23 квітня 2026 року
м. Харків
справа № 638/9250/25
провадження № 22-ц/818/1762/26
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Пилипчук Н.П.,
суддів - Мальованого Ю.М., Яцини В.Б.,
за участю секретаря - Каплоух Н.Б.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідач - ОСОБА_3 ,
третя особа - Сьома Харківська міська державна нотаріальна контора,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_4 , на рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 29 жовтня 2025 року в складі судді Латки І.П.
У травні 2025 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа: Сьома Харківська міська державна нотаріальна контора, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, скасування рішення про державну реєстрацію.
Позовна заява мотивована тим, що вони мешкають в приватному будинку за адресою АДРЕСА_1 , де також мешкає неповнолітній син позивача ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_1 мешкає в будинку з 20.10.1993 року, тобто з моменту укладення шлюбу з ОСОБА_5 (батько ОСОБА_2 ), який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . ОСОБА_2 мешкає в цьому будинку від народження та відповідно зареєстрований в ньому. Право власності на домоволодіння, в якому вони мешкають, 22.11.2024 зареєстровано за ОСОБА_3 , який з 2016 року намагається заволодіти їхнім нерухомим майном, яке побудувала сім'я ОСОБА_1 та в якому вони мешкають. Відповідач здійснює незаконні дії щодо позбавлення їх нормальних умов проживання.
Відповідно до свідоцтва на право особистої власності на житловий будинок від 13 жовтня 1982 року будинок з належними до нього будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 належав ОСОБА_6 , який був прадідом ОСОБА_2 . Після його смерті майно перейшло до його єдиного спадкоємця ОСОБА_7 , який був дідом ОСОБА_2
19 липня 1988 року Виконавчим комітетом Дзержинської районної ради народних депутатів прийнято рішення, яким ОСОБА_5 , батьку ОСОБА_2 , надано дозвіл на будівництво будинку на АДРЕСА_1 , за умови, що це не порушить санітарні та протипожежні норми. Це будівництво розпочато ОСОБА_5 у 1988 році та продовжувалось до 2006 року. За цей період ОСОБА_5 , мешкаючи разом з ними, в будинку літ. «3-1» по АДРЕСА_1 , за власні кошти провели реконструкцію на 1-му поверсі будинку, переобладнали літню кухню та об'єднали її з будинком, зруйнували коридор, побудували кухню і новий гараж, а також другий поверх.
Під час здійснення цього будівництва, а саме у 1996 році, титульний власник домоволодіння по АДРЕСА_1 , ОСОБА_7 помер. Належне йому майно успадкувала його дружина ОСОБА_8 , яка була бабою ОСОБА_2 , якій видано відповідне свідоцтво про право на спадщину та за яким до неї перейшло право власності на домоволодіння, яке складається з земельної ділянки розміром 796 кв.м., на якій розташовані два житлових будинки літ. «Б-1», дерев'яний, обкладений цеглою житловою площею 44,8 кв.м. та літ. «3-1», цегляний, житловою площею 25,4 кв.м. та надвірні будівлі при ньому вбиральня літ. «Г», льох літ. «Д», душ літ. «К», огорожа № 1,2,3, замощення № 4.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер. ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_8 . За життя остання склала заповіт, яким усе належне їй майно заповіла сину ОСОБА_3 . Внаслідок цього ОСОБА_3 зареєстрував за собою право власності, в тому числі, й на будинок, який побудував ОСОБА_5 .
Вказали, що зазначена нерухомість з 2016 року тривалий час була предметом судових розглядів у декількох справах. Так, у справі № 638/16253/16-ц ОСОБА_3 намагався зобов'язати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 знести всі новобудови, які були створені без її дозволу: двоповерхову будівлю яка прибудована до будинку літ. «3-1», яка складається із гаража, кухні, двох житлових кімнат; повернення в первинний стан гаража, звільнення від своїх речей сараю і надання можливості користування; зобов'язання відповідачів знести забори, які встановленні на прибудинковій земельній ділянці без її згоди та перешкоджають їй користуватися нею; зобов'язати відповідача ОСОБА_2 , припинити погрози на адресу ОСОБА_3 також припинити самовільне будівництво та засипати всі викопані котловани. Рішенням суду від 21.11.2018 р., яке було залишено без змін постановою Харківського апеляційного суду від 16.05.2019 та постановою Верховного Суду від 29.06.2023, у справі №638/16253/16-ц, в позові відмовлено повністю.
