочину - це суспільні відносини у сфері випуску в обіг і використання документів на переказ та інших засобів доступу до банківських рахунків, електронних грошей. Ці відносини регулюються Законом України «Про платіжні системи і переказ коштів в Україні» від 5 квітня 2001 р. Предметом злочину можуть виступати при підробці - документи на переказ, платіжні картки, інші засоби доступу до банківських рахунків, електронних грошей. Переказом коштів визнається рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути як різними особами, так і однією й тією ж особою.
Отже, виходячи з фактичних обставин справи, колегія суддів вважає, що органом досудового розслідування та судом дії обвинуваченої ОСОБА_10 вірно кваліфіковані за ч.2 ст.191 КК України, а саме: заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем та за ч.1 ст.200 КК України, а саме: підробка платіжної картки до банківського рахунку, а також її використання.
Також не є слушними доводи захисника про те, що експертизи за копіями квитанцій від 17 березня 2017 року про активацію картки та інших операцій з терміналу обвинуваченої ОСОБА_10 17 березня 2017 року на підтвердження непричетності обвинуваченої не проведені із-за сторони обвинувачення, оскільки як убачається з матеріалів кримінального провадження, експертиза не була проведена, в тому числі у зв'язку з ненаданням ОСОБА_10 вільних зразків почерку, підпису та експериментальних зразків її підписів, а наявність інших досліджених доказів у своїй сукупності свідчить про доведеність провини ОСОБА_10 у вчиненому.
Поряд з цим, колегія суддів звертає увагу, що як убачається з показань свідків ОСОБА_18 та ОСОБА_17 , кожна окремо, пояснили, що ОСОБА_10 на своє робоче місце нікого ніколи не пускала, за ним працювати могла тільки вона. За комп'ютером ОСОБА_10 ніхто не міг працювати, вона забороняла чіпати її речі, а тим паче комп'ютер, і випадків, щоб хтось працював не за своїм комп'ютером та столом не було.
Поряд з цим, не є слушними доводи сторони захисту про те, що обвинувачена погодилась відшкодувати шкоду, оскільки на неї був тиск з боку працівників Банку, враховуючи наступне.
Так, судом першої інстанції за клопотанням сторони захисту була допитана сестра обвинуваченої ОСОБА_10 - ОСОБА_26 , яка також працювала разом з обвинуваченою у АТ «Ощадбанк», та пояснила суду, що в 2017 році вона була в декретній відпустці. В той час на ОСОБА_10 тиснули, щоб вона зізналася у скоєному. Однак при цьому, будь-яких доказів на підтвердження тиску на ОСОБА_10 з боку служби безпеки банку надати не змогла. Також, пояснила, що в 2017 році її сестру ОСОБА_10 звільнили з АТ «Ощадбанк» не за негативною статтею, а її за власним бажанням. Такі пояснення свідка вірно були розцінені судом першої інстанції критично, враховуючи їх родинні відносини.
Поряд з цим, колегія суддів звертає увагу на показання свідка ОСОБА_20 , який зазначив під час допиту, що тиску на Безкровну або її сестру ОСОБА_23 не чинив, їм не погрожував. Причини говорити неправду в суді або оговорювати Безкровну в нього немає.
Поряд з цим, враховуючи відомості про розмір заробітної плати ОСОБА_10 у період повернення нею коштів та відсутність інших заробітків, суд дійшов правильних висновків, що ОСОБА_10 були повернуті до Банку саме грошові кошти, привласнені з карток померлої ОСОБА_11 та які є предметом злочину.
При цьому, посилання захисника про те, що відшкодовані ОСОБА_10 кошти АТ «Ощадбанку» вона отримала від родичів, тому документальних підтверджень їх походження немає, не є слушними, оскільки будь-яких доказів на підтвердження позики обвинуваченою коштів у інших осіб стороною захисту також не надано.
Враховуючи викладене, порушень вимог ст.290 КПК України колегією суддів не встановлено, а тому суд обґрунтовано взяв до уваги та поклав в основу вироку ті докази, які були відкриті сторонам та безпосередньо досліджені у судовому засіданні.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно, з додержанням вимог ст.94 КПК України, критерію «поза розумним сумнівом» оцінив усі наявні докази, прийшов до обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_10 у вчиненні злочинів та цілком вірно кваліфікував її дії саме за ч.2 ст.191, ч.1 ст.200 КК України, а доводи захисника в апеляційній скарзі про недоведеність вини обвинуваченої не є слушними і не підлягають задоволенню.
Разом з тим, надаючи оцінку доводам апеляційної скарги прокурора щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, колегія суддів виходить з наступного.
Так, відповідно до п.3 ч.1 ст.49 КК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до набрання вироком законної сили минуло п'ять років - у разі вчинення нетяжкого злочину.
Згідно з ч.5 ст.74 КК України особа також може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених статтею 49 цього Кодексу.