14.01.2020 ОСОБА_3 звернувся до Сьомої Харківської міської державної нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом, проте 24.01.2020 йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом у зв'язку з відсутністю технічної інвентаризації та довідки про технічну характеристику на спадкове майно. У зв'язку з цим, у листопаді 2022 року ОСОБА_3 звернувся суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , третя особа: ТОВ «Укртехінвест» про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, в якому просив зобов'язати відповідачів усунути перешкоди у користуванні домоволодінням АДРЕСА_1 , шляхом зобов'язання останніх не перешкоджати проведенню технічної інвентаризації домоволодіння та виготовленню технічного паспорту. Рішенням суду від 13.10.2023 у справі №638/6895/22, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 16.01.2024, у позові відмовлено.
Незважаючи на ці обставини, 21.08.2024 до їх будинку разом з відповідачем прийшов працівник з Міського центу нерухомості та повідомили, що мають на меті провести інвентаризацію та обмір їхнього будинку, на що вони повідомили, що мають актуальний технічний паспорт на свій будинок від 2019 року, а також повідомили про існування вищезазначених рішень суду. Наступного дня ОСОБА_2 у Міському центрі нерухомості дізнався, що на підставі запиту нотаріуса Міський центр нерухомості виконує роботи по виготовленню нового технічного паспорту всього домоволодіння АДРЕСА_1 , в тому числі, й їхній будинок. 27.08.2024 ОСОБА_2 звернувся Сьомої Харківської міської державної нотаріальної контори із заявою, в якій повідомив про існуючі рішення суду, та просив надати відповідь чи дійсно нотаріус звертався в Міський центр нерухомості; вимагав призупинити будь-які дії на видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житлові будинки, які розташовані за адресою АДРЕСА_1 до остаточного вирішення питання правовідносин; долучити дане звернення до матеріалів спадкової справи. Однак, державний нотаріус 22.11.2024 видала ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину серія та номер 1-890, на підставі якого прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 76223475 від 22.11.2024 10:00:17 державного реєстратора Верещака Г.Л., Сьома Харківська міська державна нотаріальна контора (колишня Десята Харківська ДНК), Харківський міський нотаріальний округ, Харківська область, номер відомостей про речове право 57676910 від 22.11.2024 09:56:44, яким в тому числі зареєструвала за відповідачем право власності на належне їм майно.
Після отримання цього свідоцтва та реєстрації права власності відповідач зняв їх та малолітню дитину з реєстрації за вказаною адресою, почав вживати дії з метою відключення їхнього будинку від водопостачання, газопостачання, електроенергії. Незаконні дії відповідача стали підставою для їх звернення 13.12.2024 до правоохоронних органів із заявою про злочин, на підставі якої було відкрито кримінальне провадження № 12024221200002575 за ч. 3 ст. 190 КК України (шахрайство). Досудове розслідування триває.
Посилалися на те, що нотаріусом до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відомості про нерухоме майно, якого на даний час не існує, а саме: «житловий будинок літ. «3-1» житловою площею 25,4 кв.м., загальною площею 43,4 кв.м. та господарські будівлі та споруди до них: льох літ. «Д», душі літ. «л», «М»», що встановлено судовими рішеннями, а також відомості щодо самочинного будівництва, а саме «Самочинно: побудовано прибудова літ. «з2», ганок літ. «з3», літня кухня літ. «И», реконструйовано - житловий будинок літ. «3-1», розпочато будівництво - житлова прибудова літ. «31-2», що взагалі не відповідає дійсності. Внесення вищезазначених відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яке було ними побудовано, за заявою відповідача здійснено незаконно, з метою подальшого заволодіння відповідачем їхнім майном, з огляду на що видача Сьомою Харківською міською державною нотаріальною конторою свідоцтва про право на спадщину серія та номер 1-890 від 22.11.2024, порушує їхні цивільні права та інтереси, а також тягне за собою настання тяжких наслідків для них.
Вважають, що відповідач свідомо надав нотаріусу під час видачі свідоцтва про право на спадщину технічний паспорт, або інший технічний документ, в якому міститься технічна інформація щодо домоволодіння, яка не відповідає дійсності. Такі дії зроблені з метою видавання будинку, який був побудований сім'єю позивачів, за старий будинок літ. «3-1», право власності, на якій було зареєстровано за ОСОБА_8 . При цьому, відповідачем та Сьомою Харківською міською державною нотаріальною конторою було проігноровано судові рішення у справі №638/16253/16-ц та №638/6895/22, якими встановлені факт проведення реконструкції будинку літ. «3-1» по АДРЕСА_1 . Сьома Харківська міська державна нотаріальна контора видала свідоцтво про право на спадщину на нерухоме майно, якого не існує, та внесла до Державного реєстру речових прав відомості про право власності на самочинно побудовані житлові будинки, на які відсутні будь-які реєстраційні документи. Тобто, на нерухоме майно, право власності, на яке не виникло у спадкодавця, та відповідно яке не може бути включено до спадкової маси, оскільки судовими рішеннями встановлено факт будівництва цього нерухомого майна сім'єю позивачів.
Просили визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину серія та номер 1-890 від 22.11.2024, яке видане Сьомою Харківською міською державною нотаріальною конторою Нікуліну А.М.; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 76223475 від 22.11.2024 10:00:17 державного реєстратора Верещака Г.Л., Сьома Харківська міська державна нотаріальна контора (колишня Десята Харківська ДНК), Харківський міський нотаріальний округ, Харківська область, номер відомостей про речове право 57676910 від 22.11.2024 09:56:44.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Харкова від 29 жовтня 2025 року, в якому ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова від 17 березня 2026 року виправлено описку, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 через свого представника подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішенням у справі №638/16253/16-ц було встановлено, що за власні кошти сім'я ОСОБА_5 провела реконструкцію будинку літ. «З-1» по АДРЕСА_1 . Отже, встановлено існування вже двоповерхового будинку, який був побудований ОСОБА_5 , що значно відрізняється від відомостей, які були внесені нотаріусом до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. При цьому, судом першої інстанції знов проігноровано висновок суду у вищезазначеній справі щодо факту самочинного будівництва спірного майна, встановлені Верховним Судом цивільній справі № 638/16253/16-ц.
Зазначила, що відповідач не мав та не має актуального технічного паспорту на будинок, який було побудовано його братом, про що підтвердив нотаріусу та зазначив, що технічна інвентаризація житлових будинків по АДРЕСА_1 проводилась 06.01.1990 року згідно технічного паспорту за інвентарним №27572 та не є актуальною на теперішній час, на цій підставі постановою №58/02-14 від 24.01.2020 Сьомої Харківської міської державної нотаріальної контори було відмовлено ОСОБА_3 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Вказане підтверджує той факт, що фактично з 1990 року вже не існувало житлового будинку літ. «З-1» житловою площею 25,4 кв.м., загальною площею 43,4 кв.м., однак даному факту не було надано судом першої інстанції належної правової оцінки.
Вказала, що рішенням у справі № 638/6895/22 відмовлено ОСОБА_3 в усуненні перешкод у користуванні домоволодінням АДРЕСА_1 , шляхом зобов'язання останніх не перешкоджати проведенню технічної інвентаризації домоволодіння та виготовленню технічного паспорту. Цим же рішенням, яке набрало законної сили, встановлено, що ОСОБА_3 не має ніякого відношення до самовільно збудованого двоповерхового будинку літ «З-2», який побудувала сім'я ОСОБА_5 . Спірне свідоцтво на про право на спадщину видане без проведення належної технічної інвентаризації нерухомого майна, що в 2020 року стало підставою для відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину.
Посилалася на те, що відповідач, усвідомлюючи, що будинок був побудований його рідним братом, з дозволу їх батьків, за власні кошти, маючи судові рішення, якими встановлені обставини цього будівництва, розуміючи, що в цьому будинку все життя живуть його родичі, в тому числі інвалід та маленька дитина, в холодну пору року, незаконно, зняв з реєстрації власників будинку та намагається залишити цей будинок та осіб, які в ньому проживають без води, газу та електроенергії.
Зазначила, що позивачі на даний час продовжують вирішувати питання оформлення права власності на самочинне будівництво через органи місцевого самоврядування з врахуванням зауважень, викладених у постанові Верховного Суду від 29.06.2023 у справі №638/16253/16-ц. Однак, на період введення військового стану діяльність комісії з розгляду питань, пов'язаних із самочинним будівництвом, зупинена, що позбавляє на даний час позивачів оформити свої права на самочинне будівництво.
26.01.2026 за допомогою системи «Електронний суд» ОСОБА_3 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вважав рішення суду законним, а апеляційну скаргу необґрунтованою.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, рішення суду - залишити без змін.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 фактично проживають у будинку за адресою АДРЕСА_1 .