Ухвалити рішення про звільнення особи від кримінальної відповідальності можна лише за наявності її згоди на закриття справи з відповідної підстави, що передбачено абз.7 п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності». У тому разі, коли обвинувачений заперечує проти його звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, суд ухвалює вирок, призначає винуватій особі покарання, та на підставі ч.5 ст.74 КК України звільняє від призначеного покарання.
Проте суд першої інстанції всупереч зазначених вимог кримінального законодавства визначив ОСОБА_10 остаточне покарання на підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, а потім звільнив від відбування призначеного покарання у зв'язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності на підставі ч.5 ст.74, п.3 ч.1 ст.49 КК України, що призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, про що слушно зазначив прокурор в своїй апеляційній скарзі.
Так, застосовуючи положення ч.5 ст.74 КК України суд повинен був вирішити питання про звільнення від відбування покарання за кожною статтею обвинувачення, за якою ОСОБА_10 визнано винною, окремо, оскільки ст.70 КК України передбачає призначення покарання за сукупністю кримінальних правопорушень, яке підлягає відбуванню.
Така позиція узгоджується з правовим висновком, який міститься у Постановах Верховного Суду від 05 лютого 2019 року у справі №299/3778/16-к, від 25 червня 2025 року у справі № 684/477/19.
У зв'язку із викладеним, враховуючи, що суд першої інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, то згідно з п.4 ч.1 ст.409, п.2 ч.1 ст.413 КПК України вирок Київського районного суду м.Харкова від 23 квітня 2025 року підлягає зміні в частині призначеного ОСОБА_10 покарання.
Вирішуючи питання про призначення покарання, колегія суддів зазначає, що ОСОБА_10 необхідно вважати засудженою до покарання: за ч.2 ст.191 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років, з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з розпорядженням товарно-матеріальними цінностями строком на 3 роки; за ч.1 ст. 200 КК України у виді штрафу на користь держави в розмірі 5000 (п'яти тисяч) неоподаткованих доходів громадян, що становить 85000 (вісімдесят п'ять тисяч) грн. На підставі п.3 ч.1 ст.49, ч.5 ст.74 КК України звільнити ОСОБА_10 від призначеного покарання за ч.2 ст. 191, ч.1 ст.200 КК України - у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Разом з тим, враховуючи вищенаведене колегія суддів вважає за необхідне виключити з мотивувальної та резолютивної частин вироку рішення про застосування ч.1 ст.70 КК України при призначенні ОСОБА_10 остаточного покарання.
Разом з тим, твердження захисника про необхідність покласти процесуальні витрати за даним вироком на державу, є необґрунтованими, виходячи з наступного.
Відповідно до положень частин 1, 2 ст.122 КПК України витрати, пов'язані із залученням експерта, несе сторона кримінального провадження, яка його залучила, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Залучення стороною обвинувачення спеціалістів, експертів спеціалізованих державних установ, проведення експертизи (обстежень і досліджень) за дорученням слідчого судді або суду здійснюються за рахунок коштів, що за цільовим призначенням виділяються таким експертним установам із Державного бюджету України.
Згідно з ч.2 ст.124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта. За змістом наведеної норми КПК процесуальні витрати сторони обвинувачення на проведення експертиз у певному кримінальному провадженні здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України без окремого судового рішення, а їх покладення на обвинуваченого здійснюється лише у разі ухвалення обвинувального вироку за умови належного документального підтвердження.
Як убачається з матеріалів справи, у вказаному кримінальному провадженні була проведена судова експертиза, а саме: судово-економічна експертиза № 213 від 24.11.2017, що складає 3954,80 грн.
Таким чином загальні документально підтверджені витрати за проведення експертизи у даному кримінальному провадженні на суму - 3954 грн. 80 коп. цілком доведені, які у відповідності до ч.2 ст.124 КПК України цілком правомірно були стягнуті судом саме з обвинуваченої ОСОБА_10 .
Таким чином, вирок суду щодо ОСОБА_10 підлягає зміні, апеляційна скарга прокурора задоволенню. При цьому, підстав для скасування вироку суду, як на тому наполягає захисник в своїй апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись вимогами ст. 405, 407, 409, 413, 418, 419 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_8 задовольнити.
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_9 залишити без задоволення.
Вирок Київського районного суду м.Харкова від 23 квітня 2025 року щодо ОСОБА_10 -змінити в частині призначення покарання.
Вважати ОСОБА_10 засудженою до покарання:
- за ч.2 ст.191 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років, з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з розпорядженням товарно-матеріальними цінностями на строк 3 роки;
- за ч.1 ст. 200 КК України у виді штрафу на користь держави в розмірі 5000 (п'яти тисяч) неоподаткованих доходів громадян, що становить 85000 (вісімдесят п'ять тисяч) грн.
На підставі ч.1 ст.49, ч.5 ст.74 КК України звільнити ОСОБА_10 від призначеного покарання за ч.2 ст.191, ч.1 ст.200 КК України - у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Виключити з мотивувальної та резолютивної частин вироку рішення суду про застосування ч.1 ст.70 КК України при призначенні ОСОБА_10 остаточного покарання.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала апеляційного суду може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Кримінального касаційного суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
Колегія суддів:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4