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 листопада 2018 року у справі № 638/16253/16-ц, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 16 травня 2019 року та постановою Верховного суду від 29 червня 2023 року, а також рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 травня 2023 року у справі № 638/6772/20, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 11 січня 2024 року та постановою Верховного Суду від 05 травня 2025 року, встановлено наступні преюдиційні обставини, які не підлягають доказуванню у цій справі відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України.
Рішенням Виконавчого комітету Дзержинської районної ради народних депутатів м. Харкова від 03 серпня 1982 року АДРЕСА_2 прийнято та введено в експлуатацію, також за вказаним домоволодінням закріплено земельну ділянку розміром 796 кв. м.
Відповідно до свідоцтва на право особистої власності на житловий будинок від 13 жовтня 1982 року, виданого начальником районного житлового експлуатаційного об'єднання Дзержинського району, будинок з належними до нього будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 належав ОСОБА_6 .
Після смерті ОСОБА_6 , відповідно до рішення Дзержинського районного народного суду м. Харкова від 15 лютого 1983 року право власності на вказане домоволодіння визнано за його сином - ОСОБА_7 , який залишався єдиним власником домоволодіння до моменту смерті, ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Рішенням Виконавчого комітету Дзержинської районної ради народних депутатів від 19 липня 1988 року № 188/24 «Про надання дозволу на будівництво будинку на АДРЕСА_1 » надано ОСОБА_5 дозвіл на будівництво будинку на АДРЕСА_1 . Цим рішенням установлено, що до виконавчого комітету ради звернувся син власника будинку, ОСОБА_5 , з проханням дозволити йому побудувати будинок на земельній ділянці батька на місці літньої кухні літ. «А» та сараю літ. «В», з дозволу його батька. Встановлено, що будівництво другого будинку на місці літньої кухні літ. «А» та сараю літ. «В» не порушить санітарні та протипожежні норми.
Зазначене будівництва розпочато в 1988 році та продовжувалось до 2006 року.
Власником домоволодіння до 26 лютого 1996 року був ОСОБА_7 .
Після смерті ОСОБА_7 відповідно до свідоцтва про право на спадщину від 25 вересня 1996 року, власником домоволодіння до 24 червня 2019 року була його дружина ОСОБА_8 . Зазначене домоволодіння складається з земельної ділянки розміром 796,00 кв. м на якій розташовані два житлові будинки: літ. «Б-1» площею 44,8 кв.м. і літ. «3-1», площею 25,4 кв. м, а також надвірні будівлі, а саме: вбиральня літ. «Г», льох літ. «Д», душ літ. «К», огорожа № 1, 2, 3, замощення № 4.
ОСОБА_3 та його дружина проживають у будинку літ. «Б-1 » який складається з чотирьох житлових кімнат, кухні і сіней. Разом з ними за життя проживала ОСОБА_8 .
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 проживають в будинку літ. «3-1», який складається з двох кімнат, кухні, ванної кімнати та тамбуру. Біля будинку літ. «3-1» знаходяться надвірні будівлі: літня кухня (літ. «И»), сіни (літ. «И»), ганок (літ. «и-01», туалет (літ. «Г»), погреб (літ. «Д»), гараж (літ. «Ж»), душ (літ. «К»). Також у будинку за життя проживав ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 05.01.2017.
Встановлено та не заперечувалось сторонами, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , проживаючи в будинку літ. «3-1» на АДРЕСА_1 , який належить на праві власності позивачці, за власні кошти провели реконструкцію на 1-му поверсі будинку, переобладнали літню кухню та об'єднали її з будинком, зруйнували коридор, побудували кухню і новий гараж, а також другий поверх.
Згідно з даними направлення на проведення планового (позаланового) Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради від 02 липня 2018 року, 21 червня 2018 року ОСОБА_8 звернулась до зі скаргою на самовільне будівництво житлового будинку на території домоволодіння на АДРЕСА_1 у зв'язку із чим інспекцією призначена перевірка домоволодіння на АДРЕСА_1 .
Відповідно до копії акта від 13 липня 2018 року № 735-А інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради Харківської області відповідно до Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011 року № 553 (далі - Порядок), проведено позаплановий захід державного контролю щодо дотримання суб'єктами містобудування вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт на об'єкті «Домоволодіння на АДРЕСА_1 ».
За результатами позапланового заходу встановлено, що за вказаною адресою розташоване домоволодіння, на території якого розташовані одноповерховий та двоповерховий житлові будинки. В єдиному реєстрі документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмов у видачі, скасування та анулювання зазначених документів Державної архітектурно-будівельної інспекції України, розміщеному на офіційному сайті Держархбудінспекції України (діє з 2011 року), відсутня інформація щодо об'єкта за вищевказаною адресою. За результатами огляду земельної ділянки та розгляду представлених документів встановлено, що на місці житлового будинку літ. «З-1», гаражу літ. «Ж» самочинно побудовано двоповерховий житловий будинок з вбудованим гаражем в рівні першого поверху, минулих років будівництва, що є порушенням пункту 1 частини першої статті 34, частин першої та другої статті 36 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», абзацу 2 пункту 5, пункту 13 Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 466, частини першої статті 9 Закону України «Про архітектурну діяльність».
Крім того, за результатами перевірки ОСОБА_8 видано припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 13 липня 2018 року № 735-Пр-У, терміном до 13 вересня 2018 року.
У постанові від 29 червня 2023 року у справі № 638/16253/16-ц Верховний Суд, залишаючи без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_8 (правонаступником якої є ОСОБА_3 ) та без змін рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 листопада 2018 року і постанову Харківського апеляційного суду від 16 травня 2012 року, дійшов висновку про те, що двоповерхова будівля, яка прибудована до будинку літ. «3-1», яка складається із гаража, кухні та двох житлових кімнат, є самочинним будівництвом, але позивачка ОСОБА_8 не довела належними, допустимими та достатніми доказами порушення її прав вказаним будівництвом, а також необхідність їх знесення, то відсутні підстави для скасування судових рішень у цій справі (а.с.36-67 т.1, а.с.141-149 т.2).
Матеріали справи свідчать, що ІНФОРМАЦІЯ_5 помер ОСОБА_5 (а.с.21 т.1).
У травні 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Харківської міської ради, треті особи: ОСОБА_3 , Сьома харківська міська державна нотаріальна контора, в якому просили суд визнати право власності на 1/2 частини житлового будинку літ. «З-2» на АДРЕСА_1 , як частку в належну їй у спільній власності подружжя; визнати за кожним з них право власності на 1/4 частини житлового будинку літ. «З-2» на АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 .
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 травня 2023 року у справі № 638/6772/20, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 11 січня 2024 року та постановою Верховного Суду від 05 травня 2025 року у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.
Судові рішення мотивовані тим, що оскільки державна реєстрація права власності на це спірне нерухоме майно не проведена і позивачі не надали суду доказів здійснення будівництва спірного нерухомого майна на підставі документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, належним чином засвідченого проєкту та прийняття до експлуатації, то відсутні підстави для визнання права власності за позивачами на відповідні частки такого нерухомого майна.
Крім того Верховний Суд з посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19 зазначив, що до прийняття спірного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на таке майно не виникає, а особи, які його споруджували, є власниками лише матеріалів, обладнання, використаних у процесі будівництва. Водночас за відповідним позовом, суд може визнати право заявниці на будівельні матеріали, використані у процесі будівництва самочинного об'єкта і/або конструктивні елементи цього об'єкта (а.с.141-149 т.2).
З копії спадкової справи № 390/2019, заведеної 01 липня 2019 року після смерті ОСОБА_8 , встановлено, що остання померла ІНФОРМАЦІЯ_6 у м. Харкові (а.с.35зворот т.2).
За життя ОСОБА_8 залишила заповіт, посвідчений державним нотаріусом Десятої Харківської державної нотаріальної контори Сімаковою О.Г. 09 березня 2017 року, зареєстрований в реєстрі за № 3-192; 3-193. Вказаним заповітом ОСОБА_8 все своє майно, де б таке не було та з чого б воно не складалося, та взагалі все те, що буде їй належати на день її смерті та на що вона матиме право за законом, вона заповіла синові - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (а.с.38 т.2).
01 липня 2019 року ОСОБА_3 звернувся до Сьомої Харківської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті матері ОСОБА_8 , на підставі чого заведено спадкову справу № 390/2019 (а.с.35 т.2).
14.01.2020 ОСОБА_3 звернувся до Сьомої Харківської міської державної нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченим 09.03.2017 Десятою харківською державною нотаріальною конторою за реєстровим №3-192, на житлові будинки, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , після померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 матері, ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_8 .
Постановою №58/02-14 від 14 січня 2020 року державним нотаріусом Сьомої Харківської міської державної нотаріальної контори Сімаковою О.Г. ОСОБА_3 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житлові будинки, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 після померлої матері, ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , яка була зареєстрована у АДРЕСА_1 у зв'язку з тим, що: спадкоємцю нотаріальною конторою було надано запит 21 листопад 2019 року щодо технічних характеристик житлових будинків з господарськими будівлями та спорудами, що розташовані за адресою АДРЕСА_1 , однак на запит нотаріальної контори Нікуліну А.М. було надано відповідь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртехінвест» за №1073190 від 04 грудня 2019 року, що при проведені технічної інвентаризації 25 листопада 2019 року не надано доступ до обстеження всіх будівель та споруд на земельній ділянці по АДРЕСА_1 , у зв'язку з чим не можливо завершити роботу по проведенню технічної інвентаризації та надати довідку про технічну характеристику на зазначені будинки та споруди (а.с.44 т.2).
27 серпня 2024 року до Сьомої Харківської міської державної нотаріальної контори звернувся ОСОБА_2 , та надав заяву, в якій останній просив: «надати відповідь чи дійсно звертався нотаріус в міський центр нерухомості; призупинити будь-які дії (якщо це має місце) на видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житлові будинки, які розташовані за адресою АДРЕСА_1 до остаточного вирішення питання правовідносин; долучити звернення до матеріалів справи, які знаходяться в спадковій справі». Вказана заява від 27 серпня 2024 року була зареєстрована в журналі реєстрації вхідної документації за №453/01-16 та долучена до матеріалів спадкової справи №390/2019.
22 листопада 2024 року ОСОБА_3 повторно звернувся до Сьомої Харківської міської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом після померлої матері ОСОБА_8 .
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 25.09.1996 Шостою Харківською державною нотаріальною конторою, р. № 3-5561, спадкоємицею ОСОБА_10 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_9 , є його дружина ОСОБА_8 . Спадкове майно, на яке видано це свідоцтво складається з домоволодіння, розташованого в АДРЕСА_1 . На земельній ділянці розміром 796 кв м розташовано два житлових будинки літ. Б-1, дерев'яний, обкладений цеглою, житловою площею 44,8 кв м та літ. З-1, цегловий, житловою площею 25,4 кв м та надвірні будівлі при ньому: вбиральня літ. Г. льох літ. Д, душ літ. Л, огорожа № І,2,6, замощення № 4 (а.с.81 т.2).
Відповідно до довідки КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» Харківської міської ради №1150138 від 19 серпня 2024 року, житлові будинки літ. Б-1 та літ. З-1 з надвірними будівлями, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві власності ОСОБА_8 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 25.09.1996 Шостою Харківською державною нотаріальною конторою, р. № 3-5561 (а.с.83 т.2).
З інформаційної довідки Міського центру нерухомості № 2024/17277 від 15 серпня 2024 року, вбачається, що після обстеження на місці 22.08.2024 та проведення комплексу робіт встановлено, що будинки садибного типу з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , дійсно відповідає наступним характеристикам: житловий будинок з прибудовами літ. Б-1, дерев'яний, обкладений цеглою, 1952 року, загальною площею 63,7 кв м, житловою площею 44,8 кв м; житловий будинок з прибудовою літ. З-1, цегла, 1989 року, загальною площею 43,4 кв м, житловою площею 25,4 кв м; льох лі. Д, цегла, залізобетон; літня кухня літ. И, цегла; душ літ. Л, цегла; душ літ. М, метал; ворота № 7, метал; огорожа № 8, азбест.
Також зазначено у тому числі самочинно: прибудова літ. з2, ганок літ. з3, літня кухня літ. И - побудовано; житловий будинок літ. З-1 - реконструйовано; житлова прибудова літ. З1-2 - розпочато будівництво. У зв'язку з уточненнями при поточній інвентаризації змінено загальну площу будинку літ. Б-1 з 63,5 кв м на 63,7 кв м. Площа будинку літ. З-1 без урахування самочинних змін буде складати: загальна - 43,4 кв м, житлова - 25,4 кв м. Душ літ. Л, М, споруди № 7,8 не є самочинно побудованими згідно Постанови Кабінету Міністрів України № 406 від 07.06.2017. Вбиральня літ. Г, душ літ. К, споруди № 1,2,4,6 - знесені. У зв'язку з відсутністю доступу до обстеження приміщення житлового будинку літ. З-1 вказані за станом обстеження від 06.01.1990 (а.с.85 т.2).
Аналогічна інформація міститься у технічному паспорті на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 від 22 серпня 2024 року, зареєстрований у Реєстрі будівельної діяльності за номером T101:6250-6381-8520-3311, та у витязі з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва реєстраційний номер T101:6250-6381-8520-3311 (а.с.86-91 т.2).
22 листопада 2024 року державним нотаріусом Сьомої харківської міської державної нотаріальної контори Верещакою Галиною Леонідівною видано ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину за заповітом на житлові будинки з господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться в АДРЕСА_1 , зареєстроване за реєстровим номером 1-890.
Свідоцтво про право на спадщину видано на житловий будинок з прибудовами літ. «Б-1» та житловий будинок «З-1», при цих будинках наступні господарські будівлі та споруди: льох літ. «Д», душі літ. «Л» та «М». ворота №7, огорожа №8. Вказані житлові будинки з господарськими будівлями та спорудами належали померлій на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 25.09.1996 р. Шостою харківською державною нотаріальною конторою за реєстровим номером №3-5561. зареєстрованого 01.10.1996 р. ДКП Харківське міське бюро технічної інвентаризації за реєстровим №52081 (а.с.96 т.2).
Того ж дня здійснено державну реєстрацію права власності на спадкове майно, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №404904942 від 22 листопада 2024 року, згідно з яким в полі «Опис об'єкта» зазначено: загальна площа 107,1 кв м, житлова площа 70,2 кв м; опис: житловий будинок з прибудовами літ. Б-1 житловою площею 44,8 кв м, загальною площею 63,7 кв м, житловий будинок літ. З-1 житловою площею 25,4 кв м, загальною площею 43,4 кв м та господарські будівлі та споруди до них: льох літ. Д, душі літ. Л.М, ворота № 7, огорожа № 8. Також зазначено про самочинно прибудовані - прибудова літ «32», ганок літ «З», літня кухня літ. «И», реконструйовано - житловий будинок літ «3-1», розпочато будівництво -житлова прибудова літ. «31-2» (а.с.92 т.2).
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Статтею 1217 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.
Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (частина третя статті 1223 ЦК України).
Згідно з частиною третьою статті 1267 ЦК України спадкоємці за письмовою угодою між собою, посвідченою нотаріусом, якщо це стосується нерухомого майна або транспортних засобів, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них.
Відповідно до частин першої, другої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них з визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців.
Свідоцтво про право на спадщину - це документ, який посвідчує перехід права на спадкове майно від спадкодавця до спадкоємців. Видачею свідоцтва про право на спадщину завершується оформлення спадкових прав.
У статті 1300 ЦК України встановлено, що за згодою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, нотаріус або уповноважена на це посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини може внести зміни до свідоцтва про право на спадщину. На вимогу одного із спадкоємців за рішенням суду можуть бути внесені зміни до свідоцтва про право на спадщину. У випадках, встановлених частинами першою і другою цієї статті, нотаріус видає спадкоємцям нові свідоцтва про право на спадщину.
Згідно зі статтею 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 (провадження № 61-9916сво21) зазначено, що заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину. Тобто, оспорювання свідоцтва про право на спадщину відбувається тільки за ініціативою заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимоги про визнання його недійсним (позов про оспорювання свідоцтва). За своєю правовою природою вимога про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним є самостійним способом захисту прав та/інтересів, передбаченим статтею 1301 ЦК України, на який поширюється позовна давність.
У постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18), від 14 травня 2018 року у справі № 296/10637/15-ц (провадження № 61-2448св18) та від 23 вересня 2020 року у справі № 742/740/17 (провадження № 61-23св18) Верховний Суд виклав правові висновки, відповідно до яких свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, встановлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду зауважував, що передбачені положеннями статей 1300 та 1301 ЦК України правові конструкції "внесення змін до свідоцтва про право на спадщину" та "визнання свідоцтва про право на спадщину" є різними.
Недійсність свідоцтва обумовлена певними "вадами", які існували в момент його видачі (зокрема, особа, якій видане свідоцтво, не мала права на спадкування, нікчемність заповіту). Тобто підстава недійсності свідоцтва як документа має існувати в момент його видачі.
Підстави внесення змін до свідоцтва не пов'язані з протиправною поведінкою (це можуть бути, зокрема, обставини які існували, але не були відомі усім учасникам спадкових відносин або ж виникли тільки після видачі свідоцтва про право на спадщину). Внесення змін до свідоцтва про право на спадщину можливе як згідно з рішенням суду, так і за згодою усіх спадкоємців, які прийняли спадщину, натомість визнання свідоцтва недійсним допускається тільки за підставі рішення суду.
Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 758/5329/15 (провадження № 61-18376св18), з яким погодився Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 04 листопада 2024 року у справі справа № 504/3606/14-ц (провадження № 61-6658сво23).
Звертаючись до суду з даним позовом позивачі вважали, що оспорюване свідоцтво про право на спадщину порушує їх права, оскільки до свідоцтва включено майно, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини.
Матеріали справи свідчать про те, що за спадкодавцем ОСОБА_8 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 25.09.1996 Шостою Харківською державною нотаріальною конторою, р. № 3-5561, було зареєстровано наступне майно: домоволодіння, розташоване в АДРЕСА_1 . На земельній ділянці розміром 796 кв м розташовано два житлових будинки літ. Б-1, дерев'яний, обкладений цеглою, житловою площею 44,8 кв м та літ. З-1, цегловий, житловою площею 25,4 кв м та надвірні будівлі при ньому: вбиральня літ. Г. льох літ. Д, душ літ. Л, огорожа № І,2,6, замощення № 4.
В подальшому позивачами було здійснено реконструкцію будинка літ. «3-1» на АДРЕСА_1 , однак не введено до експлуатації, тобто наразі є самочинним будівництвом. Об'єкти незавершеного будівництва, що не були введені в експлуатацію чи/та зведені з порушенням закону, не входять до складу спадщини. Таким чином доводи в цій частині є необґрунтованими.
Між тим зі змісту оспорюваного свідоцтва про право на спадщину серія та номер 1-890 від 22.11.2024, яке видане Сьомою Харківською міською державною нотаріальною конторою, вбачається, що вказане свідоцтво видане ОСОБА_3 на житлові будинки з господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться в АДРЕСА_1 , а саме на житловий будинок з прибудовами літ. «Б-1» та житловий будинок «З-1», при цих будинках наступні господарські будівлі та споруди: льох літ. «Д», душі літ. «Л» та «М». ворота №7, огорожа №8.
Тобто, оспорюване свідоцтво видано на майно, яке у встановленому законом порядку мала право спадкодавець.
Доказів того, що оспорюване свідоцтво видано на належне позивачам майно матеріали справи не містять.
Також судом першої інстанції правильно враховано, що рішенням суду у справі № 638/6772/20, залишеним без змін за наслідками касаційного перегляду, відмовлено позивачам у визнанні права власності на нерухоме майно літ. «З-2» на АДРЕСА_1 . Суди констатували, що вказане майно є самочинним будівництвом, тому оскільки державна реєстрація права власності на це нерухоме майно не проведена і позивачі не надали суду доказів здійснення будівництва спірного нерухомого майна на підставі документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, належним чином засвідченого проєкту та прийняття до експлуатації, то відсутні підстави для задоволення позовних вимог та визнання права власності за позивачами на відповідні частки такого нерухомого майна. Зазначено, що до прийняття спірного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на таке майно не виникає, а особи, які його споруджували, є власниками лише матеріалів, обладнання, використаних у процесі будівництва, та можуть за відповідним позовом просити визнати право на будівельні матеріали, використані у процесі будівництва самочинного об'єкта і/або конструктивні елементи цього об'єкта.
Посилання ОСОБА_1 на відсутність у відповідача актуального технічного паспорту на будинок, висновків суду не спростовують з огляду на те, що відповідно до частини другої статті 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Зазначення нотаріусом, як державним реєстратором, в Державному реєстрі речових прав в описі об'єкта щодо складових житлового будинку про самочинно побудоване: прибудова літ «32», ганок літ «З», літня кухня літ. «И», реконструйовано - житловий будинок літ «3-1», розпочато будівництво - житлова прибудова літ. «31-2», то таке самочинне будівництво не легалізує та не свідчить про визнання права власності на таке майно за особою, якій видано відповідне свідоцтво.
Тому суд першої інстанції зробив правильний по суті висновок, що внаслідок видачі оспорюваного свідоцтва про право на спадщину за заповітом прав та/або законних інтересів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 не порушено.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
У постанові від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17 об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду вказала на те, що захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про не доведення позивачами обставин порушення їхніх прав оспорюваним свідоцтвом про право на спадщину.
Оскільки вимога про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є похідною вимогою від визнання недійсним свідоцтво про право на спадщину, тому задоволенню також не підлягає.
Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів по суті вирішення спору й до власного тлумачення норм матеріального та процесуального права, однак вони спростовуються матеріалами справи та наведеними нормами права, а тому відхиляються судом.
Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Докази та обставини, на які посилається ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається.
Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_4 , - залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 29 жовтня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Головуючий Н.П. Пилипчук
Судді Ю.М. Мальований
В.Б. Яцина